Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека



Сторінка3/5
Дата конвертації05.05.2016
Розмір0.57 Mb.
1   2   3   4   5

Контргіпотеза


Складні економічні умови, адаптація до ринкових відносин зумовлюють

прагматизм і пасивність більшості бібліотечних працівників, незацікавленість їх у підвищенні професійних знань.

Гіпотеза 2

Керівник-лідер, який спирається на команду однодумців у бібліотеці, вміє визначити

пріоритети її діяльності, сприяє виживанню та розвитку бібліотеки у складних економічних умовах.

Контргіпотеза


Керівник, який одноосібно вирішує питання на основі поглядів, що традиційно склалися

в минулому, нездатний перейти до нових форм управління, об’єднати колектив для вирішення актуальних проблем бібліотеки, негативно впливає на використання творчого потенціалу фахівців та морально-психологічний клімат у колективі.

Формування проблеми, висунення гіпотез є достатньо складним інтелектуальним завданням, яке потребує високого професіоналізму і великих витрат часу. Тому допускається при складанні програм окремих видів соціологічних досліджень (опитування громадської думки, розвідування) спростити цей етап і довести його до формулювання конкретних завдань.

Проте під час підготовки програм описового та аналітичного досліджень цей структурний елемент є обов’язковим.




Мета і завдання дослідження

Рішення тієї чи іншої проблеми бібліотечної роботи завжди направлене на досягнення

конкретної мети, яка визначається відповіддю на питання: “Для чого проводиться дослідження?”

Мета соціологічного дослідження – це очікуваний кінцевий результат, що обумовлює загальну спрямованість дослідження. В її формуванні вказується, до яких результатів призведе розв’язання досліджуваної проблеми. Це можуть бути рекомендації, певні управлінські рішення.

Завдання соціологічного дослідження – формулюють питання, на які слід дати відповідь для реалізації мети дослідження.

Наприклад, метою дослідження “Молодий читач України початку 90-х років” було визначення стратегії і тактики бібліотечно-бібліографічного забезпечення прагматичного читання молоді, розширення переліку послуг, пошук шляхів задоволення потреб читачів у діловій літературі, визначення співвідношення прагматичного і рекреаційного (вільного) читання, а також підготовка рекомендацій видавництвам щодо випуску необхідної літератури.

Завданнями дослідження були:

- вивчення проблем читання ділової літератури;

- виявлення факторів, що впливають на читання ділової літератури;

- визначення ступеня задоволення запитів читачів та якості використання відповідних інформаційних ресурсів;

- визначення відповідності бібліотечних фондів потребам читачів.

За мету дослідження “Роль бібліотеки в житті сільського мешканця” ставилось одержання розширеної соціологічної інформації про роль бібліотеки в житті сільського мешканця, виявлення специфіки його сьогоднішніх інтересів до літератури за різними галузями знань, місце бібліотеки в системі джерел інформації про літературу та отриманні з’ясування напрямків діяльності бібліотек в задоволенні дозвільних потреб сільського населення.

Завдання дослідження були обумовлені його метою і вимогами вивчення:

- охоплення населення бібліотечним обслуговуванням;

- співвідношення складу читачів бібліотек і соціально-демографічного складу сільського населення;

- факторів, що обумовлюють потреби звертатися до бібліотеки;

- специфіки структури читацьких запитів, мотивів вибору літератури сільським населенням;

- відповідності бібліотечних фондів сільських бібліотек інтересам і запитам читачів та ін.

Метою дослідження “Студент вузу – користувач ДОУНБ” (2002 р.) є визначення реального стану і виявлення шляхів та напрямків удосконалення системи обслуговування сучасної категорії користувачів-студентів в ДОУНБ на основі вивчення їх динамічно зростаючих потреб, структури читацьких запитів за типами видань, їх видами, періодом видання та ступеня задоволення існуючими інформаційно-документальними ресурсами.

Завдання дослідження обумовлені його метою:

- визначення вищих навчальних закладів м. Дніпропетровська, студенти яких найчастіше користуються послугами ДОУНБ;

- вивчення можливості задоволення сучасних запитів користувачів-студентів на літературу бібліотеками вищих навчальних закладів міста.

- вивчення умов задоволення потреб користувачів-студентів бібліотечними фондами, умов читання, форм і методів обслуговування в ДОУНБ та бібліотеках вищих навчальних закладів міста;

- вивчення думок та пропозицій користувачів-студентів щодо обслуговування в ДОУНБ, оцінка їх впливу на формування іміджу бібліотеки;

- вивчення думок фахівців-бібліотекарів ДОУНБ та бібліотек вищих навчальних закладів щодо питань обслуговування інформаційних потреб користувачів-студентів;

- складання середньостатистичного портрета користувача-студента ДОУНБ на підставі соціально-демографічних та читацьких характеристик.

- Визначення напрямків і форм взаємодії ДОУНБ з іншими бібліотеками міста в питаннях обслуговування користувачів-студентів.

Сформулювавши проблему, визначивши мету і завдання дослідження, соціолог вибирає об’єкт та предмет свого дослідження.



Об’єкт та предмет дослідження



Об’єкт соціологічного дослідження – це явище, або процес, на які спрямоване соціологічне дослідження. У нашому випадку це може бути установа, колектив, реальний бібліотечний процес чи явище, що вивчаються окремо або у складі певних груп, осіб (бібліотекарів, читачів). Чітке виділення об’єкту сприяє вірному визначенню предмета дослідження.

Предметом соціологічного дослідження є сторони об’єкту, які підлягають вивченню. Предмет дослідження завжди визначається конкретним формулюванням відповіді на питання: “Що вивчається?”

Наприклад, об’єктом дослідження “Молодий читач України 90-х років” були читачі у структурі прагматичного та рекреативного (вільного) читання, ступінь задоволення запитів читачів, відповідність бібліотечного фонду потребам читачів за галузевим і змістовним аспектами. В соціологічному дослідженні “Роль бібліотеки в житті сільського мешканця” об’єктом є система бібліотечного обслуговування сільського населення, а предметом виступає соціальний статус бібліотеки і потреби сільських мешканців в бібліотечному обслуговуванні.

Об’єктом соціологічного дослідження “Студент вузу-користувач ДОУНБ (2002 р.) є студенти вищих навчальних закладів м. Дніпропетровська, бібліотечні працівники відділів обслуговування ДОУНБ та бібліотек вищих навчальних закладів м. Дніпропетровська, а також фонди бібліотек вищих навчальних закладів (навчально-інформаційні та науково-популярні книги, довідкові, періодичні видання, кінофонодокументи).

Предметом цього дослідження є:

- читацькі потреби студентської молоді та ступінь їх задоволення документально-інформаційними ресурсами ДОУНБ, бібліотеками вищих навчальних закладів, їх думки, оцінки, пропозиції;

- відповідність фондів бібліотек вузів потребам читачів за галузевим і змістовним аспектами.

Методика дослідження

У відповідності із завданнями дослідження визначається комплекс методів, за допомогою яких передбачається здійснити збирання, аналіз та обробку даних.



Формування вибіркової сукупності

Для проведення соціологічного дослідження перш за все розраховується вибіркова сукупність об’єктів дослідження.

Усі соціальні об’єкти, що вивчаються, утворюють генеральну сукупність. Як генеральну сукупність можна розглядати жителів регіону, читачів бібліотеки, або бібліотекарів певної бібліотечної системи.

У більшості випадків великий розмір або мінливість генеральної сукупності не дозволяє проводити суцільне опитування. Тому застосовують вибірковий метод. Ідея його проста. Треба взяти невелику частину об’єктів генеральної сукупності (вибіркову сукупність), яка б у мініатюрі була спроможна відобразити всі основні характерні ознаки, що підлягають дослідженню.

Принциповою проблемою вибіркового методу є неможливість пересвідчитися у тому, що вибірка являє собою зменшену копію оригіналу, оскільки не можна зіставити усі показники вибіркової та генеральної сукупності. Тому вибіркова сукупність – це лише ймовірна модель. Частину її параметрів, (наприклад, розподіл за соціально-демографічними ознаками) намагаються контролювати, тобто, відбираючи респондентів, встановлюють квоти, пропорційні розподілу контрольних параметрів у генеральній сукупності. Ті ж показники, які не можна проконтролювати, (їх значення для генеральної сукупності невідомі, – власне тому й проводиться дослідження), доводиться оцінювати приблизно, тобто результати вибіркового аналізу переносять на весь загал досить обережно.

Властивість вибіркової сукупності відтворювати, моделювати типові характеристики об’єкту дослідження називається репрезентативністю.

Ця властивість неоднакова для різних параметрів (тобто характеристик) генеральної сукупності. Наприклад, вибірка може добре відображати середню відвідуваність бібліотеки читачами з вищою освітою і погано-відвідуваність читачами з вченим ступенем. Репрезентативність окремого параметра оцінюється двома взаємопов’язаними критеріями – помилка репрезентативності, або випадкова помилка вибірки (припустима розбіжність між вибірковим та генеральним значеннями даного параметра) та рівень значущості помилки (ймовірність того, що ми грубо помиляємось, ототожнюючи вибірковий і генеральний параметр, і дійсна величина суттєво відрізняється від знайденої).

На практиці, на жаль, неможливо досягти абсолютної точності, тому що завжди існують систематичні помилки. Це помилки у списках респондентів, у адресах, недоступність частини респондентів, несумлінність опитувачів та інтерв’юєрів, помилки під час реєстрації відповідей, а також і методологічні прорахунки самого дослідника.

Таким чином доводиться стикатися з суперечністю – збільшення обсягу вибірки підвищує точність дослідження за рахунок зменшення випадкових помилок, а зменшення обсягу вибірки економить час, кошти, людські ресурси. Тому доводиться йти на компроміс і обирати “золоту середину”. Для цього користуються формулами і таблицями, за допомогою яких можна визначити мінімальний обсяг вибіркової сукупності, виходячи з обсягу генеральної сукупності, прийнятого рівня значущості і в залежності від типу вибірки.

Існує декілька типів вибірки. Найпростіший з них – за формулою.

n (вибіркова сукупність) = N (генеральна сукупність)

0,0025 N + 1

Для спрощення розрахунків (як приклад) пропонуємо користуватись таблицею визначення вибіркової сукупності:

Цією таблицею можна користуватись відносно однорідної генеральної сукупності. Тобто ці розрахунки статистично обґрунтовують обсяг вибірки, достатній для вивчення лише якогось одного параметра генеральної сукупності, або однієї ознаки (одного запитання анкети). Якщо потрібно ще одержати значущі параметри, треба суттєво збільшувати вибірку.

Слід пам’ятати, що для науково розроблених узагальнених висновків найменша сукупність об’єктів, які вивчаються, не може бути менша за 25 одиниць.

Як свідчить досвід професійних соціологів для пробних дослідів достатньою є вибірка обсягом 100-250 чоловік. У масових опитуваннях, якщо величина генеральної сукупності складає менше 5000 чоловік, достатній обсяг вибіркової сукупності – не більше 500 респондентів, якщо ж обсяг генеральної сукупності 5000 чоловік і більше, то необхідно опитати 10% усієї сукупності, але не більше 2000-2500 респондентів.

Наприклад, якщо проводиться опитування населення мікрорайону з кількістю жителів 3000 чоловік, для повної достовірності даних, що будуть отримані, необхідно опитати 353 чоловіки.
n = 3000_____ n = 353

0,0025*3000+1


Аналізуючи читацькі формуляри в бібліотеці з кількістю читачів 650, необхідно опрацювати 248 формулярів:
n = 650_____ n = 248

0,0025*650+1

Під час підготовки розрахунків необхідно враховувати вибраковки (Макс. 5%). Наприклад, при підготовці анкетування 200 читачів доцільно опитати 210 респондентів (10 “позапланових” передбачається на випадок помилок: невірно заповнені, ні на усі питання дані відповіді).

В бібліотекознавчих дослідженнях використовуються також такі типи вибірки: стихійна, квотна, проста випадкова, систематична, серійна.



Стихійна вибірка – це відбір “першого стрічного”. Цим методом користуються на вулицях в опитах громадської думки, деколи за допомогою засобів масової інформації – преси, радіо, телебачення. Цей вид відбору вважається найбільш ненадійним (“авантюрним”). Не існує ніяких способів перевірки репрезентативності такої вибірки. Тому дуже важко оцінити, чи правильні висновки робляться на основі відповідей респондентів, чи помилкові.

Квотний відбір використовують, якщо намагаються досягти структурної відповідності вибіркової та генеральної сукупностей. Його застосовують найчастіше, якщо методом опитування є інтерв’ю. Необхідно знати структуру генеральної сукупності на момент проведення опитування (наприклад, розподіли за статтю, віком, освітою, соціально-професійною приналежністю, або їх комбінації). Визначають, скільки респондентів тієї, чи іншої групи (наприклад, спеціалістів гуманітарного профілю з вищою освітою жіночої статі віком 25-40 років) треба відібрати, а в рамках групи проводять випадковий відбір.

Проста випадкова (ймовірнісна) вибірка виконується на основі повних списків усіх членів генеральної сукупності (це, наприклад, картотеки читацьких формулярів, якщо опитуються лише читачі бібліотеки).

Для всіх одиниць сукупності забезпечують однакові можливості (однакову ймовірність), потрапити у вибірку, тому й називають цей спосіб імовірнісним. Для ручного виконання процедури виготовляють, наприклад, картки, на кожній з яких проставляють порядковий номер кандидата (згідно зі списком). Картки перемішують і як у лото, виймають стільки карток, скільки потрібно для вибірки.

Розглядають повторний і безповторний відбір. Під час повторного відбору кожну відібрану картку повертають назад у “лототрон”. Таким чином досягається дійсно однакова ймовірність для всіх одиниць стати респондентами, але деякі кандидати можуть бути обрані декілька разів.

Користуються також безповторною вибіркою, де відібрані “кандидати” не повертаються у “генеральний масив”.

Необхідно враховувати, що при даному способі генеральна сукупність повинна бути найбільш повною, без жодного виключення, і однорідною (наприклад, не можна змішувати читачів міської і сільської бібліотек, навіть у межах однієї ЦБС).

Систематична (механічна) вибірка. Це спрощений варіант імовірнісного відбору. Користуються тими ж списками одиниць генеральної сукупності (наприклад, картотекою читацьких формулярів), але відбір ведуть не випадковим способом, а послідовно через однаковий інтервал (так званий крок вибірки).

Його визначають як пропорцію обсягів генеральної та вибіркової сукупностей:

K = N , де K – крок вибірки;

n N – розмір генеральної сукупності;

n – розмір вибіркової сукупності;
Наприклад, в бібліотеці записано 1100 читачів. Для аналізу згідно з формулою необхідно відібрати 293 формуляри.
К = 1100 , к = 3,75

293


Таким чином відбирається кожний четвертий формуляр.

Слід відзначити, що відбір починається не з першого кандидата, а з випадково визначеного, або з кандидата к/2 (у нашому випадку з 2-го).

Серійний (“гніздовий”) відбір – випадковим чином відбирають так звані статистичні серії, або “гнізда” (сім’ї, бригади, шкільні класи, відділи в установі), а елементи серій піддають суцільному опитуванню. Цей спосіб відбору в організаційному плані суттєво легший за простий імовірнісний відбір, але варіація ознак (розбіжність у поглядах респондентів) виявляється помітно заниженою у порівнянні з варіацією у всій генеральній сукупності. Це пояснюється певною схожістю (консолідацією) членів колективів, тому цей факт сам по собі може слугувати метою дослідження.

Для виразно неоднорідних генеральних сукупностей (перш за все у масштабних дослідженнях державного, регіонального рівня) використовуються більш складні способи формування вибірки – районовані, комбіновані, багатоступінчасті, багаторазові. Наприклад, для вивчення і порівняння читацьких потреб у бібліотеках України спочатку відбираються області, потім у кожній з відібраних областей – райони, далі – населені пункти, бібліотеки, і нарешті у кожній бібліотеці відбираються читачі.



Методи збору інформації
У бібліотечних дослідженнях застосовується декілька основних методів одержання інформації: анкетне опитування, інтерв’ю, соціологічне спостереження, експеримент, аналіз бібліотечної документації (книжкових та читацьких формулярів, облікової та звітної документації, читацьких вимог на літературу), методи експертних оцінок та математико-статистичні.

В останні роки знаходить також використання метод фокус-груп.

Кожний з вищеназваних методів має свої особливості в підготовці, проведенні дослідження, обробці та узагальненні одержаної інформації.
Опитування
Опитування – метод одержання первинної соціологічної інформації шляхом усного або письмового звертання з питаннями до сукупності людей, що вивчаються, і одержання відповідей з проблеми дослідження. Це один з найбільш поширених і специфічних методів, який дає можливість охопити велику кількість людей і є надійним засобом виявлення первинних даних. За його допомогою збирається майже 90% всіх соціологічних даних.

Це обумовлено специфікою бібліотечної роботи, пов’язаної з постійним спілкуванням з читачами. Розрізняють два основних види опитування: письмовий – анкетування та збір письмових пропозицій і усний – бесіда та інтерв’ю.

У кожному випадку вид опитування обирається в залежності від характеру необхідних досліднику даних. Основна різниця між видами опитування полягає в спрямованості комунікативних зв’язків.

Під час анкетування – потік інформації односторонній, в інтерв’ю – двостороннє спілкування.

Спільність між ними в тому, що в основі обох методів – певний набір питань з проблеми, що вивчається.

Анкетування широко використовується в конкретних соціологічних, соціопсихологічних та бібліотекознавчих дослідженнях. Одна з найважливіших його переваг – універсальність. Для бібліотекознавчих досліджень велику цінність має така якість анкетування, як масовість.

В той же час серйозним недоліком анкетування є односторонність комунікативних зв’язків, вплив суб’єктивних факторів і відсутність контролю за процесом заповнення і повернення анкет. Анкетне опитування помітно поступається інтерв’юванню в яскравості, різноманітності зібраної інформації. Є ще й такі недоліки: значна кількість бракованих анкет, відхилення від відповідей на складні запитання, підвищена частота варіантів відповідей “не знаю”, “важко відповісти”, підвищені вимоги до зрозумілості запитань анкети, необхідність значної кількості паперу для тиражу.

Щоб запобігти хоча б деяким недолікам, необхідно знати основні вимоги до складання анкети (опитувального листа) та її заповнення. Будь-який опитувальний лист повинен мати назву, звернення (шановний читач, шановний колега...). Далі розміщується інструкція щодо заповнення, в якій можуть обмовлятися цілі, завдання опиту, мотивуватись необхідність заповнення опитувального листа, акцентуватись увага на більш повне, щире заповнення.

В окремих випадках слід гарантувати анонімність, також за необхідністю слід вказати коли, куди і кому здати опитувальний лист. Бажано прослідкувати, щоб людина, яка заповнювала анкету, не перебувала у поганому настрої. Вручаючи анкету респондентові, необхідно прослідкувати, щоб він її переглянув, з’ясував усі незрозумілі йому моменти , а вже потім приступав до заповнення.

Після заповнення респондентом анкети слід подякувати йому за виконану роботу. Розташовуючи питання, важливо виділити змістовні блоки. Перші запитання повинні бути легкими, розминочними. Далі розташовують основні питання, контрольні. Завершують опитувальний лист питаннями соціально-демографічного плану. Обов’язково враховується вік, стать, освіта. Анкета повинна бути естетично оформлена і максимально пристосована для обробки.

Під час здійснення самої процедури опитування важливо добитися повного контакту з респондентом, бути коректним, уважним, попереджувальним. Слід пояснити людині, чому звернулись саме до неї. Однак опитуваному не можна дозволити втягнути себе до дискусії, особливо з проблем, що з’ясовані анкетою. Отримавши заповнену анкету, опитувачу слід її бігло переглянути і обов’язково подякувати за роботу тому, хто її заповнював. Час на заповнення анкети не повинен перевищувати 45 хвилин.

Слід відзначити, що кожне дослідження завжди вимагає розробки нової анкети, яка б відповідала конкретним цілям і завданням, специфіці, місцю і часу проведення дослідження, постійно змінюваній соціокультурній ситуації. Тому використання анкет інших досліджень без переробки є неприпустимим.

Необхідно пам’ятати і знати, що анкета повинна складатися не тільки на основі теми дослідження, а на основі завдань та гіпотез, визначених у програмі дослідження.

Кожне запитання, що формулюється для анкети, повинно “працювати” на виконання окремого завдання або перевірку конкретної гіпотези.

Кількість запитань в анкеті знаходиться в прямій залежності від кількості і складності поставлених в програмі дослідження завдань та сформульованих гіпотез.

Після того, як буде складено перелік майбутніх питань анкети, потрібно визначити порядок їх розташування. Місце кожного питання в анкеті залежить від його змісту, будови, складності, виконуваних функцій.

Існують дві основні форми питань в анкеті – відкрита і закрита.

Відкрита форма питання найчастіше застосовується тоді, коли вивчається нова проблема, щоб дати опитуваним максимальну свободу у відповідях. Результати обробки цих відповідей використовують для побудови закритих питань в подальших дослідженнях за аналогічною тематикою. Також використовують відкриту форму питань, коли важливо перевірити рівень сформованості громадської думки з даної проблеми.

На практиці частіше використовується закрита форма питань, тому що вона легко піддається обробці. Крім того, на такі питання респондент відповідає охочіше і швидше. Але не можна завжди використовувати лише закриті питання.

Вони мають ряд недоліків, а саме: перелік готових відповідей може нав’язувати респондентові думку дослідника, не завжди можна скласти повний перелік можливих відповідей (він може бути надмірно великим).

За змістовним навантаженням розрізняють основні і неосновні (додаткові) питання. Саме основні питання повинні розкривати тему дослідження. Але додаткові питання не менш цікаві, вони дістають дані про респондента, допомагають отримати більш широке уявлення про коло інтересів читача (якщо вивчається читач бібліотеки).

Додаткові питання стоять на початку і в кінці анкети. Це відповідає одному з головних правил побудови опитувального листа: спочатку повинні бути легкі для респондента питання, які допомагають встановити з ним психологічний контакт. Тому ці питання можуть бути неосновними і навіть взагалі не мати значення для дослідника. Відповідаючи на них, читач повинен поступово увійти в проблематику дослідження. Завершуватись анкета повинна також легкими питаннями, які знімають психологічне навантаження.

Отже питання може виконувати різні функції в залежності від місця його розташування в анкеті і взаємозв’язку з іншими питаннями.

За виконуваними функціями розрізняють інформативні, контактні, функціонально-психологічні питання. Одне питання може виконувати декілька функцій одночасно. В нескладних дослідженнях з короткими анкетами всі питання, звичайно, інформативні (всі обробляються).

Іноді виділяється частина респондентів і декілька питань анкети адресується лише їй. Цьому слугують питання-фільтри. І тоді одне питання є питанням – фільтром для іншого. Тому перш ніж спитати, чи є читач респондентом, логічно дізнатися, чи користується він взагалі бібліотекою.

Під час оформлення анкети слід звернути також особливу увагу на такі моменти:

- Не запитуйте, якщо вас не цікавить відповідь. Завжди керуйтеся загальною метою Вашого дослідження. Уникайте сторонніх питань, бо вони розбивають анкету і роблять її менш привабливою для респондентів. Крім того, вони збільшують необхідний для аналізу анкети час.

- Ставте лише такі запитання, на які можна реалістично і чесно відповісти. Не змушуйте респондента давати неточну інформацію. Зокрема це стосується відкритих запитань.

- Ставте лише такі запитання, до яких користувач підготовлений. Уникайте питань, які можуть видатися респонденту важкими. Особисті запитання (наприклад, стать або вік) краще ставити останніми.

- Цікавтеся лише тією інформацією, яку не можуть надати інші джерела. Тому що чимало дослідницьких і статистичних даних публікуються.

- Віддавайте перевагу конкретним, а не загальним питанням. Уникайте подвійних питань типу: “Вам би сподобалося , якби було більше книжок і був тривалішим термін користування ними?” Це різні речі, і їх треба розглядати окремо. Якщо їх поставити разом, це створить труднощі в аналізі.

- Запитання анкети мають бути коректними, простими і зрозумілими. Уникайте запитань – “подарунків” типу: “Вам би сподобалося якби бібліотека працювала у неділю?” Навряд чи респондент відповість “ні”, навіть якщо він чи вона не збираються користуватися таким видом послуг. Краще, хоча і витіюватіше, запропонувати набір варіантів, наприклад: “Бібліотека планує працювати і у вихідні дні”. Якщо це станеться, ви віддали б перевагу якому розкладу? (наводяться варіанти режиму роботи бібліотеки та варіанти надання послуг, які обмірковує бібліотека).

- Звертайте увагу на те, що респондент може відчувати наявність підтексту у запитанні. Наприклад, дослідження, яке стосується послуг, що не дуже широко використовуються в бібліотеці, але є дуже цінними для тих, хто все ж таки ними користується, може бути сприйняте користувачами як ознака того, що ці послуги будуть скасовані. Результатом можуть стати відповіді, які вибивають з колії. Прикладом цього можуть бути дослідження попиту на не дуже популярні періодичні видання.

В соціології існує також метод вибіркового анкетування. Він застосовується тоді, коли

неможливо проанкетувати усіх членів певної групи. Ця процедура полягає у спробі зробити висновки щодо усієї групи шляхом вибіркового аналізу. Це типовий вид анкетування для усіх користувачів публічної бібліотеки. Якщо група користувачів невелика, можна проанкетувати її всю (шляхом перепису). Це застосовується для малих груп користувачів зі специфічними потребами, наприклад, інвалідів.

Існує така своєрідна, “відбіркова рамка”, яка означає сукупність людей, що мають якусь спільну рису, наприклад, стать або рід занять. Це може бути перелік боржників, список студентів, що користуються бібліотекою.

У зв’язку з дефіцитом паперу інколи використовують метод так званого стандартизованого інтерв’ю за допомогою анкети, розробленої для письмового опитування.

Бібліотекар може мати один екземпляр анкети, а відповіді записувати на окремих аркушах або каталожних картках.

Проведення інтерв’ю потребує належного вміння. Інтерв’юєр повинен добре вміти розговорити людей. Він або вона мають говорити якнайменше і зосередитися на слуханні. Важливо зафіксувати ті питання, що порушує респондент, а також ті, які він не порушує.

Якщо бібліотека не може собі дозволити найняти інтерв’юєра, тоді інтерв’ю проводитиме персонал бібліотеки. Тут є ризик, що це буде тиснути на респондентів або впливати на те, що вони будуть говорити.

Існують три різновиди інтерв’ю:

1. Сплановане (направлене, невільне). У його основі – заздалегідь підготовлений список

питань, від якого не відхиляються. Тут дії інтерв’юєра чітко визначені та обмежені рамками інструкції інтерв’юєра (див. додаток №1).



2. Напівсплановане інтерв’ю (вільне) або бесіда. Інтерв’юєр працює, відштовхуючись від

заздалегідь підготовленого списку проблем.

Він може вести бесіду вільну, невимушену ставити додаткові, уточнюючі, чи підготовчі питання. Таким способом можна отримати найбільш глибокий матеріал, але тут необхідні високий професіоналізм, кваліфікація інтерв’юєра і досвід побічної роботи.

3. Несплановане інтерв’ю: у цьому випадку визначається лише загальна тема інтерв’ю, і

інтерв’ю є неформальним. Розрізняють також інтерв’ю:

індивідуальне – один інтерв’юєр і один респондент (це найбільш поширена форма);

групове – один інтерв’юєр і невелика група людей (наприклад, робітнича бригада, шкільний клас, група студентів);

колегіальне – бесіда кількох дослідників з одним опитуваним.
Спостереження
Серед методів збирання інформації провідне місце належить спостереженню:

Наукове спостереження в бібліотекознавстві – це планомірне, фіксоване та систематичне сприйняття об’єктів бібліотечної дійсності для отримання достовірних знань про об’єкти, в нашому випадку – читачів.

Використання цього методу допомагає отримати об’єктивне уявлення про дії бібліотекарів, читачів. Спостерігаючи, наприклад, за діями читачів, бібліотечний працівник має можливість знайомитися з тим, як вони працюють у читальних залах, поводять себе під час вибору книги або коли приймають участь у масових заходах. Цінними можуть бути і спостереження за тим, як та чи інша обставина в бібліотеці впливає на поведінку читача. Спостереження дозволяє з найбільшою якістю визначити зв’язок між діями бібліотекаря і читача.

Так спостерігач може отримати уявлення про їх взаємовідносини під час рекомендації літератури, інформаційної роботи і зробити висновок про ефективність тих чи інших прийомів та методів роботи бібліотечного працівника.

Існує декілька видів спостереження. За способом добування фактів про бібліотечні об’єкти слід відрізняти безпосереднє та посереднє спостереження.

Безпосереднє спостереження – це реєстрація фактів, побачених під час прямого знайомства з бібліотечними об’єктами. Воно дає можливість спостерігати за читачем в ті можливі моменти, коли він найбільш ясно та чітко виявляє своє читацьке обличчя: під час бесіди з бібліотекарем, запису в бібліотеку, вибору книги у фонді відкритого доступу, під час отримання та повернення літератури (чи звертається до каталогів, книжкових виставок), при зверненні за довідкою або консультацією до бібліографа; в читальній залі за роботою; при висловлюванні пропозицій та зауважень щодо роботи бібліотеки та ін.

При посередньому спостереженні об’єкти вивчаються через інших осіб, які їх знають. Воно може суттєво доповнити дані, що отримані шляхом безпосереднього спостереження або опитування. Наприклад, цінні відомості про читача можна отримати під час бесід з його друзями, товаришами, співробітниками, батьками, вчителями та ін. Але суттєвим недоліком цього виду спостереження є суб’єктивність думок, що висловлюються.

В залежності від позиції дослідження відносно об’єкта, спостереження може бути невключеним та включеним.

Невключене спостереження – це спостереження, під час якого дослідник за раніше розробленим планом протягом певного часу спостерігає за об’єктом, що вивчається, начебто “збоку”.

Включене спостереження передбачає входження дослідника в аудиторію, що вивчається, та дослідження її “з середини ”. Наприклад, бібліотекар стає на певний час читачем бібліотеки. Він разом з усіма отримує довідки та консультації у бібліотекарів, користується каталогами та картотеками, замовляє літературу з ВСА та МБА, підбирає її у фонді відкритого доступу. Перебуваючи в однаковому положенні та тісному контакті з читачами, бібліотекар-дослідник отримує цінні об’єктивні матеріали, які при інших видах спостережень важко зібрати.

Цим методом користуються не тільки для вивчення читачів, але і для ознайомлення з діяльністю бібліотеки.

Спостереження може бути явним або прихованим. Під час явного спостереження респонденти знають, що стали об’єктами вивчення, але їх поведінка змінюється, перестає бути вільною і це може перешкодити дослідженню.

За часом відрізняється тривале та одноразове спостереження.

Тривале спостереження проводиться при вивченні процесу в цілому – на його початку, у розвитку та завершенні. Наприклад, під час підготовки та проведення засідань клубів за інтересами, аматорських об’єднань. Протягом такого спостереження бібліотечний працівник фіксує безпосередню реакцію читачів на різні форми заходів в рамках цих засідань, вплив між особистого спілкування читачів на зміни у виборі книг та світогляді. Іноді таке спостереження триває рік і більше.

Одноразове спостереження реєструє факти невеликого проміжку часу, наприклад, протягом місяця в чітко визначений день тижня або весь рік кожного першого дня місяця. Це робить більш наочним особливості його розвитку. Сюди ж належать і так звані спостереження моментального характеру.

Наприклад, коли у читальній залі бібліотеки кожні 15 хвилин реєструють кількість працюючих читачів або тих, хто чекає своєї черги, аби отримати довідку у чергового бібліографа.

Це допомагає установити середнє навантаження зали протягом дня у вихідні дні або в окремі години її роботи.

Спостереження ще може мати форму самоспостереження, але його основний недолік – суб’єктивність поглядів.

Вибір видів та засобів спостереження передбачається програмою дослідження.

Перш ніж проводити спостереження, необхідно скласти його конкретний план, у якому слід зазначити предмет дослідження, об’єкт спостереження та вибрану у даному випадку методику. Об’єктами спостереження в бібліотеці можуть бути:



1. Поведінка читачів в бібліотеці, дії окремих читачів або читацьких груп в цілому в певних умовах бібліотечного середовища.

На початку роботи треба розробити бланк спостереження, який може мати наступну форму. (див. Додаток №2 “Бланк спостереження за поведінкою читача під час вибору літератури”)

На кожного читача заповнюється окрема картка, де відмічаються його соціально-демографічні ознаки: стать, вік, освіта, рід занять; рік запису у бібліотеку, кількість відвідувань за рік, розділи фонду, за якими респондент брав літературу раніше. Відмічається дата спостереження за цим читачем та за допомогою спеціальних кодів факти його поведінки, які потім розшифровуються.

У тих випадках, коли поведінка читачів виходить за рамки кодованих дій, дії фіксуються неформалізованим записом. (Іноді дані спостереження безпосередньо фіксуються у читацькому формулярі і використовуються для подальшої роботи з читачами).



2. Відношення читачів до різних заходів популяризації книги.

Дослідження допомагає виявити ефективність тих чи інших заходів популяризації різних видів літератури в певній читацькій аудиторії.

Але ж ефективність масових заходів не завжди визначається кількістю виданої літератури у зв’язку з її відсутністю або недостатньою кількістю примірників. Тому важливо простежити за реакцією аудиторії під час безпосереднього проведення того чи іншого заходу або за її відношенням до виступів окремих учасників шляхом прямого спостереження. Уникнути проблеми однозначної фіксації реакції читачів можна за допомогою розробки індикаторів відношення. Наприклад, визначаються елементи можливої поведінки:

а) схвалення, задоволення репліки, вигуки, оплески;

б) несхвалення, незадоволення, репліки,

в) уважність;

г) вимога додаткової інформації;

д) розмови, пов’язані з темою заходу;

е) питання до виступаючого;

ж) сторонні розмови;

з) заняття сторонніми справами;

и) інше;


Якщо захід передбачає велику аудиторію читачів, розробляється номінальна шкала їх кількості:

а) вся аудиторія;

б) більшість аудиторії;

в) приблизно половина аудиторії;

г) меншість аудиторії;

д) декілька чоловік;

е) один-два чоловіки;

Під час спостереження дослідник повинен мати програму, схему або сценарій заходу, відмічати за допомогою індикаторів та номінальної шкали реакцію читачів на той чи інший виступ та вести протокол спостереження.

Спостереження великої аудиторії проводиться кількома дослідниками, які повинні дотримуватися однієї інструкції. Для уникнення суб’єктивності протоколи спостережень порівнюються, після чого робляться остаточні висновки.

3. Вплив літератури на читача

Дані цих спостережень важливі для розвитку одного з нових напрямків роботи бібліотек –

бібліографії. Виявивши особливості впливу певної книги на різні читацькі групи та окремих читачів, можна виробити бібліотерапевтичні рекомендації щодо читання. Зараз застосовуються спеціальні методи, які дають можливість виявити на основі кількісно-якісного аналізу особливості засвоювання читачами тих чи інших творів друку, особливо це стосується юнацької та дитячої аудиторії.

4. Діяльність бібліотекаря під час роботи з читачами і при виконанні всієї внутрішньої роботи. Основною метою таких спостережень є оптимізація роботи бібліотеки, розробка норм робочого часу на різні бібліотечні технологічні процеси, виявлення завантаженості бібліотекаря під час максимального напливу читачів та під час його спаду. Часто такі спостереження проводяться за допомогою хронометражу.

Наприклад, існує приблизна “Схема спостереження інтенсивності відвідувань читачів протягом дня”


Дата _______ Відділ _________

День тижня ________




5. Умови роботи читачів:

планування приміщень бібліотеки в цілому та окремих її дільниць і відповідність бібліотечного обладнання сучасним вимогам; достатність освітлення і оптимальний температурний режим.

Спостереження допомагає з’ясувати придатність приміщень для обслуговування читачів, індивідуальної роботи з ними та проведення масових заходів.

Експеримент
Експеримент – самостійна різновидність аналітичного дослідження. Його проведення потребує створення експериментальної ситуації шляхом зміни звичних умов функціонування. Це один із своєрідних і трудомістких методів, що застосовується у соціологічних бібліотекознавчих дослідженнях .

Сьогодні практика бібліотечної роботи націлена на відкриття бібліотек нового типу, впровадження нових, ефективних форм обслуговування читачів, організацію масових заходів. І тому не може обходитись без застосування цього методу.

За характером доказу гіпотези дослідження розрізняють 2 види експериментів: паралельні і послідовні.

____________________



Примітка до стор. 41(табл.):

* На окремому аркуші крапками або рисочками фіксується кожний читач, що підійшов до кафедри обслуговування протягом встановленого проміжку часу. Потім загальна кількість читачів підраховуються і в графі “або” проставляється підсумкова цифра.



** При наявності черги кількість читачів може фіксуватись кожні 2-5 хв., доки черга не закінчиться.

Застосування методу спостереження для вивчення різних бібліотечних об’єктів дозволяє зібрати великий інформаційний матеріал, який може бути використаний для визначення тенденцій розвитку бібліотечних процесів та удосконалення методів бібліотечної роботи.

Перший полягає у порівнянні стану 2 груп (експериментальної і контрольної), другий – у порівнянні результатів в одній експериментальній групі за принципом “до” і “після” (тобто до проведення експериментальної роботи і після неї). У ролі експериментальних і контрольних груп можуть виступати бібліотеки в цілому, однотипні відділи бібліотек, працівники окремих відділів, читачі.

Обов’язковим моментом проведення експерименту є вимірювання основних дослідних параметрів.

Наприклад:

Під час спостереження за читачами бібліотеки виникло питання про впровадження в практику обслуговування сімейного формуляра. З’ясувати доцільність та ефективність цієї форми роботи можливо тільки за допомогою експерименту (у даному випадку послідовного).

Здійснюються заміри читання вибраних сімей (аналіз читацьких формулярів,

спостереження, бесіда). Наступний етап – безпосереднє введення сімейного формуляра, термін дії якого від 2 місяців до 1 року.

Після закінчення роботи проводяться заміри отриманої інформації за тією ж схемою і порівнюються результати замірів. Це дозволяє зробити висновки про необхідність впровадження вивченої форми в роботу.


Аналіз бібліотечної документації
До бібліотечної документації належать: плани, звіти, книжкові формуляри , вимоги на книги і особливо читацькі формуляри та облікові документи.

Аналіз читацьких формулярів дозволяє одержати дані про конкретних читачів і їх реальне читання. Обсяг одержаної з читацьких формулярів інформації може бути різним в залежності від мети і завдань дослідження. Перевагою цього методу є те, що існує можливість отримати інформацію про реальне читання людей. Але є і ряд недоліків: книги, що записані у формулярі, можуть бути взяті для іншої особи, і що найбільш суттєво, в формулярі відображено лише задоволений у даній бібліотеці попит на книги і не фіксуються читацькі потреби, які бібліотека задовольнити не в змозі. Тому найбільш повні дані про читацькі інтереси можна отримати, доповнивши аналіз формулярів результатами опитування, інтерв’ювання, а також даними про незадоволений попит.

Для повноти одержання інформації при аналізі читацьких формулярів необхідною умовою є акуратне заповнення всіх наявних в ньому граф. В разі більш поглибленого вивчення якоїсь групи читачів на період дослідження можна до читацького формуляру поряд з традиційними питаннями включити додаткові дані про рід занять, мову читання, наявність домашньої бібліотеки та ін. Формуляри для аналізу відбираються в кількості визначеної вибіркової сукупності і за її законами.

Дані, одержані з читацьких формулярів, можна поділити на умовні підгрупи: дані про читача, дані про читання, дані про бібліотеку.



Дані про читача включають: стать, вік, освіту, професію, місце роботи чи навчання.

Дані про читання – кількість відвідувань бібліотеки, скільки і яку літературу читає читач. Отримана інформація варіюється в залежності від мети, яку ставить перед собою дослідник. Наприклад, якщо вивчається якась конкретна група читачів, то мета полягатиме у всебічному її вивченні, і тому, аналізуючи формуляри, звертають увагу на активність відвідувань бібліотеки, кількість прочитаних книг, різнобічність читання. Коли вивчається читання літератури однієї галузі або літератури вузького читання, то збирається відповідна конкретна інформація.

Дані про бібліотеку – це її місцезнаходження (регіон) тип бібліотеки, в якій проводиться аналіз. Формуляри для аналізу відбираються за допомогою методу вибіркової сукупності.
Метод експертних оцінок
Методи експертних оцінок найчастіше використовуються в дослідженнях прогностичного характеру практичної спрямованості, а також для оцінки якості об’єкту (при вивченні розділу фонду, окремої книги, нового технологічного процесу в бібліотеці).

Методи експертних оцінок схожі з методом опитування, але відрізняються від нього особливим добором респондентів (експертів), особливими формами анкет (таблиць), які включають різні оцінки явищ і процесів, а в деяких випадках – висловлювання експертів щодо майбутніх явищ, особливими методами обробки одержаних від експертів даних.

Для участі в проведенні експертних оцінок залучаються кваліфіковані фахівці з галузей бібліотекознавства, соціології, психології, бібліотечної практики, а також читачі.

Під час організації опитування експертів важливе місце посідає розробка системи продуманих, складних запитань. Практика свідчить, що при чіткому формуванні питань зростає узгодженість експертних оцінок.

В бібліотекознавчих дослідженнях використовуються індивідуальні і колективні експертні оцінки.

У першому випадку експерти дають оцінки незалежно один від одного, а потім їх відповіді узагальнюються аналітиками.

У другому випадку експерти в процесі роботи обмінюються думками один з одним (за спеціально розробленими правилами: для кожного метода експертних оцінок спілкування регламентується окремо).

Існує два методи індивідуальних експертних оцінок – експертне інтерв’ю і аналітичні експертні оцінки.



Експертні інтерв’ю – це бесіда дослідника – прогнозиста зі спеціалістом, запрошеним у якості експерта. За заздалегідь розробленої програмою прогнозист ставить перед експертом ряд запитань. Успіх справи багато в чому залежить від умінь та навичок експерта без підготовки, швидко давати відповіді на запропоновані йому запитання. В результаті отримують якісні оцінки, висловлені в описовій формі, що основані на досвіді та інтуїції експерта. Іноді цей метод набуває виду анкетного опитування, що має прогностичну направленість.

Метод аналітичної експертної оцінки передбачає тривалу роботу експерта над аналізом тенденцій розвитку об’єкту (у нашому випадку бібліотеки в цілому, окремого структурного підрозділу), що прогнозується, оцінкою його майбутнього стану. Щоб повніше використовувати інтуїцію експерта, потрібно забезпечити йому доступ до всієї інформації про об’єкт. Такий метод використовується у тих випадках, коли розробляються важливі документи, що стосуються питань перспективних напрямків розвитку бібліотек на окремий період або за окремими напрямками.

Різновидністю аналітичної експертної оцінки є метод доповідної записки, який також застосовується у бібліотекознавчих дослідженнях.

В останній час швидко почали розвиватися методи колективних експертних оцінок.

Їх достоїнства пояснюють закони соціальної психології. Відомо, що робота в колективі підвищує рівень емоційної і фізичної активності кожного його учасника. Ця властивість характерна і для інтелектуальної сфери. Вона і лежить в основі методів колективної експертної оцінки.

Існує три методи цієї групи:

Метод експертної комісії – процедура, при якій група експертів систематично збирається для обговорення шляхів розвитку об’єкту, що вивчається. Це своєрідний вид семінару, на якому кожний учасник відстоює свою точку зору. Недоліком цього методу є непритаманна експертам активність, їх взаємний вплив, дії побічних факторів, наприклад, авторитет у колег та ін. Щоб усунути їх, рекомендують заборонити критику думок колег по групі.

Метод колективної генерації ідей (ще його називають “мозговою атакою”, “мозговим штурмом”). Це коли експерти розподіляються на 2 групи, одна з яких займається творчою генерацією ідей, а друга – оцінює висловлені ідеї. Підраховано, що групове мислення під час “мозкової атаки” виробляє на 70% більше нових ідей, ніж індивідуальне.

Метод Дельфи. Використовуючи цей метод, індивідуальні експерти в письмовому вигляді відповідають на запитання анонімної анкети, не вступаючи в контакт один з одним. З погляду авторів методу, такий підхід практично знімає вплив авторитету інших експертів, психологічні та емоційні фактори, які неминуче виявляються у відкритих дискусіях.

Друга особливість методу полягає в тому, що зростає значення обробки отриманої інформації з метою узгодження поглядів експертів, оскільки виключається безпосередня взаємодія експертів на протязі всієї роботи .


Математико-статистичні методи
Під час узагальнення і аналізування матеріалів у соціології застосовуються математико-статистичні методи: визначення вибіркової сукупності, критерії перевірки гіпотез, математичне моделювання, аналіз і порівняння статистичних даних, побудова графіків і діаграм. Кожний з перерахованих математичних методів потребує певних математичних формул і розрахунків, проведення яких детально представлене у спеціальній літературі. При необхідності їх застосування можна звернутися до книг під № 6, 8, 11, які є у списку рекомендованої літератури.

Якісні методи
В соціології існують також якісні методи вивчення об’єктів дослідження. На практиці вони використовуються значно рідше, ніж кількісні. Про них менше згадують у літературі, але про них починають говорити все більше і починають їх краще розуміти. До якісних методів належать такі технології, як фокусні групи, скриньки для пропозицій, щоденникові записи і інтерв’ю, що проводяться віч-на-віч (інтерв’ю належить також і до кількісних методів, характеристика його наведена раніше).

Якісні методи працюють у двох напрямках:

1. Коли дослідник вже щось знає про ситуацію. Наприклад, якщо дослідження вказує на незадоволення певним аспектом діяльності окремої дільниці, але незрозуміло, з яких причин, тоді, мабуть, є необхідність провести інтерв’ю або зустріч з читачами, щоб з’ясувати, чим саме вони незадоволені.

2. Коли дослідник не зовсім розуміє ситуацію. В інтерв’ю або під час, зустрічі слід поставити запитання “чому?”, щоб з’ясувати, чи існує взагалі проблема і що саме утворює проблемне коло. Якщо складові проблеми визначено, це можна використати для вирішення проблеми або як основу для збору “вагомих” кількісних даних. Визначені складові проблеми допоможуть у розробці анкети.

Якісний підхід має багато характеристик і переваг. Він добре спрацьовує, коли мова йде про невеликі групи і уможливлює глибинний аналіз проблеми. Тому він корисний у вирішенні складних і погано зрозумілих проблем. Шляхом прямого зібрання точок зору користувачів можна докопатися до коренів проблеми. Саме питання “чому?”, а не “як часто?” підкреслює значущість учасника, який може уявити себе дійовою особою тих подій, що досліджуються. Вважають, що якісні методи менш трудомісткі і потребують менше часу, ніж кількісні . Але планування і установчі зібрання потребують спеціальних навичок, які не завжди, на жаль, є у бібліотечного персоналу. І нерідко виникають проблеми, коли необхідно зібрати потрібну групу людей у певному приміщенні, у певний день, у певний час.
Фокусні групи
Метод фокус-груп в останні часи привертає до себе найбільше уваги. Це детально спланована бесіда, в процесі якої дослідник намагається викликати дискусію в групі. Дана процедура багато в чому нагадує читацькі конференції. Фокусні групи застосовуються у різноманітних ситуаціях. У бізнесі та промисловості їх часто використовують для того, щоб випробувати ідеї щодо нової продукції. У вищій освіті та бібліотечній справі - щоб випробувати нові ідеї, нові форми обслуговування.

Загальна ідея метода фокус-груп заснована перш за все на передбаченні того, що за допомогою поглибленого інтерв’ю у спеціально підібраної групи (фокус-групи) можна “зняти зріз” масові свідомості і потім використати його для виміру характеристик бібліотечних процесів, що цікавлять дослідника.

Фокусні групи складаються з 8-12 чоловік, серед яких є модератор - людина, яка зосереджує обговорення на відповідних темах.

Фокусні групи мають кілька переваг перед іншими формами дослідження, а саме:

- учасники своїми словами висловлюють свій спосіб сприйняття;

- модератори ставлять питання, щоб зробити яснішими коментарії;

- уся робота фокусної групи, звичайно, займає менше часу, ніж письмове дослідження;

- фокусні групи пропонують несподівані погляди і повнішу інформацію;

- у фокусних групах люди менш сковані, ніж у індивідуальному інтерв’ю;

- фокусні групи дають ідеї, які можна використати у розробці анкети;

Фокусні групи можуть виявити розбіжності між сприйняттям бібліотечного персоналу і тим

сприйняттям, що надходить від користувачів і стосується окремих проблемних питань діяльності бібліотеки. Метод фокус-груп також говорить про успішний розвиток зв’язків бібліотеки з громадськістю, що є актуальним в умовах сьогодення.


Скриньки для пропозицій
Скринька для пропозицій застосовується вже давно, але останнім часом в оціночному кліматі сьогодення інтерес до неї спалахнув з новою силою.

Традиційна “скринька для пропозицій” фактично має кілька фізичних форм. Це може бути книга, в якій користувачі можуть записувати пропозиції, або скринька з отвором, через який можна просунути аркуш з написаними на ньому пропозиціями. Це також можуть бути заздалегідь надруковані картки, які заповнюються користувачем, а потім аналізуються. Книгу або скриньку слід поставити на видному місці і розрекламувати належним чином. Слід перевіряти її вміст регулярно, краще раз на тиждень, і визначати проблемні питання. Треба взяти до уваги 2 питання:

1. Чи одержить відповідь автор пропозиції?

2. Чи буде з пропозицією щось зроблено і чи буде вона розглянута взагалі?

Якщо відповідь на обидва запитання “ні”, то немає сенсу тримати скриньку для пропозицій. Навпаки, письмова відповідь на кожне запитання може бути важливою вправою.

Автоматизовані бібліотечні системи сьогодні дали нове життя скринькам для пропозицій. Вони мають екран, на якому користувачі можуть ставити запитання, на які потім відповідає бібліотечний персонал. Досвід бібліотек показує, що краще, якщо якась конкретна людина з бібліотечного персоналу відповідає за все це і забезпечує швидку відповідь на всі запитання. На практиці запитання часто повторюються і відповідальний член персоналу швидко набирається досвіду відповідей на них. Регулярний перегляд питань дає можливість визначити проблемні питання і порівняти їх з іншими джерелами робочих даних.

Взагалі “скриньку для пропозицій”, чи то ручну, чи автоматизовану, слід застосувати разом з іншими методами.
Обробка одержаної соціальної інформації
Матеріали, зібрані в ході опитування, готують до подальшої обробки. Спочатку необхідно перевірити якість заповнення інструментарію і виконати необхідні корекції. Зібрана інформація повинна відповідати вимогам щодо повноти, надійності, технологічності.

Одним з основних прийомів обробки даних є групування, тобто складання і аналіз статистичних таблиць. В бібліотекознавчих дослідженнях найчастіше застосовується одномірне групування (підсумком є одномірні таблиці) і двомірне групування (комбіновані таблиці).

Застосовується також багатомірне групування, коли проводиться дослідження співвідношення більш ніж двох ознак респондентів і лише у тих випадках, коли дозволяє обсяг вибіркової сукупності.

Припустимо, якщо ведеться обробка анкет, то одномірне групування виконується одним з 2 способів:

1. Анкети переглядають і розкладають в окремі стопки, в кожну з яких збираються анкети з однаковими відповідями на ті питання, які у даний момент цікавлять дослідника. Потім залишається лише підрахувати кількість анкет у кожній стопці і скласти таблицю.

2. На аркуші паперу накреслюють робочу таблицю для підрахування анкет. Зліва виписують усі варіанти запитань, а справа залишають вільне місце. Переглядаючи анкети, роблять позначки (рисочки, крапки) у робочій таблиці, напроти варіанту, який обрав респондент.

Далі для кожного варіанту підраховують кількість зроблених позначок.

Результат групування оформляють у статистичну таблицю. Вона обов’язково повинна

мати назву, яка б розкривала її зміст, фактичні дані (числа) і складатися з так званої “шапки” (до якої входять усі пояснювальні надписи і верхні, і бокові).

Таблицю можна будувати горизонтально і вертикально. Наприклад:

“Співвідношення респондентів за рівнем освіти (% від загальної кількості респондентів)”

а)

б)



Сума усіх відповідей повинна рівнятись загальній кількості анкет, що аналізуються. Однак існують питання, які передбачають декілька варіантів відповідей одного респондента. Наприклад: “З якою метою ви відвідуєте нашу бібліотеку?”. І серед варіантів можуть бути обрані: “підвищення культурного рівня”, “підготовка до учбових занять”, “читання для відпочинку” та ін. У цих випадках кількість відповідей буде перевищувати кількість респондентів, процентне співвідношення – більш 100%. У даних ситуаціях загальна сума не підраховується, а графа, “всього” відсутня. Часто бібліотечні працівники під час проведення досліджень обмежуються одномірними таблицями, що значно збіднює результати і дає досить мізерний аналітичний матеріал.

Дуже важливо виявити і проаналізувати співвідношення, взаємозалежність різних ознак респондентів, вплив одних ознак на інші. З цією метою здійснюється двомірний розподіл ознак, які відбиваються у змісті двомірних таблиць. Наприклад, одним із питань анкети є: “Чи задовольняє вас фонд нашої бібліотеки?” Важливо дізнатись чи відповідає фонд бібліотеки рівню освіти читачів. Для цього необхідно згрупувати анкети відповідно до освіти, а потім у кожній з утворених груп розподілити анкети за ступенем задоволення. Або за допомогою робочої таблиці з горизонтальним і вертикальним діленням відразу згрупувати дані за ознаками, що цікавлять дослідника.

Якщо під час обробки даних дослідження використовуються двомірні (комбінаційні) таблиці, то кількість таблиць може набагато перевищувати кількість запитань опитувального листа.

За допомогою побудови статистичних таблиць таким чином аналізується бібліотечна документація: читацькі, книжкові формуляри, листки читацьких вимог на літературу, статистичні показники у планах і звітах бібліотеки за різні роки.

Поряд з табличним, з метою наочності, застосовується графічний спосіб відображення даних. Найчастіше він має вигляд діаграми.
Аналіз та інтерпретація даних соціологічного дослідження.
Під час аналізу отриманих даних здійснюється порівняння результатів обробки для груп

респондентів з різними соціально-демографічними характеристиками, читацькими інтересами, інформаційними потребами, різним ступенем задоволеності обслуговуванням.

Здійснюється також порівняльний аналіз з результатами аналітичних досліджень і статистичною інформацією. Наприклад, під час проведення дослідження “Роль бібліотеки в житті сільського мешканця” проаналізовано співвідношення мешканців села і читачів бібліотеки за соціально-демографічними характеристиками: стать, освіта, вік, рід занять.

Текстове пояснення числових даних має назву – інтерпретація.

Відносно порядку, способів інтерпретації, обґрунтування і формулювання загальних висновків, що склалися, стандартних рекомендацій не існує. Якість, вірність, глибина інтерпретації в цілому залежать від кваліфікації дослідника, інтелектуального рівня, поширення продукту, життєвого досвіду. Необхідно також вміти пов’язати зроблені висновки з практичним рішенням поточних і перспективних завдань, що стоять перед бібліотекою.


Форми звітності про

соціологічне дослідження
Результати соціального дослідження в залежності від його виду оформлюються у вигляді якогось підсумкового документа: інформації, інформаційної записки, аналітичної записки (довідки) чи звіту про науково-дослідну роботу.

В публічних бібліотеках в основному використовують перші три види:



Інформація про дослідження являє собою документ, в якому вміщено результати дослідження без їх інтерпретації і включає:

1. Стисле викладення проблемної ситуації.

2. Перелік цілей та завдань НДР

3. Характеристику вибіркової сукупності

4. Результати аналізу документів у вигляді статистичних таблиць.

Ця форма звітності використовується під час проведення невеликих досліджень, результати яких призначаються для прийняття управлінських рішень.

Інформаційна записка про дослідження також невелика за обсягом, вона включає ті ж підрозділи, що й інформація. Але у підрозділі, де викладаються результати дослідження, підсумкові дані коментуються.

Наприкінці наводяться чіткі висновки з зазначенням виявлених тенденцій. Ця форма застосовується при проведенні окремих етапів великих досліджень, а також оперативних досліджень, що проводяться у досить короткі строки для прийняття управлінських рішень.

Аналітична записка (довідка) про дослідження є основним підсумковим документом описових і аналітичних досліджень. Вона значна за обсягом і має свою структуру: вступ, основну частину, заключну частину.

У вступі обґрунтовується необхідність проведення НДР, причини використання тих чи інших методів збирання, обробки та аналізу інформації, описується мета, завдання дослідження, його об’єкт та предмет. Дається характеристика проблемної ситуації, методи збору, обробки і аналізу інформації, обговорюється вибіркова сукупність.

Таким чином, вступна частина практично повторює основні розділи програми соціологічного дослідження. Основна частина включає аналіз одержаної інформації. Тут здійснюється групування, порівняння, співставлення результатів, наводяться таблиці, графіки. Весь цифровий матеріал аналізується, в результаті чого виявляються закономірності функціонування тих чи інших процесів та явищ.

У заключній частині наводяться основні висновки та шляхи розв’язання існуючих проблем, які в свою чергу подаються у вигляді конкретних рекомендацій по впровадженню результатів дослідження в практику роботи бібліотек.

Завершальним етапом є складання плану впровадження результатів соціологічного дослідження за схемою:

Головним підсумковим документом соціологічного дослідження є звіт про НДР (його складають в основному великі бібліотеки). Він включає такі обов’язкові елементи: титульну сторінку, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень та символів, вступ, основну частину, заключну частину, список використаної літератури, додатки.

Реферат містить відомості щодо обсягу документа, кількості таблиць, графіків, малюнків, стислий опис суті дослідження, пояснення його новизни, викладення результатів та сфери їх застосування.

Вступ до звіту включає оцінку стану вивчень з цієї проблеми, обґрунтування актуальності, новизни НДР, викладення мети, завдань роботи, опис зв’язку з іншими подібними дослідженнями.

В основній частині викладаються головні результати дослідження, описуються методи збору, обробки, аналізу інформації, доводиться репрезентативність вибірки. Описується хід дослідження, аналізуються його результати.

У заключній частині наводяться стислі висновки, пропозиції щодо використання результатів дослідження, рекомендації.

У додатки включаються таблиці, графіки, що не увійшли до тексту звіту.

Складаючи звіт, слід дотримуватись таких вимог, як чіткість, логічність, аргументованість висновків, конкретність, точність формулювань, обґрунтованість рекомендацій та пропозицій.

Використовуються також і такі форми впровадження результатів, як доповідь, виступ,

лекції, повідомлення з різних наукових та практичних заходів; опублікування результатів в окремих виданнях, інформування громадськості через засоби масової інформації.


* * *
Отже, ми розглянули основні питання організаційної роботи з проведення соціологічних досліджень в бібліотеках.

Звичайно, в короткій розробці немає можливості розкрити всі проблеми, що пов’язані з підготовкою та проведенням соціологічного дослідження.

Завершення дослідницької роботи не обов’язково означає кінець вправи. Результати повинні включати рекомендації щодо дій, які стосуються рішення проблем.

Але:


Проблема може бути нерозв’язаною з багатьох причин. Для її вирішення може бути недостатньо ресурсів. Дослідження може виявити, що окрема група користувачів, наприклад інваліди, потребує особливої уваги, але може не бути коштів на здійснення необхідної роботи.

Може виникнути більше запитань, ніж відповідей. Таке часто трапляється у випадку коротких оглядових досліджень, які можуть виявляти складні питання, що потребують подальшого вивчення. Може доведеться досконаліше вивчати окрему групу читачів, щоб виявити ряд недоліків в їх обслуговуванні і визначити шляхи їх удосконалення.

- Інколи результати досліджень можуть бути суперечливими. Це може статися внаслідок помилково обраної методики. Щоб уникнути таких помилок, перш ніж проводити дослідження необхідно ознайомитись з попереднім досвідом і, спираючись на нього, порівнювати свої результати з подібними інституціями, які вже намагались вивчати.

- Зібрана в результаті дослідження інформація може швидко застарівати. Наприклад, сьогоднішня орієнтація на електронні служби швидко змінює погляди на майбутнє. Тому необхідно регулярно розглядати ті ж самі проблемні питання, щоб виявити нові потреби, та ті потреби, що зазнали змін.

Для більш детального обговорення різних питань, що стосуються організації та методики соціологічних досліджень, рекомендуємо звернутись до спеціальної літератури, список якої наведено далі.

Література
1. Библиотековедческие исследования: Методология и методика / Ред. А.Н. Ванеев. – М.: Книга. – 1978. - 248 с.

2. Бутенко И.А. Анкетный опрос как общение социолога с респондентом. – М.: Наука, -1989.

3. Изучение читательского спроса в массовых библиотеках: Метод. рекомендации / ГБЛ. – М.,1984. – 40 с.

4. Крейденко В.С. Библиотечные исследования: Научные основы. Учеб. Пособие для ин-тов культуры. – М.: Книга. – 1985 – 144 с.

5. Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учеб. пособие. – К.: МАУП. – 1998. - 246 с.

6. Математические методы анализа и интерпретации социологических данных. – М.: Наука. – 1989. – 147 с.

7. Методические рекомендации по организации комплексных научных исследований в областной библиотеке / ГРБ УССР им. КПСС. – К., 1983. – 16 с.

8. Максименко В.С., Паниотто В.И. Зачем социологу математика, - К.: Рад. школа. – 1988. – 16 с.

9. Організація робіт соціологічної служби в обласних бібліотеках: Метод. рекомендації / ДРБ УРФІМ КПРС. – К., - 1989. – 38 с.

10. Паніна Н.В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій. – К.: Наук. думка, - 1996. – 117 с.

11. Паниотто В.И., Максименко В.Г. Количественные методы в социологических исследованиях. – К.: Наукова думка. – 1982. – 272 с.

12. Социологический энциклопедический словарь Под ред. Г.В. Осипова. – М.: Инфра - М – НОРМА. – 1998.

13. Социология сегодня: Проблемы и перспективы. – М.: Наука. – 1993.- 148 с.

14. Сурмин Ю.П. Туленков Н.В. Методология и методы социологических исследований: Учеб. пособие. – К.: МАУП. – 2000. – 301 с.

15. Тещенко Ж.Т. Социология. Общий курс. – М.: Прометей. – 1994. – 262 с.

16. Учебный социологический словарь / Под ред. С.А.Кравченко. – М.: Анкил. 1997. –

17. Экспертные оценки в социологических исследованиях / Под ред. С.Б. Крымского, - К.: Наукова думка. – 1990. – 318 с.

18. Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. - М.: Наука, - 1987. – 236 с.



Додаток № 1

Творчо-дослідницьке кредо соціолога

у вигляді афоризмів
- Порядність соціолога – це фундамент, на якому тримається його об’єктивність.

- Є три умови достовірності соціологічної інформації: репрезентативність вибірки, надійність інструментарію та сумління соціолога.

- Ідеологія соціолога - це наукова істина. Служи істині і не прислуговуй замовнику.

- Респондент завжди правий, навіть, якщо він не правий.

- Серед усіх цінностей соціолога найбільш значущою є інтелектуальна коректність.

- Персоніфікуй дослідження, а також “піддобрюй” його субстратом своєї душі.

- Щоденно роби хоча б один крок на тернистому шляху соціологічного пошуку.

- Будь губкою, яка вбирає знання, досягнення та досвід інших.

- Відстоюй власну точку зору до останнього аргументу, але не будь впертим, як останній аргумент.

- Єдиний засіб боротьби з рутиною в науці та з труднощами в житті - творчість. Вона являє собою дивну «чарівну паличку», яка допомагає людині здолати всі негаразди.

- Створи власні заповіді та завжди додержуйся їх

Додаток № 2
Інструкція анкетера

Обов’язки анкетера полягають у наступному:

1. Відбір необхідних осіб у відповідності з відбіркою.

2. Повідомлення респондентам про мету дослідження та заповнення анкети( текст цього повідомлення є в анкеті). Крім того, анкетер може відповісти на запитання про терміни проведення досліджень, форму повідомлення, про його результати.

Анкетер роздає анкети і звертає увагу на питання, які можуть бути незрозумілими для респондентів. Крім того, необхідно повідомити, що анкети після заповнення будуть перевірятися в присутності кожного опитуваного з метою виявлення пропусків відповідей.

3. Контроль за процесом заповнення анкети.

Анкетер не має права контролювати зміст відповідей. Головне на цьому етапі опитування - забезпечити респондентам можливість працювати над анкетами самостійно.

4. Збирання анкет.

Анкетер передивляється кожну анкету в присутності респондента. Помітивши пропущену відповідь або неточність, звертає увагу респондента на цей факт, з’ясовує, чи було зрозумілим питання, і після внесення виправлень забирає анкету.

Анкетер повинен не забути подякувати всім опитуваним, а також кожному окремо, хто здав йому анкету.

Під час бесіди треба триматися не як офіційний представник, а як особа, що зацікавлена у встановленні правдивої, дійсної точки зору читача.

Додаток № 3



Бланк спостереження за поведінкою читача

під час вибору літератури

Додаток № 4
Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека

Каталог: projects -> 2002
projects -> Методика викладання іноземних мов бібліографічний покажчик (за матеріалами періодичних видань за II півріччя 2004 року) Випуск 2 Дніпропетровськ
projects -> Бібліографічний покажчик (за матеріалами періодичних видань за I півріччя 2005 року) Випуск 3 Дніпропетровськ
projects -> Дніпропетровська обласна
projects -> Бібліотека Відділ документів іноземними мовами
projects -> Іноземних мов бібліографічний покажчик
projects -> За повідомленнями преси та неопублікованими матеріалами


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка