Енеїда книга перша



Сторінка1/14
Дата конвертації06.05.2016
Розмір3.19 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Annotation


Енеїда написана між 29 та 19 р. до н. е., і присвячена історії Енея, легендарного троянського героя, який переселився в Італію з решткою свого народу, об’єднався з латинами й заснував місто Альба Лонга. ЕнеїдаКНИГА ПЕРШАКНИГА ДРУГАКНИГА ТРЕТЯКНИГА ЧЕТВЕРТАКНИГА П’ЯТАКНИГА ШОСТАКНИГА СЬОМАКНИГА ВОСЬМАКНИГА ДЕВ’ЯТАКНИГА ДЕСЯТАКНИГА ОДИНАДЦЯТАКНИГА ДВАНАДЦЯТА

notes123456789101112131415161718192021222324252627282930313233343536373839404142434445464748495051525354555657585960616263646566676869707172737475767778798081828384858687888990919293949596979899100101102103104105106107108109110111112113114115116117118119120121122123124125126127128129130131132133134135136137138139140141142143144145146147148149150151152153154155156157158159160161162163164165166167168169170171172173174175176177178179180181182183184185186187188189190191192193194195196197198199200201202203204205206207208209210211212213214215216217218219220221222223224225226227228229230231232233234235236237238239240241242243244245246247248249250251252253254255256257258259260261262263264265266267268269270271272273274275276277278279280281282283284285286287288289290291292293294295296297298299300301302303304305306307308309310311312313314315316317318319320321322323324325326327328329330331332333334335336337338339340341342343344345346347348349350351352353354355356357358359360361362363364365366367368369370371372373374375376377378379380381382383384385386387388389390391392393394395396397398399400401402403404405406407408409410411412413414415416417418419420421422423424425426427428429430431432433434435436437438439440441442443444445446447448449450451452453454455456457

Енеїда


КНИГА ПЕРША

Енеїв флот, що від берегів Трої прямує до Італії, настигає буря, наслана богинею Юноною. Але бог Нептун рятує троянців з рештками їх кораблів, і вони щасливо виходять на африканське узбережжя. Заспокоюючи матір Енея, богиню Венеру, Юпітер запевняє її, що доля Енея і слава його потомства залишаться незмінними; він посилає бога Меркурія до тірійців, щоб прихилити їх до троян. Венера з’являється Енеєві і розповідає йому про Карфаген і царицю Дідону. Еней прибуває до Карфагена і оглядає місто й храм. Дідона гостинно приймає Енея та його супутників. Еней посилає по свого сина Іула. Щоб викликати в Дідони любов до Енея, Венера підміняє його сина Купідоном. Урочиста учта у Дідони на честь Енея. 1] [1]Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої,


2] Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські[2].
3] Довго всевишня по суші і морю ним кидала сила,
4] Бо невблаганна у гніві Юнона була безпощадна.
5] Досить натерпівся він у війні, поки місто поставив,
6] Переселивши у Лацій богів, звідки рід був латинський,
7] Родоначальники Альби й мури походили Рима[3].

8] Музо, про всі ті причини згадай нам, чию він образив


9] Волю божисту і що так царицю богів осмутило,
10] Що навіть мужа такого побожного змусила стільки
11] Витерпіть бід і пригод; чи такі вже боги невблаганні?

12] Місто старинне було, Карфаген, поселенці тірійські[4]


13] Там оселились, далеко навпроти Італії й гирла
14] Тібру; було воно повне багатств і до бою завзяте.
15] Місто те, кажуть, Юнона найбільше з усіх полюбила,
16] Більше ніж Самос. Тут зброя її, тут її колісниця,
17] Тут, якщо доля дозволить, і влада над світом найвища
18] Має постати, — вона і тоді вже про це турбувалась.
19] Чула, одначе, нащадки такі із троянської крові
20] Вийдуть, що вирвуть колись із корінням твердині тірійські[5],
21] Вийде й народ відтіля, цар могутній, в боях переможець,
22] Лівії всій на загибель: цю нитку вже випряли парки.
23] З острахом, щоб не збулось це, Сатурнія ще й пригадала
24] Давню війну, що вела біля Трої за любих аргейців[6].
25] Ще не затерлись-бо в пам’яті й гніву причини, жорстокий
26] Біль не ущух, у серці десь тліли й про присуд Парісів[7]
27] Згадка, і жаль за зневагу краси; й те ненависне плем’я,
28] Й шана, яку Ганімед тепер має[8]. За все це горіла
29] Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило,
30] Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний
31] Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі
32] Роки ще, долею гнані, вони десь морями блукали.
33] Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити!

34] Ледве земля сікулійська з очей у них зникнути встигла[9]


35] Й спінені хвилі солоні вони уже різали міддю,
36] В серці своєму Юнона, предвічну ховаючи рану,
37] Так розважала: «То я, переможена, діло облишу
38] Вже розпочате? І не боронитиму я уступити
39] В край італійський цареві тевкрійців з тієї причини
40] Тільки, що фатум не хоче? Паллада могла цей спалити
41] Флот весь аргейців, а їх потопити у морі, хоч винен
42] Був лиш Ойлеїв Аякс біснуватий? Сама вона з хмари
43] Кинула Зевсів бистрий вогонь і розкидала судна,
44] Збурила хвилі вітрами й вогнем, що у грудях пробитих
45] Палахкотів, закрутила й на скелю стрімку настромила.
46] Я ж, яка величаюся тим, що цариця я божа,
47] Зевсова жінка й сестра, із одним лише плем’ям воюю
48] Стільки вже років. Чи хто іще схоче вклонитись Юноні
49] І принести на жертовнику їй свою жертву благальну?»

50] Так розважала Юнона у серці, розлюченім гнівом,


51] І прибула в буревіїв країну, де Австер шаліє,
52] В землю еольську. Еол тут, в просторій печері замкнувши
53] Буйні вітри й буревії шумкі, владарює над ними,
54] В диби заковує, в вежі саджає; вони ж із досади
55] Так у склепіннях гори гомонять, що аж гори лунають
56] Гомоном дужим. А зверху Еол, у твердині засівши,
57] Берло тримає в руках, і вгамовує буйність, і гнів їх
58] Здержує. А не робив би того, то моря всі, і землю,
59] Й небо високе б зірвали й світами несли буревії.
60] Батько могутній, проте, побоявся цього і в печерах
61] Темних замкнув їх, ще й гір нагромадив високих ізверху,
62] Й дав їх під владу царя, який за твердим би законом
63] Міцно тримать їх умів, попускаючи віжки, як треба.

64] Цими словами з благанням звернулась до нього Юнона:


65] «Батько богів, всього роду людського володар, Еоле,
66] Дав тобі владу вгамовувать хвилі, їх вітром здіймати.
67] Плем’я, вороже мені, вже пливе по Тірренському морю
68] Й Трою везе до Італії й здоланих в битві пенатів.
69] Дай же силу вітрам, потопи кораблі їх в пучині
70] Чи розжени їх урозтіч, все море вкриваючи трупом.
71] Двічі по семеро німф є у мене, краси чарівної;
72] Найчарівніша на вроду, проте, серед них Дейопея, —
73] Шлюбом з тобою її поєднаю, признаю твоєю,
74] Щоб за велику цю послугу вічно жила біля тебе,
75] Хай ощасливить тебе вона, батька, потомством хорошим».

76] В відповідь мовить Еол: «Твоя лиш турбота, царице,


77] Знати, чого побажать, а мені лише те, що велиш ти,
78] Треба здійсняти. Цю владу мені ти даєш, та єднаєш
79] Ласку Юпітера, й змогу даєш на бенкетах бувати
80] Разом з богами, і робиш володарем хмар буревійних».

81] Так він промовивши, берло в руках обернув і ним збоку


82] Гримнув у гору порожню; й вітри, наче в лавах загони,
83] Мчаться туди, де їм вихід дали; й суходолом спочатку
84] Вихром гуляють, припали до моря, в основах ворушать.
85] Разом і Евр, і Нот полетіли, й на зливи багатий
86] Африк, і хвилі великі до берега котять. Лунають
87] Крики мужів, і линви скриплять. Несподівані хмари
88] Тевкрам і небо, і день уже з-перед очей виривають.
89] Ніч уже чорна на море злягла. Загриміло склепіння
90] Неба, і блискавки густо в ефірі мигають, кругом все
91] Смертю на місці мужам грозить очевидною. Зразу ж
92] Сили позбувся Еней, весь потом холодним облився;
93] Тяжко зітхає і, руки обидві до неба піднісши,
94] Мовить такими словами: «Сто раз щасливіші герої,
95] Що під високими мурами Трої їм вмерти судилось,
96] Перед очима батьків їх. О ти, наймужніший з данайців,
97] Сину Тідея, чом на Ілійських полях не загинув[10]
98] Я від твоєї правиці? Чом дух не віддав, де суворий
99] Гектор поліг, повалений ратищем внука Еака,
100] Де Сарпедон ліг могутній і де Сімоентова хвиля
101] Стільки шоломів купає, й щитів, і трупів героїв!»

102] Ще він не вимовив слів цих, як з півночі вихор із свистом


103] Бурею злинув, вітрила ударив, зняв хвилю до неба.
104] Тріснули весла, судно закрутилось і стануло диба.
105] Ось насувається зверху гора водяна прямовисна;
106] Ті аж на гребні зависли, а тим, розступаючись, хвиля
107] Дно показала, а там і пісок з глибини вивертає.
108] Три кораблі здужав Нот і метнув їх на скелі підводні;
109] В хвилях вони там стирчать, — вівтарями їх звуть італійці, —
110] Мов велетенський під плесом хребет. Три на скелі стрімчасті
111] Евр під мілини зіпхнув піскові, що аж жалко дивитись;
112] Прірву загачує ними, піском обгортає навколо.
113] Той корабель, що ним вірний Оронт із лікійцями їхав,
114] Перед очима Енея хвиля морська велетенська
115] Б’є у корму, і пірнув стрімголов, у безодню скотившись.
116] Збитий керманич; аж тричі судном закрутила на місці
117] Хвиля рвучка, і бездонна пучина його поглинула.
118] Зрідка спливали в безмежнім просторі крутої безодні
119] Зброя мужів, і бервена, й багатства троянські на хвилях.
120] Вже і міцне Ільйонея судно, і героя Ахата,
121] Й те, що ним плинув Абант і що плинув Алет староденний,
122] Буря змогла; усі скріплення палуби зовсім ослабли,
123] Шпари відкрились і воду ворожу до себе приймають.

124] Але Нептун запримітив тим часом, що море заграло


125] І зашуміло могутнє, що пущено бурю й на дні вже
126] Зрушились води стоячі. Ображений тяжко, із моря
127] Виглянув і понад хвилі підняв він спокійне обличчя.
128] Бачить, що флот Енеїв по цілому морю розбитий,
129] Валиться море і небо, здається, уже на троянців.
130] І перед братом не вкрилися хитрість і підступ Юнони.
131] Кличе він Евра й Зефіра до себе і так до них мовить:

132] «Так-то вже вашого роду пиха завела вас далеко?


133] Ви лиш вітри, а посміли без волі моєї й наказу
134] Небо змішати з землею і горами хвилі підняти?
135] Ось я вам! Зараз же швидко приборкайте хвилі кипучі.
136] Потім уже не таку вам покуту завдам за провину.
137] Гей же, рушайте мерщій і вашому панові мовте,
138] Що не йому над морями знак влади — цей грізний тризубець —
139] Доля дала, а мені. Хай дикі тримає він скелі,
140] Ваші, Евре, оселі, Еол хай бундючиться там же;
141] Там, в тих хоромах, нехай у в’язниці вітрів він царює».

142] Так він промовив; та скорше, ніж слово сказав, заспокоїв


143] Збурене море, розвіяв згромаджені хмари і сонце
144] Викотив знову на небо. І вже Кімотоя з Трітоном
145] Судна із гострої скелі, що сили їм стало, стягають.
146] Сам він тризубцем підважує, сам і піски розгортає,
147] Море вгамовує й їде по хвилях в легкій колісниці.
148] Так-то бува, як великий народ забунтується часом:
149] Чернь безугавно лютує, і вже смолоскипи літають,
150] Гостре каміння летить, а зброєю лютість кермує.
151] Мужа, проте, як побачать, що в них у пошані великій, —
152] Має-бо він і заслуги, — то змовкнуть, щоб слухати пильно;
153] Грає на їх почуттях він словами і гнів їх гамує.
154] Так увесь гомін на морі затих, коли батько поглянув
155] Ген понад хвилі, проїхав по чистопогідному небі:
156] Кіньми правує до бігу, мов льоту, й відпружує віжки.

157] Втомлені люди Енея прямують шляхом своїм просто,


158] Де побережжя найближчі; і так у Лівійську країну
159] Ідуть. Там глибоко затишок є в узбережжі, там пристань
160] Острів своїми зробив берегами, бо кожна там хвиля,
161] Ринучи з моря, об них розіб’ється й, роздвоєна, круто
162] Знов повертається. Зліва і справа великі там скелі;
163] Небу грозять їх вершини високі; внизу ж попід ними
164] Води спокійні мовчать. Ліси мерехтять доокола,
165] Темні там тіні простелює гай таємничий. З другого
166] Боку печера, в ній скелі звисають; вода там солодка.
167] Викуті крісла у камені дикому — німф то домівка.
168] В цьому-то місці знеможені судна не треба в’язати
169] Линвами, ні прикріпляти, вбиваючи якір зубатий.

170] Тут-то Еней, ледь із цілого флоту сім суден зібравши,


171] З ними спинився. Троянці, що так за землею стужились,
172] Вийшли на берег. Пісками ідуть, що такі їм жадані,
173] На узбережжі, від солі вологі, в утомі лягають.
174] З кременю іскру Ахат тоді креше й, вогонь перейнявши
175] В листя сухе та в поживу ще й хмизу додавши, із труту
176] Полум’я так добуває. Давай тоді блага Церери,
177] Вимоклі в хвилях, виймать, витягать все Церери знаряддя.
178] Втомлені, все ж починають сушити врятоване збіжжя
179] Понад багаттям горючим і тут же на жорнах молоти.

180] Вгору на скелю тим часом виходить Еней і довкола


181] Вже поглядає на море широке, чи, може, Антея
182] Де не побачить, як вітер ним кида, або двоєрядні
183] Судна фрігійські; чи Капія вгледить, або на кормі де
184] Високо зброю Каїка[11]: ніде ні суденця не видно.
185] Бачив, проте, як блукали три олені на узбережжі,
186] Де, пасучися, по долах тягнулися ззаду за ними
187] Череди цілі. Спинившись, лука схопив він і стріли
188] Бистрі, що завжди для нього підносив Ахат його вірний.
189] Спершу убив вожаїв, що несли свої голови гордо,
190] Вмаєні, наче галуззям, рогами; а потім стріляє
191] В череду і заганяє, розбиту, в гущавину лісу.
192] І не раніш перестав він, аж доки сім туш здоровенних
193] Склав на землі переможно, і кількість убитих зрівняв він
194] З суден числом. Тоді звідти на пристань вертається й ділить
195] Друзям усім. Також вина ті ділить, що ними гостинний
196] Жбани наповнив Ацест на Трінакрії й дав на прощання,
197] І потішає серця їх скорботні такими словами:

198] «Друзі мої, у житті ми не перший раз бачимо лихо,


199] В тяжчій бували біді, але, дасть бог, і ця закінчиться.
200] В гирлі були ви скаженої Сцілли, між скелі гримучі
201] Йшли ви, вам добре й циклопові бескети знані. Бадьорі,
202] Острах усякий від себе женіть, і журбу, й боягузтво!
203] Може, колись і про це все приємно нам буде згадати.
204] Стільки пригод перебувши і стільки напастей зазнавши,
205] Всі ми прямуємо в Лацій тепер, де нам доля вказала
206] Мирну оселю: Троянській державі там слід відновитись;
207] Отже, держіться й себе бережіть для часів щасливіших».

208] Так він сказав; і хоч смуток великий в’ялив його серце,


209] Очі промінням надії палали, біль глибоко в грудях
210] Крив він. А друзі взялися за здобич, бенкет готувати.
211] Шкуру стягають з хребетних кісток, оббіловують м’язи;
212] Інші рубають в куски й на рожни ще дрижачі встромляють,
213] Ті казани розставляють на березі й, ватру розклавши,
214] Сили тоді підкріпляють їдою, й розлігшись на зелах,
215] Вакхом старим[12] догоджають собі й дичиною смачною.
216] А як прогнали бенкетом цим голод і посуд відклали,
217] Втрачених друзів пригадувать стали в розмові сердечній;
218] Мають надію й бояться, чи вірити можна, що справді
219] Десь уціліли, чи згинули й більше уже не озвуться.
220] Благочестивий Еней особливо оплакує гірко
221] Втрату Оронта палкого, й пригоду Аміка, й жорстоку
222] Лікову долю, оплакує Гія й Клоанта, героїв.
223] Вже закінчили той плач, як Юпітер з високого неба
224] Глянув на море, вітрилами вкрите, й на землю — підніжок,
225] І побережжя, й народи довкола, й на самому небі
226] Став нагорі, й свої очі звернув на державу Лівійську.
227] Справами цими в ще більшому смутку бентежить Венера
228] Серце своє, умивається слізьми гіркими й до нього
229] Так промовляє: «В руках твоїх доля навіки і людська,
230] Й божа, ти громом страшиш, — але чим, проте, міг провинитись
231] Перед тобою Еней мій і чим провинились троянці,
232] Що, хоч натерпілись стільки біди, а й нині закритий,
233] Світ весь стоїть перед ними; а все це Італії ради!
234] Ти ж обіцяв, що то римляни, певно, по довгих сторіччях
235] Вийдуть із Трої, що звідти, із крові ожилої Тевкра,
236] Встануть владики, які самодержцями будуть на землях
237] Всіх і морях. Чом нині змінив ти це рішення, батьку?
238] Правду сказавши, я цим хоч втішалась, згадавши нещасну
239] Трої руїну, і доброю долею злу розважала.
240] Нині ті самі нещастя, по злигоднях всіх перебутих,
241] Ринуть на тих же героїв, — коли ж буде край тим нещастям,
242] Царю великий? Тож міг Антенор, із загонів ахейських
243] Вирвавшись, аж в Іллірійську затоку проникнуть безпечно,
244] В глиб до держави лібурнів дістатись, Тімавські джерела
245] Переплисти міг, де дев’ять струмків із гори випливає;
246] Море тут вклинилось в сушу, й прибої по полю лунають.
247] Побудував саме тут він місто Патавій, і тевкрів
248] Там оселив, і народ сам назвав, владу Трої ствердивши,
249] І в благодатному мирі спокійно тепер почиває.
250] Ми ж, твоє плем’я, що хочеш в палати небесні забрати,
251] Всі кораблі погубивши, — нечувано! — з гніву одної
252] Гинемо, і до земель італійських впустить нас не хочуть.
253] Дяка така за побожність? Чи так ти нам берло вертаєш?»

254] Батько богів і людей на слова ці всміхнувся до неї —


255] Усмішка та і прояснює небо, й вгамовує бурі —
256] Доньку цілує привітно і так промовляє до неї:
257] «Ти, Кітереє, не бійся, бо доля твого покоління
258] Буде незмінна: ще місто побачиш і мури лавінські,
259] Що обіцяв я, й прославиш великого духом Енея,
260] В небо до зір його візьмеш; мої постанови незмінні.
261] Він то — скажу тобі це, щоб журба твого серця не гризла,
262] Все те точніше розкрию й завісу здійму я із долі —
263] Він то вестиме в Італії війни великі, народи
264] Буйні розгромить, закони мужам дасть і мури поставить, —
265] Поки три рази в латинян царем його літо зустріне
266] І завітає тричі зима до побитих рутулів.
267] Потім Асканій, хлопчина, що нині Іулом зоветься, —
268] Іл називався він, поки стояла Ілійська держава[13] —
269] Тридцять довжезних кругів часових, що їх місяцем мірять,
270] Владою сповнить своєю й з Лавінія берло державне
271] Перенесе, і могутністю мурів зміцнить Альба-Лонгу.
272] Тричі по сто літ там влада державна належати буде
273] Племені Гектора[14], поки аж Ілія, славна цариця
274] Й жриця[15], від Марсавагітна, потомків-близнят не породить.
275] Потім вже Ромул, вовчиці-живительки жовтим кожухом
276] Вигрітий, далі продовжить цей рід; це ж він мавортійські
277] Мури збудує і римлян назве ім’ям своїм власним.
278] Їм не кладу я границь, не значу я часу їх владанню;
279] Владу даю їм без меж. Та ще навіть злостива Юнона,
280] Та, що і море, і небо, і землю наповнює жахом,
281] Змінить на краще свій задум, сприятиме спільно зі мною
282] Римлянам, цілого світу владикам, народові в тогах[16].
283] Так призволяю я: по очисних п’ятиріччях численних
284] Прийде той час, коли рід Ассарака і Фтію, й Мікени
285] Славні у рабство повергне і владу свою установить
286] Над переможеним Аргосом. З гожого племені Трої
287] Цезар[17] народиться; дасть океан він межею державі,
288] Славі дасть межами зорі; він сам, по Іулі великім,
289] Юлій ім’я успадкує. Колись його в щасті на небі
290] Будеш приймати з трофеями Сходу[18]. Обіти складати
291] Будуть йому. І жорстокі віки злагідніють, скінчаться
292] Війни. І Вірність поштива, і Веста, й Квірін з своїм братом
293] Ремом закони встановлять. Залізними скобами міцно
294] Замкнені будуть жахливі ворота Війни[19], а за ними
295] Сяде Шаленість ворожа на зброї страшній, в неї руки
296] Скуті в сто ретязів мідних і паща ревтиме кривава».

297] Так промовляє і сина шле Майї[20] із неба, щоб землі


298] Й замки нові карфагенські відкрились для тевкрів гостинно,
299] В край щоб впустити їх не боронила Дідона, яка ще
300] Долі не знає. Меркурій негайно злетів у повітря,
301] Крильми веслуючи, й швидко з’явився в Лівійській країні.
302] Виконав зразу ж наказ. І послухали бога пунійці,
303] Дикість сердець злагідніла. Цариця сама, в тій же хвилі,
304] В серці своєму ласкавість до тевкрів відчула й прихильність.

305] Ночі тієї побожний Еней роздумував довго;


306] Й тільки-но день благодійний настав, як він вирішив вийти,
307] Щоб дослідити незнані місця узбережжя, де вітром
308] Загнані вийшли вони, — хто живе тут — чи люди, чи звірі,
309] Пустку-бо бачить навколо, щоб друзям міг все розказати.
310] Флот заховав під склепінням лісів, де скелі звисають,
311] В пітьмі гіллястих дерев, в їх зловісній тіні його скривши.
312] Сам же, Ахата лише за товариша взявши й два списи
313] В руку, пішов, тільки леза широкі залізні блищали.

314] Як переходив він Гай, перейшла йому мати дорогу;


315] Так виглядала з лиця і одіння, так зброю тримала,
316] Нібито дівчина з Спарти або Гарпаліка фракійська,
317] Що в перегони із Гебром швидким виступає на конях.
318] Так, як це роблять мисливці, повісила лук через плечі
319] Зручний і коси на вітер пустила. Одіння хвилясте
320] Так пов’язала вузлом, що аж видно коліно, і перша:
321] «Гей, юнаки, — до них мовить, — скажіть, чи не бачили часом
322] Тут однієї з мого товариства, яка випадково
323] З сагайдаком через плечі пройшла тут, — з плямистої рисі
324] Шкура на ній, — може, з криком погналась за спіненим вепром?»

325] Так Венера сказала. А син їй Венерин промовив:


326] «Ні, не чував я її й не бачив твоєї посестри,
327] Діво, чи як тебе звати? Безсмертне-бо в тебе обличчя
328] Й голос нелюдський; ти, певно, богиня, сестра Аполлона?
329] Може, із німф ти одна? Та бувай нам на руку щаслива,
330] Хто б не була; поможи нам в біді, розкажи нам ласкаво,
331] Небо яке це над нами і світу в якій ми частині?
332] Ми тут блукаємо й зовсім не знаємо краю й народу;
333] Вітер сюди нас завіяв, розбурхане море загнало;
334] Наша правиця пожертву багату складе на вівтар твій».

335] «Я не достойна такої великої честі, — Венера


336] Мовить, — є звичай в тірійських дівчат сагайдаки носити
337] І пурпуровим котурном[21] обв’язувать високо ногу.
338] Бачиш Пунійську державу тірійців, Агенора місто.
339] Землі, проте, це лівійські: народ у війні непоборний.
340] Владу тут має Дідона, що з тірського міста походить,
341] Втікши від рідного брата. Тут кривда велика і повість
342] Довга про це; розкажу вам лише найважливіші речі:
343] Був чоловіком у неї Сіхей; із усіх фінікійців
344] Він найбагатший на золото був і закоханий дуже
345] В цю безталанну. Дав дівчину батько йому непорочну,
346] Першу дружину. В тірськім краю тоді брат її рідний
347] Пігмаліон володарив, — у лютім злочинстві всіх інших
348] Він перевищив. Між ними зчинилась страшна ворожнеча.
349] При вівтарі нечестивець підступно Сіхея залізом
350] Тайно убив, свій жадобою золота ум засліпивши;
351] Про сестрине він кохання не дбає, й затаює довго
352] Злочин підступний, і, марних надій даючи їй багато,
353] Просто глузує з кохання сестри. Та у сні чоловік їй,
354] Ще не похований доти, з’явився. Поблідле обличчя
355] В страху піднісши, жахливий вівтар і залізом пробиті
356] Груди відкрив він і злочин таємний в сім’ї роз’яснив їй.
357] Радить тікати мерщій, покинути рідну країну.
358] Щоб удалася ця втеча, вказав їй, де скарби укрито,
359] Де під землею вага незміренна і золота, й срібла.
360] Вражена всім цим Дідона і друзів єднає, і втечу
361] З ними готує. Зійшлися всі ті, що шалена ненависть
362] В них до тирана була або жах був безмежний. Забравши
363] Всі кораблі, що на той час готові були, насипають
364] Золота повно, везуть через море багатство скупого
365] Пігмаліона, — вождем у них жінка. Добились до місця,
366] Де нині мури великі й нова карфагенська твердиня
367] Виросла, й землю купили, — від способу куплі тієї
368] Бірсою зветься, бо стільки купили, як може зайняти
369] Шкура вола. Але ви що за люди, прийшли із якого
370] Краю? Куди вам дорога?» На ці запитання герой наш
371] Відповідає, зітхнувши, а мова з дна серця виходить:

372] «О богине, коли б розповів я з самого початку


373] Й час якби в тебе знайшовся нещасть наших слухати повість,
374] Скоро б і день закінчив, Олімп зачиняючи, Веспер.
375] Ще як по різних морях ми пливли з стародавньої Трої, —
376] Може, й до ваших ушей тої Трої ім’я досягнуло, —
377] Аж до лівійського берега буря страшна нас загнала.
378] Я — той побожний Еней, що пенатів від ворога вирвав;
379] На кораблі їх везу, і до зір моя слава сягає.
380] Я батьківщини шукаю, Італії, роду шукаю,
381] Що від Юпітера вийшов найвищого. Сів я на двадцять
382] Суден на морі фрігійському. Мати богиня вказала
383] Шлях, і я долі послухав. З ним сім лиш зосталось, розбитих
384] Евром і морем. І от, сіромаха, чужинцем блукаю
385] Я у пустині лівійській, з Європи і з Азії гнаний».
386] Довше жалів не знесла цих Венера і так перебила:

387] «Хто б ти не був, я не вірю, щоб ти проти волі безсмертних


388] Дихав повітрям оцим життєдайним, якщо у тірійське
389] Місто прийшов. Отже, сміло рушай, до порогів цариці
390] Прямо іди. Я віщую тобі, що повернуться друзі;
391] Флот врятувався, змінивсь Аквілон і привів його в пристань,
392] Тож ворожити на птицях батьки недарма мене вчили.
393] Лебедів, глянь там, дванадцять веселим ключем надлітає.
394] їх то, як ранні тумани із неба ясного опали,
395] Птах наполохав Юпітерів[22]; от вони довгим рядочком
396] Вже осідають на землю або на осілих, здається,
397] Дивляться зверху. То як, повернувшися, крилами мають
398] Шумно і небо кругом облітають, співаючи пісню,
399] Так твої судна і молодь уже десь на пристані, може,
400] Чи паруси розпустивши на вітрі, прямують до неї;
401] Ти лише йди і скеровуй свій крок, куди шлях твій провадить».

402] Мовила і відвернулась; і шия сяйнула рожева,


403] Коси божисті у неї на тім ї якийсь божественний
404] Видали запах, одіння опало до стіп, і богиня
405] В світлості повній з’явилась. А він, лиш пізнав свою матір,
406] Вслід їй, що в далеч зникала, такими озвався словами:
407] «Нащо так часто й жорстоко обманюєш сина пустими
408] Цими примарами? Чом це рукою твоїх доторкнутись
409] Рук я не можу, ні слова почуть, ні до тебе промовить?»
410] Так нарікає й до мурів прямує. Венера у хмару
411] їх загорнула[23], ідучих, запоною мряки покрила,
412] Щоб їх ніхто не побачив і пальцем до них не торкнувся,
413] Щоб не задержав в дорозі, причин не питав їх приходу.
414] Легко в повітрі сама полетіла на Пафос і радо
415] Там оглядає оселю свою, де храм її, звідки
416] Ладан сабейський із ста вівтарів аромати їй курить,
417] Пахощі свіжого квіту вінки посилають до неї.

418] Ті завернули тим часом туди, куди стежка вела їх,


419] Вже й на пагорб зійшли, що над місто й твердиню сусідню
420] Зверху дививсь. З тих громадь дивувався Еней; ще недавно
421] Тут лише хижі стояли; з брам, із брукованих вулиць,
422] З руху гучного на них дивувався. За діло взялися
423] Палко тірійці. Одні для твердині там мури будують,
424] Інші — котять каміння руками; ці під будову
425] Площу рівняють, а ті борозною їй межі обводять.
426] Суддів уже вибирають, начальників, раду священну.
427] Пристань влаштовують інші, ті закладають фундамент
428] Для побудови театру, а ці — величезні колони
429] Тешуть із скель, майбутні готуючи сцени окраси.
430] Так, наче бджоли на луках квітчастих улітку працюють
431] В сонячній спеці, як рій молодий вилітати вже має,
432] Або тоді, як росяться меди й розпирають вже соти
433] Плином солодким, — одні беруть те, що їм інші приносять,
434] Ті ж, у рій об’єднавшись, трутнів лінивих громаду
435] Гонять від вулика; праця кипить, а меди фіміамом
436] Пахнуть. «Щасливі ви, мури вже ваші здіймаються вгору!» —
437] Каже Еней і верхів’я будівель міських оглядає.
438] Входить тоді, оповитий у мряку, — аж диво сказати —
439] Прямо в юрбу і змішався із нею, нікому не видний.

440] Був у середині, в місті тім, гай із розкішною тінню.


441] В ньому пунійці, по морю бурхливому гнані, найперше
442] Те відкопали знамення, яке несмертельна Юнона
443] Їм показала, — швидкого коня голова пишногрива[24]
444] Віщим знаменням була. Бо народ той колись, у майбутнім,
445] Так і у війнах мав бути найпершим, як спритним в житті був
446] Довгі віки. На цім місці величний сідонська Дідона
447] Храм будувала Юноні, багатий дарами і повен
448] Ласки богині. Були в ньому мідні і сходи, й пороги;
449] Сволоки міддю трималися, й міддю бряжчали завіси.

450] Вперше у цьому гаю він побачив нове, що зм’ягчило


451] Жах його серця, уперше відважився мати надію,
452] Долі щербатій своїй тут уперше почав довіряти.
453] Поки він пильно усе оглядав у тім храмі величнім,
454] Ждавши царицю, і полку місті його дивувала
455] [25]Велич мистецької праці, угледіти встиг, як бої всі
456] Трої зображено, бачив війну, про яку уже слава
457] В світі лунала, Пріама пізнав він і поруч — Атрідів,
458] Вздрів і Ахілла, обом їм ворожого. Став і заплакав:
459] «Є на землі ще десь місце, Ахате, чи є десь країна,
460] Де ще не чули б про нашу недолю? Чи бачиш, Пріам ось.
461] Слава і тут також має свою, їй належну заслугу;
462] Вміють тут плакать над горем, бідою журитись людською.
463] Геть увесь страх, бо ця слава і нам іще стане в пригоді».
464] Так промовляє й безплідні малюнки ті оком голубить,
465] Тяжко зітхає й сльозами рясними вмиває обличчя.

466] Бачить тут, як у боях колись там, під Пергамом, бувало;


467] Там он, бач, греки тікають, а молодь троянська жене їх;
468] Там — своїм повозом гонить фрігійців Ахілл шоломистий.
469] Ось недалеко і Резові шатра під білим брезентом
470] Він розпізнав і заплакав. Ті шатра жахливо спустошив
471] Крові жадливий Тідід, проникши до них, коли першим
472] Сном всі заснули; ввів коней вогнистих він в табір раніше,
473] Ніж напились вони з Ксанту й скубнули троянської паші.
474] В другому місці було, як Троїл утікає, як кинув
475] Зброю, сердешний хлопчина, — боєць, що Ахіллові рівний!
476] Коні тікать почали, а він навзнаки на порожнім
477] Повозі й віжки тримає. На шию опало волосся
478] Й пил замітає, і землю скородить оберненим списом.
479] А одночасно троянські жінки йдуть до храму Паллади,
480] Їм неприхильної, й одіж несуть; в них розплетені коси,
481] Сум на обличчях, покора, й долонями б’ють себе в груди;
482] Та відвернулась богиня і очі спустила додолу.
483] Гектора тричі довкола ілійського муру волочить,
484] Тіло бездушне Ахілл продає там, на золото важить.
485] Тут вже риданням гірким заридав він із самого серця,
486] Зброю побачивши всю, і повіз, і другове тіло.
487] Бачить Пріама, як руки беззбройні в благанні ламає.
488] Між старшиною ахейців себе він пізнав після того,
489] Й сходи бійців, і чорного Мемнона військо. А далі
490] Пентесілея приводить ряди амазонок; мов місяць
491] Їхні щити; вона в шалі, завзяттям між тисяч палає,
492] Золототканою груди відкриті вона підв’язала
493] Пов’яззю, — діва, а битись готова з мужами нарівні.

494] Все це здавалось Енею дарданському подиву гідним,


495] Аж занімів він, у місце одно свої втупивши очі.
496] Входить до храму цариця краси неземної Дідона:
497] Першою йде, супроводжена почтом великим юнацтва.
498] Наче уздовж узбережжя Евроту або на верхів’ях
499] Кінту Діана виводить танки, а за нею юрбою
500] Линуть відціль і відтіль ореади, вона ж через плечі
501] Свій сагайдак перекине, йдучи, і поставою юних
502] Всіх перевищить богинь, аж Латоні безмовною млостю
503] Серце вмліває. Так виглядала й Дідона, так само
504] Весело серед юрби виступала, — над царством майбутнім
505] Працю сама доглядала. Сіла у храмі[26] потому,
506] Коло дверей, на високім престолі, опершись, довкола ж
507] Варта у зброї. Судила, закони давала, ділила
508] Нарівно праці тягар або жереб веліла тягнути.

509] Друзів тут раптом бачить Еней, що в великій надходять


510] Гурмі: Антея, Сергеста, Клоанта хороброго й інших.
511] Бачить він тевкрів, що вихор розвіяв їх чорний по морю
512] І по чужих узбережжях, далеких краях порозносив.
513] Аж остовпів він і сам, і Ахат з ним зі страху і втіхи;
514] Дуже хотілось їм руки з’єднати, але невідомі
515] Речі гнітили їм страхом серця. Отож непомітно,
516] В хмару велику повиті, розвідати вийшли, яка ж бо
517] Доля спіткала мужів, де їх флот, при якім узбережжі,
518] Що їх сюди привело; бо з усіх кораблів наближались
519] Вибрані, й ласки благали, й до Храму ішли гомінливо.

520] А як вони, увійшовши, змогли говорить особисто,


521] Іліоней, найстаріший, спокійно почав промовляти:
522] «О володарко, якій дав Юпітер нове збудувати
523] Місто й дав силу по правді народами гордими править, —
524] Просим тебе, нещасливі троянці, розігнані вітром
525] В хланях морських, відверни ти од суден цих полум’я згубне,
526] Люд пощади наш побожний і зглянься на нашу недолю.
527] Ми не прийшли ні залізами нищить лівійських пенатів,
528] Ні грабувати зухвало й до берега зносити здобич;
529] Зовсім ми іншої вдачі, пихи у побитих немає.
530] Є десь країна далека, Гесперія зветься у греків,
531] Давня країна, родючістю й зброєю сильна й могутня.
532] Жив енотрійський там люд, а нині Італії назву,
533] Кажуть, од ймення вождя свого внуки дали тій країні.
534] [27]Ми туди їхали. —
535] І Оріон хмаровшнии неждано, здіймаючи хвилі,
536] Нас на мілини закинув безвихідні, австрам нестримним
537] Дав на поталу, по хвилях бурхливих і скелях розвіяв
538] Непрохідних. Лише жменька мала нас дісталася якось
539] Вашого берега. Що за народ тут тепер проживає?
540] Що за країна така, що варварські звичаї терпить?
541] Нас не пускають на берег піщаний, за зброю беруться,
542] Вийти на землю боронять. Як люди й їх сила не мають
543] Шани у вас, пом’яніть хоч богів, які правду й неправду
544] Знають. Еней був наш цар; не було в нас правішого мужа,
545] Ні побожнішого й вищого в війнах і в справі військовій.
546] Доля якщо зберегла того мужа, й повітрям надземним
547] Дихає він, і темінь жорстока його не покрила, —
548] Страху нема в нас. Не будеш і ти нарікати, що перша
549] Руку ти нам подала. Бо ще в Сікулійській країні
550] Військо, й міста, і славетний Ацест є троянської крові.
551] Хай нам дозволено буде вітрами пошкоджений флот наш
552] Витягнуть, в лісі колод нарубати і витесать весла,
553] Щоб, як віднайдемо тільки царя й товариство, могли ми
554] Їхать в Італію радо й шукати латинського царства.
555] А як рятунок пропав, і ти, батечку тевкрів[28] найкращий,
556] В морі лівійськім втопився, й нема для Іула надії,
557] Хай хоч принаймні на води Сіканії вернемось знову
558] Ми, до Ацеста-царя, і увійдем в готові оселі,
559] Звідки прийшли ми». Іліоней так сказав, а дарданці
560] Всі це схвалили.

561] Коротко в відповідь мовить Дідона, чоло похиливши:


562] «Виженіть, тевкри, страх із сердець і турботи забудьте!
563] Долі тягар і недавність держави примушують владно
564] Так учиняти і скрізь стерегти широчезні кордони.
565] Роду Енея людей хто не знає чи города Трої?
566] Хто не чував про хоробрих мужів, про пожежу воєнну?
567] Серце пунійське не з каменю справді, і, не відцуравшись
568] Міста тірійського, сонце ясних запряга своїх коней.
569] Схочете, може, в Гесперію їхать, країну велику,
570] Там, де Сатурнові ниви, чи в Ерікса край, до Ацеста,
571] Володаря, — сприятиму вам я, дам поміч потрібну.
572] Разом зі мною ви схочете, може, в цім краї осісти, —
573] Город віддам я, який закладаю; свій флот витягайте:
574] Будь то чи тевкр, чи тірієць — мені це однаково буде.
575] Хай би й Еней-володар, тим же самим привіяний Нотом,
576] В край наш прибув. По всіх узбережжях і межах лівійських
577] Певних людей я пошлю перевірить, чи, кинений морем,
578] Не заблудивсь він в лісах, чи, може, в містах десь блукає».

579] Цими словами зворушені батько Еней із Ахатом


580] Мужнім вже довго із темряви вийти всім серцем бажали.
581] Перший Ахат до Енея промовив: «Гей, сину богині,
582] Думка яка у твоїй голові виникає? Ти ж бачиш,
583] Всі врятувались: і флот, і супутники наші. Немає
584] Лиш одного, та самі те ми бачили, як він в глибокі
585] Хвилі пірнув; все інше із сказаним матір’ю згідне».
586] Ледве він мовив це слово, як мряка, що їх сповивала,
587] Раптом розвіялась, світло прозоре навкруг розлилося.

588] Став тут Еней, засіяв серед ясності сонця, на бога


589] Вродою й постаттю схожий; бо синові мати подбала
590] Кучері буйні та юності блиск дарувати пурпурний,
591] Радість в очах і вогонь запалила. Так кості слоновій
592] Руки митця ще краси додають або золотом жовтим
593] Срібло чи мармур пароський[29] оздоблюють. Тут до цариці
594] Раптом звернувся для всіх несподівано він і промовив:
595] «Ось я, — про мене тут мова, — троянський Еней, я з лівійських
596] Хвиль врятувавсь. О єдина, що Трої нещастя безмежні
597] Серце тобі зворушили; данайцями ще не добиті,
598] На суходолі й на морі усяких пригод ми зазнали,
599] Всього позбавлені ми, — і ти нас приймаєш у місто,
600] В дім свій. Ні ми, ні з дарданців ніхто, що по світу широкім
601] Бродять, усюди розсіяні, гідної дяки, Дідоно,
602] Скласти не в силі тобі. Хай богове, — як є ще боги десь,
603] Що про побожних ще дбають, як є якась правда на світі,
604] В серці сумління якесь як ще є десь, — тобі хай відплатять
605] Гідно. Яке це поліття щасливе тебе дарувало
606] Світові? Що за батьки таку гожу тебе породили?
607] Доки ще ріки у море вливатися будуть, на гори
608] Тіні лягатимуть, зоряні пастиме небо отари, —
609] Честь твоя й слава назавжди лишиться й ім’я твоє вічно
610] Житиме, хоч би й який мене край не покликав». З цим словом
611] Іліонею правицю простяг він, а ліву Сергесту,
612] Потім і іншим — Клоантові мужньому й мужньому Гію.
613] Виглядом мужа цього, його долею вражена дуже,
614] В відповідь так сідонська Дідона йому говорила:

615] «Сину богині, яка це біда по злигоднях на тебе


616] Так напосілась? І що це за сила на берег безмежний
617] Пхнула тебе? Чи не той ти Еней, що його породила
618] Мати Венера Анхісу дарданському в краї фрігійськім,
619] Де Сімоент протікає? Я тямлю, як Тевкра прогнали
620] З рідного краюча він до Сідона прибув і нового
621] Царства шукав з допомогою Бела. Бел же, мій батько,
622] Кіпр зруйнував плодоносний і взяв під свою його владу.
623] З того-бо часу почавши, я знаю вже справи троянські,
624] Знаю й ім’я твоє я, і царів пеласгійських я знаю.
625] Навіть і в ворога тевкрів ім’я похвалами повите,
626] И корінь виводить він свій із старого тевкрійського роду.
627] Отже, рушайте, молодці, і в нашу оселю заходьте.
628] Гнала й мене також доля подібна й по всяких пригодах
629] Врешті притулок надать мені в цій побажала країні:
630] Горя сама я зазнала, тож вмію в біді помагати».
631] Так промовляє, і в царські палати заводить Енея,
632] І оголошує разом у храмах богам вшанування.
633] Та одночасно також не забула послати на берег
634] Товаришам його двадцять волів, сто щетинястих вепрів,
635] Сотню ягнят із жирними їх матерями — дарунок
636] В день цей веселий.
637] Враз тоді з царською величчю всю починають оселю
638] Приготовляти, лаштують бенкет усередині дому,
639] Гарно мережані, пурпуром вишиті скатерті стелять,
640] Повно срібла на столах, у різьбі золотій мальовничо
641] Подвиги предків хоробрих зображені рядом предовгим,
642] Вчинені ними од самих початків старезного роду.

643] Тут же Еней (бо батьківське серце спокою не має)


644] Вислав швидкого Ахата до суден, щоб той повідомив
645] Сина Асканія, що тут зайшло, і привів його в місто;
646] (Син-бо Асканій не сходив із серця люб’язного батька).
647] Крім того, дати дарунки велить, які вирвав з руїни
648] Трої, плащ золотом шитий (були й візерунки на ньому),
649] Теж і намітку, гаптовану краєм в узори аканту,
650] Барви шафрану, — Єлени аргівської стрій це, що з дому
651] Винесла, як в незаконнім подружжі з Мікен до Пергаму
652] Їхала, дар це чудовий від матері Леди. Крім того,
653] Берло, яке Іліона носила, Пріамова старша
654] Донька, й намисто на шию із перлів, до того — подвійний
655] З золота і самоцвітів вінок. Щоб усе це найшвидше
656] Виконать, вибрався зараз Ахат у дорогу до суден.

657] Та Кітерея нову тим часом придумала хитрість,


658] Задум новий снує в серці, щоб, личко змінивши й подобу,
659] Йшов Купідон, як солодкий Асканій, і пристрасть дарами
660] Щоб розпалив у цариці, і кості вогнем їй наповнив.
661] Страшно їй дому непевного й тих двоємовних тірійців[30];
662] Немилосердна Юнона, й в’ялить її серце щоночі
663] Знов цей неспокій. Тому до крилатого мовить Амура:
664] «Сину мій, сило моя і моя ти могутність єдина,
665] Сину, що батька найвищого й стріл не боїшся Тіфея[31].
666] От я до тебе приходжу і силу прошу божественну, —
667] Знаєш ти, як твого брата Енея в морях і на суші
668] Люта ненависть лихої Юнони ганяє, ти завжди
669] Горе із нами ділив. Ось тепер фінікійська Дідона
670] В гості приймає його і придержує словом ласкавим,
671] Дуже боюсь я гостини, яку виявляє Юнона.
672] Певно, вона не заспить у таку вирішальну хвилину.
673] Отже, я підступом хочу раніше царицю узяти,
674] Жару додати любові, бо ще який бог її змінить.
675] Хай би й вона так же палко, як я, полюбила Енея,
676] Так, як лиш ти б зміг зробити, — послухай же нині мій задум:
677] В місто сідонське син царський ітиме тепер, його милий
678] Батько зове туди, серця мойого турботу й дари він
679] Всі понесе туди, з моря вцілілі й зі згарища Трої.
680] Сном я присплю його й сонного десь на верхів’ях Кітери
681] Чи на вершині Ідалія в місці священнім сховаю,
682] Щоб не з’явився не в пору і підступів цих не розкрив би.
683] Ти на одну лише ніч, і не більш, його вигляд наслідуй,
684] Хлопця знайоме обличчя прийми, адже й сам ти хлопчина.
685] Щоб, як Дідона візьме тебе в радісній хвилі на лоно,
686] Як на царському бенкеті їй серце Ліей обезжурить,
687] Як обіймати і солодко стане тебе цілувати,
688] Ти їй таємно влив жару у серце й отрути кохання».
689] Любої матері слову слухняний Амур відкладає
690] Крила й Іула ходою, веселий, в дорогу виходить.
691] Сон на Асканія тихий Венера зсилає тим часом
692] І, розігрівши на лоні, заносить в гаї ідалійські.
693] Там медоцвітний майран м’які постелив йому квіти,
694] В пахощі ніжні сповив і прозорою вкрив його тінню.

695] Матері слову слухняний ішов Купідон із Ахатом,


696] Царські дарунки з ним разом, радіючи, ніс він тірійцям.
697] Як увійшов, посередині вже на золоченім ложі,
698] На килимах пишнотканих, велично лежала цариця.
699] Батько ж Еней, а за ним і юнацтво троянське — до неї
700] Разом усі підійшли і навколо на пурпур схилились.
701] Воду для рук подають уже слуги, з корзин викладають
702] Блага Церери і всім рушники підносять вовнисті.
703] В домі було там служниць п’ять десятків — для всіх готувати
704] Довгі наїдків ряди й для пенатів підтримувать ватру.
705] Інших же сотня дівчат і хлопців-однолітків стільки ж
706] Страви на стіл подавали й вино наливали у чари.
707] Через пороги веселі й тірійців не менше зійшлося, —
708] Їх запросили на ложа узорні. Дарами Енея
709] Дуже милуються всі. Іулом милуються вельми,
710] Поломенистою бога подобою, вдаваним словом.
711] Плащ розглядають усі й покривало у жовтих акантах.

712] А фінікійка нещасна, призначена вже на загибель,


713] Ще надивитися досить не може, горить в огляданні,
714] Хлопцем, дарами розчулена дуже. Він же, Енея
715] Міцно обнявши, на шиї повиснув і лиш заспокоїв
716] Мнимого батька гарячу любов, перейшов до цариці.
717] Та ж і очима, і серцем уся уже в ньому і ніжно
718] Тисне до лона; не знає Дідона, який-то до неї
719] Бог пригорнувся, нещасної. Він же усе пам’ятає,
720] Що ацідальська матуся казала, й поволі береться
721] І Там ять Сіхея затерти, й нове прищепити кохання,
722] В серце, погасле давно, забуте чуття повернути.
723] Щойно притих той бенкет, із столів почали прибирати,
724] Й ставить кратери великі, і вина вінчати вінками.
725] Гомін пішов по палаті, в просторих світлицях лунає,
726] З стелі злотистої сяють вогнем уже лампи висячі,
727] Полум’я факелів темряву ночі долає. Цариця
728] Каже подати важкий, з самоцвітами, з золота келих
729] І наповняє вином. З того келиха Бел пив найперший,
730] Потім і інші за звичаєм. Змовкли усі у господі.

731] Кажуть: «Юпітере, ти встановив ці гостинні закони, —


732] День цей хай буде щасливий тірійцям і з Трої прибулим;
733] Хай пам’ятають про нього і наші потомки. Ласкавий,
734] Вакху, нам будь ти, веселощів батьку, й ти, добра Юноно;
735] Ви ж у любові, тірійці, усе товариство вітайте».
736] Мовила так, і плинну на стіл одливає пожертву,
737] й вінець, до келиха злегка лише доторкнувшись устами,
738] Передала із припрошенням Бітію. Щиро той випив
739] Пінне вино одним духом до дна золотого. По ньому
740] Інші вельможі. На золотострунній кіфарі Іопас
741] Грав[32], кучерявий, пісень, що в Атланта могутнього вивчивсь.
742] Оповідав він про місяця зміни і тьмарення сонця,
743] Звідки і люди, й тварини, і зливи, і полум’я звідки.
744] Звідки Арктур, і сльотливі Гіади, й Тріони подвійні;
745] Оповідав, чому сонце так взимку спішить в океані
746] Зникнуть, яка перешкода затримує ночі ліниві.
747] Плещуть завзято в долоні тірійці, за ними й троянці.
748] А безталанна Дідона проводить всю ніч у розмовах
749] Різноманітних, без краю впиваючись плином кохання.
750] Дуже цікавить її і Пріамова доля, і доля
751] Гектора, й зброя, з якою прибув син Аврори[33] могутній,
752] Коні які в Діомеда були, який ростом Ахілл був.
753] Мовить нарешті: «Скажи нам з початку найпершого, гостю,
754] Все про підступних данайців, скажи про троянську недолю
755] І про блукання своє, бо рік уже сьомий у мандрах
756] Носить тебе і по хланях морських, і по всіх суходолах».
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка