Державний вищий навчальний заклад



Сторінка2/5
Дата конвертації05.05.2016
Розмір0.76 Mb.
1   2   3   4   5

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні теоретичні положення, висновки та рекомендації, сформульовані автором у дисертації, можуть бути методологічною базою для розробки ефективних механізмів регулювання асиметрій у виробничій, соціальній та інвестиційно-фінансовій сферах як на внутрішньокраїновому, так і на глобальному рівнях.

Наукові розробки, висновки і практичні рекомендації автора були використані: Радою конкурентоспроможності України при підготовці матеріалів журналу «Монітор конкурентоспроможності: технологія економічного прориву» та круглого столу «Криза – слушний час для реструктуризації реального сектора» (довідка про впровадження від 15.05.2009 р.); Національним агентством України з іноземних інвестицій та розвитку (Укрзовнішінвест) при підготовці проекту Концепції державної цільової програми сприяння іноземному інвестуванню (довідка про впровадження №122/1 від 10.06.2009 р.); Державною Комісією з цінних паперів та фондового ринку України при підготовці закону України «Про інститути спільного інвестування», проекту закону України «Про внесення змін до закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення», проекту «Положення про розміщення та обіг цінних паперів інститутів спільного інвестування», проекту «Положення про склад та структуру активів інститутів спільного інвестування», змін до «Положення про порядок реєстрації регламенту інститутів спільного інвестування та ведення ЄДРІСІ» та «Положення про вимоги до осіб, що здійснюють професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів (діяльність з управління активами) щодо складу та структури активів недержавних пенсійних фондів, якими вони управляють» (довідка про впровадження №01/16936 від 05.06.2009 р.). Матеріали і результати дисертаційного дослідження використовуються також Міністерством праці та соціальної політики України у поточній роботі (довідка про впровадження №43/10/136-09 від 12.05.2009 р.) та у навчальному процесі при викладанні дисциплін «Міжнародна економіка», «Глобальна економіка» та «Міжнародні стратегії економічного розвитку» у ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» (довідка про впровадження від 05.05.2009 р.).



Особистий внесок здобувача. Усі наукові результати, які викладено в дисертаційному дослідженні та виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на 25 міжнародних та всеукраїнських науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, зокрема: ІХ міжнародній науково-практичній конференції «Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти» (Київ, 30 травня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Україна-Туреччина: двосторонні економічні відносини та взаємодія в процесі інтеграції до європейських структур» (Київ, 24-25 травня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції «На Схід та Південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору» (Київ, 5-7 жовтня 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Научное обеспечение процессов реформирования экономических отношений в условиях глобализации» (Сімферополь, 20-22 квітня 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції учених і спеціалістів «Интеграционные процессы и социально-экономическое развитие» (Сімферополь, 25-26 квітня 2007 р.); Х міжна-родній науково-практичній конференції «Новітні тенденції і стратегії розвитку міжнародної торгівлі: фінансово-економічний та правовий аспекти» (Київ, 30 травня 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Эффективность бизнеса в условиях трансформационной экономики» (Сімферополь, 1-3 червня 2007 р.); ІІ науково-практичній конференції «Развитие инновационной культуры общества: проблемы и перспективы» (Ялта, 22 червня 2007 р.); круглому столі «Китайське економічне диво: вчора, сьогодні, завтра» (Київ, 27 вересня 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Парадигма соціальної політики України на зламі тисячоліть» (Київ, 30 жовтня 2007 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених «Управління інноваційним розвитком підприємств України в умовах світових інтеграційних процесів» (Дніпропетровськ, 9-10 листопада 2007 р.); круглому столі «Економіка Росії в сучасному світі» (Київ, 21 грудня 2007 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Інвестиційні пріоритети епохи глобалізації: вплив на національну економіку та окремий бізнес» (Дніпропетровськ, 14-15 лютого 2008 р.); науково-практичній конференції «Управління персоналом: досягнення теорії та проблеми практики» (Сімферополь, 14-16 березня 2008 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародні інтеграційні процеси і конкурентоспроможність економіки України» (Харків, 22 березня 2008 р.); ХІІ міжна-родній науково-практичній конференції «Фінанси України» (Дніпропетровськ, 18-19 квітня 2008 р.); V міжнародній науково-практичній конференції «Соціально-економічні реформи у контексті інтеграційного вибору України» (Дніпропетровськ, 15-16 травня 2008 р.); ХІ міжнародній науково-практичній конференції «Моделі забезпечення сталого розвитку світового господарства: економіка, фінанси та право» (Київ, 30 травня 2008 р.); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми інноваційного розвитку держави» (Дніпропетровськ, 29-30 жовтня 2008 р.); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні проблеми глобальних процесів у світовій економіці» (Київ, 6-7 листопада 2008р.); IV міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми міжнародних економічних відносин» (Харків, 6 грудня 2008 р.); І міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми формування нової економіки ХХІ століття» (Дніпропетровськ, 17-19 грудня 2008 р.); XVIII міжнародній науково-практичній конференції «Функціонування єврорегіонів в умовах трансформаційної економіки» (Чернівці, 7-8 травня 2009 р.); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Формування єдиного наукового простору Європи та завдання економічної науки» (Тернопіль, 28-29 травня 2009 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Імперативи розвитку України в умовах глобалізації» (Чернігів, 12-13 червня 2009 р.).

Публікації. Основні положення і наукові результати дослідження опубліковано дисертантом самостійно і у співавторстві у 52 наукових працях, у тому числі у 5 моно-графіях (одна – індивідуальна), 2 навчальних посібниках (у співавторстві), 24 статтях у наукових фахових виданнях (2 – у співавторстві) та 21 публікації в інших виданнях (1 – у співавторстві). Загальний обсяг опублікованих робіт становить 54,75 д. а., особисто авторові належить 53,15 д. а.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 390 сторінок комп’ютерного тексту. У тексті дисертації розміщено 24 рисунки на 12 сторінках, 32 таблиці на 18 сторінках, 7 додатків на 10 сторінках, список використаних джерел налічує 395 найменувань на 33 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, сформульовано його мету, завдання, об’єкт і предмет, визначено методологічну основу і методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.



У розділі 1 «Дуалістична природа глобального економічного розвитку: діалектика симетрії та асиметрії» досліджено теоретичні основи нерівномірності як загальної форми розвитку капіталістичної ринкової системи, розкрито еволюцію її соціально-економічних вимірів на різних етапах світогосподарського поступу, з’ясовано ключові суперечності глобального економічного розвитку та обґрунтовано його дуалістичну природу через діалектику симетрії та асиметрії.

Проведений автором ретроспективний аналіз розвитку світової капіталістичної ринкової системи засвідчив постійно існуючу нерівномірну динаміку прогресу її підсистем як закономірного результату поглиблення міжнародного поділу праці, різноінтенсивності процесу галузевого та територіального нагромадження капіталу, а також впливу економічних, технологічних, демографічних, природних та інших факторів. Дисертант обґрунтовує, що наукове осмислення нерівномірності економічного розвитку фактично бере свій початок із зародження капіталістичних відносин в кінці XV ст. Дослідження еволюції, узагальнення та структуризація основних концепцій нерівномірності розвитку капіталістичної ринкової системи дозволили автору виокремити основні етапи у дослідженні даної проблематики за визначальними критеріями: диференціації у нагромадженні країнами торговельного капіталу та різнорівневий характер їх залучення у міжнародні торговельні відносини (теорія меркантилізму: кінець ХV – перша половина XVII ст. – Т.Мен, А.Монкретьєн, Д.Лоу, В.Стаффорд, Г.Скаруффі та інші); диспропорції у нагромадженні різними державами багатства (політична економія: друга половина XVII – перша половина XІХ ст. – У.Петті, П.Буагільбер, Ф.Кене, А.Сміт, Д.Рікардо та інші); нерівномірність у міжгалузевому та територіальному нагромадженні капіталу в межах світового господарства (марксизм: друга половина ХІХ – початок ХХ ст. – К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін, М.Бухарін, Р.Гільфердінг та інші); країнові диференціації в рівнях заощаджень капіталу (неокласичні теорії: початок XX ст. – М.Бредлі, К.Вікссель, Г.Кассель, Дж.Кларк, А.Лаффер, Дж.Мід та інші); різний рівень опанування країнами інноваційною моделлю економічного розвитку (еволюційна економічна теорія: перша половина XX ст. – Й.Шумпетер, С.Кузнець, М.Кондратьєв та інші); відмінності у ступені інноваційно-технологічного розвитку національних економік та неоднорідний вплив на нього нелінійних чинників (новітні теорії економічного розвитку: друга половина ХХ ст. – по теперішній час – І.Валлерстайн, Й.Хендерсон, Г.Хакен, І.Пригожин та інші).

Аналіз вищеназваних концепцій дозволив автору зробити висновок, що нерівномірність як загальна форма світогосподарського розвитку традиційно була одним з ключових об’єктів наукових досліджень зарубіжних та вітчизняних учених, які трактували її природу, виходячи з діючих на кожному історичному етапі джерел, рушійних сил та тенденцій економічного прогресу. Що стосується глобальної фази світогосподарського розвитку, то вона кардинально трансформує усі складові елементи його філософії, а саме: диверсифікуються джерела розвитку (науково-технічний прогрес, демократизація суспільного життя, домінування ринкових відносин, інституціоналізація глобального економічного розвитку), модифікується його механізм (перерозподіл функцій держави між національними, регіональними і наднаціональними інститутами регулювання, формування глобального ринку, глобального попиту і пропонування, загострення міжнародної конкуренції, глобальний характер діяльності ТНК та ін.) та коригується векторна спрямованість розвитку (його переорієнтація з національної траєкторії на регіональну і глобальну). Це, у свою чергу, обумовлює і модернізацію категоріального апарату економічної науки з метою адекватного відображення глобальних форм економічного розвитку. Щодо категорій «нерівномірність» і «нівелювання» як загальних форм світогосподарського розвитку в доглобалізаційну епоху, то, на переконання дисертанта, логічним продовженням їх розвитку в сучасних умовах стає філософська пара категорій «асиметрія» – «симетрія».

У цьому зв’язку автор відзначає, що хоча категорія «асиметрія глобального економічного розвитку» вже увійшла до наукової термінології економічних наук, вона дотепер не має однозначного, чіткого і конкретно економічного трактування і найчастіше вживається, по-перше, без прив’язки до лінгвістичної семантики цього слова, по-друге, без з’ясування її співвідношення з низкою близьких за змістом категорій – нерівномірність, диференціація, нелінійність, дискретність, стохастичність. Це спонукало дисертанта обґрунтувати авторське визначення змісту даної категорії. Виходячи з первородної суті асиметрії як перманентного порушення структури матерії в процесі її розвитку у просторі і часі, економічний зміст цього поняття полягає в усталеній відсутності структурної рівноваги глобальної економічної системи і проявляється у непропорційності розвитку підсистем і елементів світового господарства в силу об’єктивно існуючих суперечностей між ними. На відміну від нерівномірності асиметрія відрізняється системним характером щодо відображення форм глобального економічного розвитку та є рушійною силою суспільного прогресу, будучи інструментом одночасного і виявлення, і розв’язання його суперечностей через кризи.

Оскільки протягом останніх чотирьох століть світове господарство базується на капіталістичній ринковій парадигмі, то дисертант розкриває соціально-економічні форми прояву нерівномірності його розвитку на різних етапах і доводить, що у процесі багатовікового поступу міжнародної економічної системи вони еволюціонували від найпростіших мікро- та галузевих форм в епоху домонополістичного капіталізму (початок ХІХ ст. – 1870-ті рр.: асинхронність та стрибкоподібність розвитку окремих підприємств та галузей національних економік країн світу) до макроекономічних форм в епоху монополістичного (1870-1920-ті рр.) та державно-монополістичного капіталізму (1930-1980-ті рр.: країнові диференціації в показниках зростання продуктивності праці, диспропорції в розподілі світового ВВП за різними групами країн, нерівномірність розвитку зовнішньої торгівлі держав, диспропорційність у країнових показниках міжнародного інвестування і міграції людського ресурсу, нерівномірність нагромадження капіталу та розподілу золотовалютних резервів держав, диспропорційність інноваційного й інфраструктурного розвитку країн тощо) і аж до глобальних форм соціально-економічної асиметрії в сучасних умовах. Останні, на думку автора, знаходять свій багатовимірний прояв в асинхронності та стрибкоподібності розвитку окремих глобальних корпорацій та транснаціональних державно-монополістичних об’єднань галузевого типу, диспропорційності в рівнях розвитку регіонів світового господарства, нерівномірності розвитку виробничих кластерів у межах глобального відтворювального процесу, різнорівневому характері участі країн у техноглобалізаційних процесах, глобальних фінансових дисбалансах, соціальній поляризації та ін.

Поклавши в основу дослідження діалектичний метод, дисертант здійснив класифікацію та систематизацію ключових суперечностей глобального економічного розвитку і прийшов до висновку, що кожен етап трансформації світового господарства характеризувався як загальними, так і специфічними, тобто властивими лише йому, суперечностями. У роботі наголошується, що саме загальні суперечності на всіх попередніх етапах світогосподарського розвитку мали в основному прогресивний характер, сприяючи поглибленню міжнародного поділу праці, лібералізації національних товарних та фінансових ринків, ринків робочої сили, диверсифікації міждержавного та міжрегіонального економічного співробітництва тощо. Проте в сучасних умовах вони, екстраполюючись на глобальну площину і набуваючи глобальних форм прояву, обумовлюють порушення організаційно-функціональної рівноваги світового господарства.

На думку дисертанта, суперечності глобального економічного розвитку, які набувають акумулятивного вираження у конфлікті інтересів глобальних корпорацій та решти суб’єктів світової економіки, охоплюють усі структурні компоненти глобального відтворювального процесу як в економічно-соціальному, так і в територіально-просторовому вимірах. І саме пізнавши ці суперечності у їх взаємозв’язку з глобальними асиметріями, можливо спрогнозувати перспективні тренди світогосподарського розвитку.

У розділі 2 «Глобальні виробничі трансформації і формування нових центрів світового економічного суперництва» досліджуються процеси циклічної зміни технологічних укладів як умови системних структурних трансформацій світового виробництва, комплексно оцінюється рівень міждержавної технологічної асиметрії, а також аналізуються процеси міжнародної монополізації капіталу і виробництва на глобальній стадії світогосподарського розвитку.

На основі компаративного аналізу часткових і системних структурних трансформацій світового виробництва автор обґрунтував, що часткові зміни економічної структури суспільства обумовлені фрагментарним оновленням базових технологій, тоді як в основі системних трансформацій лежить процес циклічної зміни технологічних укладів. Вона є інструментом розв’язання ключової економічної суперечності – між потребами зростання продуктивності праці та ефективності виробництва, з одного боку, та нездатністю наявних технологій їх забезпечити внаслідок вичерпання свого ресурсу, з другого.

Дослідивши еволюцію технологічних укладів (з першої половини XVIII ст.) у галузевому та територіальному розрізах, дисертант констатує, що лише розвинуті країни світу мали змогу системно впроваджувати інновації завдяки досягненню високої продуктивності суспільної праці, динамічному перетворенню «авангардних» галузей економіки на нові сфери нагромадження капіталу, здатності формувати сукупний ринковий попит і пропонування, а також оперативно оновлювати номенклатуру продукції та постійно підвищувати стандарти життєдіяльності населення. Саме ці держави у 1960-х роках сформували світову тріаду (США – Західна Європа – Японія) і протягом майже 30 років були головними центрами світового економічного суперництва, репрезентуючи ядро міжнародної економічної системи.

Разом з тим, в умовах техноглобалізму, як відзначає автор, циклічність зміни технологічних укладів набуває синхронізованого у територіальному та часовому вимірах характеру, що суттєво трансформує параметри технологічної стратифікації країн світу та відкриває перед державами наздоганяючого розвитку широкі можливості щодо фрагментарного опанування постіндустріальною моделлю економічного розвитку та долучення до світових структурно-технологічних зрушень. На підтвердження цієї тези автор наводить дані щодо активізації протягом останніх десятиліть участі у світових інноваційних процесах таких азійських держав, як Сінгапур, Гонконг та Китай, котрі згідно оцінок експертів ІMD входять нині в десятку світових лідерів у міжнародній конкурентоспроможності за часткою високих технологій в експорті промислової продукції (56,6 %, 33,9 % і 34,1 % відповідно). Що стосується Республіки Корея, то її високотехнологічне виробництво становить на сьогодні 32 % ВВП (проти 6,1 % у 1980 р.), а в Індії на інформаційні технології припадає близько 35 % її сукупного експорту.

У роботі розкрито умови, які забезпечили стрімкий прорив цих держав у лідери технологічного прогресу. Доведено, що їхні національні стратегії економічного розвитку базувались, насамперед, на: ефективному підключенні народногосподарських комплексів до транснаціональних виробничих мереж, поглибленні науково-технічної кооперації з провідними західними компаніями, технологічній кластеризації національних економік, державній підтримці фундаментальних наукових досліджень, нарощуванні капіталовкладень у розвиток національного людського ресурсу, модернізації освітніх систем, підвищенні якості університетської освіти, масовій підготовці фахівців за спеціальностями, які презентують інноваційну модель економічного розвитку та ін. Доведено, що саме ці умови дозволили азійським країнам за короткий історичний період пройти шлях від бідних аграрних держав до активних учасників світових інноваційних процесів та стати новими центрами світового економічного суперництва.

Однак навіть сприятливі умови, що їх формує глобальне економічне середовище, не спроможні подолати міждержавної технологічної асиметрії. Останню автор кваліфікує як процес різношвидкісного впровадження елементів нових технологічних укладів у національні економіки країн світу, що виражається у різних рівнях їх технологічності. Дисертант відзначає, що міждержавна технологічна асиметрія існує на сьогодні не лише між розвинутими державами та країнами, що розвиваються, але й у межах тріади світової економіки. Підтвердженням цього є той факт, що лише 5 країн світу володіють нині 46 макротехнологіями і контролюють майже 80 % світового ринку високих технологій, а частка 7 розвинутих країн світу становить понад 80 % виробництва наукомісткої продукції і практично сукупний обсяг її експорту.

На основі комплексного аналізу ключових форм міждержавної технологічної асиметрії (концентрація левової частки світових винаходів у 12 найбільш технологічно розвинутих країнах світу, монополізація провідними державами високотехнологічного сектору світової економіки, різнорівневий характер представництва країн на світовому ринку об’єктів інтелектуальної власності, істотні країнові диференціації щодо забезпеченості науковими кадрами, країнові відмінності щодо масштабів та динаміки венчурного фінансування та ін.) дисертант відзначає, що стійкі конкурентні переваги за рівнем науково-технічного та інноваційного розвитку утримують нині США. Вони лідирують за показниками патентування в американській та європейській патентних організаціях, чисельністю тріадичних патентних сімей, обсягами високотехнологічного виробництва та експорту об’єктів інтелектуальної власності, забезпеченістю науковими кадрами та залученням іноземних висококваліфікованих кадрів, обсягами венчурного фінансування та приватних і державних витрат на НДДКР. Завдяки цьому, на думку дисертанта, США мають змогу здійснювати своєрідну технологічну експлуатацію практично всіх країн та регіонів світу, спрямовуючи розвиток їхньої науково-дослідної бази у вигідному для себе напрямку.

На основі дослідження новітніх тенденцій міжнародної монополізації капіталу і виробництва (зростання у світовій економіці частки монополізованого сектору з формуванням глобальних ТНК, випереджальна динаміка монополізації високотехнологічних галузей глобального виробництва, створення стратегічних альянсів з метою ефективної реалізації цілей глобальної експансії, зростання концентрації глобального наукового ресурсу у приватномонополістичному секторі, набуття технологічною політикою ТНК глобальних рис, формування на базі зарубіжних підрозділів ТНК регіональних інноваційних кластерів та нових центрів нагромадження транснаціонального капіталу, становлення у світовому господарстві глобальних виробничих мереж та ін.) автор обґрунтував її глобальний характер, що знаходить свій багатовимірний прояв в охопленні нею практично усіх країн світу та усіх фаз суспільного відтворення на галузевому та територіально-регіональному рівнях. На думку автора, сучасні глобальні корпорації характеризуються не лише колосальними масштабами діяльності, але і стрімким зростанням надконцентрації їх капіталу, про що свідчить, зокрема, той факт, що протягом 1971-2008 рр. сумарні активи 10 найбільших світових корпорацій зросли у 29 разів, обсяги продажу – у 20 разів, а питома частка першої десятки світових ТНК у загальному обсязі активів 100 найпотужніших корпорацій у 2008 р. становила 28 %, у продажу – 27,5 %, а в загальній чисельності зайнятих – 10,5 % (табл. 1).



Серед факторів, які справили вагомий каталізуючий вплив на масштаби та динаміку глобальної монополізації капіталу і виробництва, дисертант виокремлює ключові: загострення конкурентної боротьби між провідними ТНК за перерозподіл світової економічної влади, якісно новий рівень концентрації і централізації капіталу, поглиблення асиметрії економічного та інноваційного розвитку країн, «технологічний відрив» американських ТНК від своїх основних конкурентів та формування у світовому господарстві нових центрів економічного суперництва, насамперед в азійському мегарегіоні.

Таблиця 1

Динаміка показників господарської діяльності

10 і 100 найбільших корпорацій світу протягом 1971-2008 рр.

Рік

Активи, млрд. дол. США

Продаж, млрд. дол. США

Зайнятість, млн. осіб

усього

іноземні

усього

іноземний

усього

іноземна

вартість

%

вартість

%

чисельність

%

10 корпорацій

1971

101,5





118,4





1,9





1980

280,8





452,8





2,4





1983

329,6





459,5





2,4





1993

1194,8

260,3

21,8

944,2

395,2

41,9

2,5

0,9

36,0

1995

1267,2

499,6

39,4

1021,4

516,0

50,5

2,4

1,0

41,7

1998

1493,4

520,1

34,8

1067,4

591,9

55,5

2,5

1,1

44,0

1999

1760,2

573,7

33,0

1198,5

620,4

51,8

2,0

1,1

55,0

2000

1788,2

947,7

53,0

1074,8

566,1

52,7

1,9

0,9

47,4

2002

2242,2

1222,9

54,5

1353,0

751,7

55,6

2,0

1,0

50,0

2004

2392,3

1368,4

57,2

1445,5

839,8

58,1

2,0

1,0

51,3

2005

2846,7

1691,1

59,4

1919,2

1154,4

60,2

1,9

1,0

52,6

2006

2591,6

1693,4

65,3

2135,3

1173,2

55,0

3,4

1,3

38,3

2008

2964,6

1874,0

63,2

2343,3

1518,8

64,8

1,6

0,9

56,3

100 корпорацій

1971

455,6*





502,9*





14,3*






1980

1175,5*





1650,2*





15,9*






1983

1353,9*





1686,7*





14,1*






1993

3721,9

759,3

28,2

3710,7

1596,1

43,0

10,7

5,1

47,7

1995

4511,4

1700,8

37,7

4125,6

2000,9

48,5

11,6

5,8

49,8

1998

4610,0

1922,0

41,7

4099,0

2063,0

50,3

12,7

6,5

51,2

1999

5092,0

2124,0

41,7

4318,0

2123,0

49,2

13,3

6,1

45,9

2000

6293,0

2554,0

40,6

4797,0

2441,0

50,9

14,3

7,1

49,7

2002

6891,0

3317,0

48,2

4749,0

2446,0

51,5

14,3

7,0

49,0

2004

8852,0

4728,0

53,4

6102,0

3407,0

55,8

14,9

7,4

49,7

2005

8683,0

4732,0

54,5

6623,0

3742,0

56,5

15,1

8,0

53,1

2006

9239,0

5245,0

56,8

7088,0

4078,0

57,5

15,4

8,6

55,8

2008

10687,0

6094,0

57,0

8518,0

5208,0

61,0

15,3

8,9

58,0
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка