Цінне джерело з історії української медицини та охорони здоров’я радянських часів ключові слова



Скачати 230.62 Kb.
Дата конвертації06.05.2016
Розмір230.62 Kb.
Ігор Робак, Ганна Демочко

ЦІННЕ ДЖЕРЕЛО З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ ТА

ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ
Ключові слова: профілактична медицина, радянська охорона здоров'я, система Семашка, Народний комісаріат охорони здоров'я УСРР, медична періодична преса.
Історичне дослідження такого наукового періодичного видання, яким був журнал «Профилактическая медицина» («Профілактична медицина») (1922–1937)1, має досить актуальне значення тому, що воно півтора десятиріччя свого безперервного існування давало на своїх сторінках слово провідним українським медикам. Журнал став трибуною тогочасних соціальних гігієністів і рупором Народного комісаріату охорони здоров'я УСРР. Тим самим, дане видання є цінним, а у багатьох випадках незамінним джерелом з історії української медицини взагалі та історії становлення радянської системи охорони здоров'я в Україні зокрема. Крім того, в умовах формування принципово нових підходів до вивчення соціально-комунікаційного процесу, які сьогодні простежуються як в Україні, так і в Польщі, великого значення набуває повне і детальне студіювання витоків сучасної медичної періодики. А тодішня «Профилактическая медицина» («Профілактична медицина») як раз і стояла в Україні у тих витоків.

Що стосується історіографії даної теми, то дотепер журнал «Профилактическая медицина» («Профілактична медицина») не ставав предметом розгорнутого джерелознавчого аналізу. Хоча треба зазначити, що двічі він привертав до себе увагу істориків української медицини. Вперше в 2008 р., коли вийшла невеличка стаття про нього у поновленому в 2007 р. сучасному журналі «Профілактична медицина»2 . А вдруге в огляді джерельної бази докторської дисертації Н.І. Коцур, за матеріалами якої була опублікована монографія3. Виходячи з вищезазначеного, метою статті є узагальнення на підставі всебічної зовнішньої та внутрішньої критики умов функціонування та визначення тематичного змісту журналу «Профилактическая медицина» («Профілактична медицина») (1922–1937) як джерела з історії української медицини та охорони здоров'я.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань внутрішньої та зовнішньої критики даного джерела:

- дослідження історичних передумов створення журналу;

- встановлення особи фундатора, мети та завдань часопису;

- визначення офіційного засновника, видавця, кількості номерів видання, часу виходу їх у світ і періодичності, мови публікації, наявності додатків;

- вивчення складів редколегій;

- висвітлення внутрішньої структури часопису, жанрів публікацій;

- стислий та вибірковий контент-аналіз випусків.

У статті розглянутий весь період існування журналу «Профилактическая медицина» («Профілактична медицина»), тобто з 1922 по 1937 рр.



Історичні передумови створення журналу.

Заснування часопису «Профилактическая медицина» 1922 р. було закономірним явищем. Українська революція 1917–1921 рр. закінчилася остаточною перемогою більшовиків. Вони оголосили курс на соціалістичну перебудову суспільства. Відповідно створювалася й нова система охорони здоров’я. В історії вона одержала назву «семашкінської» за ім’ям її автора – першого більшовицького комісара охорони здоров’я М.О. Семашка. Одним з основних принципів «семашкінської системи» була її профілактична спрямованість. Радянська Україна вслід за Росією приступила до втілення в життя семашкінського проекту. І природно відчула потребу в нових наукових медичних триваючих друкованих органах. З 1918 р. Харківським медичним товариством вже видавався популярний серед медиків журнал «Врачебное дело»4. Але він був рупором клінічної медицини. Профілактична ж медицина свого періодичного видання не мала.



Встановлення особи фундатора, мети та завдань часопису.

Створення часопису «Профилактическая медицина» тісно пов’язане з ім’ям видатного українського вченого-гігієніста Олександра Микитовича Марзєєва5.

З 6 по 12 квітня 1922 р. в Харкові (тодішній столиці УСРР) проходив ІІІ Всеукраїнський з’їзд бактеріологів і епідеміологів. Як на той час, він був дуже представницьким – в його роботі брали участь 169 делегатів і гостей. З програмною доповіддю «О санитарной организации на Украине» виступив О.М. Марзєєв – тоді завідувач санітарно-епідеміологічним відділом Народного комісаріату охорони здоров’я України (НКОЗУ).

Серед невідкладних справ будівництва санітарної организації в радянській Україні доповідач відзначив необходність створення журналу, з питань «санитарии, гигиены и эпидемиологии»6. Згодом «Записках санитарного врача» О.М. Марзєєв з цього приводу писав: «Придя к руководству санитарно-эпидемиологическим отделом Наркомздрава УССР, я был глубоко убеждён, что осуществить руководство санитарной организацией республики эффективнее всего через журнал»7. І далі: «...я понимал, что журнал... как ничто другое, объединит её, создаст единый, крепкий, сплочённый коллектив работников санитарно-эпидемиологического фронта»8.

Тривалий час обговорювалося питання про назву журналу. Були пропозиції назвати його «Санитарное дело», «Гигиена и эпидемиология» та інші, проте всі вони здавалися «вузькими», такими що не відображали головного – профілактичної спрямованості нової охорони здоров’я країни. Тому делегатами з’їзду одностайно було схвалено назву «Профилактическая медицина». Влітку 1922 здійснили необхідні організаційні заходи, і вже 10 серпня в Харкові вийшов перший номер часопису9.

У першому номері журналу було надруковано звернення редакції до всіх працівників у галузі профілактичної медицини. В ньому зокрема зазначалось, що новий часопис, заснований на виконання рішення ІІІ Всеукраїнського з’їзду бактеріологів і епідеміологів, «выходит в свет с более широкой программой, чем это предполагалось на съезде. Помимо вопросов чистой профилактики, как санитария и гигиена, бактериология, эпидемиология и санитарная статистика, в программу журнала включены такие отделы, близкие профилактической медицине, как охрана материнства и детства, врачебно-санитарное дело и общественная медицина. Такое расширение программы, не лишая журнал его основного профилактического направления, даёт в то же время возможность широко обсуждать и освещать на его страницах общие принципиальные и организационные вопросы дела здравоохранения в Республике. Переходя от содержания к характеру «Профилактической медицины», редакция ставит своей первой задачей – сделать журнал органом научной мысли в области профилактики»10.

Цільове призначення часопису не тільки характеризує його сутність, а й визначає читацьку аудиторію. «Профилактическая медицина» («Профілактична медицина») була спрямована на певну читацьку аудиторію. Вона була спеціальним виданням, розрахованим, з одного боку, на науковців, а з іншого – на практиків, організаторів охорони здоров’я. Журнал не належав до категорії науково-популярних, і для широкого загалу був нецікавим.

Визначення офіційного засновника, видавця, кількості номерів видання, часу виходу їх у світ і періодичності, мови публікації, наявності додатків.

З № 1 часопис видавався як орган Народного комісаріату охорони здоров'я УСРР. Обсяг – 8-10 друкованих аркушів. Не кольоровий. М’яка обкладинка. Адреса редакції та контори журналу: Харків, вулиця Технологічна, 3. Друкувався в 4-й державній друкарні спочатку російською мовою. Передбачалось, що часопис виходитиме щомісяця, проте вже з кінця

1922 р. він здебільшого виходив спареними номерами.

Вийшло: 1922, №№ 1-4/5.

1923–1933 по 12 №№ на рік. З № 1 1924 р. – видання «Сан.-эпидемиол. отдела НКЗ УССР».

З № 1 1928 р. – вид-во «Научная мысль».

З № 3/4 1929 р. назва українською мовою («Профілактична медицина»).

З № 1 1931 р. – Держмедвидав УСРР. З № 1/2 1933 р. – орган НКОЗУ та Всеукраїнської вченої медичної ради. Видавництво Медвидав.

1934 – №№ 1, 2.

1935–1936 по 12 №№ на рік. З № 1 1936 р. – орган НКОЗУ, Всеукраїнської вченої медичної ради та Українського інституту охорони здоров’я. Місце видання Київ. Адреса редакції: Київ, вулиця Рейтарська, 22.

1937 – №№ 1-5. У 1937 р. на № 5 видання припинено.
Додатки:
- Хроника здравоохранения (З 1929 – «Хроніка здоровоохорони»). – Харків: «Научная мысль» («Наукова думка»), 1926–1929;

- Санітарно-ентомологічний бюлетень. Орган Санітарно-ентомологічної комісії Харківського наукового товариства при ВУАН та Українського протозойного інституту НКОЗ. Харків : «Наукова думка», 1929–1930. 1929 – Т. 1, вип. 1, 2. 1930 – Т. 1, вип. 3, 411.



Вивчення складів редколегій.

1922 р. до редакційної колегії входили професори Д.К. Заболотний12 і С.В. Коршун13, лікарі М.І. Баранов (заступник наркома охорони здоров'я України), О.М. Марзєєв, А.І. Пижов, Є.А. Федер, Л.Д. Ульянов, Л.Л. Гінцтон (секретар).

1924 р. окремі відділи та рубрики часопису починають редагувати не тільки члени редколегії, а й інші вчені та організатори охорони здоров'я, яких залучала редакція. Так, рубрику соціальної гігієни став редагувати нарком охорони здоров'я УСРР професор М.Г. Гуревич14, а рубрику професійної гігієни – директор Центрального інституту робітничої медицини та завідувач кафедри Харківського медичного інституту Е.М. Каган15. Практика залучення не членів редколегії для роботи редакторами відділів і рубрик журналу зберігалася й надалі. Їхній склад змінювався дуже часто. З № 3 1926 р. виокремлюється посада відповідального (головного) редактора. Їм стає сам нарком Д.І. Єфімов16. Це ще більше підносить авторитет часопису.

З № 8 1929 р. посаду відповідального редактора обіймає наступний за Д.І. Єфімовим народний комісар охорони здоров’я України С.І. Канторович17. Тобто керівництво всією охороноздоровчою галуззю республіки та одночасне керівництво часописом «Профілактична медицина» стає вже традицією, яка демонструє, що цей журнал виступає офіційною і головною трибуною української радянської влади в охороні здоров’я.

З літа 1930 р. у складі редколегії з’являються академіки О.О. Богомолець18 і О.В. Корчак-Чепурківський19. З початку 1932 р. і до кінця існування часопису в 1937 р. відповідальний редактор – професор С.С. Каган20. А з третього номеру за 1934 р. фактично припинила існування широка редакційна колегія журналу. Організаційні функції взяли на себе відповідальний редактор, його заступник і відповідальний секретар (з № 11 тільки відповідальний редактор і відповідальний секретар), а власне редакційні функції повністю перейшли до редакторів відділів. Хоча на папері для солідності існувало так зване «редакційне бюро». Про нього згадували тільки в рекламних оголошеннях щодо передплати часопису21.

Висвітлення внутрішньої структури часопису, жанрів публікацій.

Під внутрішньою структурою часопису ми розуміємо поділ на розділи та рубрики, їхній характер, співвідношення між обсягами, метод подачі матеріалу.

Програма часопису «Профилактическая медицина» («Профілактична медицина») визначалась відділами, кожний з яких мав власну жанрово-типологічну особливість. В першому номері таких відділів було започатковано 6: «Оригинальные статьи» (з рубриками: «Санитария и гигиена», «Эпидемиология», «Бактериология», «Санитарная статистика», «Охрана материнства и детства», «Медико-санитарное строительство и общественная медицина»); «Съезды, конференции и совещания»; «Рецензии и рефераты», «Научная жизнь», «Корреспонденция с мест», «Объявления» (пізніше «Отдел информаций»). Згодом додалися відділи: «Хроника», «Библиография», «Некрологи», «Таблицы», «Організація здоровоохорони за кордоном» («Закордонна хроніка») та рубрики: «Сведения о деятельности санитарных (пізніше «медико-санитарных») организаций», «Профилактика туберкулёза», «Профилактика венерических болезней», «Социальная гигиена», «Профессиональная гигиена» (пізніше «Профгигиена и охрана труда»), «Социальные болезни», «Строительство советской медицины и здравоохранения на Западе (пізніше «за границей»)», «Сельская медицина», «Рабочая медицина» (пізніше «Профилактика и рабочая медицина»), «Общая гигиена», «Санитарное просвещение», «Организация здравоохранения» (пізніше «Організація охорони здоров’я, медсаносвіта й кадри»), «Благоустройство населённых мест и сантехника», «Жилищное дело», (пізніше «Впорядкування, житлова справа, сантехніка й мед. сан. будівництво»), «Деятельность научных организаций (пізніше «учреждений и организаций»)», «Санитарный быт», «Деятельность органов здравоохранения», «Фізіологія та гігієна харчування», «З санітарної практики місць».

Тобто у міру розвитку радянської гігієнічної науки та практики охорони здоров’я додавалися нові та змінювалися назви старих відділів та рубрик. Це було логічно. З’являлися нові розділи у вітчизняній гігієні (загальна,

соціальна, комунальна, гігієна праці, харчування) і відповідно з’являлися нові рубрики в часописі. Так тривало до 1932 р.

З № 3/4 за 1932 р. редакційна політика змінилася. Це, безумовно, було пов’язано з приходом на посаду відповідального редактора С.С. Кагана. Часопис отримав чітко виражену більшовицьку ідеологічну спрямованість. Вона позначилася і на структурі журналу. Його відділи стали називатися: «За Марксизм і Ленінізм в охороні здоров’я», «За Соціялістичну здоровоохорону», «За соціялістичну працю», «За викорінення епідемій», «За оздоровлення населених місць», «Санітарна й фізична культура та організація самодіяльності», «Обмін досвідом у справі соціялістичної здоровоохорони». І науки в журналі стало значно менше, а політики – значно більше.

На щастя, з № 3 1934 р. відновилися фахові відділи журналу: «Теорія і організація охорони здоров’я», «Комунальна гігієна і впорядкування населених місць», «Загальна, особиста гігієна і психогігієна», «Епідеміологія», «Гігієна труда та відпочинку», «Охорона материнства та оздоровлення дитинства і підлітків», «Профілактика туберкульозу, венеризму, психоневрологічних захворювань тощо», «Санітарна і фізична культура», «Гігієна харчування» (з № 7 1935 р.).

Щодо жанрів публікацій, то найпоширенішим з них у «Профилактической медицине» («Профілактичній медицині») була стаття. Значне місце також посідали замітки, кореспонденції з місць, реферативні огляди (здебільшого зарубіжних видань), рецензії, бібліографія, звіти. В інформаційному відділі відводилося місце для реклами переважно медичних видань, лікарських препаратів і медтехніки, засобів дезінфекції, запрошень на роботу і оголошення конкурсів на заміщення вакантних посад.


Стислий та вибірковий контент-аналіз випусків.

Зміст журналу суттєво змінювався з плином часу. У перші роки значне місце в ньому посідали наукові статті. Їхніми авторами, зокрема, були такі корифеї тогочасної медичної думки, як М.Ф. Гамалія22, Д.М. Жбанков23, Д.К. Заболотний, С.М. Ігумнов24, С.В. Коршун, С.А. Томілін25, Л.В. Громашевський26, С.І. Златогоров27, С. І. Канторович.

В журналі публікувалися також матеріали дискусій стосовно шляхів розвитку санітарної організації і всієї нової системи охорони здоров’я взагалі. Авторами останніх часто були «батьки» нової української радянської охорони здоров’я М.І. Баранов, М.Г. Гуревич, Д.І. Єфімов, О.М. Марзєєв, С.І. Канторович та ін.
Відчутні зміни в змісті журналу відбулися після вступу на посаду відповідального редактора Д.І. Єфімова. Статті набули ідеологічного забарвлення. З номера у номер вони присвячувалися «текущему моменту», боротьбі з «буржуазными взглядами», «оппозиционерами» и «ревизионистами» в галузі медицини та охорони здоров’я. А з 1932 р. (з приходом відповідальним редактором С.С. Кагана) заідеологізованої публіцистики стало ще більше. Журнал поступово починає втрачати позиції наукового органу. Хоча в ньому ще нерідко зустрічаються цікаві статті з питань гігієни, епідеміології, організації охорони здоров’я, охорони материнства і дитинства, профілактики туберкульозу і венеричних захворювань тощо.

З 1935 р., коли сталінізм в Україні увійшов вже в пору зрілості, журнал став виконавцем традиційних тоді злободенних шлягерів на кшталт «Більшовицьке піклування про здоров’я трудящих»28, «Про дітей, буржуазних пророків і соціалізм»29, «Виконати Сталінський план медичного будівництва»30, «За більшовицьку критику й самокритику в медичній науці»31, «Розчистити охорону здоров’я від буржуазної засміченості»32 тощо.

Проте, не зважаючи на таку відданість партії та вождю, в середині 1937 р., в самісінький розпал політичних репресій, раптово, без будь-якого попередження, журнал закрили. Така раптова кончина часопису найімовірніше пов’язана з тим, що більшість його співробітників виявилася «ворогами народу». Адже тільки з осіб, названих у цій статті, розстріляні були М.І. Баранов, М.Г. Гуревич, Д.І. Єфімов, померли в ув’язненні С.І. Канторович і С.В. Коршун33, відбув термін покарання Е.М. Каган34. Просто якесь «вороже кубло»!
Зроблений первинний джерелознавчий аналіз часопису «Профилактическая медицина» («Профілактична медицина») (1922–1937) дає нам підстави зробити такі висновки:


  • часопис, безумовно, є справжнім документом свого часу;

- поява часопису була зумовлена об’єктивною необхідністю мати більшовицькій владі трибуну для пропаганди, агітації та організації нової системи охорони здоров’я в Україні;

  • ініціатором його створення виступив видатний український вчений-гігієніст і будівничий «семашкінської» системи охорони здоров’я О.М. Марзєєв;

- журнал позиціонував себе як щомісячний, але здебільшого виходив раз на два місяці;

- журнал був спеціальним і розраховувався на певне коло читачів-

фахівців;


  • редакційну колегію тривалий час очолювали офіційні керівники української радянської охорони здоров’я;

  • внутрішня структура видання змінювалася у міру розвитку медичної науки та розбудови охорони здоров’я в УСРР, а також в залежності від політичної ситуації в країні;

  • найпоширенішою жанровою формою була стаття, значне місце посідали також замітки, кореспонденції з місць, реферативні огляди, рецензії,

бібліографія, звіти;

  • корифеї тогочасної української медичної думки часто виступали в журналі;

  • наприкінці свого існування видання значною мірою заполітизувалося;

  • журнал припинив свій вихід в розпал політичних репресій в СРСР;

  • значну частину керівництва і співробітників часопису різних років було репресовано;

  • видання було типовим продуктом свого часу.

Отже, історія часопису «Профилактическая медицина» («Профілактична медицина») (1922–1937) – це типова історія первістків радянської медичної періодики: від сміливих планів і райдужних сподівань створення найпередовішої в світі системи охорони здоров’я, через гострі дискусії та пошук шляхів розвитку, до жорсткої та агресивної політизації, втрати об’єктивності й професіоналізму.

Безперечно, наведена схема джерелознавчого аналізу даного історичного джерела не є універсальною і вичерпною, чого в межах однієї статті зробити просто неможливо. Проте вона визначає основні тенденції та обриси наступних досліджень проблеми, зокрема поглибленого аналізу публікацій та пошуку відомостей про всіх їхніх авторів.

Насамкінець маємо зазначити, що в незалежній Україні з 2007 р. відновлено випуск журналу «Профілактична медицина», адже актуальність профілактичного напряму в медичній науці та охороноздоровчій практиці доведена часом.

Ценный источник по истории украинской медицины и здравоохранения советского периода

Статья посвящена общей характеристике и историческому пути журнала

«Профилактическая медицина» («Профілактична медицина») (1922–1937) как органа научной мысли и рупора советской власти в области медицинской профилактики, а также подходам к первичному источниковедческому анализу, размещенных в нем материалов. Доказывается ценность этого издания как исторического источника по истории украинской советской медицины и здравоохранения. С этой целью исследуются исторические предпосылки создания журнала; устанавливается личность его основателя, цель и задачи журнала; определяются учредитель, издатель, количество номеров издания, время их выхода в свет и периодичность, язык публикации, наличие приложений; изучаются составы редколлегий; освещаются внутренняя структура журнала и жанры публикаций; проводится сжатый и выборочный контент-анализ выпусков.

Valuable source for History of Ukrainian Medicine and Health care of the Soviet period

Article deals with a general characteristic of the activity and historical path of “Preventive medicine” (“Prophylaktychna medycyna”) Jerald between 1922 and 1937. Author presents the initial approaches to source study’s analysis of its materials and submits that this edition was a valuable source for history of Ukrainian medicine and health care of the Soviet period. With this aim author investigates historical preconditions of Jerald’s foundation, proves the identity of a founder and publisher, aim and tasks of this periodical edition; number of issues and time of their publication, language of edition, supplements, and editorial stuff.



Author presents the structure and genres of publications; makes short and selective content-analysis of issues.


1 Профілактична медицина : щоміс. журн. : орган НКОЗУ та Укр. вченої мед. ради. – Р. 1–16. – Киïв 1922–1937. – Назва : 1922 – 1929 № 2 Профилактическая медицина ; 1929 № 3/4 – 1937 Профілактична медицина. – Місце вид. : 1922–1935 Харків (1935 на обкл. № 4–12 Київ – Харків).

2 А. Зарицкий, К истории журнала «Профилактическая медицина» , „Профілактична медицина” 2008, № 1, с. 5–7.

3 Н. Коцур Становлення і розвиток гігієнічної науки в Україні : шлях крізь епохи і соціальні потрясіння (друга половина ХІХ – 20-ті рр. ХХ століття), Корсунь-Шевченківський 2011, с. 84.

4 Медицинская литература, „Большая медицинская энциклопедия”, т. 17, Москва 1936, стб. 555-556.

5 Марзєєв Олександр Микитович (1883 - 1956) – вчений-гігієніст, Заслужений діяч науки УРСР (1935), академік Академії медичних наук СРСР (1944). З 1922 до 1934 року завідувач санітарно-епідеміологічним відділом Народного комісаріату охорони здоров’я УРСР. 1930-1941 - завідувач кафедрою гігієни Українського (Харків) інституту удосконалення лікарів, 1931 – 1941 – очільник та ініціатор створення Українського науково-дослідного інституту комунальної гігієни, 1931-1941 – завідувач кафедрою комунальної гігієни Харківського медичного інституту. [Вчені Харківського державного медичного університету, Харків, 2005, с. 169.]

6 А. Зарицкий, вказ. твір, с. 5.

7 А. Марзеев, Записки санитарного врача, Киев 1965.

8 Там само, с. 8.

9 От редакции, „Профилактическая медицина”, 1922, № 1, с. 1.

10 Там само.

11 Українські періодичні видання у фонді ХДНБ ім. В. Г. Короленка, Харків 2001, с. 93; Періодичні видання УРСР. 1918–1950, Харків 1956, с. 142, 151.

12 Заболотний Данило Кирилович (1866 - 1929) – український мікробіолог, епідеміолог. 1920 р. організував першу у світі кафедру епідеміології в Одеському медичному інституті, з 1926 р. – дійсний член Академії наук СРСР, Президент Всеукраїнської Академії Наук (1928-1929), 1929 р. заснував Інститут мікробіології та епідеміології (нині - Інститут мікробіології та вірусології ім.. Д. К Заболотного НАН України). [Г. Брега, Заболотний Данило Кирилович, „Енциклопедія історії України”, Київ 2005, т. 3, с. 184.]

13 Коршун Степан Васильович (1868-1831) – видатний мікробіолог, гігієніст. З 1908 р. – завідувач Бактеоріологічного інституту Харківського медичного товариства, у 1922 р. обіймав посаду ректора Харківського медичного інституту, 1923-1931 – директор Інституту інфекційних хвороб ім.. І.І. Мечникова у Москві. Заарештований 1930 р., репресований. Обставини смерті не встановлено, є версія самогубства. Реабілітований 1959 р. [М. Воронцов, Коршун Степан Васильович, „Вчені Харківського державного медичного університету”, Харків 2005, с. 52-54; В. Садівничий, Степан Коршун: редактор газети, „Сумська старовина”, вип. XXXV, 2011, с. 137-143.]

14 Гуревич Мойсей Григорович (1890 – 1937) – український організатор охорони здоров’я. 1920-1925 – Народний комісар охорони здоров’я УРСР, 1923-1925 – організатор та очільник першої в Україні кафедри соціальної гігієни, створеної у Харківському медичному інституті. Пізніше був переведений до Москви, розстріляний за сфабрикованною справою у 1937 р. [А. Циганенко, Гуревич Мусій(Мойсей) Григорович, „Вчені Харківського державного медчиного університету”, Харків 2005, с. 135.]

15 К. Скоркин, Они носили ТВОЮ фамилию, Москва 2012, ч. 1, с. 537.

16 Єфімов Дмитро Іванович (1886–1938) – народний комісар охорони здоров'я УСРР (1925– 1929). Репресований (розстріляний) 1938 р. Посмертно реабілітований 1956 р. [К. Скоркин, Вказ. твір, с. 464].

17 Канторович Соломон Ілліч (1892 -1937) – лікар, організатор охорони здоров’я. 1919-1920 рр – очолював санітарну частина 12-ї армії під командуванням Й.Е. Якіра, 1920-1925 – завідувач Харківського губернського відділу охорони здоров’я. 1926-1929 – заступник наркома охорони здоров’я УРСР, заступник голови Харківського окрвиконкому. З 1929 р. – народник комісар охорони здоров’я УРСР. Неодноразово обирався членом ВУЦВК та ЦК КП(б)У, членом ЦВК СРСР. У 1930-х рр. був призначений заступником наркома охорони здоров’я СРСР. Арештований у липні 1937 р., у серпні цього ж року помер від побиттів після допиту. Реабілітований 1956 р. [Большая медицинская энциклопедия, Москва 1930, т. 12, с. 204; В. Коган, Страницы из жизни С.И. Канторовича – видного організатора советского здравоохранения на Украине, „Советское здравоохранение”,1990, № 4, с. 71-74.]

18 Богомолець Олександр Олександрович ( 1881 - 1946) – український вчений-патофізіолог, організатор науки. З 1929 р. – дійсний член Академії наук УРСР, З 1930 Р. – Президент Української Академії наук , з 1932 р. – академік Академії наук СРСР. З 1928 до 1931 р. – очільник Інституту гематології та переливанні крові. 1931 р. створив та очолив Інститут експериментальної біології та патології НКОЗ УРСР, а у 1934 р. – Інститут клінічної фізіології АН УРСР. [Л. Шевченко, Богомолець Олександр Олександрович, „Енциклопедія історії України”, Київ 2003, т.1, с. 316.]

19 Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович ( 1857 – 1947) - діяч земської медицини, санітарний лікар, епідеміолог і гігієніст, дослідник історії охорони здоров’я. Дійсний член Всеукраїнської Академії наук з 1921, а з 1937 — Академії наук УРСР. 1934–1938 рр. очолював санітарно-статистичний від. Інституту демографії і санітарної статистики ВУАН, 1938 – 1941 - консультант в Інституті клінічної фізіології АН УРСР. [В. Стешенко, Корчак-Чепурківський Овксентій Васильович, „Енциклопедія історії України”, Київ 2008, т.5, с. 197.]

20Каган Соломон Соломонович (1894–1965) – директор Дніпропетровського медичного інституту (1929–1931), директор Українського інституту охорони здоров'я (1930–1933), член колегії НКОЗУ, начальник планово-економічного управління (1931–1934), завідувач кафедри соціальної гігієни Харківського санітарно-гігієнічного інституту (1921–1934), директор Всекраїнського інституту соціальної охорони здоров'я (1934–1937), завідувач кафедри соціальної гігієни Київського медичного інституту, доктор медичних наук, професор [К. Скоркин, Вказ. твір, с. 536].

21 Профілактична медицина, Київ 1936, обкл.

22 Гамалія Микола Федорович (1859-1949) – український та радянський мікробіолог і епідеміолог, директор Бактеріологічного інституту в Одесі (1899-1908), редактор часопису «Гігієна і санітарія» (1910-1913), керівник Петербурзького (Петроградського) інституту ім.. Дженнера з щеплення проти віспи (1912-1928), науковий керівник Центрального інституту епідеміології та мікробіології у Москві (1930-1938), заслужений діяч науки (1934), почесний академік Академії Наук СРСР (1940). З 1939 року завідував лабораторією Інституту ембріології та мікробіології АМН СРСР. [В. Сарбей, Гамалія Микола Федорович, „Енциклопедія історії України”, Київ 2004, т.2, с. 47. ]

23 Жбанков Дмитро Миколайович (1853 - 1932) – російський лікар, діяч земської медицини. Працював земським лікарем у Рязанській губернії, згодом очолив санітарне бюро у Смоленському губернському земстві. З 1904 до 1925 р. – член Правління Пироговського товариства, активний громадський діяч, гуманіст. Автор численних етнографічних описів. [Большая медицинская энциклопедия, Москва 1928, т. 9, с. 387-388.]

24 Ігумнов Сергій Миколайович (1864 - 1942) – санітарний лікар, діяч земської медицини. Працював санітарним лікарем у Тамбовській, Московській та Херсонській губерніях, з 1904 р. - у санітарному бюро Харківського губернського земства. Був відомим громадським діячем, активним учасником Пироговського товариства. [Большая медицинская энциклопедия, Москва 1930, т. 11, с. 88.]

25Томілін Сергій Аркадійович (1877-1952) – видатний вчений, гігієніст, спеціаліст в області демографії, медичної статистики та історії медицини. 1925-1932 - очільник кафедри соціальної гігієни Харківського медичного інституту, 1934-1938 – завідувач сектором захворюваності Всеукраїнського інституту охорони здоров’я, 1938-1940 – завідувач відділу Українського науково-дослідного бюро санітарної статистики, 1938-1945 – завідувач статистичного відділу Інституту туберкульозу, 1945-1952 – завідувач статистичного відділу Українського інституту епідеміології та мікробіології [А. Павлов, С.А. Томилин – выдающийся ученый, „Врачебное дело”, 1997, № 8].

26 Громашевський Лев Васильович (1887-1980) - видатний український радянський епідеміолог, розробник вчення про механізми передачі інфекції, оригінальної класифікації інфекційних хвороб, організатор системи санітарно-епідеміологічних станцій в СРСР. 1914-1917 – перебував у діючій армії на фронтах Першої світової війни, 1918-1928 - асистент, професор, завідувач кафедри епідеміології й ректор Одеського медичного інституту, в1928–1931 роках директор Дніпропетровського санітарно-бактеріологічного інституту, в 1931–1933 роках директор Центрального інституту епідеміології і мікробіології Наркомату охорони РРФСР. У 1948–1951 роках директор інституту інфекційних хвороб АМН СРСР, в 1951–1963роках завідувач кафедри епідеміології Київського медичного інституту; з 1963 року — в Київському інституті епідеміології, мікробіології та паразитології. Академік АМН СРСР, Заслужений діяч науки УРСР, Герой Соціалістичної Праці. [Ю. Гоц, Громашевський Лев Васильович, „Енциклопедія Сучасної України”, Київ 2006, т. 6, с. 529.]

27 Златогоров Семен Іванович (справ. Самуіл-Шлойм Ліпманович Гольдберг) (1873-1931) - радянський мікробіолог, епідеміолог і інфекціоніст,член-кореспондент АН СРСР (1929). З 1911 професор Психоневрологічного інституту, в 1920–1924 професор Військово-медичної академії і Ленінградського жіночого медичного інституту. У 1924-1929 керівник 1-го Українського санітарно-бактеріологічного інституту ім. І. І. Мечникова (Харків), з 1929 директор профілактичного інституту Військово-медичної академії. У кінці 1930 р. заарештований як «ворог народу», помер, перебуваючи у тюрмі «Хрести». [Большая медицинская энциклопедия, Москва 1929, т. 10, стб. 693-694; В. Коган-Ясный, Профессор С. И. Златогоров, „Хроника здравоохранения”, 1928, № 7-8, с. 5-6.]

28Більшовицьке піклування про здоров’я трудящих, „Профілактична медицина”, 1935, № 3 (бер.), с. 7–8.

29 Про дітей, буржуазних пророків і соціалізм, „Профілактична медицина”, 1935, № 8/9 (серп.-вер.) , с. 15–16.

30 Виконати Сталінський план медичного будівництва, „Профілактична медицина”, 1936, № 9 (вер.), с. 3–4.

31 С. Канторович, За більшовицьку критику й самокритику в медичній науці, „Профілактична медицина”, 1936, № 11/12 (лист.-груд.), с. 92–99.

32 С. Каган, Розчистити охорону здоров'я від буржуазної засміченості, „Профілактична медицина”, 1937, №

2 (лют.) , с. 17–25.



33 К. Скоркин, Вказ. твір, с. 152, 404, 464, 552, 611.

34 Д. Перцев., Профессор Эзро Моисеевич Каган и его роль в развитии советской гигиены труда, „Медицинская профессура СССР”,Москва 2012, с. 219–221




База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка