Джованни Боккаччо Про славних жінок



Сторінка1/18
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.95 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
Джованни Боккаччо

Про славних жінок


предоставлено правообладателями http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=11084058

«Джованні БОККАЧЧО «Про славних жінок». Серія «Бібліотека світової літератури». Переклад з латинської Літературно художнє видання»: Фоліо; Харків; 2014

ISBN 978 966 03 5103 5, 978 966 03 6655 8
Аннотация
Джованні Боккаччо (1313–1375) – італійський просвітитель, сучасник Франческо Петрарки, відомий широкому читацькому загалу головним чином як автор «Декамерона».

«Про славних жінок» – твір, здебільшого пов’язаний з періодом античності. До його написання Боккаччо підштовхнула книга Петрарки «Про славних мужів». Саме переглядаючи працю Петрарки, Боккаччо дійшов висновку про необхідність створення аналогічного твору, присвяченого жінкам.

«Про славних жінок» – перша у західній літературі збірка біографій понад сотні жінок, що відзначилися тими чи іншими вчинками – позитивними або негативними. Боккаччо мав за мету на прикладах як добродійств, так і злодіянь відомих жінок донести до своїх сучасників ідеал моралі, виховання та поведінки. І, як помітить читач, питання, котрі автор виносить на розгляд своєї аудиторії, залишаються актуальними донині. Звідси й справжня літературна цінність твору.
Джованні Боккаччо

Про славних жінок
Від перекладача
Джованні Боккаччо (1313–1375), відомий широкому загалу читачів головним чином завдяки творові «Декамерон», жив у нелегку для Європи добу: політичні перипетії, часті зміни правителів, придворні чвари, розгул «чорної смерті» – пандемії чуми, що в середині XIV століття хазяйнувала кілька років по всій Європі, зменшивши її популяцію майже на п’ятдесят відсотків. Але саме такі події надихнули автора на написання творів, що дожили аж до сьогодні. Назва «Декамерон» у буквальному перекладі з грецької означає «десять днів». Отже, твір містить сто новел – упродовж десяти днів десятеро молодих людей, що втекли від чуми із Флоренції, рідного міста Боккаччо, переповідають кожен по історії. В той час пандемія зменшила населення міста на третину, що спричинилося до його занепаду. Автор писав твір у 50 х роках, а згодом переписав його у 70 х, уже під кінець життя. Цей останній манускрипт зберігся до сьогодні. Чудовий переклад «Декамерона» архаїчною українською мовою здійснив Микола Лукаш у 1969 році.

Незважаючи на те, що «Декамерон», а також ряд поезій написані італійською, Боккаччо присвятив кілька останніх десятиліть свого життя творам латинською мовою. Очевидно, такому рішенню посприяло спілкування поета з Петраркою, визначним гуманістом того часу. Саме тоді Боккаччо уклав «Міфологічну енциклопедію», «Географічну енциклопедію» і, врешті, твір «Про славних жінок», який читач тримає перед собою.

Твір головним чином пов’язаний з періодом античності. На той час основним заняттям жінки вважалося вовнопрядіння. Це мало у собі глибокий підтекст: означало самодостатність родини. Тому навіть у міських матрон вовнопрядіння було символом жіночого обов’язку. Жінки в Стародавньому Римі хоча формально і вважалися громадянами, та все ж не брали участі у виборах, отже, й на керівні посади їх не обирали. Почасти саме з цієї причини про жінок знаходимо не надто багато свідчень у творах тогочасних літописців – світло чоловічої слави затьмарювало їх. Однак незважаючи на такі обставини, все ж натрапляємо на деякі свідчення про жіночу відвагу, чесність та відданість у творах давніх істориків. Так, історик Аппіан (95 – 165 рр.) пише про героїзм жінок, які вберегли своїх мужів під час громадянської війни, про Порцію, доньку Катона і дружину Брута, що покінчила самогубством, довідавшись про смерть чоловіка; Тацит (56 – 117 рр.) описує мужність Епіхариди, учасниці змови проти Нерона; Овідій у «Героїдах» у поетичній формі оспівує листи відомих жінок (Пенелопи, Медеї, Дідони, Сапфо та ін.) до своїх коханих чоловіків. Тому чудові приклади жіночої відваги та чесноти все таки дійшли до нас крізь хащі віків. Очевидно, давні історики прагнули показати, що не лише чоловіки гідні називатися «мужніми». Згадаймо, що Іван Франко назвав тендітну Лесю Українку «єдиним мужчиною в нашому письменстві». Боккаччо, італійський просвітитель, сучасник Франческо Петрарки (1304–1374), пишучи твір «Про славних жінок», прагнув показати розмаїття жіночої вдачі: не всі жінки присвятили себе мистецтву вовнопрядіння, не всі, як Пенелопа, непохитно чекали своїх чоловіків, – були й зовсім протилежні постаті. Показуючи позитивне й негативне, Боккаччо прагнув донести ідеали античності до своїх сучасників.

Зростаючи у Флоренції, Джованні мав змогу спілкуватися з непересічними особистостями свого часу. Він товаришував із Ніколасом Аціаролі, канцлером королеви Йоанни: його сестрі, дружині графа Алтавільського, Боккаччо згодом присвятив свій твір «Про славних жінок». У молодому віці він спілкувався з Паоло да Перуджа (? – 1348), укладачем збірки міфів, – широкий міфологічний контекст бачимо у його творах, зокрема у щойно згаданому. Теолог Діонісій ді Борго (1300–1342), гуманіст Барбато да Сульмона (1300–1363) мали неабиякий вплив на формування світогляду Боккаччо. Велика заслуга у формуванні Боккаччо як літератора Франческо Петрарки, його наставника і вчителя. Від першої ж зустрічі їх поєднала щира дружба, що тривала впродовж усього їхнього життя. Петрарка заохотив Боккаччо студіювати грецьку та римську літературу – твір «Генеалогія поганських богів», що й до сьогодні не втратив свого значення, очевидно, був першим результатом їхнього спілкування. Незважаючи на поганські вірування древніх, Боккаччо вважав, що в античності можна багато чого навчитися; і це видно у багатьох його творах, особливо у творі «Про славних жінок».

Хоча праця і не найвідоміша з усього доробку Боккаччо, вона певним чином унікальна і новаторська; це збірка життєписів понад сотні жінок, що відзначилися тими чи іншими вчинками – позитивними або негативними. Боккаччо мав за мету на прикладах як добродійств, так і злодіянь відомих жінок донести до своїх сучасників ідеал моралі, виховання та поведінки. І як помітить читач, питання, які автор виносить на розгляд своєї аудиторії, залишаються актуальними й сьогодні. Звідси – й справжня літературна цінність твору.

Більшість представлених у книзі жінок – міфічні постаті. Це наштовхує читача на думку провести паралель з творами насамперед Овідія – «Метаморфозами» чи «Героїдами». Переважно жінки, про яких розповідає Боккаччо, були поганами, та все ж у них, як бачимо з викладу автора, не забракло гордості, самоповаги, мужності й всіляких інших чеснот, яких, очевидно, бракувало сучасникам автора в часи пізнього Середньовіччя і якими, як здогадується читач, наш вік також не надто пересичений.

«Про славних жінок» – перша у західній літературі збірка біографій жінок. У передмові до цього твору Боккаччо визнає, що підштовхнула його до роботи книга Петрарки «Про славних мужів». Саме переглядаючи працю Петрарки, Боккаччо дійшов висновку про необхідність створення аналогічного твору, присвяченого жінкам. Хоча більшість героїнь книги – міфічні постаті, але і їх автор намагається прив’язати до земних реалій. Адже всі вони мали батьків, багато хто – й нащадків. Боккаччо, будучи обізнаним з міфологією, намагається виявити реальні події, що могли стати підґрунтям для міфу. Так, наприклад, Європу, за міфом, викрав Юпітер, що перекинувся білим биком, автор же висловлює здогад, що це всього на всього лише корабель, на знамені якого був намальований білий бик. Насправді події настільки віддалені від нас, та й від самого Боккаччо, що важко судити, як воно було в дійсності. Очевидним є лише те, що автор не належить уже до когорти античних поетів мрійників, яким, наприклад, показує себе Овідій у «Метаморфозах» чи «Героїдах», розповідаючи практично про тих самих осіб (Арахну, Тисбу, Іолу, Гекубу та інші), що й Боккаччо. Проте хоча Боккаччо ставиться до героїв цілком по іншому, все ж очевидно, що автор «Про славних жінок» був глибоко обізнаний з творчістю античного поета. Розповідаючи про Геракла, Одіссея та інших міфічних героїв, Боккаччо не виділяє їх на фоні реальних постатей – Александра, Кіра, Карла Великого. Для нього всі вони – матеріал, на якому автор намагається навчити свого читача належних моральних якостей.

Дружина мужнього Геракла, що стала причиною його загибелі – як духовної, так і фізичної; дружина Одіссея – взірець хранительки подружньої вірності; дружина Нерона – приклад розпусти. На матеріалі цих міфічних та історичних постатей Боккаччо показує добре й погане, не вважаючи, що термін «славний» слід сприймати у настільки вузькому значенні, щоб він завжди відповідав лише термінові «чеснотний». Як говорить автор, з «ласкавого дозволу читача», під «славними» він розуміє й тих, про яких іде поголос в народі за будь які вчинки. Боккаччо говорить у передмові, що до «славних» він зараховує не лише тих, які прославилися добрими діяннями; автор вважає, що слово «славний» має значно ширше значення – вміщує не тільки позитивний, але й негативний бік слави. Адже й ми часто використовуємо слово «слава» поряд з його антонімом – «неслава», часто навіть без не, лише умовно беручи слово в лапки. Тобто слава може бути двоякою: або доброю, або поганою – так її і сприймаємо. Адже кожен, хто привернув до себе увагу людей, відзначився якимось вчинком.

Незважаючи на те, що перш за все об’єктом уваги автора є відомі богині, славні цариці та дружини імператорів з довгим родоводом, Боккаччо не погорджує навіть безіменними героїнями. Так, у творі знаходимо розповідь про звичайну римську дівчину (65). Однак Боккаччо, ще не цілком відходячи від традиційності, все ж приділяє велику увагу походженню своїх героїв. Тому й у цьому випадку, розповідаючи про безіменну дівчину, він все ж зазначає, що походила вона не з простолюду і що відсутність відомостей про її батьків позбавила дівчину належної частки слави.

Показово, що твір не є сухим викладом історичних фактів та подій, у кожній біографії читач бачить живу людину. Саме тому автор часто не звертає уваги на важливі історичні події, на які посилаються інші історики, попередники автора. Мова Боккаччо стисла і точна, без зайвих прикрас та додатків. Однак часто натрапляємо на дуже довгі речення, незвичні для української мови, тож їх було доцільно при перекладі розділяти, хоча деякі залишено – задля збереження стилю та експресивного навантаження окремих пасажів тексту. Проте такі риси роблять твір самобутнім, неповторним і виправдовуються метою, яку ставив перед собою автор: донести ідеали античності до своїх сучасників.

Читаючи цей твір, бачимо, який вплив на автора мала епоха гуманізму та просвітництва: біографії «Славних жінок» мають таку ж структуру, як і вищезгаданий твір Петрарки. Кожна розповідь починається іменем та походженням героїні, автор докладно розповідає про її родичів, описує соціальне становище. Згодом пояснює, за що саме він включив цю біографію до книги, і нарешті у формі плинної живої оповіді детально розкриває процес здобування слави своєю героїнею. Впродовж розповіді Боккаччо часто вдається до повчальних відступів, у стилі епохи Відродження повчаючи християнок, його сучасниць, на прикладах поганських жінок. Насправді, у творі зустрічаємо лише кілька біографій жінок християнок: більшість персонажів – погани, про що говорить сам автор. Однак навіть на цьому матеріалі він вказує, що багато якостей цих поганських жінок були б гідними і християн. З кожної міфічної розповіді Боккаччо намагається виснувати повчальний урок. Говорячи про Цирцею та Одіссея, автор зазначає, що історія має приховане значення: «Розглянувши таким чином звички чоловіків та жінок, можемо чітко зрозуміти, що всюди є багато Цирцей, а ще більше чоловіків, котрі своєю розпусністю та злочинністю перетворилися на диких звірів» (38). Таким людям автор протиставляє розважливого та мудрого Одіссея – чоловіка, якого неможливо підлабузництвом заманити у пастку.

Риторичне вихваляння і засудження – основа гуманістичної літератури, тому мусимо приймати відступи на вихваляння чи засудження тих чи інших вчинків – хоча ці відступи подекуди видаються надто настирливими. Але це, очевидно, тільки з погляду сучасного читача: для читацької аудиторії того часу такі повчальні відступи були цілком зрозумілими і необхідними елементами твору. Читаючи твір, помітимо, що дуже часто Боккаччо вихваляє вдівство та засуджує повторне одруження, але графиня Андрея, якій Боккаччо присвячує книгу, одружена вдруге. Тому невідомо, на що сподівався автор: чи на те, що графиня не читатиме його твору, чи на те, що, прочитавши, замислиться над своїм вчинком. Хоча останнє – малоймовірно, бо автор щонайбільше вихваляє Андрею, говорячи, що вона гідна свого імені (Андрея грецькою означає «мужність»), до того ж графиня була сестрою доброго товариша автора і дружиною графа, наближеною до високих придворних кіл цариці Йоанни, яку автор також всебічно вихваляє. Але найімовірніше – автор писав Присвяту значно пізніше, аніж увесь твір, і така Присвята була радше даниною часу і традиції, аніж його первинним задумом. Тому й виникли такі делікатні неузгодження. Розуміємо, що автор аж ніяк не мав наміру критикувати вчинок такої поважаної особи.

Зрештою, Боккаччо спочатку намірявся присвятити книгу королеві Йоанні, але згодом передумав: можливо, саме тому, що йому припало до вподоби ім’я Андрея, оскільки вихваляти жіночу мужність автор полюбляє понад усе. Боккаччо докладно розвиває питання жіночої мужності, розповідаючи про Артемізію. Виставивши свій флот на допомогу Ксерксові, вона сама відважно боролася попереду своїх воїнів, у той час як Ксеркс споглядав битву з безпечного місця. Боккаччо говорить, що якби Ксеркс був такий відважний і мав такий хоробрий дух, то його флот не так легко було б навернути до втечі (57). У повчальних відступах автор наголошує, що жінки часом переймають мужність – чесноту, насамперед притаманну чоловікам; чоловіки, натомість, розніжуються чи «ожіночуються», як він говорить. Докладно свій погляд на такі речі Боккаччо висловлює у розділі про жінок меніанців (31). Автор, підсумовуючи розповідь, говорить, що насправді чоловіками були жінки, якщо судити за вчинками, а чоловіки – жінками.

Загалом, Боккаччо надає своєму творові приблизно хронологічну структуру. Розповідь починається з Єви, нашої праматері, далі – Семираміда і шість поганських богинь. Після цього читаємо про тридцять шість римських та грецьких міфологічних героїнь напівбожественного статусу. Далі – Нікавла, біблійний персонаж. Відтак читаємо про історичних осіб – тобто про тих жінок, відомості про яких віднаходимо у древніх істориків. Згодом знову зустрічаємо біблійних персонажів – Аталію і Маріанну. Шість останніх жінок жили уже в середньовічний період. Структура твору наштовхує на висновок, що Боккаччо був докладно обізнаний з античним матеріалом і вважав його чудовим ґрунтом для виховання прийдешніх поколінь. Однак християнських жінок зустрічаємо зовсім небагато: очевидно, Боккаччо приділив менше уваги християнським жінкам тому, що їхні діяння вже на той час були докладно описані у аґіографіях.

Досвідчений в античній літературі читач помітить, що Боккаччо часто переповідає історії значно докладніше, аніж вони описані в інших істориків чи літераторів, попередників автора, або викладає своє бачення подій. Так, автор стверджує, що Дідона (42) взагалі не зустрічала Енея, хоча римські поети (Овідій, Вергілій) були про це іншої думки; розповідь про кимбрійських жінок (80) містить подробиці, яких не зустрічаємо в античних істориків. Вірогідно, автор подекуди сам домислив портрети своїх героїв, допрацював події, зробивши оповідь цікавішою і соковитішою. Таку ж тенденцію спостерігаємо і в «Декамероні»: автор часто ускладнює і доповнює сюжети вже відомих історій. І це не може бути йому докором: адже Боккаччо – не історик прагматик, а поет літератор.

Переказуючи, чим, згідно із джерелами, прославилася та чи інша жінка, Боккаччо все ж викладає свій власний погляд на причину, що спонукала його зарахувати цю жінку до «славних». Показово, що автор захоплюється жінками, які «полишили жіночі заняття», про які вже згадувалося раніше, і взялися за меча, за перо, за пензель чи різак. Але понад усе автор вихваляє жінок, які перевершували мужністю багатьох чоловіків. Це – новітнє на той час ставлення до жінки, до її ролі в суспільстві. У цьому й полягає новаторство автора.

Боккаччо прагнув показати читачеві, своєму сучасникові, що класична історія містить істинні скарби моралі та поведінки, які мають бути взірцями для всіх поколінь. Автор подекуди щиро подивляється мужності та відвазі, красномовству та гідності, патріотизму та самопосвяті, які виявляли не те що відважні мужі, а навіть тендітні жінки, наділені мужнім духом. Тому й часто називає їх «мужніми» – по суті, епітетом чоловіків. Це одна з тих якостей, які гуманістична культура прагнула відродити у своїх сучасників. Твір Боккаччо чітко показує, що Відродження стосується не тільки чоловічої, але й жіночої половини людства. Тому автор, прагнучи зберегти для нащадків чудові зразки поведінки своїх героїнь, аби їх не поглинув Час, увіковічив почесне і ганебне – аби нащадки мали повчальні приклади слави, з одного боку, і неслави – з іншого.

Праця Боккаччо була новаторською, бо це перша збірка біографій жінок у європейській літературі, в якій автор пропагує новітній погляд на роль жінки в суспільстві, зараховує до славних не лише за походження, як бачимо у тексті, а й за вчинки. Саме тому «Про славних жінок» посідає гідне місце серед літературних цінностей того часу – твір удостоївся перекладу на багато європейських мов. Існують переклади цього твору німецькою мовою, англійською, французькою, італійською, деякими мовами маємо навіть переклади, що створювалися в різні часи. Перед читачем – перший український переклад твору Боккаччо «Про славних жінок». Виконано за текстом італійського дослідника Вікторія Захарії (1967 р.), що базується на останньому манускрипті автора. Справа в тому, що Боккаччо переписував твір кілька разів – науковці виділяють дев’ять стадій написання тексту. Як показують дослідження, автор почав роботу над цією працею приблизно влітку 1361 року, переїхавши із шумної Флоренції до тихого Чертальдо, а остаточно переписав твір уже наприкінці свого життя. Поміж тим автор дещо додавав, дещо відкидав, про що сам говорить у передмові.

Читаючи цей твір, написаний майже сімсот років тому, український читач, на свій подив, побачить щось не таке вже аж віддалене: виявляється, що наше сучасне українське суспільство з Римською імперією поєднують деякі спільні проблеми. Так, розповідаючи про судочинство, Боккаччо говорить, що «золото і гроші стали найкращими тлумачами закону: даремно з трибуни вимагати справедливості, якщо не заручитися підтримкою принаймні чогось одного з них». Однак того часу людське обурення взяло гору: несправедливість судді, про яку розповідає Боккаччо (58), стала причиною серйозних політичних змін у Стародавньому Римі. Але годі вже про це, як говорить сам автор.

Твір, незважаючи на свій поважний вік, усе ще актуальний і цікавий навіть сьогодні – і не лише для науковця, але й для пересічного читача. Тож вперше запрошуємо українського любителя мандрівок у часі до захоплюючої подорожі через усі віки шляхами відомих жінок – так, як провадив свого читача Джованні Боккаччо з Чертальдо ще у XIV столітті.
Павло Содомора
Про славних жінок


Присвята

Джованні Боккаччо з Чертальдо1 Славній жінці Андреї Аціароліс2 із Флоренції, графині Алтавільській
Зовсім недавно, чудесна пані, відсторонивши від себе інертний натовп та позбавившись всіляких інших турбот, я написав книжечку на похвалу всьому жіноцтву – радше на втіху друзям, аніж задля розваги широкого загалу. Згодом, розважаючи над тим, кому першому маю подати цю книжечку, аби не залишилася у мене без діла і щоб вона, спонукувана чиєюсь доброю волею, певніше йшла до народу, вирішив, що краще буде присвятити її не якомусь відомому чоловікові, а визначній жінці, оскільки в ній мовиться саме про жінок. Шукаючи достойнішу, спала мені на думку окраса Італії – блиск і слава не лише жіноцтва, але й видатна особа серед правителів: Йоанна, славетна королева Єрусалима і Сицилії.

Зваживши славу її роду та знаменитість предків, а також нещодавні заслуги, здобуті власним хоробрим духом, я перейнявся прагненням покласти цю смиренну та набожну працю перед престолом Її Величності. Але оскільки блиск її королівської слави величезний, а малесеньке полум’я моєї книжечки ледве жевріє, то, боячись, аби в сильному світлі воно зовсім не зблідло, я поволі змінив свій план і, відновивши мої дослідження, врешті повністю перевів своє прагнення від славної королеви на тебе – і цілком справедливо. Адже зважаючи на твій м’який та благородний характер, на твою виняткову чесність, яка є найбільшою окрасою жіноцтва, подумки згадую вишуканість мови, а також і щирість твоєї душі та силу розуму, яким ти значно перевершуєш все жіноцтво, я бачу, що те, чим природа обділила слабшу стать, тим Бог щедро наділив твоє серце та доповнив чудесними чеснотами, прагнучи підкреслити те, що позначає твоє ім’я, – адже «аndres» грецькою те саме, що латинською «муж»,3 – і я вважаю, що ти достойна порівнюватися з найвизначнішими жінками.

Саме тому, оскільки для нашого часу ти є блискучим взірцем колишньої слави, про що свідчать багато чудових вчинків, прагну долучитися до побільшення твоєї правдиво заслуженої слави тим, що присвячу цю книжечку тобі, вважаючи, що вона додасть твоєму імені не менше слави у прийдешніх поколіннях, аніж доля зробила тебе славною завдяки графу Монтеодорізійському, твоєму колишньому, і графу Алтавільському, твоєму теперішньому чоловікові.4

Отож тобі посилаю і твоєму імені присвячую все те, що досі я написав про славних жінок. Святим іменем скромності, яким ти високо возносишся над смертними, благаю тебе, велична жінко: щирою душею прийми цей невеличкий дарунок мужа науковця. І якщо приймеш мою пораду, то почитай цю книжечку якось при нагоді: вона скрасить твоє дозвілля своїми порадами, і ти насолоджуватимешся жіночою чеснотністю та чарівністю оповідей. Адже вважаю: якщо вчинки жінок з минулого спонукатимуть твій величний дух до наслідування кращого, то недаремно про це так багато мовитиметься.

Часом помічатимеш, що нечестиве змішую з праведним, – роблю так через належну послідовність викладу, – тож не пропускай та не жахайся цього. Адже через це проходиш так, наче, увійшовши в квітник, простягаєш свою руку кольору слонової кості попри колючки терну до квіток: так, відмежувавши нечестиве, збирай похвальне. І навіть сповідуючи християнське вчення, коли читаєш про щось гідне поваги у поганських жінок, чого не знаходиш у себе, то червонієш та дорікаєш собі за те, що хоча й ощасливлена Христовим хрещенням, все ж хтось інший перевершив тебе у чесності, невинності чи мужності. Тож, мобілізуючи сили своєї доволі міцної вдачі, не лише не дозволяєш комусь тебе перевершувати, але й намагаєшся перевершити чеснотою усіх видатних жінок. Як ти вирізняєшся чудесною молодістю та квітучою привабливістю, так і всіх інших, і не лише твоїх однолітків, але й тих, що жили раніше, маєш випереджувати вивищеністю духу. Пам’ятай: не фарбами, як робить більшість жінок, повинна оздоблюватися краса, а підкреслювати її потрібно чесністю, побожністю та добрими вчинками. Так ти вмилостивиш того, хто надав тобі ці чесноти, і будеш вирізнятися з поміж знаменитостей не лише у цьому скоро минущому житті, але й, закінчивши свій людський вік, перейдеш у вічну славу Подателя всіх чеснот.

Тому, найвизначніша з жінок, якщо ти вважаєш цю книжечку достойною, надай відвагу їй увійти поміж людей. Сподіваюся, що з твоїм благословенням її шлях буде вільний від недоброзичливих нападів, а твоє ім’я разом з іменами інших визначних жінок вона зробить відомим на устах у всіх людей. Оскільки ти разом зі своїми заслугами не можеш бути присутньою всюди, ця книжечка зробить тебе відомою для тих, хто живе нині, а також назавжди збереже про тебе пам’ять для нащадків. Прощавай.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка