До книги ввійшли два романи видатного сучасного бразільського письменника



Сторінка1/31
Дата конвертації05.05.2016
Розмір8.88 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31

Annotation


До книги ввійшли два романи видатного сучасного бразільського письменника. В центрі роману «Капітани піску» — життя бездомних підлітків, які поселилися в руїнах колишнього складу на закинутому піщаному узбережжі біля Ріо-де-Жанейро. В романі «Габрієла» письменник розкриває політичну структуру своєї країни, показує традиції, звичаї, мораль народу, з гумором, а іноді і сарказмом, зображує представників «вищого світу» міста Ільєуса. Жоржі Амаду

КАПІТАНИ ПІСКУЛисти до редакціїЗЛОЧИННА МОЛОДЬУ ПОМЕШКАННІ КОМЕНДАДОРА ЖОЗЕ ФЕРЕЙРИНАПАДБІЙКАПОТРІБНІ ЗАХОДИДУМКА НЕВИННОЇ ДИТИНИЛИСТ СЕКРЕТАРЯ НАЧАЛЬНИКА ПОЛІЦІЇ ДО РЕДАКЦІЇ «ВЕЧІРНЬОЇ ГАЗЕТИ»ЛИСТ СУДДІ У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ ДО РЕДАКЦІЇ «ВЕЧІРНЬОЇ ГАЗЕТИ»ЛИСТ ОДНІЄЇ МАТЕРІ-ШВАЧКИ ДО РЕДАКЦІЇ «ВЕЧІРНЬОЇ ГАЗЕТИ»ЛИСТ ПАДРЕ ЖОЗЕ ПЕДРО ДО РЕДАКЦІЇ «ВЕЧІРНЬОЇ ГАЗЕТИ»ЛИСТ ДИРЕКТОРА ВИПРАВНОГО ЗАКЛАДУ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ДО РЕДАКЦІЇ «ВЕЧІРНЬОЇ ГАЗЕТИ»МІСЯЧНОЇ НОЧІ НА СТАРОМУ ПОКИНУТОМУ СКЛАДІСкладНіч капітанів піскуМіст ПітангейрасВогні каруселіДокиПригода Огуна[16]Бог усміхнувся, мов негреняСім'яРанок як намальованийБіла віспаДоляНІЧ ВЕЛИКОГО СПОКОЮ — ВЕЛИКОГО СПОКОЮ ТВОЇХ ОЧЕЙДочка хворого на віспуДора — «мати»Дора — сестра й нареченаВиправна колоніяВтечаУ поліціїНареченіГоворить директор виправної колоніїДитячий будинокВеликий мир ночіДора — дружинаЗірка з білявим волоссямПІСНЯ БАЇЇ — ПІСНЯ СВОБОДИПокликанняПісня кохання старої дівиЗайцем на поїздіЯк цирковий повітряний гімнастГазетні повідомленняТоваришіАтабаке[22]лунають, як військові сурмиБатьківщина і сім'я

ГАБРІЄЛАЧАСТИНА ПЕРШАРОЗДІЛ ПЕРШИЙРондо ОфензіїПро сонце і дощ з маленьким чудомПро минуле і майбутнє, що перемішалися на вулицях ІльєусаДві знаменитості біля рибних ятокПро те, як у жилах доктора мало не запульсувала королівська кровПро те, як Насіб залишився без куховаркиПро похвалу законові й правосуддю, або про народження й національністьПро те, як з'являється Мундіньйо Фалкан, важлива особа, що розглядає Ільєус у бінокльПро прибуття пароплаваПро сестер Дос Рейс і їхнє презепіоВ безнадійних пошукахПро господаря краю, що гріється на сонціПро політичну змовуПро мистецтво пліткиГабрієла в дорозіРОЗДІЛ ДРУГИЙСкарга ГлоріїПро спокусу у вікніПро жорстокий законПро чорні панчохиПро закон для наложницьПро симпатичного падлюкуПро сумний присмерковий часЯк Насіб найняв куховарку, або про незвідані шляхи коханняПро човен у сельвіСпляча ГабрієлаПро похорони і бенкети, з оповіддю досить повчальної історіїПопередженняПочинається бенкетНіч ГабрієлиЧАСТИНА ДРУГАРОЗДІЛ ТРЕТІЙКолискова пісня МалвіниГабрієла з квіткоюПро довгожданого, але не бажаного гостяПро те, як у араба почалося сум'яття почуттівПро розмови і події з аутодафе[82]Про спалені газети і палаючі серцяГабрієла в центрі увагиПро світло каганцяПро бал і англійську історіюПро старі методиПро пташку софрeГабрієла з пташкою в клітціПро стільці з високими спинкамиПро диявола, який вільно розгулює вулицямиПро незайману дівчину на скеліПро вічне кохання, або про Жозуе, який долає стіниПісня ГабрієлиПро квіти і вазиПро весілля і про драгиРОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙПісня Габрієлиного товаришаПро натхненного поета, що веде боротьбу із нікчемними грошовими турботамиПро помилки сеньйори СаадПро кандидатів і водолазівПро велике полюванняПро те, як сеньйора Саад втрутилася в політику, порушивши традиційний нейтралітет свого чоловіка, про зухвалі й небезпечні кроки цієї сеньйори, що належить до вибраного товариства, які вона зробила тієї тривожної ночіПро приємності й неприємності шлюбуЗітхання ГабрієлиПро свята в кінці рокуПастушка Габрієла, або сеньйора Саад, у ніч під Новий рікВід дворянки Офензії до плебейки Габрієли, з різними пригодами і крутійствомПро те, як араб порушив старовинний закон і вийшов з честю із шановного братства Корнелія, або як сеньйора Саад знову стала ГабрієлоюКохання ГабрієлиПро дивовижне життяПро скляну зміюПро дзвони, що дзвонили покійникамПро кінець (офіційний) самотностіПро прибутки і витрати, пов'язані з шеф-кухаремПро бойового товаришаПро шановного громадянинаПлантація ГабрієлиПро шведський корабель з русалкою коханняПОСТСКРИПТУМ

СВІТ ЖОРЖІ АМАДУ

notes123456789101112131415161718192021222324252627282930313233343536373839404142434445464748495051525354555657585960616263646566676869707172737475767778798081828384858687888990919293949596979899100101102103104105106107108109110111112113114115116117118119120121122123124125126

Жоржі Амаду
КАПІТАНИ ПІСКУ
ГАБРІЄЛА
Романи

 

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література  



 

Jorge Amado. Capitaes da Areia. Sao Paulo, Martins, 1973 Jorge Amado. Gabriela. 1958 Текст друкується за виданнями: Амаду Ж. Каштани піску. — К.: Молодь, 1977. Амаду Ж. Габрієла. — К.: Дніпро, 1987. Післямова Юрія Покальчука З португальської переклали: «Капітани піску» — Юрій Покальчук; «Габрієла» — Юрій Петренко і Лев Олевський Редакція літератури з філології та педагогіки Редактор Н. В. Леонова  



КАПІТАНИ ПІСКУ

 

 

Листи до редакції


ЗЛОЧИННА МОЛОДЬ

 

Зловісні пригоди «капітанів піску». — Місто спустошується підлітками, що живуть з крадіжок, — бажано, щоб суддя у справах неповнолітніх і начальник поліції звернули на це увагу — вчора відбувся ще один напад.


«Вже кілька разів наша газета, що покликана представляти настрої та уподобання баїянських громадян, виступала з приводу злочинних дій «капітанів піску». Під цією назвою відома група неповнолітніх напасників і злодюг, які порушують спокій у нашому місті. Ця молодь, яка так рано стала на темний шлях злочину, не має постійного місця проживання, або ж до цього часу воно не було виявлене. Так само досі не викрито, де переховують вони здобич після своїх щоденних нападів, що вимагає негайного втручання судді в справах неповнолітніх та начальника поліції. Банда живе з крадіжок і складається, наскільки нам відомо, приблизно із 100 підлітків різного віку від восьми до шістнадцяти років. Тому, що країна не виявляє надто сильних християнських почуттів до ближніх, ці діти вже в такому юному віці стали на шлях злочину. Називаються вони «капітанами піску», бо їхня штаб-квартира розташована в районі пристані. За вожака у них чотирнадцятирічний підліток, найнебезпечніший з усіх. Це не тільки злодій, а й організатор великого злочину, заподіяного вчора пополудні. На жаль, ватажок цей залишився невпізнаний. Зараз вкрай необхідне втручання поліції і судді у справах неповнолітніх, щоб знищити цю банду, а всіх неповнолітніх злочинців схопити, бо місто вже не може спокійно спати, як цього заслуговує, й відправити до виправних закладів або до в'язниці. А зараз спробуємо розповісти про вчорашній напад, жертвою якого став поважний комерсант з нашого міста. У нього вдома було вкрадено речей вартістю більше ніж на тисячу мільрейсів, а один із членів його сім'ї був поранений ницим ватажком отієї зграї молодих злочинців.  

У ПОМЕШКАННІ КОМЕНДАДОРА ЖОЗЕ ФЕРЕЙРИ

 

На проспекті Вікторії, в центрі найелегантнішого кварталу міста, розташований чудовий будинок комендадора Жозе Ферейри, одного з найзаможніших комерсантів нашого міста, який користується загальною довірою і повагою. Його крамниця міститься на вулиці Португалія. Дуже приємно дивитися на палац комендадора, збудований у колоніальному стилі й розташований посеред розкішного саду. Власне, вчора цей затишок спокою та відпочинку після почесної праці пережив годину неймовірного хвилювання і страху, якого завдали «капітани піску». Годинники саме вибили третю, і місто спочивало, ховаючись від спеки, коли садівник повідомив, що кілька хлопців, одягнених у лахміття, оточили паркан будинку комендадора. Садівник спробував був прогнати тих незваних гостей від дому. Оскільки вони попростували вулицею далі, садівник Раміро узявся до своєї роботи у дворі палацу. Однак за кілька хвилин стався  



НАПАД

 

Не минуло й п'яти хвилин, як садівник почув з будинку приглушені крики. Ті, що кричали, були страшенно перелякані. Раміро, озброївшись городницькими вилами, побіг до будинку. Він встиг побачити кількох підлітків, котрі, наче банда чортенят — за висловом Раміро, — вистрибували з вікон, захопивши з собою цінні речі з їдальні. Служниця, яка перед тим кричала, клопоталася біля дружини комендадора, що зомліла після пережитого переляку. Садівник кинувся у двір, де в цю мить відбувалася  



БІЙКА

 

На цей час у дворі бавився маленький гарний хлопчик, одинадцятирічний Рауль Ферейра, внук комендадора, який прийшов навідати дідуся й бабусю. Він розмовляв з ватажком «капітанів піску» — як виявилося, в нього на обличчі шрам. Невинне дитя засміялося, коли почуло, що злодій збирається забрати його з собою. Садівник кинувся на злодія. І тоді підліток вчинив запеклий опір, показавши себе справжнім майстром бійки. Сталось так, що в ту мить, коли садівник уже гадав, що ватажок банди у нього в руках, хлопчак штрикнув садівника ножем один раз у руку, а другий раз — у плече. Довелося садівникові відпустити злочинця, який негайно втік. Поліцію було повідомлено про злочин, але ще й зараз, коли ми пишемо ці рядки, не вжито ніяких заходів, аби спіймати «капітанів піску». Комендадор Жозе Ферейра, як повідомляє наш кореспондент, обрахував, що йому завдано збитків більше ніж на кілька тисяч мільрейсів, причому тільки украдений ручний годинник його дружини коштував дев'ятсот доларів.  



ПОТРІБНІ ЗАХОДИ

 

Мешканці аристократичного кварталу стурбовані й бояться, щоб не повторилися такі напади, тому що це вже не вперше «капітани піску» припускаються отаких вчинків. Потрібні рішучі заходи, які б поклали край подібним злочинам і забезпечили спокій нашим поважаним родинам. Сподіваємось, що шановний начальник поліції і не менш шановний суддя у справах неповнолітніх знайдуть спосіб, як упоратися з цими злочинцями, такими молодими і такими зухвалими.  



ДУМКА НЕВИННОЇ ДИТИНИ

 

Наш кореспондент вислухав і думку маленького Рауля, який має, як уже знаємо, одинадцять років і є одним з найстаранніших учнів колегії Антоніо Вієри. Рауль виявив велику відвагу і розповів нам таке про свою розмову з грізним ватажком «капітанів піску»: «Він сказав мені, що я дурний і не вмію гратись. Я йому відповів, що маю велосипед і багато іграшок. Він засміявся і сказав, що має цілу пристань і вулицю. Він мені сподобався. Бо був схожий на тих хлопців з кіно, що підпалили будинок, щоб зазнати якісь пригоди». Замислимося тут і над іншою, дуже складною проблемою молоді, у якої кіно пробуджує такі спотворені думки. Не забуваймо, що кіно впливає на вибір життєвої дороги підлітка. І ця друга проблема заслуговує теж на увагу судді у справах неповнолітніх. До цього ми ще повернемося. (З репортажу, опублікованого у «Вечірній газеті» у рубриці «Поліцейська хроніка» з малюнком будинку комендадора і його власним портретом, зробленим при наданні йому цього звання»).  



ЛИСТ СЕКРЕТАРЯ НАЧАЛЬНИКА ПОЛІЦІЇ ДО РЕДАКЦІЇ «ВЕЧІРНЬОЇ ГАЗЕТИ»

 

Сеньйорові редакторові «Вечірньої газети». Шановний пане, я подав панові начальникові поліції справу з репортажем, видрукуваним учора в другому випуску Вашої газети, про «капітанів піску», банду підлітків, що вчинила злочин, а також про шкоду, якої завдали вони домівці комендадора Жозе Ферейри. Пан начальник поліції поспішає повідомити редакцію Вашої газети, що вирішити проблему повинен перш за все суд у справах неповнолітніх, і тільки потім вона вже вимагає втручання поліції. Поліція в цій ситуації може діяти лише на вимогу і за згодою судді у справах неповнолітніх. Попри все буде приділена особлива увага тому, щоб подібні випадки не повторювались і щоб винуватці учорашнього злочину були спіймані й дістали по заслузі. З усього сказаного ясно випливає, що поліція заслуговує найгострішої критики у зв'язку з цією справою. Досі не було вжито ніяких ефективних заходів, бо не було відповідного запиту з боку суду у справах неповнолітніх. З повагою Н. Н., секретар начальника поліції. (Видрукувано на першій сторінці «Вечірньої газети» з портретом начальника поліції і довгою похвальною врізкою).  



ЛИСТ СУДДІ У СПРАВАХ НЕПОВНОЛІТНІХ ДО РЕДАКЦІЇ «ВЕЧІРНЬОЇ ГАЗЕТИ»

 

Шановному редакторові «Вечірньої газети», Місто Сальвадор, Штат Баїя. Мій дорогий пане! Висловлюю Вам свою велику повагу! В одну з тих рідкісних хвилин відпочинку, що випадають мені під час виконання численних і розмаїтих обов'язків, які накладає на мене моя посада, я гортав Вашу чудову «Вечірню газету» і познайомився в ній із листом невтомного начальника поліції нашого штату, де пояснюється, чому досі поліція не змогла вжити рішучих заходів, щоб приборкати молодих злочинців, які тероризують наше місто. Начальник поліції виправдовується тим, що не дістав наказу від суду у справах неповнолітніх на дії проти молодих злочинців. Я аж ніяк не хочу звинувачувати нашого прекрасного і невтомного начальника поліції, однак повинен сказати в ім'я правди (тієї правди, яка завжди була мені маяком і освітлювала своїм чистим світлом мій життєвий шлях), що звинувачення не має підстав. Не має підстав, сеньйоре редакторе, бо суд у справах неповнолітніх повинен не ловити та ув'язнювати неповнолітніх злочинців, а визначати місце, де вони повинні відбувати своє покарання, а також знаходити для них опікунів, які б допомагали їм під час суду над ними. Суд у справах неповнолітніх повинен подбати і про майбутнє малолітніх злочинців. Начальник поліції повинен повідомити мене, якщо я мушу виконати свій обов'язок, бо за п'ятдесят років незаплямованого життя жодного разу я не залишив такого повідомлення без належної реакції. Тільки протягом останніх кількох місяців я послав до виправного закладу для неповнолітніх чимало малолітніх злочинців та безпритульних. Не моя провина, що згодом вони втікали, просто невдоволені працею у цьому виховному закладі, і що покидали таке гарне спокійне місце, де до них ставилися з найбільшою увагою. Втекли і стали ще більшими злочинцями, ніж раніше, ніби приклад, який вони мали перед собою у виправному закладі, був лихий і шкідливий. Чому? Цю проблему повинні вирішувати вже психологи або філософи, а не я. Хотів би висловитись чітко і ясно, сеньйоре редакторе, що пан начальник поліції може сподіватись на повну допомогу суду в справах неповнолітніх у всьому, що стосується посилення кампанії проти неповнолітніх злочинців. Щиро захоплений Вашою вельможністю і відданий Вам суддя у справах неповнолітніх. (Видрукувано у «Вечірній газеті», з портретом судді у справах неповнолітніх із похвальною врізкою на його адресу на цілу колонку).  



ЛИСТ ОДНІЄЇ МАТЕРІ-ШВАЧКИ ДО РЕДАКЦІЇ «ВЕЧІРНЬОЇ ГАЗЕТИ»

 

Пане редакторе, вибачте мені всі ті помилки, яких я припускаюся в цьому листі, бо я не звикла писати, але якщо я до Вас пишу, то для того, щоб усе Вам розповісти. Я бачила у газеті написане про «капітанів піску» і про те, як вони крадуть. Незабаром прийшла поліція, і казали, що будуть їх розшукувати. Пізніше прибув і чоловік з суду над неповнолітніми і казав, що дуже шкода, що не виправились вони у тій виправній школі, до якої тих бідолах посилають. Ото власне через те Вам і пишу, бо хочу сказати, який отой заклад. Дуже б мені хотілося, щоб Ваша газета послала туди чоловіка, який би все там роздивився і побачив, що там виробляють з тими бідняцькими дітьми, які потрапляють до рук людей, у яких немає бога в серці. Мін син Альфонсо пробув там шість місяців, а якби мені не вдалося витягти його з того пекла на землі, не знаю, чи вижив би він там ще шість місяців. Найменше, що чекає там на нашу кожну дитину, це побої двічі або тричі на день. Директор того закладу щоденно напивається, а найбільше любить дивитись, як гуляє канчук по худих дитячих задках. Я не раз це бачила теж, бо і нам не забороняли на це дивитися, кажучи, що то добрий приклад. Тому я й забрала звідти хлопця. Якщо Ваша газета пошле туди когось, то нехай поїде той чоловік потайки, аби міг побачити, що там діти їдять і яку норму повинні відробити щодень, вона не під силу й дорослому. Та якби ще подивився, як їх б'ють. Але обов'язково нехай прибуде потайки, бо як будуть попереджені про його приїзд, то покажуть йому справжній рай, та й годі… А як приїде невідомий нікому, то побачить, що я кажу правду. Ось тому та ще з багатьох причин і з'явились «капітани піску». Я скоріше б рада була бачити свого хлопця поміж ними, а не в такому закладі. Якщо хочете побачити щось таке, що розриває людям серце, то поїдьте туди. Також можете порозмовляти з падре Жозе Педро, який був там священиком і все те бачив. Він би вам розповів про ті справи кращими словами, ніж я змогла. Марія Рікардіна, кравчиня. (Видрукувано на п'ятій сторінці «Вечірньої газети» серед оголошень, без фото і без редакційної врізки).  



ЛИСТ ПАДРЕ ЖОЗЕ ПЕДРО ДО РЕДАКЦІЇ «ВЕЧІРНЬОЇ ГАЗЕТИ»

 

Панові редакторові «Вечірньої газети». Благослови Вас бог! Я прочитав у Вашій шановній газеті листа Марії Рікардіни, в якому жінка апелювала до мене, як до людини, що могла б докладніше висвітлити життя дітей, яких послано до виправного закладу для неповнолітніх. Вважаю своїм обов'язком освітити темні місця і, на жаль, мушу підтвердити, що Марія Рікардіна каже правду. До дітей у тому закладі ставляться, як до тварин, це правда. Забули там про вчення нашого бога, пане редакторе, і замість того, щоб підійти до дітей з ласкою, викликають у них ще більший супротив безупинними побоями і нелюдськими фізичними покарами, справді нелюдськими. Я приходжу туди, щоб дати дітям своїми проповідями якусь розраду, але вони не хочуть приймати її, бо сповнені ненависті, яка затоплює серця хлопчиків, гідних співчуття. Того, що я там побачив, пане редакторе, вистачило б на цілу книгу. Дуже вдячний Вам за увагу. Христовий слуга падре Жозе Педро. (Листа видрукувано на третій сторінці «Вечірньої газети» під заголовком «Правда прийде» без врізки).  



ЛИСТ ДИРЕКТОРА ВИПРАВНОГО ЗАКЛАДУ ДЛЯ НЕПОВНОЛІТНІХ ДО РЕДАКЦІЇ «ВЕЧІРНЬОЇ ГАЗЕТИ»


 

Шановному сеньйорові редакторові «Вечірньої газети» моє шанування. З великою увагою стежу за тією кампанією, піднятою Вашою блискучою газетою, якою Ви керуєте з таким розумом і тактом, проти страхітливих злочинів, вчинених «капітанами піску», бандою злочинців, яка сповнює місто страхом і не дає йому мирно жити. Я прочитав два листи із закидами на адресу закладу, яким я керую, і скромність не дозволяє мені (тільки скромність, пане редакторе) признатися, що я не тільки керівник цього закладу, а ще й засновник. Доки йшлося про лист жінки-простолюдинки, я не хотів ним займатися, він не заслуговує на мою відповідь. Безумовно, це одна з багатьох, що вчащають до нас і раді були б перешкодити нашому закладу успішно виконувати свої святі обов'язки, а саме: виховувати їхніх синів. Матері ті позалишали своїх дітей, аби їх виховувала вулиця. Оскільки в закладі діти живуть взірцевим життям, ці жінки повинні були б руки цілувати тим, хто робить з їхніх синів порядних людей, а не вистежувати недоліки. Спочатку вони благають, щоб їхніх синів прийняли. Потім ми тут не дораховуємось продуктів, які для них крадуть хлопці, щоб вони відносили додому, а тоді вони ще й скаржаться на заклад… Але, як я вже казав, пане редакторе, цей лист мене не хвилює. Простолюдинка не може зрозуміти, яку справу я роблю у своєму закладі. Але що мене дуже обурило, пане редакторе, то це лист падре Жозе Педро. Цей священик забув про обов'язки свого сану, якщо звинувачує заклад, яким я керую, у таких важких провинах. Цей отець (якого я скорше назвав би диявольським отцем, якщо дозволите мені невеличку іронію, пане редакторе), занедбав свої обов'язки, щоб проникнути до нашого закладу в години, у які всякі відвідини заборонено внутрішнім статутом. Я повинен виставити проти нього ряд серйозних звинувачень: він підбурював неповнолітніх, яких штат довірив моєму керівництву, до непослуху й відпору. З тієї миті, коли він переступив поріг нашого будинку, збільшилась кількість випадків бунтування і виступів проти нашого внутрішнього порядку. Отець є винуватцем і того, що загальна повага моїх неповнолітніх вихованців до вихователів виразно знизилась. Саме через це його вигнали за двері нашого виховного закладу. Тому, пане редакторе, що я хочу заперечити звинувачення, які виставила проти мене в листі до Вас ота кравчиня, прошу Вас прислати до нашого закладу одного зі своїх редакторів. Питання буде з'ясоване. І Ви, і громадськість зможете дістати точні відомості й пересвідчитись, як посувається справа з вихованням неповнолітніх, що перебувають у баїянському закладі для виховання неповнолітніх злочинців та безпритульних. Буду чекати на приїзд Вашого редактора в понеділок. Не кажу, щоб приїхав він будь-коли, тільки тому, що відвідування посторонніми у відповідності до нашого домашнього статуту дозволено лише у певні визначені дні. Я ніколи не порушую статуту роботи закладу. Це єдина причина, з якої я прошу, аби Ваш редактор приїхав у понеділок. Надзвичайно вдячний Вам за надрукування цього листа. Лише так можуть бути спростовані фальшиві твердження Христового вікарія. Глибоко вдячний і низько кланяюсь. Директор баїянського закладу для неповнолітніх злочинців та безпритульних. (Видрукувано на третій сторінці «Вечірньої газети» з фотографією закладу і обіцянкою редактора наступного понеділка відвідати заклад).  

Зразковий заклад, де господарем мир і праця. — Директор — друг для хлопців. — Найкраща страва. — Хлопці працюють і граються. — Зіпсуті хлопці на шляху до виправлення. — Необгрунтоване звинувачення. — Тільки невиправні скаржаться. — Баїянський заклад — це одна велика родина. — Де зараз «капітани піску»? (Заголовки репортажів про баїянський заклад видрукувані у другому випуску «Вечірньої газети» на цілу першу сторінку; там було ще вміщено кілька фото будинку і фото директора).  

МІСЯЧНОЇ НОЧІ НА СТАРОМУ ПОКИНУТОМУ СКЛАДІ


Склад


 

Місячної ночі на старому покинутому складі сплять хлопці. Раніше тут було море. Об старе почорніле каміння фундаменту то бухали грізні вали, то хлюпотіли лагідні хвильки. Вода текла під склепінням моста, де тепер дрімає ціла ватага підлітків, осяяна жовтавим місячним промінням. Від цього моста назустріч морським пригодам вирушало безліч вантажених вітрильників, деякі з них були великі і вражали своїм химерним забарвленням. З цих уже вичовганих тепер дощок моста вантаж попадав прямо в їхні трюми. Раніше перед складом розстелялося таємниче море, над водою опускалися темно-зелені, майже чорні сутінки, набираючи того таємничого відтінку, який має вночі море. Сьогодні над морем ясна ніч. А перед складом тягнеться піщаний берег пристані. Внизу під мостом уже не чути гомону хвиль. Пісок захопив усе, змусив море відступити на сотні метрів. Поволі пісок заполонив простір перед складом. Більше не швартуються до моста вітрильники, щоб потім відплисти з вантажем. Уже давно тут не працюють негри з міцними м'язами вчорашніх рабів. Уже ніколи не заспіває сумний моряк пісеньки на старому мосту. Перед складом стелиться білий пісок. І ніколи вже не заповнять цього пакгаузу пакунки, мішки та ящики. Покинутий серед піску, він здається чорною плямою на білому узбережжі. Ці роки в ньому жили тільки миші, вони гасали по всьому приміщенні і гризли дерево масивних дверей. Вони були тут єдиними повноправними господарями. Одного разу сюди прибився бездомний пес. Він шукав притулку, де б можна було сховатися од вітру й дощу. Першу ніч він зовсім не спав, рвучи на шматки мишей, які шмигали йому перед носом. Потім він ночував тут ще кілька разів і вдосвіта виходив гавкати на місяць. Згодом, після обвалу майже всієї покрівлі, місячне світло вільно проникало всередину, освітлюючи грубі дошки підлоги. Не привчений сидіти в тій самій халабуді, пес пішов собі шукати нового притулку десь у темному підворітті чи під мостом або під теплим боком якоїсь сучки. Миші повернулись і знов почали там панувати, аж поки на цей занедбаний барак звернули увагу капітани піску. На той час уже й двері перекосилися на один бік. Одного дня на склад зайшов хтось із хлоп'ячої ватаги, обстежуючи просторе царство капітанів (ціла зона піщаного узбережжя пристані, так само як і все місто Баїя, належить капітанам піску). Він вирішив, що тут буде краще спати, ніж на голому піску або на мостах перед іншими пакгаузами, де вода часто піднімалася так високо, що загрожувала змести їх у море. Починаючи з цієї ночі, більшість капітанів піску спали разом з мишами на старому покинутому складі при світлі жовтого місяця. Перед ними, сліпуче біліючи, тягнувся в далечінь піщаний берег. Тягнувся вздовж моря, яке билося об дамби пристані. На рейді світили вогнями пароплави, одні з них припливали, а інші відпливали. У проломі стелі вони бачили зоряне небо і ясний місяць. Скоро в старому пакгаузі з'явилися й речі, добуті їхньою щоденною працею. На склад попадали дивні предмети. Але ще дивнішими були ці дітлахи. Хлопці з різним кольором шкіри, віком від дев'яти до шістнадцяти років приходили сюди щоночі спати. Вони простягалися на підлозі й під мостом, байдужі до вітру, що завивав у щілинах барака, байдужі до дощу, який не раз їх кропив, їхні очі були прикуті до вогнів пароплавів, а нашорошені вуха ловили мелодії пісень, що долітали з палуб. Оселився тут і ватажок капітанів піску Педро Куля. Він заслужив це прізвисько хтозна-коли, ще в п'ять років. Тепер йому було п'ятнадцять, і по вулицях Баїї він блукав уже давно. Матері він ніколи не знав, а батько його помер від кулі. Хлопець залишився сиротою, і все дитинство його пішло на відкриття таємниць міста. Нині він знав усі його вулиці та всі закамарки. Не було такої крамнички, такого трактиру або кав'ярні, де б він не побував. Тепер усіх міських безпритульників вабила на берег новозбудована пристань. Коли Педро Куля пристав до капітанів піску, ватажком тоді в них був Раймундо, рудий кабокло[2]. Проте рудий Раймундо недовго утримував владу. Педро Куля виявився куди завзятішим, він умів планувати наскоки, умів ладнати з людьми, в його очах і голосі відчувалося щось вождівське. Одного дня вони посварились, і Раймундо допустив промах. Він добув ножа й полоснув ним Педро по обличчю. Рубець від цієї рани залишився в хлопця на все життя. Їх розборонили, а оскільки Педро був неозброєний, його визнали переможцем, сподіваючись на його реванш. Педро не змусив себе довго чекати. Якось увечері Раймундо хотів відлупцювати Задираку, а Педро заступився за негреня. Зав'язалася бійка, ще не бачена на цьому пляжі. Раймундо був вищий зростом і старший. Проте Педро Куля зі своїм хвилястим білявим чубом і червоним рубцем на обличчі був прудкий, як чорт. Відтоді Раймундо перестав бути отаманом капітанів піску та всього їхнього піщаного царства. Згодом він найнявся на корабель і пішов у плавання. Усі визнали за Педро Кулею право очолити ватагу. Відтоді в місті все частіше говорили про капітанів піску, про злодійські напади безпритульників. Ніхто ніколи точно не знав, скільки дітлахів займається цими крадіжками. Принаймні їх було не менше сотні й понад сорок чоловік спало в руїнах старого складу. Одягнуті в лахи, брудні, голодні, хижі, вони лаялися найбруднішими словами й курили недокурки. Зате вони були справжніми господарями міста, знали в ньому кожний камінь, і тому городяни їх любили, як люблять своїх поетів.  


Каталог: books -> download -> rtf
rtf -> Диплом за перемогу в шкільному конкурсі поезій, присвячених Тарасові Шевченку
rtf -> Післямова
rtf -> Варткес Тевекелян рекламне бюро пана кочека
rtf -> Вічник Сповідь на перевалі духу
rtf -> Тарас Прохасько БотакЄ
rtf -> Ізольди Марківни Книш директорові школи Товаришу директор! Сьогодні, згідно з планом, я проводила урок
rtf -> Роман Іваничук Мальви Розділ перший
rtf -> Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки
rtf -> Кір буличов — творець фантастичних світів
rtf -> Олесь Бердник


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   31


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка