Цивільне законодавство поняття І структура цивільного законодавства Цивільне законодавство це система нормативних актів, які містять в собі цивільно-правові норми



Скачати 130.69 Kb.
Дата конвертації07.05.2016
Розмір130.69 Kb.
Глава 2

ЦИВІЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

§1. Поняття і структура цивільного законодавства

Цивільне законодавство — це система нормативних актів, які містять в собі цивільно-правові норми.

Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство?

Цивільне право — це сукупність юридичних норм. Цивіль­не законодавство — система нормативних актів. Цивільне право — внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним регулюються; цивільне законодавство — зовнішня форма права, тісно зв'язана з його змістом. Отже цивільне право становить зміст цивільного законодавства, а останнє є формою вираження цивільного права.

Структура цивільного законодавства є будовою і внутріш­ньою формою організації системи цивільних нормативних актів. Цивільно-правові акти в залежності від їх юридичної сили і престижу перебувають на різних структурних рівнях, а тому система цивільних правових актів в цілому є поліструктурною.

14

Найважливішими нормативними актами є закони. Вони поділяються на основні (конституційні) і звичайні.



Закони можна розглядати як центр всієї структури цивіль­ного законодавства. Це пояснюється тим, що відповідно до конституційного законодавства нормативні акти вищих ви­конавчих і розпорядчих органів державної влади носять підзаконний характер, видаються на підставі і на виконання за­конів і інших рішень законодавчих органів. Даному положен­ню відповідає зміст законодавчих актів, оскільки в них закріп­люються начала політичного і суспільно-економічного життя держави. Наприклад, закони України про власність, підприєм­ства, банки і банківську діяльність, цінні папери і фондову біржу, захист ринку набули важливого значення для розвитку цивільного законодавства в Україні.

В Українській державі законодавча влада здійснюється Вер­ховною Радою.

Отже, закон — це нормативний акт, який затверджується Верховною Радою України. Одним з найважливіших законів України є Цивільний кодекс України (ЦК України), який був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. В нього внесені зміни і доповнення відповідно до нового цивіль­ного законодавства України, в тому числі. Закону України “Про власність” і Закону України “Про заставу”. Це оновлення ЦК України дає можливість стверджувати про деякі його ринкові риси і пристосувати його для регламентації майнових відно­син в умовах становлення ринкової економіки в Україні.'

Подальший розвиток ринкових відносин в Україні вимагає створення цілком ринкового Цивільного кодексу України. Перший варіант проекту такого кодексу вже підготовлено. В процесі його підготовки перед авторським колективом поста­ло складне і відповідальне завдання — створити перший Ци­вільний кодекс суверенної незалежної України. Він має відпо­відати вимогам ринкової економіки. Цивільне законодавство України в цілому і, зокрема, проект Цивільного кодексу Ук­раїни, повинно спиратися на найновіші досягнення світової правової науки і культури, в тому числі і країн СНД. Проект Цивільного кодексу України має відзначатися чітким приват­но-правовим змістом і спрямованістю на приватну особу.2



__________________________________

1Право України. 1993, №11—12. С. 1-167.

2Онопенко В.В. Актуальні проблеми кодифікації цивільного законо­давства суверенної України. Автореф. д... канд. юрид. наук. Київ, 1994.

15


Структура проекту Цивільного кодексу складається з семи розділів: 1 — Загальні положення; 2 — Право власності; 3 — Володіння та інші речові права; 4 — Зобов'язальне право; 5 — Право інтелектуальної власності; б — Спадкове право; 7 — Міжнародне приватне право.

Перший розділ проекту “Загальні положення” складається з цивільно-правових норм, які мають загальне значення для інших цивільно-правових інститутів. До цього розділу вклю­чені такі глави: “Основні положення”, “Суб'єкти цивільного права”, “Фізичні особи”, “Юридичні особи”, “Держава і адмі­ністративно-територіальні утворення”, “Об'єкти цивільних прав”, “Правочини”, “Представництво і довіреність”, “Позовна давність”. До безперечних досягнень в галузі підготовки пер­шого розділу слід віднести вперше врегульований в межах проекту ЦК правовий статус Української держави і адмініст­ративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав і обов'язків, а також главу про об'єкти цивільних прав. Декіль­ка слів про главу про об'єкти прав, якої чинний Кодекс не має. Об'єкти прав — загальний цивільно-правовий інститут і включення його до “Загальних положень” Кодексу є цілком закономірним. Це дозволило зосередити в загальній частині проекту ЦК всі елементи цивільно-правового відношення. Другий розділ проекту — “Право власності” також містить суттєві зміни, в якому знайшли своє відбиття норми Закону України “Про власність”.

Третій розділ: “Володіння та інші речові права” передбачає нові речові інститути: володіння, права на чужі речі (серві­тутні права, суперфіцій і емфітевзис), право повного госпо­дарського відання, право оперативного управління, довірча власність.

Четвертий розділ “Зобов'язальне право” складається з п'яти підрозділів. Перший і другий підрозділи присвячені загаль­ним положенням про зобов'язання, тобто вони передбачають норми загального значення для всіх конкретних зобов'язаль­них відносин. Маються на увазі такі інститути загальної час­тини зобов'язального права як поняття і підстави виникнен­ня зобов'язань, виконання зобов'язань, забезпечення вико­нання зобов'язань, уступка вимоги і переведення боргу, відпо­відальність за порушення зобов'язань, припинення зобов'я­зань, загальні положення про договір.

Третій підрозділ передбачає окремі види договірних зобо­в'язань і складається з восьми глав: зобов'язання про платну реалізацію майна (гл.27); зобов'язання про платну передачу

16


майна в користування (гл.28); зобов'язання по виробництву робіт (гл.29); зобов'язання по наданню послуг (гл.30); зобо­в'язання по страхуванню (гл.31); розрахункові і кредитні відно­сини (гл.32); зобов'язання по сумісній діяльності (гл.33); зо­бов'язання про безоплатну передачу майна у власність або користування (гл.34). Кожна із зазначених глав передбачає відповідну групу цивільних договорів, які породжують зобов'­язальні відносини. Всі договірні інститути значно і принци­пово оновлені з тим, щоб вони змогли задовольнити майнові інтереси суб'єктів ринкових відносин. В зв'язку з цим вперше на рівні Цивільного кодексу врегульовані такі договори як оренда, лізинг, побутовий прокат, підряд на виробництво про­ектних і розвідувальних робіт, підряд на виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, надання послуг, експедиція та інші.

Четвертий підрозділ присвячений двом оновленим і тому по суті новим цивільно-правовим інститутам: публічному обі­цянню винагороди і веденню чужих справ (гл. 35, 36).

Охоронні зобов'язання врегульовані в нормах п'ятого розді­лу. За структурою цей розділ складається з трьох глав: зобо­в'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл.37);

зобов'язання, що виникають внаслідок створення погрози життю і здоров'ю громадян, а також їх майну і майну юри­дичних осіб в зв'язку з порушенням природного навколиш­нього середовища (гл.38); зобов'язання, що виникають внас­лідок придбання або збереження за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав (гл.39). Щодо першого виду зобов'язань, то це традиційні деліктні зобов'язання, які є і в чинному Ко­дексі. В проекті ЦК вони радикально оновлені. Розширена сфера застосування деліктних зобов'язань за рахунок збільшен­ня закріплених в Кодексі деліктів (правопорушень), які по­роджують зобов'язальні відносини. Йдеться про відшкодування моральної шкоди, шкоди, заподіяної взаємодією (зіткненням) джерел підвищеної небезпеки, відшкодування шкоди, запо­діяної внаслідок недоліків товару і робіт і інші. Регламентація деліктних зобов'язань побудована на засадах принципів вини і повного відшкодування заподіяної шкоди.

Другий вид зобов'язань із створення погрози життю і здо­ров'ю, а також майну є новим і вперше врегульований в ме­жах ЦК. Цивільно-правові норми, що регулюють зазначений вид зобов'язання, безперечно мають попереджувально-виховне значення. Під страхом майнових санкцій вони стимулюють юридичних і фізичних осіб не порушувати природне навколишнє середовище. Також оновлені зобов'язання, що вини­кають внаслідок безпідставного придбання або збереження майна.

П'ятий розділ “Право інтелектуальної власності” складається з двох підрозділів: “Авторське право і суміжні права” і “Право промислової власності і інші результати творчої діяльності”. В цей розділ інкорпоровані норми нового авторського і вина­хідницького законодавства України.

Розділ шостий регулює спадкові відносини.

Сьомий розділ присвячений міжнародному приватному праву.

Така структура і зміст проекту ЦК України. Є підстави спо­діватися, що в свій час проект набере силу закону. Прийняття ЦК України буде великим досягненням Української держави, бо цивілізованість держави, крім інших факторів, зумовлюється досконалістю і потенційними можливостями правової систе­ми держави і передусім його цивільного законодавства.'

Важливим законом України, який передбачає цивільно-пра­вові норми, є Житловий кодекс України, прийнятий 30 черв­ня 1983 р.2 В 1993 р. був прийнятий Повітряний кодекс Ук­раїни, в якому, поряд з іншими галузевими нормами, містяться цивільно-правові норми, в тому числі про страхування цивіль­ної відповідальності повітряного перевізника.3

Елементом системи цивільного законодавства України є Укази Президента України. Наприклад, Указ Президента Ук­раїни “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”.4 Кабінет Міністрів України на підставі і на виконання зазначеного Указу Прези­дента затвердив Положення про порядок і умови обов'язко­вого страхування цивільної відповідальності власників транс­портних засобів.5

Значну роль в регулюванні майнових відносин відіграють декрети і постанови Кабінету Міністрів України. Наприклад, Декрет Кабінету Міністрів України “Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структур­них підрозділів основного виробництва, приватизація або пе-



'Див. зазн. роб. Онопенка В. В. С.3.

2Відомості Верховної Ради УРСР.—1983.—Додаток до №28.— С. 574.

3Відомості Верховної Ради України.—1993.—№25.—С.576.

4Відомості Верховної Ради України.—1994.—№1.—С.96

53бірник постанов Уряду України,—1994.—№10.—С.96.

18

редача в оренду яких не допускається від 31 грудня 1992 р.' На рівні постанов Кабінету Міністрів України затверджують­ся досить важливі нормативні акти. Так, Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або упов­новаженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові уш­кодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 23 червня 1993 р. №472 (із змінами і доповненнями до них, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1994 р. №492)2



Наступною частиною структури законодавства є відомчі нормативні акти. В юридичній літературі зазначається, що вони є найменш організованою частиною ієрархічної структури законодавства. Це пов'язано як з відсутністю в даній струк­турі активного центру, так із іншими обставинами, зокрема, з множинністю відомчих нормативних актів.

У сфері цивільного законодавства діє чимало відомчих нор­мативних актів. Наприклад, Наказ Державного комітету Ук­раїни по житлово-комунальному господарству “Про затверд­ження Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян.3 Між тим необхідність дальшого зміцнен­ня законності в сфері нормотворчості настійно вимагає підвищення рівня організації відомчих нормативних актів. Досяг­ненню цього могли б сприяти такі заходи: а) скорочення кількості відомчих актів за рахунок зменшення питань, з яких відповідні відомства вправі їх видавати; б) забезпечення повної узгодженості між нормативними актами вищих органів влади, з одного боку, і відомчими актами, з іншого. У зв'язку з цим було б бажано нормативне закріпити обов'язковість такої уз­годженості і встановлення санкцій за її недодержання.

Місцеві Ради народних депутатів приймають рішення в ме­жах своїх повноважень.

Елементами системи цивільного законодавства є також примірні статути кооперативних і громадськихорганізацій, схва­лені органами державного управління або прийняті вищими органами (наприклад, з'їздами) кооперативних та інших систем.



__________________________________-
'Збірник постанов Уряду України.—1993.—№2.—С.223.

2Урядовий кур'єр від 28 липня 1994 р.

3Законодавство про приватизацію: Збірник законів і науково-прак­тичний коментар. Вип.2(А.Р.Мацюк, І.В.Зуб,А.М.Ришелюк, Б.С.Стичинськии).-К.:.КПНВ центр Паритет, РВА “Текст”, 1993—С. 93-200.

19


Вдосконаленню майнових відносин між організаціями в но­вих умовах господарювання служать також акти Вищого арбіт­ражного суду України.

§2. Співвідношення галузевого і комплексного законодавства

Цивільне законодавство за своїм змістом є галуззю законо­давства. Воно містить в собі норми цивільного права. Одним з показників галузі законодавства, адекватної галузі права, слід вважати наявність зведеного нормативного акта, який охоп­лює переважну більшість інститутів даної галузі. Такий нор­мативний акт повинен бути активним центром системи зако­нодавства, управляти нею шляхом розмежування компетенції між нормотворчими органами в регулюванні конкретних відно­син і встановленні загальних положень, які підлягають відтво­ренню в інших нормативних актах, що видаються на базі і на розвиток цього зведеного акта. Для цивільного законодавства таким зведеним нормативним актом є Цивільний кодекс. Проте у практиці немає “чистих” галузей законодавства, тоб­то таких, які б містили норми виключно однієї галузі. Норма­тивні акти відображають функціональні зв'язки між нормами різних галузей права, а тому галузь цивільного законодавства, яка відповідає галузі цивільного права, складається не лише з цивільно-правових актів, а й охоплює нормативні матеріали з цивільного права, що містяться в нормативних актах інших галузей права. Так, в Законі “Про підприємства в УРСР” від 27 березня 1991 р. відповідні статті передбачають цивільно-правові норми поряд з іншими статтями, які містять норми трудового, фінансового і адміністративного права. З іншого боку, в цивільно-правових актах містяться норми інших галу­зей права. У ЦК України є норми адміністративного права: ст.105 передбачає право виконкому місцевої Ради народних депутатів винести рішення про знесення самовільно зведених жилого будинку, господарських і побутових будівель та спо­руд. ЦК України (ст.226) виходить з того, що у випадку відчу­ження або придбання громадянином жилого будинку, який підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб, необхідний дозвіл ви­конкому місцевої Ради народних депутатів.

Отже, в системі сучасного законодавства є нормативні акти, які містять норми різних галузей права. Вони належать до комплексних нормативних актів. Сукупність комплексних нормативних актів становить комплексне законодавство. На-

20

явність галузевих і комплексних нормативних актів необхід­но враховувати в практичній діяльності по застосуванню норм права. Не менш важливо враховувати цю обставину в роботі по удосконаленню діючого законодавства, бо в цьому випад­ку досить чітко вимальовуються шляхи можливої консолідації норм, згрупування їх в самостійні рубрики, скорочення мно­жинності й усунення суперечностей.



§3. Аналогія права і аналогія закону

Цивільному законодавству, на відміну від кримінального, відомий інститут аналогії. У ст. 4 ЦК України сказано, що цивільні права і обов'язки виникають також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу за­гальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. Із змісту зазначеної норми випли­ває, що цивільні правовідносини виникають також з дій, зок­рема угод громадян і організацій, хоча і не передбачених за­коном, але таких, що відповідають (не суперечать) загальним началам і змісту цивільного законодавства. Отже, в таких ви­падках керуються не конкретною нормою цивільного зако­нодавства, а лише загальними началами, змістом цивільного законодавства. Такий засіб заповнення прогалин закону на­зивається аналогією права. Поряд з цим застосовується і ана­логія закону.— поширення на відносини, які безпосередньо не врегульовані в законі, правових норм, що регламентують подібні відносини.

Збереження інституту аналогії в цивільному праві на відміну від кримінального права, в якому аналогію скасовано, пояс­нюється так: кримінальне право має справу з протиправни­ми, злочинними діями. З метою зміцнення законності воно виходить з принципу: поведінка, яка не кваліфікується за кри­мінальним законом як злочинна, не може бути підставою для застосування покарання.

Цивільне ж законодавство, навпаки, в переважній більшості регулює правомірну, суспільне корисну діяльність громадян і організацій. При цьому важливо передбачити всі можливі випадки вчинення правомірних дій. До того ж обмеження пра­вомірної діяльності суворими межами закону призвело б до сковування розумної господарської ініціативи учасників цивільного обігу, що негативно позначилося б на розвитку май­нових відносин, які виникають з метою задоволення мате­ріальних і духовних потреб громадян і організацій. В умовах

21

радикальної економічної реформи законодавець заохочує діло­ву заповзятливість в економічній, комерційній діяльності. Аналогія права і закону в цивільному праві знаходить нове обгрунтування в принципі: “Дозволено все, що не забороне­но законом”.



§4. Роль судової і арбітражної практики в удосконаленні, тлумаченні і застосуванні цивільного законодавства

Важливого значення набувають постанови Пленуму Вер­ховного Суду України, в яких на підставі аналізу і узагаль­нення судової практики містяться керівні роз'яснення су­дам з питань застосування діючого цивільного законодавст­ва при розгляді різних категорій цивільних справ. Вони є обов'язковими для всіх судів України і публікуються у відпо­відних збірниках.



Судова практика, яка закріплюється в окремих рішеннях по цивільних справах, на відміну від керівних роз'яснень Плену­му Верховного Суду України, не має обов'язкового значення для судів країни. Рішення з конкретних справ є обов'язкови­ми лише для учасників спорів, а також для громадян і органі­зацій, до яких пред'явлені вимоги судового виконавця по ви­конанню судових рішень (ст. 348—352 ЦПК України). Ра­зом з тим вивчення судової практики необхідне для з'ясуван­ня змісту цивільних законів та їх правильного застосування. Судова практика враховується також .законодавцем в процесі удосконалення діючого законодавства і видання нових нор­мативних актів. Зазначені моменти характерні для арбітраж­ної практики.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка