Час великої гри. Фантоми 2079 року Роман Юрія Щербака «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року»



Сторінка27/29
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.94 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

84

О 6.45 РМ бронеавтомобіль Гайдука «Козак Мамай-2» з десятьма спецназівцями, очолюваними Чмілем, під'їхав з Хрещатика на Європейську площу — до парадних сходів президентського палацу Численні пости жандармерії не зупиняли «Мамая-2».

Можна було скористатися службовим в'їздом з Трьохсвятительської, але Гайдук, боячись пастки, вирішив увійти до палацу через головні двері: снайпери РОК контролювали площу і вхід до Українського дому.

Однак нічого не трапилося, навпаки, начальник охорони президента Шаміль, якого Гайдук знав ще з часів гетьмана Махуна, зустрів його перед входом й люб'язно запросив до палацу У вестибюлі світилися лише плафони резервного світла, й перші літні сутінки лягли на постать Перуна, який стояв у похмурій задумі; навіть титановий меч у його руках не виблискував грізно, як колись. Китайської охорони всередині не було — мер China town Янь Дун'юе, обурений вбивством Індіри, а ще більше Тристороннім пактом, що суперечив інтересам Піднебесної імперії, відкликав китайських народних добровольців з президентського палацу. Рідновіри також не стояли у почесній варті біля ніг Перуна.

Шаміль ні слова не сказав, побачивши охорону Гайдука, яка щільно оточувала генерала, коли, накульгуючи, повільно йшов він до ліфта: троє увійшли до кабіни з Гайдуком і Шамілем, а семеро кинулися сходами вгору й, захекані, зустріли Гайдука в приймальні президента, заблокувавши про всяк випадок референтів з вечірньої зміни.

Василь Воля зустрів Гайдука на порозі свого кабінету чарівною білосніжною усмішкою.

— Радий вас бачити, Ігорю Петровичу при повному здоров'ї. Мені весь час доповідав професор Поліщук, а ми допомагали йому чим могли — ліками, людьми. Щойно я підписав указ про ваше повернення на посаду після тривалої хвороби. Сідайте, прошу вас. Каву питимете?

Проте Гайдук не причинив за собою двері. До кабінету разом з ним увійшли Чміль та троє охоронців, і генерал став перед відполірованим столом президента (тепер, у згасаючому світлі літнього надвечір'я, яскраво сяяли барвами вітражі у верхній частині башти–кабінету).

Гайдук, вдягнутий у легку літню камуфляжну уніформу витягнув з кишені куртки складений навпіл папірець й розгорнув його.

— Громадянин Капран Василь Маркіянович, — читав повільно, щоб утамувати хвилювання, щоб не зірвався голос. — Рішенням Комітету порятунку головою якого обрано мене, ви позбавлені посади президента. Вас буде інтерновано без права займатися політичною діяльністю упродовж п'яти років. Причина — ваша нездатність керувати державою, укладення вами зрадницького Пакту Трьох, ваше небажання створити дієздатні Збройні Сили у період зростання зовнішніх загроз самому існуванню держави й народу Ви зробили все, щоб обеззброїти народ і державу перед лицем агресії.

— Хто ви такий?! — вигукнув Василь Воля, відступаючи впритул до столу й шукаючи кнопку тривоги: сподівався, що, коли натисне її, на порозі з'являться охоронці й знищать цих вторгників на чолі з божевільним генералом, якому забаглося скуштувати влади, що по праву належить йому Василеві Волі. — Ви — зрадник, самозванець, узурпатор! Не ви мені давали цю владу і не вам її забирати!

Воля вже натискав щосили цю рятівну кнопку, але в кабінеті так ніхто й не з'являвся. Не знайомі йому похмурі люди в камуфляжах і з автоматами напоготові мовчки стояли, слухаючи перепалку Василя Волі з генералом Гайдуком.

— Кілька днів тому ми активізували розвідувальний супутник «Січ-77», — наче на таємному брифінгу інформував Гайдук. — Напередодні Великого Вибуху ми встигли закласти в комп'ютери «Січі» великий масив інформації ДерВару але не встигли проаналізувати… Та не тисніть ви кнопку ніхто не прийде. Вислухайте уважно. Тепер ми ознайомились з цікавими матеріалами…

— Це брехня! Провокація! — з безнадійною впертістю повторював Воля, думаючи, де подівся Чаленко, який обіцяв бути о 7.00 РМ у палаці зі своїми людьми й знешкодити Гайдука. — Я служив українському народу а ви — американським курвам. Я боровся, а ви — завжди при владі… Ви краще подивіться, що архів ДерВару каже про цю вашу Олю Гудиму про її роль у провалах ЛУК та УРА. Врешті–решт, час вам знати, як вона зі мною…

Гайдук, втративши контроль над собою, шмагонув екс–президента топірцем — не загостреною сокиркою, яку тримав у лівій руці, а різьбленою довгою палицею, яка, на диво, не зламалася. Міцною виявилася деревина карпатська.

— Ти… Ти… — в нестямі шмагав Гайдук улюбленця мас Волю, — ти знищив українську ідею, ти вбив її на ціле покоління уперед своєю брехнею, своєю зрадою! Ти й такі, як ти, зрадники — Падські, Щенки, Махуни — своєю слинявою брехнею про ідеальне минуле, якого не було, і про ідеальне майбутнє, якого теж не буде, обманювали народ, породжували ілюзії, замість того, щоб казати правду! І не зраджувати людей!

Василь Воля від ударів впав на коліна перед Гайдуком й, схлипуючи від страху болю й приниження, затуляв голову руками, по яких пройшовся карпатський ціпок генерала.

— Народ хотів чути неправду народу потрібні ілюзії, — виправдовувався він.

— Народ? Народ тисячу разів розумніший за тебе і мене, — Гайдук вже не бив екс–президента, тільки поклав йому на плечі топірець, щоб Воля не смикався. — Ти все спаскудив своєю брехнею і своїм пафосом, своїми обіцянками щасливого життя вже завтра. Ти нічого не вмів будувати… тому й пішов у революціонери. Ти такий самий слизовик з КОМАН, тільки під іншим прапором.

— Обіцяють усі, — стогнав Воля, — і ви так робитимете! Влада без цього не може існувати. Без обіцянок.

— Ти хоч раз побував у військових частинах, відвідав підприємства оборонного комплексу? Хоч одну доповідь Розвідувального комітету прочитав? Ти побував у лікарнях для бідних, у дитячих будинках, у заводських їдальнях? Ти знаєш,в якому стані наука? І взагалі — розумієш,що таке держава? Ти цікавився тільки своєю трухлявою археологією, мертвою глиною, що належала невідомим зайдам.

— Без минулого немає держави!

— І тому ти продав майбутнє Ніколаю Третьому? Ти подумав про наслідки пакту? Знаєш,хто стане правителем Малоросії, як прийдуть сюди війська Північного союзу?

— Хто? — вперше боязко підвів голову Воля.

— Твій друг Крейда, який спустить з тебе шкуру Вставай, досить рюмсати.

Підвівшись з підлоги і схиливши голову Воля попрохав:

— Я піду Але дозвольте мені піти з честю.

— Спробуй, — Гайдук топірцем підштовхнув Волю до стільця.

Воля, діставши з шухляди папір і ручку написав короткий текст і подав Гайдукові: «Враховуючи скоєні мною помилки, складаю з себе повноваження президента України–Руси. Прошу народ України–Руси вибачити мені. Василь Воля, 15 червня 2079 рік».

Нестерпний біль охопив Гайдукову спину — треба було знову ковтати знеболювальне.

Відчув, що ступив на край прірви, назва якої — вища влада в державі Україна–Русь.

Перед ним у руїнах лежала страшна, нещасна країна, яка не хотіла жити по–старому Попереду — або перемога, або загибель.



85

За Богошитською, яка була відрізана від будь–яких засобів зв'язку й неприкаяно перебирала свої дитячі малюнки в порожній батьківській квартирі, прийшли опівночі.

Щойно почула гуркіт двигунів десантної «черепахи» й постріли на даху башти, як швидко й неполохливо, наче тренувалася все життя, вдягла апарат індивідуального лету на груди почепила автомат–пістолет, накинула на плечі плащ з паспортами і, ставши на підвіконні, глянула вниз: по Окружному шосе повзли поодинокі світлячки фар, у приміських лісах причаїлася непроникна темрява, наче збереглася там з часів Київської Русі. Зітхнувши, ввімкнула апарат й зробила рішучий крок у ніч, у небуття, у невідомі світи.

Коли до квартири на тридцять п'ятому поверсі увірвалися опера–тивники РОК, там було темно і порожньо, тільки вітер вганяв усередину білі тюлеві крила фіранок. Пошуки тіла Богошитської у радіусі п'ятиста метрів навколо башти, в якій Ерна Еріхівна опинилася 15 червня, не дали результатів. Якась парочка, яка займалася коханням на узбіччі Окружного шосе у відкритому електромобілі, стверджувала, що наче якесь видиво в подобі людській чи відьомській прошелестіло над ними, та їм ніхто не повірив — надто далеко стояли вони від дому Богошитської і надто п'яні були тої ночі.

Чаленко був заарештований у підземному тунелі, яким рухався з Володимирської до президентського палацу.

Заарештували його свої ж співробітники Центрального управління контррозвідки, з якими агентура РОК провела відповідну роботу Його відправили до в'язниці РОК на Дегтярівській, де першу бесіду провів з ним Микола Мармиза.

Переворот йшов за планом, й уже о 2.00 AM 1б червня був завершений: в руках армії та розвідки опинилися всі урядові будівлі, сенат і ЦУК, вузли зв'язку і магістральні сервери Інтернету оборонні об'єкти та штаб–квартири партій, редакції газет та центральне телебачення, банки, залізничні й автобусні станції, аеропорти.

86

О сьомій годині ранку на екранах телебачення, комп'ютерів і геджетів на території всієї країни з'явився Гайдук в оливковій формі генерала з чотирма ледь помітними зірочками на польових погонах. Був невиспаний, погано поголений — від гриму відмовився, — але жорстко твердий. Запис робили в армійській пересувній телевізійній студії, де ледве знайшли державний прапор, щоб на його тлі виступив Гайдук.

— Громадяни України–Руси, — сказав він, і темний погляд його, здавалося, вивчав кожного, хто дивився на екран. — Сьогодні, шістнадцятого червня 2079 року вночі Комітет порятунку — КОПОР, сформований з представників Збройних Сил України–Руси та громадянського суспільства, перебрав на себе усю повноту влади в державі — як у столиці Києві, так і в усіх землях. Мене, генерал–полковника Ігоря Гайдука, обрано головою комітету.

Президент Воля добровільно подав у відставку частина державного керівництва інтернована. Створено спеціальний військовий трибунал, який розслідуватиме вбивство Індіри Голембієвської та інші резонансні злочини, зокрема корупційні.

На засіданні КОПОР було одноголосно прийнято рішення про негайну денонсацію Тристороннього пакту як акту державної зради. Ми заявляємо, що жодні військові формування інших держав, хоч би під яким приводом діяли, не порушать священних рубежів нашої держави.

У зв'язку з існуючою загрозою агресії проти України–Руси на всій території держави, в усіх її землях, вводиться надзвичайний стан. До кожної землі призначено військових комендантів, під контролем яких перебуватимуть земельні уряди і органи місцевого самоврядування. Оголошується загальна мобілізація резервістів до рядів Української Народної Армії, головнокомандуючим якої призначено бригадного генерала Ігоря Палія. Всі козацькі братства і приватні військові формування поставлено під контроль командування УНА.

Комітет порятунку закликає народ до захисту Вітчизни, до опору агресорам.

В рамках надзвичайного стану всі політичні партії припиняють своє існування, сенат розпущено, вибори президента і членів парламенту відкладаються на строк від двох до чотирьох років. Ліквідуються партійні засоби масової комунікації, вводиться цензура на телебаченні й в Інтернеті.

Застосування таких жорстких заходів диктується необхідністю заспокоєння розбурханого політичною боротьбою суспільства, припинення братовбивчої пропаганди, спрямованої не на консолідацію, а на зростання розбрату і ворожнечі, на поділ народу України–Руси на окремі частини, на підтримку сепаратистських антидержавних рухів.

Категорично забороняється й буде суворо каратися діяльність, спрямована на роз'єднання держави, на протиставлення і протистояння різних земель, на посилення соціальної та національної ворожнечі.

Ми не допустимо розбрату на національно–мовному чи релігійному ґрунті. Єдиною державною мовою на території України–Руси оголошується українська мова, при цьому забезпечується захист і повага до всіх регіональних мов, представлених на території держави.

Будуть суворо покарані вияви неповаги до державної мови та інших мов, до державних символів України–Руси.

У найближчий час всі громадяни держави повинні скласти присягу на вірність Україні–Руси. Хто не бажає складати присягу громадянина, має можливість бути зареєстрованим як агент впливу іншої держави. Порушники позбавлятимуться громадянства України–Руси і всіх соціальних і майнових прав, що витікають з факту громадянства.

Сформовано Вищий військовий трибунал і трибунали нижчих рівнів, мета яких — забезпечити справедливе судочинство. За будь–які спроби підкупу судів винні будуть засуджені до вищої міри — розстрілу.

Шановні громадяни України–Руси!

КОПОР не збирається створювати новий тиранічний режим, яких уже було вдосталь у нашій історії. Ми сповнені рішучості дати нашому народові спокій, мир і стабільність у період відродження Вітчизни після важких випробувань Великої Темряви.

Ми не допустимо відновлення в країні феодально–олігархічної кріпацької системи. Кожен громадянин України–Руси має право на власність, включаючи земельну захищену законом, і на вільну підприємницьку та фермерську діяльність. Від сьогодні починається масове виділення земельних наділів. Насамперед воякам Збройних Сил, що стали на захист Вітчизни.

Природні багатства України–Руси належать всьому народові, а не жменьці корумпованих новобагатьків. Ліси, ріки, озера, берегові зони, місця відпочинку парки та інші об'єкти оголошуються комунальною власністю і не можуть бути приватизовані.

КОПОР всіляко сприятиме зростанню і збагаченню середнього класу вільних власників та зміцненню демократичного самоврядування й системи соціальної опіки. Територіальні громади, а не політичні партії, стають основою прийняття рішень.

З метою ефективного управління державою ліквідується посада президента як архаїчна і така, що не відповідає реаліям кінця двадцять першого століття. Натомість сформовано Раду менеджерів, які здійснюватимуть координацію й управління в міжнародній, безпе–ковій, військовій, адміністративній, фінансово–економічній, соціальній, науково–освітній та гуманітарній сферах.

Наша мета — створення політичної нації України–Руси, об'єднаної єдиними геополітичними інтересами та амбіційними економічними й соціально–гуманітарними цілями.

Україна–Русь має стати сильною регіональною державою Центральної та Східної Європи, процвітаючою європейською демократичною країною. Наша мета — якнайшвидший вступ до Організації глобальної безпеки. Україна–Русь буде надійною ланкою європейської самооборони.

Від імені КОПОР я звертаюсь до керівництва зарубіжних країн: просимо зрозуміти причини, що спонукали нас на драматичний крок — зміну системи влади в Україні–Руси. Закликаємо сусідні країни, Організацію глобальної безпеки, Конфедерацію країн Північної Америки, Піднебесну народно–демократичну імперію, інші країни виявити мудрість і зваженість в оцінці подій, що відбуваються в Україні–Руси. Наша держава завжди стоятиме на сторожі миру і міжнародної безпеки.

Дороїї співвітчизники, народе українсько–руський!

КОПОР бере владу а отже, покладає на себе велику відповідальність у тяжкий період нашої історії. З одного боку з настанням Світла посилилися надії на мирне майбутнє, на подолання жахів Великої Темряви. З іншого — зросла небезпека втратити державу знову як і впродовж століть, стати об'єктом Великої Гри імперських сил, іноземного панування, жорстокої окупації та колоніального визиску.

Наша доля в наших руках!

Прийшов час істини. Ми переможемо!

Слава вічно юній Україні, слава Древній Руси!

Слава героям Вітчизни — її захисникам!

Промова Гайдука, після якої звучав спів «Реве та стогне Дніпр широкий» Т. Шевченка, транслювалася щогодини упродовж двох діб. Ніяких інших новин TV не передавало, а телефонний і комп'ютерний зв'язок був заблокований на території всієї країни.

Ніхто не знав, що насправді відбувається в Україні–Руси, але іноземні дипломати і журналісти у своїх донесеннях відзначили байдужість народу до долі президента Волі та його оточення. Підкреслювалось, що жодної демонстрації чи страйку на підтримку Василя Волі зареєстровано не було.

87

Іван Оврамович Крейда дуже зручно всівся на бережку Грайворонки, зарослому високою травою. У ній сховалося відро, куди складав слизьких коропів, які щосили билися в конвульсіях. Був у жовтих трусах з червоними лампасами, в чорному мексиканському брилі–сомбреро зі срібними галунами — в таких ходять мар'яччо на сільські весілля; власне, Крейда не рибалив, а керував процесом, безпосереднім виконавцем якого був його племінник Владислав. Оглухлий і поранений в бою за шотландський замок, Владислав не чув указівок І. О. Крейди, а діяв на власний розсуд. На галявині охоронці смажили коропів, а в казанку парували галушки зі шкварками. У річковій воді охолоджувалися три пляшки горілки «Маршальська», виготовленої на честь І. О. Крейди місцевою фабрикою безалкогольних напоїв. Серце майбутнього правителя Малоросії і СОДР сповнювало тихе щастя: за п'ять днів він з військами 2–го малоросійського фронту повернеться до рідної Полтави, стане на коліна, на спеціально обраному телеоператорами місці, й поцілує святу землю — ніяка Венесуела з Ті розхристаними смаглявими студентками–революціонерками не заступить України.

Місцем для штабу корпусу Іван Оврамович обрав тихий повітовий Грайворон Білгородської губернії, який сподобався Крейді не тільки своїм малоросійським колоритом, а й духом солідності й незмінності: більшість вулиць у цьому містечку носили назви світлого совєтського минулого — свердловаленінакіроваурицькогобольшевіков і т. д. Тому недаремно штаб полтавського добровольчого корпусу ім. І. Ф. Паскевича (корпус, щоправда, складався на дві третини з північнокорейських найманців, бо мужики з прізвищем на «енко» не бажали воювати, а пам'ять про фельдмаршала Паскевича була їм до дупи) розмістився в будинку середньої школи імені Шухова, між вулицями Леніна і Миру Сполучення Ленін і Мир звучало приблизно так, як Чума і Здоров'я — і це також здалося Крейді онтологічним знаком небес. Від Грайворона, що стояв на російсько–українському кордоні — честь перетнути першим кордон була надана Крейді, — до Великої Писарівки й далі на бойових машинах піхоти «Урал-2000» — вперед до Полтави. Населення радісно вітатиме воїнів–визволителів. Вже на території України, у Великій Писарівці, Крейда мав проголосити створення уряду народної єдності та демократичних ідеалів.

Мрії про це так захопили його, що незчувся, як начальник охорони покликав його до вогнища. Після зради Мартінеса всіх мексиканських охоронців довелося розстріляти, залишилися свої — й цього дивака, який не скидав з себе жіноче норкове хутро, що вже добряче облізло, довелося призначити начальником охорони. Це він застрелив Мартінеса і Гайдука.

Згадка про Гайдука зіпсувала настрій Івану Оврамовичу: ніде в київських ЗМІ не згадувався похорон цієї підлої людини, якій Крейда з відкритим серцем запропонував союз і співпрацію. Але й ознак того, що Гайдук вижив, також не було: посаду Гайдука обійняв якийсь Палій — чи не син полковника Палія з контррозвідки ДерВару? — а слідів існування Гайдука київський резидент Крейди не виявив.

— До столу! До столу! — радісно закликав Владислав Крейда.

«Зовсім оглух і збалдів, — подумав І. О. Крейда з сумом. — Що мені з ним робити?»

Правда, щодо випити й закусити — молодий Крейда аж ніяк не збалдів: і горілку добре наливав, і їв зі смаком, хрумкаючи хрусткі смажені коропи, не боячись риб'ячих кісток, а галушок впорав велику миску. Проте в інших оперативно–тактичних і стратегічних питаннях не тямив нічого, хоч водночас не було жодних доказів, що до свого поранення й контузії розумівся на цих матеріях. «Чи галуїну забагато наковтався, чи смерть дітей його так підкосила?» — Крейда розумів, що втрачає свого престолонаслідника.

Раптом, діставшись вже до галушок, Крейда згадав про Боба — молодого американця спортивного вигляду оператора комп'ютерних мереж, який прибув до Крейди разом з транспортом зброї, закупленої у Рафаїла Фрідмана. Хоч як ненавидів Крейда цього жидівського зрадника і сіоністського агента, але змушений був визнати, що зброю Фрідман продавав найновішу за поміркованими цінами. Крейда розплатився великою партією галуїну завантаженого до тих самих синіх фур, в яких було привезено зброю.

— Боб! — гукнув Крейда. З за кущів, що оточували галявину визирнув Боб у зеленій альпійській штормовці, який не заважав своїм українським працедавцям споживати алкоголь у великих кількостях. Як мормон, Боб не пив нічого міцнішого за питну воду «Springfield». Ця тактовність молодого меланхолійного американця сподобалася Крейді. А ще більше йому сподобалися професійні Бобові таланти: батарею оперативно–тактичних ракет «Ревенджер XI», супроводжувану Бобом, встановили на березі, там, де Грайворонка вливала свої слабосилі води у Ворсклу Тільки Боб знав таємні коди запуску цих надпотужних і суперточних ракет, і тільки Боб носив звання «missiles' navigator» й міг прокладати маршрути ракет до наміченої цілі.

Крейда, дивлячись на ці шість установок, змонтованих на великих вантажівках, — мобільну РЛС і бронемашину управління комплексом, — радів, мов дитина, якій подарували іграшкову розцяцьковану різнокольоровими вогниками, зброю. Та ракети, запаковані в контейнери, схожі на скрині до сміття, виглядали похмуро. Прикрита маскувальними сітками, батарея була майже непомітна. Але час помсти невблаганно наближався.

Крейда весь вчорашній день присвятив роботі над картою–маршрутом, разом з Бобом визначив цілі атаки. Спочатку хотів одну з ракет спрямувати на Рибальський острів у Києві, щоб знищити Гайдукове гніздов'я, але Боб переконав його, що це марна витрата ракетних потужностей: під час війни такі установи, як РОК, переходять на запасні позиції, у добре замасковані бункери. Краще було, на думку Боба, провести спектакулярний запуск і знищити якийсь символічно важливий об'єкт — чи то президентський палац у центрі Києва, чи один зі старовинних соборів — Печерський чи Софійський, або висадити в повітря дамбу що запирала води Київського моря, — й тоді десятиметрова хвиля штучного цунамі змете все на своєму шляху.

Цей варіант особливо сподобався Івану Оврамовичу, бо при цьому хвиля руйнувала всі споруди на Рибальському острові, всі мости й особливої шкоди завдавала Лівобережжю, заселеному іммігрантами з Азії. Але, з іншого боку Крейда втрачав тисячі споживачів галуїну — тобто підрубав сук, на якому висів його бізнес. Було над чим подумати.

Боб нарешті несміливо наблизився до столу за яким сиділи обидва Крейди.

Щоб здивувати охоронців своїми поліглотними здібностями, Іван Оврамович вийшов з за столу.

— Гав ар ю? — плеснув він Боба по плечу.

— I'm fine, — чемно відповів Боб.

— Сідай, Бобе, до столу — привітно запросив Крейда. — Чарку вип'єш?

— Пане маршале, пане маршале! — до Крейди підбіг начальник охорони з м'яким, згорнутим, наче шовкова хустка, екраном штабного комп'ютера. Розгорнувши й закріпивши на кілках великий екран, охоронець увімкнув звук.

На екрані Крейда побачив Гайдука — жорсткого і непримиренного, змарнілого, але живого; він уперся своїми чорними очима в Крейду наче Іван Оврамович був його єдиний глядач і слухач. Лунали слова заяви КОПОР, які вихолоджували душу Крейди, немовби раптом постала на його шляху крижана брила, яку ні обійти, ні розколоти.

— Владиславе, Владиславе… Скільки можна жерти? — показав Крейда на екран, що ворушився на вітрі, наче простирадло, яке сохне у дворі на сонці. — Ти розумієш,що сталося? Гайдук — диктатор України!

Але Владислав Крейда, перейшовши на вегетативний спосіб існування, ніяк не відреагував на цю новину продовжуючи доїдати галушки. «Доведеться дати йому добрячу дозу галуїну», — з жалем вирішив І. О. Крейда.

Охоронець Крейди в жіночому норковому хутрі, який не дострелив Гайдука, заціпенів від жаху побачивши на екрані живого генерала: вирішив негайно тікати від Крейди подалі й податися до вільної території Воркута, туди, де створено було ще до Великого Вибуху Глобальний концентраційний табір (ГОТ) для особливо небезпечних кримінальних злочинців з різних країн світу Знайомі хлопці з Кременчука працювали в ГОТ охоронцями й кликали свого дружбана туди — і робота неважка, й не дуже холодно — особливо тим, хто працює в цеху–крематорії, — й платять непогано.

А увечері на персональний лептоп І. О. Крейди прийшов лист від Гайдука:

«Рекомендую утриматись від участі в операції «БІС» як такій, що злочинно порушує міжнародні норми. Попереджаю, що кожен, хто наважиться взяти участь в агресії проти України–Руси, буде жорстоко покараний відповідно до Женевських конвенцій. Ніякі виправдання щодо необхідності виконання злочинних наказів не будуть взяті до уваги.

Наказую до 6.00 РМ 18 червня оголосити про свою неучасть в операції за адресою COPOR@ukr.net і розійтися по домівках, залишивши зброю і бойову техніку на місцях.

Невиконання цього наказу вважається злочином і буде покаране.

Голова КОПОР, член Ради менеджерів, координатор з міжнародно–безпекових питань держави Україна–Русь,

Генерал–полковник І. Гайдук.

15.06.2079 р. Київ».

Послання аналогічного змісту одержали командуючі фронтами, начальники штабів, генерали і офіцери військ Північного союзу — всього десятки тисяч військових і цивільних, причетних до операції «Брати і Сестри».

1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка