Час великої гри. Фантоми 2079 року Роман Юрія Щербака «Час Великої Гри. Фантоми 2079 року»



Сторінка12/29
Дата конвертації05.05.2016
Розмір4.94 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   29

41

Перше засідання Всеукраїнського народного віча (точніше — засідання керівників делегацій міст та земель України, лідерів політичних партій, на яке не були допущені рядові делегати), яке відбувалося при зачинених дверях у Конгрегаційній залі Староакадемічного корпусу академії (тепер Гайдук знав правильну назву холодного приміщення, що йому так не сподобалось, коли він уперше прийшов на засідання ЦКР), обернулося на грандіозний скандал. Керівники Донеччини, Слобожанщини та Причорномор'я — і відповідно лідери ДУПА та ОСХУ — почали засідання з вимоги надати їм сімдесят процентів місць учасників віча як найчисельнішим землям України (пропонувалося — п'ятдесят відсотків КУНА й АЗУП, що досягли компромісу і п'ятдесят — решті). Потім ЗУПА (Галичина) зчепилася з ДУПА, оскільки донецькі та смертохристи виступили проти державного статусу української мови у майбутній державі: якщо назва її «Русь», то і державна мова повинна бути «руська». Індіра Голембієвська, яка тепло розцілувалася з Гайдуком і здалася йому ще більш розповнілою і привабливою, оголосила Василеві Волі ультиматум, не бажаючи, щоб до коаліції КУНА та АЗУП приєднався ІСУ — Ісламський союз України, створений ще Чорною Ордою. Потім смертохристи перелаялися з ДУПА, бо ті до складу делегації ввели єпископа Софронія, який на дух не терпів смертохристів. Потім делегація Причорномор'я (Одеса) висунула територіальні претензії до Буковини, вимагаючи включити її до складу ПОЦ (південно–одеського центру) — як компенсацію за збитки, нанесені Одесі під час румунської окупації. Представники ЗУД виступили з погрозою відокремитись від України–Руси і приєднатися до Польсько–литовського королівства на правах Червоної Руси. ПУП (Полтавсько–українська партія) і собі почала вимагати приєднання до Полтавщини Дніпрохрестовська і оголошення Малоросії Особливим Гоголівським округом (ОГО).

Василь Воля, виявляючи чудеса політичного жонглювання, намагався примирити ворогуючі сторони, йшов на компроміси з тим, щоб потім знову вести тверду лінію на об'єднання всіх міст і земель навколо Києва, тобто навколо КУНА, тобто навколо Василя Волі. Ерна Богошитська виступала десятки разів, розмірено пояснюючи учасникам віча, наче диктант школярам диктувала, чому вони повинні погодитись на пропозиції Василя Волі. Але у відповідь на заспокійливі слова, розумні аргументи і незначні компромісні поступки кілька делегацій проголосили нову ініціативу: встановити в державі п'ять столиць (Київ, Львів, Харків, Запоріжжя, Одеса) з однаковим міжнародно–правовим статусом.

Через п'ять годин безплідної балаканини, вигуків, взаємних звинувачень, прокльонів і легких фізичних сутичок, коли здавалося, що справа закінчиться повним провалом — вже багато хто позривався зі своїх місць, готуючись покинути зал засідань, — саме тої хвилини, коли виступав охриплий, знесилений Василь Воля, пролунав оглушливий вибух: повилітали шибки у вікнах, і шматки тиньку посипалися згори на делегатів віча. Дехто встиг сховатися під столами.

Настала мить шоку глухоти і мертвого мовчання. Всі заніміли від гострого страху і несподіванки. Нарешті до Гайдука, який сидів у залі засідань і дивився, як хитаються на стінах портрети ректорів Могилянки й білий пил обсипає голови і плечі учасників, підбіг, задихаючись, Невінчаний і почав шепотіти щось на вухо.

Уважно вислухавши Невінчаного, Гайдук вийшов на подіум. Під його ногами шаруділи папери й брязкало бите скло.

— Прошу вашої уваги, колеги. Мене зовуть Ігор Гайдук. Я член ЦКР і директор Розвідувального комітету Щойно я отримав повідомлення військової розвідки про вибух наладованого двома тоннами вибухівки вантажного автомобіля, який був знайдений військовим патрулем на Набережно–Рибальському шосе навпроти Іллінської церкви, біля в'їзду на естакаду Гаванського мосту Під час огляду вантажівку було підірвано, не виключено тими, хто перебував неподалік. На жаль, за попередніми, неповними даними, загинули троє патрульних, знищено п'ять автомобілів, що перебували поряд. Завдано шкоди естакаді, церкві та Центру культури і мистецтв академії. Є підозри, що саме ця вантажівка ще три дні тому стояла на Контрактовій площі біля будинку в якому тепер перебуваємо. Самі розумієте, що сталося б, якби…

В залі панувала мерзла, пригнічена тиша.

— Я військовий і, мабуть, не повинен був би втручатися в справи політики…

Гайдук побачив, як вітер з розбитих вікон хазяйнує в залі, перегортає купи непотрібного паперу вихолоджує повітря і леденить душі цих людей жахом запланованої кимось смерті.

— …але як військовий скажу прямо і брутально. Ми з вами — всі до одного — в одному човні. Якщо ми ні до чого не домовимося і розійдемося — ми загинемо поодинці. І славні батяри Львова, і гумористи Одеси, і шахтарі Донбасу та Монте Карло. Всі. Ми з вами нікому не потрібні. Живі. Нашим ворогам потрібні українські землі, чорноземи. У міжнародних колах проробляється питання щодо оголошення України ЗОМБІ: Зоною особливих міжнародно–безпекових інтересів.

Режим ЗОМБІ вже забрав у Росії Арктику. На черзі — поклади газу і нафти в Сибіру. Режим ЗОМБІ погрожує також Ботсвані, Конго і Намібії — йдеться про поклади діамантів, і по урану — Австралії та казахській частині Чорної Орди.

Але Україна і наш хліб — на першому місці. Після Спалаху і Темряви питання голоду на землі — проблема номер один. Будемо слабкими — нас розшматують.

У разі прийняття резолюції по ЗОМБІ Україна буде окупована міжнародними силами безпеки ОГБ, тим паче, що формально режим Клинкевича завинив перед Заходом, запросивши агресорів — Чорну Орду — в Україну Але скоріш за все Україну встигнуть окупувати раніше «Вовки Півночі». Це буде страшніше Хрестових походів. Ви цього хочете? Тільки негайне проголошення держави, спільне бажання зробити її сильною врятує нас. Без держави ми загинемо.

Тому пропоную:

Перше. Створити негайно державу Україну–Русь — союз міст і земель, об'єднання вільних громад, своєрідний союз сталі, вугілля і зерна, вигідне для всіх об'єднання того, що віками було Руссю і Україною, того, що має славну історію, чим ми всі пишаємось. Для цього пропоную ухвалити дуже короткий, прийнятний для всіх текст тимчасової конституції.

Друге. Створити з представників, що зібралися тут, з вас, власне, раду Конфедерації — своєрідний сенат — верховний законодавчий орган, який буде тимчасово уповноважений приймати закони.

Третє. Негайно призначити тимчасово, терміном на один рік, президента і уряд України–Руси, надавши всі повноваження у проведенні внутрішньої та зовнішньої політики. Президентом ново–створеної держави пропоную призначити Василя Волю — відомого лідера, який у найважчий час працював в ім'я нової держави. Уряд має бути складений з представників найбільших міст та земель України. Головою уряду доцільно призначити пана Єфім'єва. Відповідні вибори до парламенту і президентські провести через рік, коли стабілізується ситуація в державі.

Четверте. Пропоную завтра на закритому засіданні прийняти закон про створення Української Народної Армії і оголосити загальну мобілізацію чоловіків від шістнадцяти до сорока років, окремих контингентів жінок — від двадцяти до тридцяти п'яти років. Це має дати нам не менше одного мільйона вояків. Зброї, амуніції та обмундирування в нас вистачить. Ви спитаєте, чому треба набирати до війська дітей? Відповідаю: для того, щоб врятувати від голоду наркотиків і безбатьченківства нашу молодь, дати їй освіту і прищепити патріотизм, любов до Батьківщини.

І п'яте. Пропоную прийняти декрет про вихід України з міжнародного без'ядерного режиму і про можливе застосування ядерної зброї у разі нападу на Україну. Нагадую, що сорок п'ять країн світу вже набули ядерну зброю. Технічно Україна також готова до цього.

Якщо хочете жити — приймайте ці пропозиції. Тоді матимете політичне право керувати великим народом. Пропоную завтрашній день присвятити узгодженню цих питань. Все, що роз'єднує нас — відкиньте. Другорядні питання можна вирішити пізніше. Зараз треба рятувати те, що залишилося від України. Її народ, її землі.

Післязавтра, шістнадцятого березня, після узгодження всіх питань, треба провести урочисте засідання віча і благословити Україну–Русь. Не марнуйте час. Інакше час потягне вас у небуття.

Гайдук закінчив зовсім тихо, але так, що його почули всі, хто перебував у бібліотеці, незважаючи на гомін, що долинав крізь розбиті вікна з місця вибуху.

— Будинок оточений спецназом розвідки. Для вашої ж безпеки. Ви нікуди звідси не вийдете, доки не дійдете згоди. Поїсти можна в сусідній залі. Вибиті шибки замінять картонними щитами. Бажаю згоди.

Він, не давши змоги досвідченим політиканам отямитись, поставити безліч ідіотських запитань, на які не буде відповіді, і знову втягнути учасників у безплідні дискусії, швидко вийшов з зали.

За ним до вестибюля вискочила Оля, яка сиділа за столом секретаріату і нотувала дебати.

— Ну знаєте, Ігорю Петровичу — Ті світлі очі сяяли невідомо від чого — гордості чи гніву хоча можливо, що це був просто наслідок загального збудження від вибуху і частого вживання кави. — Не очікувала від вас такого… такого диктаторського втручання в справи української демократії.

— Немає, дитинко, української демократії, як немає українського колеса чи української теореми Піфагора. Демократія є або її нема. А українським буває лише бардак.

Він, не звертаючи уваги на вартових, притягнув її до себе, скинув з неї чорний берет, погладив золотавий йоржик Ті волосся. Почав цілувати, шепочучи:

— Я так злякався за тебе, коли почув вибух…

— Я оглухла на праве вухо, — поскаржилася вона.

Він подумав, що вони з Олею могли потрапити в епЩентр вибуху коли їхали з Острова. Чи поверталися на Острів.



42

Коли прокинувся о четвертій годині ночі, подумавши, що безсоння стає небезпечним супутником його життя, заспокоїв себе тим, що не може звикнути до нової квартири на Острові. Це була двокімнатна, перероблена з офіцерського готелю квартира у двоповерховому домі, що розташувався в периметрі будівель, які входили до володінь РОК — Розвідувального комітету — включно з комплексом потужних антен і батареєю протиповітряних ракет, майданчиком для трьох «черепах», низкою споруд для окремих підрозділів РОК, в тому числі й чорним, закопаним у землю кубом відділу дешифрування та мальовничим парком — його можна було використовувати для тренувальних цілей.

Думав, що не може спати, бо ще не вжився в чужі стіни, від яких йшов запах фарби, до якого примішувалися ще якісь незнайомі, казенні запахи. Оля вночі скаржилася, що в кімнатах стоїть сира холоднеча від дніпровської води, а обігрівача не змогли знайти на території РОК, обіцяли завтра привезти з міста.

Охоплений безсонням Гайдук знав, що марно намагатися подолати цей стан якимись спеціальними прийомами — лічилками, розслабленням м'язів, — як знав також, що головною причиною безсоння були тривога, замаскована під ніч, під ремонтні запахи, під незнайоме приміщення, і небажання Олі обійняти його, бо втомлена виснажливою роботою в секретаріаті віча й мріє тільки про одне: залізти під ковдру і заснути негайно.

Тому він вирішив думати: проаналізувати ситуації і зрозуміти можливі помилки і можливі шляхи вирішення проблем. Так його колись навчали раціональні аналітики Генерального штабу і ВІРУ, які були переконані, що вміють з плутанини думок, сумнівів, вагань і безлічі відгалужень людської мислі видобути щось геометрично струнке і логічне.

Він по–своєму розумів, що проблема — як кинутий на гладінь води камінь, що породжує концентричні кола питань. Сьогодні таким каменем був вибух навпроти Іллінської церкви. Додатковим камінцем — можливо, не пов'язаним з вибухом — був замах на «Козака Мамая» по дорозі на вінчання. Від маленького камінця слідів не лишилося — ні мертвих, ні поранених assassins не знайшли, — тільки стріляні гільзи калібру 7,62, калюжі крові та потрощені автоматними чергами Гайдука дерева. Але запитання лишилися і цікавили Гайдука. Вибух породив багато концентричних кіл: це могла бути справа «Вовків Півночі». Але так само не відкидалися внутрішньополітичні варіанти — якась партія чи група людей хоче вийти на арену політичної боротьби, залишивши п'ятиметрову воронку вбитих і поранених, породивши страх — принизливий, тваринний, ірраціональний. Почекаємо, коли хтось візьме на себе відповідальність за вибух. А якщо не візьме? Розслідування вибуху — це справа Чаленка та його людей. Чаленко. Де він був під час вибуху? Чому військові розвідники, яких виставив Гайдук на посилення охорони віча, відреагували першими? Випадковість?

Він знав, наскільки складною є проблема атрибуції: визначення ворога. Хто завдав удару? Радянський Союз загинув, не визначивши, хто його головний ворог. Бо ворогами були оголошені всі — і лояльні громадяни, і ті іноземні країни, які не хотіли наражатися на конфлікт з «імперією зла». Третя і Четверта світові війни почалися в умовах відсутності достовірної атрибуції — коли не відомо було, хто, яка країна чи яка сила розпочали війну Страх, непевність і взаємні підозри визначали атмосферу початкової стадії цих воєн.

«Підозри, як голодні вівчарки, — подумав він. — Одразу беруть слід і женуться за своєю жертвою, не розуміючи, що це може бути фальшивий слід, що легко розтерзати невинного. Оскільки видача бензину з «Валер'яновими краплями» поки що централізована, треба встановити, хто і від чийого імені отримав бензин для заправки вантажівки.

Понівечений обгорілий номер автомобіля знайдено. Він значиться в реєстрі автомобілів, що стояли на Контрактовій площі. Чому він не викликав підозру поліції? Був чистий, без вибухівки, чи не помітили — чи не схотіли помітити — смертельний ладунок?»

А раптом це смертохристи? Він згадав, що настоятель Іллінської церкви отець Ілларіон — близький друг владики Ізидора — піддав анафемі смертохристів ще в 2077 році, повторюючи цю анафему під час кожного богослужіння.

Раптом у темну воду його думок упав ще один камінь — не камінь, а справжня брила: вибух на стадіоні імені Андрія Боголюбського напередодні футбольного матчу між командами «Суздаль» та «Норд», коли загинуло понад тисячу людей. Дивний збіг обставин: підірвано трибуну для VIP–гостей, на якій мала бути і українська делегація. Тільки взяття у полон скандоруса Святополка внесло корективи — і вони змушені були змінити графік перебування і вилетіти з Суздаля раніше, ніж передбачалося графіком. Сталося так, що загинула частина учасників і гостей коронування, але сам цар уцілів: його золоті сани, запряжені чотирма вороними кіньми, тільки наближалися до брам стадіону коли пролунав вибух. Чи перетинаються концентричні кола суздальського та київського вибухів?

Хтось не хоче відродження державності на землях колишньої УВКФД. Але чи означає вибух у Суздалі, що Хтось не бажає бачити відновлення Імперії Двоголового Орла? Схожі наслідки не свідчать про ідентичність причин. Ключовим тут є — чи залишився в живих під час суздальського вибуху загадковий Фенрир Сьомий, він же — великий князь Чорногорський Драгоєвич?

Гайдук зрадів, бо безсоння розкривало перед ним свої перші таємниці. В скупих повідомленнях з Суздаля не йшлося про долю «великого князя Чорногорського». Потрібна була надійніша інформація.

Він кілька разів намагався зрозуміти, як вирішити цю проблему вигадував різні неймовірні варіанти (використання китайських народних добровольців з China town, які поклялися помститись за загибель своїх товаришів у російських лісах), але концентричні кола питань заплутувались і накладалися одне на одне, доки нарешті одне просте рішення не спало йому на думку Він ледве не заснув, втрачаючи раціональний лад думок, але безсоння чинило опір, не поступалося, поставивши перед Гайдуком ще одне — можливо, найважливіше — питання: навіщо він вихопився перед делегатами віча зі своїм напівблаганням–напівультиматумом одразу після вибуху зламавши весь стрункий сценарій політичної гри як Василеві Волі, так і його опонентам? Це був дійсно божевільний, спонтанний вчинок — чи точний, жорстко розрахований хід, який поставив його в центр подій по створенню нової держави? Навіть перед недремним оком безсоння, перед глибинами ночі, в якій ховалися фантоми минулого, що переслідували Гайдука, він побоявся дати відповідь на це запитання.

Хоча знав відповідь.

Перед тим, як відпустити його в наркотичний порятунок короткого сну безсоння принесло ще одну муку: Божена сумно дивилася на нього, наче питаючи, чому він оголосив її мертвою, чому поклав усю вину на неї, вбиваючи в собі безжально пам'ять про щастя, яке спізнав з нею. Щоб уникнути її докірливого погляду він притиснувся до сплячої Олі і почав пестити — його рука тихо поповзла з її грудей униз, де були зімкнуті її ноги, чим викликав невдоволене бурмотіння дружини, але потім Оля, не прокидаючись, дозволила йому увійти в себе, і він, відчувши тихе щастя, не затьмарене жодними спогадами і пошуками відповідей, залишився в ній до самого ранку.

Прокинувшись, не зрозумівши, що сталося, і не роблячи спроб перервати близькість, не повертаючись — він обіймав її ззаду — Оля прошепотіла, що їй наснилися яскраве сонячне світло, зелена трава і якісь квіти, що плавали на воді. І сказала, що їй подобається їхня нова квартира, вже тепла, не така холодна і сира, і заплакала, згадавши про вибух, від страху за Гайдука, за себе і за їхню майбутню дитину.

43

Гайдук стояв, обхопивши Олю ззаду і притискаючись до неї, наче вночі, але тепер їх зусібіч щільно оточував натовп — ворухнутися не можна було. Ззаду спину Гайдука прикривав Микита, зліва стояв Невінчаний, ще кілька офіцерів РОК утворили щільне кільце довкола генерал–полковника та його дружини. Вони стояли на Софійському майдані, спиною до пам'ятника Богдану Хмельницькому у кількох метрах від трибуни, на яку був перетворений жовтий двоповерховий екскурсійний автобус; на його даху ледве вмістилася невеличка група людей, які змінювали один одного перед мікрофоном і радісно піднімали вгору руки, коли натовп вітав їхні слова, — хоча це не було безтямне ревище колишніх мітингів, коли здорові і безтурботні люди кричали, свистіли й аплодували невідомо чому але робили це голосно і радісно. Сьогодні кволий натовп блідих людей, змучених війною і темрявою, голодом і хворобами, вітав нових вождів тихими, схожими скоріше на стогін, вигуками надії та мольби про виживання. Збоку від жовтого автобуса на тимчасових підмостках стояло духовенство на чолі з митрополитом Ізидором (патріарх Київський і всієї України–Руси Мстислав Четвертий напередодні послизнувся у ванній кімнаті й зламав кульшовий суглоб) — всі у святкових, золотисто–рожевих і зелено–золотих ризах; поряд у великій міховій шапці, що нагадала Гайдуку Фрідмана, стояв ребе Мендель, дальній родич майора Давида Бейліна. Намагалися знайти у київській мечеті Ар–Рахма мусульманського імама і запросити на урочистість, але сусіди розповіли, що негайно після Великого Вибуху до мечеті прийшли якісь невідомі люди і вбили імама. Незважаючи на назву мечеті — «Милосердя».

На протилежному кінці майдану у скверику навпроти пам'ятника Хмельницькому рідновіри спорудили ідол Перуна. Величезна п'ятнадцятиметрова постать бога війни, вирізьблена з дуба, вражала уяву: могутній воїн з срібно–чорним алюмінієвим волоссям та гаряче–рудою бородою з мідного дроту (Гайдуку розповіли, що вдень і вночі добровольці несуть варту щоб постать не пограбували мисливці за металобрухтом) гнівно підняв десницю з титановим триметровим мечем–громовідводом; був у важкій залізній кольчузі, тримав лівицею крутий ріг керамічного тура, що коричневою п'ятиметровою горою виблискував біля ніг старослов'янського бога. Група молодих рідновірів у білих одіяннях стояла на дерев'яних лавках, споруджених навколо Перуна, перед яким вже палав жертовний вогонь. Не відомо тільки було, кого збиралися спалити на тому вогні.

До мікрофона підійшов Василь Воля — і тепер на його обличчі, крім виразу скорботи і рішучості, з'явилася нова тріумфальна усмішка. «Дивовижна людина, незбагненна, — подумав Гайдук. — Цей Капран–Воля цілком побудований з патетики, на відміну від інших людей, що складаються з білків та ДНК. Патетика — будівельний матеріал, джерело енергії Волі, його зброя, і треба визнати, що зброя ця потужна. Мабуть, патетика є необхідним елементом, потрібним людському організму наче це рідкісний вітамін, що його багатьом не вистачає».

Воля був у чорній куртці, під яку — Гайдук і Чаленко наполягли — надягнув скандинавську кольчугу–бронежилет. І хоча на вимогу Гайдука урочисту церемонію проводили на два дні раніше, ніж планувалося, і не в концертно–спортивному залі «Космічний», де колись відбувалася інавгурація Клинкевича, як хотів того Воля, а на Софійському майдані (про таємницю місця і часу знали лише кілька найбільш довірених осіб), неспокій переслідував Гайдука. Агенти безпеки, службовці охорони, що стояли в натовпі, снайпери РОК та ЦУК, розставлені на дахах будинків і навіть (незважаючи на протести митрополита Ізидора) на другому і четвертому рівнях Софійської дзвіниці, не змогли б гарантувати безпеку в разі добре підготовленого замаху Тому Гайдук наполіг на скороченій церемонії.

Владно взявшися за мікрофон, що стояв трохи зависоко, Воля нахилив держак до себе.

— Народе України–Руси! — вигукнув Воля, і його потужний баритон прокотився майданом, стократ підсилений гучномовцями.

— Всеукраїнське народне віче — вільні збори вільних представників вільних міст і вільних земель нашої святої Вітчизни — доручило мені оголосити історичний документ — Хартію відродження держави України–Руси.

Воля зробив паузу очікуючи на радісні вигуки, але майдан мовчав.

— Ми, народне віче,

— об'єднані бажанням подолати смертельну небезпеку що нависла над нашим народом, над усіма народами земної кулі в результаті Четвертої глобальної війни,

— сповнені рішучості чимшвидше побороти згубні наслідки Великого Вибуху і Великої Темряви,

— маючи намір відновити геополітичну роль і міжнародну правосуб'єктність Української держави у кордонах 1991 — 2077 років, урочисто проголошуємо:

Сьогодні, шістнадцятого березня 2079 року, відроджується тисячолітня держава укрів, русів та інших народів, що з давніх–давен проживають на своїй древній землі. Ім'я цій державі — Україна–Русь!

Ми повертаємо державі нашій споконвічне ім'я Русь, вкрадене у нашого народу ворогами з Півночі. Слава Україні–Руси!

Ці слова викликали нарешті реакцію майдану: почулися оплески, вигуки «Слава!». Церковний хор, що складався з семінаристів у чорних сюртуках, проспівав «Алілуя!».

Перечекавши, доки радісний гомін майдану вщухне, Василь Воля продовжив:

— Хартія відродження України–Руси є посланням народові нашому багатостраждальному народам і державам усього світу про нашу непорушну волю…

«Тут слово «воля» треба писати з великої літери», — подумав Гайдук.

— …бути сильною, об'єднаною демократичною нацією, покінчити назавжди з феодальним минулим, з олігархічною системою правління, з національним приниженням.

Символічно, що наша держава виникає в Нульовий Час, Час Zero, коли можемо починати все спочатку не обтяжені ніякими злочинами і забобонами минулого; з цього дня ми почнемо нове обчислення часу започаткуємо наш новий український календар.

Нова держава будується як вільний конфедеративний союз самоврядних міст і земель України–Руси зі столицею в Києві, об'єднаний спільними цілями і спільною зовнішньою і безпековою політикою. Україна–Русь складатиметься з чотирнадцяти самостійних суб'єктів Конфедерації, а відтак на нашому прапорі і державному гербі засяють чотирнадцять золотих зірок… Слава цьому сузір'ю! І нехай зростає в ньому кількість зірок! Таких, як Холмщина, Підляшшя, Курщина та Кубань! Вчора віче затвердило текст тимчасової — так званої малої — Конституції держави, яка гарантує всім громадянам незалежно від національної, релігійної, політичної, культурної чи сексуальної орієнтації рівні права і політичні свободи. Велика Конституція України–Руси буде розроблена спеціальною законодавчою асамблеєю і затверджена народним референдумом.

Держава будуватиметься на принципах народного самоврядування, солідаризму і соборності. Вчора також було створено сенат України–Руси — тимчасовий законодавчий орган до часу проведення загальних виборів через чотири місяці…

Гайдук вухам своїм не повірив — адже домовлялися вибори провести за рік.

— …На чолі сенату стоїть відома політична діячка, вірна союзниця нашої партії КУНА Індіра Голембієвська.

Ім'я Індіри зустріли з набагато більшим ентузіазмом, ніж попередні повідомлення. На майдані легко було помітити людей азійського вигляду що прийшли з Київ–East: за наказом Волі мости через Дніпро були розблоковані відомством Чаленка.

«Інді! Інді!» — скандували люди, що скупчились навколо пам'ятника Хмельницькому.

Василь Воля підніс руки і зі щасливою усмішкою, що освітлювала його обличчя, чекав, аж доки стихне радість прибічників Голембієвської.

— Головою уряду обрано видатного економіста, вченого, менеджера і бізнесмена Никанора Петропавловича Єфім'єва.

Кремезний чоловік — колишній чемпіон світу з реслінгу — вийшов уперед, незграбно вклонившись натовпу наче на килимі перед боєм: мідне широке обличчя з вузько поставленими очима було незворушне, хоча на губах можна було помітити ознаки переможної усмішки. Натовп, в якому стояли качки з рейдерських бригад Єфім'єва, привітав голову ДУР (Донецько–української республіки) розбійним посвистом.

Індіра Голембієвська, вдягнена в темно–червоне шерстяне сарі (Гайдук чомусь згадав виставу з давньогрецької історії на саміті ОГВ в Афінах), підійшла до мікрофона. Кармінова цятка на смаглявому чолі Індіри здалася Гайдукові знаком лазерного прицілу, й він нервово зіщулився, наче перед пострілом. Але все обійшлося. Незрівнянний низький голос Інді прозвучав притягально, так, наче вона запрошувала кожного чоловіка зосібна на побачення.

— Дороїї друзі, мені приємно представити вам видатного революціонера, борця за нову державність, одноголосно обраного вчоpa — першого президента держави Україна–Русь, брата Василя Волю! Во–ля! Во–ля! — гукнула Індіра.

Нарешті злива овацій і схвальних вигуків, що охопила майдан, сповнила тріумфуюче серце Волі справжнім щастям. Хор семінаристів гримнув «Многая літа».

Розчулений президент тричі низько вклонився майдану схрестивши руки на грудях, і знову взявся за мікрофон.

— Брати і сестри! — дзвінко, по–юнацьки пролунав його голос. — Сьогодні на майдані зустрілися давня історія України–Руси та їі майбутнє. Я вклоняюся вам, молоді рідновіри! Ви залишились вірними нашому богу Перуну богу звитяги, громів і блискавок, — і за це слава вам! Слава!

У відповідь молоді люди в білому ревнули: «Перун — Русь — Слава! Перун — Русь — Слава! Воля — Русь! Воля — Русь! Слава!»

— Як вам подобаються ці пердуністи? — прошепотів Невінчаний на вухо Гайдукові так голосно, що викликав невдоволення Олі, цілком захопленої цим дійством.

— Не забудьмо цей день, брати і сестри, — Воля вже повністю заволодів увагою десятків тисяч киян, що згромадились на майдані. — Шістнадцяте березня, четвер. Згадаємо, що четвер — це Перунів день. Відтепер четвер — наше державне і національне свято.

«Що він верзе, цей пердуніст? — з відразою думав Гайдук. — Патетика, особливо коли її забагато, — як неякісне пальне, від якого стріляють двигуни і виникає великий сморід. Уявляю, що думає зараз митрополит Ізидор!»

Воля, наче вловивши в повітрі ці думки, раптово розвернув курс своєї, здавалося б, уже некерованої здоровим політичним глуздом промови на сто вісімдесят градусів.

— Але також згадаймо, брати і сестри, іншу не менш величну гілку нашої цивілізації: християнство! — здавалося, Воля, світле волосся якого ворушив вітер, що посилювався, летить над Софійським майданом, над притемненим Києвом та сірими сутінками України. — Нагадаю, що саме шістнадцятого березня 1241 року після знищення Києва монгольською ордою, на території Софійського собору тут, поряд з нами, — Воля витягнув праву руку у напрямку церкви, — сталося чудесне явлення ікони Божої Матері Київської держави: Божа мати в князівській короні і червоній мантії тримала в своїх руках державні символи Київської Русі, а на колінах Богородиці сидів син її Ісус… Це чудо шістнадцятого березня нагадало всім зневіреним, що прийде час і відродиться могутня держава.

— Чи не геній? — заворожено прошепотіла Гайдукові на вухо Оля.

Між тим, все сильніше здіймався над Києвом вітер, несучи азійський радіоактивний пісок і сажу з тропосфери, з тих чорних хмар, що кружляли низько над Землею; день почорнів, наче згораючи на жертовному вогнищі Перуна, парасольки, розкриті людьми на майдані, під ударами вітру вмить перетворилися на дивні, випотрошені навиворіт опудала зі спицями замість кісток; небом прокотився перший гуркіт далекого грому Зрозумівши, що натовп на майдані почне ось–ось розбігатися навтьоки, Василь Воля, долаючи опір вітру востаннє схопив мікрофон:

— Сьогодні, у Годину Zero, ми творимо тут, у священному місці Києва, нову історію. Новий час. Творимо нову державу Державі слава! Героям слава! Богам нашим — слава!

Удар блискавки прийшовся в титановий меч Перуна, який, на щастя, був заземлений. Майдан здвигнувся, наче під час землетрусу Хмара піску і сажі впала на Київські гори, від чого почорніли золоті бані церков. Люди ховалися в Софійському соборі й під'їздах поблизьких будинків. Охоронці метушилися, допомагаючи керівникам держави злізти з автобуса. Гайдук помітив, як двоє охоронців у чалмах підтримували об'ємний зад Індіри Голембієвської, яка спускалася по залізній драбинці з імпровізованої трибуни.

— Сонечко, тікаймо, — накрив Гайдук курткою голову дружини. — Держава вже проголошена, а ми ще не обідали.

Вони підбігли до «Козака Мамая» саме тоді, коли блискавка вдруге влучила в Перуна, від чого багряно засвітилося його довге волосся на голові та бороді: розпечені алюмінієві та мідні дроти спалахнули, наче на електричній плиті, й вогонь охопив постать бога війни.

Невдовзі на майдані нікого не залишилось — тільки вітер шаленів, перекинувши двоповерховий жовтий автобус та обвуглену постать Перуна.

Через годину почалася океанська злива, яка відмила золоті верхівки церков і фасади будинків від піску і сажі. Наступного ранку всі побачили, що хмари над Києвом — низькі, непроникні й темні, до яких вже звикли люди, — стали легшими, дірявими, готовими до прозорості, і це додало місту трохи світла і надій.

1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   29


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка