Дебора Гаркнесс Сповідь відьом Дивовижні стосунки магії та науки



Сторінка26/39
Дата конвертації05.05.2016
Розмір7.96 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   39

Розділ 30

— Де вона?! — гаркнув Метью, хряснувши об стіл ключами від «рейндж-ровера».

— Ми неодмінно знайдемо її, Метью, — відповіла Ізабо. Заради сина вона намагалася бути спокійною, але минуло вже понад десять годин після того, як вони знайшли огризок яблука біля ділянки з рутою в саду. І відтоді удвох методично прочісували все довкола, всю територію, яку Метью поділив на мапі на вузенькі сегменти.

Збившись із ніг у пошуках, вони не знайшли жодної ознаки присутності Діани і не змогли натрапити на її слід. Вона наче крізь землю провалилася.

— Напевно, її викрала якась відьма, бо ніхто інший не зміг би, — виснував Метью, пригладивши рукою волосся. — Я ж казав їй, що вона у безпеці допоки не виходитиме з шато.

Його мати внутрішньо напружилася. Те, що Діану вкрали відьми, її не здивувало.

Метью давав накази, як генерал на полі битви.

— Вирушаймо на пошуки. Я поїду до округу Бріуд. А ти, Ізабо, проїдеш через Обюсон до провінції Лімузин. Марто, залишайся тут, на випадок, якщо Діана повернеться сама або хтось повідомить телефоном якісь новини.

Та Ізабо знала, що телефонних дзвінків не буде. Якби Діана мала доступ до телефону, то давно вже подзвонила б. І хоча Метью волів застосувати бойову стратегію — прорубуватися крізь перешкоди, — це не завжди було найліпшим варіантом.

— Нам слід почекати, Метью.

— Почекати? — визвірився він. — На що чекати?

— Не що, а кого. На Болдвіна. Він був у Лондоні, виїхав звідти годину тому.

— Ізабо, як ти могла йому про це розповісти? — Метью знав із власного досвіду, що його старший брат може все зіпсувати. Це йому вдавалося найкраще. Руйнація була його хобі. Багато років він займався нею фізично, психологічно та фінансово, бо колись відкрив для себе, що руйнувати людські засоби для існування — це так само захопливо, як, скажімо, зрівняти з землею село.

— Коли її не знайшли ані в стайні, ані в лісі, я відчула, що наспів час звернутися до нього. Болдвін у цьому сенсі кращий за тебе, Метью. Він здатен вислідити все, що завгодно.

— Так, Болдвін завжди був дуже вправним у переслідуванні своєї жертви. Зараз найголовніше завдання — знайти мою дружину. Тому мені потрібні гарантії, що вона не стане його наступною ціллю. — Метью взяв зі стола ключі до авто. — Чекайте на Болдвіна, а я вирушаю сам.

— Він знає, що вона належить тобі, він не завдасть їй шкоди. Болдвін — голова родини. А якщо це родинна справа, то він має про це знати.

Слова Ізабо видалися Метью дещо дивними. Вона знала, як мало довіряв він своєму старшому брату. Але він вирішив не звертати уваги на цю недоречність.

— Вони вдерлися до твого дому, маман. Це образа особисто тобі. Втім, якщо хочеш залучити до цієї справи Болдвіна, маєш право.

— Я покликала Болдвіна не заради себе, а заради Діани. Її не можна залишати в руках у відьом, Метью, навіть якщо вона сама є відьмою.

Марта раптом задрала носа, відчувши у повітрі якийсь новий запах.

— Болдвін, — сказала Ізабо, блиснувши зеленими очима, хоча можна було й не говорити.

Нагорі грюкнули важкі двері, почулися важкі кроки. Метью напружено заціпенів, а Марта закотила очі.

— Сюди, ми тут, — тихо мовила Ізабо. Навіть під час кризи вона не підвищувала голосу. Бо вони ж вампіри, і їм немає потреби вдаватися до театральних жестів.

Болдвін Монклер — саме під цим іменем його знали на фінансових ринках — впевненою ходою зайшов до зали на першому поверсі. Його мідно-руде волосся блищало у світлі електричних ламп, а м’язи легенько посмикувалися і грали — Болдвін був природженим спортсменом. Ще з дитинства привчений до меча, він і до того, як стати вампіром, був надзвичайно дужим, а після його відродження мало хто наважувався заступити йому шлях. Середній син із гнізда Філіпа де Клермона, Болдвін став вампіром у часи Римської імперії і був улюбленцем свого батька. З Філіпом вони були зроблені з одного тіста: любили війну, жінок та вино — саме в такій послідовності. Попри ці приємні риси вдачі, мало кому з тих, хто стикався з ним у бою, вдавалося вижити, щоб розказати, яким добрим воїном був Болдвін.

А тепер він спрямував свій гнів на Метью. Вони незлюбили один одного з першого знайомства; їхні характери були настільки різними, що Філіп невдовзі облишив сподівання, що вони хоч колись стануть друзями. Його ніздрі різко розширилися — він намагався уловити знайомий братів запах — запах кориці та гвоздики.

— Де ти, в біса, є, Метью?! — гримнув він, і відлуння його басовитого голосу застрибало поміж склом та каменем.

Метью виступив йому назустріч.

— Я тут, Болдвіне.

Не встигли ці слова зірватися з його вуст, як брат уже міцно тримав його за горлянку. Голова до голови, одна темна, а друга яскраво-руда, вони блискавично шугонули до протилежного кінця кімнати. Тіло Метью відлетіло до дерев’яних дверей, що за мить тріснули від удару.

— Як ти міг зв’язатися з відьмою, знаючи, що вони скоїли з нашим батьком?!

— Та її ще на світі не було, коли його схопили, — прохрипів Метью стиснутим горлом, але страху не виказав.

— Вона ж відьма, — презирливо сплюнув Болдвін. — Тепер всі вони перед нами винуваті. Вони знали, як нацисти катували його, але нічого не зробили, щоб їх зупинити.

— Болдвіне! — різкий тон Ізабо відвернув увагу старшого брата. — Філіп залишив суворі вказівки про помсту в разі, якщо з ним трапиться лихо. — Вона казала це Болдвіну безліч разів, але жодного разу їй не вдавалося вгамувати його гнів.

— Відьми допомогли тим звірам спіймати батька. А коли він потрапив до рук нацистів, то на ньому ставили експерименти: скільки шкоди може витримати тіло вампіра і при цьому не померти. Закляття, яке наклали відьми, не дали нам змоги розшукати і звільнити його.

— Вони не змогли знищити його тіло, але їм вдалося знищити його душу, — хрипко кинув Метью. — Господи, Болдвіне, вони можуть зробити з Діаною те саме.

Якщо відьми завдадуть їй фізичної шкоди, Метью знав, що вона видужає. Але якщо відьми зламають її дух, то вона вже ніколи не буде такою, як була. «Можливо, Діана вже ніколи не буде отим впертим та свавільним створінням» — з болем подумав Метью і заплющив очі.

— Ну то як?! — гаркнув Болдвін і, кинувши брата на підлогу, напосів на нього.

Мідний чайник завбільшки з величенький барабан із хряскотом гепнувся об стіну. Брати рвучко попідскакували на ноги.

Неподалік стояла Марта, взявши руки в пухкі боки, і свердлила їх лютим поглядом.

— Вона — його дружина, — кинула Марта Болдвіну.

— Невже ти спарувався з нею?! — гаркнув Болдвін, не вірячи почутому.

— Тепер Діана — частина нашої родини, — відповіла йому Ізабо. — Ми з Мартою прийняли її. І ти мусиш зробити так само.

— Ніколи, — відрізав Болдвін. — Відьма ніколи не стане де Клермон і ніколи вона не буде бажаною в цьому домі. Парування — потужний інстинкт, але проти смерті він не встоїть. Якщо цю жінку з роду Бішопів не вб’ють відьми, це зроблю я.

Метью кинувся на брата і вп’явся йому в горло. Почувся хруст розідраної плоті. Болдвін відсахнувся і вхопився за шию.

— Ти вкусив мене!

— Іще раз почую від тебе погрозу своїй дружині — і ти не такого дочекаєшся! — відказав Метью, важко дихаючи і проштрикуючи брата шаленим поглядом.

— Годі вам! — гаркнула Ізабо. Спантеличені брати замовкли. — Я вже втратила свого чоловіка, доньку і двох синів. Я не дозволю вам гризти один одному горлянки! Я не дозволю відьмам забирати будь-кого з мого дому без мого дозволу. — Останні слова Ізабо промовила зловісним шепотом. — І я не збираюся стояти і марно сперечатися тут, коли дружина мого сина перебуває в руках у ворогів.

— Тисяча дев’ятсот сорок четвертого року ти наполягав, що боротьба з відьмами нічого не дасть. А тепер поглянь на себе! — кинув Болдвін, вирячившись на свого брата.

— Тепер інша ситуація, — відказав Метью з притиском.

— Авжеж, звісно, що інша, це я тобі гарантую. Ми наражаємося на ризик, що Конгрегація втрутиться в наші родинні справи лише тому, що ти, бач, ускочив у ліжко з відьмою.

— В ті часи рішення розпочинати відкриту ворожнечу з відьмами залежало не від тебе, а від твого батька. І він недвозначно заборонив продовжувати цю всесвітню війну. — Ізабо стала позаду Болдвіна і почекала, поки він до неї не обернувся. — Тому не втручайся. Повноваження карати за таку жорстокість покладені на владні органи звичайних людей.

Болдвін скривився.

— Як я пам’ятаю, справу помсти ти взяла у свої руки, Ізабо. Скількома нацистами ти пообідала, перш ніж вдовольнилася? — Казати таке було неприпустимо, але Болдвін розлютився так, що не тримався звичних рамок.

— Що ж стосується Діани, — спокійно сказала Ізабо, як нічого не чула, — то якби твій батько був живий, Люцію Сігеріку Бенуа Крістофе Болдвіне де Клермон, то він би тепер розшукував її — відьма вона чи ні. Йому було б соромно за тебе, якби він побачив, як ти тут зводиш із братом давні рахунки. — Кожне з імен, які Філіп впродовж багатьох років дав своєму сину, тепер дзвеніло як гучний ляпас, і Болдвін аж головою тіпав, коли Ізабо промовляла їх.

Він повільно видихнув крізь ніс.

— Дякую тобі за пораду, Ізабо, і за урок історії. Тепер я вже остаточно прийняв рішення. Метью не буде розважатися з цією дівчиною. Крапка. Кінець дискусії. — Відчувши, як у нього поліпшується настрій після цього акту підтвердження верховної влади, Болдвін повернувся, щоб піти.

— Тепер ти не залишаєш мені вибору.

Слова Метью змусили Болдвіна заклякнути на півдорозі.

— Вибору? — зневажливо пирхнув він. — Будеш робити те, що я тобі казатиму.

— Може, я й не глава родини, але це вже не родинна справа, — сказав Метью, нарешті збагнувши сенс попереднього зауваження Ізабо.

— Чудово, — знизав плечима Болдвін. — Можеш розпочинати свій нікчемний хрестовий похід. Шукай свою відьму. Візьми з собою Марту, бо вона, здається, не менш зачарована твоєю відьмою, аніж ти. Якщо вам обом так хочеться чіплятися до відьом і чекати, поки Конгрегація обрушиться на ваші голови, то це ваші проблеми. Щоб захистити родину, я зрікаюся вас.

Він уже наближався до дверей, коли його молодший брат виклав свій козир.

— Я звільняю де Клермонів від обов’язку давати притулок Діані Бішоп і захищати її. Тепер її безпекою опікуватиметься орден лицарів Лазаря, як ми часто робили в минулому, захищаючи тих, хто потребує допомоги.

Ізабо відвернулася, щоб приховати вираз гордості за свого сина.

— Ти, напевне, пожартував, — просичав Болдвін. — Якщо ти мобілізуєш братство, це дорівнюватиме оголошенню війни.

— Ти ж сам цього захотів, тож мусиш відповідати за наслідки. Я б убив тебе за непокору братству, але не маю часу. Твої землі та володіння конфісковано. Забирайся з цього дому і залиш свою посадову печатку. Впродовж тижня буде призначено нового французького магістра. Ти більше не перебуваєш під захистом братства і маєш тиждень на те, щоб знайти собі нове місце проживання.

— Спробуй тільки забери в мене «Сім веж» і ти пошкодуєш, — прогарчав Болдвін.

— Маєток «Сім веж» — не твій. Він належить лицарям Лазаря. А Ізабо мешкає тут із милостивого дозволу братства. Я дам тобі ще один шанс поновити своє членство в цій організації. — І голос Метью набув командного тону, що не терпів заперечень. — Болдвін де Клермон, я закликаю тебе виконати свою присягу: вийти на поле бою і виконувати мої накази аж поки я не звільню тебе.

Ці слова Метью не писав і не промовляв уже кілька сторіч, але він прекрасно пам’ятав кожне з них. Лицарі Лазаря були у нього в крові, так само, як і Діана. Його м’язи, давно не використовувані на повну силу, напружилися, а призабуті навички тепер пригадувалися і загострювалися.

— Лицарі ордену не мусять приходити на допомогу своєму магістру, якщо в того не склалося з коханням, Метью. Ми брали участь у битві при Акрі. Ми допомагали альбігойським єретикам відбити навалу ворогів із півночі. Ми пережили падіння тамплієрів і атаки англійців під Кресі та Ажинкуром. Лицарі Лазаря на бойових кораблях давали відсіч Оттоманській імперії в морській битві біля Лепанто, а коли ми відмовилися продовжувати бойові дії, то Тридцятирічна війна скінчилася. Мета братства полягає в тім, щоби забезпечити виживання вампірів у світі, де панують людські істоти.

— Ми почали з того, що захищали тих, хто не здатен захистити себе сам, Болдвіне. А наша героїчна репутація стала додатком до цієї діяльності.

— Не треба було батькові перед смертю передавати орден тобі. Ти — воїн та ідеаліст, а не командувач. Ти недостатньо сміливий, щоби приймати складні рішення. — Слова Болдвіна прозвучали зневажливо, але в очах його палахкотіла тривога.

— Діана прийшла до мене, щоб я захистив її від її ж одноплеменців. І я потурбуюся про те, щоб їй забезпечили цей захист — так само, як лицарі нашого ордену забезпечували захист мешканцям Єрусалима, Німеччини та Окситанії, коли їм загрожувала небезпека.

— Ніхто не повірить, що тобою рухає не особистий мотив, як не повірили тисяча дев’ятсот сорок четвертого року. Ти сам тоді сказав «ні».

— Я помилявся.

Болдвінове обличчя пересмикнулося від шоку. Метью похапцем увібрав повні легені повітря.

— Треба було негайно відреагувати на цей жахливий злочин — і плювати на наслідки! Але мене стримав страх видати родинні таємниці та розлютити Конгрегацію. Та це тільки заохотило наших ворогів завдати нашій родині ще одного удару, і я не збираюся повторювати цю помилку тепер, у випадку з Діаною. Відьми ні перед чим не зупиняться, щоби дізнатися про межі її можливостей. Це навіть гірше за те, що вони скоїли з Філіпом. У розумінні відьом він був лише вампіром. А викравши Діану, вони зайшли надто далеко.

Поки Болдвін розмірковував над словами брата, тривога Метью посилилася.

— Ну то як, захищатимеш Діану? — спитала Ізабо, перериваючи роздуми Болдвіна.

Той кивнув. Лише один раз.

— Дякую, — тільки й сказав йому Метью. — Якась відьма вихопила її прямісінько з-посеред саду. А на той час, коли ми виявили її зникнення, не залишилося жодних слідів та зачіпок стосовно напрямку, в якому її могли віднести. — І він дістав із кишені засмальцьовану мапу. — Ось де нам іще належить шукати.

Болдвін оглянув зони, де Ізабо та його брат уже провели пошуки, та широкі ділянки сільської місцевості ще не обшукані.

— Ти ретельно шукав? — спитав він.

— Звісно, — кивнув Метью.

Болдвін не зміг приховати свого роздратування.

— Метью, коли ти вже навчишся спершу думати, а вже потім діяти? Покажи мені сад.

Метью з Болдвіном вийшли надвір, а Марта й Ізабо лишилися в приміщенні, щоб їхні запахи не заважали пошукам і не забивали тих слабких слідів Діани, які ще могли зберегтися. Коли двоє братів вийшли, Ізабо затремтіла з голови до п’ят.

— Небезпека дуже велика, Марто. Якщо вони зробили їй зле…

— Ми завжди знали, і ти, і я, що цей день колись настане, — сказала Марта і співчутливо поклала руку на плече своїй господині. Потім вона пішла на кухню, залишивши задумливу Ізабо біля каміна.

А в саду Болдвін зосередив свій надприродно гострий зір на шматку землі, де біля невеличкої ділянки з густою рутою лежав огризок яблука. Ізабо мудро порадила Метью залишити яблуко там, де воно було. Розташування недоїденого яблука вказало Болдвіну на те, що не зміг помітити його брат. Стебла рути були злегка прим’яті й указували на ще одну ділянку трави із зім’ятим листям, за якою йшла ще одна ділянка, а потім — ще одна.

— Звідки був вітер? — спитав Болдвін, уже захоплений пошуками.

— З заходу, — відповів Метью, намагаючись здогадатися, куди хилить брат. А потім скрушно зітхнув: — Ми втрачаємо час. Треба розділитися, бо таким чином ми зможемо охопити більшу територію. А я ще раз перевірю печери.

— У печерах її немає, — сказав Болдвін піднімаючись із колін і струшуючи з рук травинки разом із їхнім запахом. — Це вампіри воліють користуватися печерами, а не відьми. До того ж вони подалися на південь.

— На південь? Але ж на півдні нічого немає.

— Так, справді — там більше нічого немає, — погодився брат. — Але щось там таки має бути, інакше відьма ніколи не понесла б її в тому напрямку. Спитаймо Ізабо.

Однією з причин, завдяки яким родина де Клермонів спромоглася вижити до нинішніх часів, було те, що кожен її член виконував у часи кризи певну функцію, що визначалася його здібностями. Філіп завжди був ватажком, харизматичною фігурою, здатною переконати вампірів, людей і навіть демонів битися за спільну справу. Їхній брат Гуго був гарним переговірником, який міг всадовити ворогуючі сторони за стіл переговорів навіть у розпал конфлікту. Готфрід, наймолодший із синів Філіпа, був їхньою совістю й умів передбачати і виокремлювати моральні наслідки кожного прийнятого рішення. На Болдвіна припадало завдання виробляти військову стратегію, і його гострий розум швидко аналізував кожен план, знаходячи в ньому сильні й слабкі сторони. Луїза була корисною як наживка або шпигунка — залежно від ситуації.

Як це не дивно, але Метью був найхоробрішим та найзапеклішим воїном у родині. Авантюри, до яких він вдавався в молодості на полі бою, доводили батька до сказу через брак дисципліни, але з часом Метью змінився. Тепер, тримаючи в руках зброю, він ставав холодним та розсудливим і пробивався крізь перешкоди з чіпкою упертістю, яка робила його непереможним.

А ще була Ізабо. Усі недооцінювали її, за винятком Філіпа, який називав її «генералом» та «моєю таємною зброєю». Вона нічого не пропускала, все помічала, а пам’ять мала кращу, ніж Мнемозину.

Брати повернулися до будинку. Болдвін гукнув Ізабо, а сам узяв жменю борошна з відкритої миски і розсипав її по столу, на якому Марта готувала їжу. На борошні він окреслив обриси провінції Овернь і тицьнув пальцем у точку, де розташовувався маєток «Сім веж».

— Куди б одна відьма забрала іншу в південному чи західному напрямку від нашого маєтку? — спитав він.

Ізабо наморщила лоба.

— Це залежить від того, навіщо вона її забрала.

Метью та Болдвін обмінялися поглядами, сповненими відчаю. Оце й була єдина проблема з їхньою секретною зброєю: Ізабо ніколи не давала прямої відповіді на запитання, яке вони їй ставили, бо їй завжди здавалося, що існує щось більш важливе, ніж слід зайнятися в першу чергу.

— А ви подумайте гарненько, маман, — палко закликав її Метью. — Відьми хочуть, щоби Діана більше ніколи мене не побачила.

— Ні, дитя моє. Річ у тім, що вас можна роз’єднати багатьма різними способами. Вдершись до моєї домівки і викравши мою гостю, відьми завдали нашій родині непростимої шкоди. Така ворожнеча — як гра в шахи, — проговорила Ізабо, торкнувшись щоки сина своєю холодною рукою. — Відьми хотіли продемонструвати, якими слабкими ми стали. Ти бажав Діану. А вони взяли й викрали її, і тепер ти ніяк не проігноруєш виклик, який тобі кинули відьми.

— Будь ласка, Ізабо, скажи — де вона?

— Між нами та департаментом Канталь немає нічого, окрім пустинних гір та козячих стежин, — сказала Ізабо.

— Канталь? — різко перепитав Болдвін.

— Так, — прошепотіла Ізабо, і її холодна кров стала ще холоднішою, коли вона подумала про можливі наслідки.

У тих місцях народився Герберт Оріякський. То була його, так би мовити, домашня територія, і якщо де Клермони наважаться вторгнутися туди, їм доведеться мати справу не лише з відьмами, а й з іншими створіннями, яких вони згуртують навколо себе.

— Якщо користуватися шаховою термінологією, то вони виголосили нам шах, забравши Діану до Канталю, — похмуро зауважив Метью.

— Для шаху ще зарано.

Болдвін кивнув на знак згоди.

— Тоді ми щось пропустили, щось не до кінця розуміємо.

— Там немає нічого, окрім руїн, — сказала Ізабо.

Болдвін скрушно зітхнув:

— А чому ця відьма сама себе не може захистити?

Марта увійшла до кімнати, витираючи руки об рушник. Вона обмінялася поглядами з Ізабо.

— Elle est enchantee, — хрипко кинула вона.

— Ця дитина зачаклована, — неохоче погодилася Ізабо. — Ми з Мартою в цьому впевнені.

— Зачаклована? — здивувався Метью. Він знав, що чаклування накидало на всяку відьму невидимі пута. І воно було так само неприпустимим і непростимим, які вторгнення на чужу територію для вампірів.

— Саме так. Річ не в тім, що вона не хоче користуватися своєю магією. Її відгородили від магії, причому навмисне, — пояснила Ізабо й аж скривилася від цієї думки.

— Але ж чому? — допитувався її син. — Це те саме, що повиривати у тигра кігті та клики і знову випустити його в джунглі. Навіщо було позбавляти когось здатності до захисту?

Ізабо знизала плечима.

— Багато охочих спадає на думку і багато причин — до того ж я не дуже добре знаю цю відьму. Зв’яжися з її родиною. Спитай у них.

Метью видобув із кишені телефон. Болдвін помітив, що номер у Медісоні стояв на швидкісному наборі. Не встиг пролунати перший гудок, як відьми на тому боці взяли слухавку.

— Метью, ти? — спитала відьма переляканим панічним голосом. — Де вона? Їй страшенно боляче, я це відчуваю.

— Ми знаємо, де її шукати, Саро, — тихо мовив Метью, намагаючись заспокоїти її. — Але спершу мені треба дещо у тебе спитати. Діана не користується своєю магією.

— Не користується відтоді, як загинули її батьки. А яке це взагалі має значення? — викрикнула не стримавшись Сара. Ізабо аж поморщилася від різкого звуку.

— А чи є ймовірність — хоч найменша, — що Діана зачаклована?

На тому боці лінії запанувала тиша.

— Зачаклована? — озвалася нарешті Сара, приголомшена цим запитанням. — Звісно, що ні!

Де Клермони почули легеньке «клац».

— То все Ребекка, — озвалася інша відьма спокійнішим тоном. — Я пообіцяла їй не розповідати. Я не знаю, як вона це зробила і що саме вона зробила, тому не питайте мене. Ребекка знала, що їм зі Стівеном не судилося повернутися з Африки. Вона щось бачила, щось передчувала, і це налякало її до смерті. Ребекка сказала мені тоді, що хоче убезпечити свою доньку.

— Убезпечити від чого? — спитала Сара зі страхом у голосі.

— Не «від чого», а убезпечити до певного часу. — Емілі заговорила ще тихше. — Ребекка сказала мені, що хоче убезпечити Діану, допоки її донька не зустріне свого примарного чоловіка.

— Свого примарного чоловіка? — повторив Метью.

— Так, — прошепотіла Ем. — І щойно Діана сказала мені, що зустрічається з вампіром, я подумала, що це, напевне, збувається пророцтво Ребекки, і що ви — саме той чоловік. Але все це трапилося так швидко…

— Чи не знаєте ви, Емілі, хоч що-небудь, що зможе нам допомогти? — спитав Метью.

— Ні. Я бачу лише темряву. Діани в ній немає. Вона — не померла, — похапливо запевнила вона, почувши, як скрушно зітхнув Метью, — але їй боляче і вона — не знаю як — але перебуває не зовсім у цьому світі.

Болдвін слухав цю розмову і дивився на Ізабо, примруживши око. Її питання, які спочатку доводили його до сказу, зрештою виявилися напрочуд інформативними, такими, що проливали світло на події. Він опустив руки, які до того тримав на грудях, і видобув із кишені телефон. А потім відвернувся, набрав номер і щось стиха промимрив у нього. Після цього Болдвін поглянув на Метью і провів пальцем по своєму горлу.

— Я вирушаю на пошуки, — сказав Метью. — Коли будуть новини, ми вам повідомимо, — сказав він і перервав зв’язок, щоб Сара та Ем не закидали його питаннями. — Де мої ключі? — вигукнув Метью, рушаючи до дверей.

Та Болдвін вже заступив йому дорогу.

— Заспокойся, сядь і поміркуй, — грубо кинув він, ногою підсунувши брату стілець. — Які замки були колись між нашим шато та Канталем? Нам цікаві саме древні замки, відомі Герберту.

— Болдвіне, заради Бога, я не знаю. Пропусти мене!

— Ні. Будь розумним. Не поспішай і подумай. Відьми не стали б заносити Діану на територію Герберта — якщо вони, звісно, зовсім із глузду не з’їхали. Якщо Діана зачаклована, то для них вона — теж таємниця. А щоб її розгадати, потрібен час. Потрібне якесь затишне місце, щоб там не було надокучливих вампірів, які їм заважатимуть. — Болдвін уперше назвав Діану на ім’я. — У Канталі відьмам доведеться слухатися Герберта, тому вони, напевне, десь на кордоні того департаменту. Поміркуй. — У Болдвіна випарувалася остання краплина терплячості. — Заради Бога, Метью, ти ж спроектував чи збудував більшість із цих замків!

Метью швидко перебрав у пам’яті всі варіанти, відкинувши декотрі замки як такі, що стояли надто близько, а декотрі тому, що вони лежали в руїнах.

— Ля П’єр, — видихнув він.

Рот Ізабо стиснувся в тонку ниточку, а на обличчі Марти відбилося занепокоєння. Ля П’єр був найнеприступнішим замком регіону. Збудований на базальтовому фундаменті, у якому неможливо зробити підкоп, він мав стіни достатньо високі, щоб витримати будь-яку облогу.

Нагорі почувся звук стискуваного та гнаного повітря.

— Це гелікоптер, — сказав Болдвін. — Він чекав у Клермон-Феррані, щоб відвезти мене назад до Ліона. Доведеться виконати невеличкі відновлювальні роботи в твоєму саду, Ізабо, але, гадаю, це не така вже й велика ціна.

Двоє вампірів вийшли з шато і вскочили у гелікоптер. А за кілька хвилин вони були високо у небі над провінцією Овернь. Під ними лежала темрява, то тут то там поцяткована вогниками фермерських вікон. До замку вони прибули за півгодини льоту, і навіть попри те, що брати добре знали, де він розташований, пілот не одразу помітив його обриси.

— Тут нема куди сісти! — скрикнув пілот.

Метью показав на стару дорогу, що тягнулася від замку.

— А туди можна? — гукнув він у відповідь, а сам уже уважно вдивлявся в стіни — чи не видно десь світла чи якогось руху.

Болдвін наказав приземлитися там, де показав Метью, і пілот кивнув, але якось невпевнено.

Коли до землі лишалося футів зо двадцять, Метью вистрибнув із машини і стрімголов кинувся до брами замку. Болдвін зітхнув і дав пілоту вказівку не підніматися, поки вони обидва не опиняться знов на борту.

А Метью вже забіг до замку, гукаючи Діану.

— Господи, як же страшно, — стиха промовив він, пригладжуючи пальцями волосся, коли відлуння його криків ущухло.

Болдвін наздогнав його і вхопив брата за руку.

— Можна зробити це двома способами, Метью. Ми можемо розділитися і обшукати місцину згори донизу. А можна зупинитися і поміркувати — куди б ти сховав що-небудь у замку Ля П’єр.

— Пусти, — загарчав Метью, вишкірившись і намагаючись вирватися з братової хватки. Та той лише міцніше вчепився в нього.

— Гарненько подумай, — наказав Болдвін. — Так буде швидше, обіцяю тобі.

Метью уявив собі план кожного поверху споруди і подумки перебрав вхід, спальні, вежі, вітальні та великий зал. А потім рушив крізь кухню до комор, підвалів та підземної в’язниці. І з жахом витріщився на брата.

— Темниця. Вона в темниці. — І відразу ж рушив до кухонних приміщень.

Обличчя Болдвіна заціпеніло непорушною маскою.

— Господи, — пробурмотів він, дивлячись на спину брата, який щойно зник у темряві. — Що ж такого є в цій відьмі, що одноплеменці кинули її до ями шістдесят футів завглибшки?

А якщо Діана — то така велика цінність, ті, хто її сюди кинув, неодмінно повернуться.

І Болдвін кинувся навздогін за братом, сподіваючись, що ще встигне зашкодити йому стати другим заручником відьом.

1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   39


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка