Час великої гри. Фантоми 2079 року Роман Юрія Щербака «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року»



Сторінка16/29
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.94 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   29

54

Гайдук не впізнав підземної станції, розташованої на вулиці Банковій, 11, під важкою сірою спорудою Особливого відділу при гетьмані, з якої так часто відправлявся у поїздки до палацу гетьмана чи Острова ВІРУ: замість урочистої тиші таємного об'єкта глави держави — галас на пероні, забитому якимись істотами, наче під час евакуації. Замість уважних поглядів вартових і охорони гетьмана — вигуки натовпу:

— Вбити їх! Вбити! Геть державу!

Гайдука здивувала швидкість, з якою Гоб і Тас передали звістку про наближення делегації. Розумів, що цей спектакль народного волевиявлення влаштовано, щоб вони пішли на додаткові поступки. Але про які поступки взагалі йшла мова? Чого насправді хочуть слизовики? Можливо, звільнення якихось заручників?

Його брутально схопили істоти в червоно–чорних балахонах, викрутили руки, зв'язавши клейкою плівкою, й погнали сходами вгору б'ючи й штовхаючи при кожній зупинці. Тас–Фелікс і Зореслава йшли попереду.

— Олю! — гукнув у відчаї Гайдук, побачивши позаду біляву голову дружини в оточенні чорних постатей. «Мабуть, це ескадрон смерті югенд–нацистів», — з жахом подумав він. Ізидора оточували люди в білому Руки йому не зв'язали, й він з гідністю повільно крокував сходами, роздивляючись на всі боки й осіняючи хрестом все навкруги.

Медузоподібна маса малих і дорослих істот, переважно роздягнутих догола, заповнювала всі коридори, сходові клітки й ліфтові ніші в цьому будинку Малі діти повзали по брудній підлозі (тут колись лежали розкішні — державні — сині килими з жовтим візерунком), стінах та перилах, що трималися на сталевих декоративних решітках минулих епох — з зірками, серпами й молотами, в облямівці з колосків і дубового ЛИСТЯ; СИНЮШНІ, худі тіла дітей скидалися на скелетики, але найбільше вразили Гайдука дитячі обличчя: зморшкуваті, беззубі, з каламутними поглядами очей, уражених старечою катарактою. Передчасна старість, викликана вірусом PSV (Premature siniiity virus).

Мешканці другого поверху займалися любовними втіхами: пари, трійки, четвірки, десятки геїв, лесбіянок та гетеросексуалів, сплетені в один конгломерат, наче мавпи в джунглях, скавучали, кричали, стогнали, лаялися та благали продовжити момент щастя, бризкалися спермою, обливалися жіночим слизом, смоктали і лизали все, що стирчало чи заглиблювалося в їхніх тілах, — викликаючи хіть, били один одного і дряпалися, а поміж усього цього трахання, злягання, блуду і бляду повзали діти, які й собі намагалися повторювати вправи дорослих. Нічого огиднішого за все своє життя Гайдук не бачив. Він озирнувся — чи бува Олю не затягли на другий поверх («Друге коло пекла», — як визначив він), — але її тягли далі, на третій поверх. Він почав згадувати, скільки поверхів у цьому будинку — п'ять чи шість? — але так і не зміг пригадати.

Третій поверх був поверхом смерті — тут лежали на підлозі, напівсиділи, притулені до стіни, чи висіли на стінах вмираючі слизовики, з'єднані липким сірим павутинням; посеред тіл блукали санітари в жовтих дезінфекційних костюмах, вишукуючи тих, кому вже непотрібним був цей смердючий простір; Гайдук побачив, як забирають малу дитину з рук матері, як пручається й беззвучно кричить вона, не віддаючи мертве дитя, як санітари тягнуть за ноги ще живу матір з дитиною довгим коридором углиб будинку.

— Стійте! — з відчаєм вигукнув Ізидор, — що ви робите, сатанинські виродки?

Він зробив спробу припинити наругу але санітари відштовхнули його, а люди в білому потягли Ізидора нагору — він устиг тільки перехрестити мертвих і помираючих.

Над поверхом стояв солодкаво–нудотний сморід, який, здавалося, свинцевими лещатами стискав груди, не даючи дихати тим, хто потрапив сюди. Четвертий поверх був поділений, як встиг помітити Гайдук, поміж червоно–чорними та білими. Його потягли наліво — туди, куди пішли Тас–Фелікс та Зореслава, — тут панували члени КОМАН; навколо Олі зчинилася бійка — Гайдук побачив, як Чага та кілька істот у білому відбили її в чорних і повели праворуч. Туди ж пішов митрополит Ізидор.

Гайдука затягли до просторого приміщення, на дверях якого висів аркуш паперу з червоною зіркою і чорним черепом.

— Здрастуйте, пане Гайдук. Давно не бачились.

Якась гола потвора, вкрита пухирями, що сиділа під стіною у великому порожньому залі, привітала його. Голос цієї потвори здався Гайдукові знайомим, але зовнішність — мозаїка пухирів, виразок, мокрих ерозій та гнійників на безформному товстому тілі — не нагадувала нікого з тих, кого знав.

«Пухир», — присвоїв Гайдук потворі агентурну кличку.

— Підійдіть ближче, сідайте, — сказав Пухир, подаючи знак конвоїрам у червоно–чорних балахонах залишити їх з Гайдуком наодинці. — Я — координатор групускул КОМАН. Тільки не подумайте, що я кимось керую. В нас усі рівні. І Фелікс, і Зореслава, і ці вартові, і тисячі бійців–підривників — всі ми члени однієї великої родини комуно–анархістів…

Гайдук гнівно перервав Пухиря:

Ми вимагаємо зустрічі з кимось, хто приймає рішення. Ми протестуємо проти поводження з нами. Ми не полонені, а повноважні представники держави. Ми хочемо провести чесні переговори і досягти компромісу Час ультиматуму стрімко летить, а ми ще не почали…

— Час нікуди не летить. Час стоїть на місці, — нагадав Пухир Гайдукові. — Це Нульовий Час. Стрілки на годинниках механічно рухаються, а час стоїть.

— Значить, вибухи відміняються?

— Ні–ні, — всміхнувся Пухир так широко, що кілька пустул на його обличчі луснули і з них потекла жовтувата сукровиця. — Це наслідки отруєння діоксином, — пояснив Пухир, помітивши погляд Гайдука. — Час зупинився для вас, для людства, для історії, але не для нас. Час працює на нас. На нашу перемогу Ніколи в історії людства ми не були так близько до перемоги. Спасибі за це вам, Ігорю Петровичу.

— Мені?

— Так. Адже це ви розпалили Четверту світову війну Ніхто цього не знає, крім мене. Ваша доброта зіграла з вами поганий жарт. Якби ви не забрали з Афін до Києва божевільного російського адмірала, дали б йому померти швидко і спокійно, ніякої війни не було б… Я про вас усе знаю, відстежую кожен крок. У мене є інформатори у вашій конторі. Чув про вашу священицьку діяльність.



«Хто він, цей слинявий Пухир Гнійникович, який знає мої сокровенні таємниці? — жахнувся Гайдук. — Чи це моя темна підсвідомість розмовляє зі мною?»

— Відколи я знаю вас, — продовжував Пухир, — я дійшов висновку що ви — доктор Джекил і містер Гайд в одній особі. Ви, виховані на англо–американській літературі, звичайно, знаєте це класичне оповідання Стівенсона про дивний випадок роздвоєння людини, яка одночасно творить добро і зло. Добрий лікар і страхітливий вовкулак, що загризає свої жертви. Який ви справжній? — серед пухирів й пухирців, що нависали навколо очей потвори, засвітився блакитний уважний погляд.

«Я й сам хотів би знати», — подумав Гайдук.

— Ми дуже хотіли б, щоб ви перейшли на наш бік, — почесав Пухир кінчик носа деформованою рукою, вкритою виразками. — Великий Вибух знищив усі держави. Темрява докінчила їх. Тим більше Україну яка ніколи не була повноцінною державою — погодьтесь з цим. Не було і немає єдиної нації, єдиного народу які творять необхідний субстрат для держави.

Геджет Гайдука подав один короткий нечутний сигнал — вібрацію корпусу — що означав: операція по розмінуванню дитячого будинку почалася. Треба було тягти час до завершення операції.

— І що ж замінить на землі державу? — затіяв Гайдук безглузду теоретичну дискусію з Пухирем.

— Не буде ні України, ні Росії, ні Європи. Залишаться лише групускули, торговельні й виробничі корпорації, релігійні громади. Тоді не буде віковічного конфлікту між Донбасом і Галичиною, що розриває Україну, знищує її шанси на майбутнє. Донбас об'єднається з Руром, Галичина з Ірландією, а скоріше за все — кожна комуна, кожна групускула існуватиме окремо. Звичайно, ми знищимо всі еліти, всі державні структури, всі силові органи.

— А самі будете панувати під червоно–чорним прапором Леніна–Кропоткіна? — іронічно відгукнувся Гайдук.

— Не панувати, а координувати, — невдоволено кинув Пухир.

Гайдук відчув другий імпульс геджета і твердо сказав:

— На відміну від вас я будуватиму державу Народ без держави перетвориться на скопище слизовиків, керованих такими тварями, як ви, або на зграю бандитів. Тільки ми, держава, забезпечимо права і свободи громадян.

Потвора відкопилила губи, з'їдені виразками. «А може, це не діоксин, а герпес?» — подумав Гайдук.

— Ображаєте, Ігорю Петровичу І помиляєтесь. Нас багато, нас не подолати. Усі підвали, горища й тунелі Києва аж кишать нами. Молодь не вірить у державу.. До речі, чи знаєте ви, хто такий ваш улюблений президент Василь Воля?

Гайдук напружено чекав третього сигналу думаючи про Олю. Який же він йолоп, що не розповів їй деталі операції.

— Ваш Василь Воля–Капран — агент ДерВару — мовив Пухир. — Псевдо — «Археолог». Провокатор, який провалив усі операції НАРЕВ і ЛУК. Його завербували співробітники третього — політичного — управління ДерВару Богошитська та Чаленко, тому він панічно боїться їх. Повірте мені, я знаю, що кажу Бо мене зовуть Юлій Юліанович Мережко. Не забули такого? Не впізнали… Ну що ж, буває. Всі ми старіємо, міняємось, хворіємо. Я сподівався, що ви заміните мене, станете координатором КОМАН, що представлятимемо з вами нове утворення — Слизорусь — Смертокраїну — реготнув він. — Адже ми з вами колеги, в нас багато спільного.

В цю мить третій імпульс в геджеті Гайдука сигналізував початок заключної фази операції, і Гайдук кинувся на підлогу Світло в будинку вимкнули.

Бойова «черепаха» врізалася у високі засклені вікна четвертого поверху в зал, де вели дискусію про долю держави Гайдук і Мережко. «Черепаха» орієнтувалася на сигнали, що їх посилав геджет Гайдука, виконуючи роль маячка наведення. Через відкритий люк «черепахи» до залу вскочили спецназівці РОК, і поки один з них розв'язував Гайдука, прикривши його бронежилетом, другий, навівши промінь ліхтаря, почав розстрілювати Мережка з новенького чотириствольного автомата, що працював беззвучно, викидаючи пучки маленьких сталевих дротиків, які шматували пухирчате тіло Мережка, перетворюючи його на добре очищений скелет. Стіна, під якою сидів колишній директор ДерВару вкрилася в'язкою масою чорно–бурякового кольору Гострі промені ліхтарів стрибали по залу і нарешті зійшлися на Гайдукові.

— За мною! — крикнув він, вихопивши автомат з рук спецназівця, який надто захопився розстрілом Мережка. Крізь прозорий щиток бронешолому побачив у світлі ліхтаря графське лице Мармизи. — Ізидор і Оля — в правому крилі!

Вони вискочили у коридор, розстрілявши вартових.

— Треба захопити живими чоловіка з чорною борідкою і сліпу жінку з понівеченим обличчям, — наказав він трьом спецназівцям. — На правій половині діяти обережно. Там заручники. Білих, якщо не чинять опору заарештувати. Пішли!

Змітаючи опір на своєму шляху (кількох червоно–чорних з автоматами ІЖ-107, уражених у раптовій темряві смертоносними чергами дротиків, скинули вниз по сходах), спецназівці увірвалися на праву половину Назустріч їм вибіг Чага, махаючи худими руками, щоб не стріляли, й показав кімнату де сиділи Оля і владика Ізидор, мирно розмовляючи з Гобом. Гайдук кинувся до Олі — промінь світла з ліхтарика вихопив її злякане обличчя — й, міцно обійнявши, швидко вивів її у коридор. Інші спецназівці потягли з собою владику Ізидора, який, здавалося, нічого не розумів — хто увірвався до кімнати і що коїться в будинку Накинувши на Гоба і Чагу наручники, учасники операції повернулися до порожньої зали, де лежав скелет Мережка, і заштовхнули звільнених представників держави разом з полоненими слизовиками всередину «черепахи». Серед полонених Гайдук побачив Таса і Зореславу.

— Закривайте люк, відходимо, — наказав один з офіцерів, й «черепаха» відчалила від четвертого поверху Гайдук визирнув в ілюмінатор: на всіх поверхах, крім четвертого, палала пожежа. То діяла штурмова бригада поліції, сформована Чаленком. Сліпа Зореслава виявилася справжньою Кассандрою. Чаленко справді наказав підтягнути на Банкову важкі вогнемети, змонтовані на танкових платформах: розпилене ракетне паливо — меланж, закинутий на сотню метрів потужним потоком, — створювало пекельне полум'я, яке спалювало на своєму шляху все: і живі істоти, і бетонні стіни, і сталеві двері. Охоплений вогнем будинок Особливого відділу що став штаб–квартирою слизовиків, почав повільно осідати, перетворюючись на купу розпеченого каміння.

Вогнем були охоплені також тунелі, що примикали до будинку Особливого відділу в яких не залишилось жодної живої істоти. Будинок з химерами вцілів лише тому що тут був застосований не вогонь, а смертоносний паралітичний газ. Все ж таки пам'ятка архітектури, шкода нищити.

55

— Що ви наробили?! — кричала Оля, і сльози лилися з її очей. — Ви розумієте, пане генерале? Ви вбили сотні невинних істот, нещасних дітей, спалили, як нацисти в Аушвіці. Ви ж обіцяли піти їм на поступки, якось домовитись.

— Які поступки? Кому? Комуно–анархістам, які хотіли вбити дітей? — Гайдук не розумів, чому йому треба виправдовуватись. — Вони підклали під дитячий будинок тонну вибухівки. Вони не жаліли нікого. Ти пам'ятаєш вибух біля Могилянки? Врешті–решт, вони хотіли вбити тебе, і мене, і владику Ізидора.

Оля гірко й майже нечутно плакала на кухні в їхній квартирі на Рибальському острові, й Гайдука найбільше вразили не голосні вигуки й звинувачення дружини, а її тихий безсилий плач. Він цього не чекав. Оля поклала голову на руки, її плечі здригалися. Гайдук спробував погладити дружину але вона, піднявши спухле від сліз обличчя й не дивлячись на нього, тихо сказала:

— Ви вбивця, пане генерале. Як я цього раніше не розуміла? Підступний вбивця. Ви спеціально підлаштували так, щоб потрапити до слизовиків. А я, дурна, думала, який ви сміливий. Ви знали, що зроблять ваші люди. Ви обманули слизовиків. Ви діяли за планом.

— Мої люди не палили слизовиків. Ніякого плану вбивати всіх не було. Це зробили люди Чаленка. Я не відповідаю за дії Чаленка, розумієш? Слизовики хотіли знищити нас. Їх знищила держава. І крапка на цьому Припини істерику!

— Хай буде проклята така держава, що спалює своїх хворих і нещасних громадян, знищує своїх дітей. Ви знаєте, що зараз у місті кажуть про це? Проклинають не слизовиків, а вас. Не державу а вас особисто.

Гайдук не витримав такої наруги й, схопивши кухонний стілець, жбурнув щосили в стіну від чого стілець розлетівся на друзки, а зі стіни посипалася кахляна плитка.

— Ви тільки меблі останні не ламайте. Не буде на чому сидіти, — розважливо сказала Оля, схлипуючи. — Думаєте, що генерал і все вам дозволено?

Він люто вдарив ногою по залишках стільця.

— Скажи спасибі, що твої улюблені слизовики не залишили тебе на другому поверсі. Тоді б ти благала, щоб їх спалили… Я відповідаю за національну безпеку Вимоги слизовиків, їхній шантаж та вибухи — це виклик національній безпеці, — втомлено сів Гайдук на низький ослінчик, зроблений з масивної дубової деревини. Більше не було на чому сісти. На вцілілому стільці сиділа Оля. Подумав, що якби вгатив по стіні ослінчиком — цим витвором народного мистецтва, — стіна впала б. — Такий був щасливий день. І так його споганили…

Думав не про слизовиків, а про Мережка і про те, що почув від нього про Василя Волю, Богошитську та Чаленка. Чи можна вірити старому інтригану? І чи це був дійсно Мережко? Все згоріло, ДНК–тест не проведеш. Люди Чаленка діяли примітивно, наче поспішали замести сліди. Пошкодував, що не доручив проведення операції РОК — методом «визбирування родзинок» — не тотальним знищенням свідків і підозрюваних, а шляхом захоплення ключових постатей — насамперед, слизовиків з КОМАН. Хвиля гіркоти й співчуття до нещасних геїв, німфоманок, наркоманів та безпритульних дітей, спалених у будинку Особливого відділу охопила його.

Незчувся, як Оля тихо підійшла до нього й поцілувала голову.

— Ви сивієте, Ігорю Петровичу.

— Пофарбуй мене. Бажано — у вогненно–рудий колір. Я зможу працювати клоуном у цирку.

Вона ще раз поцілувала його.

— Я дуже шкодую. Але не прощу ніколи.

Він знову вибухнув, хоча стільця вже не ламав.

— Чого ти не простиш? Що в мене така брудна професія? Що таких, як я, ніхто не любить, лише бояться? Що я знаю набагато більше, ніж інші? Ти чула про файли Гайдука?

— Ні, — злякано сказала Оля, бо ще не бачила свого чоловіка таким.

— Там зібрані всі паскудства української правлячої верхівки. їхні злочини всередині України і за кордоном. Думаєш, за таке люблять?

— Але ж ви розвідник, а не поліцейська нишпорка. І, наскільки я розумію, поле вашої діяльності — закордон, Європа, Конфедерація, а не Україна.

— Розвідник… Я теж так думав спочатку Думав, моя справа — викрадати таємні креслення американських ЗРК, чи платформ ВПС восьмого покоління. Але виявилось, що діяльність нашої розвідки за кордоном весь час наштовхувалась на сліди злочинів українських архонтів і олігархів. Нелегальний продаж зброї, систем наведення ракет, відмивання кримінальних грошей, торгівля нашими технологіями. Скажи, наркотики мають відношення до національної безпеки?

— Звичайно, мають. — Оля наче вперше побачила чоловіка — і він їй здався зовсім чужою, незнайомою людиною: зморений, зарослий ще чорною, але вже з домішкою сивизни щетиною, з пригаслим поглядом темних очей і боксерським носом — цей сильний, старший за неї чоловік, в якого раптово, незрозуміло чому закохалася Оля, не був схожий на того героя–розвідника, яким малювала вона Гайдука в своїй наївній дівочій уяві. Куди ж поділися їхня неймовірна близькість, їхнє злиття, аж до самознищення, як здавалося їй, до викривлення простору і повної зупинки часу до болісного бажання вмерти разом з коханою людиною, яка стала найближчою, найріднішою, якій можна довіряти більше, ніж самій собі? Яка ілюзія, і яким гірким є усвідомлення цього! Перед нею сиділа людина, яка ніколи й нікому не довіряла, безмежно далека від неї, не людина, яку вона кохала, а чорна скриня, наладована зашифрованими таємницями, що ніколи не стануть її таємницями. Олі здалося, що вона тепер розуміє Божену — чому та, не знайома їй жінка, не залишилась з Гайдуком.

Оля злякалася цих думок, які прокладали непереборну межу між нею і Гайдуком. Ніжність, жаль і співчуття до чоловіка знову ворухнулися в її душі. Вона вслухалася в слова Гайдука:

— Коли людина, яка фактично керує країною, стає одним з найбільших наркопостачальників у світі… домовляється з мексиканським наркокартелем, постачає сучасну зброю повстанцям, що намагаються повалити уряд Конфедерації держав Північної Америки — наших стратегічних партнерів, — як ти думаєш — це повинно цікавити військову розвідку України?

Гайдук не чекав від неї відповіді, він похмуро сидів у кутку кухні й не дивився на Олю. Тільки говорив тихо й розмірено.

— Так історично склалося, що військова розвідка України стала набагато ефективнішою, більш професійною за політичні розвідки нащадків КГБ — усіх цих ДерВарів та інших контор. Ми виконували і виконуємо геостратегічні завдання, ми хочемо знати, звідки зростає небезпека для України, хто наш потенційний стратегічний противник. Але весь час події розвертають нас убік України: дуже часто — точніше, майже завжди — смертельна небезпека для держави виходить звідси. З Києва. Ось чому нам доводиться втручатися в українські справи.

— Але при чому тут слизовики? — заперечила йому Оля. — Це наше спільне нещастя — згодна, результат Спалаху і Темряви, наша хвороба. І не тільки наша. Такі ж слизовики вкривають усю Європу Але там їх ніхто не спалює, — Оля здивувалася, зрозумівши, що говорить з чоловіком не як з найближчою їй людиною, однодумцем, а як з чужим, ворожим їй опонентом.

— Їх не треба було палити всіх, згоден. На нашій лицемірній мові це зветься collateral damage — побічні втрати. Невинні жертви анти–терористичних операцій. Я визнаю це і готовий заявити це прилюдно. Мені дуже прикро, — Гайдук зробив паузу — Але зрозумій: КОМАН, ці справжні слизовики, прикривався цинічно, як щитом, цими нещасними невинними істотами. І можу сказати тобі по секрету що кілька членів КОМАН, яких захопили під час операції й піддали інтенсивному допиту — тобто з застосуванням тортур, — дали дуже цікаві свідчення: звідки в них вибухівка і хто фінансував їх і спрямовував їхню діяльність.

— І хто це? — спитала глузливо Оля. — Жидо–масони, як твердять Воля і Богошитська? Чи імперіалісти з Саудівської Аравії? Чи ворожа розвідка Гватемали?

— А ось цього тобі і не треба знати… З твоїм почуттям гумору і розумінням державних справ!

Він гнівно встав і, грюкнувши дверима, пішов до вітальні, де поспіхом налив собі півсклянки віскі й залпом випив. Ліг на диван, укрившись теплою норвезькою курткою, і заснув, звільнившись на кілька годин від того кошмару що переслідував його останню добу.

Це була перша ніч в їхньому подружньому житті, коли вони спали нарізно. Гайдук не чув, як плакала в спальні Оля.



56

Штаб–квартира Сатани розмістилася в Пешаварі — брудному містечку в північному Пакистані, знищеному безперервними війнами, переповненому хвилями біженців, поділеному поміж пуштунами, таджиками й узбеками, поміж представниками військової адміністрації та кількома незалежними зонами: зоною Смерті (виробництва і вільного продажу зброї). Щастя (де були розташовані потужні фабрики з виробництва наркотиків) та зоною Свободи племен — неконтрольованим вільним простором, ринком, на якому велася жвава торгівля зброєю, жінками, наркотиками, косметикою, кіньми і мулами, електронікою, де провадився обмін полоненими та заручниками. Білі, колись чепурні будинки Пешавару перетворилися на чорні закіптюжені халупи, вузькі вулички були завалені сміттям, а за рівнем смертонебезпеки і людоловства Пешавар конкурував з мексиканським Сюдад–Хуарес та сомалійським Могадишо.

Сатана оселився в обшарпаному порожньому палаці, пробитому в кількох місцях снарядами, на вулиці Карімпура Базар, на південь від госпіталю Rahim Medical Centre. Саме тут, нашвидку завісивши вибиті шибки у вікнах сіткою проти москітів й прикрасивши зал засідань червоним оксамитом. Сатана призначив перший після Великого Спалаху традиційний бал (Особливу параду), куди злетілися демони зла і вампіри з усіх кінців Землі.

Проблема Нульового Часу хвилювала Сатану не менше, ніж Бога: в умовах Безчасся посилилися розбрід і хитання серед слуг сатанинського престолу, які поділилися на кілька груп: радикали пропонували довести Четверту глобальну війну до кінця та знищити все людство без винятку, чим засвідчити повну перемогу сил зла над Богом та його пророками й апостолами.

Інші пропонували витонченіші методи дій — поступово винищувати в залишках людства будь–які ознаки добра і милосердя, сіяти ненависть і розбрат, невиліковні хвороби, розбещувати дітей та озлоблювати дорослих. Сатана, молода симпатична істота спортивного вигляду, схожа на популярного голлівудського актора Пітера Грейга, сидів у червоній мантії на троні з чорного дерева, від якого линув освіжаючий аромат джунглів, й уважно слухав виступи своїх підлеглих. Факели, запалені в залі, вихоплювали з темряви суворі обличчя Ангелів Безодні та їхніх подруг з ЖОБА (Жіночий особливий батальйон антихристів).

У молоде тіло Сатани був уміло вмонтований тисячолітній мозок, гостроаналітичний, з мегазапасами пам'яті, здатний до кривавого креативу. Увагу Сатани привернула доповідь його намісника по східноєвропейському регіону Вульфа Ширки, який запропонував докінчити експеримент по знищенню України як народу, ні до чого не здатного, який не гідний тих земель, що їх населяє. Як привід Ширка запропонував використати звіряче винищення українською владою колонії слизовиків у Києві, серед яких було немало співробітників департаменту Сатани в справах Малоросії Ширку негайно підтримав представник регіону скандорусів Рьорик Берг–Болдир, котрий підтвердив нікчемність поселенців Південно–Західного краю, що їм Бог зовсім несправедливо виділив найкращі землі в Європі, які повинні дістатися більш активним прибічникам Сатани. Берг навів жахливі деталі знищення слизовиків: представники нової влади України–Руси не пожаліли малих сатаненяток і невинних червоно–чорних дияволиць, які обвуглювалися у вогні, волаючи до помсти, а дехто навіть докотився до того, що в мить відчаю шепотів молитви, благаючи спасіння в Христа.

Разом з тим, проти винищення українців рішуче виступив уповноважений Сатани в справах Піднебесної народно–демократичної імперії, кавалер ордена Вампірів Лю Фу, який заявив, що нерозумно нищити покірливий працездатний народ, який звик до рабського стану, задоволений ним і не хоче з цього стану виходити. Треба знищити зайву, непрацездатну частину цього терплячого народу, але призначити йому твердих керівників і ефективних менеджерів, викликавши для цієї роботи з пекла душі комісарів ВКПб: Дзержинського, Постишева, Косіора, Балицького і рейхскомісара Еріха Коха. Лю Фу категорично не погодився з ідеею тотального знищення людства, бо це суперечить генеральній лінії сатанізму — мати справу з людьми, а не з динозаврами чи павуками. «Не підривайте суку, на якій сидимо», — не дуже грамотно, але переконливо завершив свій виступ Лю Фу, викликавши оплески в залі.

Підбиваючи підсумки наради, слідом за якою мав початися бал. Сатана нагадав, що українське питання не раз стояло в центрі уваги таких зібрань, нарівні з польським, єврейським та курдським.

Він підкреслив, що Час Zero відкриває великі перспективи перед слугами Сатани, підриваючи віру в Бога, в непохитність його віровчення, в його верховну владу, несе в собі жах, паніку, покору і тупу байдужість — поживне середовище для сил пекла. «Стосовно слизовиків, — заявив Сатана, — не треба перебільшувати їхніх втрат і страждань. Навпаки, їхня загибель вигідна нам, бо розпалює ненависть у суспільстві України–Руси, посилюючи й без того дуже міцні позиції Ангелів Безодні в керівництві ціа держави. Чим більше буде гризні, чвар, зрад і несправедливості в цій псевдодержаві, тим краще для нашої темної справи. Попереду — час Великої Гри. Нашої Гри, яка веде до остаточної перемоги сатанізму».

Відкинувши ідею тотального знищення роду людського, він наказав своїм підлеглим, помічникам, уповноваженим та комісарам негайно після балу повернутися на місця і з новими силами взятися до революційної роботи в ім'я торжества ідей сатанізму–дияволізму.

Бал закінчився під акомпанемент артилерійської канонади та кулеметно–автоматних черг, що лунали в зоні Щастя, навколо великої фабрики по виробництву наркотика галуїн, яка належала Івану Крейді, де зіткнулися афганські та мексиканські бандформування.

1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   29


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка