Джоан К. Ролінґ Гаррi Поттер i фiлософський камiнь Гаррі Поттер – 1



Сторінка9/14
Дата конвертації05.05.2016
Розмір3.47 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Квідич
Почався листопад, а з ним і великий холод. Гори довкола школи стали скидатися на брили сірої криги, а озеро виблискувало, як сталь. Землю щоранку вкривала паморозь. Із горішніх вікон було видно, як Геґрід у довгій шубі з кротячого хутра, кроликових рукавицях і величезних бобрових унтах старанно обчищав на полі для квідичу обмерзлі мітли.

Починався сезон гри у квідич. Цієї суботи, після кількох тижнів тренувань, Гаррі мав брати участь у своєму першому матчі: Ґрифіндор проти Слизерину. Якщо Ґрифіндор виграє, то підніметься на друге місце в чемпіонаті гуртожитків.

Навряд чи хто небудь бачив, як грає Гаррі, бо Вуд вирішив, що Гаррі — їхня таємна зброя, тож і готуватися він мав потай. Але чутки, що він гратиме на місці ловця, якимось чином просочилися, і Гаррі не знав, що гірше: коли йому казали, що він буде найкращий ловець, чи — навпаки — коли глузливо обіцяли бігати за ним знизу з матрацом.

Герміона тепер товаришувала з Гаррі, і це стало для нього справжнісіньким щастям. Гаррі не знав, як би зміг упоратися без неї з усіма домашніми завданнями, особливо тоді, коли Вуд призначав ще й додаткові тренування з квідичу. Герміона дала йому книжку "Квідич крізь віки", яка виявилася дуже цікавою.

Гаррі довідався, що існує сімсот способів порушити правила гри у квідич, і всі вони були застосовані 1473 року під час матчу на кубок світу; що ловцями, здебільшого, були найменші і найпроворніші гравці, і саме з ними якраз і траплялися найтяжчі нещасні випадки під час гри; що рідко коли хто помирав, граючи у квідич, а от судді часом зникали, і через кілька місяців їх знаходили в пустелі Сахара.

Герміона, відколи Гаррі й Рон врятували її від троля, вже трохи спокійніше ставилася до порушень дисципліни, та й узагалі стала приємнішою. Напередодні першого Гарріного матчу з квідичу вони усі троє стояли під час перерви на замерзлому подвір'ї, і Герміона вичаклувала яскраво блакитний вогонь, який можна було носити в бляшанці з під варення. Вони саме грілися, ставши плечима до вогню, коли на подвір'ї з'явився Снейп. Гаррі відразу помітив, що Снейп кульгає. Гаррі, Рон і Герміона приступили ближче одне до одного, щоб затулити вогонь, бо не знали, чи можна його розпалювати. На жаль, Снейп зауважив трохи винуватий вираз їхніх облич. Пошкандибав до них. Вогню не побачив, але, однак, шукав якоїсь зачіпки.

— Поттере, що там у тебе?



То був "Квідич крізь віки". Гаррі показав йому книжку.

— Бібліотечні книжки не можна виносити зі школи, — сказав Снейп. — Віддай її мені. Знімаю з Ґрифіндору п'ять очок.

— Він щойно вигадав це правило! — сердито буркнув Гаррі, коли Снейп пошкандибав далі. — Цікаво, що в нього з ногою?

— Не знаю, але, сподіваюся, вона йому добре дошкуляє! — розлючено мовив Рон.



Того вечора у ґрифіндорській вітальні було дуже гамірно. Гаррі, Рон і Герміона сиділи разом біля вікна. Герміона перевіряла домашні завдання Гаррі й Рона з заклинань. Вона ніколи не дозволяла їм списувати ("Як ви тоді зможете навчитися?"), але коли вони просили її все перечитати, то однаково дізнавалися правильні відповіді.

Гаррі був неспокійним. Хотів забрати "Квідич крізь віки", щоб заспокоїти нерви перед завтрашнім днем. Чому він має боятися Снейпа? Підвівшись, сказав Ронові й Герміоні, що піде до Снейпа по книжку.

— Нічого в тебе не вийде, — сказали вони водночас, однак Гаррі вирішив, що Снейп не зможе йому відмовити, якщо поряд будуть присутні інші вчителі.



Він попрямував до вчительської і постукав у двері. Жодної відповіді. Постукав ще раз. Тиша.

Може, Снейп лишив книжку там? Треба подивитися. Відчинив навстіж двері й зазирнув досередини — перед його очима постала жахлива сцена.

В учительскій були тільки Снейп і Філч, більш нікого. Снейп якраз підібгав свою мантію вище колін. Одна його нога була закривавлена й покалічена. Філч допомагав перев'язувати її.

— Клята звірюка! — нарікав Снейп. — Як можна встежити за трьома головами зразу?



Гаррі спробував нечутно зачинити двері, але…

— ПОТТЕРЕ!



Снейпове обличчя скривилося від люті, і він швидко опустив поли мантії, ховаючи ногу. Гаррі завмер.

— Я тільки хотів спитати, чи можна забрати книжку.

— ГЕТЬ ЗВІДСИ! ГЕТЬ!

Гаррі зник, перше ніж Снейп устиг зняти з Ґрифіндору ще кілька очок, і помчав сходами нагору.

— Ну що, забрав? — запитав Рон, коли Гаррі прибіг до них. — Що сталося?



Гаррі пошепки переповів усе побачене.

— Знаєте, що це означає? — схвильовано закінчив він. — Під час Гелловіну він намагався пройти повз того триголового пса! Ось куди він ішов, коли ми його бачили: хотів забрати те, що стереже той пес! І я присягаюся своєю мітлою, що це він пустив троля, щоб відвернути загальну увагу!



Герміона витріщила очі.

— Ні, він цього не міг… — сказала вона. — Я знаю, що Снейп не надто приємний, але він би не зміг красти те, що зберігає Дамблдор.

— Перестань, Герміоно! Ти думаєш, усі вчителі святі? — урвав її Рон. — Гаррі має рацію. Від цього Снейпа можна чекати чого завгодно. Але що він шукає? Що стереже той пес?

Гаррі вже лягав у ліжко, а ці питання ніяк не йшли йому з голови. Невіл гучно хропів, але Гаррі не спалося. Він намагався позбутися думок: йому треба заснути, він мусить добре виспатися — через кілька годин починається його перший матч із квідичу, але як забути вираз обличчя Снейпа в ту мить, коли Гаррі побачив його ногу?

Ранок наступного дня видався дуже ясним і холодним. Велику залу сповнювали апетитні пахощі смажених ковбасок і бадьорі розмови всіх, хто нетерпляче чекав цікавого матчу з квідичу.

— Тобі треба трохи поснідати.

— Я нічого не хочу.

— Хоч одну грінку, — вмовляла його Герміона.

— Я не голодний.

Гаррі почувався жахливо. А вже за годину треба виходити на поле.

— Гаррі, тобі треба набратися сили, — сказав Шеймус Фініґан. — Гравці суперників постійно ганяються за ловцями.

— Дякую, Шеймусе, — мовив Гаррі, дивлячись, як той поливає ковбаски кетчупом.

Рівно об одинадцятій здавалося, ніби на трибунах довкола поля для квідичу зібралася вся школа. Багато хто з учнів мав біноклі. Місця для глядачів були досить високо над землею, але інколи, однак, важко було все розгледіти.

Рон і Герміона сіли у верхньому ряду поруч із Невілом, Шеймусом і Діном, що вболівав за вест гемську футбольну команду. Щоб зробити Гаррі несподіванку, вони намалювали великий плакат на одному з простирадел, які погриз Скеберс. На плакаті був напис: "Поттера — у президенти!", і Дін, який добре володів пензлем, прималював знизу великого ґрифіндорського лева. А Герміона з допомогою одного заклинання зробила так, що фарба на плакаті стала мінитися різними барвами.

Тим часом у роздягальнях Гаррі та його команда вдягали яскраво червону форму для гри у квідич (гравці Слизерину були вбрані в зелене).

Вуд прокашлявся, вимагаючи тиші.

— О'кей, хлоп'ята! — почав він.

— І дівчата, — додала загонич Анжеліна Джонсон.

— І дівчата, — погодився Вуд. — Починається гра.

— Велика гра! — підказав Фред Візлі.

— Якої ми всі чекали, — докинув Джордж.

— Ми вже знаємо Оліверову промову напам'ять, — шепнув Фред Гаррі. — Ми грали в команді й торік.

— Заткніться там! — розсердився Вуд. — Це найкраща команда, яку мав Ґрифіндор за багато років. Ми переможемо. Я знаю.



Він пильно глянув на всіх гравців, ніби хотів додати: "Бо інакше…"

— Чудово. Пора. Бажаю перемоги.



Гаррі вийшов із роздягальні слідом за Фредом та Джорджем і, стримуючи тремтіння в колінах, під рев трибун попрямував на поле.

Суддею була мадам Гуч. Вона стояла посеред поля з мітлою в руці, чекаючи на команди суперників.

— Що ж, маю надію, що всі ви будете грати чесно і без порушень, — сказала вона, коли гравці зібралися довкола. Гаррі помітив, що зверталася вона, власне, до капітана Слизерину, шестикласника Маркуса Флінта. Гаррі здалося, що Флінт мав такий вигляд, ніби в його жилах текла тролева кров. Краєм ока Гаррі помітив, як угорі над натовпом затріпотів плакат "Поттера — у президенти!". Його серце радісно закалатало, і він відчув себе набагато впевненішим.

— Прошу сідати на мітли.

Гаррі сів верхи на свій "Німбус —2000".

Мадам Гуч піднесла до вуст сріблястий свисток і голосно свиснула.

П'ятнадцять мітел шугонули високо високо вгору. Почалася гра.

— Квафел відразу опиняється в Анжеліни Джонсон з Ґрифіндору. Яка чудова загоничка ця дівчина, До того ж вельми приваблива…

— ДЖОРДАНЕ!

— Вибачте, пані професорко.



Матч — під пильним наглядом професорки Макґонеґел — коментував Лі Джордан, товариш близнюків Візлі.

— І ось вона мчить уперед — класний пас Алісії Спінет, цій чудовій знахідці Олівера Вуда, яка торік була тільки в резерві… Алісія віддає назад Джонсон і… ні… Слизерин перехоплює квафел, він у руках капітана Слизерину Маркуса Флінта… той набирає швидкість… Флінт летить, мов орел, ось він зараз заб… Ні, його елегантно зупиняє ґрифіндорський воротар Вуд, і ось уже квафел у гравців Ґрифіндору! Ґрифіндорська загоничка Кеті Бел вправно обходить Флінта, злітає над полем угору і… ОЙ! Напевне, це дуже боляче, бладжер б'є її в потилицю… Квафел знов у Слизерину, це вже Адріян Пасі мчить до воріт, але йому перешкоджає другий бладжер, запущений Фредом або Джорджем Візлі, не можу розрізнити ким саме… головне, ґрифіндорський відбивач зіграв чудово, і Джонсон знову з квафелом, перед нею вільний простір, вона розганяється… летить… ухиляється від бладжера, попереду вже стовпи з кільцями! Давай, Анжеліно! Воротар Блечлі кидається на м'яч, пропускає його! ГОЛ!.. ҐРИФІНДОР ВІДКРИВАЄ РАХУНОК!!!



У холодному повітрі пролунав переможний крик ґрифіндорців, тоді як з боку слизеринців чулися стогони й нарікання.

— Ану посуньтеся!

— Геґріде!

Рон з Герміоною притислися одне до одного, щоб вивільнити місце для Геґріда.

— Я дивився зі своєї халупи, — сказав Геґрід. поплескуючи по величезному біноклю, що висів у нього на шиї, — але серед людей троха цікавіше. Снича ще не видно, нє?

— Та ні, — відповів Рон. — Гаррі поки що без роботи.

— Але й без жодних проблем, це вже непогано, — мовив Геґрід, направляючи бінокль угору, де видніла в небі цяточка, якою й був Гаррі.



Гаррі кружляв високо над полем, стежачи за грою і намагаючись не проґавити мить, коли з'явиться снич. Це було частиною плану гри, який вони виробили з Вудом.

— Не втручайся в гру, поки не помітиш снича, — сказав Вуд. — Ми не хочемо, щоб на тебе хтось напав передчасно.



Коли Анжеліна забила гол, Гаррі кілька разів перекрутився в повітрі, щоб розрядити свої емоції. Тепер він знову пильно дивився, де снич. Одного разу помітив золотий відблиск, але виявилося, що то відсвічував годинник на руці котрогось із братів Візлі. Іншого разу на нього полетів, мов снаряд із гармати, бладжер, але Гаррі ухилився, й за бладжером погнався Фред Візлі.

— Все нормально, Гаррі? — встиг він гукнути, щосили відбиваючи бладжера в бік Маркуса Флінта.

— Слизерин володіє м'ячем, — коментував Лі Джордан. — Загонич Пасі ухиляється від двох бладжерів, від обох братів Візлі і загонички Бел, і наближається… Гей, стривайте! То, часом, не снич?!

Трибунами прокотилася хвиля вигуків, коли Адріян Пасі випустив з рук квафела, побачивши через Плече золотистий слід від м'яча, що пронісся повз його ліве вухо.

Гаррі помітив снича і збуджено пірнув униз услід за золотою смужкою. Слизеринський ловець Теренс Гіз також його побачив. Плече в плече вони помчали за сничем, а загоничі немов забули, що мали робити, й зависли в повітрі, стежачи за ними.

Гаррі був швидший від Гіза і вже бачив попереду маленький круглий м'ячик із тріпотливими крильцями. Додав ще трохи швидкості…

БАБАХ!!! Знизу долинули обурені вигуки ґрифіндорців: Маркус Флінт зненацька налетів на Гаррі збоку, штурхнувши його мітлу так сильно, що Гаррі ледве втримався на ній.

— Штрафний! — закричали ґрифіндорці.



Мадам Гуч сердито зробила Флінтові зауваження й призначила штрафний удар на користь Ґрифіндору. Але під час цього хаосу золотий снич, звичайно, знову зник з очей.

Дін Томас волав на трибунах:

— Флінта з поля! Флінта з поля! Суддя, червону картку!..

— Це не футбол, Дін, — нагадав йому Рон. — У квідичі гравців не виганяють з поля. А що таке червона картка?

Але Геґрід підтримав Діна.

Треба ті правила помінєти… ще троха, і Флінт збив би Гаррі на землю.



Лі Джордан не міг не захищати своїх:

— Отож після такого явного й огидного шахрайства…

— Джордане! — озвалася професорка Макґонеґел.

— Я хотів сказати, після цього відвертого й гидкого порушення…

— Джордане, попереджаю!…

— Гаразд, гаразд. Флінт мало не вбив ґрифіндор ського ловця, що, зрештою, могло статися з кожним. Отож пенальті для Ґрифіндору виконує Спінет…



Вона промазала!.. Нічого не вдієш, матч триває, м'ячем і далі володіє Ґрифіндор.

Коли Гаррі ухилявся від наступного бладжера, який небезпечно просвистів повз голову, щось трапилося. Його мітла раптом круто й небезпечно нахилилася. Якусь мить Гаррі здавалося, що він упаде. Він міцно обхопив мітлу руками й колінами. Такого з ним ще не траплялося.

Ці дивні речі повторилися знову. Мітла немов хотіла скинути його. Але ж "Німбуси 2000" не можуть раптом узяти й надумати скинути свого вершника. Гаррі спробував розвернутися до ґрифіндор ських стовпів, бо хотів попросити Вуда, щоб той узяв коротку перерву, і враз усвідомив, що цілковито втратив контроль над мітлою. Він не міг її повернути!.. Він зовсім не міг нею керувати!.. Мітла зигзагами летіла в повітрі, і час від часу зі свистом неслася то вниз, то вгору — Гаррі ледве втримувався на ній.

А Лі коментував далі:

— Слизерин володіє м'ячем. Квафел у Флінта… він обходить Спінет… минає Бел… отримує блад жером по обличчю — сподіваюся, йому розтрощило ніс, — я жартую, пані професорко!.. Слизерин забиває!.. Ой, ні і і!..



А слизеринці раділи. Здається, ще ніхто не помічав, як дивно поводиться мітла Гаррі. Вона поволі несла його вгору, чимдалі від гри, щомиті сіпаючись і здригаючись.

— Що там той Гаррі си виробляє? — бурмотів Геґрід, дивлячись у бінокль. — Мені си здає, що мітла вже не слухає його… Але ж не міг він…



Зненацька всі трибуни звернули увагу на Гаррі. Його мітла почала швидко крутитися, а він насилу тримався, щоб не впасти. І раптом усі глядачі зойкнули. Мітла Гаррі несамовито шарпнулася, і Гаррі зірвався з неї. Тепер він завис у повітрі, тримаючись за мітлу однією рукою.

— Невже з мітлою щось трапилося, коли на нього налетів Флінт? — прошепотів Шеймус.

— Не могло, — сказав тремтячим голосом Геґрід. — Нічого не могло си вплинути на мітлу, окрім могутньої чорної магії… Жоден дітвак не міг би зашкодити "Німбусові 2000"…

Тут Герміона раптом вихопила Геґрідів бінокль, але замість стежити за Гаррі, почала напружено вдивлятися в трибуни.

— Що ти робиш? — простогнав посірілий Рон.

— Я знала! — задихнулася Герміона. — Снейп!.. Дивися!..

Рон схопив бінокль. Снейп сидів на трибуні з протилежного боку. Він уп'явся очима в Гаррі й невпинно щось бурмотів.

— Він щось робить! Зачаровує мітлу! — пояснила Герміона.

— Що нам робити?

— Я сама!



Не встиг Рон і слова сказати, як Герміона зникла. Рон знову перевів бінокль на Гаррі. Його мітла трусилася з такою силою, що він ось ось мав упасти. Усі глядачі зірвалися на ноги, нажахано спостерігаючи, як близнюки Візлі намагалися підлетіти ближче, щоб пересадити Гаррі на одну зі своїх мітел, але в них нічого не виходило: щоразу, коли вони наближалися, мітла Гаррі підстрибувала ще вище. Тоді близнюки трохи опустилися і стали кружляти під Гаррі, сподіваючись, очевидно, підхопити його, якщо він упаде. Маркус Флінт схопив квафел і забив п'ять голів, але цього ніхто не помітив.

— Швидше, Герміоно! — бурмотів у відчаї Рон. Герміона пропихалася до трибуни, де стояв Снейп, і ось уже підбігала до нього верхнім рядом. Дівчинка навіть не зупинилася, щоб вибачитися перед професором Квірелом, якого вона ненароком зіштовхнула. Бідолаха професор покотився на нижній ряд, а Герміона, підбігши до Снейпа, присіла навпочіпки, витягла чарівну паличку й прошепотіла кілька ретельно дібраних слів. Яскраво блакитне полум'я вихопилося з її палички і стрибнуло на край Снейпової мантії.



Минуло, мабуть, секунд тридцять, поки Снейп збагнув, що горить його одяг. Його раптовий зойк свідчив про те, що Герміона виконала своє завдання. Сховавши вогонь до маленької бляшанки в кишені, вона пішла назад, а Снейп навіть не здогадався, що сталося.

Цього було досить. Високо в небі Гаррі раптом знову зумів осідлати свою мітлу.

— Невіле, можеш дивитися! — вигукнув Рон. Останні п'ять хвилин Невіл заплющився і ридав на грудях у Геґріда.



Гаррі швидко мчав до землі, і тут усі побачили, як він схопився рукою за рота, ніби його от от мало знудити. Гаррі приземлився навкарачки, кашля нув — і щось золоте впало йому на долоню.

Я маю снича! — закричав він, махаючи м'ячиком над головою, і гра скінчилася повним безладдям.

— Він його не піймав, а мало не проковтнув ! — ніяк не міг заспокоїтися Флінт ще з двадцять хвилин після гри, але це вже не мало ніякого значення.



Гаррі не порушив жодного правила, а Лі Джордан і далі радісно вигукував результат матчу: Ґрифіндор переміг з рахунком 170 : 60. Проте Гаррі цього вже не чув. Тієї миті разом з Роном і Герміоною він сьорбав міцний чай у Геґрідовій хатинці.

— Це був Снейп, — розповідав Рон. — Ми з Герміоною бачили його. Він чаклував твою мітлу і щось бурмотів, не спускаючи з тебе очей.

— Дурниці! — сказав Геґрід, який не знав, що діялося на трибунах. — Навіщо Снейп мав би робити щось таке?

Гаррі, Рон і Герміона перезирнулися, міркуючи, що саме розповісти Геґрідові. Гаррі вирішив сказати правду.

— Я щось дізнався про нього, — сказав він Геґрідові. — Він намагався пройти повз того триголового пса під час Гелловіну. Пес покусав його. Ми думаємо, він хотів украсти те, що стереже пес.



З Геґрідових рук випав чайничок.

— Звідки ви си довідали про Флафі? — запитав він.

— Флафі?

— Авжеж! Це мій песик. Я купив си його в одного грека, з котрим здибавси торік у шинку. Я позичив його Дамблдорові для охорони…

— Для охорони чого?

— Всьо, більше нічого не питайте! — похмуро мовив Геґрід. — Це найвища таємниця, отак то.

— Але ж Снейп намагається те вкрасти!

— Дурниці! — повторив Геґрід. — Снейп — учитель у Гоґвортсі, він такого ніколи б си не зробив!

— Чому ж тоді він намагався вбити Гаррі?! — вигукнула Герміона. Події цього дня, безперечно, змінили її думку про Снейпа.

— Геґріде, я знаю, що таке закляття, я все про це читала! Треба ні на мить не спускати очей, а Снейп, до речі, навіть не кліпав, я бачила!..

— А я кажу, що ти си помиляєш! — із запалом сказав Геґрід. — Не знаю, чого Гарріна мітла так си поводила, але Снейп ніколи б си не намагав убити учня! Слухайте мене, ви всі троє: ви встряли в таке, що вас си не стосує. Це небезпечно. Забудьте того пса й забудьте те, що він стереже, бо це справа професора Дамблдора й Ніколаса Фламеля!

— Ага! — сказав Гаррі. — Тут ще замішаний і якийсь Ніколас Фламель, так?..



Геґрід був сердитий сам на себе.
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Дзеркало Яцрес
НаближалосяРіздво. Одного грудневого ранку Гоґвортс прокинувся вкритий пишною сніговою ковдрою. Озеро замерзло, а близнюків Візлі покарали за те, що вони зачарували кілька грудок снігу, і ті носилися всюди за Квірелом, цілячись у його тюрбан. Сови, які зуміли подолати завірюху, щоб доставити пошту, мусили якийсь час відпочивати й лікуватися у Геґріда, щоб набратися сил на зворотну дорогу.

Ніхто вже не міг дочекатися канікул. Ґрифіндор ська вітальня й Велика зала хоч огрівалися камінами, а от у коридорах стояв лютий холод, шибки у класах шарпав несамовитий вітер. Найгіршими були уроки професора Снейпа в підвалі, де в учнів аж пара йшла з рота, і вони тулилися якнайближче до своїх гарячих казанців.

— Мені, в натурі, шкода тих учнів, — казав на уроці заклинань Драко Мелфой, — які лишаться на Різдво у Гоґвортсі, бо їх ніхто не чекає вдома.



Кажучи це, він поглядав на Гаррі. Креб і Ґойл хихотіли. Гаррі, що саме зважував мелений хребет лев'ячої рибки, вдав, ніби не чує їх. Після матчу з квідичу Мелфой став ще нестерпнішим. Роздратований поразкою Слизерину, він спочатку намагався розсмішити всіх байкою про те, що, мовляв, наступного разу ловцем замість Гаррі стане жаба з великою пелькою. Але Мелфой побачив, що ніхто не сміється, бо всі були вражені тим, як Гаррі вдалося втриматися на мітлі, що намагалася його скинути. Саме тому заздрісний і сердитий Мелфой знову почав глузувати з того, що Гаррі не мав справжньої родини.

Гаррі не збирався їхати на Різдво на Прівіт драйв. Професорка Макґонеґел минулого тижня складала список учнів, які лишаться в школі на свята, й Гаррі відразу записався туди. Він не бачив причини, чому має себе жаліти: адже, мабуть, це буде найкраще його Різдво. Рон з братами теж лишалися, бо містер і місіс Візлі мали їхати до Румунії провідати Чарлі.

Вийшовши з підвалу після уроку зілля й насті йок, учні побачили в коридорі велику ялинку, що загородила увесь прохід. Дві величезні ноги й гучне сопіння свідчили, що за ялинкою був Геґрід.

— Гей, Геґріде! Допомогти? — запитав Рон, просунувши голову між гілля.

— Нє! Всьо файно, дєкую, Роне.

— Звільни прохід! — почувся з за Ронової спини зневажливий голос Мелфоя. — Що, Візлі, вирішив, тіпа, заробити трохи грошенят? Мабуть, теж хочеш стати ключником після Ґогвортсу бо Геґрідова халупа — справжній палац проти барлогу твоєї родини.



Рон кинувся на Мелфоя, але сходами якраз спускався Снейп.

— ВІЗЛІ!



Рон, що схопив Мелфоя за груди, відпустив його.

— Його си спровокували, професоре Снейпе, — пояснив Геґрід, вистромивши крізь гілля своє волохате обличчя. — Мелфой почав си ображати його родину.

— Це не має значення. Бійка, Геґріде, це порушення правил Гоґвортсу, — сказав солоденьким голосом Снейп. — Візлі, знімаю з Ґрифіндору п'ять очок, і подякуй, що не більше. А тепер — розходьтеся!

Мелфой, Креб і Ґойл стали незграбно продиратися повз ялинку, обтрушуючи голки і самовдоволено шкірячись.

— Я йому покажу! — скреготів зубами Рон. — Колись я дістануся до нього!

— Я їх обох ненавиджу! — додав Гаррі. — І Мелфоя, і Снейпа.

— Гай гай, нема чого си журити, скоро Різдво, — втішав їх Геґрід. — Знаєте що? Ходіт зі мною до Великої зали, там тепер так файно!



Отож усі троє пішли слідом за Геґрідом з ялинкою до Великої зали, яку оздоблювали до Різдва професорка Макґонеґел і професор Флитвік.

— О, Геґріде! Остання ялинка! Постав її, будь ласка, в тому далекому кутку.



Зала стала напрочуд гарною. З усіх стін звисали гірлянди з омели та гостролисту, а на підлозі стояло не менше дванадцяти різдвяних ялинок; деякі з них іскрилися малесенькими бурульками, а деякі виблискували сотнями свічок.

— Скільки днів вам си лишило до канікул? — запитав Геґрід.

— Один, — сказала Герміона. — До речі… хлопці. у нас ще півгодини до обіду, ходімо до бібліотеки.

— Авжеж, справді, — погодився Рон, неохоче відвівши очі з професора Флитвіка, що випускав зі своєї палички золотаві бульбашки, спрямовуючи їх на гілля нової ялинки.

— До бібліотеки? — здивувався Геґрід, проводжаючи їх із зали. — Перед самими канікулами? Чи не занадто, га?

— Е, це так, не для уроків, — недбало пояснив Гаррі. — Просто відколи ви згадали Ніколаса Фламеля, ми все хочемо з'ясувати, хто це.

— Що?! — Геґрід був приголомшений. — Слухайте мене. Я вже вам казав: киньте цю справу. Вас не стосується, що там си стереже той пес!

— Ми тільки хочемо знати, хто такий Ніколас Фламель, більше нічого, — сказала Герміона.

— Ну… хіба ви самі розкажете, щоб ми даремно не морочилися, — схитрував Гаррі. — Ми вже переглянули сотні книжок і ніяк не можемо його розшукати. Ви хоч натякніть нам… Я пам'ятаю, що вже десь бачив це ім'я.

— Я вам нічого не скажу! — рішуче заперечив Геґрід.

— Тоді ми спробуємо знайти його самі, — сказав Рон, і вони рушили до бібліотеки, залишивши невдоволеного Геґріда.

Відколи Геґрід проговорився про Фламеля, вони й справді шукали в книжках згадки про нього, бо як інакше можна було дізнатися, що саме хоче вкрасти Снейп? Але в яких книжках його шукати? Чим так уславився Фламель, щоб потрапити до книжок? Його не було серед "Великих чарівників XX сторіччя" і "Видатних магів сьогодення"; не згадували про нього і в "Найважливіших магічних відкриттях сучасності" і "Дослідженні останніх тенденцій чарівництва". До того ж, звичайно, треба було ще враховувати розміри самої бібліотеки: десятки тисяч книжок, тисячі поличок, сотні вузеньких проходів між стелажами.

Герміона дістала список тем і заголовків, які вирішила перевірити, а Рон пішов уздовж рядів, навмання витягаючи книжки з поличок. Гаррі попрямував до відділу літератури для службового користування. Він уже давно підозрював, що прізвище Фламеля могло бути десь там. На жаль, щоб зазирнути до будь якої книжки з цього спецфонду, треба було отримати дозвіл, підписаний кимось з учителів, але хто б йому таке підписав? Це були книжки з описами ритуалів могутньої чорної магії, яку у Гоґвортсі ніколи не вивчали, й читати їх могли лише ті старшокласники, які досліджували найвищі рівні захисту від темних мистецтв.

— Чого ти шукаєш тут, хлопче?

— Нічого, — відповів Гаррі. Бібліотекарка мадам Пінс помахала на нього щіточкою від пилу.

— Тоді краще вимітайся звідси. Іди!.. Шкодуючи, що не встиг чогось вигадати, Гаррі вийшов з бібліотеки. Він уже заздалегідь домовився з Роном і Герміоною, що не варто питати мадам Пінс, де можна знайти якісь згадки про Фламеля. Вона, звичайно, могла б їм допомогти, але існував завеликий ризик, що їх може підслухати Снейп.



Гаррі зачекав у коридорі, щоб довідатися, чи не знайшли чогось Рон і Герміона, хоч і не мав на те великої надії. Зрештою, вони шукали вже два тижні, але мали для цього лише кілька хвилин на перерві, тож не дивно, що й досі нічого не знайшли, їм би дуже хотілося мати більше часу для спокійних пошуків і не чути за плечима нервового сопіння мадам Пінс.

Через п'ять хвилин, заперечно похитуючи головами, вийшли Рон і Герміона, і всі троє пішли обідати.

— Поки я буду на канікулах, ви й далі шукайте, добре? — сказала Герміона. — Коли щось знайдете, пришліть мені сову.

Ти можеш розпитати про Фламеля в батьків, — порадив Рон. — Ніякого ризику.

— Це правда, ніякого — особливо, коли зважити, що вони в мене зубні лікарі, — усміхнулася Герміона.



Коли почалися канікули, Рон і Гаррі мали досить вільного часу на роздуми про Фламеля. Мали вони у своєму розпорядженні й цілу спальню, та й вітальня була безлюдніша, ніж звичайно, тож вони могли зручно вмощуватися в кріслах біля каміна. Хлопці просиджували там годинами, ласуючи всім, що можна було настромити на виделку й підсмажити, — грінками, булочками, зефіром, — і придумуючи різні способи на те, щоб Мелфоя вигнали зі школи. Такі розмови дуже їх тішили, хоч і були пустими балачками.

Рон, крім того, навчав Гаррі грати в чарівні шахи. Вони нагадували звичайні маґлівські шахи, але всі фігури були живими, і гра скидалася на командування військом під час битви. Ронові шахи були дуже старі й побиті. Як і всі його речі, вони колись належали комусь із його родини, в даному разі — дідусеві. Проте старі фігури мали свої переваги. Рон так добре їх вивчив, що без жодних проблем змушував їх робити все, що забажає.

Гаррі грав шаховими фігурами, які йому позичив Шеймус Фініґан, і вони йому зовсім не корилися. Він ще й грав поганенько, тож фігури постійно давали йому різні поради, збиваючи його з пантелику: "Не став мене туди, ти що, не бачиш — там його кінь? Піди ось ним, цією фігурою можна пожертвувати".

Напередодні Різдва Гаррі лягав у ліжко, уявляючи різні завтрашні страви й забави і зовсім не сподіваючись дарунків. Але, прокинувшись уранці, відразу побачив коло ліжка чималеньку гору пакунків.

— Вітаю з Різдвом! — сонно пробурмотів Рон, коли Гаррі вискочив з ліжка й накинув на себе халат.

— Тебе також! — відповів Гаррі. — Ти бачиш? Я маю дарунки!

— А ти чого сподівався, капусти? — здивувався Рон, повертаючись до своїх пакунків, яких було значно більше, ніж у Гаррі.



Гаррі взяв верхній дарунок. Він був загорнутий у цупкий бурий папір, на якому виднів абияк нашкрябаний напис: "Гаррі від Геґріда". Всередині була грубо обтесана дерев'яна дудка. Геґрід, напевне, сам її вирізав. Гаррі дмухнув — пролунало щось подібне до ухкання сови.

У другому, малесенькому, пакуночку була записка.

"Ми отримали твого листа й посилаємо різдвяний подарунок. Дядько Вернон і тітка Петунія".

До записки була приліплена скотчем монетка в п'ятдесят пенсів.

— Оце любов! — мовив Гаррі. Рон зацікавився монеткою.

— Дивно ! — вигукнув він. — Яка чудернацька форма! Це що, гроші?

— Можеш узяти їх собі, — розсміявся Гаррі, побачивши Ронів подив. — Так, від Геґріда, від тітки з дядьком, а це хто прислав?

— Мені здається, я знаю хто, — сказав, почервонівши Рон, і показав на досить великий пакунок. — Моя мама. Я їй розповів, що ти ні від кого не сподіваєшся дарунків і… Ой, ні і!.. — простогнав він. — Вона сплела тобі светр фірми Візлі.

Гаррі розірвав папір і побачив там пухнастий яскраво зелений светр і велику коробку домашнього печива.

— Щороку вона плете нам светри, — бідкався Рон, розпаковуючи свого, — і мій завжди темно бордовий!

— Яка вона дбайлива! — сказав Гаррі, куштуючи печиво, яке виявилося дуже смачним.

У наступному дарунку також були ласощі — шоколадні жабки від Герміони.

Залишався ще один пакунок. Гаррі підняв його і зважив на руці. Він був легесенький. Гаррі розгорнув. Щось текуче й сріблисто сіре ковзнуло на підлогу, поблискуючими складками. Ронові аж дух забило.

— Я чув про це, — сказав він стишеним голосом, випустивши з рук коробку з горошком на всі смаки від Герміони. — Якщо це те, що я думаю, то це справді рідкісна штука, і то неймовірно цінна.

— Що це?

Гаррі підняв з підлоги сяйливу сріблисту матерію. Вона була дуже дивна на дотик, немов тканина, зіткана з води.

— Це плащ невидимка! — захоплено вигукнув Рон. — Точно! Спробуй його одягнути!



Гаррі накинув на плечі плаща, і Рон аж завищав:

— Це він!.. Глянь униз!



Гаррі подивився на свої ноги — але вони мовби зникли. Метнувся до дзеркала, і побачив відображення своєї голови, що висіла в повітрі без тіла. Натягнув плаща собі на голову — не стало й голови.

— Там є записка! — раптом вигукнув Рон. — З нього випав папірець!



Гаррі скинув плаща і схопив записку. Дрібним закрученим почерком, якого доти він ніколи не бачив, там були написані такі слова:
Твій тато лишив його мені перед смертю. Настав час повернути його тобі. Користуйся ним з розумом. Бажаю тобі чудового пречудового Різдва.
Не було жодного підпису. Гаррі витріщився на лист. Рон був зачарований плащем.

— Я б за таке віддав усе, що завгодно! — казав він. — Усе, що завгодно!.. Що з тобою?..

— Нічого, — відповів Гаррі. Він почував себе дуже дивно. Хто прислав цього плаща? Невже він справді належав колись його батькові?

Та перше, ніж він устиг щось сказати чи подумати, двері спальні розчинилися навстіж, і до кімнати заскочили Фред і Джордж Візлі. Гаррі миттю заховав плаща. Поки що він не хотів ні з ким ним ділитися.

— Вітаємо з Різдвом!

— Гей, дивися! І в Гаррі є джемпер фірми Візлі! Фред і Джордж були вдягнені в блакитні джемпери, один з великою літерою "Ф", а другий — "Д".

— А в Гаррі кращий, ніж у нас, — сказав Фред, тримаючи светр Гаррі. — Мати, мабуть, більше старається, якщо ти не член родини.

— А чому ти свого не вбираєш, Рон? — запитав Джордж. — Давай, одягни, він гарний і тепленький!

— Ненавиджу бордовий колір! — пробурмотів Рон, неохоче натягаючи через голову светра.

— У тебе нічого не написано, — зауважив Джордж. — Вона, мабуть, думає, що ти й так не забудеш своє ім'я. Але ж і ми не дурні: чудово знаємо, що нас звати Дред і Фордж.

— Що тут за галас?



До кімнати зазирнув Персі Візлі, несхвально похитавши головою. Він, безперечно, теж розгортав свої дарунки, бо тримав у руках пухнастого джемпера, якого й вихопив у нього Фред.

— Літера "П" — Почесний староста! Ану, Персі, вдягай, ми всі одягли свої светри, навіть Гаррі!

— Я… не… хо о чу… — долинали невиразні слова Персі, поки близнюки натягували йому на голову джемпер, збивши з носа окуляри.

— До речі, тобі нема чого сидіти нині зі старостами, — сказав Джордж. — Різдво — це родинне свято.



Й вони поволокли з кімнати Персі, натягши на нього светра, немов гамівну сорочку.

Гаррі ще ніколи в житті не бачив такого різдвяного обіду. Ціла сотня смажених індичок, гори вареної й смаженої картоплі, тарелі з ковбасками, супниці з горошком, срібні соусниці з густою підливкою й приправами з журавлини — і всюди на столі лежали купки чарівних хлопавок. До них і близько не могли дорівнятися ті жалюгідні трубочки з тонкого паперу, які зазвичай купували Дурслі. Гаррі разом з Фредом потягли за нитку чарівної хлопавки, й вона не просто вистрелила, а гахнула, наче гармата, оповивши їх хмарою синього диму, і з неї вилетів адміральський капелюх і кілька живих білих мишок. Дамблдор за Високим столом натягнув замість гостроверхого чарівницького капелюха дитячий чепчик у квіточку і весело реготав, слухаючи жарти професора Флитвіка.

Після індички були гарячі різдвяні запіканки. Персі мало не зламав собі зуба, натрапивши у своїй порції на сховану там срібну монетку — серпик. Гаррі дивився, як дедалі червонішає обличчя Геґріда, який раз у раз підливав собі вина, а тоді взяв і поцілував у щічку професорку Макґонеґел. Вона, на превеликий подив Гаррі, захихотіла й зашарілася, а її капелюшок збився набік.

Коли Гаррі зрештою вийшов з за столу, він ніс із собою цілий оберемок речей, що повилітали з хлопавок, зокрема повний пакет блискучих повітряних кульок, які не лускають, гру "Вирощування власних бородавок" і новесенький комплект чарівних шахів. Білі мишки десь пропали, і Гаррі здогадувався, що вони стануть різдвяними гостинцями для Місіс Норіс.

По обіді Гаррі й брати Візлі досхочу побавилися надворі, жбурляючи один в одного сніжками. Замерзлі, мокрі й захекані, вони зібралися згодом біля каміна в ґрифіндорській вітальні, де Гаррі ганебно продув Ронові своїми новими шахами. Мабуть, поразка не була б такою нищівною, якби Персі постійно йому не підказував.

Після чаю з булочками, канапками з індички, тістечками й різдвяним тортом усі були вже такі пересичені й сонні, що нічого не могли робити перед сном, хіба що мляво спостерігали, як Персі ганявся по всій ґрифіндорській вежі за Фредом і Джорджем, які поцупили його емблему старости.

Для Гаррі це було найкраще в житті Різдво. Проте цілісінький день його постійно гризла одна думка, і тільки вже в ліжку він зрештою зміг цілком на ній зосередитися: хто ж усе таки прислав йому плаща невидимку?

Рона, напханого індичкою й тортом, вже нічого не хвилювало, і він, притулившись до подушки, відразу міцно заснув. Гаррі перехилився через край свого ліжка і витяг з під нього плаща.

Батьків… Це був батьків плащ. Тканина мовби перетікала в його долонях, гладенька, наче шовк, легка, як повітря. "Користуйся ним з розумом", — було написано в листі. Треба його випробувати. Гаррі підвівся з ліжка й загорнувся в плащ. Глянувши на ноги, побачив тільки місячне сяйво й тіні. Дуже кумедне відчуття. "Користуйся ним з розумом".

Зненацька Гаррі відчув, що його сон цілковито пропав. У цьому плащі йому був доступний увесь Гоґвортс. Хвиля збудження пробігла його тілом, поки він мовчки стояв у темряві. Він міг куди завгодно піти в ньому — куди завгодно, і Філч нічого б не довідався.

Рон бурмотів щось уві сні. Може, розбудити його? Але ні… Батьків плащ… Він відчув, що цього — першого — разу хоче випробувати його сам.

Вибрався зі спальні, зійшов сходами донизу, перетнув вітальню й проліз через отвір у портреті.

— Хто це? — скрикнула Гладка Пані. Гаррі промовчав і швиденько рушив уздовж коридору.



Куди піти? Зупинився, дослухаючись, як калатає серце, й замислився. І тут його осяяло. Відділ літератури для службового користування в бібліотеці! Він зможе там читати скільки завгодно, аж доки Довідається, хто такий Фламель. Гаррі попрямував туди, ще щільніше загорнувшись у плащ невидимку.

У бібліотеці було неймовірно темно й моторошно. Гаррі запалив ліхтар, щоб освітити собі шлях поміж стелажами з книжками. Здавалося, ніби ліхтар сам собою пливе в повітрі, й, хоча Гаррі відчував, що тримає його рукою, від цього видовища сипонуло морозом поза шкірою.

Відділ службової літератури містився в глибині бібліотеки. Обережно переступивши через канат, що відгороджував цей відділ від решти книжок, Гаррі підняв ліхтар угору, щоб освітити назви на корінцях книжок.

Це йому мало допомогло. Облуплені й потьмянілі золоті літери складалися в слова дивних мов, яких Гаррі не розумів. Деякі книжки були взагалі без назв. На одній книжці була темна пляма, що страшенно скидалася на кров. Волосся на голові в Гаррі настовбурчилось. Він, може, просто навіював собі, може, ні, але йому здавалося, ніби від тих книжок долинає легенький шепіт, неначе вони знали, що тут хтось чужий.

З чогось таки треба починати. Обережно поставивши ліхтар на підлогу, Гаррі почав оглядати найнижчу полицю, шукаючи якусь цікаву на вигляд книжку. На очі йому трапив великий сріблясто чорний том. Гаррі насилу його витяг, такий він був важкий, і, підперши коліном, розгорнув.

Пронизливий, страхітливий вереск розколов навпіл тишу: книжка кричала! Гаррі миттю закрив її, але крик не вщухав, лунаючи на високій, безперервній, оглушливій ноті. Гаррі позадкував і перекинув ліхтаря, що відразу й погас. Перелякавшись, він почув кроки, які долинали з коридору. Запхавши верескливу книгу назад на поличку, Гаррі почав тікати. У дверях він мало не зіткнувся з Філчем. Філчеві бліді, нестямні очі дивилися просто крізь нього. Гаррі прослизнув попід простягненою рукою Філча й побіг коридором, а у вухах йому й далі відлунював книжчин вереск.

Гаррі несподівано зупинився біля високої постаті в лицарському обладунку. Він так безтямно тікав з бібліотеки, що навіть не звернув уваги, куди біжить. Мабуть, через темряву він анітрохи не міг зорієнтуватися, де він. Пригадав, що біля кухні ніби й стояла якась постать в обладунку, але ж та кухня була поверхів на п'ять нижче.

— Професоре, ви звеліли відразу йти до вас, якщо хтось блукатиме ночами, а щойно хтось був у бібліотеці — у відділі службової літератури.



Гаррі відчув, як кров відхлинула йому з обличчя. Хоч би де він опинився, Філч, здавалося, знав коротшу дорогу, бо його тихий, улесливий голос ставав дедалі ближчим, а відповідав йому, — який жах! — Снейп.

— У спецфонді? Ну, тоді вони десь поблизу, ми їх упіймаємо.



Гаррі завмер на місці, коли з за рогу вийшли Філч і Снейп. Вони, звичайно, не бачили його, але коридор був вузеньким, отож, підступивши, вони неодмінно наскочили б на нього: адже його тіло під плащем нікуди не зникло.

Гаррі якомога тихіше став задкувати. Ліворуч від себе він побачив якісь прочинені двері. Це була його остання надія. Гаррі, затамувавши віддих, проліз у двері, намагаючись не зачепити їх, і зумів, на щастя, зайти до кімнати так, що ніхто нічого не помітив. Снейп із Філчем пройшли зовсім близько, а Гаррі припав до стіни, глибоко дихаючи й прислухаючись до дедалі тихіших кроків. Його мало не зловили, мало не зловили!.. Минуло кілька секунд, поки Гаррі почав бачити, що було в тій кімнаті, де він заховався.

Кімната скидалася на клас, у якому давно не вчилися. Попід стінами проступали темні контури зсунутих столів і стільців, а сміттєвий кошик був перекинутий. Але там було ще щось, зіперте на стіну навпроти нього, що виглядало в цій кімнаті чужим, мовби хтось просто поставив його тут, щоб воно нікому не заважало.

Це було велике — заввишки аж до стелі — дзеркало в пишно оздобленій золотій рамі й на двох пазуристих ніжках. Угорі був вирізьблений напис: "ЯЦРЕС ОГОВТ ЯННАЖАБ А УЖАКОП ІБОТ ЯЧ ЧИЛБО ЕН Я".

Забувши про страх, Гаррі підступив до дзеркала, сподіваючись, що й там не побачить свого відображення. Став перед ним.

Щоб не скрикнути, мусив затулити рота рукою. Озирнувся на всі боки. Його серце закалатало шаленіше, ніж тоді, коли заверещала книжка, — він побачив у дзеркалі не тільки себе, а й цілу юрбу людей, які стояли в нього за плечима.

Проте кімната була безлюдною. Хапаючи ротом повітря, Гаррі знову поволі обернувся до дзеркала.

Бачив там себе, блідого й переляканого, і бачив за собою відображення принаймні ще десятьох людей. Гаррі глянув через плече: там і далі нікого не було. А може, вони теж усі невидимі? Може, він опинився в кімнаті, заповненій невидимими людьми, і весь секрет полягає в тому, що дзеркало відображає їх усіх — байдуже, видимі вони чи невидимі?

Знову глянув у дзеркало. Жінка, котра стояла зразу за його відображенням, усміхалася й махала йому рукою. Гаррі простяг назад руку, але нічого не намацав. їхні віддзеркалення стояли так близько, що якби вона справді була там, він мав би доторкнутися до неї, але відчував тільки повітря: та жінка і решта тих людей існували лиш у дзеркалі.

А жінка була дуже гарна. Мала темно руде волосся, а її очі… — її очі схожі на мої, подумав Гаррі, підходячи до дзеркала ближче. Ясно зелені й точнісінько такої самої форми… але тут він помітив, що жінка плакала; усміхалась, а водночас і плакала. Високий, худий, чорнявий чоловік, який стояв біля неї, пригорнув її до себе. Він був в окулярах, а його волосся геть скуйовдилось і стирчало на потилиці так само, як і в Гаррі.

Гаррі вже так близько підійшов до дзеркала, що мало не торкався носом свого відображення.

— Мамо?.. — прошепотів він. — Тату?..



Усміхаючись, вони дивилися на нього. А Гаррі поволі почав розглядати обличчя решти людей у дзеркалі й побачив ще більше схожих на свої зелених очей, таких носів, як у нього, а в одного дідуся були, здавалося, навіть такі самі, як у Гаррі, гострі коліна. Гаррі вперше в житті дивився на свою родину.

Поттери всміхалися й махали йому руками, а Гаррі не міг надивитися на них, зіпершись долонями на скло, немов сподівався пройти крізь нього й опинитися серед них. Гаррі відчував великий біль, у якому змішалися радість і глибокий смуток.

Гаррі не пам'ятав, як довго він там стояв. Відображення не зникали, і він дивився, дивився, не відриваючись, аж поки якийсь далекий шум змусив його опам'ятатися. Треба вертатися до спальні. Востаннє глянув на мамине обличчя, прошепотів: "Я ще прийду!" — і вибіг з кімнати.

— Міг би й розбудити мене! — сердито буркнув Рон. — Я повернуся туди ввечері, і ти можеш піти зі мною, я покажу тобі дзеркало.

— Я б хотів побачити твоїх маму й тата! — захоплено гукнув Рон.

— А я б хотів бачити всю твою родину, всіх Візлі. Ти зможеш показати мені решту своїх братів та всіх інших родичів.

— Та їх можна побачити коли завгодно! — відповів Рон. — Просто приїжджай цього літа до нас. Хтозна, може дзеркало показує лише мертвих. Шкода тільки, що ти нічого не довідався про Фламеля. Бери якусь шинку чи що, чого ти нічого не їси?

Гаррі не міг їсти. Він бачив своїх батьків і знову побачить їх увечері. Він майже забув про Фламеля. Це вже не здавалося йому таким важливим. Яка різниця, що там стереже той триголовий пес? Ну то й що, коли Снейп його вкраде?

— З тобою все гаразд? — поцікавився Рон. — Ти якийсь наче дивний.



Найдужче Гаррі боявся, що не зможе знову знайти ту кімнату з дзеркалом. Удвох із Роном, накрившись одним плащем, вони посувалися набагато повільніше. Вони намагалися відтворити Гаррін шлях з бібліотеки і майже годину тинялися темними переходами.

— Я вже змерз! — поскаржився Рон. — Пішли назад.

— Ні! — прошипів Гаррі. — Я знаю, це десь тут. Вони проминули привид високої відьми, що линув їм назустріч, але більше нікого не бачили. Якраз тоді, коли Рон застогнав, що від холоду вже не чує ніг, Гаррі помітив постать лицаря.

— Це тут!.. ось тут!.. так!



Хлопці штовхнули двері. Гаррі скинув з плечей плаща і побіг до дзеркала.

Вони всі були там. Мама й тато зраділи, уздрівши його.

— Бачиш? — прошепотів Гаррі.

— Я нічого не бачу.

— Дивися! Дивися на них усіх!.. їх там повно!..

— Я бачу тільки тебе.

— Придивися уважніше, давай, стань на моє місце!



Гаррі відступив убік, та коли перед дзеркалом став Рон, Гаррі вже не бачив своєї родини, а бачив у дзеркалі тільки Рона у вовняній піжамі.

Зате Рон тепер приголомшено розглядав себе.

— Глянь на мене! — вигукнув він.

— Що, бачиш свою родину?

— Ні… Я тут сам, але якийсь інакший! Ніби старший і… я найкращий учень школи!

— Що?

— Я… маю на собі емблему, яку носив колись Вілл. А ще я тримаю кубок гуртожитків і кубок з кві дичу… Я ще й капітан команди з квідичу!



Рон ледве відвів очі від цього чудового видовища й захоплено глянув на Гаррі.

— Думаєш, це дзеркало показує майбутнє?

— Як таке може бути? Вся моя родина вже мертва. Дай но я гляну ще раз!

— Ти вже був тут минулої ночі, тепер дай мені трохи подивитися!

— Ти просто тримаєш кубок з квідичу! Що тут Цікавого? А я хочу побачити своїх батьків.

— Не штовхайся!



Несподіваний шум у коридорі урвав їхню суперечку. Хлопці й не помітили, що розмовляють надто голосно.

— Швиденько!



Рон ледве встиг накинути на Гаррі плаща, як у дверях засвітилися очі Місіс Норіс. Рон і Гаррі завмерли, думаючи про одне: чи діє плащ і на котів? Трохи постоявши, кицька повернулася й пішла.

— Тут небезпечно. Вона, мабуть, побігла за Філчем, бо почула нас. Ходімо звідси!



І Рон витягнув Гаррі з кімнати.

Сніг не розтанув і наступного ранку.

— Гаррі, пограємо в шахи? — запитав Рон.

— Не хочу.

— Може, підемо до Геґріда?

— Ні. Йди, як хочеш…

— Гаррі, я знаю, про що ти думаєш, — про дзеркало. Але не йди туди сьогодні.

— Чому?

— Не знаю. Просто маю погане передчуття. Хай там як, ти вже надто багато разів мало не встрявав у халепу. Вони там зараз усе винюхують — Філч, Снейп і Місіс Норіс. Що з того, що вони тебе не бачать? А якщо зіткнуться з тобою? Якщо ти сам зіб'єш кого небудь?

— Ти вже говориш як Герміона.

— Гаррі, я серйозно, не йди.



Та Гаррі думав лише про одне: як знову опинитися перед дзеркалом, і Рон не зумів би його зупинити.

Тепер, за третім разом, Гаррі було значно легше знайти дорогу. Він рухався дуже швидко і знав, що шумить набагато більше, ніж годилося б, проте не зустрів нікого.

І ось уже знову до нього всміхалися мама й тато, а один із його дідусів жартома вклонився йому.

Гаррі присів на підлогу перед дзеркалом. Ніщо не могло утримати його від того, щоб просидіти тут з родиною цілу ніч. Абсолютно ніщо. Окрім…

— Що, Гаррі, знову повернувся?



Гаррі відчув, як у нього всередині все захололо. Він озирнувся. За столом біля стіни сидів не хто інший, як Албус Дамблдор. Гаррі пройшов зовсім близько від нього і навіть не помітив, бо відчайдушно прагнув якнайшвидше дістатися до дзеркала.

— Я… я не побачив вас, пане професоре.

— Дивно, яким ти став короткозорим завдяки своїй невидимості, — сказав Дамблдор, і Гаррі відлягло від серця, коли той усміхнувся.

— Отже, — заговорив Дамблдор, виходячи з за столу й сідаючи на підлогу біля Гаррі, — ти, як і багато хто перед тобою, відкрив принади дзеркала Яцрес.

— Я не знав, пане професоре, що воно так називається.

— Але, сподіваюся, вже збагнув, що воно робить?

— Воно… ну… воно показує мені мою родину…

— А Ронові показало, що він найкращий учень школи.

— Звідки ви знаєте?

— Мені не треба плаща, щоб стати невидимим, — лагідно пояснив йому Дамблдор. — Ну, ти вже здогадуєшся, що саме нам усім показує дзеркало Яцрес?



Гаррі заперечно похитав головою.

— Зараз поясню. Найщасливіша людина на землі могла б дивитися у дзеркало Яцрес, як у звичайне дзеркало, тобто, дивлячись у нього, бачила б там тільки себе. Тепер ти зрозумів?



Гаррі замислився і згодом поволі вимовив:

— Воно показує нам те, чого ми хочемо… все, чого ми захотіли б…

— І так, і ні, — спокійно відповів Дамблдор. — Воно показує нам найглибше, найсокровенніше бажання нашого серця — не більше й не менше. Ти ніколи не знав своїх рідних, тому бачиш їх усіх навколо себе. Роналд Візлі, що завжди був у затінку своїх братів, бачить себе найкращим з них усіх. Проте це дзеркало не дасть нікому ні знань, ні правди. Траплялося, люди вмирали біля нього, заворожені побаченим, або божеволіли, не знаючи, чи все це реально збудеться, чи ні.

Гаррі, завтра дзеркало перенесуть до іншого будинку, і я прошу тебе не шукати більше його. Якщо ти колись натрапиш на нього знову, ти будеш уже готовий до цього. Не варто поринати у мрії, забуваючи про життя, пам'ятай про це. Ну, а тепер, чому б тобі знову не вбратися в цей чудовий плащ і не вернутися до спальні?

Гаррі підвівся.

— Пане… професоре Дамблдоре! Чи міг би я щось запитати?

— Звісно, бо ти вже запитав мене, — усміхнувся Дамблдор. — Але можеш поставити ще одне запитання.

— А що бачите в цьому дзеркалі ви?

— Я? Я бачу себе з парою товстих вовняних шкарпеток у руці.

Гаррі здивовано глянув на нього.

— Мені ніколи не вистачає шкарпеток, — пояснив Дамблдор. — Ось іще одне Різдво минає, а я не отримав жодної пари. Люди чомусь думають, що мені треба дарувати самі книжки.



Лише опинившись у ліжку, Гаррі збагнув, що Дамблдор, мабуть, був не зовсім щирим. Але ж, подумав він, скидаючи Скеберса з подушки, то було цілком особисте запитання.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка