Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні завдання



Сторінка4/5
Дата конвертації11.05.2016
Розмір0.68 Mb.
1   2   3   4   5

Національний туристичний ринок України належить до реформованого типу і є ринком країни перехідної економіки з середнім рівнем соціально-економічного розвитку, що формує ринкові структури та індустрію туризму відповідно до макрорегіональних (європейських) стандартів. Сучасний етап характеризується відносно незначною участю у світовому туристичному процесі і переважанням експорту туристичних послуг.

Туризм, згідно Закону України «Про туризм» (1995 р.) визнаний одним з пріоритетних напрямків розвитку господарства країни, що визначає державну увагу і проведення стимулюючої державної туристичної політики, спрямованої на розбудову індустрії туризму відповідно до європейських стандартів. Інституційно-організаційна підсистема індустрії туризму країни знаходиться в стадії перманентного реформування, що значно ускладнює проведення послідовної туристичної політики і не стимулює розвиток інвестиційного процесу. Державну туристичну політику на ринках міжнародного та внутрішнього туризму впроваджує Державна туристична адміністрація України шляхом координації інтересів державних і місцевих органів влади, некомерційних організацій та комерційних суб’єктів ринку. Розбудовується система підготовки кадрів для туризму і координуються зусилля в цьому напрям.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні економічної рівноваги та історико-культурної спадщини. Це стосується насамперед таких привабливих туристсько-рекреаційних зон, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Запорізька, Івано-Франківська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Херсонська, Черкаська, Чернівецька області, м. Київ, де туризм посідає чільне місце в розвитку економіки.

Розуміють значення туризму для економіки в Карпатах керівника облдержадміністрації. Тут розглядають туризм, як один із своїх стратегічних пріоритетів. Щоб популяризувати туристичні Карпати і вести маркетинг цієї галузі держадміністрації та туристична громадськість Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей разом із приватним сектором туризму, за підібраними програмами TACIS Європейського Союзу створили окрему виконавчу організацію – Раду з туризму Карпатського регіону.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистих контактів зростає. Міжнародний туризм в світі надто не рівномірний, що пояснюється насамперед різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм отримав в західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% доводиться на Америку, менше за 10% – на Азію, Африку і Австралію разом взяті.

Всесвітня організація по туризму в своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Англія) і країни що є, в основному, що приймають туристів (Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія).

Подібний розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинив створення численних міжнародних організацій, сприяючих поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані установи системи Організації Об'єднаних Націй (ООН), організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні комерційні, національні і регіональні організації по туризму.

Згідно з Статутом ВОТ, цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення світу, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, підлоги, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються в області туризму.

ВОТ прийняла ряд декларацій в області міжнародного туризму, серед яких:

– Манильска декларація про туризм в світі (1980);

– Документ Акапулько (1982);

– Хартія по туризму і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985);

– Гаагська декларація по туризму (1989).

До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного туризму епізодично, відносяться:

* Конференція ООН про туризм і подорожі, економічної і соціальної Рада (ЭКОСОС);

* Комітет ООН із питань утворення, науки і культури (ЮНЕСКО);

* Міжнародна організація праці (МАРНОТРАТ);

* Міжнародна асоціація транспортної авіації (ІАТА).

Україна – дійсний член ВТО з 1997 року і член виконавчої Ради ВТО з 1999 року. З 1998 Київський інститут туризму, економіки і права, готельний комплекс «Дніпро» та Київська міська державна адміністрація – члени Ділової ради ВТО.
2.3 Регулювання світового ринку послуг
Нині міжнародний ринок послуг є надзвичайно динамічною сферою, яка відіграє значну роль в економічному розвитку багатьох країн світу. Такий важливий сегмент міжнародних торговельних відносин, не міг лишатись не врегульованим на світовому рівні.

В умовах глобалізації економіки діюча система регулювання ринку послуг функціонує на декількох рівнях, а саме: на національному, галузевому, регіональному і глобальному, для кожного з яких характерна наявність ряду специфічних організацій.

На національному рівні – це держава. Держави різними засобами обмежують і регулюють міжнародну торгівлю послугами.

До таких засобів належать:

1. Обмеження на пересування людей і на їхнє право здійснювати фахову практику за кордоном.

2. Податкові норми і правила переказу валюти за кордон, що на практиці призводить до відсутності іноземних джерел послуг.

3. Обмежувальна практика ліцензування або сертифікації, наприклад, ліцензування телевізійних станцій або надання іноземним літакам права приземлятися на своїй території.

4. Обмеження на створення іноземцями підприємств з надання послуг.

5. Існування монополій на надання певних послуг, визнаних державою, а іноді навіть здійснюваних нею.

6. Заборона державним органам закуповувати іноземні послуги

7. Обов'язкові вимоги використовувати місцеві підприємства з надання певних послуг.

8. Заборона передавати у власність іноземцям приміщення, устаткування та інші необхідні для надання послуг об’єкти.

9. Неофіційна, але дуже ефективна бюрократична протидія роботі іноземних (або контрольованих іноземцями) підприємств, що надають послуги.

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого – обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни. Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого – може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм. Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм – за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Спеціалізовані міжурядові організації, такі як ВТО (Всесвітня туристична організація), зосереджені на регулюванні послуг у рамках окремих галузей. Якщо, наприклад, у рамках ИКАО здійснюється уніфікація правил польотів і експлуатації повітряного транспорту, аеродромів, аеронавігаційних засобів, то Всесвітня туристична організація визначає норми і стандарти змісту готелів, ресторанів і т.д.

Досить розповсюдженими, особливо в середині 80 х років, були обопільні умови. Так, наприклад, американо-канадська угода про вільну торгівлю приділило велику увагу регулюванню інвестицій у сфері послуг. Окремі угоди були укладені в сфері туризму, послуг, комунікацій, ЕОМ. Близьким по змісту виявилася угода США з Ізраїлем.

На регіональному рівні регулювання ринку послуг, як правило, здійснюється в рамках інтеграційних регіональних угод. У ЄС, наприклад, зняті обмеження на взаємну торгівлю товарами і послугами.

У глобальному плані регулюванням торгівлі послугами донедавна займалося Генеральне угода з тарифів і торгівлі, створене спочатку для регулювання світової зовнішньої торгівлі. Однак у другій половині 80 х років сфера діяльності цієї організації була розширена з ініціативи США, що є найбільшим постачальником послуг на світовий ринок; з 70 х років питання торгівлі послугами стали офіційним предметом переговорів у рамках ГАТТ.

Основна ідея пропозиції США полягала у тому, щоб у регулюванні послуг використовувати того ж правила, що вироблені стосовно товарів: не дискримінація, національний режим, транспарентність (гласність і єдність прочитання законів), незастосування національних законів на шкоду іноземним виробникам. На шляху здійснення цієї програми, однак, стоять серйозні проблеми, пов'язані насамперед з тим, що оскільки споживання послуги і її виробництво здійснюються практично одночасно, те регулювання умов виробництва послуг означає регулювання умов інвестування.

В галузі інвестування ГАТТ використовує національний режим стосовно іноземних фірм, тобто надає їм того ж права, що і національним виробникам. На практиці це означає, що США, проводячи де регулювання свого ринку послуг, зобов'язані не пред'являти аналогічних вимог до своїх партнерів, що зберігають пільговий режим для власних національних (як правило, державних) фірм. Таке положення, наприклад, склалося в канадсько-американських відносинах в області транспорту. Провівши на початку 80 х років де регулювання в галузі транспорту, США зштовхнулися з такою ситуацією, коли американські компанії виявилися змушеними конкурувати з іноземними на своєму ринку, практично не маючи виходу на канадський, де існувала державна монополія.

Країни, що розвиваються, зі своєї сторони, прагнуть зберегти за собою право контролювати діяльність іноземних фірм і насамперед філій ТНК, тобто орієнтуються на режим найбільшого сприяння.

На відкрившийся у 1986 р. нараді в Пунта дель Есте (Уругвай) була досягнута домовленість про створення спеціальної групи і початок обговорення питань торгівлі послугами на глобальному рівні. Переговори про послуги були винесені за офіційні рамки ГАТТ і стали проводитись паралельно з обговоренням питання про торгівлю товарами. Результатом тривалих переговорів з'явилося прийняття спеціальної угоди, що отримали назву ГАТТ (Генеральна угода по торгівлі послугами) і складавшийся з трьох частин: рамкової угоди, що визначає загальні принципи і правила регулювання торгівлі послугами; спеціальних угод, прийнятних для окремих сервісних галузей; списку зобов'язань національних урядів по ліквідації обмежень у сервісних галузях.

Результатом переговорів у рамках Уругвайського раунду було досягнення угоди про лібералізацію торгівлі послугами. Регулюванню піддалися послуги в галузі телекомунікації, фінансів і транспорту. На настійну вимогу Європи і насамперед Франції, що турбувалася за збереження самобутності своєї національної культури, зі сфери дії угоди були виключені питання експортного продажу кінофільмів і телепрограм.

З 1 січня 1995 р. Угода про регулювання торгівлі послугами ввійшло в якості невід'ємної і складової частини в пакет документів про створення Всесвітньої торгової організації. ГАТТ функціонує в рамках ВТО.



3. Місце України на світовому ринку послуг
3.1 Розвиток динаміки та структури торгівлі послугами України та напрямки її вдосконалення

У соціалістичному минулому Україна підтримувала зовнішньоекономічні зв'язки з 123 країнами світу. З огляду на командно-адміністративну економіку та монополію держави, на зовнішньоекономічну діяльність, основні рішення щодо розвитку міжнародної торгівлі України приймалися у Москві. 1400 підприємств України, що брали участь у зовнішньоекономічній діяльності, керувалися вказівками з гори.

Після здобуття Україною незалежності її інтеграція у світову економіку виявилася, як і слід було очікувати, болісною. Економіка України включилася у міжнародну торговельну гонку з позицій аутсайдера.
Таблиця 10. Експорт та імпорт товарів і послуг України за 2 кв. 2007 року (млн. дол. США)




Останні дані

Дані попереднього періоду

Імпорт

товари

13956

12605

послуги

2829

2457

всього

16785

15062

Експорт

товари

12526

10852

послуги

3232

2507

всього

15758

13359

Україна здійснювала зовнішньоторговельні операції з 209 країнами світу. Помітною є позитивна динаміка в розвитку українського ринку послуг. За даними Державного комітету статистики України, в 2006 р. спостерігалося зростання обсягів зовнішньої торгівлі послугами проти 2005 р. Експорт збільшився на 22,3%, імпорт – відповідно на 20,8%. Частка послуг в зовнішньо торгівельному обороті України склала майже 20% (табл. 10).

Рис. 7
Основними торгівельними партнерами України, як в експорті так і в імпорті послуг є Росія, Сполучене Королівство. (рис. 7)

В експорті і імпорті України найбільші обсяги торгівлі спостерігаються з країнами Європейського Союзу. Обсяги імпорту послуг з країн ЄС у січні-грудні 2006 року склали 66,5 млн. дол. США

Друге місце посідають країни Європи. З 40 країн Європи, які торгують перші місця у торгівельному обороті належать Німеччині, Італії, Польщі та Угорщині. З інших європейських країн виділяються Словаччина, Чехія, Румунія.

Країни Азії посідають третє місце в зовнішній торгівлі України сальдо торговельного балансу з ними додатне. Серед 41 азіатської країни, що ведуть торгівлю з Україною, перші місця посідають Китай, Туреччині і Таїланду. Серед інших країн Азії в торгівлі з Україною виділяються Сірія, Ливан, Іран, Японія, Індія, Південна Корея. В торгівлі України товарами з 37 країнами Америки виділяють США, а також Бразилія, Канада, Аргентина, Чилі, Венесуела, Перу (рис. 8).

Рис. 8. Географічний розподіл експорту – імпорту послуг (у відсотках до загального обсягу імпорту)

Головна (і найбільш очевидна) слабкість вітчизняного сектору послуг – у самій його структурі. Традиційно в Україні високі показники в цій сфері забезпечують транспорт і зв’язок – близько 79% щорічного обсягу всіх сервісів. (Рис. 9) Іншими словами, більшу частину доходів від послуг приносять або галузі, успадковані від колишнього СРСР, або ті, без яких функціонування економіки просто неможливе. А ось на нові сегменти, тобто ті, які виникли вже за часів незалежності України (наприклад, на комп'ютерні послуги та фінансові), припадає близько 15%.

Рис. 9. Структура експорту – імпорту послуг України за січень-березень 2006 року


Цікаво, що транспорт і зв’язок дають лише 25–27% доданої вартості всіх послуг. Це свідчить не лише про низьку прибутковість галузі, а й про неефективність управління, адже левова частка транспортної галузі й більше половини всіх телекомунікацій продовжують залишатися в руках держави. При цьому на торгівлю й медицину, які за оборотами значно поступаються транспортним послугам, припадає близько 30-33% доданої вартості в цій сфері. Решту 40-45% прибутку забезпечують дорогі послуги: операції з нерухомістю, освіта, консалтинг та ін.

Основні конкурентні переваги України в секторі послуг, зокрема на міжнародних ринках, – дешева робоча сила і вигідне географічне розташування країни. Це дає кілька можливих напрямків розвитку сектору. Дешевизну робочої сили поки що помітив тільки промисловий сектор. Але, наприклад, підприємства металургії для підвищення ефективності виробничих процесів, у тому числі продуктивності праці, згодом зіткнуться з необхідністю реорганізації бізнесу. Зараз складно передбачити, де конкретно, крім металургії, зможуть застосувати свої вміння сталевари, однак досвід інших країн свідчить, що перекваліфікація й відхід у сектор послуг неминучі. Загалом дешевизна робочих рук в Україні могла б стимулювати передусім розвиток транспортного сектору, технічного обслуговування (наприклад, автомобілів) і торгівлю.

Географічна перевага України криється в транспортній мережі: автомагістралях, залізниці, морських і річкових портах, авіаперевезеннях. І хоча всередині країни обсяги вантажопотоків торік зменшилися, транзит через Україну збільшився за рахунок залізничного й авіатранспорту.

Водночас наявність нафто- і газопроводів аналітики не вважають конкурентною перевагою України. Адже транзитні поставки енергоносіїв, по суті, можливі лише в одному напрямку й лише з кількох країн (Росії, Казахстану, Туркменістану).

З огляду ж на політичну напруженість у відносинах Росії й України, одним із результатів якої стало виникнення спільного проекту Росії й Німеччини щодо будівництва газопроводу в обхід України (по дну Балтійського моря), ймовірне поступове зменшення обсягів транзиту російських газу й нафти територією України.

Щоб запобігти зниженню обсягів виробництва послуг, державі доведеться або фінансувати транспортну інфраструктуру, не пов’язану з транзитом енергоносіїв, або звернути увагу на внутрішні (не експортовані) сервіси, потенціал зростання яких видається достатньо високим. Та й досвід як розвинених країн, так і тих, що розвиваються, свідчить про те, що зростання експортно-орієнтованої сфери послуг у країні зазвичай відбувається після розширення попиту на послуги всередині країни.


3.2 Перспективи розвитку ринку послуг в умовах інтеграції України в світове господарство
Зовнішньоекономічні зв'язки в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв'язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв'язки стають одним з основних чинниківрозвитку господарства України.

Сучасне і майбутнє соціально-економічного розвитку України, безперечно, пов'язане з її участю у міжнародній економічній системі. Це зумовлюється тим, що для нинішнього етапу розвитку світової економіки характерним є поглиблення інтеграції держав, об'єднання їх економічних потенціалів і формування єдиної системи міжнародного поділу праці. Різні форми інтеграції – технологічна, економічна, наукова та інші – неминуче ведуть до формування глобальної економічної системи і виникнення транснаціональних об'єднань різних типів. Ринкова концепція економічного розвитку набула всепланетарного масштабу і позначається на господарській діяльності усіх країн світу. Це приводить до необхідності пошуку національними державами, галузями, корпораціями і підприємствами економічної поведінки, моделей і механізмів співпраці, які відповідають новим умовам, у світовому співтоваристві країн.

Одним із шляхів забезпечення розвитку ринку послуг України має стати її повноправне членство в міжнародній торговельній системі, найвпливовішим інститутом якої є Світова організація торгівлі (СОТ).

Ця організація виникла 1 січня 1995 року і являє собою постійно діюче інституційне утворення країн, які беруть участь у світовому поділі праці та обміні товарами з метою удосконалення взаємного співробітництва. Головною метою організації є реалізація комплексу угод системи ГАТТ і регулювання міжнародних правил при здійсненні торговельних відносин.

Сьогодні в рамках СОТ діють угоди, останнього раунду багатосторонніх переговорів (Уругвайський раунд), основні з яких:

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка визначає єдині норми і принципи міжнародної торгівлі товарами.


  • Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка регулює відносини у світовій торгівлі послугами.

  • Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

  • Угода про сільське господарство тощо.

В сьогоднішній ситуації певна невідповідність нашого законодавства нормам СОТ призводить до того, що Україна опиняється на узбіччі світових потоків товарів, послуг, інвестицій.

Натомість членство в СОТ, яку часто називають «торговельно-економічною ООН», надасть Україні значні економічні переваги, зокрема:



  1. Суттєве зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів практично на всі світові ринки дасть змогу збільшити експорт вітчизняної продукції.

  2. Підвищення ефективності структури експорту за рахунок розвитку виробництва високотехнологічної наукомісткої продукції.

  3. Одночасне поліпшення умов торгівлі з 135 країнами світу, на долю яких припадає понад 90% світової торгівлі. Приєднання до системи ГАТТ/СОТ дасть можливість одержати режим найбільшого сприяння у торговельному просторі всіх країн-членів СОТ.

  4. Членство в СОТ забезпечує справедливе розв'язання торговельних спорів. Навіть країна з невеликим потенціалом у міжнародній торгівлі може розраховувати на справедливий розгляд та розв'язання потенційних торговельних спорів з великими торговельними партнерами.

  5. Вступ до СОТ пов'язаний із системною трансформацією українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів СОТ, що довели свою ефективність протягом десятиріч у найрозвиненіших країнах світу.

  6. Вирішуючи питання щодо темпів приєднання України до системи СОТ, слід пам'ятати, що наш основний торговельно-економічний партнер Росія та інші країни СНД також перебувають на шляху вступу у Світову організацію торгівлі. В умовах, коли Росія та Україна будуть розвивати торгівлю в міжнародно-правових рамках СОТ, виграватимуть обидві сторони.

  7. На початку 2000 року країни-члени СОТ розпочали новий раунд багатосторонніх переговорів щодо подальшої лібералізації світової торговельної системи. Участь у цьому процесі, як повноправного учасника, дасть змогу Україні у повному обсязі відстоювати національні економічні інтереси, виходячи з власної ринкової стратегії.

  8. Членство в СОТ має стати ще одним потужним інструментом захисту національних виробників від недобросовісного імпорту.

Членство в СОТ – це чинник стабільного і передбачуваного розвитку економіки України. Можна прогнозувати, що набуття Україною членства в СОТ справить значний позитивний, вплив на розвиток зовнішньої торгівлі і стане запорукою стабільності і передбачуваності розвитку за рахунок забезпечення гарантованого доступу до світових ринків товарів, робіт, послуг.

Вступ до СОТ дав би змогу зменшити вартість українських товарів на польському ринку в середньому на 10–15%, а на турецькому – на 7–12%.

Надзвичайно важливою умовою приєднання України до СОТ на сучасному етапі стає забезпечення політико – економічної стабільності в державі, збереження курсу ринкових реформ та інтеграції у міжнародне співтовариство. Також стали необхідними максимальне використання виробничої спеціалізації України, яка склалася протягом попереднього історичного періоду, формування моделі національної економіки з урахуванням переваг міжнародного поділу праці та інтеграції країн, утворення їх регіональних економічних систем.

У сучасних умовах при визначенні геоекономічної політики та інтеграційних пріоритетів Україна виходить з особливостей розвитку власного експортного виробництва з урахуванням стану зовнішньої торгівлі та світового ринку товарів і послуг, можливостей використання наявного в країні природно-ресурсного, виробничого, інтелектуального та інфраструктурного потенціалів, які мають світове значення, граничної дефіцитності власних фінансових ресурсів і впливу зовнішніх інвестицій, стану міжнародного руху капіталів тощо.

Міжнародне економічне та соціальне значення має унікальний рекреаційний комплекс, до якого входять Азово-Чорноморський, Карпатський та Поліський під комплекси. Унікальні бальнеологічні природні ресурси можуть стати природною базою розвитку загальноєвропейського туристично-рекреаційного господарського комплексу. Окремі його підрозділи можуть доповнюватися господарськими галузевими виробництвами світового значення.

Великий регіон України – Лісостепова і Степова зони – мають агро кліматичні умови та земельні ресурси світового значення. Тут можуть вироблятися продукти харчування, які забезпечуватимуть продовольством населення багатьох країн.

Значною є роль України у світогосподарських зв'язках і як транзитної держави на її території зосереджено значний транспортний потенціал загальноєвропейського і світового значення. Це стосується нафто- і газопроводів, продуктопроводів, ліній електропередачі, які зв'язують Україну з іншими країнами, морського і річкового транспорту, транзитних залізничних шляхів та автомобільних коридорів, що ведуть з Європи в Азію.

Зазначений геоекономічний потенціал може забезпечити Україні належне місце у світовому господарському комплексі і бути конкретною базою для розробки перспективних планів розвитку і розміщення продуктивних сил держави. Важливе завдання нині – своєчасно і повною мірою скористатися ними. Зробити це дуже непросто навіть з допомогою глобального ринку. Тому пошук можливостей забезпечити вигоду від глобалізації, перетворити глобальну ринкову силу в продуктивну силу для національної економіки, комплексно використовуючи комбінацію глобалізації з регіональною самодостатністю і забезпеченням національних інтересів – це надзвичайно складне теоретичне і практичне завдання для науки про продуктивні сили та регіональну економіку.

Про велику складність розвитку національної економіки в умовах діяння закономірності глобалізації говорить наявний світовий досвід, який має повчальне значення для України при виробленні власної політики світогосподарських зв'язків. Складний і суперечливий економічний розвиток світового співтовариства супроводжується час від часу загостренням кризових соціальних та економічних процесів, що свідчить про відсутність ефективних і надійних механізмів їх регулювання. Посилюється транснаціоналізація економіки, формується заданий поділ праці і територіальна структура світової економіки, розвиваються дедалі тісніші регіональні інтеграції країн у єдині системи. У їх складі виділяються територіальні ядра економічного розвитку (їх ще називають центрами світової сили або суперрегіонами) і периферія (глобальне село). Ядрами міжнародних економічних об'єднань виступають держави-метрополії з найрозвинутішими продуктивними силами, що забезпечує їм лідерство в цих об'єднаннях. Рушійною силою і активним регулятором їх економічного розвитку є світовий ринок, який виступає специфічною системою відносин і надає їм додаткової сили. Ця додаткова сила полягає у значно вищій продуктивній здатності залученого до господарського обороту ресурсного потенціалу світу, що забезпечує їм певні конкурентні переваги на міжнародному ринку. Створюється ситуація, коли завдяки глобальним ринковим відносинам до сфери господарської діяльності залучаються найрезультативніші продуктивні сили, які забезпечують найбільший ефект. Це – один з шляхів досягнення і збереження лідерства в розвитку, подолання значних труднощів, які виникають в економічній діяльності. Економічні центри для збереження регулюючого статусу розширюють і посилюють сферу свого впливу, залучаючи до своїх систем нові країни на вигідних для них умовах або відмовляючи новим країнам-кандидатам у такому союзі у зв'язку з можливою потенціальною загрозою для власного добробуту. Вони залишають їх як резерв впливу в майбутньому і використовують своє монопольне геоекономічне становище для експансії у ці країни [8, с. 41–48]

Реформування зовнішньоторговельного режиму України має стати фактором забезпечення економічної безпеки країни, транспарентності економічних реформ, привабливості нашого економічного середовища, вирішення питань формування позитивного сальдо торговельного та платіжного балансу, скорочення дефіциту державного бюджету, залучення іноземних інвестицій, що має стати вагомим поштовхом для подальшого реформування національної економіки і входження України до світового економічного співтовариства як повноправного і стабільного партнера.


1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка