Дмитришин юрій любомирович



Скачати 321.58 Kb.
Дата конвертації07.05.2016
Розмір321.58 Kb.
ТипАвтореферат

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний університет «Львівська політехніка»

ДМИТРИШИН ЮРІЙ ЛЮБОМИРОВИЧ

УДК 34(438+477)(091) «12/18»



ХЕЛМІНСЬКЕ (КУЛЬМЕНСЬКЕ) ПРАВО
ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В УКРАЇНІ
(XIIІ – перша половина XIX
 ст.)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень



АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2012

Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі історії держави, права та політико-правових учень Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент

Кобилецький Микола Марянович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри основ права


Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

заслужений діяч науки і техніки України,

член-кореспондент Національної академії

правових наук України



Харитонов Євген Олегович,

Національний університет

«Одеська юридична академія»,

завідувач кафедри цивільного права


кандидат юридичних наук, професор

заслужений юрист України



Усенко Ігор Борисович

Інститут держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України,

завідувач відділу історико-правових досліджень


Захист відбудеться «____» грудня 2012 р. о ___ годині на засіданні спе­ці­алі­зо­ва­ної вченої ради К 35.052.19 у Національному університеті «Львівська полі­тех­ніка» (79008, м. Львів, вул. Князя Романа, 1-3, ауд. 301 ХІХ навчального кор­пусу)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету «Львівська політехніка» (79013, м. Львів, вул. Професорська, 1)
Автореферат розісланий «____» листопада 2012 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І. Ю. Настасяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасна Українська держава пере­бу­ває в стані активного реформування. Для розбудови нашої держави важливо не лише осмислити закономірності її розвитку в поточний період, а й об’єк­тив­но проаналізувати з наукового погляду історичний досвід. Саме тому нині зрос­тає значення дослідження історії української державності та права. Насам­пе­ред, це стосується тих історико-правових питань, вивченню яких попе­ред­ньо при­ді­ля­лося небагато уваги, зокрема питанню середньовічного права. І це притому, що хелмінське право (один з різновидів міського права доби Серед­ньо­віччя) віді­грало вагому роль у державно-правовому розвитку українського народу, ос­кільки на його основі в XIV–XIX ст. здійснювалося самоврядування україн­ських міст і сіл (у Підляшші й на Волині) і воно було одним з джерел ко­ди­фі­кації укра­їнського права у XVIII – на початку XIX ст.

Як різновид магдебурзького права, хелмінське право діяло в Поль­ському королівстві, Речі Посполитій, Пруссії, Великому князівстві Литов­сько­му та в Гетьманщині. Загалом, хелмінське право належить до мало­дослі­джених тем в українській історичній та історико-правовій літературі, зокрема це сто­су­ється «Екстракту із указів, інструкцій та установлень» (1786), «Екстракту ма­ло­російських прав» (1767), «Зібрання малоросійських прав» (1807), де хел­мін­ське право є одним з основних джерел.

Хелмінське право вивчали і вивчають польські, німецькі, українські, білоруські, російські та литовські науковці. Це, зокрема, такі вчені: М. Ханов, А. фон Коцеба, К. Леман, Й. Фогт, М. Топпен, В. фон Брюннек, А. Замрау, Г. Штеф­фен, Г. Кіш, А. Метнер, Ф. Маркманн, В. Ебель, Л. Мейтен, М. Балін­ський, Т. Ліпінський, С. Кутшеба, С. Еренкрайц, З. Качмарчик, З. Здруй­ков­ський, Д. Янічка, З. Римашевський, С. Юшков, М. Граціанський, В. Пашуто та ін. Серед українських науковців варто згадати М. Владимирського-Буданова, О. Кістяківського, М. Василенка, А. Яковліва, Ар. Ткача, М. Кобилецького, Т. Гошко, І. Усенка та ін.

Тож для дослідження хелмінського права і його застосування маємо достатню джерельну базу та історико-правову літературу, яка, на жаль, майже не досліджена в українській науці. Тому здійснення такого дослідження є актуальним і важливим у сучасних умовах.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Ди­сер­та­ційна робота виконана в рамках планових наукових досліджень кафедри історії дер­жави, права та політико-правових учень Львівського національного універ­си­тету імені Івана Франка за темою «Актуальні проблеми історії держави і права та політико-правових учень» (номер державної реєстрації 0109U004350).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи – здійснити історико-пра­вову реконструкцію становлення і розвитку хелмінського права та його функціонування на українських землях (ХІІІ – перша половина ХІХ ст.).

Для досягнення поставленої мети потрібно було вирішити такі завдання:

– дослідити стан попереднього наукового дослідження вибраної істо­ри­ко-правової проблеми;

– з’ясувати передумови виникнення, становлення хелмінського права та його поширення на території Пруссії, Польщі, Литви та українських земель;

– здійснити історико-правовий аналіз джерел хелмінського права;

– проаналізувати кодифікації (ревізії) хелмінського права та здійснити періодизацію відповідно до тих ревізій;

– визначити історичні передумови й особливості поширення хелмін­ського права в Центрально-Східній Європі;

– висвітлити систему місцевого самоврядування на основі хелмін­сько­го права;

– дослідити роль хелмінського права в кодифікації українського права у XVIII – на початку XIX ст.

Об’єкт дослідження – хелмінське право як основа міського й міс­це­во­го самоврядування та джерело кодифікації українського права.

Предмет дослідження – історико-правові закономірності, тенденції та особ­ливості становлення і розвитку хелмінського права в Україні (XVIII – перша половина XIX ст.).

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить система концептуальних підходів та загальнонаукових і спеціально-наукових (спеціально-правових) методів. Комплекс методів зумовлений, насамперед, ви­ко­ристанням сукупності концептуальних підходів, з-поміж них – історико-юри­дичний та порівняльний методи як головні у здійсненому дослідженні. Під час написання дисертації використано також конкретно-історичний, системно-струк­турний метод та методи історико-правової лінгвістики. Разом із за­галь­нонауковими методами, концептуальними підходами та світоглядною по­зи­цією автора вони формують стратегію дослідження, яка сприяла збагаченню науко­вими знаннями про особливе соціальне явище – хелмінське (куль­мен­ське) право.

Хронологічні межі дослідження охоплюють XIIІ – першу половину XIX ст. Нижня хронологічна межа продиктована тим, що 28 грудня 1233 р. Тевтонський орден видав перший локаційний привілей для міст Хелмно і То­рунь, який отримав назву Хелмінська (Кульменська) грамота. Поширення та ко­дифікація хелмінського права тривали упродовж XIII–XVI ст. Верхня хроно­ло­гічна межа дослідження обґрунтована тим, що 1807 р. вийшло друком «Зі­брання малоросійських прав», для якого хелмінське право послужило голов­ним джерелом.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній історико-правовій науці здійснено комплексний, системний аналіз виникнення, поширення хелмінського права в Центрально-Східній Європі та його впливу на кодифікацію українського права у XVIII – першій половині XIX ст. Зокрема:

уперше:

– історію хелмінського права досліджено й осмислено як історико-правовий процес, який разом з іншими чинниками сприяв формуванню і роз­витку понять «громада», «громадянин міста», «самоврядування», «право»; спів­віднесено еволюцію цих історико-правових явищ з еволюцією юридичної термінології на їх позначення, доведено, що еволюція термінології відобра­жа­ла етапи еволюції основних понять, зокрема хелмінського (кульман­сько­го) права, співвідношення в ньому приватного і публічного начал;

– з’ясовано роль хелмінського (кульменського) права у формуванні низки засад міського права, зокрема взаємозумовленості прав та обов’язків міщан, рівноправності міських громадян, виборності міської влади, судової юрис­дикції міста, правового захисту міста у відносинах з державою, державною владою, іншими містами;

– виявлено історичний зв’язок між процесами рецепції римського пра­ва та розвитком хелмінського (кульменського) права, доведено взаємний вплив реципійованого та місцевого права, визначено механізм трансформації бага­тьох реципійованих термінів і покликань через дослідження мови норматив­них джерел – пам’яток хелмінського (кульменського) права;

– виокремлено критерії для розмежування видів міського права, ви­зна­чено місце хелмінського (кульменського) права в сім’ї магдебурзького права че­рез його порівняльний аналіз з іншими різновидами магдебурзького права;

– сформовано розуміння історико-правового процесу поширення хел­мін­ського (кульменського) права як закономірного процесу, виявлено особли­вості поширення хелмінського (кульменського) права на українських землях, ар­гу­ментовано особливу роль хелмінського (кульменського) права в коди­фі­ка­ції українського права XVIII–XIX ст.;



удосконалено:

– категорійний апарат історико-правової науки на підставі розмежу­вання понять «міське право», «магдебурзьке право», «хелмінське (кульменське) право»;

– застосування у вивченні хелмінського (кульменського) права по­рів­няльно-історичного методу з виділенням автентичного і трансформованого хел­мінського права;

– положення окремих галузевих юридичних наук, зокрема в частині сі­мейного права, земельного права, міського права;



набули подальшого розвитку:

– знання про поширення хелмінського (кульменського) права, спів­від­но­шення різних соціальних чинників у цьому процесі;

– положення про вплив хелмінського права на кодифікацію україн­ського права у XVIII–XIX ст.;

– аргументація взаємодії міського, сільського та державного права в се­ред­ньовічній Європі, впливу хелмінського права на становлення європей­ської правової традиції, історичних засад самоврядування європейських міст.



Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення і висновки дисертації можуть бути використані у:

– науково-дослідній сфері – для подальших історико-правових до­слі­джень хелмінського (кульменського) права, для написання енциклопедичних статей;

– навчальному процесі – під час викладання курсів історії держави і права України, історії держави і права зарубіжних країн, державного права зарубіжних країн;

– правозастосовній сфері – у роботі органів виконавчої влади та орга­нів місцевого самоврядування;

– правовиховній сфері, що сприятиме підвищенню рівня інформова­ності населення щодо історичного минулого.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є результатом самостійного наукового пошуку автора.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційної роботи обговорювалися та отримали схвалення на засіданнях ка­федри історії держави, права та політико-правових учень Львівського універ­си­тету та на наукових семінарах. Підсумки розробки проблеми загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення та висновки були апробовані в доповідях і пові­дом­леннях на 9 науково-практичних конференціях: Міжнародній науковій кон­ференції «Актуальні проблеми історії держави і права країн Центрально-Схід­ної Європи (присвячено 150-річчю Освальда Бальцера)» (24–25 квітня 2009 р.); Між­на­родній науково-практичній конференції «Nauka młodych. Nowe spojrzenie. Nauki humanistyczne» Akademia Podlaskia. м. Siedlce. 2009 (Польща); Міжна­род­ній науково-практичній конференції «Держава і право : de lege praterita, instante, future» (м. Миколаїв, 27–28 листопада 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Молодіжна політика: проблеми і перспективи» (м. Дро­гобич, 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Przeob­ra­zenia I zmiany. Nauki humanistyczne» Akademia Podlaskia. м. Siedlce. 2010 (Польща); XVI Регіональній науково-практичній конференції «Проблеми дер­жавотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 8–9 лютого 2010 р.); Між­народній науково-практичній конференції «Молодіжна політика: проб­леми і перспективи» (м. Дрогобич, 2011 р.); XVIІ Регіональній науково-прак­тич­ній конференції «Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні» (м. Львів, 3–4 лютого 2011 р.); Міжнародній науково-практичній кон­фе­рен­ції «Молодіжна політика: проблеми і перспективи» (м. Дрогобич, 2012 р.).

Публікації. Основні положення й висновки дисертаційної роботи ви­кла­дено в 15 публікаціях, з яких 6 – наукові статті, опубліковані у фахових ви­дан­нях, 9 – тези доповідей і повідомлень на науково-практичних кон­ферен­ціях.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження та складається зі вступу, п’яти розділів, які об’єднують тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи – 203 сторінки. З них основного тексту – 162 сторінки, список використаних джерел (388 найменувань) – 36 сторінок і додатки – 2 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми роботи; визначено об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження; схарактеризовано методи роботи; роз­крито наукову новизну та практичне значення основних положень; подано ві­до­мості про їхню апробацію і впровадження.



Розділ 1 «Історіографія проблеми, джерельна база та методологія дослідження» присвячено аналізу історико-правової, історичної літератури й архівних матеріалів з проблеми хелмінського права; розкрито методологію дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми та джерельна база дослі­дження» узагальнено здобутки польської, німецької, російської історіографії хелмінського права, проаналізовано основні наукові праці, у яких хелмінське право є безпосереднім об’єктом дослідження. Під час роботи було вико­рис­тано і опубліковані, і неопубліковані джерела. Серед неопублікованих особ­ливо важли­вими є акти й документи фондів відділу рукописів Львівської на­ціо­нальної науко­вої бібліотеки України ім. В. Стефаника та фондів Цент­раль­ного державного істо­рич­ного архіву України в місті Києві. Нормативно-пра­во­вою базою до­слі­дження були привілеї і грамоти Тевтонського ордену і поль­ських королів, «Права, за яки­ми судиться малоросійський народ» (1743), «Зі­брання малоросійських прав» (1807), «Екстракт малоросійських прав» (1786) та «Екстракт із указів, ін­струк­цій та установлень» (1776) та ін.

Зауважено, що наукове дослідження історії хелмінського права в Укра­їні розпочато в XIX ст.: 1807 р. українські правознавці під керівництвом І. Даниловича взяли участь у підготовці «Зібрання малоросійських прав». Хелмінське право також вивчали М. Владимирський-Буданов, О. Кістяків­ський, І. Теличенко, М. Слабченко та М. Василенко.

Відзначено вагомий внесок у дослідження хелмінського права А. Яков­ліва (відома його праця «Німецьке право в Україні як джерело кодифікації українського права у XVI–XVIII ст.») та А. Ткача. Серед дослідників періоду вже незалежної України згадано львівських істориків, таких як Т. Гошко, А. За­яць, історик права М. Кобилецький.

Дослідження хелмінського права німецькими правознавцями поділено на декілька етапів: 1-й етап – XVII–XVIII ст., автори найвідоміших праць – М. Лі­лієнталь, М. Ханов, А. фон Коцебу та ін.; 2-й етап – до закінчення Пер­шої світової війни, репрезентований працями Й. Фогта, М. Топпена, Е. Штеф­фен­гагена, О. Штоббе, В. фон Брюннека, А. Земрау, Г. Штеффена, Б. Фроста, А. Фротмана; 3-й етап – між двома світовими війнами, у цей період працювали Г. Кіш, А. Метнер, Г. Клейнау та ін.; 4-й етап – від 1945 р.: В. Ебель, Ф. Ебель та ін. Серед сучасних дослідників хелмінського права можна відзначити Л. Мей­тена, Г. Люка, Д. Опітца та ін.

Серед польських дослідників хелмінського права згадано таких: М. Ба­лінський і Т. Ліпінський (автори перших праць на цю тему), М. Боб­жин­ський, С. Кутшеба, С. Еренкрайц, З. Качмарчик, Т. Мантойфель, Б. Зентара, З. Здруй­ков­ський, К. Камінська, Д. Янічка, К. Цесельська, Л. Зелінська-Мель­ков­ська, Є. Зендаль, Є. Розенкранц, Є. Шуманський, Т. Ясінський та ін.

Аналіз досліджень з означеної теми в російській історії права розпо­чато з праць К. Паганеля та Є. Лавісса, оскільки вони перші, хто вивчав хел­мін­ське право та історію Пруссії (ХІХ ст.). Зауважено, що в радянський період науковці загалом негативно оцінювали хелмінське право, що було зумовлено політизацією та ідео­ло­гізацією науки. Це стосується, зокрема, таких пред­став­ників, як: С. Юшков, М. Граціанський, М. Державін, З. Неєдли, В. Королюк, В. Про­коп’єв, В. Пашуто, Т. Рієр, М. Тульчинський, Ю. Косташов. Більш об’єк­тивний аналіз хелмінського права та діяльності Тевтонського ордену в росій­ській історичній та історико-пра­вовій літературі з’явився лише наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. у працях Р. Качанова, Т. Трокель, О. Рогачев­ського та ін.

У підрозділі 1.2 «Методологія дослідження» визначено й обґрунто­вано основні концептуальні засади роботи, загальнонаукові і спеціальні ме­тоди та засоби дослідження. Узагальнено погляди науковців на такі соціальні явища, як місцеве самоврядування, право та взаємозв’язок між ними.

Обґрунтовано застосування в роботі синтезу концептуальних підходів. Висвітлено цивілізаційний, порівняльно-історичний, формаційний підходи. По­казано, що порівняльно-історичний концептуальний підхід є традиційним для української історико-правової науки, зокрема для дослідження середньо­вічного міського і земського права. Світоглядна авторська позиція основана на розумінні хелмінського (кульменського) права як невіддільної складової час­тини європейської правової цивілізації, на усвідомленні його ролі в поши­ренні та зміцненні територіального самоврядування, у формуванні принципів, право­вих доктрин і правових конструкцій європейського права, у становленні пра­вової свідомості та правових цінностей європейців.

Розділ 2 «Виникнення хелмінського права та його поширення в Центрально-Східній Європі» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу виникнення хелмінського права та особливостям його поширення у країнах Центрально-Східної Європи.

У підрозділі 2.1 «Утворення держави Тевтонського ордену та пе­редумо­ви виникнення хелмінського права» вказано, що виникнення хелмін­сько­го права тісно пов’язане з колонізацією Пруссії тевтонськими лицарями та створенням держави Тевтонського ордену. Зауважено, що назва «хелмінське» – це польський варіант назви «кульменське» (походить від назви міста Кульм (а польс. – Хелм)). В Україні використовувалась саме польська назва права – хелмінське. Загалом же, хелмінське (кульменське) право і новомарктське (у польському варіанті – шредське право), як різновиди магдебурзького права, ши­роко використовувались у країнах Центрально-Східної Європи.

Відзначено, що юридичною основою для переселення Тевтонського ор­дену та легалізації військових операцій проти місцевого прусського населення стала грамота польського князя Конрада Мазовецького від 27 квітня 1228 р. Ця гра­мота визнавала право Тевтонського ордену на Хелмінську (Кульменську) землю. Пере­се­лившись на територію Пруссії, тевтонські лицарі розпочали будів­ництво фор­тець, міст та сіл.

Проаналізовано термін «локація», з яким, як відзначено, був тісно по­в’я­за­ний процес колонізації нових земель. Вказано різновиди локації та сха­рак­теризовано локаційні грамоти, висвітлено особливості правового статусу різ­них груп населення, які проживали на землях, що входили до складу дер­жави Тевтонського ордену.

Зауважено, що локаторами спершу називали вербувальників, котрі здійс­нювали пошук, заохочували та поселяли німецьких, голландських та ін­ших колоністів на нових землях, що сприяло зміцненню влади Тевтонського ор­дену. Пізніше термін «локація» стали трактувати значно ширше за латин­ський зміст «locatio» – поселення і надання хелмінського чи іншого німецького місь­кого права. У літературі під терміном «локація» розуміють розміщення міст або сіл на новому місці, на так званому «сирому корчуванні», заснування міста на території села та реорганізацію населеного пункту після переведення його на німецьке право.

У підрозділі 2.2 «Поширення хелмінського права в Центрально-Східній Європі» висвітлено процес поширення хелмінського права у Пруссії, Польсь­кому королівстві, Великому князівстві Литовському, Речі Посполитій та, зок­рема, на українських землях.

Відзначено, що після надання Тевтонським орденом містам Хелмно (Кульм), Торунь (Торн) першого привілею – знаменитої Кульмської (Хелмін­ської) грамоти (1233/1251 рр.) хелмінське право почало поширюватись на інші прусські міста і села та на прилеглі польські землі. На рубежі XIV–XV ст. воно по­ширюється на територію Великого князівства Литовського, до складу якого вхо­дили етнічні українські землі – Підляшшя та Волинь. Зокрема, серед міст і сіл Підляшшя та Волині хелмінське право набули: Більськ (1430), Мельник (1440), Мусободи (1496), Ветрів (1441), Дорогобуж (1501), Красилів (1517) та ін.

Окрім того, відображено надання хелмінського права містам і селам Куявської і Добжинської землі та населеним пунктам земель, що входили до складу Мазовецького князівства.

У підрозділі 2.3 «Хелмінське земське та хелмінське сільське право» про­аналізовано хелмінське земське і сільське право. Наголошено, що основою для створення хелмінського міського, а також хелмінського земського та хел­мін­ського сільського права стала Хелмінська грамота 1233 р. Вона не тільки вре­гульовувала питання самоврядування міст Хелмно і Торунь, а й вста­нов­лювала низку норм, що визначали взаємовідносини між мешканцями Пруссії та вла­дою Тевтонського ордену.

Відзначено, що хелмінське земське право було побудовано на зразок західноєвропейського ленного права. Багато його норм запозичено з польсь­кого й угорського земського права. Велике значення для хелмінського зем­сько­го права, окрім Хелмінської грамоти та права володіння нерухомим май­ном, мало створення земських судів.

Хелмінське ж сільське право зародилось у XIV ст. Окрім Хелмінської грамоти, в його основу було покладено і практику судів комтурів та війтів, які служили Тевтонському ордену і розглядали справи мешканців сіл не шляхет­ського походження. Розкрито спільні та відмінні риси хелмінського міського, земського та сільського права.

Розділ 3 «Джерела хелмінського права та його кодифікація» скла­да­ється із трьох підрозділів, у яких проаналізовано джерела хелмінського права.

У підрозділі 3.1 «Хелмінська (Кульменська) грамота, її структура та зміст» Хелмінську (Кульменську) грамоту 1233/1251 рр. розглянуто як ос­новне джерело хелмінського права, яке виникло на території Пруссії в пе­ріод за­воювання та колонізації її Тевтонським орденом. Вказано також інші дже­рела хелмінського права – судову практику вищих апеляційних судів хел­мін­ського права, вількери, «Саксонське зерцало», магдебурзько-вроцлавське сис­тематичне лавниче право, класичне римське право та ін.

Зауважено, що Хелмінська грамота і за формою, і за змістом є ти­повою для середньовіччя локаційною грамотою. У структурі цього документа ви­діляють вступну частину (протокол), основний текст, до якого входять нор­ма­тивні положення, і заключну частину (есхатокол). Постатейно проана­лі­зо­вано зміст Хелмінської грамоти (складалася із 24 статей).

У підрозділі 3.2 «Кодифікація (ревізії) хелмінського права» висвітлено процес кодифікації хелмінського права, який у юридичній літературі одержав назву «ревізія».

Першою була Лідзбарцька ревізія 1566 р. (Jus Culmense Correctur). Дру­гою – Новомійська ревізія 1580 р. (Jus Culmense emandatum або Neumarker Culm). Вказано, що Новомійську ревізію з латини польською мовою переклав хел­мін­ський міщанин Павло Кушевич, згодом її тричі було видрукувано: 1623 р. (Поз­нань), 1646 р. (Варшава) і 1697 р. (Познань). Саме Новомійська ре­ві­зія в пе­рекладі Павла Кушевича використовувалась у Мазовії, Куявії, Доб­жан­ській землі та на етнічних українських землях. Вищевикладені обставини, як зауважено, спричи­нились до того, що цю ревізію почали визначати тер­мі­ном «Jus Culmense polo­nicum» (Польське кульменське право). Через супереч­ності між шляхтою і мі­ща­нами щодо норм спадкового хелмінського права ні польський король, ані прус­ський генеральний сеймик не затвердили Лідзбарцької та Новомійської ре­ві­зій, розробниками яких були представники міст і лицарі.

Третю ревізію – Торуньську – 1594 р. (Jus Culmense revisium Thorner Culm) розробили представники міст Королівської Пруссії. Наголошено, що са­ме Торуньська ревізія стала найвидатнішою пам’яткою хелмінського права. Щоправда, вона також не набула офіційного статусу.

Висвітлено кодифікаційні роботи, названо їхніх учасників та авторів, які взяли участь у підготовці ревізій хелмінського права.

У підрозділі 3.3 «Прусська коректура» розкрито кодифікацію хелмін­ського права на землях Королівської Пруссії. Зауважено, що, окрім трьох ре­ві­зій хелмінського права, ще однією спробою кодифікації стало створення Прус­ської коректури. Поряд із хелмінським правом у Прусській коректурі ви­ко­рис­тано магдебурзьке право, «Саксонське зерцало», римське право, поль­ське пуб­лічне право та судову практику польських державних судів. Відзна­чено, що Прусська коректура 1598 р. на основі привілею польського короля на­була офіційного статусу у Пруссії та Речі Посполитій.

У 1620 р. у Князівській Пруссії було прийнято Прусське земське уло­ження, яке майже повністю скасувало норми хелмінського права.

Відзначено та проаналізовано також вількери й інші джерела хелмін­ського права.



Розділ 4 «Самоврядування міста Торунь на основі хелмінського права» складається з двох підрозділів, у яких розкрито особливості самовря­ду­вання міст на основі хелмінського права.

У підрозділі 4.1 «Міська рада, її функції та повноваження» проана­лі­зо­вано організацію, структуру й повноваження міської ради Торуня на основі хелмінського права. Визначено роль і місце радників, лавників, солтиса, бур­го­містрів, Третього Ординку та інших органів міського самоврядування.

Описано функції міської ради як вищого колегіального органу місь­кого самоврядування. До компетенції міської ради в публічно-правовій сфері вхо­дило отримання прав і привілеїв від короля, сейму та інших органів дер­жав­ної влади, обрання своїх представників до сейму тощо. Спільно з Третім Ор­дин­ком міська рада приймала вількери та інші нормативно-правові акти. Го­ловними її повноваженнями визначалися адміністративні, це, зокрема, управ­ління містом, бу­дів­лями, цехами та фінансами. На основі ухвали 1459 р., прийнятої за згоди місь­ких рад Торуня, Гданська та Ельблага, міська рада Торуня стала вищим апе­ля­цій­ним судом для міст і сіл Пруссії, які вико­рис­товували хелмінське право. Інтереси міської громади репрезентував Третій Ор­динок, який було створено 1523 р. До його складу входили купці й ремісники.

У підрозділі 4.2 «Суд і судочинство за хелмінським правом» дослі­джено правові основи організації та діяльності судів міста Торунь на основі хел­мін­ського права. Відзначено, що судові функції, окрім міської ради, вико­нували міські лавничі суди. Лавників (scabini, scheppene) спершу обирали інші лавники, а з кінця XIII ст. – радники. На перших порах лава складалася зі семи, а з XIV ст. із дванадцяти осіб. Лавники, з-поміж іншого, мали брати участь у судових засі­даннях та ухваленні судових рішень. Керівником колегії лавників був солтис.

Зауважено, що в місті, окрім одноособового суду солтиса, діяли ще інші ко­легіальні суди: звичайний, гостьовий суд, потребовий і кримінальний. У селах, що належали Торуню, діяли сільські лавничі суди під головуванням солтиса.

Висвітлено систему апеляційних судів хелмінського права та вищих апе­ляційних судів Польського королівства і Речі Посполитої, що розглядали справи на основі хелмінського права.



Розділ 5 «Хелмінське право як джерело кодифікації українського права у XVIII – на початку XIX ст.» складається з трьох підрозділів, у яких розкрито використання хелмінського права разом із магдебурзьким правом, «Сак­сон­ським зерцалом», Литовськими статутами та українським звичаєвим правом у кодифікації українського права у XVIII – на початку XIX ст.

У підрозділі 5.1 «Місце та роль хелмінського права у створенні «Прав, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р.» висвітлено місце та роль хелмінського права у створенні Кодексу українського права. Проаналізовано пе­редумови створення «Прав, за якими судиться малоросійський народ» та його джерела.

Зазначено, що хелмінське право, як і «Саксонське зерцало» й магде­бур­зьке право, було використано як джерело німецького права під час ство­рен­ня Кодексу 1743 р. Його ж кодифікаційна комісія використовувала для роз­ши­рення джерельної бази й усунення суперечностей під час застосування різних джерел німецького права. Відзначено, що автори Кодексу 1743 р. із 3031 наве­деної цитати 1580 взяли з джерел німецького права, зокрема 137 покликань зроб­лено на «Хелмінське право» Павла Кушевича.

Зауважено, що «Хелмінське право» Павла Кушевича було перекладено російською мовою і донині зберігається в архівах Санкт-Петербурга.

У підрозділі 5.2 «Хелмінське право в «Екстракті із указів, інструкцій та установлень» 1786 р. та «Екстракті малоросійських прав» 1767 р.» роз­крито використання хелмінського права в кодифікаційних роботах в Україні у другій половині XVIII ст. Автором «Екстракту із указів, інструкцій та уста­нов­лень» 1786 р. та «Екстракту малоросійських прав» 1767 р. був О. Без­бо­родько – постійний член генерального суду, бунчуковий товариш, із 1797-го – канц­лер Російської імперії.

Висвітлено історичні передумови створення «Екстракту малоро­сій­ських прав» та «Екстракту із указів, інструкцій та установлень», їхні спільні і від­мінні положення. Проаналізовано також їхні джерела: російське законо­дав­ство, нормативні акти органів влади Гетьманщини та польсько-литовське зако­но­давство (Литовські статути, хелмінське і магдебурзьке право).

У підрозділі 5.3 «Хелмінське право як джерело «Зібрання малоро­сій­ських прав» 1807 р.» досліджено використання хелмінського права у «Зібранні малоросійських прав» 1807 р., яке є однією з останніх кодифікаційних робіт, здійснюваних в Україні у XVIII – на початку XIX ст., де використовувалося хелмінське, магдебурзьке право, «Саксонське зерцало».

Зауважено, що структура цього Кодексу – текст поділено на п’ять книг – відповідає «Хелмінському праву» Павла Кушевича 1623 р. Проаналізовано статті «Зібрання малоросійських прав», які було взято з «Хелмінського права» Павла Кушевича, здебільшого це були норми цивільного права.



ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено і по-новому вирішено важливе наукове питання через висвітлення на основі ґрунтовного історико-правового дослідження становлення, розвитку й поширення хелмінського (кульман­сько­го) права у ХІІІ – першій половині ХІХ ст.

Головні наукові результати і висновки дослідження:


  1. Хелмінське (кульменське) право разом з новомарктським (шред­ським) правом є різновидом магдебурзького права. Воно виникло на території Пруссії в державі Тевтонського ордену та поширилося на прилеглі землі Поль­щі, Литви й України. Орденська державність потребувала юридичного оформ­лення, що зумовило виникнення хелмінського права на основі більш дав­нього магдебурзького права. Хелмінське право, своєю чергою, стало юри­дич­ним ін­струментом у процесі колонізації прусських земель.

Як різновид магдебурзького права, хелмінське (кульменське) право має ознаки, характерні для магдебурзького права, але водночас вирізняється і своїми особливостями. Як й інші різновиди середньовічного міського права, хелмінське (кульменське) право ґрунтується на звичаєвому праві германців. Зви­чаєве право, як основа міського, санкціонувалося своїм давнім похо­джен­ням, що в середньовіччі було одним з найпотужніших механізмів легітимації. Щобільше, його широко визнавали і вважали справедливим. Тому створення джерел міського права загалом розумілося не як створення нових законів (нор­ма­тивних актів), а як проголошення й уточнення наявних неписаних звичаєвих законів. Тож спільними були засади середньовічного міського пра­ва на основі магдебурзького: громадянство міста, юридична рівність громадян міста, відпо­від­ність прав та обов’язків громадян, судова юрисдикція міста, входження жи­телів міста до міських корпорацій (наприклад, цехів) тощо.

Серед особливостей хелмінського права виділяють, насамперед, меха­ніз­ми його творення та двоїстий характер. Становлення хелмінського права без­посередньо пов’язане з колонізацією Тевтонським орденом Хелмінської та інших прусських земель. Складні процеси колонізації позначилися і на фор­му­ванні національного складу міських громад, і на заснуванні нових міст. При­вілеї, які одержували колоністи, отримали назву міського права, у випадку Хелмна (Кульма) – хелмінського (кульменського) права. Поступово кульмен­ським правом стали називати правові збірники, що виникли на прусських зем­лях у XIV–XVI ст. та враховували місцеве право.



Отже, на становлення і розвиток хелмінського (кульменського) права істотно вплинули історико-правові процеси розвитку і трансформації герман­ського звичаєвого права, колонізації прусських земель Тевтонським орденом, утворення та локації міст, їхній національний склад і близькість до тих чи ін­ших центрів (материнських міст) міського права.

  1. Основою хелмінського права став привілей, що його видали Ве­ли­кий магістр Тевтонського ордену Герман фон Зальца та ландмейстер Пруссії Гер­ман фон Бальк 28 грудня 1233 р., який і одержав назву Хелмінської (Куль­мен­ської) грамоти. Структурно Хелмінська грамота складалася з 24 статей. Зміс­тово і формально вона підтверджує належність хелмінського права до сім’ї маг­де­бур­зького права. У Хелмінській грамоті розвинуто було закладені в «Сак­­сон­ському зерцалі» ідеї непорушності права, загальної підпорядкованості праву. Ці ідеї є історичною основою принципу верховенства права, найваж­ли­вішого політичного і правового принципу сьогодення.

  2. Хелмінську грамоту повторно видав 1251 р. магістр німецьких про­вінцій Тевтонського ордену Е. фон Зайн. Цей документ містив норми ци­віль­ного, кри­мінального, земського і міського права. Поряд з нормами маг­де­бур­зького права і «Саксонського зерцала» у Хелмінській грамоті прогля­да­ються положення фламандського (голландського) права, які передбачали рівні спадкові права для дочок і синів, існування власних систем мір і ваг, а також розширювали спадкові права вдів щодо розпоряджання спадковим майном. Ви­користання у хелмін­ському праві спадкового фламандського права стало но­велою для розвитку спад­ко­вого законодавства у країнах Центрально-Східної Європи.

Окрім Хелмінської (Кулменської) грамоти, джерелом хелмінського пра­ва були: правові роз’яснення Магдебурга для Вроцлава (Бреслау) 1261 р. і 1295 р. (які стали основою для створення магдебурзько-вроцлавського (брес­лав­ського) лавни­чого права), магдебурзький Вейхбільд, вількери, ортилі, су­до­ва практика, «Сак­сон­ське зерцало», міжнародні договори. На основі цих дже­рел наприкінці XIV – на початку XV ст. було створено збірник старохел­мін­ського права, німецька назва якого – «Der alte Kulm». Старохелмінське право було створено на основі «Книги знаків відмінностей» (Rechtsbűch nach Dis­tinionen), «Дев’яти книг магдебурзького права» (ІХ Bűcher Magdeburger Recht), вількерів Торуня, Гданська і Хелмно, су­до­вої практики, римського права, ор­тилів тощо.

  1. На відміну від магдебурзького права, хелмінське право стало за­галь­нодержавним. Було навіть створено хелмінське міське, хелмінське земське та хелмінське сільське право. Вищим апеляційним судом для міст і сіл Пруссії, що володіли хелмінським правом, були міські ради міст Хелмно і Торунь. У Магдебурзі ці функції виконувала колегія шиффенів. Лавничі суди міст хел­мін­ського права функціонували під головуванням солтиса, на відміну від міст магдебурзького права, де ці повноваження виконував війт, що здійснював та­кож адміністративні функції.

  2. Кодифікація хелмінського права одержала назву ревізії. Від­бу­лося три ревізії: Лідзбарцька ревізія 1566 р. (Jus Culmense Correctur), Новомійська ревізія 1580 р (Jus Culmense Emendatum або Neumarkter Сulmi) і Торуньська ревізія 1594 р. (Torner Kulm). Жодна з цих ревізій не набула офіційного ста­тусу. На території Пруссії діяла Прусська коректура 1598 р. Цей документ на основі привілею польського короля Сигізмунда ІІІ Вази набув офіційного статусу в Пруссії, Речі Посполитій, зокрема й на українських землях. Прусську коректуру використовували в судовій практиці вищих апеляційних судів Речі Посполитої. Основним джерелом Прусської коректури стало хелмінське право, застосовувались також магдебурзьке право, «Саксонське зерцало», польське зем­ське та звичаєве право, судова практика, римське право (Corpus Juris civilis ім­ператора Юстиніана). На відміну від хелмінського права, кодифікації маг­дебурзького права так і не було здійснено.

  3. Систематизація хелмінського (кульменського) права стала важли­вим чинником його успішного поширення на схід, зокрема на українські землі. Іншим позитивним фактором була розвиненість цивільно-правових інститутів на основі хелмінського права, зумовлена значною мірою попередньою рецеп­цією римського приватного права. Поширенню хелмінського права сприяло те, що його норми позитивно впливали на розвиток соціальних, економічних та культурних зв’язків у державах, на території яких діяли його норми.

  4. Хелмінське право стало одним з основних джерел кодифікації укра­їн­ського права XVIII – початку ХІХ ст., а саме: «Прав, за якими судиться мало­ро­­сійський народ» (1743), «Екстракту малоросійських прав» (1768), «Екстрак­ту із указів, інструкцій та установлень» (1786), «Зібрання малоросійських прав» (1807). Хелмінське право у кодифікаційних роботах в Україні у XVIII – на початку ХІХ ст. використовувалося для врегулювання цивільно-правових від­носин та усунення суперечностей між різними джерелами магдебурзького права. Найповніше хелмінське право було використано в «Зібранні мало­ро­сій­ських прав» 1807 р. Структура його поділу на три частини і п’ять книг від­по­відає «Хелмінському праву» Павла Кушевича. «Зібрання малоросійських прав» можна вважати першим українським цивільним кодексом.

  5. Взаємозв’язок між еволюцією хелмінського (кульменського) права та розвитком сучасного європейського й українського самоврядування, му­ні­ципального права стає зрозумілим, якщо відповідно до теорії самоврядування трактувати сучасне самоврядування і муніципальне право як конкретно-істо­рич­ну реалізацію принципів територіального самоврядування, сформованих земським, міським та сільським правом у середньовічній Європі. Розбудова тра­дицій самоврядування та самоврядного права триває століттями. Упродовж усієї історії життєвоважливою складовою цього процесу було те, що державні посадовці і суспільство загалом визнавали і вважали очевидними цінність та необхідність самоврядування.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Дмитришин Ю. Л. Виникнення хелмінського (кульменського) права / Ю. Л. Дмитришин // Державне будівництво та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. – Х. : Право, 2009. – Вип. 17. – С. 165–174.

2. Дмитришин Ю. Л. Організація міського самоврядування в місті Торунь на основі хелмінського права / Ю. Л. Дмитришин // Актуальні проб­ле­ми держави і права : зб. наук. пр. – Одеса : Юрид. л-ра, 2010. – Вип. 52. – С. 451–456.

3. Дмитришин Ю. Л. Хелмінське право як джерело «Зібрання мало­ро­сійських прав 1807 р.» / Ю. Л. Дмитришин // Державне будівництво та місцеве самоврядування : зб. наук. пр. – Х. : Право, 2011. – Вип. 21. – С. 200–208.

4. Дмитришин Ю. Л. Лідзбарська ревізія хелмінського права / Ю. Л. Дмит­ришин // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. – Одеса : Юрид.
л-ра, 2011. – Вип. 60. – С. 484–490.

5. Дмитришин Ю. Л. Організація міського самоврядування за хелмін­ським правом / Ю. Л. Дмитришин // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2011. – Вип. 54. – С. 61–67.

6. Дмитришин Ю. Л. Хелмінське право як джерело «Прав, за якими су­диться малоросійський народ» 1743 р. / Ю. Л. Дмитришин // Вісник Львів­ського університету. Серія юридична. – 2012. – Вип. 56. – С. 103–108.

7. Дмитришин Ю. Л. Хелминское (кульменское) право / Ю. Л. Дмит­ришин // Nauka młodych. Nowe spojrzenie. Nauki humanistyczne. – Siedlce : Wud. Akademii Podlaskiej, 2009. – S. 21–26.

8. Дмитришин Ю. Л. Кульменська (хелмінська) грамота, її структура та зміст / Ю. Л. Дмитришин // Актуальні проблеми історії держави і права кра­їн Центрально-Східної Європи (присвячено 150-річчю Освальда Бальцера) : ма­тер. Міжнар. наук. конф. (24–25 квітня 2009 р.). – Львів, 2009. – С. 170–172.

9. Дмитришин Ю. Л. Організація судової системи на основі хелмін­ського (кульменського) права / Ю. Л. Дмитришин // Держава і право : de lege praterita, instante, future : тези Міжнар. наук.-практ. конф. (27–28 листопада 2009 р.). – Миколаїв, 2009. – С. 44–45.

10. Дмитришин Ю. Л. Влияние хелминского права на кодификацию украинского права в XVIII – первой четверти XIX векав / Ю. Л. Дмитришин // Przeobrazenia I zmiany. Nauki humanistyczne. – Siedlce : Wud. Akad. Podlaskiej, 2010. – S. 97–106.

11. Дмитришин Ю. Л. Система покарань за хелмінським правом / Ю. Л. Дмит­ришин // Молодіжна політика: проблеми і перспективи : зб. наук. пр. – Дрогобич : Ред.-вид. від. ДДПУ, 2010. – С. 198–200.

12. Дмитришин Ю. Л. Лідзбарська ревізія хелмінського права / Ю. Л. Дмит­ришин // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Укра­їні : матер. XVI Регіон. наук.-практ. конф. (м. Львів, 8–9 лютого 2010 р.). – Львів, 2010. – С. 55–57.

13. Дмитришин Ю. Л. Самоврядування міста Торунь та Хелмно за хел­мін­ським правом / Ю. Л. Дмитришин // Молодіжна політика: проблеми і пер­спек­тиви : зб. наук. пр. – Дрогобич : Ред.-вид. від. ДДПУ, 2011. – С. 322–325.

14. Дмитришин Ю. Л. Хелмінське право як джерело «Зібрання ма­ло­російських прав 1807 р.» / Ю. Л. Дмитришин // Проблеми державотворення і за­хисту прав людини в Україні : матер. XVI Регіон. наук.-практ. конф. (м. Львів,
3–4 лютого 2011 р.). – Львів, 2011. – С. 63–64.

15. Дмитришин Ю. Л. Поширення хелмінського права / Ю. Л. Дмит­ри­шин // Молодіжна політика: проблеми та перспективи : [зб. наук. пр. / наук. ред. С. А. Щудло]. – Дрогобич : Ред.-вид. від. ДДПУ ім. І. Франка, 2012. – Вип. 3. – С. 208–211.



АНОТАЦІЯ

Дмитришин Ю. Л. Хелмінське (кульменське) право та його за­сто­су­вання в Україні (ХІІІ – перша половина ХІХ ст.). – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія по­лі­тич­них і правових учень. – Національний університет «Львівська політехніка» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Львів, 2012.

У дисертації на підставі аналізу наукової літератури та архівних ма­те­ріалів досліджено правову природу, історію становлення, розвитку і поши­рен­ня хелмінського (кульменського) права на території Центрально-Східної Єв­ро­пи, Пруссії (теперішні ФРН, Польща та Російська Федерація), Польщі та України. Встановлено і проаналізовано структуру органів самоврядування міст, заснованих на хелмінському праві, на прикладі міста Торунь. Розкрито дже­рела хелмінського права та їх кодифікацію (ревізії). З’ясовано роль хел­мін­ського права в кодифікації українського права у XVІII – першій половині XIX ст.

Ключові слова: Тевтонський орден, хелмінське (кульменське) право, Хел­мінська (Кульменська) грамота, Пруссія.

АННОТАЦИЯ

Дмитришин Ю. Л. Хелминское (кульменское) право и его при­ме­не­ние в Украине (XIII – первая половина XIX в.). – На правах рукописи.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; ис­то­рия политических и правовых учений. – Национальный университет «Львов­ская политехника» Министерства образования и науки, молодежи и спорта Украины, Львов, 2012.

В диссертации на основе анализа научной литературы и архивных ма­те­риалов исследовано правовую природу, историю становления, развития и рас­пространения хелминского (кульменского) права на территории Цент­рально-Восточной Европы, Пруссии (нынешние ФРГ, Польша и Российская Феде­ра­ция), Польши и Украины. Установлено и проанализировано структуру органов самоуправления городов, основанных на хелминском праве, на примере города Торунь. Проанализированы источники хелминского права и их кодификации (ре­визии). Выяснена роль хелминского права в кодификации украинского пра­ва в XVІII – первой половине XIX в.

Ключевые слова: Тевтонский орден, хелминское (кульменское) право, Хелминская (Кульменская) грамота, Пруссия.

SUMMARY

Dmytryshyn Y. L. Khelmno (Kulm) law and its application in Ukraine (XIII – first half of XIX century). – On rights of manuscript.

Thesis for the scientific degree of a Candidate of Law Science in the field 12.00.01 theory and history of state and law; history of political and legal studies. – National University «Lvivska Polytechnika» of Ministry of Education and Science, Youth and Sports of Ukraine, Lviv, 2012.

On the basis of analysis of scientific literature and archival materials the legal nature, the history of formation, development and spreading of Khelmno (Kulm) law in Central and Eastern Europe, Prussia (nowadays Germany, Poland and Russia) Poland and Ukraine are investigated. Khelmno (Kulm) law along with neumark law is a kind of Magdebourg law. It emerged in Prussia in the State of the Teutonic order and spread to neighbouring lands of Poland, Lithuania and Ukraine. The order state system needed legal registration that stipulated the emergence of Kulm law based on more ancient Magdebourg law. Kulm law, in turn, became a legal instrument in the process of colonization of the Prussian lands. The basis of Kulm law was a privilege that was given out by the Grand Master of the Teutonic order Hermann von Salza and landmeister of Prussia Herman von Balk on 28 December 1233, which became known as Khelmno (Kulm) charter.

Historical connection between the processes of reception of the Roman law and the development of Khelmno (Kulm) law is found, the mutual influence of recipient and municipal law is proved, the mechanism of transformation of many recipient terms and callings through research of language of normative sources – monuments of Khelmno (Kulm) law is stated. The role of Khelmno (Kulm) law in forming some principles of municipal law, in particular to the interconditionality of rights and duties of the middle class, equality of rights of municipal citizens, electiveness of city authority, judicial jurisdiction of city, legal defense of city in relationship with the state, state power, other cities is found out.

The structure of organs of self-government of the cities based on Khelmno law is determined and analysed on the example of the city Torun. The sources of Khelmno law and their codification (revisions) are analysed. The role of Khelmno law in the codification of Ukrainian law of XVIII – first half of XIX century is found out.

The chronologic limits of research embrace XIIІ – first half of XIX century.

The lower chronological limit is dictated by the fact that on December 28, 1233 the Teutonic order issued the first locating privilege for cities Torun and Chelmno, called Khelmno (Kulm) charter. Distribution and codification of Khelmno law lasted during XIII – XVI century. The upper chronological limit of the research is proved by the fact that in 1807 «Zibrannya malorosiyskich prav» was published for which Kulm law was the main source.

The results of dissertation can be used in the following areas: in the research area the basic statements and conclusions of the thesis can be used for further historical and legal researches of Khelmno (Kulm) law, for writing encyclopedia articles; in education process the main statements and conclusions of the thesis can be used in teaching courses of history of state and law of Ukraine, History of State and Law of foreign countries, state law of foreign countries. In the area of law the research results can be applied in the work of executive bodies and local authorities; in the law educational area the use of materials of dissertation will assist the increase of level of awareness of the population about the historical past.



Key words: Teutonic order, khelmno (kulm) law, Khelmno (Kulm) charter, Prussia.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка