Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти апн україни іващенко станіслав геннадійович



Скачати 379.61 Kb.
Дата конвертації06.05.2016
Розмір379.61 Kb.


ЦЕНТРАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ АПН УКРАЇНИ

ІВАЩЕНКО СТАНІСЛАВ ГЕННАДІЙОВИЧ
УДК 371.13.046.4.013.43 (043.3)


РОЗВИТОК ЕКОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ВЧИТЕЛЯ В СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ-2004

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України.
Науковий керівник доктор геолого-мінералогічних наук, професор

Дробноход Микола Іванович,

Міжрегіональна академія управління персоналом,

кафедра екології та педагогіки, завідувач.


Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Гриньова Марина Вікторівна, Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, кафедра педагогічної майстерності, завідувач, декан природничого факультету;

кандидат педагогічних наук, доцент

Скрипник Марина Іванівна,

Київський університет туризму, економіки і права,

науковий відділ, завідувач, доцент кафедри педагогіки і психології.



Провідна установа Національний університет ім. Тараса Шевченка, кафедра педагогіки, м. Київ.
Захист відбудеться 8 жовтня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.26.455.01 в Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, корпус 3.
Автореферат розісланий 8 вересня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Снісаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Сучасна соціально-екологічна ситуація вимагає не просто удосконалення екологічної освіти і виховання, а корінної перебудови мислення, нової картини світу, розробки і впровадження нових підходів, організаційних форм і методів формування екологічної культури в національному і глобальному вимірах.

Методологічні основи екологічної освіти та виховання у вищій школі і закладах післядипломної освіти розглядались у дослідженнях О.С.Сластьоніної, А.В. Миронова, Г.С. Тарасенко, Н.В. Лисенко, Н.В. Гнилуші, І.М. Пономарьової, М.І. Дробнохода, Ф.В. Вольвача, П.П. Бачинського. У працях цих вчених розкрито теоретичні і методичні основи екологічної освіти та виховання, загальнопедагогічні і дидактичні умови їх реалізації.

Аналіз літератури показав, що в педагогічній теорії та освітній практиці поки що не склалося єдиної думки щодо того, які саме умови сприяють ефективному формуванню екологічної культури особистості. Однією із суттєвих причин такого становища є зміна парадигми екологічної освіти: від орієнтації на раціональне природокористування, охорону природи взагалі до формування екологічної свідомості, культури, моралі, етики. Тобто, якщо раніше йшлося про прагматичні речі, то нині на перший план виступають світоглядні цінності. А кожна зміна парадигми в освіті вимагає відповідної зміни в стратегії і засобах досягнення нової мети. Тому потребує уточнення сутність феноменів „екологічна культура” та „еколого-педагогічна культура вчителя”, умови їх становлення та розвитку в системі післядипломної педагогічної освіти.

Слід зазначити, що система післядипломної педагогічної освіти протягом останнього часу постійно вдосконалювалась у науковому та організаційно-методичному напрямах шляхом внесення коректив відносно зміни суспільних вимог до освітніх закладів. Про це свідчать наукові праці з питань теорії і практики післядипломної педагогічної освіти та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, зокрема В.І. Бондаря, Л.І. Даниленко, Г.В. Єльникової, В.В. Дивака, С.В. Крисюка, В.І. Маслова, В.В. Олійника, В.С. Пікельної, Н.Г. Протасової, В.І. Пуцова, В.А. Семиченко, Т.І. Сущенко.

Водночас вивчення теорії і практики еколого-педагогічної підготовки показало, що на сьогодні практично відсутні дослідження, предметом яких було б теоретичне обґрунтування та апробація змісту, організаційних форм, методів та психолого-педагогічних умов розвитку еколого-педагогічної культури вчителів у системі післядипломної педагогічної освіти. Залишається фактично не розв’язаним питання діагностики рівнів сформованості еколого-педагогічної культури, не розкрита специфіка еколого-педагогічної діяльності вчителя на сучасному етапі становлення системи освіти.

Таким чином, зростання актуальності проблеми розвитку еколого-педагогічної культури вчителів в умовах зміни парадигми екологічної освіти, а також недостатнє її висвітлення в теорії і практиці післядипломної педагогічної освіти, об’єктивна необхідність розв’язати протиріччя між вимогами до еколого-педагогічної підготовки вчителів і реальною практикою її здійснення в системі підвищення кваліфікації визначили актуальність і вибір теми дисертаційного дослідження „Розвиток еколого-педагогічної культури вчителя в системі післядипломної педагогічної освіти”.



Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось у рамках держбюджетних науково-дослідних тем: “Теоретико-методологічний аналіз структури екологічних знань та функцій екології у суспільному житті” (№0195V0019878), “Зміст і навчально-методичне забезпечення курсу безпеки життєдіяльності для системи післядипломної освіти” (№2 0199 V004317); відповідно до планів наукових робіт кафедри проблем вищої школи ДАККО і кафедри права та безпеки життєдіяльності ЦІППО. Тема дисертації затверджена Вченою радою Українського інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти (протокол № 2 від 20 березня 1997 року) та рішенням бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 5 від 9 червня 1997 року).

Об’єктом дослідження вибрано еколого-педагогічну культуру вчителя, а предметом – зміст, форми, методи забезпечення розвитку еколого-педагогічної культури вчителів у процесі підвищення кваліфікації.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування, розробка та експериментальна перевірка змісту, організаційних форм, методів, дидактичних умов ефективного розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в процесі підвищення кваліфікації.

Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що ефективність розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в процесі підвищення кваліфікації забезпечуватиметься завдяки: наявності моделі еколого-педагогічної культури вчителя, яка б стала основою для діагностики рівнів її сформованості; розробці педагогічної технології розвитку еколого-педагогічної культури з урахуванням потреб та запитів вчителів щодо еколого-педагогічної підготовки; спрямування змісту, форм і методів цієї підготовки на розвиток екологічної самодетермінації та внутрішньої мотивації еколого-педагогічної діяльності.

Досягнення визначеної вище мети передбачило вирішення таких завдань дослідження:



  1. на основі аналізу філософської, культурологічної, психолого-педагогічної літератури визначити і розкрити сутнісний зміст та структуру еколого-педагогічної культури вчителя, її місце в педагогічному процесі;

  2. з’ясувати реальний стан проблеми розвитку еколого-педагогічної культури в системі післядипломної педагогічної освіти;

  3. обґрунтувати модель еколого-педагогічної культури вчителя, розробити критерії та показники її сформованості;

  4. розробити та експериментально перевірити зміст, форми і методи розвитку еколого-педагогічної культури в процесі підвищення кваліфікації вчителів.

Методологічну основу дослідження становлять філософські положення про загальний зв’язок, взаємозумовленість і цілісність системи „природа – людина”; про діалектичну єдність загальнолюдського і національного, традиційного та інноваційного досвіду гармонізації стосунків з навколишнім світом; принцип безперервності освіти; особистісно-діяльнісний та індивідуально-творчий підходи до особистості вчителя як суб’єкта навчально-виховного процесу. Враховувались основні положення щодо розвитку освіти, викладені в Законах України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті.

Теоретичну основу дослідження склали наукові праці, що розкривають структуру педагогічної діяльності та специфіку педагогічної праці (Ф.Н. Гоноболін, Н.В. Кузьміна, В.О. Сластьонін, В.А. Семиченко), розвиток особистості вчителя у процесі професійної підготовки (Г.О. Балл), професійну майстерність вчителя (І.А. Зязюн), розвиток особистості в діяльності (О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн), пізнання психологічних процесів, станів і явищ (Б.Ф. Ломов), технології навчання (В.П. Беспалько, О.М. Пєхота, Н.Г. Протасова), розвиток системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (С.В. Крисюк, В.І. Маслов, В.В. Олійник, В.І. Пуцов, Г.В. Єльникова, Л.І. Даниленко, В.В. Дивак).

Для вирішення поставлених завдань використано комплекс методів дослідження:



  • теоретичні (аналіз філософської, культурологічної, психолого-педагогічної літератури, синтез, порівняння, систематизація) дали змогу з’ясувати сутнісний зміст понять “екологічна культура”, “еколого-педагогічна культура”, їх місце в педагогічному процесі, виявити й узагальнити дослідницькі матеріали з проблеми розвитку еколого-педагогічної культури вчителя; теоретичне моделювання – розробку моделі еколого-педагогічної культури вчителя;

  • емпіричні (анкетування, інтерв’ю, бесіда, тестування, спостереження, експертна оцінка, самооцінка) – для виявлення рівнів сформованості еколого-педагогічної культури вчителів, визначення напрямків розвитку еколого-педагогічної культури в процесі курсового підвищення кваліфікації вчителів;

  • експериментальні (діагностичний, констатуючий, формуючий експерименти) – дозволили перевірити гіпотезу дослідження, ефективність впровадженої в навчальний процес підвищення кваліфікації педагогічної технології розвитку еколого-педагогічної культури вчителя;

  • математичні методи статистичної обробки наукових даних – для аналізу та інтерпретації результатів дослідження, уточнення висновків.

Дослідження проводилось на базі Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти. В експериментальній роботі на різних етапах дослідження брали участь 450 респондентів: 280 вчителів загальноосвітніх шкіл, 50 керівників установ та закладів освіти, 40 методистів обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, 80 методистів районних (міських) методичних кабінетів.

Дослідження охоплює період 1996-2003 роки і проводилось у декілька етапів, на кожному з яких, у залежності від завдань, застосовувались спеціальні методи і прийоми.

На першому – діагностичному (1996-1998 роки) вивчалась актуальність обраної проблеми, здійснювався вибір теми. Вивчались та аналізувались вітчизняні та зарубіжні джерела з методології, теорії та практики підготовки вчителя до екологічної освіти й виховання, сутність, місце і роль еколого-педагогічної культури вчителя в освітньо-виховному процесі формування екологічної культури учнів.

Визначено понятійний апарат, вихідні теоретичні положення і базу дослідження. Обґрунтовано та скоординовано тему дослідження, сформульовано гіпотезу, конкретизовано мету та завдання, обґрунтовано методику дослідження.

На другому етапі (1998-1999 роки) продовжено опрацювання наукової та методичної літератури, вивчався досвід еколого-педагогічної підготовки у закладах післядипломної педагогічної освіти. Розроблено гіпотетичну модель еколого-педагогічної культури вчителя та показники її сформованості. Визначено методики дослідження. Проведено констатуючий експеримент. З’ясовано основні протиріччя еколого-педагогічної підготовки у системі підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

На третьому етапі (1999-2000 роки) основна увага надавалась розробці педагогічної технології розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в процесі підвищення кваліфікації, конкретизували зміст та методи визначення ефективності еколого-педагогічної підготовки, організаційно-педагогічні умови її здійснення. Розпочато формуючий експеримент, в ході якого перевірялась доступність змісту еколого-педагогічної підготовки.

На четвертому етапі (2000-2003 роки) завершено формуючий експеримент, що полягав у обґрунтуванні та перевірці найбільш ефективних організаційно-методичних форм розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в процесі курсового підвищення кваліфікації. З цією метою впроваджено педагогічну технологію розвитку еколого-педагогічної культури, створено умови для її успішного впровадження. Одержані результати аналізувались і порівнювались, вносились необхідні зміни і корективи в експериментальний зміст еколого-педагогічної підготовки. Результати експерименту на основі методів математичної статистики дозволили підвести підсумки, зробити загальні висновки дослідження.

Наукова новизна та теоретична значущість одержаних результатів полягає в тому, що: уточнено та збагачено зміст поняття “еколого-педагогічна культура вчителя”, визначено її сутнісні ознаки та складові; розроблено модель еколого-педагогічної культури вчителя, критерії та показники її сформованості; удосконалено методику діагностики еколого-педагогічної культури вчителів; обґрунтовано зміст еколого-педагогічної підготовки вчителів у процесі підвищення кваліфікації, форми і методи її здійснення.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці педагогічної технології розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в процесі курсового підвищення кваліфікації, яка дозволяє удосконалити еколого-педагогічну підготовку вчителів з урахуваннях їх потреб і рівнів підготовленості.

Матеріали дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі підвищення кваліфікації керівних та педагогічних кадрів освіти (навчальні курси “Екологія в освіті”, “Еколого-педагогічна культура як складова іміджу сучасного педагога”, спецкурси “Екологія як складова гуманітарної освіти”, “Основи еколого-педагогічної культури). Методичні розробки та практичні рекомендацій щодо еколого-педагогічної підготовки педагогічних кадрів впроваджено у Центральному інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України (наказ № 01-02/594 від 28.12.2002 року), Миколаївському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (наказ № 78-А від 10.09.2003 року) та Чернівецькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (наказ №87 від 29.12.2003 року).



Результати дослідження можуть використовуватись як викладачами та методистами закладів післядипломної освіти, так і викладачами вищих навчальних закладів, що дозволить посилити освітньо-виховну спрямованість екологічної політики України.

Вірогідність одержаних результатів забезпечується методологічною та теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій, опорою на сучасні досягнення в педагогіці та психології, використанням комплексу методів і прийомів, адекватних меті, завданням та логіці дослідження; репрезентативністю вибірки; підтвердженням висунутої гіпотези.

Апробація результатів дисертації відбувалась на звітних науково-практичних конференціях Державної академії керівних кадрів освіти (1997-1999 роки), звітних науково-практичних конференціях Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти (2000-2003 роки), Міжнародній науково-практичній конференції “Педагогічна спадщина М.В. Остроградського і розвиток освіти в Україні” (Полтава, 28-29 жовтня 1996 року), Всеукраїнській міжнародній християнській асамблеї “Заповідь нову даю вам: любіть один одного” (Київ, 17-18 лютого 1998 року), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності” (Київ, 28-30 жовтня 1998 року), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська еліта та її роль в державотворенні” (Київ, 18-19 травня 2000 року), Першому міжнародному симпозіумі “Проблеми розвитку післядипломної педагогічної освіти в сучасному суспільстві” (Київ, 3-4 жовтня 2002 року), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Роль освіти у демократизації політичної системи українського суспільства” (Нікополь, 24 січня 2003 року).

Публікації. Основні результати дослідження відображені в колективній монографії, трьох одноосібних статтях у фахових наукових збірниках, 6 матеріалах науково-практичних конференцій.

Особистий внесок у колективній монографії „Концептуальні основи формування екологічного мислення та здібностей людини будувати гармонійні відносини з природою”, опублікованій у співавторстві з М.І. Дробноходом, Ф.В. Вольвачем, полягає в обґрунтуванні шляхів та визначенні основних завдань щодо формування і розвитку екологічної культури на різних етапах соціалізації особистості.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації – 233 сторінки, у тому числі основного тексту – 177 сторінок. Робота містить 15 таблиць, 7 рисунків, 6 додатків. Список використаних джерел включає 285 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологічну основу, розкрито новизну та практичну значущість одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію, охарактеризовано методи й основні етапи експериментальної роботи.

У першому розділі дослідження „Еколого-педагогічна культура вчителя як наукова проблема” розглянуто теоретичні підходи до еколого-педагогічної культури в сучасних наукових джерелах та літературі, особливості еколого-педагогічної культури вчителя в контексті його професійної діяльності, а також стан проблеми в системі післядипломної педагогічної освіти.

Аналіз праць П.П. Бачинського, Ф.В. Вольвача, Н.В. Гнилуші, С.Д. Дерябо, М.І. Дробнохода, А.Н. Захлєбного, І.Д. Звєрєва, Е.М. Кудрявцевої, М.М. Кисельова, Ф.М. Канака, В.С. Крисаченка, В.А. Кобилянського, Н.В. Лисенко, А.М. Льовочкіної, А.В.Миронова, В.М. Назаренко, І.М. Пономарьової, Н.О. Пустовіт, З.Н. Плечової, М.Ф. Реймерса, О.С. Сластьоніної, В.О. Скребця, І.Т. Суравєгіної, Г.С. Тарасенко, Е.А. Турдикулова, В.А. Ясвіна тощо показав, що екологічна культура особистості – досить складне поняття, в науковій літературі немає його однозначного визначення, що є свідченням полісемантичного характеру цілісного феномену культури.

З наукової точки зору та з позицій діяльністного підходу, екологічна культура особистості – це матеріалізація духовного зв’язку людини із світом природи (включаючи і саму людину) в процесі задоволення будь-яких потреб життєдіяльності. Екологічна культура вчителя – це прояв ним у процесі професійної діяльності екологічної свідомості, тобто знань, вмінь, навичок, що характеризують його духовний зв’язок із світом природи. Вона є важливою складовою особистості вчителя як зразок для наслідування учнями ціннісних екологічних орієнтацій та передумова екологізації педагогічного середовища. Системоутворюючим компонентом екологічної культури особистості є її екологічна спрямованість як система екологічних уявлень та ціннісних ставлень до екології довкілля, екології здоров’я, екології суспільства, екології освіти.

У зв’язку із виникненням нового науково-практичного напрямку в педагогіці – екологічної психопедагогіки, в межах якого розробляються критерії відбору змісту, а також підходи до створення принципів, методів і форм екологічної освіти та виховання, в роботі, на підставі вивчення наукових досліджень Н.В. Лисенко, С.В. Меєна, Г.С. Тарасенко, О.М. Сичивиці, Г.Ф. Федорця, Л.В. Фесенкової, обгрунтовано виділення в структурі загальної культури педагога інтегративного компонента – еколого-педагогічної культури.

Тому, в контексті нашого дослідження, еколого-педагогічна культура вчителя розглядається як інтегративне утворення в структурі його професійної культури. Це, з одного боку, спрямована за змістом професійної діяльності (виховання екологічної культури) педагогічна культура вчителя, яка, звичайно, спирається на особистісний рівень сформованості екологічної культури педагога з іншого боку. Тобто, це дві складові цілісного педагогічного феномену – еколого-педагогічна культура вчителя.

У структурі еколого-педагогічної культури вчителя як цілісного системного утворення визначено складові компоненти: когнітивний, емотивний, конативний та мотиваційний. Оптимальне поєднання цих компонентів, у межах чого активізується духовний зв’язок педагога із світом природи та відповідна проекція його на професійну діяльність, і забезпечує розвиток еколого-педагогічної культури вчителя.

Джерелом еколого-педагогічної культури вчителя є соціально-екологічний досвід, що визначає зміст еколого-педагогічної діяльності вчителя і включає систему знань, способів діяльності та емоційно-ціннісних ставлень, засвоєння яких забезпечує формування особистісної екологічної культури вчителя, а також її проекцію на професійну діяльність стосовно екологічного виховання школярів. Органічне входження позитивного еколого-соціального досвіду в зміст педагогічної діяльності вчителя обумовлюється рядом чинників, серед яких визначальними є соціальні функції екології, методологічні функції екологічної освіти, професійні функції вчителя по формуванню екологічної культури. Всі три групи функцій тісно переплетені між собою і взаємозумовлюють одна одну. Реалізація соціальних функцій екології пов’язана з методологічними функціями екологічної освіти. Спираючись на методологічні функції екологічної освіти, вчитель здійснює професійні дії щодо виховання екологічної культури школярів і тим самим виявляє свою еколого-педагогічну культуру. Тому еколого-педагогічна культура – це важлива складова особистості вчителя, яка проявляється у процесі професійної діяльності щодо реалізації ним соціальних функцій екології.

На ранніх етапах дослідження корисним був аналіз навчально-методичної документації. Аналіз ліцензійних та акредитаційних справ обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, поданих до ДАК України в період з 1994 по 2002 рік, показує, що в системі післядипломної педагогічної освіти не вироблені єдині підходи щодо еколого-педагогічної підготовки вчителів у процесі підвищення кваліфікації.

Відсутність стандартів щодо підвищення кваліфікації педагогічних кадрів у закладах післядипломної освіти дещо ускладнила аналіз змісту еколого-педагогічної підготовки, тому ми виділили основні змістовні лінії, що обумовлюють екологогічну спрямованість особистості, та визначили їх частку до загальної кількості навчального часу, що прямо чи опосередковано сприяє розвитку еколого-педагогічної культури вчителів, у навчальних програмах курсів підвищення кваліфікації (табл. 1).

Таблиця 1

Характистика змісту еколого-педагогічної підготовки в процесі підвищення кваліфікації (у % до загальної кількості часу)

Категорії вчителів

Складові екологічної спрямованості особистості

Початкових класів

Екологія довкілля

Екологія людини

Екологія суспільства

Екологія освіти

Суспільно-гуманітарного циклу

67,0

23,1

5,6

4,3

Природничого циклу

67,2

21,6

7,4

3,8

Фізико-математичного циклу

74,1

14,5

8,2

3,2

Фізичного виховання, трудового навчання, ДПЮ

70,2

20,5

6,5

2,8

Початкових класів

65,0

26,9

5,8

2,3

Як видно з таблиці, найбільший відсоток навчальної інформації припадає на проблеми екології довкілля (68,7%) та екології людини (21,3%), найменше часу відводиться на питання екології освіти (3,3%).

Аналіз основних форм та методів еколого-педагогічної підготовки показав, що 73,0 % припадає на лекції, 15,5% на практичні заняття, 1,6 % на круглі столи, 2,1 % на тематичні дискусії, 0,5 % на тренінги, 0,3 % на ділові ігри. Тобто, у змісті еколого-педагогічної підготовки переважають методи екологічного інформування у вигляді лекційно-практичних занять. Практично не використовуються активні й інтерактивні методи навчання, на них припадає менше 1%, що не сприяє повноцінному процесу розвитку еколого-педагогічної культури вчителів.

Свідченням недостатньої сформованості еколого-педагогічної культури вчителів є результати дослідження прояву ними екологічної спрямованості як важливої характеристики їх екологічної культури (табл.2).

За результатами дослідження, стан розробки проблеми розвитку еколого-педагогічної культури в системі післядипломної педагогічної освіти характеризується відсутністю системності у розгляді цієї проблеми, і, як наслідок, не розробленістю критеріїв її оцінки, далеко не повним розкриттям механізмів її становлення і розвитку, а також відсутністю концепції системної реалізації цих механізмів. Незавершеність розробки проблем змісту еколого-педагогічної культури як складової його професійної діяльності у теоретико-методологічному аспекті, недостатнє виявлення соціокультурних, морально-духовних факторів, що детермінують потребу формування і розвитку еколого-педагогічної культури вчителя як соціального замовлення сьогодення, показали необхідність розробки моделі та змістовно-процесуальних характеристик розвитку еколого-педагогічної культури вчителя.

Таблиця 2

Екологічна спрямованість вчителів



Категорії вчителів

Складові екологічної спрямованості

Екологія довкілля

Екологія людини

Екологія суспільства

Екологія освіти

У цілому

Початкових класів

0,36

0,31

0,31

0,36

0,34

Суспільно-гуманітарного циклу

0,32

0.28

0,33

0,33

0,32

Природничого циклу

0,42

0,52

0,32

0,38

0,41

Фізико-математичного циклу

0,34

0,29

0,28

0,36

0,32

Фізичного виховання, трудового навчання, ДПЮ

0,27

0,30

0,28

0,32

0,29

Керівники загальноосвітніх навчальних закладів

0,28

0,33

0,30

0,38

0,32

У середньому

0,33

0,34

0,30

0,36

0,33

У другому розділі „Шляхи розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в системі підвищення кваліфікації” описана модель еколого-педагогічної культури вчителя, розглянуто організаційно-методичне забезпечення розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в процесі підвищення кваліфікації, а також здійснено аналіз результатів формуючого експерименту.

Модель еколого-педагогічної культури вчителя представлено як описову характеристику її структурних компонентів: емотивного, когнітивного, конативного, мотиваційного, що розкриває зміст знань та вмінь щодо діяльності з виховання екологічної культури школярів, мотиви еколого-педагогічної діяльності, особистісні якості педагога, які визначаються соціально-екологічним досвідом.

Визначені й обгрунтовані показники основних компонентів еколого-педагогічної культури склали основу виділення рівнів сформованості еколого-педагогічної культури вчителя, індекси яких знаходяться в інтервалі від 0,0 до 0,9, а саме: 0,0 – 0,1 – мінімальний; <0,1 – 0,2 – низький; <0,2 – 0,3 – нижче середнього; <0,3 – 0,6 – середній; <0,6 – 0,7 – вище середнього; <0,7 – 0,8 – високий; <0,8 – 0,9 – максимальний.

Пропонована рівнева характеристика сформованості еколого-педагогічної культури дозволила простежити динаміку цього процесу, з’ясувати реальний стан проблеми, окреслити шляхи та вибрати педагогічні засоби усунення недоліків. Вона також дала можливість дати цілісну характеристику еколого-педагогічної культури вчителя та дозволила виявити найменш розвинуті компоненти еколого-педагогічної культури і тим самим визначити зміст еколого-педагогічної підготовки в процесі підвищення кваліфікації.

Введення в практику підвищення кваліфікації вчителів змісту, форм і методів розвитку еколого-педагогічної культури обумовило розробку відповідної педагогічної технології, яка розглядається нами як детермінований, логічно структурований дидактичний процес, що інваріантно відбувається під впливом певних педагогічних умов і забезпечує діагностований результат. Це цілісна система концептуально і практично значимих ідей, принципів, методів, засобів навчання, що гарантує високий рівень ефективності та якості навчання, складається з чотирьох етапів: ознайомчо-діагностичний, мотиваційно-пізнавальний, організаційно-коригуючий, узагальнюючо-результативний. Кожен етап містить власну мету, що підпорядкована загальній меті, завдання, засоби реалізації та чітко визначені терміни.

Пропонована педагогічна технологія розвитку еколого-педагогічної культури реалізовувалася в процесі підвищення кваліфікації вчителів на 4-х тижневих курсах і під час роботи проблемних курсів з питань екологічної освіти та виховання та безпеки життєдіяльності (2-х тижневі курси з відповідною корекцією термінів виконання). Проведене дослідження на базі Полтавсього та Миколаїського обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти показало, що ефективність розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в процесі підвищення кваліфікації залежить від певної організаційної схеми відбору методів навчання. Це дало підстави обгрунтувати методичні рекомендації щодо врахування організаційно-методичних факторів розвитку еколого-педагогіної культури вчителя, а саме: наукове обгрунтування змісту еколого-педагогічної підготовки вчителя відповідно до моделі його еколого-педагогічної культури; диференціація змісту еколого-педагогічної підготовки в залежності від рівнів сформованості еколого-педагогічної культури вчителів; поєднання колективної та індивідуальної форм роботи; активізація пізнавальної діяльності слухачів через застосування активних та інтерактивних форм навчання; наближення навчання до реальних ситуацій еколого-педагогічної діяльності; спряжений розвиток еколого-педагогічної та екологічної культури вчителя; поєднання діагностичної та корекційної роботи, створення сприятливого психолого-педагогічного клімату для розвитку еколого-педагогічної культури вчителя, вищий рівень якої визначається розробленою нами моделлю.

Врахування перелічених факторів у процесі курсового підвищення кваліфікації у цілому вирішило проблему розвитку еколого-педагогічної культури вчителя, про що свідчить аналіз результатів формуючого експерименту.

Вивчення доступності навчально-програмних матеріалів на першому етапі експериментального дослідження показало, що рівень засвоєння навчального матеріалу перевищує 75 %, тобто вище середнього, що є підставою для ствердження про достатньо високий рівень сформованості у вчителів еколого-педагогічних знань та вмінь, а пропонований зміст еколого-педагогічної підготовки вчителів у процесі підвищення кваліфікації може бути рекомендованим для використання в практиці післядипломної педагогічної освіти.

На другому етапі експериментального дослідження вивчались як ефективність еколого-педагогічної підготовки в процесі курсового підвищення кваліфікації, так і наше припущення стосовно диференційованої побудови змісту еколого-педагогічної підготовки, в залежності від вхідного мінімального рівня сформованості одного із компонентів еколого-педагогічної культури вчителя.

Результати експериментального дослідження свідчать про зростання в цілому рівнів сформованості еколого-педагогічної культури вчителів. Так, на початку експерименту кількість вчителів із високим рівнем сформованості еколого-педагогічної культури складала 12% (14 слухачів), із вище середнього -16% (20 слухачів), із середнім рівнем – 49% (59 слухачів), нижче середнього 13% (15 слухачів), низьким – 10% (12 слухачів). По завершенню експериментального навчання кількість учителів з високим рівнем сформованості еколого-педагогічної культури склала 18% (21 слухач), із вище середнього 27% (32 слухача), середнім 62% (51 слухач), нижче середнього 4% (5 слухачів), з низьким – не виявлено. У контрольних групах спостерігалось незначне зростання рівнів сформованості еколого-педагогічної культури з 0,45 до 0,47 проти з 0,44 до 0,62 в експериментальних групах. Це дає підстави для ствердження щодо ефективності розробленої нами педагогічної технології розвитку еколого-педагогічної культури вчителів у процесі курсового підвищення кваліфікації.

З метою вивчення кількісних змін в структурі еколого-педагогічної культури було розраховано приріст індексів її основних компонентів: І1 - емотивного; І2 - когнітивного; І3 - конативного; І4 - мотиваційного; І5 - загальної
еколого-педагогічної ерудиції; Іk – інтегративного показника еколого-педагогічної культури (табл.3).

Дослідження проводилось тричі на різних потоках слухачів. Всього для експерименту було відібрано 240 слухачів за їх бажанням. На вхідному діагностуванні в результаті компонентного аналізу показників сформованості еколого-педагогічної культури нами були виділені чотири типи експериментальних груп із найменшим індексом сформованості еколого-педагогічної культури: емотивного компоненту (А); когнітивного компоненту (Б); конативного компоненту(В); мотиваційного компоненту (Г). Відповідно до цього було здійснено формування диференційованих груп слухачів, а також внесено корекції до змісту їх еколого-педагогічної підготовки. Контрольними групами були ті, в яких здійснювався традиційний зміст еколого-педагогічної підготовки (Д).

Таблиця 3

Приріст індексів сформованості основних компонентів еколого-педагогічної культури



Типи груп

Індекси

І1

І2

І3

І4

І5

А

+0,44

+0,09

+0,08

+0,11

+0,23

Б

+0,11

+0,38

+0,10

+0,11

+0,23

В

+0,14

+0,15

+0,32

+0,10

+0,30

Г

+0,15

+0,14

+0,10

+0,40

+0,22

Д

0,00

+0,01

+0,02

+0,01

+0,05

Аналіз показав, що всі показники мають позитивне значення, тобто відбувається їх приріст у процесі курсового навчання. Проте найбільше зростання спостерігається серед тих компонентів еколого-педагогічної культури, що на початку експерименту були найменшими та відповідно до сформованості яких диференціювався зміст підготовки. Таким чином, результати експериментального дослідження підтверджують наше припущення, що диференціація змісту еколого-педагогічної підготовки має здійснюватись з урахуванням найменш сформованих компонентів еколого-педагогічної культури.

Дослідження ступеню прояву екологічної спрямованості особистості в контрольних та експериментальних групах (табл.4) показує в цілому його зростання в контрольних групах від 0,33 до 0,48 та в експериментальних від 0,36 до 0,88. Отже, в контрольних групах це зростання відбулося не виходячи за межі середнього показника, а в експериментальних - у межах від середнього до високого включно. Так, на початок експерименту кількість учителів з високим ступенем прояву екологічної спрямованості особистості склала 6% (7 слухачів), із вище середнього 10% (12 слухачів), середнього - 35,8% (43 слухача), із нижче середнього - 26,6% (32 слухача), з низьким – 21,6% (26 слухачів). Після завершення експериментального навчання кількість учителів з високим ступенем прояву екологічної спрямованості особистості склала 55,8% (67 слухачів), вище середнього - 32,5% (39 слухачів), середнього – 10% (12 слухачів), нижче середнього - 1,6 % (2 слухача).

Таблиця 4

Ступінь прояву екологічної спрямованості особистості вчителів



Система уявлень

До експерименту

Після експерименту

Контрольні групи

Експериментальні групи

Контрольні групи

Експериментальні групи

Екологія довкілля

0,30

0,37

0,47

0,77

Екологія людини

0,31

0,35

0,43

0,80

Екологія суспільства

0,27

0,25

0,40

0,81

Екологія освіти

0,32

0,33

0,46

0,80

В цілому

0,30

0,33

0,44

0,80

Показник ступеню прояву екологічної спрямованості особистості є однією із важливих характеристик сформованості екологічної культури вчителя. Тому його суттєве зростання в експериментальних групах з 0,33 до 0,80 в порівнянні із контрольними з 0,30 до 0,44 свідчить про ефективність впливу розробленої нами педагогічної технології на розвиток екологічної культури вчителів у порівнянні з традиційною методикою. Таким чином, аналіз дослідження підтвердив наше припущення, що в процесі еколого-педагогічної підготовки має відбуватись паралельне зростання як екологічної, так і еколого-педагогічної культури вчителів.

Проведене теоретико-експериментальне дослідження підтвердило гіпотезу та дозволило зробити такі висновки:

1. Аналіз філософської, культурологічної, психолого-педагогічної літератури показав, що на сучасному етапі суспільного поступу важливою складовою професійної діяльності вчителя є виховання екологічної культури школярів, а це вимагає в свою чергу відповідної сформованості у нього еколого-педагогічної культури. Еколого-педагогічна культура вчителя - це інтегративне утворення в структурі його професійної культури, що обумовлює на особистісному рівні духовний зв’язок педагога із світом природи та проекцію цього зв’язку на професійну діяльність щодо виховання екологічної культури, це важлива складова особистості вчителя, структура якої як цілісне системне утворення, містить компоненти: когнітивний, емотивний конативний та мотиваційний.

2. Виявлено, що стан розвитку еколого-педагогічної культури вчителів у системі післядипломної освіти України – недостатній, свідченням чого є: низький рівень еколого-педагогічної культури вчителів у різних регіонах України; відсутність цілісної системи розвитку еколого-педагогічної культури в умовах післядипломної педагогічної освіти і підвищенні кваліфікації зокрема; недостатня науково-методична база забезпечення розвитку еколого-педагогічної культури в процесі післядипломної педагогічної освіти; невизначеність місця і ролі еколого-педагогічної підготовки в процесі курсового підвищення кваліфікації.



  1. На основі визначених теоретико-методологічних підходів, обґрунтовано модель еколого-педагогічної культури вчителя як описову характеристику її структурних компонентів: емотивного, когнітивного, конативного, мотиваційного, що розкриває зміст знань та вмінь щодо діяльності з виховання екологічної культури школярів, мотиви еколого-педагогічної діяльності, особистісні якості, які визначаються соціально-екологічним досвідом. На підставі моделі визначено критерії та показники рівнів сформованості еколого-педагогічної культури вчителя, що дозволяє виявити найменш розвинуті компоненти еколого-педагогічної культури і тим самим визначати зміст еколого-педагогічної підготовки в процесі підвищення кваліфікації.

4. Виявлено, що ефективність розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в процесі підвищення кваліфікації залежить від певної організаційної схеми відбору форм і методів навчання, структурованих у відповідній педагогічній технології. Педагогічна технологія розвитку еколого-педагогічної культури вчителя – це цілеспрямована педагогічна діяльність, у результаті якої реалізується науково обґрунтований проект дидактичного процесу розвитку еколого-педагогічної культури, що має більш високий ступінь ефективності, надійності та гарантованості результату (сформованість рівнів еколого-педагогічної культури), ніж традиційні методики еколого-педагогічної підготовки. Вона поєднує в собі упорядковану сукупність дій, операцій і процедур, покликаних забезпечувати діагностованість і гарантований результат навчального процесу, містить загальну мету і кінцевий результат, складається з чотирьох етапів: ознайомчо-діагностичний, мотиваційно-пізнавальний, організаційно-коригуючий, узагальнюючо-результативний. Кожен етап містить свою мету, що підпорядковується загальній меті, завдання, засоби реалізації та чітко визначені терміни.

5. Реалізація запропонованої педагогічної технології розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в процесі курсового підвищення кваліфікації вимагає дотримання дидактичних вимог, а саме: з’ясування індивідуальних потреб слухачів; індивідуалізація та диференціація навчання слухачів на основі вхідного діагностування; створення сприятливого мікроклімату з метою активного включення слухачів у навчальний процес; застосування форм і методів, які сприяють розвитку творчої активності слухачів; здійснення постійного зворотнього зв’язку з слухачами, що дозволяє корегувати навчальний процес відповідно до поставленої мети.

6. Експериментальне дослідження підтвердило доступність розробленого нами змісту еколого-педагогічної підготовки, а також ефективність запропонованої педагогічної технології розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в процесі підвищення кваліфікації. Доведено, що найменш сформований рівень одного з компонентів еколого-педагогічної культури визначає диференціацію змісту еколого-педагогічної підготовки, паралельно з розвитком еколого-педагогічної культури вчителів відбувається зростання їх екологічної культури.

7. Дослідження довело, що ефективність процесу розвитку еколого-педагогічної культури вчителів у системі післядипломної педагогічної освіти визначається: наявністю моделі еколого-педагогічної культури вчителя, яка служить основою для діагностики рівнів її сформованості; педагогічною технологією розвитку еколого-педагогічної культури в процесі підвищення кваліфікації з урахуванням потреб та запитів вчителів стосовно еколого-педагогічної підготовки, яка передбачає диференціацію та індивідуалізацію навчального процесу; спрямуванням змісту форм і методів еколого-педагогічної підготовки на розвиток екологічної самодетермінації та внутрішньої мотивації еколого-педагогічної діяльності.



Дане дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми і підтверджує необхідність нового етапу наукового пошуку на рівні розробки цілісної системи розвитку еколого-педагогічної культури вчителів у системі післядипломної педагогічної освіти, а саме: наступність між курсовим та між курсовим періодами підвищення кваліфікації, організація самоосвіти та науково-дослідницької роботи вчителів, впровадження інформаційних та телекомунікаційних технологій з метою оптимізації еколого-педагогічної підготовки, створення особистісно-орієнтованої моделі неперервного розвитку еколого-педагогічної культури.

Основний зміст роботи відображено в таких публікаціях

  1. Концептуальні основи формування екологічного мислення та здібностей людини будувати гармонійні відносини з природою: [ Кол. моногр.] / М.І. Дробноход, Ф.В. Вольвач, С.Г. Іващенко. – К.: МАУП, 2000. – 76 с.

  2. Іващенко С.Г. Екологічна культура як мета екологічної освіти та виховання // Педагогічні науки. Збірник наукових праць. – Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПУ ім. А.С. Макаренка, 1999. – С. 278-284.

  3. Іващенко С.Г. Еколого-педагогічна культура як складова іміджу сучасного педагога // Імідж сучасного педагога. –2000.- № 6.

  4. Іващенко С.Г. Екологічна культура в контексті національного виховання // Освіта і управління. – 2001. – Т.3. - № 4. – с.107 – 115.

  5. Іващенко С.Г. Екологічний підхід до інтегрованого навчання і розвитку загальної обдарованості особистості // Обдаровані діти: виявлення, діагностика і розвиток. – Полтава, 1995. – С.15-18

  6. Іващенко С.Г. Керівництво процесом формування екологічної культури учнів як складова професійної компетенції вчителя // Педагогічна спадщина М.В. Остроградського і розвиток освіти в Україні. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (Полтава, 22-29 жовтня 1996 року). – Полтава, ПОІПОПП, 1996. – С. 82-83.

  7. Іващенко С.Г. До проблеми управління процесом формування екологічної культури // Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (28-30 жовтня 1998 року). К.: Правда Ярославичів, 1998. – С.61-63.

  8. Іващенко С.Г. Місце і роль екології в системі післядипломної освіти вчителя // Актуальні проблеми теорії і практики післядипломної освіти керівних і педагогічних кадрів: матеріали звітної наукової конференції 5-6 березня 1998 року. – Частина І. – С.53-55.

  9. Іващенко С.Г. Еколого-педагогічна компетентність як умова формування екологічної культури //Післядипломна освіта та управління навчальними закладами в умовах трансформації суспільства: Матеріали звіт. наук. конф. 1-2 квітня 1999 р.- К.: ДАККО, 1999. – С.323-326.

  10. Іващенко С.Г. Роль освітянської еліти у формуванні екологічної культури // Українська еліта та її роль у державотворенні: Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України ( за матеріалами виступів учасників конференції “Українська еліта та її роль в державотворенні”). – К., 2000. – С.41- 46.

АНОТАЦІЯ

Іващенко С.Г. Розвиток еколого-педагогічної культури вчителя в системі післядипломної педагогічної освіти. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 – теорія і методика професійної освіти. – Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти АПН України. – Київ, 2004.

Дисертаційне дослідження присвячене розгляду теоретичних та практичних аспектів розвитку еколого-педагогічної культури вчителя в системі післядипломної педагогічної освіти. Еколого-педагогічна культура розглядається як важлива складова його особистості, що проявляється в професійній діяльності, її модель містить чотири взаємопов’язаних структурних компоненти: емотивний, когнітивний, конативний, мотиваційний. На підставі моделі розроблено критерії та показники сформованості еколого-педагогічної культури, що лягли в основу педагогічної технології її розвитку в процесі підвищення кваліфікації. Визначено дидактичні умови, а також вироблено методичні рекомендації щодо врахування організаційно-методичних факторів розвитку еколого-педагогічної культури.

Ключові слова: екологічна культура, еколого-педагогічна культура, екологічна діяльність, підвищення кваліфікації, модель, критерії, показники, педагогічна технологія.

АННОТАЦИЯ

Иващенко С.Г. Развитие эколого-педагогической культуры учителя в системе последипломного педагогического образования. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.04 – теория и методика профессионального образования. – Центральный институт последипломного педагогического образования АПН Украины. – Киев, 2004.

Диссертационное исследование посвящено рассмотрению теоретических и практических аспектов развития эколого-педагогической культуры учителя в системе последипломного педагогического образования.

В диссертации обосновано правомерность выделения в структуре общей культуры учителя интегративного образования – эколого-педагогическая культура. Она определена в исследовании как интегративное образование в структуре его профессиональной культуры, что обуславливает на личностном уровне духовную связь педагога с миром природы и проекцию этой связи на профессиональную деятельность по воспитанию экологической культуры школьников. Это, с одной стороны, направленная по содержанию профессиональной деятельности (воспитание экологической культуры) педагогическая культура учителя, которая в свою очередь определяется личностным уровнем сформированности экологической культуры педагога с другой стороны. Это две составляющих целостного педагогического феномена – эколого-педагогическая культура учителя.

В контексте профессиональной деятельности эколого-педагогическая культура рассматривается нами как социальный заказ общества по реализации социальных функций экологии, что тесно связано с методологическими функциями экологического образования. В связи с этим, эколого-педагогическая культура определена нами как важная составляющая личности учителя, которая проявляется в процессе профессиональной деятельности по реализации социальных функций экологии с опорой на методологические функции экологического образования.

В структуре эколого-педагогической культуры учителя как целостном системном образовании определены компоненты: когнитивный, эмотивный, конативный и мотивационный. Оптимальное соотношение этих компонентов, в рамках чего активизируется духовная связь педагога с миром природы и соответствующая проекция ее на профессиональную деятельность, и обеспечивает развитие эколого-педагогической культуры учителя.

В работе проанализировано состояние проблемы в системе последипломного педагогического образования, которое определено как недостаточное. Незавершенность разработки содержания эколого-педагогической культуры как составляющей его профессиональной деятельности в теоретико-методологическом аспекте, недостаточное изучение социокультурных и морально-духовных факторов, которые детерминируют формирование и развитие эколого-педагогической культуры учителя как неотложного социального заказа, обусловили необходимость обоснования ее содержательно-процессуальных характеристик с целью построения модели.

Модель эколого-педагогической культуры представлена в исследовании как описательная характеристика ее структурных компонентов, которые раскрывают требования к знаниям и умениям учителя относительно воспитания экологической культуры школьников, личностных качествам, определяемых социально-экологическим опытом, мотивы эколого-педагогической деятельности.

На основании обоснованных показателей структурных компонентов эколого-педагогической культуры разработано критерии ее сформированности, которые были использованы в процессе экспериментальной работы.

Ведение в практику повышения квалификации учителей форм и методов развития их эколого-педагогической культуры обусловило разработку соответствующей педагогической технологии. Она рассматривается нами как целесообразная педагогическая деятельность по реализации научно обоснованного проекта дидактического процесса развития эколого-педагогической культуры, который имеет более высокую степень эффективности, надежности и гарантированности результата (сформированности уровней эколого-педагогической культуры) по сравнению с традиционными методиками эколого-педагогической подготовки. Объединяет упорядоченную совокупность действий, операций и процедур, обеспечивающих диагностированный и гарантированный результат, состоит из четырех этапов: ознакомительно-диагностический, мотивационно-познавательный, организационно-коррекционный. Каждый этап содержит основную цель, задачи, средства реализации и четко определенные сроки.

В работе рассмотрены дидактические требования к реализации, разработанной педагогической технологии, а также обоснованы методические рекомендации учета организационно-методических факторов развития эколого-педагогической культуры учителя в процессе повышения квалификации.

Экспериментальное исследование подтвердило доступность разработанного нами содержания эколого-педагогической подготовки, а также эффективность предложенной педагогической технологии. Доказано, что минимально сформированный уровень одного из компонентов эколого-педагогической культуры определяет дифференциацию содержания эколого-педагогической подготовки, параллельно с эколого-педагогической культурой развивается и экологическая культура учителей.

Ключевые слова: экологическая культура, эколого-педагогическая культура, экологическая деятельность, повышение квалификации, модель, критерии, показатели, педагогическая технология.


ANNOTATION

Ivashchenko S.G. Development of ecologo-pedagogical culture of teacher in system of post-graduate training of teachers. – Manuscript.

Thesis to earn a scientific degree of Candidate of pedagogical sciences, specialty 13.00.04 – theory and methodology of professional training. – Central Post-Graduate Institute of Teaching of the Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2004.

The research is dedicated to consideration of theoretical and practical aspects of development of ecologo-pedagogical culture of the teacher in the system of post-graduate training of teachers. Ecologo-pedagogical culture is treated as an important part of personality of a teacher which is manifested in his/her work. The culture model has four inter-related structural components: emotive, cognitive, connotative and motivational. On the basis of the model the author devised the criteria and standards of formation of ecologo-pedagogical culture which were used in a pedagogical technique for culture development during re-training of teachers. The author determined didactic conditions as well as gave methodological recommendations about organizational and methodological factors of development of ecologo-pedagogical culture.



Key-words: ecological culture, ecologo-pedagogical culture, ecological activity, re-training, model, criteria, standards, pedagogical technique.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка