Гевко Вікторія Романівна



Скачати 322.98 Kb.
Дата конвертації04.11.2016
Розмір322.98 Kb.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬННИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Гевко Вікторія Романівна

УДК 327 (477+478)



Україна і Польща: особливості розвитку двосторонніх відносин (1991–2004 рр.)

07.00.01 – історія України


Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

історичних наук

Чернівці – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка Міністерства освіти і науки України



Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Алексієвець Леся Миколаївна,

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка,

кафедра стародавньої і середньовічної історії, доцент


Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Макар Юрій Іванович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

завідувач кафедри міжнародних відносин


кандидат історичних наук, доцент

Сербіна Наталія Федорівна,

Інститут міжнародних відносин Київського національного

університету імені Т. Г. Шевченка, кафедра країнознавства, доцент
Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана

Франка, історичний факультет, кафедра новітньої

історії України, (м. Львів)
Захист відбудеться 23 грудня 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розісланий 23 листопада 2005 р.


Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.Я. Лупул

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Із здобуттям Україною незалежності та отриманням Польщею політичної свободи розпочався активний процес формування нової моделі міждержавних українсько-польських відносин, як незалежних та демократичних держав. Нова сторінка в багатовіковій історії зв'язків українського та польського народів головним чином пов'язана з процесом формування та реалізації стратегічного партнерства в об'єднаній Європі. Тому, в умовах розбудови і утвердження України й Польщі виникає необхідність об'єктивного дослідження особливостей налагодження і розвитку українсько-польських двосторонніх відносин протягом 1991–2004 рр. Важливу роль тут відіграють також етнічна спорідненість, близькість культур, історичних традицій, геополітичних і геостратегічних цілей, прагнення держав інтегруватись до західноєвропейських структур. Наукове вивчення досвіду українсько-польських зв'язків на основі історичних фактів та джерел з широким використанням архівних документів і матеріалів – є важливим й актуальним завданням української історіографії.

Актуальність започаткованого дослідження зумовлена ще й тим, що існуючі на сучасному етапі наукові праці, присвячені українсько-польським відносинам, розкривають далеко не усі аспекти такої взаємодії. Це пояснюється незначною віддаленістю у часі, незавершеністю процесу, варіативністю двосторонніх стосунків, що вимагає подальшого ґрунтовного, цілісного і об'єктивного дослідження.



Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках наукової проблематики історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка "Україна в контексті європейської історії" (Рішення вченої ради Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Протокол № 4 від 24 грудня 1998 р.).

Мета і завдання дослідження: проаналізувати основні події історії налагодження і розвитку українсько-польських міждержавних взаємин протягом 1991–2004 рр., визначити основні закономірності та тенденції становлення стратегічного партнерства між Україною та Республікою Польща (РП).

Метою продиктовані основні завдання:

– проаналізувати стан дослідження проблеми та джерельну базу;

– висвітлити історико-політичні передумови та чинники налагодження українсько-польської співпраці в нових геополітичних умовах;

– дослідити основні тенденції процесу становлення і розвитку політичних зв'язків, механізми формування й реалізації повноцінних двосторонніх відносин та їх трансформацію на рівень стратегічного партнерства;

– показати місце українсько-польських стосунків у структурі міжнародних відносин та значення стратегічних відносин України й Польщі для забезпечення миру й стабільності у Центрально-Східній Європі;



– проаналізувати вплив євроатлантичних процесів інтеграції на розвиток українсько-польських взаємин.

Об'єктом дослідження є історія міжнародних відносин і зовнішньої політики України та Польщі в нових геополітичних умовах.

Предмет дослідження становлять головні напрями та пріоритети двосторонніх відносин між Україною і Республікою Польща, визначення основних закономірностей і тенденцій зародження та розвитку міждержавних стосунків, їх місце в структурі міжнародних відносин.

Методи дослідження. В основу роботи покладено проблемно-хронологічний і порівняльний методи, які дозволили належним чином структурувати дослідження та показати еволюцію стосунків між Україною та Польщею. Для проведення всебічного наукового аналізу проблеми також використано такі методи, як системний підхід, структурний аналіз, метод актуалізації, діахронний (метод періодизації). Методологічними засадами послужили загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від грудня 1991 р. до грудня 2004 р. Нижня хронологічна межа знаменує початок відносин між Україною та Польщею як повноцінними суб'єктами міжнародних відносин, двома незалежними державами. Верхня межа означена подіями Помаранчевої революції в Україні, які суттєво вплинули на розвиток українсько-польського стратегічного партнерства, окрім того, у 2004 р. Республіка Польща офіційно вступила до ЄС, що також позначилось на розвитку відносин.

Територіальні межі охоплюють Україну та Польщу в сучасних державних кордонах.

Наукова новизна одержаних результатів. Дослідження проведено на основі широкого використання раніше неопублікованих архівних матеріалів, які значною мірою вперше введено в науковий обіг, що дозволило по-новому підійти до оцінки важливих аспектів українсько-польських взаємовідносин протягом 1991–2004 рр. Вперше на основі архівних документів та матеріалів розкрито військово-політичну співпрацю України і Польщі та її поглиблення в умовах розширення НАТО, показано діяльність українсько-польського миротворчого батальйону в різних країнах світу. Зібрано фактичний матеріал та введено в науковий обіг нові джерела. В основному це неопубліковані документи Історико-архівного управління Міністерства закордонних справ (МЗС) України. Вперше введено в науковий обіг документи, які визначають співпрацю України та Польщі у військово-політичній сфері (Базову українсько-польську "Угоду про військово-політичну співпрацю", спеціальні протоколи до угод, "Угоду про створення спільної військової частини для участі в міжнародних операціях", а також "Технічні угоди між Міністерством оборони України та Міністерством національної оборони РП щодо участі національних контингентів у міжнародних миротворчих операціях" та ін.). Вперше показано вплив Помаранчевої революції в Україні на розвиток українсько-польських відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання матеріалів і їх висновків для подальшого дослідження українсько-польських стосунків на зламі ХХ–ХХІ ст. особливо в нових умовах розширення Європейського Союзу на схід та участі України і Польщі в миротворчій міжнародній діяльності. Практичні рекомендації та висновки можуть застосовуватись для створення навчальних програм та при написанні узагальнюючих праць і навчальних посібників з історії слов'янських народів, історії України, історії міжнародних відносин.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були представлені та доповідались на: II Міжнародному науковому конгресі українських істориків "Українська історична наука на сучасному етапі розвитку" (Кам'янець-Подільський, вересень 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми історії і правознавства у працях молодих вчених" (Тернопіль, жовтень 2003 р.); II Міжнародній науково-практичній конференції "Динаміка наукових досліджень" (Дніпропетровськ, жовтень 2003 р.); Міжнародній науковій конференції "Національно-державне відродження слов'янських народів Центрально-Східної Європи: крізь призму 85-річчя" (Тернопіль, листопад 2003 р.); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Суспільство: історія, методологія дослідження, практика" (Тернопіль, червень 2004 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі "Кайндлівські читання" (Чернівці, травень 2005 р.); щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (2003–2005 рр.). Результати дослідження обговорено на засіданнях кафедр нової і новітньої історії та методики викладання історії Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка та історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 9 наукових працях, з них 6 – у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена її метою та науковими завданнями. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (семи параграфів), висновків, списку використаних джерел (336 найменувань). Обсяг основного тексту дисертації 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет, мету і завдання дослідження, окреслено методи роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, наведено відомості про апробацію дослідження, структуру дисертації та публікації.



У першому розділі "Стан розробки проблеми та аналіз джерельної бази дослідження" розкрито процес наукового осмислення проблеми в українській та зарубіжній історіографії, охарактеризовано найважливіші джерела. Проведений аналіз історіографії дає змогу умовно поділити її на дві групи.

Перша – це теоретичні роботи загального характеру істориків і політологів, в яких проблеми українсько-польських відносин згадуються лише побіжно. Серед багатьох варто відзначити дослідження С. Лотоцького і С. Трохимчука "Україна в світовому геополітичному просторі", О. Івченка "Україна в системі міжнародних відносин: історія, ретроспектива та сучасний стан", працю під загальною редакцією С. Віднянського "Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин", дослідження синтезу історії Польщі львівських істориків Л. Зашкільняка, М. Крикуна "Історія Польщі. Від найдавніших часів до наших днів". Значним внеском в польську історіографію є монографія керівника українського відділу Варшавського Центру східних досліджень Т. Ольшанського "Історія України XX століття", колективна праця польських істориків під редакцією Я. Клосовського "Історія Центрально-Східної Європи" та ін.

Друга – це праці науковців, предметом дослідження яких є розвиток українсько-польських відносин. Вони, як правило, висвітлюють комплексно політичні, економічні, культурні аспекти співробітництва, є й роботи, які розглядають лише один аспект співробітництва: політичний, культурний, науковий чи економічний, серед багатьох варто назвати дослідження Л. Зашкільняка, Ю. Макара, Я. Ісаєвича, В. Литвина, М. Крикуна, М. Литвина, Я. Дашкевича, Ю. Зайцева, Т. Зарецької, Є. Макаренка, Л. Алексієвець, Н. Сербіної, В. Полохала, В. Карасьова, В. Колесника, M. Кучерепи, Г. Стронського, Л. Чекаленко, П. Чернеги, С. Павленка та ін.

Вагомим здобутком української історіографії є монографія львівських науковців К. Кіндрата та С. Трохимчука "Українсько-польські стосунки на зламі тисячоліть". Проте, розкриваючи політичний аспект співробітництва, автори лише оглядово показали основні здобутки протягом 1989–2001 рр., а події з 1998 р. до 2001 р. подали у вигляді хроніки.

Відзначимо й успішно захищені в останні роки кандидатські дисертації Д. Горуна та В. Моцока. Проте, джерельну базу цих робіт становлять лише опубліковані документи, а динаміка українсько-польських відносин кінця XX ст. – початку XXI ст. вимагає ґрунтовнішого висвітлення та аналізу цього процесу, введення в науковий обіг архівних документів та матеріалів, що й зроблено у нашому дослідженні. Привертає увагу й дисертація І. Афанасьєва, підготовлена на основі архівних матеріалів. Проте, автор не розкрив усіх аспектів політичного співробітництва, особливо тих, що стосуються військово-політичної співпраці. Крім того, верхньою хронологічною межею роботи І. Афанасьева є 2000 р., таким чином, події 2001–2004 рр. українсько-польських відносин, залишаються недослідженими.

Варто відзначити й польські монографічні роботи з досліджуваної проблеми, зокрема, праці В. Гілла й Н. Гілла, Б. Сурмач. Проте, в обох дослідженнях основна увага зосереджена на розвитку українсько-польських відносин у першій половині 90-х рр. XX ст. Різні аспекти та напрямки українсько-польських стосунків вивчали Б. Геремек, Я. Онишкевич, З. Бжезінський, Є. Козакевич, С. Бурант, В. Бонусяк, В. Войцік, З. Козак, Г. Пєтрзак, В. Малендовський, Я. Новаковський, З. Найдер, Б. Візімірська, С. Павляк, Р. Вишневський, М. Чех, М. Чієшлік, та ін.

Аналіз української і зарубіжної літератури свідчить про недостатню кількість праць з проблеми українсько-польського співробітництва у 1991–2004 рр. Основні здобутки лежать в площині політологічних досліджень, а отже, потреба подальшого об'єктивного, цілісного й ґрунтовного узагальнення історичного процесу формування нової моделі українсько-польських відносин в історичному контексті залишається актуальною.

Безпосередньою джерельною базою дослідження є сукупність офіційних документів і матеріалів зовнішньополітичних відомств України та Польщі. Основна частка джерел з досліджуваної проблеми зосереджена у фондах Історико-архівного управління МЗС України. Фонд "Міжнародні договори" зберігає документи, укладені вищими посадовими особами України та Польщі (тексти угод, спільні декларації, заяви, протоколи, комюніке). В "Основному" фонді знаходяться попередні варіанти угод, інформаційні матеріали, одержані з посольств, постійних представництв, генеральних консульств України, записи бесід з польськими керівниками, щоденники й звіти українських дипломатів.

Важливу джерельну базу дисертаційного дослідження склали документи і матеріали вищого законодавчого органу Української держави – Верховної Ради України (ВРУ) та парламентської бібліотеки (стенографічні звіти засідань ВРУ, документи і матеріали комісій ВРУ, в першу чергу Комісії у закордонних справах та відділу міжпарламентських зв'язків, протоколи засідань, довідки, записи бесід з іноземними представниками).

Окрім архівних фондів, чимало документів опубліковано окремими збірниками. Відзначимо офіційне видання МЗС України "Україна. Договори. Зібрання чинних договорів України", збірник документів і матеріалів під редакцією М. Сороки "Світ відкриває Україну: про зовнішню політику Української держави у 90-х рр. ХХ ст. Статті. Документи. Коментарі". Значна кількість матеріалів міститься на сторінках періодичних видань, зокрема, газет центральних органів законодавчої і виконавчої влади в Україні: "Урядовий кур'єр", "Голос України".

Для повного і всебічного висвітлення та аналізу досліджуваної проблеми нами були використані й матеріали польської преси, зокрема, газети "Річ Посполита ", "Газета виборча", "Тигоднік Повшехний", часописи "Ньюсвік", "Політика", спеціальні видання з міжнародної діяльності Польщі, зокрема, "Щорічник польської зовнішньої політики", "Східна політика Польщі".

Масив неопублікованих та виданих матеріалів умовно було згруповано за такою схемою: офіційні документи на рівні стосунків між державами, президентами та урядами України і Польщі в досліджуваний період; інформаційні матеріали, одержані з посольств, постійних представництв, генеральних консульств України; інтерв'ю, спогади, щоденники дипломатів, посадових осіб України та Польщі.

Таким чином, для розкриття теми використано різноманітні за своїм походженням, інформаційною насиченістю та загальною спрямованістю документи та матеріали, які відображають різні етапи формування і розвитку сучасних українсько-польських відносин, що засвідчує достовірність результатів започаткованого дослідження.

Другий розділ "Українсько-польські відносини в новому геополітичному просторі" містить два параграфи. У першому – "Історичні передумови становлення нової моделі міждержавних відносин" – розкрито процес становлення стосунків між Україною та Польщею в нових геополітичних умовах, висвітлено історичні передумови та чинники формування нової моделі українсько-польських взаємин. У другому параграфі "Формування договірно-правової основи двостороннього співробітництва між Україною і Польщею" проаналізовано процес створення політично-правових засад відносин та механізмів співпраці.

Формування українсько-польських відносин нового типу стало можливим завдяки докорінним змінам у Європі наприкінці XX ст. Розпад Радянського Союзу, поява незалежної України, падіння комуністичної системи в Польщі, демократизація незалежних держав на початку 90-х рр. XX ст., геополітичне розташування, територіальна близькість, традиційні економічні зв'язки та взаємний інтерес створили сприятливі передумови для того, щоб відносини між Україною та РП набули якісно нового виміру. Діалог української і польської опозиційної еліти, розпочатий в умовах радикальних змін в СРСР, також позитивно позначився на подальшому розвитку двосторонніх стосунків. У цей період політичні партії та позаурядові структури Польщі, зокрема, представники партії "Солідарність", починали налагоджувати відносини з українською опозицією.

Одночасно з активізацією процесу становлення України, як суб'єкта міжнародних відносин, розпочинається активне формування українсько-польських стосунків у правовому полі. Про це свідчить встановлення контактів на міждержавному рівні в другій половині 1990–1991 рр. і підписання перших українсько-польських міждержавних документів, які, хоча були укладені ще в умовах неповного суверенітету України, але вже визначали основні принципи подальшої співпраці. З огляду на докорінну зміну геополітичної ситуації в Європі головною метою МЗС Польщі було встановлення відносин з СРСР на новій основі. У другій половині 1990 р. уряд Польщі оголошує програму активної східної політики в стосунках з СРСР та його республіками. Вона отримала назву "двовекторної" політики та передбачала збереження "перебудованих" стосунків з СРСР при рівнозначному формуванні і розвитку відносин з радянськими республіками. Першим елементом реалізації нової політики стало підписання у Києві 13 жовтня 1990 р. міністрами закордонних справ України та Польщі "Декларації про основні принципи та напрямки розвитку українсько-польських відносин". У цей період були підписані й інші документи. В Україні підписання перших документів з Польщею та налагодження стосунків на міждержавному рівні розглядалось як визнання її легітимності у зовнішній політиці, а інтенсифікація контактів між Києвом і Варшавою підсилювала позиції України у її прагненні до незалежності.

З офіційним здобуттям Україною незалежності в розвитку стосунків, як держав незалежних та демократичних, наступає новий етап. 2 грудня 1991 р. Польща визнала незалежність України, були встановлені повноцінні дипломатичні відносини, підписано основоположний міждержавний "Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між Україною та Республікою Польща", укладено низку угод і домовленостей, які створювали повноцінну договірно-правову базу українсько-польських взаємин.

Для ефективного впровадження в життя спільних документів було створено координаційні органи, в тому числі Міжурядову українсько-польську змішану комісію з питань торгівельного та економічного співробітництва, Міжурядову координаційну раду з питань регіонального співробітництва, Консультаційний комітет президентів України та Польщі та ін. Активне формування договірно-правової основи розвитку двосторонніх українсько-польських відносин на початку 90-х рр. XX ст. сприяло створенню підґрунтя для реального й повноцінного співробітництва в усіх сферах, яке в подальшому розвитку підкріплюється новими угодами.

Третій розділ "Розвиток українсько-польських зв'язків: основні події й тенденції" висвітлює основні закономірності й перебіг українсько-польських міжпарламентських, міждержавних і дипломатичних зв'язків та їх трансформацію на рівень стратегічного партнерства. Показано значення українсько-польських стратегічних відносин для забезпечення миру й стабільності у Східноєвропейському регіоні. Цей розділ є ключовим щодо концептуального осмислення теми і містить три параграфи: "Дипломатичні і міжпарламентські взаємини", "Трансформація політичних відносин між Україною та Польщею на рівень стратегічного партнерства", "Роль України і Польщі у забезпеченні стабільності у Центрально-Східній Європі".

Упродовж досліджуваного періоду українсько-польські стосунки пройшли шлях від становлення до найглибшого ступеня розвитку відносин – стратегічного партнерства. З самого початку новітніх відносин між Україною та Польщею вищі державні органи, зокрема, парламенти, тісно співпрацювали у вирішенні важливих питань двосторонніх стосунків. Успішний міжпарламентський діалог, який регулярно відбувається між Україною та Польщею, сприяє швидкій ратифікації міждержавних угод, гармонізації правових норм, зміцнює взаєморозуміння політичних еліт. Конструктивним та виваженим є й співробітництво між дипломатичними представництвами України та Польщі в обох країнах, крім посольств, створено мережу консульських установ, що сприяє розвитку зв'язків.

З другої половини 1990-х рр. українсько-польські стосунки у політичній площині починають набувати ознак стратегічного партнерства. Стратегічне партнерство – це відносини між державами, які охоплюють кілька важливих сфер співробітництва і носять довготривалий характер. Умовною датою офіційного оголошення виходу українсько-польських відносин на рівень стратегічного партнерства вважається 1996 р., однак уже починаючи з 1994 р., українсько-польським відносинам притаманна динаміка нарощування потенціалів двосторонньої взаємодії, що дало привід в майбутньому оголосити відносини стратегічними. Так, у березні 1994 р. було підписано "Декларацію міністрів закордонних справ України та Польщі про принципи формування українсько-польського партнерства", у якій міністри закордонних справ вперше на міждержавному рівні оголосили про стратегічне значення українсько-польських відносин та зобов'язались розвивати їх в майбутньому.

З середини 90-х років XX ст. Польщу стали називати адвокатом України в Європі. Починаючи з 1995 р., Варшава виступила з низкою ініціатив стосовно Києва, так, у 1995 р. підтримала курс України на здобуття членства в Центральноєвропейській ініціативі (ЦЄІ), тоді ж захищала інтереси України і у питанні входження до Ради Європи (у вересні 1995 р.).

Етапним кроком у розвитку українсько-польських стратегічних відносин став 1996 р. Взаємна орієнтація на вступ до ЄС та НАТО спричинила новий погляд на сутність українсько-польського партнерства. У контексті все більшого поглиблення процесу євроатлантичної інтеграції цілі обох країн стали співпадати і отримали стратегічний вимір. Центральним документом та легітимною підставою для переходу українсько-польських відносин на рівень стратегічного партнерства стала укладена в ході візиту Л. Кучми у Польщу "Спільна Декларація Президента України і Президента Республіки Польща" від 25 червня 1996 р.

Наявність спільної стратегічної мети, для досягнення якої обидві держави обрали спільні шляхи, юридичне закріплення стратегічних відносин, наявність дієвих механізмів реалізації стратегічного партнерства та взаємопідтримка з найважливіших питань сприяють позитивній динаміці розвитку міждержавного українсько-польського діалогу. Зокрема, наприкінці 2004 р. РП надала вагому допомогу Україні в процесі виходу з політичної кризи, яка виникла внаслідок президентських виборів. Окрім того, активна підтримка пересічними польськими громадянами українського народу підтвердила, що події Помаранчевої революції в Україні та їх відголос у Польщі ознаменували новий висхідний виток відносин двох держав. Відбулось реальне українсько-польське поглиблення зв'язків на основі загальнолюдських цінностей, відмова від усталених стереотипів, що є позитивним фактором у розвитку двосторонніх відносин. Яскравим підтвердженням цього є зростання кількості громадських організацій, культурних товариств, самодіяльних колективів, розвиток взаємин між поляками та українцями на особистісному рівні тощо. А вирішення кількарічної проблеми відкриття меморіалу польських вояків "Орлят" та воїнів Української Галицької Армії на Личаківському кладовищі у Львові, яке відбулось 24 червня 2005 р., свідчить, на нашу думку, про наступний історичний крок, коли обидва народи можуть говорити з повагою про найтрагічніші сторінки історії, для спільного майбутнього та безсумнівно є позитивним явищем у розвитку двосторонніх відносин. Відкриття некрополя з української сторони є знаком приязні, миру та бажання подальшого українсько-польського єднання, порозуміння та зміцнення стратегічного партнерства. Політичні зміни в Україні наприкінці 2004 р. – початку 2005 р. дали новий поштовх для подальшого розвитку українсько-польського стратегічного партнерства, яке на сьогоднішній день можна цілком слушно вважати, в головних рисах вже cформувалось. Адже міцне стратегічне партнерство України та Польщі – двох найбільших держав в контактній зоні між європейським та євразійським просторами є важливим стабілізуючим фактором у Європі. Розвиток повноцінної співпраці обох держав сприяє зміцненню внутрішньої безпеки країн, зниженню рівня зовнішньої загрози, уникненню можливості створення нових завіс. Такий стратегічний курс відповідає й інтересам інших Центральноєвропейських країн, як певної гарантії стабільності та миру в цьому регіоні.



Четвертий розділ "Вплив євроатлантичних інтеграційних процесів на розгортання взаємин Україна – Польща" містить два параграфи. У першому – "Військово-політичне співробітництво між Україною і Польщею в умовах глобалізації" – досліджено специфіку формування та розвитку військово-політичних взаємин в контексті розширення НАТО. У другому параграфі – "Роль Європейського Союзу у поглибленні українсько-польських відносин" – проаналізовано вплив процесу розширення Євросоюзу на розвиток українсько-польських взаємовідносин.

Українсько-польське стратегічне партнерство найяскравіше виражається у дотриманні спільної позиції в міжнародній та загальноєвропейській політиці. Особливого значення у цьому контексті набуває військово-політична співпраця як важливий інструмент, завдяки якому обидві країни можуть брати активну участь у міжнародній політиці, забезпеченні миру й стабільності в Європі та світі.

У лютому 1993 р. було підписано "Угоду між Міністерством оборони України та Міністерством національної оборони Польщі про військове співробітництво", яка в наступні роки була доповнена рядом протоколів. У 1994–1995 рр. військово-політична співпраця між Україною та Польщею піднялась на новий рівень, що було пов'язано з приєднанням України та Польщі до оголошеної НАТО програми "Партнерство заради миру"(ПЗМ), і прийняттям рішення про утворення спільного українсько-польського миротворчого батальйону, правовою основою функціонування якого стала угода, укладена міністрами оборони України та РП у листопаді 1997 р. Українські та польські військові беруть активну участь у навчальних програмах в рамках програми ПЗМ, а із вступом РП до НАТО створились нові умови для здійснення миротворчих місій спільного миротворчого батальйону під егідою Північноатлантичного альянсу. Ефективність створення батальйону була практично доведена під час миротворчої місії, яка розпочалась в липні 2000 р. у Косово в рамках контингенту Міжнародних Сил Безпеки під егідою НАТО та ООН. Ще одним практичним підтвердженням активної військової співпраці стала діяльність українських та польських військовослужбовців в гуманітарній місії з надання допомоги в ліквідації наслідків воєнних дій в складі багатонаціональної дивізії під командуванням польських військових у вересні 2003 р. в Іраку. Спільна миротворча українсько-польська співпраця високо оцінюється на міжнародній арені як важливий чинник, що сприяє зміцненню довіри, стабільності, миру та будівництву нової Європи, подальшій інтенсифікації українсько-польських відносин. Практикуючи нові форми співробітництва, Українська держава відстоює при цьому свої національні інтереси й використовує миротворчий досвід західних країн та їх військових організацій.

Приєднання РП до Європейського Союзу також мало значний вплив на розвиток стосунків між Україною та Польщею. Враховуючи те, що з 1998 р. польська керівна еліта вела активні переговори щодо вступу до ЄС, то головною особливістю українсько-польських візитів було те, що усі питання розглядались крізь призму євроінтеграційного курсу обох держав. Основна увага акцентувалась на необхідності поглиблення співпраці між Україною і Вишеградською групою в напрямі євроінтеграції та передачі польського досвіду у сфері соціально-економічних перетворень; налагодженні тісної співпраці між законодавчими органами України й Польщі на рівні комісії з питань європейської інтеграції, а також українсько-польської та польсько-української міжпарламентських груп Верховної Ради і Сейму для прискорення процесу наближення українського законодавства до норм ЄС; необхідності опрацювання в рамках шенґенських положень окремої угоди про максимально ліберальні умови майбутнього візового режиму між Україною та Польщею та ін. Особливої ваги в цьому контексті набуло українсько-польське стратегічне партнерство, оскільки саме воно повинно виражатись у взаємній підтримці прагнень обох сторін інтегруватись до загальноєвропейських структур. На найвищому рівні було закріплено, що РП і Україна здійснюватимуть взаємну підтримку для інтеграції з європейськими економічними та політичними структурами, і з цією метою регулярно обмінюватимуться досвідом. У цьому контексті варто відзначити офіційний документ, підготовлений в жовтні 2002 р. польськими експертами "Східна політика Європейського Союзу в перспективі його розширення за рахунок держав Центральної та Східної Європи – польська точка зору". У документі наголошується на тому, що політичний діалог з Україною повинен стати одним з пріоритетів східної політики ЄС, враховуючи істотне геополітичне значення та безпосереднє сусідство України з розширеним Євросоюзом й те, що Польща готова надалі передавати Україні польський досвід у сфері підготовки до членства в ЄС.

Вступ Польщі до Євросоюзу створив й певні труднощі у розвитку українсько-польських відносин. Польща, ставши ланкою єдиного європейського економічного і політичного простору, змушена змінити спектр співробітництва з Україною за рахунок впровадження нових стандартів і вимог. Тому, українському та польському керівництву в нових умовах необхідно докласти чимало зусиль для подальшого повноцінного розвитку співробітництва, важливо зуміти ефективно використати переваги розширення і, водночас, максимально зменшити його потенційно негативні наслідки.

У висновках підведено загальні підсумки дослідження. Дисертаційна робота дає змогу стверджувати, що в результаті радикальних змін наприкінці XX ст. – на початку ХХІ ст. на європейському континенті змінився характер українсько-польських взаємовідносин, які за роки незалежності України переросли в тісне політичне, економічне, наукове і культурне співробітництво, що є прикладом добросусідства та партнерства у світовому співтоваристві.

З'ясовано, що у другій половині 80-х – на початку 90-х рр. XX ст. створюються передумови формування нової моделі українсько-польської співпраці. Цьому сприяли насамперед геополітичні зміни, які відбулися в Європі: завершення "холодної війни", припинення існування системи Варшавського договору, розпад СРСР, здобуття Україною незалежності та отримання Польщею політичної свободи. Встановленню повноцінних відносин сприяли також чинники географічного, історичного, культурного, економічного та політичного характеру: геополітичне розташування, територіальна близькість, традиційні економічні та культурні зв'язки та взаємний інтерес. Діалог української й польської опозиційної еліти також позитивно позначився на подальшому розвитку двосторонніх стосунків.

Аналіз документальних матеріалів доводить, що одночасно з активізацією процесу становлення України як суб'єкта міжнародних відносин, розпочинається активне формування українсько-польських стосунків у правовому полі. Із офіційним визнанням Польщею незалежності України діяльність українських та польських політичних сил була спрямована на створення правових засад двостороннього співробітництва та пошуку оптимальних форм взаємодії. Протягом досліджуваного періоду було створено повноцінну правову базу українсько-польського співробітництва в усіх сферах, яке в процесі свого розвитку підкріплюється новими угодами. Політичним підґрунтям для налагодження добросусідських та союзницьких стосунків стало прийняття важливих міждержавних документів, зокрема, "Декларації про принципи і основні напрямки розвитку українсько-польських відносин" (жовтень 1990 р.), "Договору про добросусідство, дружні відносини і співробітництво" (травень 1992 р.), "Декларації про принципи формування українсько-польського партнерства" (березень 1994 р.), "Спільної декларації Президента України та Президента Республіки Польща" (червень 1996 р.), "Спільної заяви Президентів України і Республіки Польща "До порозуміння і єднання" (травень 1997 р.) та інших документів, які регламентують відносини двох держав в усіх галузях.

З'ясовано, що як і будь-яка система, яка розвивається, українсько-польські відносини мають певні етапи і цикли розвитку. Для них характерні періоди активізації та гальмування, пошуків компромісів і певного охолодження. Це пов'язано як з внутрішнім розвитком українського і польського суспільств, так із зовнішніми факторами: світовою кон'юнктурою, позицією провідних західних держав стосовно тих чи інших подій у світі і їх впливом на зовнішню політику України та Польщі. Тому, українсько-польські відносини необхідно розглядати в контексті євроінтеграційних і глобальних світових процесів, враховуючи міжнародну ситуацію.

Доведено, що упродовж досліджуваного періоду українсько-польські політичні стосунки пройшли шлях від становлення до найглибшого ступеня розвитку відносин – стратегічного партнерства. Починаючи з другої половини 1990-х рр., українсько-польські стосунки у політичній площині починають набувати ознак стратегічного партнерства. Можна вважати, що на сьогоднішній день в головних рисах стратегічне українсько-польське партнерство в політичній сфері сформувалось. Зазначимо, що правову базу українсько-польських відносин складають вже близько 200 угод, які загалом забезпечують ефективне функціонування двосторонніх механізмів співпраці. В Україні протягом досліджуваного періоду створені відповідні інститути міждержавної співпраці, діяльність яких сприяє збереженню нинішніх політичних контактів та зміцненню взаємовідносин. Зокрема, Консультаційний комітет президентів України та Польщі, діє Українсько-польська змішана комісія з питань торгівлі та економічного співробітництва, Українсько-польський економічний форум, Постійна українсько-польська конференція з питань європейської інтеграції, з цією ж метою була створена Польсько-американсько-українська ініціатива співпраці (ПАУСІ), функціонує Українсько-польський/ Польсько-український Форум та ін.

З'ясовано, що стратегічні відносини між Україною та Польщею найяскравіше виражаються у дотриманні спільної позиції у міжнародній та загальноєвропейській політиці. Стратегічним пріоритетом України та Польщі є інтеграція до євроатлантичних структур. Проведення такої скоординованої політики на міжнародній арені збалансовує зовнішньополітичну діяльність України та Польщі, прискорює інтеграцію обох держав до загальноєвропейських і трансатлантичних структур, допомагає закріплювати європейські та євроатлантичні пріоритети у власній міжнародній діяльності.

Виявлено, що процеси розширення НАТО і ЄС суттєво вплинули на інтенсивність й динаміку двосторонньої співпраці між Україною та Польщею. Зокрема, програма "Партнерство заради миру", оголошена НАТО, до якої майже одночасно приєдналась Україна та Польща, мала значний позитивний вплив на розвиток українсько-польської військово-політичної співпраці. Вона стала своєрідним переломним моментом та новим поштовхом для посилення українсько-польської співпраці у військовій галузі. Українські та польські військові беруть активну участь у навчальних програмах в рамках програми ПЗМ. Як показали події наступних років, із вступом Республіки Польща до НАТО створились нові умови для активнішої співпраці, зокрема, у здійсненні миротворчих місій під егідою ООН та Північноатлантичного альянсу українсько-польського миротворчого батальйону. Розширення Європейського Союзу мало також значний вплив на розвиток стосунків. У політичному плані цей процес позитивний: модернізує співробітництво з новими членами ЄС, Польщею зокрема, розширює рамки співробітництва, дає певні можливості впливу на його рішення через нових членів, сприяє запровадженню в Україні європейських стандартів. З іншого боку, без здійснення комплексу заходів стосовно адаптації правових та господарських умов України до загальноєвропейських параметрів може виникнути лінія поділу між Україною та розширеним ЄС. Поглиблення і розвиток відносин між Україною та Польщею – членом ЄС вимагає здійснення великого обсягу роботи щодо визначення всього комплексу передумов, можливостей та інтересів партнерів з обох боків нового кордону ЄС.

З'ясовано, що революційні події, які мали місце в Україні у листопаді – грудні 2004 р., також значною мірою позначились на розвитку українсько-польських стосунків. Саме у Польщі, з поміж усіх країн Європи, вини отримали найвищий ступінь підтримки більшості суспільства, від звичайних громадян до урядових структур, парламенту, Міністерства закордонних справ Польщі, польських депутатів Європарламенту, колишнього та діючого президентів, що свідчить не лише про позитивну динаміку розвитку міждержавного діалогу на офіційному рівні, а й про значні зміни у позитивному сприйнятті поляками українців, а українцями – поляків, відмову від стереотипів, що позитивно відобразилось на розвитку українсько-польських відносин.

Отже, предметне вивчення українсько-польських відносини протягом 1991–2004 рр. дозволяє стверджувати, що стосунки між Україною та Польщею пройшли тривалий, не позбавлений суперечностей, але динамічний та конструктивний шлях становлення і розвитку. Розглядаючи українсько-польські двосторонні відносини відзначимо їх динамічність, результативність, виваженість підходів на урядовому, дипломатичному і міжпарламентському рівнях та існування достатнього потенціалу для трансформації на рівень стратегічного партнерства.



Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1. Гевко В. Політично-правові основи розвитку зв'язків між Україною і Польщею в 1991–1993 роках // Наукові записки. Серія: Історія /За заг. ред. професора М.М. Алексієвця. – Вип. 2. – Тернопіль: ТДПУ, 2003. – С. 243–248.

2. Гевко В. Основні тенденції політичного українсько-польського співробітництва в 1993–1996 роках // Наукові записки. Серія: Історія /За заг. ред. професора М.М. Алексієвця. – Вип. 3. – Тернопіль: ТДПУ, 2003. – С. 364–369.

3. Гевко В. Військово-політична співпраця між Україною та Польщею у 1993–2003 рр. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. /За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. – Вип. 1. – Тернопіль: ТДПУ, 2004. – С. 238–245.

4. Гевко В. Українсько-польська співпраця в контексті взаємовідносин з НАТО // Сторінки історії. Збірник наукових праць / Відп. ред. Н.Ф. Гнатюк. – Вип. 19. – К.: ІВЦ C 81 "Політехніка", 2004. – С. 9–18.

5. Гевко В. Історичні та геополітичні передумови формування нової моделі українсько-польських політичних відносин // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – Вип. 229–230. – Чернівці: "Рута", 2004. – С. 110–114.

6. Гевко В. Українсько-польські відносини в контексті євроатлантичної інтеграції // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. /За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. – Вип. 1. – Тернопіль: ТДПУ, 2005. – С.171–175.

7. Гевко В. Українсько-польські міжпарламентські взаємини // Р.Ф. Кайндль. Вікно в європейську науку: Матеріали ІІ Міжнародного наукового семінару "Кайндлівські читання" (28–29 травня 2005 р.). – Чернівці: Вид-во "Прут", 2005. – С. 53–61.

8. Гевко В. Історичні передумови встановлення і поглиблення двосторонніх міждержавних відносин між Україною і Польщею в нових геополітичних умовах // Динаміка наукових досліджень: Матеріали ІІ міжнародної науково-практичної конференції. – Т. 3. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 38–40.

9. Гевко В. Україна – Польща – НАТО: взаємовідносини і співпраця // Суспільство: історія, методологія дослідження, практика: Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції (18 червня 2004 р.). – Тернопіль, 2004. – С. 15–16.




АНОТАЦІЯ

Гевко В.Р. Україна і Польща: особливості розвитку двосторонніх відносин (1991–2004 рр.). – Рукопис.


Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. – Чернівці, 2005.

У дисертації на основі архівних джерел та спеціальної літератури розглядається перебіг українсько-польських відносин на міждержавному рівні протягом 1991–2004 рр., аналізуються стан дослідження теми в українській та зарубіжній історіографії та джерела (документи українських та польських урядових установ, міждержавні угоди тощо). Висвітлюються історико-політичні передумови і чинники налагодження українсько-польської співпраці в нових геополітичних умовах, основні закономірності й тенденції політичних взаємин, механізми формування і реалізації повноцінних двосторонніх відносин, їх трансформація на рівень стратегічного партнерства. Показано місце українсько-польських стосунків в структурі міжнародних відносин і їх роль у забезпеченні стабільності у Центрально-Східній Європі. Досліджено специфіку формування і розвитку військово-політичних українсько-польських взаємин в контексті розширення НАТО, показано спільну діяльність українсько-польського миротворчого батальйону у різних країнах світу, проаналізовано вплив процесу розширення Євросоюзу на розвиток відносин.



Ключові слова: стратегічне партнерство, трансформація, геополітичний простір, європейська інтеграція, стереотипи.
АННОТАЦИЯ

Гевко В.Р. Украина и Польша: особенности двусторонних отношений (1991–2004 гг.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. – история Украины. – Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. – Черновцы, 2005.

В диссертации на основе архивных источников и специальной литературы рассматривается динамика украинско-польских отношений на межгосударственном уровне на протяжение 1991–2004 гг. В результате радикальных изменений в конце ХХ в. – начале ХХІ в. на европейском континенте изменился характер украинско-польских взаимоотношений, которые за годы независимости Украины переросли в тесное политическое, экономическое, научное и культурное сотрудничество, что является примером добрососедства и партнерства в мировом сообществе. Во второй половине 80-х – начале 90-х гг. ХХ в. создаются предпосылки формирования новой модели украинско-польского сотрудничества как независимых и демократических государств. Завершение "холодной войны", прекращение существования системы Варшавского договора, распад СССР, достижение Украиной независимости и получение Польшей политической свободы, демократизация и развитие государства, а также факторы географического, исторического и политического характера: геополитическое расположение, территориальная близость, традиционно тесные экономические связи и взаимный интерес создали благоприятные условия для формирования украинско-польских отношений нового типа.

Анализ документальных материалов доказывает, что на протяжение исследуемого периода, была создана полноценная политическо-правовая база украинско-польского сотрудничества, координационные органы и организационные структуры, деятельность которых способствует воплощению в жизнь общих соглашений, сохранению контактов и укреплению взаимоотношений.

В диссертации доказано, что на протяжении этого периода украинско-польские отношения прошли путь от становления до наиболее глубокой степени развития отношений – стратегического партнерства, которое особенно ярко выражается в соблюдении общей позиции в международной и общеевропейской политике. В частности, проведение активной миротворческой деятельности украинско-польского миротворческого батальона и взаимоподдержка в процессе европейской интеграции является свидетельством реализации задекларированных принципов стратегического партнёрства.

В работе обосновано заключение – революционные события, которые имели место в Украине в ноябре – декабре 2004 г., положительно обозначились на развитии отношений между Украиной и Польшей, а активная поддержка поляками украинцев свидетельствовала о выходе отношений на новый уровень, который делает возможным объединение не только на межгосударственном уровне, но и на междучеловеческом, отказ от стереотипов, сформированных в обоих обществах в прошлом, что является очень важным для полноценного развития двусторонних отношений.

Таким образом, предметное изучение украинско-польских отношений 1991–2004 гг. позволяет утверждать, что они прошли длительный, не лишенный разногласий, но динамичный и конструктивный путь становления и развития. Отмечены их насыщенность, взвешенность подходов и существование достаточного потенциала для трансформации на уровень стратегического партнёрства.



Ключевые слова: стратегическое партнёрство, трансформация, геополитическое пространство, европейская интеграция, стереотипы.

ANNOTATION

Hevko V.R. Ukraine and Poland: the peculiarities of the development of the bilateral relations (1991–2004). – Manuscript.


The dissertation for the defence Candidate degree (Historical Sciences) in specialism 07/00/11 – History of Ukraine. – Chernivtsi National University named after Yuriy Fedkovych. – Chernivtsi, 2005.
The course of the Ukrainian-Polish relations on the interstate level during 1991–2004 is examined in the dissertation on the basis of archival sources and special literature. The research is based on the Ukrainian and foreign historiography, in particular the Polish one. The main sources – the documents of the Ukrainian and Polish state institions, the intergovernment agreements are analyzed as well. The historical-political preconditions and the factors of the Ukrainian-Polish cooperation's under the new geopolitic conditions, the main conformities of natural laws and the tendencies of the political relations, the mechanisms of formatting and realizing the bilateral relations and their transformation on the level of the strategic partnership are elucidated. The place of the Ukrainian-Polish relations in the structure of the international relations and their, role in the ensuing of stabilization in Central-Eastern Europe is presented.

The specification of the formation and development of the military-political Ukrainian-Polish connections in the context of the NATO expansion is researched, the mutual activity of the Ukrainian-Polish peaceful battalion in the different points of the world are shown, the influence of the processes of the European Union expansion on the development of Ukrainian-Polish relations is analyzed.



Keywords: strategic partnership, transformation, the geopolitic space, the European integration, stereotypes.

Підписано до друку 14.11.2005 р. Формат 60х90/16.

Авт. арк. 0,9. Обл.-вид. арк. 1,2.

Зам. № 48. Наклад 100.

Редакційно-видавничий відділ Тернопільського національного

педагогічного університету імені Володимира Гнатюка



46027, Тернопіль, вул. М. Кривоноса, 2, тел. 43-57-97


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка