Був звичайний ранок на планеті Синека, що в системі Дарагон. Пітер Дірлок прокинувся як завжди о пів на сьому по місцевому часу. Пів години виконував вправи на тренажерах, потім прийняв прохолодний душ



Сторінка1/10
Дата конвертації03.11.2016
Розмір1.48 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
1.
Був звичайний ранок на планеті Синека, що в системі Дарагон. Пітер Дірлок прокинувся як завжди о пів на сьому по місцевому часу. Пів години виконував вправи на тренажерах, потім прийняв прохолодний душ. Після цього ввімкнувши синтезатор їжі, замовив білково-вуглеводневий коктейль. Він щоранку так снідав, адже це швидко і корисно. Потім, знайшовши телевізійний канал з новинами і, смакуючи коктейль, слухав новини з галактики. Коаліція, в яку входили такі раси розумних живих істот як мурлоки, лераси, люди та фаеяни за ніч не змінилася. Мурлоки як завжди будували військові бази і космічні військові кораблі, витрачаючи на це добру частину свого бюджету. Лераси – займалися промисловим шпигунством в людей і фаеян. Люди ніяк не могли поділити владу на підвладних їм зоряних системах. Фаеяни, в перервах між значними досягненнями в розвитку новітніх технологій в різних галузях, захлиналися від спалахів алкоголізму і наркоманії.

Так, світ не змінився, але це мало хвилювало Пітера Дірлока, так як в свої сімнадцять років він був оптимістом, і вірив, що можливо йому вдасться щось змінити в уявах як своєї раси – людей, так і інших рас. Тим більше, що сьогодні був особливий день. Сьогодні Пітер мав отримати диплом про закінчення обов’язкової базової освіти, яка тривала довгих десять років. Сім з них проводилась загальноприйнята освіта, по результатах якої складався загальний іспит і комп’ютер, на базі отриманих даних, рекомендував предмети для подальшого вивчення на наступні три роки. Ці предмети і визначали майбутню спеціальність індивіда, а рівень їх знань, глибина – визначали класифікацію по десятибальній системі. Знати все, при тому рівні науково-технічного прогресу, що існував в третьому тисячолітті, було не можливо і не потрібно.

На дипломі, який мав отримати Пітер, стояло три спеціальності: „Прикладне і системне програмування” – 10 балів, „Комп’ютери і комп’ютерні мережі” – 9 балів, „Нейроелектронні засоби” – 8 балів. Цього було достатньо, щоб решту свого життя провести безбідне і розмірене існування на будь-якій планеті коаліції. Але Пітер іще не визначився, чому присвятить своє життя. Він мешкав у власній квартирі, рахунки за яку сплачував батько – Отіс Дірлок муніципальний службовець одного з відділень планети Синека. Квартира була не велика всього дві кімнати, але знаходилась в престижному районі одного з міст-мегаполісів планети. Пітер не страждав від нестачі грошей – міжпланетних кредитів, батько щомісяця підкидав невелику суму кредитів. Пітер і сам частенько останнім часом заробляв чималенькі суми, виконуючи завдання окремих фірм чи приватних осіб, які знаходив в Всесвітній Міжпланетній Мережі. Завдання в основному торкалися розробки програмного забезпечення під існуюче застарівше обладнання. Так невеликі фірми коштів на повну заміну застарілого обладнання не мали. Тому їм було вигідно вкласти невелику суму на адаптацію інтерфейсу між старим обладнанням і новим програмним забезпеченням. Пітер ніколи не дивився, чи дивився в останню чергу на суму гонорару, його більше цікавила складність і цікавість в реалізації того чи іншого проекту. Тому при коротких термінах і якості виконання завдань його псевдонім – „Lela” здобув особливу популярність в Всесвітній Мережі.

В результаті цього Пітер міг дозволити собі обладнати більш менш свою квартиру, а саме головне його лаптоп – переносний комп’ютер з усіма останніми “наворотами”, був найпотужніший і найшвидкісніший. Мало хто на цій планеті міг похизуватись таким комп’ютером. Він його придбав кілька місяців тому на щорічній виставці-продужу, яка проходила в столиці планети Синека на іншому континенті. Це була остання розробка фаеян – багатопроцесорний блок, кожен процесор якого дозволяв виконувати самостійні операції не залежно від інших, а при великих об’ємах обчислень всі процесори об’єднувались і виконували обробку інформації разом. Це досягалось завдяки використанню надпровідних матеріалів в процесорах, багатовекторних алгоритмів роботи і багато чого іншого, що фаеяни тримали в великій таємниці.

Фаєяни були здивовані, що їхній виріб захотів купити сімнадцятирічний хлопець, і страшенно нервували поки міжпланетні кредити не попали на їхній рахунок. І тільки після того як щонайменше три рази перевірили свій рахунок з різних терміналів віддали лаптоп Пітеру. Це і не дивно, так як на чужій планеті їх могли запросто ошукати, а вартість лаптопа в 5000 кредитів була надзвичайно велика. Такий лаптоп – це була мрія багатьох хакерів, але Пітер ніколи таким не займався, адже методів чесно заробити кредити було предостатньо.

Завдяки своїй покупці вже через місяць він повернув свої капіталовкладення, розробивши систему керування для малої сільськогосподарської підземної ферми на 100 корів і 1000 гектар посівної площі з повністю замкненим циклом виробництва молока. Годівля худоби, прибирання за нею, кондиціювання підземних приміщень, відведення фекалій на поверхню, їх переробка і внесення в рідину для поливу, збирання врожаю для годівлі, його транспортування, консервування і зберігання – все це здійснювалось повністю автоматизовано. Надавши креслення механічних частин, схеми електричних частин, і програмне забезпечення до всього цього Пітер виграв тендер, і через місяць отримав 5000 кредитів на свій рахунок. Економічний ефект від його розробки був в півтора раза кращий за інші розробки, представлені на розгляд. А використання стандартних комплектуючих, матеріалів і робототехніки, а також оригінальне програмне забезпечення не потребувало багато системних ресурсів, було повністю автономне і надійне. Пітер розумів, що будь-яка фірма за такий проект вимагатиме, як мінімум в три рази більшу суму, але йому було достатньо і цього. Провівши місяць за комп’ютером, відпочиваючи по кілька годин на добу, він довів собі, що це можна реалізувати. Завдяки цьому проекту Пітер отримав не тільки кредити, але й те, що його псевдонім - „Lela” здобув як своїх прихильників, в особі багатьох замовників, так і ворогів в кіберпросторі в особі фірм-виробників програмного забезпечення і окремих приватних осіб.

Виробництво продуктів харчування в третьому тисячолітті велось багатьма прогресивними методами. Найбільш поширеним був такий: висівались декілька видів багаторічних рослин, які в результаті давали потрібне співвідношення для людського організму вмісту білків, жирів, вуглеводів, амінокислот. Потім вся ця маса збиралось перероблялось, консервувалось і поступала в продажу у вигляді твердих брикетів. А вже споживач вдома на синтезаторі їжі отримував той продукт, який йому до вподоби.

Інший спосіб – з використанням біотехнологій. Штучно виведені бактерії перетворюють неорганічні сполуки в органічні, а потім також дозування вмісту білків, жирів, вуглеводів, амінокислот. Існувало багато інших методів, що поєднували перший і другий. Але не зважаючи на таке розмаїття штучної їжі, виробництво натуральних продуктів харчування також існувало, причому натуральні продукти харчування цінувались набагато більше, і були в декілька разів дорожчі за штучні.



Допивши залишки коктейлю, Пітер глянув на годинник. Пора вирушати. Вкинувши використаний стакан в сміттєпровід, Пітер вийшов на лоджію і закрив квартиру, торкнувшись великим пальцем лівої руки зеленого віконця біля дверей. Приємний жіночий голос сповістив:

  1. Охорону ввімкнено, пане Пітер !

З висоти 42 поверху відкривався захоплюючий вигляд. Навколо, ліворуч, праворуч, попереду та позаду, поки сягало око, як під лінійку вишикувались сотні багатоповерхівок, як та з якої щойно вийшов Пітер. А між ними, вгорі і внизу у всіх напрямках, снували тисячі невеликих літальних апаратів. Це був громадський транспорт. Підійшовши до скляних дверей, Пітер натиснув кнопку виклику флаєра, і почав чекати. При такій великій кількості квартир в хмарочосах будувати ліфти, а тим більше сходи в будинках було економічно не вигідно, а тому єдиний вихід з квартири був на лоджію, а звідти на флаєрі в будь-який пункт призначення. Через пів хвилини вільний літальний апарат з’явився і пришвартувався до Пітерового балкону. З флаєра висунулись поручні, двері балкону утворили підлогу, а двері флаєра – стелю. Пітер перейшов по імпровізованому переходу і вмостився в зручне крісло в середині флаєра. Перед ним на екрані монітору була мапа міста. М’який жіночий голос з динаміка сповістив:

  1. Флу-компанія „Синека аеро-індастріс” вітає Вас. Виберіть будь-ласка пункт призначення.

Пітер знайшов на карті міста свій університет і натиснув на нього пальцем. Зображення навчального закладу помітно підсвітилось, і той самий голос констатував:

  1. Пункт призначення – Університет базової освіти № 128. Рахунок за переліт буде включено в оплату за квартиру. Приємного Вам польоту.

Поручні прибрались, а двері флаєра і балкону зачинились. Відшвартувавшись, флаєр набрав швидкості, і пристроївся на безпечній відстані за своїм побратимом. Водія в літальному апараті не було, інакше при такій кількості громадського транспорту потрібно було б половину населення мегаполісу посадити за кермо. Верхня частина флаєра була виготовлена зі склопластику, і через нього було видно все навкруги. Здавалося, що в хаотичному русі громадського транспорту немає ніяких законів, але це тільки на перший погляд. Весь простір між багатоповерхівками був поділений на повітряні коридори, а в межах коридору транспорт рухався тільки в одному напрямку. Щоб змінити напрямок руху потрібно було долетіти до перехрестя, а там вже піднятися, чи опуститися в потрібний коридор. Маршрут до пункту призначення прокладав сам флаєр, використовуючи мапи міста та повітряних коридорів, вбудовані в своїй пам’яті. Окрім того з диспетчерського пункту можна було також корегувати ці мапи, в разі необхідності. Взагалі, хоча технологія антигравітації, яка лежить в основі роботи літальних апаратів, з’явилась відносно давно, її використання в громадському транспорті почалось зовсім не давно. Зараз мабуть кожна дитина знає, що для того щоб піднятись в повітря, потрібно компенсувати силу тяжіння.

В далині з’явились знайомі обриси навчального закладу, і флаєр почав знижуватись, шукаючи вільне місце для швартування. Було трохи шкода, що завтра вже не потрібно буде відвідувати університет, слухати лекції і виконувати домашні завдання. Завтра починалось доросле життя. Але атмосфера, що склалась в останні роки була важка. В Пітера не було друзів. Були ті, що відверто ненавиділи Пітера, так само як і він їх. Були ті, що заздрили, співчували, чи ігнорували, але друзів не було. Пітер йшов по направленню до головного входу, заглибившись в свої думки. Біля головного входу стояв яскраво червоний автомобіль, зроблений під ретро минулого тисячоліття.

Де його знайшли? Адже двигуни внутрішнього згоряння перестали робити п’ять століть тому. Залишились тільки колекційні варіанти. І то їх всіх можна було перерахувати по пальцях однієї руки. Це і не дивно. Адже колись людська цивілізація іще мешкала тільки на одній планеті – Землі. Нераціональне використання земних ресурсів і застарілі технології призвели до того, що десь приблизно на при кінці двадцять першого століття скінчились нафта і газ. Але людська цивілізація вижила, хоч і було багато воєн за природні ресурси. Людство навчилось використовувати інші джерела енергії: сонця, води, енергію ядра. Потім з’явились більш прогресивні види енергії: з використанням сил гравітації небесних тіл, елементарних часток, та багато інших. Людство до всього призвичаїлося.

Але автомобіль з двигуном внутрішнього згоряння в третьому тисячолітті – це надзвичайно дорога іграшка. Біля автомобіля стояв Жефор Ландер – його власник в оточенні своєї свити, таких же як і він багатеньких і безтолкових синків і доньок. Цей автомобіль – це подарунок батька, власника компанії „Синека аеро-індастріс”. Цікаво, а де він бере до нього пальне?

От з цим багатим буратіно Пітер менше всього хотів зустрітись.


  1. А, Пітер! Знову катався на моєму флаєрі ?

Під дружний регіт Пітер прошмигнув в приміщення університету. Пітер, як і основна маса учнів, добиралася на навчання на флаєрах, які належали батькові Жефора Ландера, примножуючи його капітал, і за це ще й отримували насмішки. Жефор розумів, з усіх учнів тільки Пітер не заздрив йому і не плазував перед ним, і відмовився від його компанії. За це Пітер і отримував від Жефора насмішки.

  1. Привіт Пітер! Конструюєш вічний двигун? – вернула Пітера до реальності Дана Відгок.

Пітер вже хотів так само прошмигнути біля неї, але Дана обійняла його руку своїми руками і притисла до своїх грудей. В Пітера аж подих перехопило. Дана була гарна дівчина, великі сіро-зелені очі дивилися з пристрастю і неприхованою радістю.

  1. Я влаштовую сьогодні вечірку, з нагоди закінчення універу. І я хочу тебе на ній бачити. – продовжувала Дана.

  2. Вибач, Дана, але я сьогодні не можу. В мене сьогодні іще є справи. – спробував відмовитись Пітер.

Дана нахилилася до самого вуха Пітера, залоскотавши його своїм гарним довгим волоссям, обдавши його ароматом неперевершених парфумів, і зрадницьки прошепотіла:

  1. Жефора Ландера і його шайки на вечірці не буде, якщо тебе це хвилює. Взагалі вечірка буде не велика, кілька моїх давніх подруг з своїми хлопцями.

Дана, продовжуючи міцно притискати однією рукою Пітера до своїх грудей, іншою звідкись дістала свою візитку, і провівши нею в Пітера перед очима, засунула її далеко в карман Пітерових штанів.

  1. Я тебе чекаю о сьомій вечора. Адреса на візитці. Відмова не приймається. – промовила Дана, і повернувшись спиною пішла вздовж університетського коридору, граційно похитуючи стегнами.

Пітер кілька секунд помилувавшись, прийшов до тями. Дана була із тих дівчат, які запросто могли запаморочити хлопцеві голову, вміло використовуючи свій шарм, розум і артистизм. До вечора іще далеко, іще встигну вирішити йти на вечірку чи ні.

Вручення дипломів відбувалося в головному залі університету самим ректором, адже випускалось багато багатеньких буратін. Ректор довго говорив про світле майбутнє, яке чекає їхніх випускників, про обов’язок кожного випускника рухати науково-технічний прогрес вперед, про значні досягнення учнів їхнього університету попередніх випусків. Потім ректор виголошував подяки батькам учнів, які, окрім фіксованої оплати за навчання подарували цінне обладнання для університету. Ректор довго вітав Жефора Ландера, дякуючи за нову установку для клонування, і об’явив, що йому присвоєно звання лейтенанта військових сил і виписано направлення на військову базу Андрагон в системі Шамор. Для сімнадцятирічного хлопця це було надзвичайно високе призначення, і мабуть однією установкою для клонування це не обійшлось. Да, мабуть батькові Жефора це призначення обійшлось в кругленьку суму.

Подальше вручення дипломів пройшло набагато швидше і набагато сухіше. Через кілька годин Пітер також милувався своїм дипломом. От і все. Більше його ніщо не зв’язувало з рідним університетом. Пронудьгувавши іще з пів години, дивлячись за приготуваннями до загально-університетської вечірки, Пітер відправився додому. Все рівно до танців в нього не було ні хисту ні бажання, а роль стороннього спостерігача його не влаштовувала.

Добравшись додому, Пітер завалився в ліжко на півтора години. Йому снилась мати, яка загинула в катастрофі космічного лайнера, коли Пітеру було сім років. А потім з’явилась Дана, ошатно вдягнена, і поманила його до себе. Мати почала було протестувати, але Пітер пішов за Даною. Поступово Дана почала перетворюватись на чудовисько з якоїсь віртуальної іграшки-страшилки. Пітер прокинувся в холодному поту. Що міг означати цей сон? Та, мало чого може наснитися. Пітер прийняв душ, і замовив собі картопляне пюре з великою відбивною і стакан томатного соку. Повечерявши, Пітер відчув себе набагато краще. Годинник показував пів на шосту.

Задзвонив термінал, Пітер натиснув кнопку підтвердження виклику. На екрані з’явився батько.


  1. Привіт, син! Тебе можна вітати?

  2. Так. Диплом отримав.

  3. То може приїдеш. Відсвяткуємо?

  4. Я не знаю... Мене запросили на вечірку.

  5. Ну... В будь-якому випадку я чекатиму на тебе.

Екран згас. Батько засмутився. Їх зустрічі й так відбувалися не дуже часто, а тепер, після закінчення університету, стануть іще рідше. Так, діти виростають, і вилітають з свого гнізда. Шкода батька, йому мабуть дуже самітно одному. Після загибелі дружини він так ні з ким і не зійшовся. Спочатку я був на заваді, а потім мабуть звик, але часто дзвонив, запрошував до себе.

Годинник пробив шосту вечора. Якщо йти на вечірку, то потрібно вирушати. Сидіти в такий вечір в мережі не хотілось, іще буде багато таких вечорів після. А до батька можна завітати в наступні вихідні. Через кілька хвилин Пітер вже летів за адресою, вказаною в візитці. Можливо Дана й не така погана дівчина, як про неї говорили, роздумував Пітер. Він згадав ранкову їхню зустріч в університеті, згадав її очі. Ні, такі очі не можуть зрадити чи завдати болю.

2.
Флаєр підлетів до триповерхового будинку на околиці міста. Далі починались підземні хрущоби, де мешкали люди, які з різних причинах не вписувались в сучасне суспільство. Це були алкоголіки, наркомани, люди, що мали проблеми з законом. Поліція рідко сюди навідувалась, тут існували інші закони, закони сили.

Моторошне місце, подумав Пітер. Але відступати нікуди. Пітер рішуче підійшов до воріт будинку, і натиснув кнопку виклику. На екрані відеофону, вбудованого в огорожу, з’явилось обличчя Дани, і приязно мовило:



  1. Заходь, вже всі зібрались.

Ворота відчинились, і Пітер пішов до дверей будинку. Двері були не зачинені і було чути сучасну ритмічну музику. В середині була напівтемрява, голосно лунала музика, зі стелі світило чотири юпітера, розкидаючи різнокольорове світло по всій вітальні. На середині вітальні кружляло дві пари, в сучасному стилі бугі-мугі. Здається на Пітера ніхто не звернув уваги. Десь з боку вилетіла тінь, і кинулась на шию Пітеру. Це була Дана. Міцно притиснувшись і поцілувавши Пітера вона мовила:

  1. Я знала, що ти прийдеш.

Пітеру від цього стало спокійно і затишно, наче вдома.

  1. Я хотів тебе бачити.

  2. Народ, – промовила Дана, збивши гучність, – я хочу вас познайомити. Це Пітер Дірлок, можна просто - „Lela”.

В Пітера ледь очі на лоб не полізли. Звідки вона дізналася мій псевдонім в мережі, адже я ніколи його не пов’язував зі своїм справжнім ім’ям.

  1. А хто, такий Лело? – спробував здивуватись Пітер.

  2. Та не прикидайся ти, тут всі свої. – миролюбно мовила Дана – Це Симона і Ганс, а це Тарая і Зебо.

Пітер привітався зі всіма за руку. Симона була невисока пухкенька блондиночка, з постійною усмішкою на обличчі. Тарая і Ганс - наче брат і сестра обоє чорняві, високі і худорляві. І лише Зебо, міцної статури з холодними сірими очима, чимось скидався на кишенькового злодія. Окрім того Пітеру здалося, що всі вони набагато старші за Пітера з Даною.

  1. А тепер, всім танцювати. – промовила Дана, і потягла Пітера до танцю, ввімкнувши ту ж саму музику.

Пари дружно закружляли в шаленому ритмі, і тільки Пітер постійно збивався, наступаючи то Дані на ноги, то на когось наштовхуючись. Через кілька хвилин Пітерові набридли такі „танці”, і Дана помітивши це, ввімкнула більш повільну музику. В Пітера не виходило з голови звідки Дана дізналась його псевдонім. Але поступово „танці” перетворювались на щось інше, Дана з пристрастю притискалась до Пітера, розпалюючи в нього нові, досі не відомі почуття. Пітер ніколи іще не був з жінкою, тим більше з такою гарною і чарівною, як Дана. Один раз він придбав віртуальну іграшку-дівчину, але оргазм з дротами на голові не приніс задоволення, а скоріше розчарування. Пітер розумів до чого все йде, але опиратися він не міг, та й не хотів. Він не бачив, що на Симоні і Тараї залишалось все менше і менше одягу, а задоволені зойки сповіщали, що танці перейшли зовсім в іншу площину, він бачив тільки Дану.

  1. Пішли, я тобі щось покажу. – зрадницьки на саме вухо прошепотіла Дана, і взявши Пітера за руку, потягла його за собою.

Піднявшись на другий поверх, Дана завела Пітера в простору затишну кімнату.

  1. Це моя кімната. Зажди, я зараз приготую коктейль. – мовила Дана.

За хвилину вона повернулася з двома келихами темно-зеленої рідини.

  1. І що це таке?

  2. Це напій з плодів широ, які ростуть тільки на лераських планетах. Спробуй дуже екзотичний і неперевершений смак.

Пітер покуштував, дійсно смак був дійсно ні на що не схожий. Зробивши кілька ковтків, захотілося випити іще і іще, що Пітер і зробив, аж поки келих не залишився порожній. Звідки Пітеру було знати, що ця рідина мала наркотичні властивості. Але це був не звичайний наркотик, як ті що продавалися на вулицях, це був „наркотик кохання”. Людина під його впливом хотіла тільки одного – кохатись, кохатись і кохатись. Блокувались рефлекси самозбереження і чутливості натомість статевий рефлекс посилювався.

  1. Що ти мені дала? – запитав Пітер, відчувши в організмі якійсь не зрозумілі відчуття.

  2. Це широ. Напій закоханих. Через кілька хвилин він почне діяти.

  3. Це що наркотик?

  4. В нього є деякі наркотичні властивості. Ну, скоро сам побачиш.

  5. Ну ти й ... Все. Я іду звідси.

  6. Ха-Ха. Ти нікуди звідси не підеш. Наркотик почне діяти швидше ніж ти дійдеш до дверей.

Пітер кинувся до дверей, і швидкою ходою пішов до виходу. Вже на сходах його охопили дивні відчуття. По всьому тілу наче мурашки бігали. Стало надзвичайно приємно і спокійно, всі страхи і турботи наче відійшли на задній план. В вітальні був справжній безлад меблі поперевертані, на підлозі валялися обривки одягу, і серед цього безладу дві пари займалися коханням. Симона завзято гарцювала на Гансові, від чого її пухкенькі форми раз по раз здригалися. Поряд Тарая стояла навколішки, а Зебо позаду неї таранив її своїм тазом. Стогін і зойки дівчат заглушали музику з гучномовців. Без наркотиків тут також не обійшлось.

Побачивши Пітера, Зебо кинувся до вхідних дверей і, замкнувши їх, став на виході, схрестивши руки на грудях. Тарая, залишившись без партнера, підбігла до Пітера, і почала зривати з нього одяг. В Пітера вже не було ні бажання ні сили їй опиратися, наркотик починав діяти. Коли на Пітерові вже не залишилось одягу дівчина схопила його член і почала його пестити. Напруження досягло свого апогею, і через кілька секунд неймовірний оргазм наздогнав Пітера, заливши Тараю з голови до ніг сім’ям. В Пітера на мить потьмарилось в голові, і він опустився і сів на підлогу. Здалося, що разом з сім’ям вилилась і частина його, і тепер виблискувала на тілі задоволеної Тараї. Все навкруги ніби стало іншим, і Тарая, що розтирала по тілу Пітерове сім’я, і Симона, з вічною усмішкою на обличчі. Пітер ніби дивився на все це зі сторони.



  1. О, Пітер! Я бачу Тарая зробила тебе чоловіком. Я тебе вітаю. – з’явилась Дана.

Вона була без одягу, лише невеликий клаптик тканини на лобку підкреслювали довершене, засмагле тіло. Спускаючись з другого поверху, округлі груди з невеликими темними сосками, в такт ході погойдувались, ніби дражнилися. Порівняно з Симоною і Тараєю Дана виглядала королевою. Пітер не міг відірвати погляду від неї.

  1. Ти іще хочеш піти додому? – звернулась Дана до Пітера.

Пітер мовчав. Він нікуди не хотів іти. Він лише опускав голову, а вигляд її гарного, здорового молодого тіла знов притягував його погляд.

  1. Ну якщо ти нікуди не поспішаєш, то ходімо, можливо я і зможу дати те, що тобі потрібно. – з нотками іронії мовила Дана, і почала повільно підніматись сходами на другий поверх.

Вона розуміла, що тепер Пітер був повністю під її владою, і зробить все, що вона накаже. Пітер повільно піднявся, і рушив за нею. Піднімаючись по сходах позаду Дани, Пітер пригадав сьогоднішній ранок, коли вона дала йому свою візитку і повільно йшла похитуючи стегнами вздовж університетського коридору. Тоді можна було придумати тисячі причин, щоб відмовитись від вечірки, а зараз ті ж самі стегна, але оголені, і наркотик не давали ні сил ні можливості опиратись.

Вони зайшли зовсім в іншу кімнату, де стояло кілька комп’ютерів, великий голографічний екран, термінал і купа іншого сучасного комп’ютерного обладнання. Це був справжній невеликий обчислювальний центр. Пітер з здивуванням подивився на Дану.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка