Друга Світова чи Велика Вітчизняна: погляд з України. Михайло Кірсенко



Скачати 44.46 Kb.
Дата конвертації26.05.2016
Розмір44.46 Kb.
Друга Світова чи Велика Вітчизняна: погляд з України.

Михайло Кірсенко

Сучасна суверенізація, демократизація і повернення України до Європи викликали перегляд вартостей. З плином часу суперечки з певних визначень втратили актуальність, а інші й надалі розпалюють пристрасті. Згасли дискусії щодо Великої Жовтневої соціалістичної революції чи то більшовицького перевороту і узурпації. Всі опоненти лишилися при своїй думці. Та жодному невтямки, що вікопомні події в Петрограді відбулися за кордоном. Львів, Чернівці й Ужгород жили в Австро-Угорщині. А в Києві жовтневе збройне повстання 1917 р. дало владу Центральній Раді, тож обговорювати варто позитивне чи негативне ставлення до неї. Для України наслідки краху Німеччини в листопаді 1918 р. відіграли більшу роль, аніж революція в Росії.

Вкотре наближається кругла річниця перемоги Радянського Союзу, Сполучених Штатів та Британської імперії над Німеччиною. І знову постає питання, кому і як це розглядати, а тим паче викладати. Вчитель має збагнути факти сам, а тоді подає аудиторії залежно від її віку і сприйняття. Деідеологізація політики і деполітизація історії дає змогу пропонувати підліткам альтернативні інтерпретації, заохотити самостійне осмислення і висновки. Дидактичні міркування водночас мусять враховувати і шанувати почуття будь-яких ветеранів, сприяти громадянській злагоді в суспільстві. Правда про незагойну хворобу може вбити пацієнта. Здобутки досліджень усувають темні плями, але до світла деяких висновків треба готувати уважно і дбайливо.

Почнімо з заяложеного штампу про фашистську Німеччину. З пропагандистської точки зору легко називати противника фашистом. З Москви це лунає на адресу Латвії, в деяких регіонах чутно істерику про фашизм і оранжеву чуму Помаранчевої революції. Будьмо пильні й пам’ятаймо ці зойки, бо злодій найгучніше гукає ловити злодія. Але фашизм не є німецьким, явищем. Це протидія лівому радикалізмові в Італії після Першої світової війни. Гітлер ретельно вчився у Сталіна і Муссоліні. Але його націонал-соціалізм відрізнявся від більшовизму і фашизму. Нацизм у Німеччині пішов далі пангерманізму і винайшов расову теорію з газовими камерами в практиці. В Італії диктатура не мала таборів знищення, голодоморів, геноциду і депортацій.

Це не робить диктатора привабливим і не зменшує провин за злочини перед людяністю. Та розрізняймо персоніфіковані, сперті на брутальну силу новочасні авторитарні режими від тоталітаризму. Він терором і пропагандою виховує фанатизм, штовхає до загарбань під гаслом світової революції й диктатури пролетаріату або життєвого простору для вищої раси панів. Є класова ненависть і християнська любов, а навпаки сказати неможливо. Респектабельні консерватори Заходу вважали італійський режим елементом стабільності. Ці ілюзії поділяли багато українців після Визвольних Змагань і Розстріляного Відродження. Проте авторитаризм виявився проміжним і перехідним етапом між ліберальною демократією і тоталітаризмом.

В Мюнхенській Змові кульмінувало необачне умиротворення агресора і прагнення Заходу заштовхнути двох диктаторів. Чехи були здатні на опір, але президент Бенеш не бажав більшовизації в разі приходу Червоної Армії й знав про її знекровлення репресіями. Друга Світова війна розпочалась 1 вересня 1939 р. нападом Німеччини на Польщу і скінчилася 2 вересня 1945 р. капітуляцією Японії. Та перші її постріли пролунали в березні 1939 р., коли жменька відчайдушних захисників боронила Республіку Карпатську Україну. Друга Польська республіка загинула під ударами Вермахту і Червоної Армії у вересні через помилки свого уряду, боягузтво Заходу, а насамперед внаслідок пакту між Кремлем і Берлином. Сумна доля спіткала і країни Балтії.

Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу заслуговує такої назви, бо це єдина оборонна війна за власне існування в його історії. Так вітчизняна війна 1812 р. проти Наполеона є єдиною захисною в історії Російської імперії, а решта наступальні, загарбницькі. Україна є жертвою радянсько-німецької війни, але вона не була суверенною державою і не брала в ній самостійної участі. Цілком заслужили шани мільйони червоноармійців і вояків британської, американської, інших армій, в тому числі сотні тисяч українців діаспори, що билися проти Гітлера під чужими прапорами. Заслужили співчуття співвітчизники, які під чужими прапорами билися проти Сталіна, бо наївно повірили в європейськість німців, а потім з жахом побачили суть нацизму. Але немає виправдань колабораціоністам, що брали участь у репресіях з боку Гестапо, НКВД та інших каральних установ проти своїх народів.

Українська дивізія, так само як естонські, латиські, кавказькі, французькі та інші добровольчі формації на боці Німеччини входили до складу польових військ СС. Міжнародний трибунал у Нюрнбергу після війни визнав злочинним керівництво Третього Рейху. Їх вчинки не мають терміну давності. Та засада колективної відповідальності не сміє застосовуватися. Мародерів, грабіжників і ґвалтівників будь-якої армії треба карати, а чесних вояків нація шанує. Населення ворожих країн теж потерпало, не всі визволителі поводилися бездоганно. Тому Європа і Америка вивчають війни, шанують героїв, але поклали край святкуванням. Ці перемоги коштували безліч життів. Ветеранів краще доглядати, аніж вихваляти. Лише Росія досі бучно відзначає роковини тріумфів, щоби не впадали в око пізніші ганебні поразки.



Радянський геноцид, голодомори, репресії, депортації робили неможливим опір на Наддніпрянщині. Повстанський рух виник на Волині й Галичині, що до війни належали Польщі. Німецька окупація була менш жорстокою на теренах, що до 1918 р. належали Австрії. На відміну від поляків, чехів і народів Балтії, українці не мали визнаних осередків чи урядів у Лондоні. Між молотом комунізму і ковадлом нацизму не було вибору. Окупанти називали партизанів бандитами, засилали провокаторів, страчували і залякували, вбивали провідників еміграції. Треба неупереджено викривати будь-чиїх винуватців. Але визнаймо, що підтримана населенням Українська Повстанська Армія єдина боролася за здобуття національної незалежності. В інших краях є аналоги, але жодного прецеденту за масовістю і тривалістю. Тому давно час визнати комбатантами справжніх борців за волю України.

Друга Світова і Велика Вітчизняна війна Радянського Союзу, визвольна боротьба націй, що опинилися під владою тоталітарних диктатур варті прискіпливого і уважного розгляду. Політики Балтії й Центральної Європи кажуть, що ворожа окупація і колабораціонізм скінчилася з крахом Радянського Союзу. Україна має важкий досвід і багато де оновлений після геноциду склад населення. Вона завелика на квапливі висновки. Але Радянського Союзу вже ніколи не буде. До Європи ця нація не емігрує, а повертається, репатріюється. Загоєно суперечки і налагоджено щирі, взаємовигідні, рівноправні стосунки майже з усіма сусідами. Північноатлантичний Договір забороняє територіальні зазіхання і гарантує, що всі члени НАТО дадуть відсіч в разі нападу на одного з них. Тоді агресія справді стає неможливою. А тимчасом, відзначаючи роковини, вивчаймо війни, щоб їх не було.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка