Час великої гри. Фантоми 2079 року Роман Юрія Щербака «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року»



Сторінка24/29
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.94 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

75

Через два дні після того, як уперше встав з ліжка й підійшов до вікна палати, Гайдук, лякаючи й радуючи професора Поліщука, виписався з госпіталю. Він стрімко одужував, примушуючи професора думати про неймовірний медичний феномен, а скоріше про чудо — з тих, що описані в Євангеліях, — але раціональний розум Єфрема Миколайовича не міг змиритися з думкою про диво: якби йшлося не про суворого генерала Гайдука, а про звичайного пацієнта, Поліщук перетворив би його на пересувний експонат медичних конференцій, на доказ того, шіо навіть безнадійні випадки піддаються зціленню при інтенсивному лікуванні, при раціонально обраній стратегії застосування стовбурових клітин, вилучених з нервової тканини кролячого ембріона.

Гайдук, прийшовши до тями, здивував Поліщука тим, що не розпитував ні про перебіг лікування, ні про перспективи відновлення здоров'я у майбутньому а попросив начальника охорони госпіталя скласти список усіх, хто відвідував його, коли він перебував у комі: всіх без винятку — як хірургів і медперсонал, так і співробітників РОК. Уважно вивчивши список, він мовчки віддав його назад.

У спеціальних протезних майстернях на Подолі Гайдукові виготовили пластиковий корсет, який хоч трохи полегшував болі у спині й надавав генералу штучної виправки прусського офіцера. Оля подарувала чоловікові карпатський топірець з гарним різьбленням — замість інвалідського ціпка.

Одним з перших документів, що їх прочитав Гайдук, став детальний звіт Палія про перебіг операції «Черепаха»: було похвилинно розписано хід бою навколо шотландського замку Крейди. Смертельною помилкою, якщо не злочином, спеціального агента DEA Мартінеса називалося те, що він прикрив куленепробивним жилетом І. О. Крейду а не генерала Гайдука. Мартінес, який не зумів завести двигун «Роллс–Ройса» й вихопився з кабіни, був убитий пострілами того ж снайпера, що поранив Гайдука. Крейда зі своїм племінником і кількома охоронцями встиг відлетіти на власній «черепасі» у напрямку Керчі за кілька хвилин до початку штурму шотландського замку Крук був схоплений бійцями РОК і, визнавши, що виконував прямі вказівки Богошитської, через три дні повішений на Майдані.

У звіті підкреслювалася особлива роль майора медичної служби Якова Гальперина, який перший надав тяжко пораненому генералу необхідну допомогу а головне — організував на місці пряме переливання своєї крові Гайдуку чим урятував його від негайної смерті від крововтрати.

Гайдук ніяк не прокоментував звіт. Він подякував Палієві й усім, хто взяв участь в операції, та жодним словом не прохопився, що тільки через безлад, який панував серед тих, хто штурмував замок того дня, стала можливою втеча колишнього генерального прокуратора України.

Єдине, що спитав: чи дзвонив хтось того дня на телефон 0777? Так, хтось дзвонив, але відповідальний черговий майор Степанов, який знав три слова по–російськи, одне — по–українськи і геть не розумів англійської, нічого й нікому не доповів. П'ятий закон Гайдука: бовдури трапляються всюди, навіть у військовій розвідці.

Як приїхав додому Оля виставила червоний борщ, ковбасу–кров'янку зі смаженою цибулею та пишну великодню паску — солодкий тістяний гриб, шляпка якого була вкрита білою цукровою глазур'ю, прикрашеною дрібними цукатами, що складали темно–червоні літери ХВ — Христос Воскрес. Трохи нижче Оля виклала зеленими цукатами ГВ — Гайдук воскрес.

Гайдук мовчки сів за стіл, уважно вивчаючи святкові страви. Взяв лівою рукою червону крашанку Оля підняла фіолетову Відкопиливши губку, вона щосили вдарила крашанку Гайдука, але програла, що її дуже засмутило. Дивлячись на роздроблений кінчик своєї крашанки, вона зітхнула:

— Але ви й твердий, пане генерале.

— Я тебе дуже люблю, — простягнув він їй червону крашанку — Ти найдорожча, найрідніша. Бери, ти повинна вигравати. Ця крашанка з каменю.

— Як вам не соромно! — спалахнула Оля. — Ми так не домовлялись. Ви крутій.

Але переконавшись, що крашанка справжня, засміялася.

— Якби ви знали, як я вас люблю…

Помовчавши, вона спитала:

— Вам коли–небудь сняться сни?

— Сняться. Колись снилося, як я літаю. Тому і придумав собі псевдонім «Ікар». А тепер… в одному зі снів мені було заборонено літати. Завдяки цьому я тут, з тобою. Коли–небудь розповім.

Гайдук з'їв трохи борщу, скуштував паску, похваливши Олю, й повернувся до письмового столу: ввімкнув комп'ютер, в якому нагромадилися таємні повідомлення, й почав їх читати, виділяючи червоним шрифтом головне, те, що привернуло його увагу.

Знову як і після першої своєї смерті у скирті поблизу Спасо–Дніп–ровського братства, Гайдук відчув: щось зламалося в ньому щось відійшло як непотрібне і зайве — згадав, як був у Вероні новорічної ночі і як італійці викидали старі меблі на вулицю, бажаючи очиститись, позбутись усього старого непотребу Але що в ньому залишилося? Відповіді ще не було. Хоча дуже швидко він зрозумів, що сенс життя зводиться до двох болючих питань:

— як врятувати Олю і майбутнього сина від смерті, від замахів, від великого полювання на Гайдука та його сім'ю?

— як виграти битву за Україну за її землю і хліб, що становило суть Великої Гри у післявибуховий і післятемрявний період?

Все інше — велике й дрібне, події і спогади минулого, його захоплення і пристрасті, ілюзії й розчарування, справи політичні й службові, честолюбні мрії та далекосяжні плани — відступило, віддалилося, наче витекло з його кров'ю й залишилося на бетонних плитах шотландського замку.

Абсолютно байдужим залишився Гайдук до декрету Василя Волі, який тимчасово, до повного одужання Гайдука, поспішив призначити Ігоря Палія директором Розвідувального комітету і одночасно головним координатором Збройних Сил. Попри Олині коментарі про підступність і непорядність президента, сам Гайдук навіть зрадів за Палія.

27 травня Палій приніс Гайдукові, який все ще не повертався до свого офісу повідомлення агента «Артист» про нараду в Суздалі. Оля вперше поїхала до лікарні для слизовиків, де розпочався набір пацієнтів. Гайдук, ледве додибавши без топірця до кухні, заварив міцну каву й вони сіли з Палієм за лептоп і почали читати інформацію. Дім, у якому жив Гайдук, посилено охоронявся, жучків у кімнатах не було — принаймні, так твердила служба капітана Середи.

До повідомлення про нараду агент доклав кілька оперативних документів щодо напрямків ударів й місць зосередження військ нападників: на екрані чітко промальовувалися плани Ганса Муратмухамедова — дві стріли, що пронизували Україну–Русь з півночі, одна — зі сходу і одна — з півдня, з Одеси. Україна нагадувала жертовного бика, прохромленого списами–бандерильями. Матадору залишалося завдати останнього, смертельного удару шпагою в серце. На півночі з російського боку вже зводилися перші фрагменти зернотрубопроводів та гігантських зерносховищ.

— Яка гарна картинка, — сказав Гайдук, розглядаючи фотографії і креслення споруд.

— Можемо не встигнути до початку — занепокоєно заворушився на риплячому стільці Палій. Гайдук сидів на важкому ослінчику бо другого стільця в кухні не було.

— Далі відступати нікуди. Треба діяти, — Гайдук відключив комп'ютер. — Я сподіваюся на вас, Ігорю.

— Я з вами, — глянув у вічі Гайдукові Палій. — Я готовий на все. І не тільки я. Останнім часом я побував у більшості братств, у військах. Люди не хочуть повторення гетьманщини і зради Клинкевича. Незважаючи на світло, напруження зростає. Бояться за долю врожаю.

— Нам треба негайно їхати в гості до Інспектора Кварка, — сказав Гайдук.

— Кварк? Хто це? — з недовірою вимовив незнайоме ім'я Палій.

— Ви чули про «Чорнобиль-30»?

— Нічого конкретного.

— Ви побачите і почуєте багато цікавого.

Дивно, але Гайдук був радий, що Олі немає вдома. Не хотів посвячувати її в свої плани. І не тому що не довіряв, а тому що не знав, як поставиться вона до плану «Ранні жнива».



76

У середу 7 червня 2079 року президент Воля раптово скликав надзвичайне засідання сенату й уряду України–Руси, що мало відбуватися у великій залі президентського палацу на Хрещатику а не на Печерську як зазвичай. Гайдук негайно зв'язався з Індірою Голембієвською, яка сама була заскочена рішенням президента, бо не знала, про що йтиме мова на засіданні. З воріт РОК на Рибальському острові одночасно виїхали три бронеавтомобілі того ж типу що й «Козак Мамай», які роз'їхалися різними маршрутами, прямуючи до президентського палацу — так наполягала охорона Гайдука. В одному з бронеавтомобілів їхали Гайдук і Палій, знервовані, напружено мовчазні: розуміли, що готується щось незвичне. Володимирський узвіз, Європейська площа і Трьохсвятительська вулиця були перекриті для руху транспорту і потрапити сюди можна було лише за спецперепустками. Поліцейські й жандармські підрозділи щільно блокували всі прилеглі до палацу вулиці і окремі будинки.

Гайдук подумав, що за час його перебування в госпіталі знову щось змінилося в державі, в якій стабільною була лише нестабільність. Всюди на залитих сонцем вулицях, охоплених зеленою лихоманкою народження трав, листя та цвітінням каштанів, тріпотіли на вітрі великі яскраві банери: «Воля — наш президент»; «Від Святослава до Волі»; «Україні–Руси — Волю!»

Перед тим, як потрапити до зали засідань на першому поверсі, довелося пройти доскіпливу перевірку: суворі офіцери охорони, які заступили китайців, — і в цьому теж було щось незвичне — ввічливо попросили Гайдука розстебнути генеральську сорочку й показати їм корсет; довго на екрані вивчали тінь карпатського топірця, потім мацали дерев'яну сокирку–руків'я, особливо загострену частину ще довше радились з начальником, але, як виняток, віддали генерал–полковнику його інвалідську ковіньку; хотіли забрати знеболюючі капсули, що тримав у пляшечці в кишені, але він навідруб відмовився віддавати, й охорона змушена була пропустити його.

На подіумі було встановлено три прапори. Праворуч — новий державний прапор України–Руси з чотирнадцятьма зірками: сім золотих на верхній, блакитній частині полотнища, сім синіх — на жовтій. По центру всупереч протоколу там, де мав стояти державний прапор, розміщувався темно–синій, з золотим шитвом важкий штандарт президента, а зліва — блакитний, з малиновим гербом, прапор сенату.

На керівників держави чекали три крісла, низенький скляний столик з пляшками мінеральної води і кришталевими склянками і по центру — прозора трибуна з мікрофонами, за якою зазвичай стояв Василь Воля, даючи прес–конференції.

Ложі для журналістів та представників дипломатичного корпусу (Україну–Русь вже визнало п'ятдесят сім держав світу) були переповнені.

На подіум вийшли президент Воля, прем'єр–міністр Єфім'єв та Індіра Голембієвська — в строгому чорному костюмі, з синьо–жовтою шовковою хусткою на смаглявій шиї. Вона велично підійшла до трибуни й відкрила засідання сенату Пролунав новий, щойно затверджений Волею гімн України — «Живи, Україно, квітуча і сильна, об'єднана Русь, наша древня земля», і до мікрофонів легко і молодо вийшов Василь Воля. Мабуть, трохи пройшлися візажисти просвітлюючою фарбою по його чубу бо ясне волосся, блакитні очі, легка засмага й харизматична усмішка лідера нації створювали в душах виборців портрет переможця: ВСЄ мало вирішитися у неділю, 16 липня, після чого влада Василя Волі буде всенародно підтверджена на наступні сім років — аж до 2086–го.

Гайдук з повагою і навіть із шанобливим здивуванням поставився до цього рішення Волі — пройти через виборчі випробування й стати легітимним президентом: попри всі свої недоліки й вагання. Воля виявився справжнім демократом, не порівняти з Махуном і Клинкевичем.

— Шановні члени сенату члени уряду члени дипломатичного корпусу гості, — звернувся Воля до присутніх, сяючи сліпучою усмішкою. — Хочу повідомити, що вчора вночі в Суздалі було підписано Тристоронній пакт між нашою державою Україна–Русь, Росією та Скандорусією про вічну дружбу мир і співробітництво, який докорінно змінює безпекову ситуацію в Європі на користь миру дає надію народам України–Руси, Росії та Скандорусії забути нарешті про минулі конфлікти й розвиватися в умовах міцного миру та надій на швидке відновлення життя й виробництва, долаючи трагічні наслідки ядерної війни та Великої Темряви. Цей пакт несе в собі потужний сигнал тим силам, які проголошують своє право на втручання у внутрішні справи незалежних держав від імені міфічних світових урядів. Нічого не вийде у вас, панове! Пакт від імені президента України підписала державний секретар, академік Ерна Богошитська, від імені російського монарха — міністр дипломатичних військ генерал Родіонов–Дюбуа, від імені конунга скандорусів — спецуповноважений Ольгерд Санін. Дія пакту — вісімдесят вісім років.

Згідно з умовами цього історичного документа, негайно припиняється будь–яка ворожа пропаганда, спрямована проти учасників пакту забороняються всі збройні приготування. Військові формування сторін відводяться на сто кілометрів від лінії кордону.

Враховуючи складну ситуацію в Росії та Скандорусії з постачанням продуктів харчування й діючи в дусі віковічної братської дружби між нашими державами і народами, ми погодилися на реалізацію спільного взаємовигідного проекту «Українське зерно взамін на Полярне повітря», який передбачає зведення на території України–Руси мережі магістральних експортних зернотрубопроводів та імпортних повітропроводів, конче необхідних нам для охолодження перегрітого повітря в зерновиробних районах нашої держави. З метою недопущення провокацій, згідно з основними положеннями пакту на територію України–Руси запрошується обмежений контингент військ Північного союзу для охорони стратегічних зерно- і повітропроводів. Наші союзники поділяться з нами цінним досвідом вирощування огірків та ананасів за Полярним колом.

Шановні члени сенату!

Закликаю вас зробити свій вибір — обрати вічний мир з сусідами і злагоду для нашого багатостраждального народу й негайно ратифікувати Тристоронній пакт. Прошу голосувати.

Він підняв над собою кілька аркушів паперу й тримав їх так довго, як клацали фотокамери й миготіли спалахи.

— Я приніс народу України–Руси вічний мир! — урочисто проголосив Василь Воля. Його тріумфальна широка усмішка розчулила серця присутніх у залі та мільйонів телеглядачів.

Та не всіх.

Зі свого крісла стрімко піднялася Індіра Голембієвська, яка, нервово поправляючи шовкову хустку підійшла до трибуни й, не дивлячись на Волю, який урочисто всівся на президентському троні, звернулася до залу:

— Пане президенте, члени сенату! Що відбувається? Це не пакт миру а державна зрада, ліквідація нашої держави, знищення наших ресурсів, пограбування наших народних багатств. Згідно з законом про національну безпеку пропоную: негайно розпочати процес імпічменту президента. Сенат його обрав, сенат може й переобрати. Він приніс нам не мир, а зраду національну ганьбу Сенат має негайно відкинути цей так званий пакт як документ капітуляції. Прошу висловитись.

Пролунали оплески, хоча й не такі ентузіастичні, як це траплялося на публічних мітингах, де виступала Інді.

Не встигла Голембієвська відійти від трибуни, як на сцену вискочила Богошитська, вдягнена в рожевий кримпленовий костюм; спідниця вище колін відкривала худі ноги державного секретаря; у такий самий костюм понад сто років тому була вдягнена Жаклін Кеннеді — дружина президента СІЛА, вбитого в Далласі, — вона сиділа поряд з чоловіком у відкритому «Лінкольні», коли пролунали фатальні постріли.

Ерна Еріхівна Богошитська, не кинувши навіть короткого погляду на Індіру Голембієвську розмірено й безпристрасно виголосила промову, наче карбуючи диктант для учнів четвертого класу:

— Шя–я-новне товариство. Моє серце й досі захлинається від горя, яке спізнала я на братній землі наших старших братів і сестер. Там панують голод, злидні і біда…

— А в нас не панують? — вигукнув Шморгун, який сидів у першому ряду.

— Так, пане Шьморгун, маєте рацію. І в нас голод і біда. Але в нас очікується великий врожай, який вирішить усі наші проблеми, а на Півночі — мороз і сніги. Там справжній голодомор. Невже не здригнуться наші серця у співчутті, невже ми не згадаємо, як слов'янська Імперія Двоголового Орла допомагала нам і в дев'ятнадцятому і в двадцятому століттях? Невже стогони вмираючих дітей і безутішні сльози матерів не викличуть у нас почуття любові і милосердя?

Цей пакт, підписаний мною, чим пишя–я-юся, є знаком доброї волі нашого всенародного президента, дорогого Василя Маркіяно–вича, це його історична зовнішньополітична ініціатива, гідна Нобелівської премії миру Якими ж мерзотниками, людиноненависниками, слов'янофобами і, врешті, ворогами України треба бути, заперечуючи гуманістичне, всесвітнє значення пакту!

Ви знаєте, пані й панове, чому шя–я-новна голова сенату так пристрасно виступає проти пакту? Тому що вона — чорна зрадниця нашого народу вона дбає тільки за інтереси Індії. Вона хоче відібрати наше зерно від українських малюків, позбавити українських матерів повноцінного харчування, віддавши наші продовольчі запаси індійським агресорам, які ведуть загарбницьку війну з свободолюбним народом Пакистану Ми живемо, пані й панове, в потворному світі подвійних стандартів, у царстві кривих дзеркал. Голембієвська — яскравий приклад безсовісної брехні, безмежної корупції, державної зради в її найбільш цинічному вигляді. Вона — найбільш продажний політик України–Руси, і я можу це довести! — майже кричала Богошитська. — Якщо вона думає, що її прикрашя–я-є кармінова цяточка на чолі, то вона помиляється. Це — наче червоний ліхтар, ганебне тавро, знак розпусти і злодійства. Жодна порядна українська жінка себе так не прикрашя–я-є. На жаль, Голембієвська не одна. В цьому залі є люди, які, називаючи себе патріотами держави, ведуть таємні сепаратні переговори з такими лютими ворогами українського народу як Фрідман, з масонськими світовими урядами, які бажя–я-ють забрати в нас всі святині українського народу насамперед — хліб і сало.

Вороняче око Богошитської уперлося в зал, який заціпеніло мовчав, — і невідомо, чого більше було в цьому мовчанні: страху сорому приниження чи тихої радості з приводу довгожданого возз'єднання з північними братами і сестрами.

Індіра Голембієвська, яка незворушно–уважно вислухала диктант Ерни Еріхівни, спокійно налила мінеральну воду до склянки, підвелася й, наблизившись до рожевої постаті ораторки, виплеснула воду в лице Богошитській, від чого була порушена вся біло–рожево–червона збалансована кольорова гама обличчя й всі барви змішалися й потекли, перетворюючи державний лик сановниці на блазенську карикатуру.

Богошитська, в якої випали, витекли очні лінзи, від чого вона раптово осліпла, кинулася вбік Індіри, щоб учепитися в волосся, але схибила і ледве не впала з подіуму.

Никанор Петропавлович Єфім'єв, викликавши щире захоплення публіки, наче важкий лев, вистрибнув з крісла, перевертаючи столик, — пляшки з мінералкою гуркітливо покотилися по сцені, наче в якомусь дешевому пивному пабі, — й, здійснивши стрибок реслера, схопив обох супротивниць за коміри жакетів й підняв над сценою, наче шкодливих котенят. Публіці дуже сподобалося, як смикає ніжками державний секретар — академік, багатьом згадалися звичні сцени виконання страт на головній шибениці країни на Майдані.

Нарешті отямився Василь Воля, який кинувся рятувати Богошитську забрав з лап Єфім'єва (Індіру прем'єр–міністр також відпустив, дбайливо обсмикнувши на ній жакет і дружньо плеснувши по дупі), затулив державну секретарку від голови сенату хустинкою став витирати мокре обличчя Ерни Еріхівни, остаточно розмазавши всі фарби в суцільну синю маску. Як казав великий російський поет: «Я сразу смазал карту будня, плеснувши краску из стакана»…

— Припиніть трансляцію! — гукнув Воля з відчаєм телережисерам, але було пізно: історичні кадри битви двох валькірій зафіксували навічно для прийдешніх поколінь картинку прийняття доленосного рішення. Оскільки Індіра Голембієвська покинула зал засідань, Василь Воля перебрав на себе її функції і таки наполіг на негайному голосуванні.

З сімдесяти сенаторів (кожна земля була представлена п'ятьма сенаторами) за ратифікацію пакту Богошитської — Родіонова–Дюбуа — Саніна проголосувало п'ятдесят три; двадцять сім були проти. Пакт вступав у дію 22 червня 2079 року.



77

Ніхто, крім президента Волі, не бачив, як після закінчення засідання сенату корчилася в його кабінеті Богошитська, як біла піна текла з кутиків рота — тою піною вона розтирала своє гостроконечне синюшне обличчя, час від часу рвучи на собі платинове волосся, псуючи композицію кращого київського перукаря Льоні Брежнєва.

— Я… її… блядь індійську... суку чорножьопу... порву... загризу... вип'ю кров, — захлиналася Ерна Еріхівна в праведному гніві. — Її цицьки безсоромні відірву.. її шмоньку розпусну в анатомічному театрі виставлю на публічний показ… ніколи не забуду не прощу наруги. Не над собою, над державою. За державу обідно. І вам не прощу шя–я-новний Василю Маркіяновичу — злобно зиркнула вона в бік улюбленого президента.

— А я при чому? — стрепенувся Воля, пригноблений подіями на засіданні сенату.

— Треба було давно цю курву прибрати геть з пляжу І вашого улюбленого генерала Гайдука з вашою ще більш улюбленою Олечкою — теж нах з корабля. Бо злигався він з Індірою. Мені Чаленко доповідає. Я все знаю. А ви добрий… все терпите… В демократію граєтесь… Я вам казала, що ніяких виборів не потрібно. Знаєте, що почнеться після двадцять другого червня? Ні, раніше! Що ця сука вам організує?

Він боязко підійшов до Богошитської, обійняв худенькі плечики, боячись торкнутися руїн зачіски, розуміючи, що Ерночка виснажена поїздкою до Суздаля, нервовим напруженням, безсонням. Вона тихо пригорнулася до нього, відчуваючи бажання роздягтися й потрахатися з президентом на його полірованому столі, на якому не було жодних прикрас, годинників, статуеток, письмового приладдя — ідеальне місце для злягання.

— Як там було? — спитав Воля.

— Якнайгірше. Крейда передав Ніколашці компромат на вас — весь бруд, зібраний Мережком і ГЕПРУ. Всі відеоматеріали, ваші зізнання, інтимні подробиці моїх з вами ігор, — тут вона ледь помітно, але задоволено посміхнулася. — Савелій сказав: у разі відмови підписати пакт — вся Україна–Русь знатиме правду А це означає, що ви не одержите жодного голоса. Тому я підписала… Заради вас. Іншого виходу не було.

— Ти мудра дівчина, — поцілував він Гі, бо смертельне приниження породжувало в ньому хіть. — Що я робив би без тебе? Ну йди сюди, сядь на коліна… Скинь.

78

— Що у вас коїться? Знову Україна в своєму репертуарі? Цей пакт гірший за пакт Молотова–Ріббентропа. А як же наші домовленості? — голос Фрідмана, не викривлений жодними поміхами чи акцентом, гнівно звучав у геджеті Гайдука. — Ема і Гаролд лютують. Я вислав до вас перші два транспорти зброї. Мені що — відкликати назад?

— Ні в якому разі, — холодно відповів Гайдук, дивлячись на цвітіння дерев обабіч порожнього шосе, що вело в Чорнобиль. — Всі домовленості залишаються в силі. Транспорти нехай прибудуть до Чорнобиля. Там їх зустрінуть. Все. Кінець зв'язку.

Він поглянув на Палія, який задрімав поряд. Спереду поряд з новим водієм — молодим лейтенантом, — сидів капітан Чміль, що контролював дії водія. Історія з Круком не повинна була повторитися. Чміля було призначено начальником особистої охорони Гайдука.

У великій залі їх уже чекали Малахов і Шморгун. Малахов обійняв Гайдука, але необережна спроба доторкнутися до спини гостя викликала в того гострий біль, — зрозумівши це, господар «Чорнобиля-30» почав вибачатися. Він виглядав набагато краще, ніж під час їхньої першої зустрічі, — обличчя порожевіло, зморшки розгладились. Натомість голографічна панорама українського степу що так вразила Гайдука, тепер розчарувала — здавалася штучною оперетковою декорацією порівняно зі справжнім буянням весни на поверхні.

— Ситуація критична, — мовив Гайдук, коли всі розсілися. Я попрошу полковника Палія дати інформацію щодо обставин напередодні вторгнення.

Спина йому боліла дедалі дужче, й він, щоб ніхто не побачив, відкрив навпомацки у правій кишені пляшечку з ліками, відділив дві капсули й, скориставшись паузою, непомітно ковтнув. Малахов уважно подивився на нього, але змовчав.

Палій відкрив лептоп — і на великому екрані висвітилася карта України, помережена стрілами й спеціальними позначками військових частин, напрямами майбутніх наступів й контратак.

— У складі трьох малоросійських фронтів Північного союзу нараховується близько чотирьохсот тисяч вояків. Триста тисяч наступатиме з півночі, п'ятдесят тисяч — зі сходу з півдня, з району Одеси, має здійснити висадку ударна група в складі двадцяти тисяч десантників. Операція розрахована на раптовість й вестиметься під прикриттям Тристороннього пакту, ратифікованого сенатом. На озброєнні Північного союзу — нові види озброєнь, зокрема крилаті ракети високоточного наведення «Витязь–IV», системи залпового вогню «Цунамі МХ-860» і нові наземні багатоцілеві броньовані машини скандорусів «Дракар–VIII», які можуть пересуватися і вести бій на висоті до двох–чотирьох метрів над землею, оминаючи мінні поля, й володіють високою маневреністю та потужним вогневим ресурсом. Особливість операції «БІС» — блискавичне захоплення чорноземних земель, встановлення на них окупаційної адміністрації та спорудження зернотерміналів. Ще одна мета — проведення етнічних чисток серед українців.

Можемо виставити не більше двохсот тисяч відмобілізованих вояків і ста тисяч резервістів з числа власників землі. Основою оборони Правобережної України є корпус імені Степана Бандери, Лівобережної — корпус імені Симона Петлюри. На сході виставимо корпус імені Івана Мазепи, з півдня діятиме змішаний українсько–татарський корпус «Бахчисарай».

Гайдук слухав неуважно, бо знав план у всіх деталях. Це був добротний, реалістичний план, але йому чогось бракувало. Якоїсь божеволинки. Ще не знав, чого саме. Пригадував бойові операції XXI століття — всі ці вторгнення, агресії, превентивні удари, руйнування невралгічних центрів управління військами; згадав зухвалу переможну операцію генерала Махуна проти Румунії; але розумів, що досвід минулого нерідко буває непридатним у війнах майбутнього.

Гайдука переслідувала думка про те, як з поверненням Світла змінилася ситуація в державі, як змінилися люди. Згадав афоризм Альфреда Ісааковича Вебера — старий професор радив усім вивісити його на видному місці, щоб перечитувати щодня, — Незмінним в цьому світі є лише закон постійних змін. Наче новими очима дивився Гайдук на полковника Ігоря Палія — кремезного темно–русявого красеня з такими ж, як у батька, світлими бровами, з сором'язною усмішкою сільського парубка і твердим характером. «Його треба негайно робити бригадним генералом, призначати міністром оборони чи начальником Генерального штабу Збройних Сил України–Руси, — думав Гайдук. — Та хіба ЦЕЙ президент присвоїть Палієві звання генерала?»

Після ганебної ратифікації Тристороннього пакту в сенаті Гайдук зрозумів: точку неповернення пройдено. Але насамперед треба рятувати Олю з малюком. Чаленко і Богошитська ось–ось доберуться до неї. Ця думка налякала його: як він міг залишити її, хоч і з охороною, наодинці зі слизовиками? Треба надійно сховати її на час великих подій, що насуваються на країну.

— Ми пропонуємо назвати операцію «Богдан» — на честь гетьмана…

— Тільки щоб не Берестечко, — коротко реготнув Інспектор Кварк, хоча було видно, що йому не до сміху — Гадаю, що в цілому план цей можна прийняти за основу Хоча в мене є досить серйозні поправки. Справа в тому що останнім часом ми виготовили кілька нових зразків зброї XXI століття, які, на мою думку змінять рутинну парадигму війни. Через кілька днів після останніх випробувань я буду готовий дати детальні пропозиції.

— До речі, — додав Інспектор Кварк, — ми розблокували апаратуру на супутнику «Січ-77», і тепер він працює в штатному режимі.

— Дякую, Миколо Михайловичу за такий подарунок. А що з комп'ютерними мережами? — спитав Гайдук.

— Днями відбулося об'єднання Євронету в єдину мережу — доповів Палій. — Ми підключені.

— І скандоруси, і Суздаль теж об'єдналися?

— Так точно. Бригада наших хакерів уже почала скачувати інформацію.

— Прошу вас негайно від сьогодні перевести наші стратегічні мережі в закритий режим Інтранету — наказав Гайдук.

— Слухаюсь.

В розмову втрутився непосидющий Шморгун.

— Враховуючи характер майбутньої операції, пропоную назвати Гї не в гетьманському стилі — це все відпрацьовані гази, відстій, — а надати їй більш сучасного характеру Ну наприклад, «Стратегічний параліч», скорочено «СТРАП».

— Це вже в дусі професора Поліщука, — засміявся Гайдук. — Звучить, як діагноз. Мені подобається. Тим більше, що по–англійськи to strap — означає «відшмагати ременем».

— Підходить, — погодився Малахов.

— Ми непогано підготувалися до цього шмагання, — Шморгун був задоволений, ледве ноги в стоптаних кросівках не поклав на полірований стіл. — По–перше, в нас є достатні для проведення операції «СТРАП» запаси паливно–мастильних матеріалів, які завезені у війська. Створено резервні бази. По–друге, ми зараз здійснюємо інтенсивні торговельні операції з Північним союзом, експортуємо туди великі партії пального для танків, вантажівок, «черепах» і «Дракарів».

Палій здивовано подивився на Шморгуна, який безжурно погладжував свою руду бороду Продавати ворогу напередодні війни пальне? Як робив це Радянський Союз у 1941 році, постачаючи до Німеччини тисячі тонн нафтопродуктів?

Від того часу як Шморгун демонстрував Гайдукові дію «Валер'янових крапель», виписуючи на старенькому «Шевроле–лугар» піруети по Контрактовій площі, відбулися разючі зміни. Шморгун за безцінь викупив чотири зруйновані нафтоперегінні заводи й мережу автозаправочних станцій, прикрасивши їх іменним вензелем ВК («Валер'янові краплі»), й став одним з найбагатших бізнесменів в Україні–Руси. Проте майже не змінив стилю одягу — нині був у картатій ковбойській сорочці й потертих джинсах — й поведінки, більшість часу проводив в своїй дослідницькій лабораторії в Дарниці, де, крім українців і росіян, працювали індійські, китайські та в'єтнамські інженери, які розробляли нові високотехнологічні способи виробництва енергетичних джерел та їх практичного застосування.

— На якій підставі ви продаєте противнику пальне? — ворожо спитав Палій.

Шморгун легковажно стенув плечима:

— На підставі законів глобального бізнесу Якщо не я — то буде «Шелл», «ВР» чи «Чайна Ойл». Хай платять краще мені.

Гайдук, незрозуміло для Палія, промовчав, і Палій відчепився від рудого лисяка. В олігархів немає Вітчизни.

— Але, як я розумію, панове, — почав нову тему Малахов, — існує ще одна, можливо, навіть серйозніша проблема. Це — проблема президента Волі, Богошитської, Чаленка та їхнього оточення. Після укладення і ратифікації пакту ми не можемо ігнорувати того, що сталося. Ось–ось Гайдук, Палій, структура РОК, всі братства й армійське командування будуть оголошені поза законом, і ні про яку операцію «СТРАП» тоді мови не буде. Ігорю Петровичу що скажете?

— Я прийняв рішення, — твердо й сухо мовив Гайдук, відчуваючи, що біль у спині зростає й треба негайно ковтнути знеболююче. — Це найважче рішення в моєму житті. Бо я офіцер і не хотів би виступати проти верховного головнокомандуючого. Але обставини вимагають цього. Пропоную затвердити план операції «Ранні жнива». Сьогодні, негайно, саме тут — ми створимо Комітет порятунку України–Руси. КОПОР Я готовий взяти на себе повну відповідальність — як у випадку перемоги, так і можливої поразки. Члени комітету: Індіра Голембієвська — вона дала згоду Микола Михайлович Малахов, полковник Палій, пан Шморгун, владика Ізидор…

— Я проти втягування митрополита в політику Та ще й у таку — сказав Шморгун. — Нехай співчуває нам, підтримує нас — і на цьому спасибі.

— Добре, — не дуже охоче погодився Гайдук. Він назвав ще кілька прізвищ генералів і полковників, які дали згоду підтримати переворот. — При КОПОР створюється оперативний штаб, яким керуватиму я. Полковник Палій хай зосередиться на підготовці військ до відсічі Північному союзу Операції «Ранні жнива» та «Стратегічний параліч» тісно пов'язані — так само, як фронт і тил. Моя єдина вимога — провести операцію «Ранні жнива» з якомога меншою кількістю жертв. Це має бути м'який переворот без крові. Soft coup d'etat. В усі землі будуть призначені військові представники, їх втручання у справи регіонів має бути мінімальне. При КОПОР створюється Рада цивільних менеджерів. Це своєрідний уряд України–Руси. Головним координатором ради, тобто прем'єр–міністром, пропоную призначити пана Шморгуна. Нема заперечень?

— А що робити з Єфім'євим? — спитав Шморгун, і незрозуміло було, чи він задоволений таким рішенням. — Судячи з усього, він любить північних братів і готовий сприяти пакту.

— Більш за все він любить реслінг і свої маєтки, — сказав Гайдук. — Але згоден, з ним треба буде домовлятись. Через його володіння пролягатиме удар зі Сходу що може знищити його багатства. Братство братством, а грошики — окремо.

Координатором ВПК призначили Малахова. Той знехотя пого–дився відкрити народові таємницю свого існування. Узгодивши низку технічних деталей, члени КОПОР встановили дату військового перевороту: п'ятниця, 16 червня 2079 року 2.00 AM (друга година ночі). «Центр-1» розміщувався в Києві, «Центр-2» (резервний) — у «Чорнобилі-30».


1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка