Час великої гри. Фантоми 2079 року Роман Юрія Щербака «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року»



Сторінка15/29
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.94 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   29

51

— Сьогодні ми повинні зробити дитину — оголосила за сніданком Оля, в якій, на радість Гайдуку прокинулася давня енергія молодості, сексу жадоби життя, що останнім часом пригасла. Гайдук помітив, що Оля підкоряється якимсь незбагненним ритмам припливів і відпливів, які визначають її внутрішній стан.

— Пане генерале, ви почули, що я сказала? В мене всередині все булькає, аж кипить і пищить: благаю вас, зробіть дитину..

Гайдук, що пригублював гарячу каву думаючи про незчисленні наради, зустрічі й поїздки, які чекали його сьогодні, вирішив послати все до бісової матері, бо роблення дитини — справа набагато серйозніша, яка вимагає свободи і особливого стану душі: звільнення від темряви, від сірої буденності.

— А можна послухати, як там булькає? — вийшовши з за столу він став на коліна перед дружиною, приклав голову до живота. Оля охоче розстебнула джинси, щоб легше було притулити вухо.

Він відчув, як хвиля ніжності огортає його.

— Вибач, я дуже завинив перед тобою, — він поцілував її нижче пупка, знову приклавши вухо, й не почув жодного булькання. — Я тебе дуже люблю. І дуже хочу.. Твої слизовики проживуть день без тебе?

— Будуть тільки раді.

— Тоді поїхали, — підвівся він з колін.

«Козак Мамай» віз їх до Чабанів, туди, де на краю старого яблуневого саду стояв непримітний дерев'яний дім — колишній резервний штаб ФВУ, створений ВІРУ напередодні окупації Києва Чорною Ордою, а нині об'єкт РОК. Гайдук подзвонив туди і попередив про свій приїзд.

Перед входом у дім його вже чекав черговий офіцер, який передав ключі.

Водій Крук запитально подивився на Гайдука.

— Ви вільні. Забирайте з собою офіцера. Я зателефоную вам. Провівши поглядом «Мамая», що поїхав у напрямку Окружного шосе, вони з Олею увійшли всередину І одразу були приємно здивовані: тут було тепло, в каміні палав вогонь, оселя виявилася охайною — все виблискувало чистотою, на підлозі у вітальні лежала шкура білого ведмедя, а холодильник у кухні був завантажений м'ясом, сирами, овочами; господарі не забули й про горілку та вина.

— Ну знаєте, Ігорю Петровичу це всі ваші розвідники так живуть? — свиснула від здивування Оля. — Чи тільки вибрані?

— Вперше тут, — виправдовувався Гайдук, подумки похваливши Невінчаного, який жив у цій хаті після повернення з Молдавії.

Роздягнувшись, вони лягли на пухнасту білу шкуру дивлячись на вогняні ігри всередині каміна: полум'я мало безліч барв — від пекельної чорно–іржавої до ангельської прозоро–блакитної.

Непомітно і легко, наче сновиди, вони наблизилися одне до одного, входячи в солодкі, тремтливо–беззахисні тунелі темряви — темряви внутрішньої, що належала лише їм двом, але також і третьому ще не відомому життю, ще передчуттю життя, яке починалося зі скриків, схлипів, стогонів та шепотів, поцілунків та вибризку двох струменів, що, зливаючись, дають нове життя.

Потім спали, пригорнувшись один до одного, потім Гайдук бігав, голий, у двір — приносив дрова до каміна, потім вони їли і потім знову лягали на ведмежу шкіру.

Через кілька годин такого штабного життя, як назвав його Гайдук, Оля урочисто оголосила:

— Вони зустрілися!

— Хто?

— Твій Янь і моя Інь. Я відчула це.



— Булькало?

— Ні. Це як вибух… там. Теплий, гарячий… Як я вас люблю, Ігорю Петровичу..

— Скажи мені «ти».

— Ні, не скажу.

— Я прошу, — поцілував він її.

— Ні. Ви для мене — ви.

— A я думав… ти мене вже розлюбила.

Хоч і генерал, а таке дурне… — вона ніжно притулилася до нього.

— Почекай, дай перепочити, — злякався він. — Так усі мої Яні закінчаться.

— Ви знаєте, що таке шістдесят дев'ять, пане генерале?

— Ні.

— Боже, і ви ще навчалися в ем–ай–ті? Дивіться.



Вона лягла на нього, поклавши свою голову йому на ноги.

Нова хвиля збудження огорнула їх, ведучи до нового виверження й темряви.

Десь годині о четвертій вони вийшли на свіже повітря. їм здалося, що день став світліший. Блукали по саду тримаючись за руки і цілуючись, забувши про все на світі, наче стався обвал пам'яті, немовби над ними справді запанував Нульовий Час: час їхнього кохання без минулого і без майбутнього. І тоді вони наштовхнулися на молоду яблуньку що дивом затесалася серед старих безплідних дерев–пенсіонерів, яких давно треба було спиляти.

Гайдук не повірив своїм очам: яблунька викинула липкі бруньки, готові розкритися й породити білий цвіт. Оля торкалася бруньок й, підносячи пальці до носа, вдихала їх гіркуватий запах.

— Almighty Lord, — беззвучно ворушив він губами, беручи до своєї долоні Олині пальці. — Thank you for this sign, I heard your whispers and I ask you, please, to gift us our child and to protect him. Help us all in these difficult times and thank you, God, for what you do for us. Amen.

— Що ви там мурмочете, пане генерале? — засміялася Оля. — Знову якийсь таємний шифр?

— Повертаймось, бо замерзнеш. Ти вже дві години як вагітна.

Дім видався їм теплим раєм. Оля почала чистити картоплю, щоб зварити. Гайдук взявся за м'ясо, намагаючись посмажити його у вогні каміна, настромивши на шампури. З цієї затії нічого не вийшло, м'ясо обвуглилося й довелося досмажувати неспалені шматки на сковороді. Голодні, ковтаючи слину від запахів та шкварчання м'яса, вони незчулися, коли пролунав раптовий, як постріл, телефонний дзвінок.

— Слухаю, — підняв трубку Гайдук.

— Пане генерале–полковнику. Доповідає черговий по РОК майор Степанов. У нас надзвичайна подія. На Банковій, в колишньому Особливому відділі гетьмана. Дзвонив із Запоріжжя президент, просив вас негайно приїхати, розібратися. За вами вислано машину.

— Знаєш, чим рай відрізняється від пекла? — жбурнув трубку Гайдук. — Пекло — вічне, а рай — тимчасовий. Короткий, як життя метелика.

Оля кинула останню чищену картоплю до каструлі з водою й глянула на нього своїми світлими, широко поставленими очима, які підозріло виблискували.

— А я думала залишитись тут на ніч, — вона, як колись, капризно надула губки, потім розсміялася. — Якби залишились, ми б другу дитину зачали… Це найкращий день у моєму житті.

Він швидко, як під час бойової тривоги, одягався, думаючи про НП на Банковій. Чортова вулиця, чортові монстри на Будинку з химерами.

Короткий день їхнього щастя скінчився, й суцільна пітьма поглинула Київ.

52

«Козак Мамай», супроводжуваний джипом військової поліції, яка розлякувала автівки, що траплялися на їх шляху різкими сигналами сирени, стрімко віз їх проспектом 70–річчя Незалежності України до берегів Дніпра, до площі Дружби українців, де туго сплітався вузол комунікацій, що вели до моста Патона. Не доїхавши трохи до площі, вони круто звернули вліво і вулицею Івана Мазепи піднялися до Печерської фортеці, звідки швидко дісталися Національної скарбниці (колишній Національний банк) і загальмували: вулиця Банкова була замкнена в щільне кільце військових патрулів та кордонів поліції.

Після перевірки їх пропустили на Банкову, де «Мамай» зупинився, не доїжджаючи метрів сто до споруди колишнього Особливого відділу та Будинку з химерами. Тут, у під'їзді одного зі згорілих будинків, розмістився кризовий штаб. Роздратований Чаленко, смикаючи вуса, віддавав якісь команди, навколо метушилися поліцейські чини. Гайдук побачив кількох офіцерів РОК, які не втручалися в події, очікуючи свого генерала. Взявши Олю за руку Гайдук протиснувся крізь групу штабістів, підійшов до Чаленка.

— Велика група терористів захопила будинок Особливого відділу та Дім з химерами, погрожують висадити в повітря пів–Києва, вимагають провести переговори з президентом.

— Як вони себе називають? — спитала Оля.

— Кажуть, що представляють групускулу КОМАН. Крім будинків, вони захопили тунелі, якими з'єднаний Особливий відділ із стратегічними точками міста. В тому числі — з Українським домом. Уявляєте, що буде, якщо… Я дав розпорядження підтягти потужні вогнемети, блокувати всі виходи…

— Які вогнемети? — жахнулася Оля. — Ви уявляєте, що кажете? Там діти, підлітки.

— Олю, стривай, — стиснув її руку Гайдук. — Чи вони погоджуються на переговори?

— Тільки ультиматум. Подавай їм президента, ліквідуй державу Термін ультиматуму закінчується опівночі. Потім — вибухи.

В Чаленка був вигляд нещасної, розгубленої людини, і чорний мундир тільки підкреслював його жалобний стан.

— Президент у Запоріжжі. Проводить зустрічі з виборцями. Богошитська категорично забороняє вести переговори з терористами і йти їм на поступки.

Гайдук оцінив серйозність ситуації й навіть поспівчував Чаленку.

— Як вони повідомили про ультиматум?

— Одночасно о 16.00 по всьому місту були розкидані прокламації, — Чаленко подав Гайдукові зім'ятий аркуш паперу Гайдук пробіг очима, відзначивши високу якість друку й звернувши увагу на незнайому емблему: червона зірка, всередині якої — чорний череп і гасло — «Повстаньте, гнані та голодні. КОМАН — слизовики».

Слизовики.

Гайдук згадав доповідну Олі, яка вкарбувалася в пам'ять своєю незвичністю: виявляється, вперше термін «слизовики» (Slime mould) вжив на початку XXI століття відомий дослідник фашизму професор Оксфордського університету Роджер Гріффін (Roger Griffin, А Fascist Century, 2007). Він уперше назвав риси нової людської фашистської спільноти — потужного масового руху СЛИЗОВИКІВ, що нагадували дивні біологічні асоціації (міксоміцети), які складаються з одно- і багатоклітинних організмів, маючи водночас ознаки рослин і тварин, та позбавлені будь–яких центрів управління, що робить їх майже невразливими до зовнішніх ударів; такий СЛИЗ утворюється в сирих підвалах чи народжується у вигляді огидної зеленкуватої плівки на мокрій траві і листі і, пересуваючись, мов амеба, руйнує все довкола.

Ця сумнівна, іронічно–гірка біологічна метафора Гріффіна швидко прижилася, і її — часто несправедливо і недоладно — почали вживати у ширшому неполітичному сенсі, означаючи УСІХ нещасних, викинутих поза межі суспільства маргіналів, ізгоїв, безхатьків та вигнанців, усіх тих, хто з окремих групускул творили субкультуру СЛИЗОВИКІВ: чи це були комуни гомосексуалістів, які захоплювали порожні будинки мертвих міст, чи осередки наркоманів та вампірів — усі ці спільноти, які не визнавали ніяких законів і які розповзалися по руїнах, підвалах, тунелях метрополітенів великих міст, наче пліснява, і загрожували існуванню людства у його традиційному вигляді, почали самі себе називати слизовиками.

Це було несправедливо — валити всіх — і хворих, і злочинців, і невинних дітей, і запеклих терористів — до однієї купи, але часу на пошуки інших термінів не було. Це стьобнуте слово вже вподобали журналісти й політики.

— Ігорю Петровичу, — шепіт Олі вивів його з задуми. — В мене є ідея. Тільки не при цих.

Вони вийшли з кола чинів поліції, що оточували Чаленка, і вона розповіла про свій план.

Гайдук повернувся до Чаленка і попросив його утриматися від якихось рішучих дій — принаймні, упродовж однієї години, почекати — може, вдасться увійти в контакт зі слизовиками. Чаленко, розгубленість якого штовхала на будь–які безглузді, але рішучі дії, неохоче погодився.

Вони залишили тимчасовий штаб, в якому зростали суєта і напруження, у супроводі двох офіцерів РОК повернулися до початків вулиці Банкової, зануреної в темряву й, пройшовши через подвір'я будинку в якому колись жив Гайдук, опинилися в сусідньому дворі, перетвореному на звалище старих холодильників і телевізорів.

Оля йшла попереду, присвічуючи дорогу ліхтарем, шукаючи прохід у нагромадженні непотрібного заліза та електроніки. Вони побачили вхід до старого бомбосховища, побудованого ще в часи Третьої світової війни. Оля обережно відкрила залізні двері — на них війнув важкий запах сирості, плісняви й тривоги.

Оля приклала палець до губ й обережно почала спускатися до підземелля.

— Чага, — тихо покликала вона. — Ти мене чуєш?

Відповіді не було.

Оля знову неголосно вимовила це дивне ім'я: Чага.

Гайдук тримав напоготові «Беретту» — на випадок чогось непередбачуваного. Нарешті через кілька хвилин почувся шелест, і з підвалу бомбосховища виринула чиясь тінь.

— Олю, це ти?

— Я, я, не бійся. Зі мною мій чоловік. Він не зробить тобі нічого поганого.

Гайдук побачив у світлі ліхтаря дивну істоту майже прозору — лисого підлітка, напівголого, з худим, скелетоподібним торсом, в драних шортах, який, недовірливо мружачись, не поспішав підніматися вгору.

— Треба поговорити, — сказала Оля. — Можеш піднятися?

— Ні, краще ви зайдіть до мене, — запросив Чага.

Офіцери залишились біля входу до бомбосховища, а Оля та Гайдук увійшли до шлюзової підземної кімнати: масивні сталеві двері, що вели до основних приміщень сховища, були зачинені. Сіли на жорсткі металеві сидіння, які нагадали Гайдукові відсік у госпітальному літаку «Ланкастер-27».

— Він хто? — вказав Чага на Гайдука, втупившись очима в його камуфляжну куртку — Державний убивця? Я не хочу з ним розмовляти.

— Ні, ні, це добра людина, — запевнила Оля. — Він — колишній священик.

— Гаразд, — погодився Чага. — Що треба?

— Розкажи, що відбувається?

— Бандити з групускули КОМАН захопили владу в комуні. Диктують нам свою волю. їх меншість. Але їх усі бояться. В них зброя і вибухівка. Більшість взагалі не розуміє, що відбувається. Напередодні КОМАНи передали нам велику партію драгів. Тому ніякого опору немає. Але найбільше свинство, що ці паскуди заклали вибухівку під будинком для сиріт біля Ботанічного саду.

Оля перезирнулася з Гайдуком.

Наче зрозумівши хід їхніх думок. Чага застеріг:

— Зараз ніч, діти сплять. Якщо їх почнуть евакуйовувати, КОМАНи негайно підірвуть будинок.

— Чи можна якось розтягти строк ультиматуму? — Гайдук згадав, що в тому сиротинці живуть брати і сестричка Святополка Рьонгвальда–Блідого. — Хоча б тому що президент повернеться до Києва через вісімнадцять годин.

— Не знаю, — почав чухати брудними руками худе тіло Чага. — Треба порадитись. Можете почекати? Я швидко.

Він прослизнув до сусіднього приміщення, грюкнувши сталевими дверима.

— Чи можна йому вірити? — Гайдук зняв куртку й накинув на плечі Олі. «Беретту» заткнув за брючний пояс — за спиною.

— В нас немає іншого виходу Ніколи не думала, що таке може статися. Слизовики — дуже тихі, миролюбні істоти.

Гайдук визирнув на подвір'я й наказав одному з офіцерів піти до Чаленка й сказати, щоб негайно оточили сиротинець, приготувавши все до евакуації дітей, і вислали саперів, але не робили різких рухів, бо з'явилася надія на переговори. Також Гайдук попросив викликати Палія. Хотів домовитися на випадок виникнення непередбачуваних ситуацій. Коли повернувся до підвалу побачив, що Чага вже стоїть у бункері.

— Є пропозиція почати попередні переговори. З нашого боку будуть Гоб, Тас, Зореслава і я. Від вас Оля — ми їй довіряємо, як виняток — її чоловік, якому не довіряємо, бо в цієї людини дві душі, й митрополит Ізидор, якому довіряємо. Тас і Зореслава — представники КОМАН. Гоб — координатор Білого братства. Зустріч — через одну годину в підземному тунелі, що йде від станції метро Хрещатик. І передайте президенту: нехай швидше повертається. Може статися велике нещастя.

Чага чемно нахилив голову наче буддійський монах, що запрошує на священну церемонію, й Гайдук, відчувши холод у тілі, побачив на лисій маківці слизовика, там, де в дітей буває тім'ячко, справжнє третє око, яке незмигно дивилося на Олю та генерала. На відміну від невиразних очиць Чаги, погляд його третього ока був суворий і сповнений незрозумілої каральної сили.



53

Таємний тунель, що йшов від станції «Хрещатик» убік Особливого відділу скидався на не закінчену будівельниками й покинуту лінію метрополітену: коротка платформа, склепіння без усяких оздоб. На платформу принесли канцелярський стіл, стільці, поставили кілька пляшок мінеральної води «Печерська»; за наполяганням Чаленка, про всяк випадок на кінці платформи за риштуванням замаскували двох снайперів — одного від ЦУК, другого від РОК; встановили жучки для прослушки й відеокамеру вмонтовану в світильник на стіні. Оля була проти цих приготувань, однак Гайдук переконав її в необхідності документування переговорів. Василь Воля, якого інформували про зустріч зі слизовиками, доручив Гайдукові, як раднику з національної безпеки, відповідати за переговори; пообіцяв повернутися до Києва наприкінці наступного дня.

В Гайдука виникло відчуття, що його вміло підставили: ймовірність провалу переговорів була надто висока. Президент виводив свого улюбленця Чаленка з цієї небезпечної гри. Але не це бентежило його, а те, що так швидко й неочікувано скінчився день щастя, безтурботний день свободи, прожитий разом з Олею; смертельна загроза, що виникла в Києві, перекреслила, знищила цей день, залишивши в пам'яті лише сліпучий спалах — і ніяких подробиць. Тільки темрява після спалаху.

О 6.45 РМ в кінці тунелю блимнуло світло й почувся гуркіт ручної дрезини. На платформу вийшли напівголий Чага, Гоб — зморшкуватий сивий молодик, що накинув на себе біле простирадло, і — окремо, наче обплетені гнучкими прозорими трубками, чоловік і жінка в червоно–чорних тогах і червоних будьонівських шоломах з чорними зірками. Гайдук відзначив, що обличчя жінки спотворене слідами Мору а чоловік з чорними вусами й клинцюватою борідкою носить окуляри в круглій залізній оправі.

Митрополит Ізидор, який вивищувався над усіма, поблагословив делегацію слизовиків й запросив усіх сідати за стіл. Гайдук охоче віддав йому кермо влади, бо не дуже розумів, що треба робити в цій незвичній ситуації.

— Мене зовуть Гоб, — представився передчасно постарілий сивий молодик. — Я — координатор групускул сьомого кола пекла. В їхньому складі — штрафбат воїнів райдуги, госпіс драг–гедоністів, батальйон вампірів, загін малолітніх месників. Ескадрон смерті югенд–нацистів і червоно–чорну бригаду КОМАН імені Че Гевари представляє Тас, — він кивнув на червоно–чорного сусіда.

— Значить ви, добродію, є керівником цього… об'єднання громадян Києва? — погладив бороду Ізидор.

— По–перше, він не командир, по–друге — це ніяке не об'єднання і по–третє — ми представляємо не громадян Києва, а вільних людей планети, — зарозуміло повідомив Тас.

— Ви, мабуть, не маєте уявлення, хто ми і чого домагаємось. Можливо, лише ця дівчина, — він вказав на Олю, — щось розуміє. В нас немає командирів, лідерів, немає жодної ієрархії, немає єдиного центру Тому — всміхнувся Тас, — якщо ви нас тут уб'єте — оті ваші снайпери, що сидять за риштуванням, — нічого не станеться. Ми загинемо, але організм наш безсмертний.

Чага на знак поваги до цих слів низько нахилив голову відкривши представникам держави своє чорне око на маківці. Гоб мовчав, хоча руки його, що м'яли білу накидку тремтіли.

— Ми хотіли б вислухати ваші вимоги, — якомога лагідніше промовив Ізидор.

Представник КОМАН скинув будьонівський шолом, під яким виявилася чорна грива густого волосся. Його обличчя здалося дуже знайомим Гайдуку.

— Смерть державі! — гукнув Тас.

— Гнобителям смерть! — відповіли його колеги.

— Я — Фелікс, — назвав себе чорнявий, чомусь забувши про своє ім'я Тас. — Я — представник групускули комуно–анархістів. Це ми організували вибухи в Києві та інших містах вашої держави. Це ми заклали десятки тонн потужної вибухівки під найважливішими об'єктами Києва. Ви навіть не здогадуєтесь, що вас чекає через кілька годин. Вимоги наші дуже прості. Ми ненавидимо вашу державу — як будь–яку іншу державу світу Ми відкидаємо державний шлях розвитку людства в кінці XXI століття як анахронічний, як такий, що суперечить розвитку людської цивілізації, інтересам простих людей. Після Великого Вибуху розвиток пішов у правильному напрямку — шляхом самоорганізації невеличких комун без участі і втручання держави, яка загинула. Але прийшли ви…

— Я нікуди не приходив. Я завжди був з народом, з церквою. В мене один Бог, і Він — не держава, — перехрестився Ізидор.

Тас–Фелікс гнівно затупотів кулачками по столу: виявилося, що, замість пальців, стиснутих у кулаки, в нього — маленькі копитця, які він старанно приховував у широких рукавах червоно–чорного балахона.

— Ви, владико, — головний наркотик на цій землі. Ви з вашою церквою продалися злочинній державі.

— Смерть церквам, свобода людям! — вигукнула чергове гасло жінка зі спотвореним обличчям, яку Тас–Фелікс так і не представив.

В розмову втрутився Гайдук.

— Час іде, а ми нічого не з'ясували. Назвіть ваші конкретні вимоги.

— Рада координаторів групускул сьомого кола доручила мені викласти наші умови. Таких вимог десять, — сказав Гоб, якому відчувалося, не до душі була агресивна поведінка червоно–чорних. — Перша. Сьогодні ваш так званий президент Васька Капран проголошує саморозпуск держави Україна–Русь.

Друга. Ліквідуються всі репресивні органи держави: армія, поліція, розвідка, контррозвідка, прокуратура, суди.

Третя. На території колишньої держави створюється мережа незалежних комун, групускул, громад.

Четверта. Скасовуються всі закони, накази, інструкції, всі обмеження і заборони. Кожен робить, що захоче.

П'ята. Всі знедолені, нещасні, викинуті державою на смітник істоти, всі формування слизовиків, як ви нас називаєте, набувають рівних прав з іншими членами суспільства, яке припиняє боротьбу з ними.

— Припиніть підтягувати до Банкової вогнемети! — люто вигукнула жінка, й Гайдукові здалося, що вона сліпа — тільки в чорних очницях блиснули білки без зіниць.

— Зореславо, заспокойся, — жорстко наказав Тас–Фелікс, й жінка на деякий час замовкла.

Після невеличкої паузи Гоб продовжив:

— Шоста. Дозволяється вільний обіг наркотиків, знімаються всі заборони на будь–які форми сексуальних стосунків, пануючою оголошується ідеологія розпусти і гедонізму, ліквідуються всі види цензури, всі так звані моральні обмеження. Ті, хто потребує, забезпечуються безкоштовними наркотиками, ліками та їжею.

— Хто це забезпечить? — спитав Гайдук.

— Ви, — відповів Тас–Фелікс. — Правлячий клас багатіїв та експлуататорів.

Гайдук з холодною усмішкою зауважив:

— Ви мене дивуєте, панове. З одного боку хочете ліквідувати державу з другого — вимагаєте надати вам рівні права з іншими громадянами, забезпечити ліками, їжею. Забудьте. Держави немає. Нікому буде забезпечувати. Це вона, — кивнув на Олю, — як представниця державного міністерства соціальної опіки повинна забезпечувати. Але з завтрашнього дня цього не буде. Живіть, як знаєте.

І, щоб не дати розгорітися безплідній дискусії щодо обов'язків держави, змінив тему розмови. Найголовнішим його завданням було продовжити термін дії ультиматуму виграти час.

— Президент повернеться через вісімнадцять–двадцять годин. Раніше ніяк не виходить. Без нього ліквідувати державу не можна. І взагалі, ліквідувати за годину те, що будувалося століттями, неможливо. Тому термін вашого ультиматуму прошу перенести як мінімум на двадцять чотири години. До півночі наступного дня.

Зореслава схопила Таса–Фелікса за копитце.

— Не вір йому! Він водить нас за ніс. Залишається дві години до строку Підірвати їх нах.

— Ви можете підірвати, — смиренно погодився Гайдук. — Але цим знищите самих себе й не досягнете ваших цілей. Тільки держава стане більш лютою і жорстокою. Вас винищать. А ми пропонуємо вам поступки. Що краще? Вибирайте.

Слизовики вагалися. Гоб і Тас–Фелікс відійшли вбік від столу й почали перешіптуватися. Оля стиснула руку Гайдука. Ізидор витягнув невеличку книжечку в шкіряній потертій палітурці, прикрашеній рубіновим камінням, розгорнув і почав читати, заглибившись у молитву.

Нарешті Гоб і Тас–Фелікс повернулися до столу.

— Ми згодні продовжити строк ультиматуму з півночі на дванадцять годин. Тобто — до завтра, до дванадцятої години дня. У вашому розпорядженні ціла ніч. Починайте виконувати наші вимоги, — Фелікс владно постукав копитцем по столу.

«Це вже щось», — подумав Гайдук. І тут він вирішив спробувати авантюрний варіант, який вони на всяк випадок обговорили з Палієм:

— Стривайте. Я вам не вірю. Покажіть ваші повноваження.

— Які ще повноваження? — визвірився Фелікс.

— Тас, пошли його нах, — повернула чорне лице в інший від Гайдука бік Зореслава. — Він дурить тобі голову.

— Ви самозванці. Ми вам не віримо! — наполягав Гайдук. — Ви підставні козачки. В нас є повноваження на переговори, підписані главою держави, а у вас — нема.

Чага нахилив голову й око на тімені схвально підморгнуло.

— Тому ми наполягаємо на негайній зустрічі з вашим керівництвом — з дев'ятого чи з десятого кола пекла, — продовжував наступ Гайдук. — Це в наших спільних інтересах. Ми готові домовлятися.

«Цікаво, чи сапери вже підібралися під дитячий будинок?» — подумав він.

Ізидор сховав молитовник у рясу й підтримав Гайдука.

— Сідаймо, добродії, в дрезину та їдьмо.

— Я тебе люблю, — прошепотіла Оля Гайдуку на вухо. — Ти божевільний.

— Та як ви смієте? — розгублено вигукнув Тас–Фелікс, бачачи, як учасники переговорів вийшли з за столу й попрямували до краю платформи.

Гайдук згадав: цей тип схожий на Льва Троцького з американського серіалу «Революціонер». Він наблизився до Таса–Фелікса–Троцького і тихо сказав йому:

— У вас погано наклеєні вуса. Допоможіть мені, і я вас озолочу.

— Ти мене вербуєш? — злобно прошепотів Тас–Фелікс. — Та пішов ти на хер.

Чага повернувся й допоміг підвестися Зореславі, усадовивши її в дрезину Ізидор сів спереду поряд з Чагою, за ним — Тас та Зореслава, позаду Гайдук з Олею. Гайдук був певний, що хід переговорів відсте–жував Палій, з яким вони домовилися про дії спецназу РОК у випадку критичної ситуації.

Чага взявся за важелі дрезини, й вони повільно рушили в темряву тунелю.

1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   29


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка