Час великої гри. Фантоми 2079 року Роман Юрія Щербака «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року»



Сторінка13/29
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.94 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   29

44

Невінчаний знайшов у залишках архівів ВІРУ, що збереглися на Рибальському острові, стару ще за 2076 рік, довідку складену старшим аналітиком Максиміліаном–ІІІ, і передав Гайдуку.

Аналітична довідка щодо діяльності так званого Світового уряду (Клуб Локарно, Швейцарія).

Останніми роками увагу аналітиків, преси, широкої громадськості привертав діяльність так званого Світового уряду (Локарно, Швейцарія), що складається з найзаможніших і найвпливовіших банкірів, політичних та державних діячів, здебільшого відставних, які сповідують найбільш ліберальну, космополітичну, глобалізацій–ну доктрину створення єдиної економічно–соціальної системи на Землі, керованої Світовим урядом. Ідеологічні засади, на яких будується діяльність Світового уряду, є прямо протилежними, антагоністичними іншому глобальному утворенню — Таємній Світовій Раді зі столицею в м. Чингіз–Сараї (Чорна Орда). Таємна Світова Рада також претендує на роль своєрідного Світового Євразійського уряду, сповідуючи жорстоку диктаторську доктрину всеосяжного втручання держави (авторитарної, тоталітарної) в економічне і приватне життя громадян, максимальне обмеження їх політичних прав і свобод задля досягнення на цій основі прийнятних стандартів життя в так званих керованих суспільствах.

Зіткнення непримиренних поглядів світових урядів Локарно та Чингіз–Сараю є інституційним відображенням філософсько–політичного конфлікту Заходу і Сходу.

Клуб Локарно є добре законспірованою організацією, яка категорично заперечує звинувачення у претензії на роль Світового уряду, підкреслюючи приватний характер діяльності в якості дискусійного майданчика для обговорення актуальних проблем сучасності.

Проте аналіз небагатьох достовірних даних щодо Клубу Локарно свідчить про його глобальний і нерідко вирішальний вплив на хід подій світової історії XXI століття:

1. Клуб Локарно домігся офіційного непроголошення Третьої світової війни (2066-2076), що стало видатною політико–дипломатичною подією XXI століття, новим етапом розвитку т. зв, культури миру. Завдяки рішенням Клубу Локарно війна, що втягнула в свою орбіту 127 країн з населенням 6мільярдів людей і, безперечно, за своїм характером і кількістю жертв є світовою, за згодою воюючих сторін вважається фрагментарно–регіональним конфліктом, який заторкує лише(!) європейський, центральноазійський, каспійсько–кавказький, американський, східноазійський, близькосхідний та африканський сектори. Це рішення дозволило зберегти, хоч і в урізаному вигляді, глобальні фінансово–торговельні операції та економічні відносини між державами, прямо чи опосередковано втягнутими в світовий конфлікт. В результаті війни провідні ТНК світу (50 компаній), які мають представництво в Клубі Локарно, не тільки зберегли обсяг своїх прибутків, але й значно збільшили його, передовсім за рахунок продажу зброї, спеціального обладнання, медикаментів, засобів зв'язку.

2. Клуб Локарно, рятуючи Конфедерацію держав Північної Америки від неминучого фінансового банкрутства, тотального де–фолту і політичного краху, ініціював і успішно провів операцію з переходу від долара до нової міжнародної грошової одиниці ГЛОБО (2055 р), що значно послабило фінансові позиції Піднебесної народно–демократичної імперії та Чорної Орди.

3. Клуб Локарно ініціював і домігся створення Організації глобальної безпеки (2060 p.), куди увійшли, крім Конфедерації держав Північної Америки та країн Європи, Аргентина, Чилі, ПАР, Ізраїль, Японія, Південна Корея, Австралія, Нова Зеландія та Індія (яка не входить до військового пакту ОГВ). ОГВ вважається військовим інструментом Світового уряду в Локарно.

4- Маючи в своєму розпорядженні потужний економічний, фінансовий, мілітарний та розвідувальний потенціали. Клуб Локарно провів успішні операції в ряді регіонів світу (Східна Європа, Північна Африка, Азія, Південна Америка), організувавши військові перевороти і встановивши дружні до Світового уряду режими, зміцнивши геополітичні позиції глобалістів. Разом з тим, великим перебільшенням є думка, підтримувана низкою політиків і публіцистів, щодо конспірологічної всепотужності Світового уряду Демонізація діяльності Клубу Локарно, перебільшення його справжніх можливостей не сприяють розумінню дійсної ролі цього феномену XXI століття. Клуб Локарно має грізних ворогів, які досить успішно протистоять його впливам: Піднебесна народно–демократична імперія. Чорна Орда і донедавна Росія є й залишаються активними ворогами Світового уряду та ідеології, яку клуб сповідує. Маючи невеликий офіс в Локарно, Світовий уряд не обмежується перебуванням на території Швейцарії, а проводить свої таємні засідання на закритих фешенебельних курортах, подалі від допитливих репортерів та агентури ворожих держав. Зазвичай спецслужби КДПА, ОГБ, Швейцарії та інших країн–союзників забезпечують надійну охорону членам клубу. Засідання проводяться один раз на рік і лише у виняткових випадках — частіше.

За даними відкритих публікацій та агентурних донесень, структура і мета діяльності Клубу Локарно виглядають так:

— до складу членів клубу, який нараховує 150 — 200 чоловік (звідки назва С-200, «клуб двохсот»), належать найвпливовіші діячі з числа як діючих, так і колишніх президентів, прем'єр–міністрів, керівників найбільших глобальних банкових, страхових, інформаційно–електронних мереж та корпорацій, короновані особи, знакові інтелектуальні постаті (винахідники, футурологи, дослідники, лауреати Нобелівської премії), найбільш яскраві, всесвітньовідомі представники мас–медіа та шоу–бізнесу.

Повний список членів клубу ніколи не публікувався;

— Клуб Локарно — чітко ієрархізована структура, члени якої поділені, принаймні, на чотири категорії: кандидат у члени (стаж перебування — 5-5 років), дійсний член, член наглядової ради, член Конгрегації — вищого законодавчого і виконавчого органу клубу;

— на чолі клубу (президент) традиційно стоїть упродовж ос–танніх 100 років представник роду Рокфеллерів (нині — сенатор Майкл Рокфеллер, нар. 2001 p.);

— до складу найвпливовіших членів Конгрегації входять (дані на червень 2076p.):

1. Еммануїл Голдстайн, виконавчий директор клубу тобто прем'ер–міністр Світового уряду екс–державний секретар Конфедерацій держав Північної Америки, власник і президент глобальної телекомунікаційної компанії Gold net (в т. ч. агентства теленовин GNN); в руках Голдстайна зосереджені всі нитки управління Світовим урядом;

2. Гаролд Міллібранд, екс–прем'єр–міністр Великої Британії, письменник, лауреат Нобелівської премії, автор культової книги «Золотий мільярд», названої Біблією Світового уряду генеральний секретар і головний ідеолог клубу;

3. Жан–Марія–П'єрШварцештерн - екс–голова Глобального резервного валютного фонду, голова «Credit Global Group» — найпотужнішої фінансової корпорації в світі;

4. Ху Сяо Ставрідіс — екс–прем'єр–міністр Греції, президент світового об'єднання офшорних банків «Апполо», власник острова Мадагаскар, де зосереджено 80% світових потужностей будівництва океанських кораблів;

5. Натан Шириновський, екс–прем'єр–міністр держави Ізраїль, лауреат Нобелівської премії миру, голова Всесвітнього Єврейського конгресу (ВЄК), автор книги «Шлях до примирення. Оновлений Близький Схід — спільна батьківщина євреїв та арабів»;

6. Елізабет Дуглас, екс–генеральний секретар ООН, екс–прем'єр–міністр Австралії, власниця глобального ринку води та харчових продуктів «Water Food World Market»;

7 Акіо Ямасіта, екс–прем'єр Японії, президент правління глобальної компанії «Macrosoft Power»;

8. Рафаїл Фрідман, член вищого керівництва України, барон, граф etc., засновник і власник всесвітньої транспортної компанії «Friedman» (див. оперативну характеристику ВІРУ від 15.10.2075)[6]

Прізвища ще трьох членів Конгрегації Світового уряду не встановлені Дані нашої швейцарської резидентури про належність до них Крейди І. О. сумнівні й підлягають перевірці;

Інтелектуальним і мозковим центром клубу (так званим think tank) е Інститут людських перспектив (Institute for Human Prospect) при Стенфордському університеті, який розробляє проекти майбутнього світоустрою і подає їх на розгляд Світового уряду Інститут очолює Гаролд Міллібранд. Серед основних ідей, що їх приписують ІЛП та Світовому уряду, вирізняються такі:

a/ Тільки Єдиний Світовий уряд (ЄСУ) та єдина система управління забезпечать виживання людства у ХХІ–ХХІІ ст. ст.

b/ На Землі вводяться єдина система влади, єдині Збройні Сили та поліція, єдина грошова одиниця.

c/ Влада на Землі будується за феодально–середньовічним принципом: закріплюються довічне право олігархів на владу і власність — так званий глобальний сеньйорат з васальним закріпленням класу слуг за господарями.

d/ Кінцевою метою ЄСУ є зменшення чисельності населення Землі до 1-1,5 млрд чол., з яких 0,5 — 0,7 млрд становлять квоту китайців та японців.

e/ Найціннішими ресурсами оголошуються земля і вода (питна). Власником всіх с/г угідь на Землі та джерел питної води стає ЄСУ.

f/ Найсерйознішим злочином оголошується націоналізм (сепаратизм), спроба побудови національної, окремої, незалежної від глобальної мережі держави. ЄСУ рішуче поборює всі спроби самовбивчого націоналізму.

g/ Єдиною мовою спілкування для людства оголошується англійська, з наданням перехідного періоду від 10 до 50 років для окремих націй.

h/ ЄСУ є ворогом християнства та інших традиційних релігій та встановлює нову — глобальну — єдину для всіх релігію на Землі.

Представники Клубу Локарно рішуче відкидають як антисемітські твердження своїх опонентів щодо юдо–масонського характеру організації, звинувачення з метою встановити владу ЄСУ, скоротити чисельність землян, називаючи уряд неурядовою філантропічною організацією та дискусійним клубом людей, що сповідують ліберально–глобалістичну ідеологію і яким небайдуже майбутнє людства.

Потрібна додаткова агентурна інформація для об'єктивної оцінки дій та помислів Світового уряду в Локарно.

45

До Локарно Гайдук зміг дістатися тільки 24 березня в п'ятницю. Його вильоту передували довгі радіоперемовини з представниками Фрідмана: були одержані надійні гарантії безпеки для Гайдука і членів делегації, обумовлено маршрут, мету і строки перебування в Локарно. Дуже непросто Гайдукові вдалося отримати повноваження від Василя Волі, який після проголошення Хартії відродження держави й отримання спеціальних відзнак президента України–Руси — булави Богдана Хмельницького, Острозької Біблії та золотої книги «Руська правда» з бібліотеки Ярослава Мудрого, знайденої в 2063 р. у Межигір'ї, — став зовсім неприступним. Ерна Богошитська (збулося пророцтво Палія) стала державним секретарем, керівником канцелярії президента, різко обмеживши доступ до Василя Волі. Гайдукові, який пообіцяв привезти їй найкращі французькі парфуми зі Швейцарії, зробила милість й пустила на п'ять хвилин до старого кабінету Волі, де все вже було спаковано (всі горщики та кістки), готове до переїзду на нове — поки ще не відоме — місце. П'ять хвилин тривали півтори години: Гайдук переконав таки Волю в необхідності своєї поїздки до Локарно і переговорів з представниками Світового уряду, знехотя, бо ненавидів Фрідмана до посиніння нігтів. Воля погодився з аргументами Гайдука і неохоче видав на руки декрет про повноваження вести переговори без права підписання будь–яких, в тому числі попередніх, угод. Навіть з гетьманом часом було легше. Генерал згадав один зі сформульованих ним ще в Америці «законів Гайдука»: кожен новий начальник є повною протилежністю свого попередника — як зовнішньо, так і внутрішньо.

Нарешті всі формальності було закінчено, й Гайдук вилетів до Швейцарії на спеціально зафрахтованому київським офісом компанії «Macrosoft–Power» невеличкому літаку «Сессна–Шкода» — 606 PC серії «Skyarrow»: у розкішному салоні літака, розрахованого на п'ятнадцять VIP–осіб, розмістилися троє охоронців, майор РОК Коваль, призначений новим військовим аташе України–Руси до Швейцарії, Невінчаний та Гайдук.

Генерал летів у похмурому настрої, навіть його улюблене віскі «Бурбон», принесене гарненькою стюардесою, не потішило його: Гайдука переслідувало почуття провини перед Олею, яку хотів взяти з собою до Локарно, щоб хоч трохи розвіялася, відпочила від виснажливої роботи. Василь Воля за нашіптуванням Богошитської відсторонив Олю від діяльності в оргбюро (фактично — канцелярії президента) і призначив її заступником міністра соціальної опіки, де Оля відповідала за найважчий напрям: надання допомоги новим, пов'язаним з Великим Вибухом і Великою Темрявою, спільнотам — слизовикам.

Оля не відмовилась від нової роботи — навпаки, з головою поринула в цю діяльність, яка в більшості революціонерів і будівничих держави викликала огиду Як людина горда, вона не поскаржилася Гайдуку на несправедливе призначення, на яке погодився її колишній найбільший друг і товариш по революції Василь Воля (Оля хотіла взяти на себе в канцелярії президента відповідальність за встановлення і підтримання контактів з містами і землями нової держави); вона не розповідала чоловікові про дрібні інтриги Богошитської (він знав про це з інших джерел). Оля не хотіла визнати справедливість другого «закону Гайдука»: революційна солідарність закінчується в момент розподілу посад у новій владі. Але він бачив, як дружина страждає від несправедливості. За своєю посадою, надто низькою в ієрархії нової держави, Оля не мала ніякої можливості зустрічатися з Василем Волею, якого вона за допомогою батька врятувала від неминучої смерті в 2076 році, коли ЛУК був розгромлений ДерВаром через агента–провокатора, що втерся в довір'я Василя Волі.

Гайдук з сумом згадував, як пізно повертається додому змарніла дружина, яка всю свою енергію віддає новій справі — допомозі тим нещасним людиноподібним істотам, що творили групи слизовиків. Оля не хотіла нічого їсти, ні розповідати, ні читати, ні навіть кохатися — тільки спати.

Літак, що летів на висоті три тисячі метрів, не зачіпаючи чорні хмари, які супроводжували їх від самого Гостомеля, почав знижуватись. Раптом небо над ними роз'яснилося, наче в крижаному шарі хмар виникла ополонка, і Гайдук побачив унизу блакитну гладінь озера Лаго–Маджоре, оточеного зусібіч темно–зеленими ближніми й синіми — дальніми — горами. Це були Альпи, але лагідні, майже ніжні вигини їхніх схилів ні в чому не нагадували ті суворі, стрімкі гостроверхі, вкриті сяючою кригою та снігом неприступні вершини, що запам'яталися Гайдукові, коли був у Берні й поїхав у гори з добрим другом, начальником департаменту контррозвідки Швейцарії Морісом Швайнштайгером. їхали в гори (це було взимку) жовтим залізничним потягом, потім піднімалися фунікулером, пересіли у вагончики підйомників — серце завмерло від жаху коли вагончик, розхитуючись на вітрі, завис над засніженою прірвою; нарешті опинилися на вершині гори Шільтгорн, яку обступали такі ж непривітні, сланцевого кольору стрімкі вершини, засипані снігом, випили доброго німецького пива й з'їли неймовірних розмірів шнЩель.

Альпи довкола Локарно були зовсім інші — не німецькі, схожі на суворих тевтонських рицарів, а жіночні, італійські.

Пасажири літака заніміли від захвату: вони з монохромної, сумної київської дійсності потрапили до кольорового, забутого ними світу казки — наче більма з очей зійшли.

— Бляха–муха… — вимовив Невінчаний. — Невже так у житті буває?

І почав витирати пальцем очі, щоб зупинити сльози.

Гайдукові перехопило горло, коли побачив гондолу — чорну з золотим візерунком, що тихо пливла по озеру.

Літак повільно спускався вздовж берега, паралельно до пан'європейської автостради Е–Зб. Пілот пояснив, що сідатимуть на штучну бетонну платформу–смугу побудовану поряд з автострадою.

«Сессна–Шкода» навдивовижу м'яко зупинилася метрах у десяти від краю посадочної смуги, за яким можна було побачити прозору воду білі яхти, що гойдалися біля причалів «Marina Lokarno».

їх зустрів молодий, добре виспортований американець, у зеленій альпійській куртці, який представився офісним менеджером Клубу Локарно. Вони всілися у два автомобілі з відкритим верхом — тут стояло субтропічне тепло — й поїхали, перетинаючи старе місто, що потопало в зелені, — до дільниці Монті–Трініті, як пояснив Боб, розташованої у передгір'ях Альп, над Локарно. Боб вибачився, бо (подивився на годинник) у пана Фрідмана власне почався шабад — суботня молитва й час роздумів й вони зможуть зустрітися тільки завтра, в суботу після третьої години пополудні, коли в небі над Локарно з'явиться перша вечірня зоря.

Гайдук ще раз пошкодував, що не зміг узяти з собою Олю до цього тихого раю. Вільний час, що несподівано з'явився у Гайдука, ще більше засмутив його.

Звивистою дорогою вони піднімалися в гори, з насолодою вдихаючи запахи придорожніх буків та виноградників, наче пили терпке вино. Старовинна кам'яна огорожа оточувала місце, куди їх привезли. Над залізною, свіжопофарбованою у чорний колір брамою висіла вигадлива чавунна композиція: химерно закручена виноградна лоза з широким листям сплетінням вусиків і важкими гронами оточувала латинський напис, виконаний чомусь готичними літерами:

NOVUS ORDO MUNDI

«Новий світовий порядок», — зрозумів Гайдук, звернувши увагу на електронний захист стіни й камери спостереження, встановлені на опорах брами.

їх розмістили в порожньому гостьовому будинку–готелі Villa Dolce Vita. Метрів за сто від них, ближче до лісу з якого починалася гора, стояв темно–коричневий, конструктивістської архітектури плаский триповерховий будинок, вікна в якому вже світилися у цей надвечірній час.

Гайдук відмовився від традиційної вечері, запропонованої Невінчаним, — горілка «Древньокиївська», чорний хліб, сало з часником, ніжинські малосольні огірки, вирощені у китайських теплицях. Невінчаний аніскільки не образився, а спустився до кухні, запросив охоронців та майора Коваля, й, засинаючи, Гайдук почув тиху журливу мелодію надзвичайно гарної пісні, від якої йому захотілося заплакати: Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе, в човні дівчина пісню співає, а козак чує – серденько мре.

Пісня та мила, пісня та люба, все про кохання, все про любов, як ми любились та й розійшлися, тепер зійшлися навіки знов…

Вів мелодію Григорій Невінчаний, якому вторив приємним тенором майор Коваль. Охоронці тихо підспівували; здавалося, що пісня ця сидить споконвіку в генах цих людей, цього народу все життя якого — це журлива пісня розставань, любові, смертей і вічного очікування злагоди і щастя, недосяжність яких рокована була історією. «Тільки геніально чисті, наївні й люблячі душі могли створити таку пісню, — подумав Гайдук. — Ця пісня — залишок реліктового світу вже неіснуючого, безжально винищеного війнами, царями, гетьманами, олігархами, генералами, урядами, чужими окупантами та своїми посіпаками… Але світу що дивним чином залишився в пам'яті цих різних, майже незнайомих людей, які випадково опинилися тут, у Локарно, в центрі грізної сили, що не відає ніяких сентиментів, а домагається лишень нового і раціонального світового порядку; раптом, наче з минулого, з XVII століття, з давно згорілих степів і пограбованих хуторів, перейшовши через мільйони порубаних, розстріляних, згублених голодом і темрявою існування, пісня ця знову ожила…» І Гайдукові гостро схотілося обійняти Олю, захистити її від небезпеки, сказати їй найніжніші слова, яких ніколи не казав жінкам.

Знову як і в ЗЕК-116, коли слухав разом з Боженою, як співали іншу але таку ж божественно сумну пісню. Гайдук відчув свою упослідженість, свою чужість, віддаленість від якихось святинь, бо не знав найкращих пісень свого народу «Я блудний син. Чи, може, — блукаючий у пітьмі?» — подумав Гайдук, засинаючи.

Всупереч своїм звичкам, він не зачинив вікно в спальні на ніч — вперше за час Великої Темряви, — з насолодою вдихаючи свіже нічне повітря Альп.

В суботу о 4.00 PM Боб, вдягнутий у сорочку для гольфу та світлі штани, завів Гайдука до просторого офісу Фрідмана на третьому поверсі будинку Світового уряду Вивів гостя на терасу, й Гайдук знову поглянув на черепичні дахи будинків, пальми, що оточували Пьяцца Гранде, білий, легкий, мов птах, палац Миру (Pallazzo del Pace), побудований в 2075 році на честь 150–річчя конференції в Локарно (1925 p.); вирішивши низку проблем, пов'язаних з завершенням Першої світової війни, конференція стала дипломатичною прелюдією до війни Другої. Здаля озеро здавалося темно–синім продовженням середземноморської стихії. Небо над Локарно було насичене сонячним світлом, майже як довоєнне.

Помітивши уважний погляд Гайдука, Боб сказав:

— Нас рятують Альпи. З того боку — така ж сама темрява, як у вас. Нам трохи пощастило.

На терасу вийшов Фрідман, що широко розставив руки, наче збирався кинутись в обійми Гайдука. Але не кинувся.

— Шабад–шалом, — привітався він. — Пропоную повечеряти, обговорити наші справи.

Він провів гостя через порожню бібліотеку через зал, поділений на ряд невеличких відсіків невисокими, на зріст людини, перегородками: в деяких з них чергові клерки сиділи за комп'ютерами. Це нагадало Гайдуку операційний зал ВІРУ, де працювали офіцери, аналітики–Максиміліани, кожен з яких відповідав за окремий геополітичний сегмент. Нарешті зайшли до їдальні, обставленої старовинними темними меблями. Стіл був накритий на чотири особи.

Їх уже чекав довгов'язий непосидющий чоловік з рудими вусами й невловним пташино–сизим поглядом, який невтомно блукав по кімнаті, не зупиняючись ні на чому більше двох секунд; на чоловікові були старомодний, популярний сто років тому твідовий рудуватий піджак і темно–червоний «метелик» на голубій джинсовій сорочці.

— Гаролд Міллібранд, — кволо доторкнувся до Гайдукової долоні чоловік, бігаючи очима по стінах їдальні. У центрі, над місцем для гостя. Гайдук помітив дивний, не бачений ним досі герб — земна куля (фото, зроблене з космосу), охоплена трьома кільцями: білим — внутрішнім — та золотим і червоним — зовнішніми, на тлі двох вертикально розташованих середньовічних мечів: загострений кінець одного дивився вниз, на південь, а руків'я другого меча було внизу й кінець йшов угору на північ (це виглядало, як шашлик, настромлений на подвійний шампур), в декоративно–орнаментальному оточенні виноградної символіки з уже знайомим написом:



NOVUS ORDO MUNDI

He встигли перекинутися нічого не вартими словами про політ, погоду й Локарно, «місто миру», як до них приєднався ще один учасник зустрічі, якого Гайдук пам'ятав дуже добре: Еммануїл Голдстайн. Всесвітньовідомий політик, творець зовнішньої політики Північної Америки, класик нової дипломатії XXI століття.

Огрядний старий чоловік у важких круглих окулярах у чорній оправі, з фарбованим, ледь–ледь кучерявим колись волоссям, убраний у білий кітель з розстебнутим на брижуватій шиї стоячим комірцем, із золотим орденом, що висів на трикольоровій — біло–золотисто–червоній — стрічці: Гайдук упізнав зменшену копію герба, що висів на стіні.

Своїм характерним, відомим усьому світу низьким голосом колишній всемогутній держсекретар звернувся по–англійськи з жахливим швейцарсько–німецьким акцентом до Гайдука, запросивши сісти спочатку не до столу а в шкіряні старі крісла, і запропонував сигару та віскі. Від сигари Гайдук відмовився, від віскі — ні.

Фрідман і Міллібранд зручно всілися навпроти Гайдука, взявши до рук високі, спітнілі від холоду стакани з якоюсь молочного кольору рідиною. Голдстайн запалив сигару від чого в їдальні завис гидкий запах паленої гуми, ковтнув віскі без льоду та содової, подивився уважно на Гайдука і спитав:

— Так що будемо робити з вашою Україною? Як тебе звати?

— Ігор.

— Ігорю, зови мене Ема, — вуркітливо дозволив Голдстайн, що означало перехід на «ти».



46

— Хочу подякувати Світовому уряду за подолання Великої Темряви в окремо взятій країні, — сказав Гайдук, відзначивши подумки, що віскі йому поки що не треба пити.

— Не перебільшуйте наших можливостей, — примружив повіки Голдстайн. — Це вдалося тільки тут, у Локарно, і то завдяки Гаролду який щодня стирчить годинами на даху ногами догори. Хмари бояться вигляду його жахливих кривих ніг.

Міллібранд байдуже вивчав стелю, не реагуючи на підначки старого.

— Пане Голдстайн…

— Ема, — виправив Гайдука колишній державний секретар.

— Ема, — ледве подолав цей бар'єр Гайдук, пригадавши, що колись у київській школі йому подобалася весела дівчина Емма, в яку всі хлопці були закохані і називали її Емчиком. — Я вдячний вам і вашим колегам за можливість бути тут і обговорити з вами питання, яке нас найбільше турбує. Новообраний президент Василь Воля та уряд України–Руси вітають вас і сподіваються на розуміння.

— Яка площа? — спитав Голдстайн.

— Чого?

— Твоєї України?



— Трохи більше шестиста тисяч квадратних кілометрів.

— Це менше, ніж розміри штату Техас, — підказав Міллібранд.

— А земель сільськогосподарського призначення? — розпитував далі Голдстайн.

— Понад п'ятдесят процентів площі.

— Скільки продуктів харчування ви можете виробляти?

— Можлива продукція зерна — до ста мільйонів тонн на рік, — відповів, як на іспиті. Гайдук. Слава богу пам'ятав.

— Це не так, — сигара Голдстайна викидала хмаринки диму як локомобіль на Контрактовому майдані. — Наші експерти переконані, що після закінчення Великої Темряви клімат твоєї країні стане настільки сприятливим, що виробництво зерна можна буде підняти мінімум утричі, збираючи кілька врожаїв на рік.

— Може, й так, — дипломатично погодився Гайдук. — Я не експерт з сільського господарства.

— Ми знаємо твій профіль, — зі зрозумінням пихкнув димом Голдстайн. — Продовжуй.

— Ми просимо Клуб Локарно, особисто вас, пане… тебе, Ема, не оголошувати режим ЗОМБІ для України. Це несправедливо і контрпродуктивно.

Тут блукаючий пташиний погляд Міллібранда зупинився на Гайдукові надовго (той згодом зрозумів, що в хвилини гніву погляд екс–прем'єр–міністра Великобританії ставав нерухомим, як при кататонії); нарешті Міллібранд вибухнув вишуканою, повною співучих тьюнів та придихань шекспірівською мовою:

— A справедливо було вашій країні укладати угоду з Чорною Ордою, в результаті якої загинули в Данкерку тисячі британських солдатів? А продуктивно було віддавати українські багатства в руки кримінальних авторитетів, у руки вашого дорогого Крейди? А ви, ваша більш ніж двозначна роль, пане генерале? Через пана Фрідмана ми передали вам наші пропозиції. Цілком розумні. Ви їх відкинули. Тепер ви звертаєтесь до нас. Своєю дворушницькою політикою, своїм сидінням на двох унітазах… bullshit…

Гайдук замислився: чи це слівце з лексикону Шекспіра, чи все ж таки вульгарний американізм?

— …Ви не тільки заслужили режим ЗОМБІ, ви самі напросилися на це. Я вивчив багато публікацій про Україну починаючи від сера Ланселота Лоутона з 1939 року і дійшов висновку що — вибачте мені — більш ледачої й рабськи налаштованої нації в Європі, мабуть, немає. Вам подобається, — на словах «you like» він підніс голос до різкого фальцету — бути окупованими, подобається страждати, жалітися й плакати. На жаль, ви, пане Гайдук, також виявилися дуже типовим українцем. Ми думали, що ви НАША, західна, людина… Хто–хто, а ви розуміли, що відбувається в Україні, але не зробили нічого, щоб зупинити деградацію вашої, колись європейської, держави. Чому найгірші, найубогіші інтелектуально сили регулярно приходять до влади у вашій країні?

Ви слухали цього маразматика Махуна, якому наші хлопці з SIS підставили бюст Черчилля, нашпигований електронікою. Ми знаємо все. Ви хотіли пройти крізь дощ, не замочивши піджак. Ви терпіли поряд з собою агентуру Чорної Орди — в той час, коли в боях у Пакистані й Афганістані гинули британські солдати. Більше того, ви постачали зброю та системи наведення ракет нашим найзлішим ворогам…

Гайдук зиркнув на Фрідмана, але той незворушно сидів у кріслі, п'ючи свій коктейль. «Що за гидоту він п'є?» — подумав Гайдук.

Міллібранд повернувся до Голдстайна.

— Ема, я категорично підтримую введення режиму ЗОМБІ для України. Я рекомендуватиму Клубу Локарно під час чергового засідання прийняти це рішення… Буду наполягати на…

— Я перепрошую, — перервав його пристрасний монолог Гайдук. — Це за вашого прем'єрства Великобританія пережила дефолт і втратила фунт стерлінгів як грошову одиницю? А Шотландія вийшла з британської Співдружності націй? Знав би про це Черчилль…

Міллібранд погордливо посміхнувся, наче почув найкращий комплімент, хоча погляд — нерухомо–чорний — виказав його.

— Генерале, не рекомендую вам брати на озброєння брудні трюки українських політиків, які, замість того, щоб самокритично визнати помилки, розколупують чорні діри в біографії своїх опонентів. Так, я маю скелет у власній шафі. І не один. Але Великобританія навіть після дефолту залишилася великою і вільною країною. Так, наш корабель отримав пробоїну як «Вікторія» адмірала Нельсона, але утримався на плаву Я пішов у відставку але Англія залишилася. Нельсон загинув на капітанському містку але Англія виграла Трафальгарську битву А ваш дірявий човен — на дні Дунаю.

— Дніпра, — ввічливо підказав Гайдук.

— Не має значення, — огризнувся Міллібранд. — Дно є дно, навіть якщо його називають небом.

— Панове, панове, — пророкотав занепокоєно Голдстайн, доливаючи віскі у свій tumbler. Це був односолодовий шотландський напій «Glenfiddich Ancient Reserve» вісімнадцятирічної витримки. — Ігорю, чому ти не п'єш? Тобі не подобається?

— Я більше кукурудзяне пійло вживаю.

— Американська звичка, — чи то з розумінням, чи осудливо мовив Голдстайн. — Хочеш «Бурбон»?

Гайдукові стало незручно: не час і не місце вередувати й перебирати сортами віскі.

— Пропоную повернутися до основної теми, — миролюбно сказав він, розуміючи, що чортів англієць, якій порівнює себе з адміралом Нельсоном (йому не на Трафальгарській колоні стояти, а сидіти посеред Лондона на колу показуючи всім голу сраку), може зіпсувати переговори й змарнувати всі надії Гайдука на успіх поїздки. — Пропоную відкинути вбік усі емоційні оцінки, а діяти прагматично і досягти взаємовигідного компромісу Ми відновили державність, повернули історичну назву країни, що значно розширює базу національної згоди. Ми відновлюємо Збройні Сили…

— Якою буде чисельність вашої армії? — спитав Голдстайн.

— До мільйона чоловік, включно з допоміжними формуваннями на місцях — так званими братствами, — удвічі завищив цифри Гайдук. — Ми роздаємо землю людям і озброюємо їх, щоб було чим захищати їхню землю. Ми врахували уроки 1918 — 1920 років, коли більшовицькі продзагони терзали Україну викачуючи з неї хліб. Ви знаєте, що в 1918 році, за наказом Леніна, щоденно з України вивозили від 150 до 400 вагонів з продовольством? Забирали все — зерно, картоплю, яйця, корів, свиней. Німці також грабували Україну вивозили зерно і навіть землю. Це викликало лють українського селянства. Почалися масові криваві повстання. Десятки тисяч повстанців організували загони, які боролися з Червоною Армією. Це страшні людські трагедії. Це була битва не тільки за хліб, а за саме життя. Також хочу нагадати про партизанський рух під час Другої світової війни — як у Західній, так і Східній Україні. Україна була в огні. Під час румунського і російського вторгнення та окупації Чорною Ордою ситуація повторилася. Це нам коштувало мільйони життів, але хліб виявився занадто дорогим для загарбників. Ви хочете, щоб це повторилося? Чи не краще мирно домовитись?

Його співрозмовники мовчали. Гайдук помітив, що Міллібранд робить олівцем якісь помітки. Голдстайн, здавалося, заснув під впливом віскі та власної ваги. Фрідман за весь вечір узагалі не вимовив жодного слова.

— Ми не великі шанувальники Леніна, — раптом прокинувся Голдстайн. — Але що конкретно ти пропонуєш?

Гайдук нарешті наважився ковтнути віскі, відчувши приємний аромат закопченого дерева.

— Пропоную укласти договір, спочатку таємний, між урядом України–Руси та Клубом Локарно. Параграф номер один: Світовий уряд не запроваджує в Україні режим ЗОМБІ. Більше того, включає Україну до «золотого мільярду» і надає нам допомогу в боротьбі з Північним союзом.

— А параграф номер два? — знову почав запалювати свою смердючу вже згаслу сигару Голдстайн.

Гайдук зробив ще один ковток, розуміючи, що гра почалася.

— Ми укладаємо відповідну угоду з ОГБ. «Зерно в обмін на технології». Надлишки продовольства постачаємо згідно з домовленістю зі Світовим урядом. Ми хочемо стати вашими союзниками і партнерами. Сподіваємось на ваше розуміння. Як європейська і християнська країна.

— А що буде з Росією? — спитав Міллібранд. — Наскільки я розумію, у вас сформований уряд запеклих українських націоналістів, які ненавидять Росію і бажають їй загибелі.

— Росія десятки років вела згубну політику ворожнечі зі своїми сусідами. Вона мріяла — і мріє сьогодні — про відродження імперії, про гноблення України, експлуатацію і знищення її природних і людських ресурсів. Росією керували російські націоналісти, набагато запекліші, ніж українські. Це були відверті вороги Заходу Світовий уряд для них — головний ворог Сьогодні, незважаючи на всі російські втрати, на території північної Росії формується так звана продовольча армія, інша назва — «Вовки Півночі». Вони готуються до літнього походу в Україну По наш хліб. їхня ударна армія нараховує до чотирьохсот тисяч добре озброєних професійних бійців. За таких умов я не можу гарантувати доброзичливого ставлення керівництва України–Руси до Двоголового Орла. Але ми цілком нормально ставимося до російського народу і хочемо жити з Росією в мирі… До речі, прем'єр–міністре, — додав Гайдук. — Наш прем'єр–міністр — росіянин.

— А наш — шотландець, — зло кинув Міллібранд.

— Ви були б готові взамін за скасування режиму ЗОМБІ для України віддати частину вашої території, скажімо Поділля, Нідерландам, які змогли б у кілька разів збільшити виробництво продуктів харчування? — встав з крісла Голдстайн і запросив усіх до столу — Передати в довгострокову оренду? На сто років?

Гайдука всадовили під гербом Світового уряду До кімнати увійшов літній кельнер, з вигляду латиноамериканець, й почав пропонувати вина — біле та червоне. Фрідман відмовився, Міллібранд попросив білий швейцарський «Ріслінг–Сільванер», а Голдстайн та Гайдук залишились при шотландському віскі.

— Я передам цю ідею керівництву в Києві. Можливо, вдасться домовитись про спільне впровадження голландських технологій, спільну обробку землі. Тут треба думати. Це для нас дуже сенситивне питання. Ми повністю денонсували всі несправедливі угоди щодо передачі землі іншим країнам, і тепер буде важко переконати президента і сенат знову піти цим шляхом, — Гайдук старався бути вкрай обережним. Знав, що все сказане тут фіксується камерами спостереження.

Впоравшись з грецьким салатом, Голдстайн підняв стакан з віскі.

— За тебе, Ігор. Ти не слухай, що тут наговорив Гаролд. Він вважає, що має право ображати всіх, бо він лауреат Нобелівської премії. Але якщо відверто — він чудовий хлопець. У мене з ним лише одна суперечність. Але фундаментальна. Він не вірить, що євроатлантична цивілізація виникла завдяки християнству і базується на християнських цінностях. Заберіть християнство — цей цемент, що об'єднує нас, — і споруда розсиплеться. Навіть я, обрізаний швейцарський єврей, розумію це. І пишаюся своєю належністю до юдо–християнства. А Гаролд — нащадок пресвітеріанських пасторів — заперечує це. Так що переконуй його не в тому що Україна — християнська країна. Ця поезія йому байдужа. А в тому що новий уряд вашої країни і що ти особисто маєте серйозні наміри співробітничати з нами й виконувати ваші зобов'язання.

Міллібранд, не підводячи очей від тарілки, під час цього монологу колупався виделкою в салаті, визбируючи білі кубики грецької бринзи й відкладаючи їх на тарілочку з гарячими булочками.

Голдстайн, ковтнувши наостанок віскі, важко встав з за столу залишивши Гайдука, Фрідмана та Міллібранда доїдати обід, і запропонував їм попрацювати разом у неділю та понеділок, щоб скласти спільний документ, який можна було б представити на розгляд загальних зборів Клубу Локарно у травні.

1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   29


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка