Бойко Ангеліна Борисівна Історія наставниця життя



Скачати 30.72 Kb.
Дата конвертації05.05.2016
Розмір30.72 Kb.
Бойко Ангеліна Борисівна

Історія - наставниця життя

Перемоги не вершать історію, а лише переписують її по-своєму. Це заважає переможеним врахувати помилки і зробити правильні висновки з власного горя.

Вільгельм Швебель

Автор цих слів, мабуть, хотів сказати, що коли ми читаємо історію, то бачимо перемоги правителів, народів, але ці перемоги лише переписують наше минуле, а не вдосконалюють його.

Історія – це дослідження людських помилок, а отже – занурення у тогочасну атмосферу; у ті часи, коли вибір правителя змінював хід подій, робив державу величнішою або навпаки втрачав її.


На прикладі стародавніх часів ми орієнтуємося у майбутньому, бо наші предки припускалися помилок, завдяки яким ми у наш час можемо знайти вихід майже із будь - якої ситуації.

На уроці української літератури я познайомилася з «Повістю минулих літ», величним твором про минуле нашого народу часів Київської Русі. Читаючи фрагменти з цього літопису, я мимоволі уявляла собі Нестора - літописця, який писав цей твір, схилившись над папером, осяяний світлом свічки...Події, зображені в літописі, відбулися дуже-дуже давно, можливо, тому вони оповиті такою загадковістю і сприймаються нами майже як легенди... Але все це колись відбувалось насправді.

Літописання має надзвичайно важливе значення для нащадків: саме з давніх рукописів ми дізнаємось про все, що відбувалось у ті далекі часи, про перемоги та поразки наших пращурів, про їхній побут та вірування. Із «Повісті минулих літ» я дізналася про заснування Києва. Були три брати — Кий, Щек і Хорив, у них була сестра Либідь. Саме на честь одного з братів і назване величне місто, засноване ними. Дізналася також про княгиню Ольгу, яка так жорстоко мстилася за вбивство древлянами свого чоловіка князя Ігоря...
Коли я читаю фрагменти «Повісті минулих літ», то ніби переношуся у ті далекі часи: князі та їхнє військо, легендарні постаті, гордовиті княгині постають переді мною так, немов я бачу їх насправді. Можливо, це через майстерність літописця: він зміг не тільки описати події, а й відтворити характери, риси вдачі історичних осіб.

Як сказав відомий філософ доби Відродження," рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе, тому ми зобов'язані вчити історію свого минулого, дбати про майбутнє, але жити сьогоденням." У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у XXI столітті, вони надзвичайно актуальні для українців. На превеликий жаль, ми всі 24 роки незалежності зовсім не дбали про розвиток патріотичних настроїв та ідей, ми не вчили історію, напевне тому ми допустили на своєму шляху багато падінь, яких можна було б уникнути. Але сьогодні, коли ми нарешті прокинулися від непробудного смертельного сну, бачимо, що все навкруги в руїні. Як представник молодого покоління, що вступає в самостійне життя, я приймаю виклик та прямую з тернини в світле майбутнє!

Історія складається не тільки з великих подій і великих людей. Вони надають їй засадничий тон. Поява надій та існування великих історичних подій, є безупинним, послідовним, щоденним здобуванням щораз нових незнаних героїв, які захоплені однією думкою, одним змаганням за краще майбутнє країни. Дійсність українського націоналізму наростає не тільки через великі посягання верхів, не тільки здобутків, які досягаються жертвою життя деяких друзів — але також впертою, послідовною і кропіткою працею мільйонів українців.

Найповніше проблема незнання українцями національної історії була розкрита О. Довженком, який дуже болісно сприймав таку недбалість, вбачаючи у ній причину всіх негараздів України, джерело невдач і поразок її народу у боротьбі за існування. Слова, що й досі звучать докором для нас, письменник вклав в уста ворога України, героя кіноповісті «Україна в огні» Ернста фон Краузе: «У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова "нація" остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників... От ключ до скриньки, де схована їхня загибель».



Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки допоможе запобігти їх повторенню.


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка