Дипломної педагогічної освіти апн україни пасічник володимир романович ( 4 / 9 ) система підготовки вчителя історії у польщі (80-90-ті роки ХХ століття) 13. 00. 04 теорія І методика професійної освіти



Скачати 316.1 Kb.
Дата конвертації06.05.2016
Розмір316.1 Kb.
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ

ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ АПН УКРАЇНИ



ПАСІЧНИК ВОЛОДИМИР РОМАНОВИЧ
УДК 37 ( 4/9 )

СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ ВЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ

У ПОЛЬЩІ (80-90-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ)

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти



АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.



Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України



ЄВТУХ Микола Борисович, Президія Академії педагогічних наук України, академік-секретар Відділення педагогіки і психології Вищої школи АПН України.
Науковий консультант:

доктор хабілітований, професор Ежи КУКУЛЬСЬКИЙ, Свєнтокрижська педагогічна академія (м.Кельце). Філія в Петркове-Трибунальськім, Польща, проректор.


Офіційні опоненти:

– доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України НИЧКАЛО Неллі Григорівна, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, заступник директора;


– кандидат педагогічних наук, доцент, ПУЦОВ Володимир Іванович, Центральний Інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, завідувач кафедри педагогіки післядипломної педагогічної освіти.
Провідна установа:

Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м.Тернопіль.


Захист відбудеться 30.05.2001 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.455.01 в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, Київ-53, вул. Артема, 52А, корпус ІІІ, аудиторія 20.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України (04053, Київ-53, вул. Артема, 52А, корпус ІІІ.).

Автореферат розіслано 27.04.2001 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С.Снісаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Одним з основних факторів прогресу в освіті є якість підготовки педагогічних кадрів. Ускладнення завдань школи і функцій вчителя відповідно до вимог реформування всіх галузей освіти зумовило необхідність підвищення вимог до його професійно-педагогічної підготовки, змісту, методів та засобів формування у майбутнього педагога високої фахової і спеціальної ерудиції.

Активна трансформація українського суспільства ставить перед вищою освітою нові завдання, які зумовлені необхідністю поглиблення і розширення наукового обгрунтування радикальних перетворень, що здійснюються в суспільстві і освітянській галузі на початку третього тисячоліття.

У наш час проводяться інтенсивні пошуки найдоцільнішого змісту і структури професійно-педагогічної підготовки майбутніх вчителів у різних країнах Європи. Докорінні зміни, які переживає сьогодні історична освіта в Україні, вимагають перегляду ряду питань щодо ролі історичних та психолого-педагогічних дисциплін у вищих навчальних закладах, де готують майбутніх вчителів історії, а також цілей навчання історії, змісту професійно-педагогічної підготовки та її обсягу.

Гуманізація і демократизація навчально-виховного процесу професійно-педагогічної підготовки вчителів України, впровадження нових педагогічних технологій, пошук найбільш оптимальних концептуальних підходів до розвитку національної педагогіки, зумовлюють зростання наукового і практичного інтересу до вивчення досвіду загальноосвітньої та вищої школи, зокрема, Республіки Польщі. Необхідно також виявити спільні підходи у розбудові національної системи освіти і реформування підготовки педагогів у вищих навчальних закладах України та Польщі.

Для незалежної України вивчення цього досвіду є актуальним, оскільки здійснюється заплановане на початку 90-х років "відродження і розбудова якісно нової системи освіти" (Державна національна програма "Освіта" / Україна XXI століття) (1994 р.). Успіху реформ у складних сучасних економічних умовах сприятиме вивчення зарубіжних систем педагогічної освіти, об'єктивний аналіз і пошуки новітніх зразків і досягнень, з урахуванням національних особливостей і вітчизняних наукових здобутків у цій галузі.

Крім того, актуальність зумовлена також недостатнім вивченням системи підготовки вчителів історії, як складової частини системи професійно-педагогічної освіти студентів вищих навчальних закладів окремих країн Європи. Слід наголосити, що такі дослідження є основою для широкого порівняльно-історичного вивчення загальних і специфічно-національних явищ в європейській педагогіці.

Таким чином, актуальність національного і зарубіжного досвіду в сфері професійно-педагогічної підготовки вчителів історії, необхідність подальшої розробки теоретико-методологічних засад історично-педагогічної освіти на сучасному етапі перебудови вищої і середньої школи, стан дослідження цієї проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження – “Система підготовки вчителя історії у Польщі (80-90-ті роки XX століття)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснене відповідно до загального напряму наукової комплексної програми Інституту педагогіки АПН України як складова тематичного плану досліджень лабораторії історичної освіти (номер держреєстрації 0198U007652). Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту педагогіки АПН України (протокол №4 від 29 квітня 1999 р.), узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології України (протокол №6 від 18 жовтня 1999 р.).

Об'єкт дослідження – підготовка педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах Польщі в 80-90 рр. XX століття.

Предмет дослідження – процес професійно-педагогічної підготовки вчителів історії в умовах реформування освіти у Польщі.

Мета дослідження полягає у виявленні та науковому обгрунтуванні сутності, головних закономірностей і провідних тенденцій розвитку системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії у вищих навчальних закладах Польщі в період 1980-2000 рр.

Відповідно до предмета і мети визначено такі завдання дослідження:



  1. здійснити ретроспективний аналіз розвитку системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії у вищих навчальних закладах Польщі в 1980 – 2000 роки;

  2. проаналізувати теоретико-методичні засади підготовки педагогів у польських вищих навчальних закладах та охарактеризувати науково-методичні вимоги до сучасного вчителя історії;

  3. розкрити зміст та організаційну структуру професійно-педагогічної підготовки майбутніх вчителів історії та визначити основні тенденції її розвитку на сучасному етапі у вищих навчальних закладах Польщі;

  4. виявити можливості використання та впровадження в практику вищих навчальних закладів України ідеї польського досвіду вдосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів історії.

Методологічною основою дослідження є теорія пізнання, положення про історичний та діалектичний підхід до соціально-освітніх явищ і процесів, принципи системного підходу до порівняльно-педагогічних досліджень; принципи неперервності та наступності у розвитку освіти в європейських країнах.

Теоретичну базу дисертаційного дослідження склали праці з порівняльної педагогіки Н.В.Абашкіної, Б.В.Вульфсона, Е.І.Коваленко, В.І.Момикало, Н.Г.Ничкало, Л.П.Пуховської, О.В.Сухомлинської, А.Сухонського, Ч.Новарського, Е.Центковського та ін.

Праці з питань підготовки вчителів у вищих навчальних закладах України і Польщі В.І.Бондаря, А.В.Василюк, М.Б.Євтуха, І.А.Зязюна, І.М.Ковчиної, В.І.Маслова, О.Г.Мороза, В.І.Пуцова, Т.Вілоха, Ч.Купісієвича, Т.Левовицького, В.Оконя та ін.

Дисертаційні дослідження, публікації з проблеми теорії і практики спеціальної і психолого-педагогічної підготовки вчителів історії в Україні і Польщі А.А.Булди, С.О.Нікітчиної, В.Є.Прокопчука, О.І.Пометун, А.Зелецького, Е.Матерницького, Ч.Майорка, Я.Мазур, Е.Тжецінської та ін.

Джерельна база дослідження :


  1. нормативно-правова документація Республіки Польщі та України, матеріали науково-педагогічних з'їздів та конференцій;

  2. науково-педагогічні періодичні видання Польщі (Nowa Szkola – Нова Школа, Zycie Szkoly Wyџszej – ?иття Вищої Школи, Kwartalnik Historyczny – Квартальнік історичний, Wiadomoњci Historyczne – ?ідомості історичні та ін.);

  3. довідкова література (енциклопедії, словники, інформатори);

  4. навчально-методична література (підручники і посібники з історії та суспільствознавства для середньої і вищої школи; плани і програми історичних факультетів університетів та вищих педагогічних шкіл, початкової і середньої школи).

Етапи дослідження:

Пошуковий етап (1997-1998 р.р.) – вивчення польської, української, російської літератури з порівняльної педагогіки; аналіз результатів досліджень з проблем підготовки педагогічних кадрів у вищих навчальних закладах Польщі; визначення об'єкта, предмета, мети та завдань дослідження.

Дослідно-аналітичний етап (1999-2000 р.р.) – стажування в Свєнтокрижській педагогічній академії (м.Кельце), філія в м.Петрков-Три-бунальський; вивчення досвіду підготовки вчителів історії у вищих навчальних закладах Польщі (Варшавський, Лодзинський, Познанський університети, Свєнтокрижської, Краківської педагогічних академій); аналіз навчальних планів та програм для шкіл та вищих навчальних закладів; вивчення першоджерел з проблеми дослідження у бібліотеках Польщі; систематизація дослідницьких даних.

Узагальнюючий етап (2000-2001 р.р.) – узагальнення результатів дослідження, визначення етапів розвитку історичної освіти у вищих навчальних закладах в умовах соціально-політичної та економічної кризи в Польщі у 80-х роках та реформування освіти у 90-х роках; порівняння підходів до професійної та психолого-педагогічної підготовки вчителів історії у вищих навчальних закладах України та Польщі.

Методи дослідження:

Для вирішення поставлених завдань використовувались загально-наукові методи теоретичного та емпіричного дослідження.



  1. Історико-логічний, теоретичний і порівняльний аналіз документів, нормативно-правових актів, матеріалів з питань реформування системи підготовки педагогічних кадрів у Польщі уможливив виявити, узагальнити і систематизувати дані з проблеми дослідження; історико-педагогічний аналіз публікацій (монографії, періодичні видання, матеріали науково-практичних конференцій, посібники та ін.), дозволяв визначити основні тенденції в становленні і розвитку системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії в період визначених історичних етапів.

  2. Спостереження за проведенням різних форм навчально-виховного процесу; інтерв'ю, бесіди та дискусії з викладачами вищих навчальних закладів дали змогу встановити особливості змісту та організаційної структури підготовки вчителів історії у Польщі на сучасному етапі.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше виявлено провідні тенденції і показано досягнення в розвитку змісту, форм і методів професійно-педагогічної підготовки вчителів історії у вищих навчальних закладах Польщі за період з 1980 до 2000 року; здійснено порівняльний аналіз систем підготовки вчителів історії у вищих навчальних закладах Польщі і України; вперше обгрунтовано положення щодо загального та особливого у реформуванні системи підготовки вчителів історії Польщі за останні роки.

Теоретичне значення дослідження полягає у сформуванні цілісного уявлення про розвиток системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії та реформування її в 90-ті роки; у виявленні провідних ідей, теоретичних та організаційно-методичних засад, альтернативних концепцій, моделей і специфічних умов функціонування змісту та організаційних форм польської історичної освіти у 80-90 роки.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати та висновки можуть бути використані при написанні спеціальних і узагальнюючих праць з порівняльної педагогіки, історії педагогіки, навчальних посібників, а також для розробки спецкурсів, проведенні семінарських і практичних занять на історичних факультетах вищих навчальних закладів, в діяльності закладів післядипломної освіти вчителів.

Особистий внесок автора полягає у визначенні змісту та структури професійно-педагогічної підготовки вчителів історії в університетах та педагогічних інститутах Польщі в період з 1980 до 2000 року; в обгрунтуванні положення щодо удосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителів в умовах реформування освіти в Польщі в 1990-2000 роки; у публікації, виконаної у співавторстві, дисертантові належить частина, що стосується накопичення фактичного матеріалу та його аналізу; в розробці моделі випускника історичного факультету вищого навчального закладу Польщі за спеціальністю – вчитель історії та суспільствознавства.

Вірогідність наукових результатів і висновків дисертації забезпечувалась методологічною обгрунтованістю вихідних позицій дослідження; застосуванням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних його меті, предмету та завданням; системним аналізом джерел з питань реформування системи підготовки педагогічних кадрів в Польщі та узагальненням досвіду підготовки вчителів історії в польських вищих навчальних закладах.

На захист виносяться:

  1. виявлені основні тенденції функціонування та розвитку історичної освіти в Польщі у 1980 – 2000 рр.;

  2. характеристика положень щодо загального та особливого у реформуванні системи підготовки вчителів історії Польщі в останнє десятиріччя XX століття;

  3. рекомендації щодо використання ідей позитивного польського досвіду професійно-педагогічної підготовки вчителів історії у вищих навчальних закладах України.

Апробація і впровадження результатів дослідження здійснювались під час наукового стажування на історичному факультеті Свєнтокрижської педагогічної академії (м.Кельце), філія в м.Петркові-Трибунальскім (1999-2000 рр.), виступах на Міжнародних (м.Тернопіль та м.Петрков-Трибунальський – Польща) науково-практичних конференціях у 2000 році.

Публікації. Основні положення та висновки дисертації висвітлені у семи публікаціях автора, з них шість у наукових фахових виданнях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається з вступу; двох розділів, які завершуються висновками; висновків; списку використаних джерел та додатків. Дисертація викладена на 160 сторінках основного тексту, містить 5 таблиць. У роботі використано 245 літературних джерел, з яких 179 – польською мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, сформульовано мету і завдання, викладено наукову новизну та теоретичну значущість, апробацію та впровадження результатів, особистий внесок здобувача.



У першому розділі “Реформування системи підготовки вчителів історії у вищих навчальних закладах Польщі у 80-90-х роках” на підставі аналізу історичної, філософської, психолого-педагогічної літератури, навчальних планів та програм для історичних факультетів університетів та педагогічних інститутів викладено результати ретроспективного аналізу розвитку системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії, розкриті основні тенденції модернізації та змін в історичній освіті у Польщі.

Система підготовки вчителів історії у вищих навчальних закладах Польщі з повоєнних років по 90-ті роки пройшла складний шлях свого становлення.

Після завершення другої світової війни у підготовці вчителів історії у 1945-1947 рр. зберігалась довоєнна система, основною навчальною базою якої залишились університети та педагогічні ліцеї. Зміни у змісті професійної підготовки вчителів були не суттєвими, а законодавчу базу її складали лише модифіковані закони міжвоєнного періоду.

У зв'язку з дефіцитом педагогічних кадрів уряд країни лібералізував вимоги щодо кваліфікації вчителів середніх загальноосвітніх шкіл, відкривши допуск до педагогічної діяльності, у так званий перехідний період, особам, які не мали відповідної педагогічної освіти. У 1946 р. були створені 3-х річні державні педагогічні інститути (Wyџsza szkola pedagogiczna), завдання яких полягало у підготовці вчителів для основних (podstawowych) шкіл. На відміну від педагогічних інститутів в університетах Польщі існувала 5-річна система навчання на історичному факультеті, в основу якої було покладено магістерський цикл підготовки спеціалістів історії.

Кінець 40-х та початок 50-х років характерний стрімким відродженням нової польської історичної освіти, водночас це був період посилення її ідеологізації, обмеження можливостей для наукової діяльності викладачів історичних факультетів вищих навчальних закладів. Збільшення випуску вчителів історії одночасно супроводжувалось поглибленням розриву між цілями історичної освіти, змістом програм з навчальних дисциплін для історичних факультетів університетів і педагогічних інститутів, їх примусової і централізованої реалізації.

Однак, слід зазначити, що в цей час розпочався поступовий відхід від штучних і обов'язкових для виконання міністерських декретів, а також консервативних форм функціонування історичних факультетів вищих навчальних закладів, характерних для попереднього періоду.

У 50-ті роки у рамках єдиного циклу підготовки вчителів історії сформувалося кілька циклів навчальних дисциплін, які входили до певних предметних блоків. Перший блок складали предмети спеціальних історичних дисциплін. До нього входили фундаментальні, професійні та допоміжні історичні дисципліни (600-900 год.). У другий блок увійшли предмети соціально-гуманітарні або цикл соціально-політичних навчальних дисциплін (600 год.). Третій блок складали психолого-педагогічні предмети (від 400 до 600 год.). Він охоплював такі навчальні дисципліни: психологію, педагогіку й організацію шкільництва та історію виховання. Відповідний розподіл навчальних дисциплін в навчальних планах був характерним для історичних факультетів обох типів вищих навчальних закладів, за винятком предметів психолого-педагогічного блоку з чіткою тенденцією переваги в кількості навчальних годин на даний блок в педагогічних інститутах.

З другої половини 50-х років почався процес лібералізації у навчально-виховному процесі на історичних факультетах обох типів вищих навчальних закладів. Університети та педагогічні інститути отримали право вносити свої корективи у навчальні плани, що були рекомендовані Міністерством освіти, доповнювати їх навчальними предметами, які були потрібні для підготовки висококваліфікованих спеціалістів історії. Провідні ідеї історичної освіти того періоду визначились на основі: комуністичної ідеології, партійно-класового підходу до оцінки суспільного життя, пролетарського інтернаціоналізму та ін.

Аналіз 12 навчальних планів університетів та педагогічних інститутів Польщі, які використовувались у 60-70-х роках, дав змогу дійти до висновку, що вони були надмірно перевантажені теоретичним матеріалом. Значна увага приділялась суспільним дисциплінам і недооцінювалась методична підготовка студентів. Не знайшли належного місця в системі університетської підготовки вчителів історії предмети психолого-педагогічного циклу. У змісті та методах професійної підготовки вчителів історії за означений період відчутних прогресивних змін не відбулось.

У 1981/82 навчальному році була проведена чергова реорганізація системи вищої освіти у Польщі, внаслідок якої було передбачено введення у педагогічних інститутах 5-ти річного терміну навчання, котрий функціонує і сьогодні. У 80-х роках підготовка вчителів історії здійснювалась у 10 університетах та 7 педагогічних інститутах.

Початок 80-х років відзначився поглибленням кризи педагогічної освіти в Польщі. Ця криза спричинила дефіцит педагогічних кадрів в школах. В умовах браку вчителів введений у 1981 році “Статут вчителя” відкрив дорогу в школи особам без вищої освіти та належної педагогічної підготовки. Кваліфікаційний рівень вчителів історії значно знизився. Одночасно до неприпустимо низького рівня знизилась практична цінність та корисність для студентів, які навчались на історичних факультетах польських вищих навчальних закладів, всього комплексу отриманої ними психолого-педагогічної підготовки.

Навчальний процес на історичних факультетах вищих навчальних закладів Польщі був перевантажений предметами, зміст яких мало відповідав практичним потребам майбутнього вчителя історії (марксизм-ленінізм, історія робітничого руху та ін.). У більшості університетів та педагогічних інститутів була слабка матеріальна база та мало місце значне недоінвестування науково-дослідної роботи викладачів.

Кризовий стан історичної освіти, як у школі, так і в вищих навчальних закладах, викликав значне занепокоєння у провідних польських педевтологів, дидактів історії та вчителів. Майже всі 80-ті роки пройшли під гаслами реформування історичної освіти у всіх типах шкіл, від початкової до вищої. Одним з основних компонентів цієї реформи передбачалася модернізація системи підготовки вчителів історії.

Процес кардинального реформування освіти був започаткований приходом до влади 4 вересня 1989 року демократичного уряду. Вища школа стала головним об'єктом реформування освіти в умовах демократизації суспільства. Закон про вищу освіту (1990 р.) значно розширив автономію історичних факультетів, радикально вплинув на процес реорганізації вищої історичної освіти та удосконалення системи підготовки вчителів історії.

Основними напрямами кардинальних змін в підготовці майбутніх вчителів стали: деідеологізація, деполітизація та покращення методичної підготовки студентів; індивідуалізація навчального процесу; розширення самостійності студентів; поліпшення якості організації та змісту навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах; приділення більшої уваги організації та проведенню педагогічної практики в школі; розширення контактів з європейськими університетами та іншими зарубіжними навчальними закладами, які здійснюють підготовку вчителів-істориків.

Нова модель неперервної історичної освіти, яка була створена на початку 90-х років (А.Зелецький, Е.Матерницький. Ч.Майорек, Ч.Новарський, А.Сухонський та ін.) спрямовувалася на вироблення в учнівської молоді та студентів вмінь виявляти необ'єктивність та стереотипи у соціальних явищах, виробляти в аналізі минулого різні точки зору та давати їм власну оцінку. Вона закладає плюралізм думок, відхід від винятково політично-економічного розуміння історичного процесу на користь соціологічних, психологічних та етнографічних аспектів у повсякденному житті людини. При цьому значно зростає роль нових дидактичних засобів викладання історії, зокрема, мультимедіальних, використання на уроках історії в школі першоджерел, комп'ютерної техніки та ін.

Поряд із значними успіхами на рубежі 80-90-х років польська історична освіта мала деякі негативні тенденції, серед яких, на наш погляд, особливо помітними є: скорочення навчальних годин на вивчення історії як в школі, так і в інших навчальних закладах середньої освіти (гімназії, професійні школи); зростання безробіття серед вчителів; недоінвестування наукових досліджень в університетах та педагогічних інститутах, що було спричинено зовнішніми і внутрішніми чинниками соціально-економічного розвитку Польщі у той період.

У другому розділі “Зміст та організація професійно-педагогічної підготовки вчителя історії у вищих навчальних закладах Польщі на сучасному етапі” на основі аналізу наукових джерел, навчальних планів і програм університетів та педагогічних інститутів розкрито основні тенденції змін та удосконалення системи підготовки вчителів історії, проаналізовано сучасні вимоги до професійно-педагогічної діяльності вчителів шкіл в нових умовах функціонування освітньої системи країни.

У модернізації змісту підготовки вчителів історії у Польщі в 90-х роках має місце компроміс між обов'язковими вимогами щодо змісту підготовки педагогів та реальними тенденціями характерними для кращих вищих навчальних закладів Європи. На історичних факультетах університетів та педагогічних інститутів Польщі загальною є тенденція еволюційного відходу від консервативних методів в організації та змісті навчального процесу, що, в цілому, відповідає соціально-економічним умовам розвитку польського суспільства. Сутність стратегічного напряму змін у навчальному процесі студентів полягала в істотних нововведеннях з урахуванням існуючих традиційних організаційних форм функціонування вищої педагогічної освіти. Хронологічно етап модернізації навчального процесу (його змісту та організації) на історичних факультетах польських вищих навчальних закладів охоплює 90-ті роки і продовжується в наш час.

У 90-ті роки підготовка вчителів історії здійснювалась в 13 університетах та 12 педагогічних інститутах. Навчальні плани і програми історичних факультетів зберегли традиційну тривалість – 5 років, поділених на 10 семестрів. Для здобуття ступеня магістра історії випускник повинен успішно захистити магістерську роботу, над якою він працював не менше двох років. До того ж, постановою Міністерства освіти Польщі від 10 жовтня 1991 року для отримання права стати випускником історичного факультету за фахом – вчитель історії та науки про суспільство студенти обох типів вищих навчальних закладів повинні засвоїти обов'язковий курс психолого-педагогічних дисциплін у загальному обсязі – 270 годин (психологія, педагогіка, методика викладання історії у школі), а також взяти участь у шкільній практиці (обсяг – 150 годин) (рис.1).

Рис. 1. Загальний обсяг навчального часу на історичних факультетах

окремих вищих навчальних закладів Польщі (дані за 1999/2000 навчальний рік)

Аналіз змісту 11 навчальних планів та 26 програм вищих навчальних закладів обох типів показав, що серед елементів нововведення можна передусім виділити: широку індивідуалізацію навчання; зростання можливостей щодо добровільного вибору вивчення ряду навчальних дисциплін; збільшення часу для самостійної роботи студентів; в зменшенні, у порівнянні з попереднім періодом (80-ті роки), загальнообов'язкових навчальних годин та кількості іспитів; поширенню індивідуальної опіки викладачем навчальної діяльності студентів; приділення більшої уваги вивченню іноземних мов.

Деідеологізація змісту суспільно-політичних дисциплін змусила до впровадження до змісту навчального процесу обох типів вищих навчальних закладів різноманітних додаткових предметів, під час вибору яких враховується їх практична необхідність у фаховій підготовці вчителя історії.

Негативним, на наш погляд, є функціонуюча й сьогодні традиційна однопредметна підготовка вчителів історії, хоч все більш в ряді університетів та педагогічних інститутів складається тенденція впровадження системи підготовки педагогів з двох споріднених предметів (з основної спеціальності випускник отримує магістерський диплом, а з другої – право викладати інший предмет).

У порівнянні з 80-ми роками в останні десять років відбувся значний прогрес відносно кваліфікаційного рівня підготовленості науково-викладацьких кадрів у вищих навчальних закладах Польщі. Поліпшилось забезпечення історичних факультетів професорами та докторами наук. Однак, до цього часу зберігається значна диспропорція у кількісному та якісному окладі професорсько-викладацьких кадрів історичних факультетів педагогічних інститутів та університетів, з досить значною перевагою останніх (Е.Топольський).

Все більш відчутною стає так звана “криза поколінь” в середовищі польських дидактів історії, що має вияв у деякому зменшенні кількості наукових та методичних праць, присвячених дидактичним аспектам викладання історії в різних навчальних закладах.

Проведений нами аналіз навчальних планів та програм Варшавського, Познанського, Лодзинського університетів; Краківської, Кельцинської педагогічних академій свідчить про скорочення навчальних годин на теоретико-філософські проблеми і відповідне збільшення обсягу годин на предмет "Дидактика викладання історії в школі", з певним нехтуванням при цьому психології та педагогіки. На нашу думку, такий стан справ, в цілому, не є позитивним в плані професійно-педагогічної підготовив вчителів історії, особливо в умовах складних трансформаційних змін у суспільстві та в освіті. До того ж зміст навчальних програм предметів психолого-педагогічного циклу спрямований у значній мірі на суто науково-теоретичне вивчення цих дисциплін з деяким ігноруванням значного потенціалу практичних занять у формуванні педагогічних вмінь у майбутнього вчителя історії.

У процесі дидактичної підготовки студентів, на відміну від попередніх років, передусім звертається значна увага на формування в них таких вмінь, як підготовленість до опрацювання власних авторських програм з історії для різних класів, вибору найбільш оптимальних, відносно конкретних умов школи, методів навчання учнів, а також вироблення самооцінки їх ефективності.

У навчальній програмі з предмета “Дидактика викладання історії в школі” особлива увага приділяється проведенню порівняльного аналізу різноманітних матеріалів з методики викладання історії, систематизації теоретико-методичних знань студентів. Перевага при цьому віддається функціонально-проблемній моделі проведення навчальних занять, яка надає можливість максимально результативно заохочувати студентів до участі в навчально-виховному процесі

На початку 90-х років у більшості вищих навчальних закладів Польщі запроваджено новий предмет – “Основи інформатики і комп'ютерної техніки”. Головним завданням цієї навчальної дисципліни є формування у студентів вмінь, необхідних для самостійного обслуговування і використання комп'ютера та інших технічних засобів у своїй педагогічній діяльності; вибір і впровадження необхідних робочих програм; розв'язання певних педагогічних питань, які вводяться в комп'ютерні програми та ін.

Таким чином, можна констатувати, що різнобічна підготовка студентів історичних факультетів у вищих навчальних закладах Польщі в оволодінні вміннями користуватись різноманітними технічними засобами навчання, зокрема, комп'ютерною та відео технікою, в цілому, відповідає сучасним міжнародним стандартам підготовки вчителя історії.

У 90-ті роки на історичних факультетах університетів та педагогічних інститутів більше уваги, ніж раніше, приділяється організації та проведенню педагогічної практики у школі, про це свідчить аналіз навчальних планів. В цей час також тривають пошуки удосконалення всіх видів педагогічної практики для формування у майбутнього вчителя професійно-педагогічних умінь. Одночасно необхідно відмітити значне скорочення фінансування з боку відповідних державних органів (що також характерно й для України) на проведення педагогічної практики в школі; що негативно впливає на можливість використання педагогічного досвіду вчителів історії у професійній підготовці студентів. Сучасна польська дидактика історії в школі трактує роль вчителя у навчально-виховному процесі, як тактичного помічника пізнавальної діяльності учнів, який створює належні умови для їх самостійної праці і здійснює лише загальний контроль за творчими починаннями своїх вихованців. Учні отримують певну свободу у доборі та опрацюванні історичних матеріалів при вивченні певних тем. Вчитель не має права нав'язувати їм власне трактування історичних подій. В повній мірі учні отримують можливість у формуванні власних оцінок та узагальнень.

Провідні польські педевтологи і дидакти історії (А.Зелецький, Е.Матерницький, Ч.Майорек, А.Сухонський та ін.) підкреслюють, що в умовах функціонування освіти, які швидко змінюються, не можна розраховувати на тривале домінування якоїсь однієї методики навчання історії або сталої системи дидактичних засобів і канонів знань. Тому зростає значення вмінь вчителя в організації навчально-виховного процесу учнів на засадах раціонального врахування наявних умов даної школи, її матеріальної бази і, навіть, регіональної специфіки.

Порівнюючи системи підготовки вчителів історії Польщі та України в 90-ті роки, тобто в період їх реформування та реорганізації, слід підкреслити суттєве оновлення змісту вищої історично-педагогічної освіти в обох країнах, що знайшло своє відображення в навчальних планах за цей період. На історичних факультетах університетів та педагогічних інститутів Польщі і України значно збільшено час на вивчення предметів за вибором, введено нові навчальні (лекційні) курси. Поліпшено гуманітарну підготовку студентів на історичних факультетах вищих навчальних закладів.

Таким чином, можна констатувати, що у порівнянні з минулими, 80-ми роками, в останнє десятиріччя визначились чіткі тенденції підвищення кваліфікаційного рівня підготовленості майбутніх вчителів історії до праці в школі у більшості вищих навчальних закладів Польщі і України.



ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів проведеного дослідження, їх детальний аналіз дозволили зробити такі загальні висновки:

1. Вирішальним чинником впливу на розвиток системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії з 1947 по 1980 рік була ідеологічна обстановка в країні, яка зумовлювалась політикою Польської Об'єднаної Робітничої Партії та існуючим політичним устроєм. Дослідження дозволило простежити розвиток змісту викладання історичних дисциплін, зміни в підходах до вибору навчального матеріалу, відповідно до соціальних замовлень суспільства; проаналізувати основні тенденції розвитку дидактики історії у підготовці майбутнього вчителя.

Проведене дослідження показало, що значна політизація та ідеологізація змісту історичної освіти у Польщі в той період призвела до певного застою в історичній науці, зниження інтересу у значної частини студентів до вивчення ряду навчальних дисциплін з історії.

Ідейно-політичний тиск з боку партійно-адміністративної системи на суспільство, освіту та гуманітарні науки призвів до позбавлення ініціативи і самостійності наукових та професорсько-викладацьких кадрів, які працювали у вищих навчальних закладах.

2. Початок 80-х років відзначився поглибленням кризи педагогічної освіти в Польщі. Вона спричинила дефіцит педагогічних кадрів в школах. Кваліфікаційний рівень вчителів історії значно знизився.

У навчальних планах історичних факультетів вищих навчальних закладів Польщі переважали предмети, зміст яких був спрямований на ідеологічне виховання підростаючих поколінь (марксизм-ленінізм, марксистсько-ленінська філософія, історія робітничого руху та ін.). Значна частина університетів та педагогічних інститутів мали слабу матеріально-технічну базу. Міністерство освіти не виділяло належних коштів на науково-дослідну роботу.

3. З приходом до влади в Польщі демократичного уряду вища школа стала головним об'єктом реформування освіти. Основними напрямами кардинальних змін в підготовці майбутніх вчителів історії були:



  1. деідеологізація, деполітизація, демократизація та гуманізація навчального процесу;

  2. значне розширення автономії історичних факультетів;

  3. запровадження інтегративних навчальних курсів;

  4. застосування нових інформаційних технологій;

  5. покращення методичної підготовки студентів та розширення їх самостійності;

  6. приділення більшої уваги організації та проведенню педагогічної практики в школі;

  7. зміцнення контактів з зарубіжними навчальними закладами, які здійснюють підготовку вчителів-істориків.

4. Починаючи з 90-х років на історичних факультетах вищих навчальних закладів Польщі має місце тенденція еволюційного відходу від консервативних методів в організації та змісті навчального процесу. Серед елементів нововведення в зміст навчальних планів, програм та в організації навчального процесу можна виділити наступні позиції:

  1. зменшення, у порівнянні з попереднім періодом (80-ті роки) загальнообов'язкових для студентів навчальних годин та кількості іспитів;

  2. приділення більшої уваги вивченню іноземних мов;

  3. заміна традиційних, в основному, репродуктивних і вербальних методів навчання, на активні, які сприяють більш інтенсивному формуванню у студентів наукових, дидактичних, психолого-педагогічних, історичних знань та вмінь;

  4. збільшення часу для самостійної роботи студентів та надання їм можливості щодо добровільного вибору вивчення ряду навчальних дисциплін.

У цілому, організація та зміст навчального процесу на історичних факультетах у наш час має динамічний характер, який відзначається постійним впровадженням прогресивних новацій, оперативним використанням досвіду вищих навчальних закладів Польщі та розвинених Європейських країн.

5. У процесі дидактичної підготовки студентів у 90-х роках, на відміну від попередніх років, значно посилено увагу до формування в них таких вмінь, як здатність опрацювання авторських програм з історії для різних класів школи; врахування конкретних умов (матеріальна база, регіональні, демографічні особливості та ін.) в організації навчально-виховного процесу в школі; вибору найбільш оптимальних методів навчання учнів, а також вироблення самооцінки їх ефективності.

6. Основним елементом реформування польської освіти є удосконалення професійно-педагогічної підготовки вчителя. Останнім часом змінюються науково-методичні вимоги до сучасного вчителя історії, передусім щодо організації навчально-виховного процесу на засадах раціонального врахування умов школи; надання учням певної свободи в доборі окремих навчальних тем та необхідного для опрацювання історичного матеріалу; використання на уроках історії першоджерел; вміння формулювання учнями власних оцінок та узагальнень, власної думки та особистої позиції.

Сучасний польський вчитель історії має можливість у реалізації власної дидактичної стратегії і розробки технології міжпредметних зв'язків.

7. Поряд із суттєвими досягненнями у польській історичній освіті виявлено ряд негативних тенденцій, серед яких є: скорочення навчальних годин на вивчення історії в школі та інших навчальних закладах середньої освіти: гімназії, ліцеї, професійні школи та ін.; безробіття серед вчителів у всіх регіонах країни; обмеження коштів на наукові дослідження в університетах та педагогічних інститутах, що спричинено зовнішніми і внутрішніми чинниками сучасного соціально-економічного розвитку Польщі; некритичне ставлення до європейських педагогічних теорій та концепцій, які часто застосовуються без врахування політичних, економічних, науково-методичних та інших умов, а також певне нехтування багатим доробком української та російської педагогіки.

8. Організація та зміст навчального процесу в польських університетах та педагогічних інститутах має багато спільного з аналогічним процесом на історичних факультетах вищих навчальних закладів України. Слід підкреслити, що в період реформування освіти в цих країнах відбувається також суттєве оновлення змісту вищої історико-педагогічної освіти, що знайшло своє втілення у нових навчальних планах та програмах.

Позитивним для вищих навчальних закладів України вважаємо запозичення досвіду підготовки та захисту магістерських робіт, які є обов'язковими для всіх випускників університетів та педагогічних інститутів Польщі; застосування проблемних лекцій та проведення конверсаторійних занять; надання студентам можливості у виборі монографічних курсів; використання регіональної тематики у вивченні історичних дисциплін; впровадження інтенсивних методів навчання студентів (мікронавчання, дидактичні ігри, “мозкова атака” та ін.); широке використання у навчальному процесі технічних засобів та комп'ютерної техніки.

Проведене дослідження не претендує на повне розв'язання цієї багатоаспектної проблеми. Подальшої розробки потребує вивчення індивідуалізації навчання студентів історичних факультетів в умовах демократизації вищої школи та застосування інноваційних технологій, а також дослідження професійно-педагогічної підготовки вчителів історії та підвищення їх кваліфікації в інших країнах Західної Європи.



СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у таких публікаціях автора:

1. Пасічник В.Р. Реформування історичної освіти в школах Польщі // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – Тернопіль. – 1999. – №6. – С. 116-118.

2. Пасічник В.Р. Удосконалення системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії в вузах Польщі // Гуманізація навчально-виховного процесу: Науково-методичний збірник. – Випуск VІІ. – Славянск. – 2000. – С.277-280.

3. Пасічник В.Р. Мотивація студентів педагогічних вузів Польщі до систематичних занять фізкультурою та спортом (у співавторстві: Е.С.Вільчковський, А.Е.Вільчковська, А.Чвенар) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – Тернопіль. – 2000. – № 7. – С.134-136.

4. Пасічник В.Р. Педагогічна практика в структурі професійно-педагогічної підготовки вчителя історії у Польщі // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. – Тернопіль. – 2000. – №8. – С.130-135.

5. Пасічник В.Р. Викладання предметів “Історія” та “Суспільствознавство” у світлі реформ освіти у Польщі // Історія в школі. – 2000. – №8. – С.10-13.

6. Пасічник В.Р. Вимоги до сучасного вчителя історії у світлі реформування освіти у Польщі // Теоретичні питання освіти та виховання: Збірник наукових праць. – К., 2000. – №10. – С.165-169.

7. Пасічник В.Р. Модернізація змісту підготовки вчителів історії у вузах Польщі // Історія в школах України. – 2001. – №1. – С.53-54.

АНОТАЦІЇ

Пасічник В.Р. Система підготовки вчителя історії у Польщі (80-90-ті роки XX ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. – Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено дослідженню проблеми професійно-педагогічної підготовки вчителів історії Польщі у 80-90-ті роки XX ст. На основі аналізу спеціальної та психолого-педагогічної літератури, навчальних планів та програм для історичних факультетів університетів і педагогічних інститутів в ретроспективному плані розглянуто розвиток системи професійно-педагогічної підготовки вчителів історії, розкрито основні тенденції реорганізації історичної освіти у Польщі за останні двадцять років.

Визначено етапи розвитку історичної освіти у вищих навчальних закладах в умовах соціально-політичної та економічної кризи в Польщі у 80-х роках та реформування освіти у 90-х роках. Виявлено тенденції щодо зміни та удосконалення змісту і структури професійно-педагогічної підготовки польських вчителів історії. Обгрунтовано науково-методичні вимоги до сучасного вчителя історії у Польщі. Визначено можливості використання позитивного досвіду підготовки вчителів історії в університетах та педагогічних інститутах Польщі для вищих навчальних закладів України.



Ключові слова: історична освіта, концепція історичної освіти, реформування, програми, система, професійно-педагогічна підготовка вчителів історії.

Пасечник В.Р. Система подготовки учителя истории в Польше (80-90 годы XX в.). – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 – теория и методика профессионального обучения. – Центральный институт последипломного педагогического образования АПН Украины, Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию проблемы профессионально-педагогической подготовки учителей истории в высших учебных заведениях Польши в 80-90-е годы XX в. На основе анализа специальной и психолого-педагогической литературы, учебных планов и программ для исторических факультетов университетов и педагогических институтов в ретроспективном плане рассмотрено развитие системы профессионально-педагогической подготовки учителей истории, раскрыты основные тенденции реорганизации исторического образования в Польше за последние двадцать лет.

Проведенное исследование позволило проследить изменения в содержании программ исторических дисциплин и в выборе учебного материала, в соответствии с идеологической обстановкой в стране и существующим политическим строем; были установлены тенденции развития дидактики истории в вузовской подготовке будущего учителя. Определены основные этапы развития исторического образования в высших учебных заведениях, в условиях социально-политического и экономического кризиса в Польше в 80-х годах и реформирования образования в 90-х годах.

С 90-х годов на исторических факультетах вузов Польши имеет место тенденция эволюционного отхода от консервативных методов в организации и содержании учебного процесса. Среди элементов нововведения в содержании учебных планов, программ и в организации учебного процесса можно выделить следующие аспекты: больше внимания к изучению студентами иностранных языков; широкое использование активных методов обучения, которые способствуют более интенсивному формированию у студентов научных, дидактических, психолого-педагогических, исторических знаний и умений; увеличение времени для их самостоятельной работы; возможность выбора для изучения ряда учебных предметов и т. д. В целом, организация и содержание учебного процесса на исторических факультетах в высших учебных заведениях в настоящее время имеет динамичный характер, который определяется постоянным внедрением прогрессивных инноваций, оперативным использованием опыта вузов Польши и развитых стран.

Исследованиями определено, что одним из основных направлений реформирования вузовского образования в Польше является совершенствование профессионально-педагогической подготовки учителей. За последние годы изменились требования к педагогической деятельности учителя истории. Прежде всего, к организации учебно-воспитательного процесса с учетом имеющихся конкретных условий в школе; представление учащимся инициативы в выборе учебных тем и необходимого для изучения исторического материала; широкого использования первоисточников; формирование у учащихся умений формулировать собственные оценки и обобщения, отстаивать свое мнение.

Современный польский учитель истории в настоящее время имеет большие возможности в реализации собственной дидактической стратегии, в разработке технологии межпредметных связей. Он может работать по своей авторской программе.

Сравнение систем подготовки учителей истории в Польше и на Украине в период их реформирования и модернизации свидетельствует о существенном обновлении содержания высшего историко-педагогического образования в обеих странах.

На исторических факультетах университетов и педагогических институтов Польши и Украины увеличен объем учебных часов на предметы по выбору студентов, введены новые учебные планы и программы, улучшилась психолого-педагогическая подготовка выпускников исторических факультетов высших учебных заведений.

Показаны реальные достижения в совершенствовании содержания, форм и методов профессионально-педагогической подготовки учителей истории в условиях новой реформы образования в Польше. Определены возможности использования для высших учебных заведений Украины положительного опыта подготовки учителей истории в Польше.

Результаты исследования могут быть использованы для подготовки учебных и методических пособий, разработки спецкурсов, проведении семинарских и практических занятий на исторических факультетах высших учебных заведений и в учебных заведениях последипломного образования.

Ключевые слова: историческое образование, концепция исторического образования, реформирование, программы, система, профессионально-педагогическая подготовка учителей истории.

Pasicznik W. R. The Preparatory Method of the Teachers of History in Poland (in the Eighties and the Nineties of the XX С.). – A Manuscript.

Thesis for a candidate's degree speciality 13.00.04. – theory and methodic of vocational. – Central Postgraduate Pedagogical Training Institute of APS of Ukraine, Kyiv, 2001.



The present doctoral thesis is dedicated to the problems of the vocational training of the teachers of history in the eighties and the nineties in Poland. The author pointed out the most important stages of the development of the historical education carried out in the Polish Universities during the social, political and economic crisis in the eighties in Poland. He indicated the principal stages of the reform in the historical education in the nineties and he also took into consideration the most important transformations within the range of the improvement of the contents of education as well as of the changes in the area of the structure of vocational training of the teachers of history. The author demonstrated both the academic and methodical requirements imposed on the contemporary teacher of history in Poland. He indicated as well a wide range of possibilities of taking advantage of the Polish teachers' experience for the needs of the development of the higher education in Ukraine.

Key words: historical education, he conception of the historical education, reform, curriculum, method, vocational & pedagogical training of the teachers of history.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка