Формування психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення



Скачати 458.18 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації03.11.2016
Розмір458.18 Kb.
  1   2   3
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ


ЩОТКА Оксана Петрівна
УДК 159.9:37.015.3

ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ

СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ УНІВЕРСИТЕТІВ

ДО ПРОФЕСІЙНО-УПРАВЛІНСЬКОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ
19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана в Інституті психології імені Г.С.Костюка АПН України.
Науковий керівник доктор психологічних наук, професор

КАРАМУШКА Людмила Миколаївна,

Інститут психології імені Г.С.Костюка АПН України,

лабораторія організаційної психології, завідувач


Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор СОЛОДУХОВА Ольга Георгіївна, Славнський державний педагогічний університет, факультет управління гуманітарними інфраструктурами, декан, кафедра психології та соціальної педагогіки, завідувач


кандидат психологічних наук, доцент ТУРИНІНА Олена Леонтіївна, Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП), кафедра психології, заступник завідувача
Провідна установа

Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, кафедра загальної психології, Міністерство освіти та науки України, м. Харків


Захист відбудеться 5 березня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.455.01 у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м.Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3, аудиторія 20.


З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м.Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3, аудиторія 20.
Автореферат розісланий 4 лютого 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Снісаренко О.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження пов'язана, по-перше, із нагальною необхідністю формування теорії і практики професіоналізації керівника освіти, що стимулює розгортання теоретичних і прикладних досліджень, спрямованих на конструктивну інтеграцію західних та віт-чизняних здобутків у цій галузі та підтримку розвитку професіонала сучасними методиками й техніками на різних етапах становлення. По-друге, – із завданням реформування професійної педагогічної освіти в напрямку її гуманізації, що виявляється в наданні переваги особистісному розвитку перед вузькопрофесійним (О.Г.Асмолов, Г.О.Балл, М.Й.Боришевський, В.А.Семиченко).

Теоретико-методологічні основи дослідження психологічних аспектів управлінської діяльності, становлення особистості керівника та формування управлінського професіона-лізму у вітчизняній психології закладені роботами таких вчених, як І.П.Волков, Ф.Ю.Генов, О.Г.Ковальов, Є.С.Кузьмін, В.Ф.Рубахін, А.Л.Свенцицький, А.В.Філіппов та ін. Сьогодні у відповідь на запити практики в цій галузі здійснюються численні наукові розробки, які об'єднуються у взаємопов'язані дослідницькі напрямки. Проте, незважаючи на різнобічну вивченість питання професіоналізації керівника, відсутнє цілісне уявлення про особистість професіонала-управлінця, фактори, етапи й механізми становлення професіоналізму в цій галузі. Зважаючи на виняткову соціальну значущість результатів управлінської діяльності, дослідники підходять до вивчення професійного становлення в цій галузі переважно через призму вимог управління до особистості фахівця. Усе частіше у вітчизняних дослідженнях на перший план виступає особистість реального професіонала, яка визначає результат праці та змінюється сама в процесі управління організацією (А.О.Деркач, А.К.Маркова, Л.Е.Орбан-Лембрик, О.О.Реан, І.М.Семенов та ін.).

Питання професійного становлення керівника освіти частково вивчені в соціології (В.В.Чепак) та досить глибоко досліджені в теорії освітнього менеджменту (Л.І.Даниленко, Г.І. Маслов, В.І.Олійник), педагогіці (Л.І.Новікова, Н.Л.Селіванова, М.М.Поташник та ін.) і психології. Наукові пошуки у психології здійснені на основі системно-структурного (Л.М.Карамушка), особистісно-діяльнісного (М.І.Баймурков, Н.Л.Коломінський, Я.Ф.Шкурко), рефлексивно-акмеологічного (Є.П.Варламова, Л.Е.Орбан-Лембрик, І.М.Семенов, С.Ю.Степанов), типологічного (Т.В.Панчук), гуманістичного (О.І.Бондарчук, Т.І.Шамова) підходів і у своїй єдності доволі цілісно відтворюють процес професіоналізації керівника освіти. Разом із тим, аспект професійно-управлінського самовизначення та готовності до нього особистості не знайшов висвітлення в розробках психологів. Проте, саме професійно-управлінське самовизначення дає можливість зробити професійне становлення керівника освіти активним, творчим, особистісно-значущим процесом на всіх етапах його професійного життя.

Визначальну роль у формуванні особистісного ставлення до професії та прийнятті себе як фахівця-управлінця відіграють допрофесійні етапи, зокрема період навчання у вищому закладі освіти. Але допрофесійне становлення особистості керівника та професійно-управлінське самовизначення в цей період досліджувалось ученими лише фрагментарно у таких контекстах: педагогічне управління (М.Р.Бітянова, С.Д.Максименко, В.О.Сластьонін, Т.Д.Щербан); підготовка керівника у ВНЗ (О.Г.Романовський, Л.М.Шипіліна); психологічна підтримка управлінського резерву в організаціях (Є.Г.Молл, Л.Г.Почебут, А.В.Філіппов, В.А.Чикер).

Таким чином, актуальність і недостатня розробленість проблеми професійно-управлінського самовизначення керівника освіти та психологічної готовності до нього на допрофесійних етапах становлення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах науково-дослідних тем Інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України: “Теоретико-методологічні основи психолого-управлінського консультування керівників закладів освіти” (державний реєстраційний номер 0196U012044); “Теоретико-методичні основи підготовки практичних психологів до надання психологічної допомоги управлінському персоналу організацій (державний реєстраційний номер 0100U000100). Тему дисертаційного дослідження затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 8 від 29 жовтня 2002 року).

Об'єкт дослідження: професійно-управлінське самовизначення особистості.

Предмет дослідження: психологічна готовність студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення.

Мета дослідження: розкрити специфіку професійно-управлінського самовизначення та особливості його здійснення особистістю на допрофесійних етапах, визначити структуру психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення та психолого-педагогічні умови її формування в студентів педагогічних університетів.

Гіпотеза дослідження полягала в припущенні про те, що в умовах традиційної підготовки майбутніх вчителів у педагогічних університетах становлення психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення відбувається стихійно. Досягнення системного рівня психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення, як утворення в структурі особистості майбутнього фахівця, стає можливим унаслідок реалізації таких психолого-педагогічних умов: а) особистісна орієнтованість і контекстуальність розвиваючих впливів; б) проблемність і рефлексивна спрямованість завдань; в) активізація взаємодії та співтворчість всіх учасників в процесі підготовки; г) індивідуалізація розвивальних впливів і комплексність використовуваних засобів і прийомів.

Відповідно до мети і гіпотези поставлені такі завдання дослідження:

1) визначити особливості професійно-управлінського самовизначення особистості на допрофесійних етапах;

2) розробити модель психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення студентів педагогічних університетів;

3) визначити рівень психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення та виявити чинники, що впливають на її становлення;

4) визначити психологічні умови становлення психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення та розробити систему психологічних заходів розвивального характеру для оптимізації їх професійно-управлінського самовизначення.



Методологічну та теоретичну основу дисертаційного дослідження складають загальнофілософські та психологічні підходи, що розкривають творчу й соціальну природу свідомості людини, єдність свідомості та діяльності, особистості та свідомості (Л.І.Божович, В.П.Зінченко, С.Л.Рубінштейн, Ю.М.Швалб, П.Г.Щедровицький), психологічне розуміння свободи та самодетермінації (Д.О.Леонтьєв), розуміння професійного самовизначення як складової професійного становлення (В.Ю.Кудрявцев, Т.В.Шегурова), як процесу смислоутворення та механізму саморозвитку й самореалізації особистості професіонала (А.К.Маркова, Н.С.Пряжніков), розуміння сутності управління як інтегративної, творчої, рефлексивної діяльності (О.О.Деркач, О.В.Карпов, І.М.Семенов). Окрім того, в основу роботи покладено особистісний підхід до розуміння змісту психологічної готовності (М.І.Дяченко, Л.А.Кандибович, Е.І.Машбиць, В.О.Моляко), зокрема стосовно особистості керівника освіти (Л.М.Карамушка, Н.Л.Коломінський), а також гуманістичний підхід до професійної освіти (О.Г.Асмолов, Г.О.Балл, М.Й.Боришевський, Є.І.Ісаєв, В.А.Семиченко, В.І.Слободчиков).

Для вирішення поставлених завдань та перевірки висунутих гіпотез була розроблена програма дослідження, реалізація якої передбачала застосування комплексу теоретичних та експериментальних методів:

- для теоретичного дослідження проблеми: аналіз, зіставлення, класифікація та узагальнення даних, теоретичне моделювання;

- для здійснення констатуючого експерименту: опитувальники професійних схильностей (Холланд), мотивації досягнення (Мехрабіан), локусу контролю (Роттер), методика ціннісних орієнтацій (Рокич); модифіковані та розроблені автором відповідно до цілей дослідження методики і прийоми (фокусовані інтерв'ю, анкетування, незавершені речення, вільне асоціювання, семантичний диференціал, оцінна репертуарна ґратка Келлі, шкали для самооцінки та експертної оцінки управлінських якостей студентів, прийом “Проект інноваційного закладу освіти”). Додаткова інформація про наявність у студентів схильності до управлінської діяльності отримувалась на основі даних стандартизованих методик (16-факторний опитувальник Кеттелла; ДМВ-Собчик, методика фрустраційних реакцій Розенцвейга) та спостереження.

- для проведення формуючого експерименту: корекційні й розвивальні методи.

Отримані дані піддавались статистичному аналізу (кореляційний аналіз; факторний аналіз методом головних компонент; кластерний аналіз) з наступною якісною інтерпретацією та змістовним узагальненням. Математична обробка даних та графічна презентація результатів здійснювалася за допомогою комп'ютерного пакету статистичних програм SPSS (версія 10.).



Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота виконувалася на базі педагогічних університетів (Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя; Уманський педагогічний університет імені Павла Тичини, Кіровоградський педагогічний університет імені Володимира Винниченка, Національний педагогічний університет імені Миколи Драгоманова), а також Національного технічного університету України (“КПІ”); Національного медичного університету імені П.П.Богомольця; Мукачівського технологічного інституту. Дослідженням було охоплено понад 500 студентів ВНЗ України, у тому числі у формуючому експерименті взяли участь 52 студенти.

Достовірність і надійність результатів дослідження забезпечувалася методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних даних дослідження, експериментальною перевіркою гіпотез, репрезентативністю вибірки, використанням сучасного апарату багатовимірної статистики, відповідністю діагностичного інструментарію критеріям валідності та надійності.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягають у:

- поглибленні психологічних знань про професійне становлення керівника та обґрунтуванні основних напрямів його дослідження в психології;

- розкритті змісту поняття “професійно-управлінське самовизначення особистості” й специфіки даного феномена на допрофесійних етапах становлення керівника освіти;

- визначенні змісту, структури та рівнів психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення студентів педагогічних університетів;

- з'ясуванні особливостей психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення та виявленні її специфіки порівняно зі студентами, які професіоналізуються в інших галузях та виокремленні чинників, що суттєво впливають на становлення готовності до професійно-управлінського самовизначення на етапі навчання у вищому навчальному закладі;

- виявленні комплексу психолого-педагогічних умов та обґрунтуванні програми розвитку психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення.



Практичне значення одержаних результатів. На підставі результатів дисертаційного дослідження розроблено модель формування психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення, яка пройшла апробацію та впроваджена в практику роботи зі студентами Ніжинського педагогічного університету імені М.Гоголя. Головні ідеї створеної моделі знайшли відображення в навчальних курсах “Психологія адміністративної кар'єри в освіті”, “Практикум професійно-управлінського самовизначення” та в навчальних посібниках “Основи психолого-управлінського консультування” (затверджений Міністерством освіти та науки України) та “Вікова психологія дорослої людини”, де розглядається зміст і етапи професійної кар'єри дорослого. Із певною модифікацією розроблену модель покладено в основу розвитку психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення студентів-майбутніх менеджерів виробничої і соціальної сфери (Мукачівській технологічний інститут), а також магістрантів ряду спеціальностей (Ніжинський державний педагогічний університет). Окремі результати дослідження застосовуються при викладанні навчальних курсів “Вікова і педагогічна психологія” та “Соціальна психологія” для майбутніх педагогів. Основні результати дослідження можуть бути використані практичними психологами ВНЗ для побудови програм підтримки процесу професійно-управлінського самовизначення студентів.

Особистий внесок здобувача. Одержані автором наукові дані є самостійним внеском у розробку проблеми професійно-управлінського самовизначення та психологічної готовності до нього. Ідеї та думки, що належать співавторам, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дослідження. Головні теоретичні положення дисертації знайшли відображення в публікаціях автора, доповідались й обговорювалися на розширених засіданнях лабораторії психології управління та Вченої ради Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України. Основні наукові та практичні результати дослідження представлялися на Міжнародних психологічних конгресах (Стокгольм, 2000; Лондон, 2001); на ІІ і ІІІ з'їздах Товариства психологів (Київ, 1996, 2000);V і VІ Костюківських читаннях (1998; 2003); Міжнародних науково-практичних конференціях: “Освіта і виховання в Польщі й Україні (Ніжин, 1998), “Психологічні проблеми підготовки менеджерів” (Київ, 1999), “Викладання психолого-педагогічних дисциплін у технічному університеті: методологія, досвід, перспективи” (Київ, 1999), “Психологічні проблеми підготовки практичних психологів” (Київ, 2000), “Суспільство в ХХІ столітті: психологічні проблеми гармонізації, гуманізації, демократизації” (Київ, 2002), “Організаційна психологія: інноваційні підходи та технології” (Київ, 2002); Всеукраїнських конференціях: “Імідж сучасної школи” (Київ, 1997), “Проблеми самопрезентації особистості” (Київ, 2000), “Соціально-психологічні фактори вдосконалення управлінської діяльності”(Київ, 2001); на звітних наукових конференціях Державної Академії керівних кадрів освіти (Київ, 1996, 1997, 1998) та Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України (Київ, 2001).

Публікації. Матеріали дослідження знайшли відображення у 2-х навчальних посібниках (одноосібному й колективному), 1 навчальній програмі, у 12 статтях (із них 9 - у наукових фахових виданнях) і 7 тезах наукових конгресів і конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (198) і додатків (10). Основний зміст дисертації викладено на 172 сторінках. Робота містить 6 таблиць і 3 рисунки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вступ містить обґрунтування актуальності проблеми дослідження та обраного напряму дисертаційної роботи, розкриває її об'єкт і предмет, основну мету, гіпотезу та завдання, методологічні та методичні підходи. Викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи. Подані відомості про апробацію результатів дослідження, упровадження їх у практику та публікації за темою дисертації.

У першому розділі роботи “Теоретико-методологічні основи дослідження психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення” висвітлюється професійне становлення керівника як багатоаспектний та багаторівневий процес. Окреслені головні підходи до розуміння професійного становлення керівника в сучасних психологічних дослідженнях. Співвідносяться поняття професійне становлення та професійно-управлінське самовизначення керівника, розкривається психологічний зміст останнього. Обґрунтовується модель психологічної готовності студентів педагогічних університетів до професійно-управлінського самовизначення.

У роботі показано, що професійне становлення керівника як багатоаспектний феномен не знайшов у сучасній психології єдиного концептуального осмислення. У відповідь на запити практики проводяться численні та різнопланові дослідження професіоналізації керівника, які спираються на різні теоретичні засади. На основі теоретичного аналізу проблеми автором уперше виокремлено п'ять взаємопов'язаних напрямів, у межах яких здійснюються дослідження професійного становлення керівника в сучасній психології: психологія управлінської діяльності, психологія менеджменту, акмеологічний напрям, особистісно-розвивальний напрям, напрям дослідження управлінської кар'єри. Кожен напрям проаналізовано з точки зору теоретичних і прикладних здобутків та обмежень, а також розкрито домінуючий погляд на проблему самовизначення.



Напрям психології управлінської діяльності поєднує дослідження, що ґрунтуються на теорії діяльності. На базі цього теоретичного підходу професійне становлення керівника досліджували І.П.Волков, Є.С.Жаріков, О.В.Карпов, Є.С.Кузьмін, В.Ф.Рубахін, Ю.О. Тихомиров, О.В.Філіппов та ін. Професіоналізація керівника в цьому напрямку розуміється як процес присвоєння нормативно схваленого способу діяльності, у якому опредмечений досвід попередників. Простір самовизначення професіонала-керівника обмежується переважно системою функцій та завдань виконуваної діяльності. Самовизначення в межах даного напряму розглядається як процес, що спрямований на зміну особистості у відповідності до вимог діяльності, і лише винятково предметом вивчення стає особистість в її здатності осмислювати та перетворювати свою професійну діяльність.

Напрям психології менеджменту в наш час є найвпливовішим щодо дослідження управління та професіоналізації керівника на Заході. Як і в попередньому напрямі, професійне становлення керівника розглядається через призму вимог управлінської професії. Розвиток методологічних засад даного напрямку відбувається в руслі розширення спектру релевантних професії менеджера якостей та встановлення їх специфічного співвідношення. Різні автори пропонують свої структури психофізіологічних передумов, здібностей та особистісних якостей керівників, що виступають як система корелятів успіху в управлінській діяльності. Вони знаходять втілення у ряді моделей: ідеального менеджера (О.М.Борисова, Р.Л.Кричевський, Р.Строгділ, А.У.Хараш, М.Шоу), “парадоксального” менеджера (Р.Брейкер, Д.Колб, С.Люблін, Д.Спос), моделі “загальної здібності до управлінської діяльності” (Л.Д.Кудряшова) та ін. Самовизначення в межах даного напряму переважно розглядається як раціональний акт, що пов'язується з початковим етапом кар'єри, відсутній генетичний погляд на взаємозв'язок особистості та управлінської професії.

Акмеологічний напрям об'єднує ряд підходів, що спрямовані на отримання інтегрального наукового знання про феномен управлінського професіоналізму (результативний аспект), феноменологію, закономірності й механізми розвитку керівника на рівні професійного “акме” (процесуальний аспект професіоналізму) та умови, чинники, технології його підвищення й збереження в управлінській діяльності. В акмеологічному ключі до вивчення питань психології професійного розвитку керівника підходять А.О.Деркач, Р.Л.Кричевський, Н.В.Кузьміна, Л.Е.Орбан-Лембрик, О.О.Реан, І.М.Семенов, Л.О.Ясюкова та ін. Професіоналізація керівника розглядається як процес, двобічно детермінований зовнішніми та внутрішніми чинниками, особлива увага серед яких приділяється акмеологічним умовам, чинникам та інваріантам, що зумовлюють досягнення людиною вершин в управлінській професії. На відміну від попередніх, у даному напрямку досліджень підноситься роль суб'єктних властивостей управлінця, який виступає як суб'єкт саморозвитку та самовдосконалення, суб'єкт діяльності та професійного життя. Суб'єктні властивості не просто враховуються, а розглядаються як необхідна умова досягнення та збереження професійної зрілості.

Дослідницькі настанови напряму вивчення психології управлінської кар'єри, перш за все, орієнтовані на вивчення динамічних аспектів професіоналізації керівника. Теоретичні засади цього напряму утворені ідеями життєвого шляху, які належать К.О.Абульхановій-Славській, Б.Г.Ананьєву, Л.І.Анциферовій, С.Л.Рубінштейну. Становлення керівника в такому розрізі виглядає як одна з ліній індивідуального життя особистості, що знаходиться у взаємодії з іншими, може розгортатися у різних організаціях, в різних професійних галузях, на різних професійно-посадових рівнях. У дослідженнях даного напряму, як і в акмеологічному, підкреслюється здатність людини виступати суб'єктом не лише управлінської діяльності, але й професійного життя цілому (О.Є.Молл.). Результатом професійного становлелення є особистість керівника, що володіє можливостями організовувати свій професійний шлях за власним задумом як у посадовому, так і в змістовому аспекті на ґрунті самовизначення.

У межах особистісно-розвивального напряму поєднується група підходів, де професійне становлення керівника розглядається як аспект розвитку особистості. Системно-структурний підхід у поєднанні з генетичним підходом надає можливість розглянути цілісно та в розвитку всі елементи структури особистості керівника (Л.М.Карамушка). Особливості структурної організації мотиваційних диспозицій (мотивів влади, досягнення, афіляції, допомоги) та її вплив на професійну поведінку керівника вивчається на основі мотиваційного підходу (Х.Хекхаузен). Типологічний підхід забезпечує наближення досліджень до особистості реального професіонала-управлінця та її розвитку у варіативності, індивідуалізованості (О.І.Кітов, Т.В.Панчук). Дослідження, які ґрунтуються на гуманістичному підході, розглядають професіоналізацію керівника з погляду потреб і цінностей управлінця, акцентують його здатність до саморозвитку й самовдосконалення. Предметом вивчення виступають трансформації ціннісно-смислової сфери, Я-концепція керівника, самореалізація особистості засобами управлінської діяльності (О.І.Бондаренко, І.М.Кондаков, М.В.Лукін). Підхід, до якого схиляється автор, залучає гуманістичні ідеї як західної, так і вітчизняної філософії та психології (М.М.Бахтін, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, В.П.Зінченко, С.Л.Рубінштейн, Г.Г.Шпет). Таке поєднання долає обмеження, пов'язане з протиставленням людини й культури, властиве гуманістичній психології Заходу, і розкриває їх діалогічну взаємообумовленість. На цій основі управлінська діяльність розглядається як специфічна професійна культура, яка не тільки задає систему ціннісно-нормативних уявлень, що регулюють професійну поведінку людини, але також є підґрунтям успішної реалізації цілей професійної діяльності керівника, особистісного й професійного зростання та професійної самореалізації (О.І.Кітов, Ю.В. Синягін).

В процесі аналізу основних напрямів дослідження професійного становлення керівника приходимо до висновку, що у відповідності з загальними тенденціями відбувається зміна дослідницьких інтересів щодо професіоналізації керівника освіти, яка виявляється в зростанні уваги до творчої, ініціативної природи професіонала, його ціннісно-смислової сфери та самосвідомості (О.І.Бондарчук, Є.П. Варламова, Л.М.Карамушка, Н.Л. Коломінський, Л.Е. Орбан-Лембрик, І.М.Семенов, С.Ю.Степанов, Т.В.Панчук, Т.І.Шамова). Попри те, питання професійно-управлінського самовизначення, як суттєвої лінії становлення особистості керівника освіти, що забезпечує можливість виходу на рівень самодетермінації професійної поведінки, у психології не розглядалося.

Професійно-управлінське самовизначення трактується нами як процес визначення індивідом себе відносно напрацьованих у суспільстві критеріїв управлінського професіоналізму й розглядається як важлива умова становлення суб'єкта управлінської діяльності. У професійно-управлінському самовизначенні людина поєднує узагальнені уявлення про управлінську діяльність та узагальнені уявлення про себе, визначаючи для себе сенс даної професії. Динаміка професійно-управлінського самовизначення полягає у зміні ставлення до себе як суб'єкта управлінської діяльності та в зміні особистісних критеріїв ставлення. Упродовж всього професійного життя особистості відбувається поглиблення, уточнення професійно-управлінського самовизначення. Це виражається в тому, що розширюється образ професіонала-керівника, у ході самоаналізу коректується прийняття себе як професіонала, переглядається ставлення до управлінської професії та до себе в ній. Результатом кожного етапу є прийняття особистістю критеріїв управлінського професіоналізму та ідентифікація з ними.

Професійно-управлінське самовизначення відображає довільний, свідомий, вибірковий, цілеспрямований особистісний підхід індивіда до управлінської діяльності на всіх етапах його професійного становлення. Першим етапом професійно-управлінського самовизначення є формування професійно-управлінської спрямованості особистості, що завершується вибором управлінської діяльності. Під час навчання у педагогічному університеті професійно-управлінська спрямованість (індивідуальна система ставлень до управління) та наміри управлінського зростання лише оформляються, і тому доцільно говорити лише про готовність до професійно-управлінського самовизначення студентів.

На підставі аналізу основних підходів до вивчення психологічної готовності особистості – функціонального (Ф.Ю.Генов, Е.П.Ільїн, Н.Д.Левітов, В.С.Нерсесян, А.Ц.Пуні, В.Н.Пушкін) та особистісного (К.М.Дурай-Новакова, М.І.Дяченко, Л.А.Кандибович, В.О.Моляко) зроблено висновок про те, що дослідження психологічної готовності до професійно-управлінського самовизначення доцільно здійснювати в межах особистісного підходу, згідно з яким готовність розглядається як стійке системне утворення, що виникає в результаті підготовленості до реалізації певного виду активності.

У роботі проаналізовано різні підходи до розуміння загальної структури психологічної готовності та готовності до самовизначення. Враховуючи специфіку професійно-управлінського самовизначення особистості як однієї із “ліній” професійного становлення керівника, особливості ситуації самовизначення студентів (невизначеність перспективи управлінського зростання, віддаленість у часі реальної зайнятості в цій галузі), існуючі моделі психологічної готовності до професійного самовизначення були осмислені та доопрацьовані в контексті завдань дослідження. Виходячи з цього, психологічна готовність до професійно-управлінського самовизначення студентів педагогічних університетів розуміється як стійке системне психологічне утворення, що характеризує вибіркову, прогнозуючу активність особистості при підготовці та вирішенні завдання професійно-управлінського самовизначення на допрофесійному етапі. У її структурі виділено чотири взаємопов'язані компоненти: а) мотиваційно-смисловий, який забезпечує ініціацію процесу професійно-управлінського самовизначення та динаміку його розгортання; б) когнітивний компонент, який здійснює інтеграцію уявлень про різні аспекти управлінської діяльності, визначає розуміння сутності управлінської діяльності в освіті та її вимог до особистості, осмислення та узагальнення досвіду при взаємодії з різними управлінськими системами; в) рефлексивний компонент, який забезпечує усвідомлення власних цілей, цінностей, можливостей і обмежень в управлінні, співвіднесення їх із ціннісно-нормативною структурою управлінської діяльності в освіті, а також точне прогнозування наслідків вибору управлінської діяльності для розвитку власної особистості; г) саморегулятивний компонент, який визначає здатність людини протистояти тиску зовнішніх обставин, самостійно, відповідально, з опорою на власні можливості розв'язувати проблеми розвитку управлінської кар'єри в освіті.


  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка