Бібліотека моє придніпров’я календар пам’ятних дат області на 2006 рік



Сторінка6/10
Дата конвертації05.05.2016
Розмір2.13 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Література:

Днепропетровский художественный музей: Путеводитель / В.А. Демидова, Л.И. Яценко, Л.В. Богданова, Л.В. Тверская.– Днепропетровск: Промінь, 1980.– 86 с., ил.



Про твори Ф.П. Решетникова – С. 65, 71-72.

* * *


Серадский Ю. Художник – патриот // Днепр вечерний.– 1982.– 27 окт.

Козаченко Т., Дубовиченко В. Герои Севера // Днепр вечерний.– 1984.– 13 апр.

Серадский Ю. В каждой картине – жизнь // Днепр вечерний.– 1986.– 14 авг.

Бердовщикова І. Щедрий ужинок художника // Прапор юності.– 1986.– 26 лип.

Мошненко Ю. Живописец из Сурско-Литовского // Приват – ревю.– 1994.– 25 нояб.

Громова Л. Прибыл, чтобы остаться: [О творчестве Ф.П. Решетникова и его музее в Сурско-Литовском] // Дніпров. зоря.– 1997.– 29 лип.

Громова Л. “Музей жив, музей живе, музей буде жити!”: [Інтерв’ю з В.В.Куличихіним про стан музею Ф.П.Решетникова в Сурсько-Литовському] // Дніпров. зоря.– 1998.– 28 лип.

Серадский Ю. Арктическая эпопея „Челюскина” // Дніпров. правда.– 1999.– 27 апр.



30 липня 1941 р. – у Дніпропетровську на базі артилерійських курсів удосконалення командного складу запасу було засновано артилерійське училище. Його укомплектували переважно студентами четвертого і п’ятого курсів вищих технічних навчальних закладів міста. Майже всі курсанти були членами комуністичної партії чи комсомолу.

Вже на початку серпня начальник училища комбриг М.Й.Петров отримав наказ кинути курсантів на оборонні рубежі – на ділянку № 3 в районі Фабричної балки, Монастирського гаю та Гострої Могили. 20 серпня юнаки вступили в перший бій. Після тяжких боїв, як писав маршал Р.Я.Малиновський: “З величезного загону залишилася невеличка купка курсантів у 150 чоловік…” Частина з них стала офіцерами, шістнадцять вихованців артучилища за героїзм і мужність удостоєні звання Героя Радянського Союзу. (65 років від дня заснування).


Література:

Прокудо В. Священні реліквії Великої Вітчизняної війни // Наш край.– Дніпропетровськ: Промінь, 1971.– С. 115.



СЕРПЕНЬ
* * *

Чого мені так жаль у серпні?



Ще пахне яблуками хліб,

Дозріли думи біля серця

При небесах і при землі.

Чому ж, від сонця золота,

В схололім небі чайка пізня, –

Неначе материна пісня,

Що душу всю переверта?..



Олександр Абліцов

2 серпня 1811 р. – затверджено герб м. Павлограда. (195 років події).
Література:

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область.– К., 1977.– С.533.



6 серпня 1946 р. – у с. Котівці Магдалинівського району на Дніпропетровщині народився Юрій Іванович Кібець, поет.

Після закінчення у 1970 році історико-філологічного факультету Дніпропетровського державного університету він працював вчителем, кореспондентом обласної газети “Прапор юності”, завідуючим кабінетом молодого автора Дніпропетровської організації Спілки письменників, редактором видавництва “Промінь”, заступником директора Дніпропетровського музично-драматичного театру імені Т.Шевченка. Очолював Дніпропетровське обласне літературне об’єднання ім. П.Т.Кононенка. Нині працює головним адміністратором Дніпропетровського державного цирку.

Літературне визнання принесла йому перша збірка лірики: „П’ята пора року”, що вийшла у Києві в 1970-му. Твори поета друкувались також у республіканських журналах, альманахах, антологіях, колективних збірниках. За книгу „Волошки Миколи Волошина” він удостоєний мистецької премії ім. А.Хорошуна. Юрій Кібець також відомий і як перекладач. Переклав понад 20 творів світової та російської драматургії українською мовою. Не обійшов він і пісенну творчість, написав пісні до численних вистав українського театру.

1977 року Юрій Кібець прийнятий до Спілки письменників України, а з 2002 року обраний членом правління ДОО НСПУ. Він – делегат і учасник кількох письменницьких з’їздів. Крім того поет також є членом Міжнародного товариства прав людини, членом президії Фонду культури України.(60 років від дня народження).


Література:

Кібець Ю. П’ята пора: Поезії.– К.: Молодь, 1970.– 39 с.

Кібець Ю. Оріль: Лірика.– Дніпропетровськ: Промінь, 1976.– 64 с.

Кібець Ю. Іменем закоханих.– Дніпропетровськ: Промінь, 1982.– 62 с.

Кібець Ю. Хліб на рушнику // Вітчизни світле ім’я: Оповідання, нариси, поезії, репортажі, інтерв’ю.– Дніпропетровськ, 1984.– С. 78-79.

Кібець Ю. Зорі батькового саду: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1985.– 70 с.

Кібець Ю. Поцілунок крізь грати: Вірші.– Дніпропетровськ: Южная Пальмира, 1999.– 66 с.

Кібець Ю. Легенди про Кобзаря: Поезії.– Дніпропетровськ: Пороги, 2000.- 60 с.

Кібець Ю. Волошки Миколи Волошина: Нарис.– Дніпропетровськ: ПП “Ліра ЛТД”, 2001.– 72 с.

Кібець Ю. До булави треба голови: Вірші.– Дніпропетровськ: Бюро-М, 2001.– 72 с.

Кібець Ю. Троянди для Одісея. Лірика різних літ: Літ.-худож. видання.– Дніпропетровськ: ТОВ “MOVER”, 2003.– 139 c.

Кібець Ю. Лірика різних років: Вірші.– Дніпропетровськ: ТОВ “MOVER”, 2003.– 156 с.

* * *

Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 295-326.



Про Ю.Кібця – С. 312, 313.

* * *


Кібець Ю. І. [Про нього] // Письменники Радянської України. Біобібліографічний довідник. К., 1981.– С. 113.

Кибец Юрий Иванович // Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 48-49.

Кибець Юрий Іванович // Українська літературна енциклопедія. Т.2.– К.: УРЕ, 1990.– С. 473.

Юрій Кібець // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г.Давидюк, Л.Г.Кореневич, В.П.Павловська.– Дніпропетровськ: ВПОПА “Дніпро”, 1996.– С. 121.

Савченко В.В.Шлях у три покоління. Літературне Придніпров’я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 2003.– С. 25-26.

10 серпня 1971 р. – у Дніпропетровську на Набережній урочисто відкрито Будинок архітектора. Серед присутніх були голова місьвиконкому В.Г.Бойко, заступник голови З.Г.Суміна, головні архітектори: області – О.Г.Крикін та м. Дніпропетровська – С.Е.Зубарєв, архітектори, художники. Голова виконкому обласної ради М.В.Пашков перерізав шовкову стрічку і присутні змогли оглянути приміщення. У виставочному залі Будинку архітектора були представлені макети житлових масивів міста, на стінах висіли планшети з малюнками вулиць і будинків, виконаних архітекторами обласного центру. В найближчі дні в Будинку архітектора побували численні екскурсії городян, окремо були організовані відвідини та зустрічі з архітекторами для молоді. (35 років від часу відкриття).
Література:

Будинок архітектора // Зоря.– 1971.– 11 серп.



12 серпня 1966 р. – у м. Дніпропетровську відкрито стадіон “Метеор”. Того дня тут відбулося велике спотивне сято, присвячене відкриттю змагань на першість СРСР з легкої атлетики, в яких взяли участь провідні спортсмени країни.

На території стадіону розташували футбольне поле на 32800 місць, бігові доріжки, 5 легкоатлетичних секторів, зали для важкої атлетики та спортивних ігор. (50 років події).


Література:

Стадион „Метеор” // Белич И.Я., Сумина З.Г. Днепропетровск: Путеводитель-справочник.– Днепропетровск: Проминь, 1985.– С. 203-204.



13 серпня 1941 р. – у с. Петриківці Дніпропетровської області народилась Ніна Іванівна Турчин, майстер Петриківського розпису, член Спілки художників України (65 років від дня народження).
Література:

Турчин Нина Ивановна // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 182-183.



15 серпня 1861 р. – на Катеринославщині народився Володимир Олександрович Беклемішев, скульптор, професор Академії Мистецтв у Петербурзі. Автор портретів Т.Шевченка, П.Чайковського, пам’ятника О.Грибоєдову у Тегерані. (145 років від дня народження).
Література:

Беклемішев Володимир Олександрович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1986.– Т. 1.– С. 149.


16 серпня 1946 р. – у Дніпропетровську організовано міську публічну бібліотеку, нині – Дніпропетровська Центральна міська бібліотека. (60 років від дня заснування).
Література:

Дніпропетровська Центральна міська бібліотека / Упоряд. Е.А.Шамичкова.– Дніпропетровськ: ОДТВП “Дніпрокнига”, 1996.– 16с.



28 серпня 1926р. – у с. Лихівці Дніпропетровської області народився Володимир Олександрович Жуган, член Спілки художників України. Працює у галузі станкового живопису. (80 років від дня народження).
Література:

Жуган Владимир Александрович // Художники Дніпропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск.– 1991.– С. 78-79.


28 серпня 1941 р. – в боях за місто Дніпропетровськ екіпаж бомбардувальника 81-го авіаполку у складі І.Т.Вдовенка, М.В.Гомоненка, В.П.Карпова та М.Пулатова ціною власних життів знищив фашистську переправу через Дніпро. Ворог, захопивши Сухачівку та Діївку, висадився на лівий берег Дніпра й створив плацдарм в районі селища Ломівка. Окупанти навели понтонний міст майже до середини ріки. Ескадрилья радянських бомбардувальників одержала наказ знищити переправу. Першим до неї підлетів літак молодшого лейтенанта Вдовенка. Штурман Гомоненко прицільно кинутими бомбами вивів з ладу п’ять зенітних установок ворога. У цей час ворог відкрив по літаку сильний артилерійський вогонь, бомбардувальник був підбитий і загорівся. Відважний екіпаж направив палаючий літак із залишками бомб на понтоний міст противника. Коли літак вдарився об переправу, почувся величезної сили вибух, міст було знищено. На деякий час це дало можливість затримати наступ ворога. І.Вдовенко та М.Гомоненко посмертно були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 1967 року екіпажеві героїв поставлено пам’ятник. (65 років події).
Література:

Днепропетровская область в годы Великой отечественной войны Советского Союза (1941-1945гг.0 : Сборник документов и материалов.– Днепропетровск, 1962.– С. 64-65.



31 серпня 1886 р. – в м. Нікополі народився Андрій Іванович Таран, український живописець. Викладав у Київському художньому інституті, де 1937 року організував мозаїчну майстерню. Помер 1967 року. (120 років від дня народження).
Література:

Таран Андрій Іванович // УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т. 3.– С. 356.



ОСІНЬ
* * *

І знову осінь



Мене вколисує,

Хмарин латаття

Вгорі сплелось,

Ліани хмелю –

Застиглі блискавки,

Незгадні блискавки

Забутих гроз.

І тільки знаю:

Співзвучність є десь

Між синім небом

І жовтим листям,

Так незнайомі

Вчувають єдність,

Коли єдину

Співають пісню.
Анатолій Рекубрацький


ВЕРЕСЕНЬ
* * *

На зрізаних айстрах клопочуться бджоли…



Вони ще не знають, що квіти вмирають,

Та раптом відчули – похилені чола –

Це душі квіткові зібрались до раю.

А ще ж рання осінь, урочо-тремтлива,

Блакить вечорова розлита довкола,

І лине з небесся прозора молитва…

Ще квіти не вмерли... Клопочуться бджоли…
Олесь Завгородній
6 вересня 1941 р. – у м. Дніпропетровську народився Анатолій Іванович Мальцев, член Спілки художників України. Працює у галузі станкової графіки. (65 років від дня народження).
Література:

Мальцев Анатолий Иванович // Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 122-123.



8 вересня 1911 р. – народився Семен Юхимович Широков (Шейнін), письменник, журналіст, критик. Працював слюсарем в трамвайному депо Дніпропетровська, на заводі ім. Бабушкіна. Під час Великої Вітчизняної війни командував взводом окремого мостового батальйону на Південному фронті, служив в інженерних військах на Закавказькому та 3-му Українському фронтах, нагороджений бойовими медалями. Після війни закінчив заочне відділення Дніпропетровського державного університету, працював в обласних газетах “Більшовицька зміна” (“Прапор юності”), “Зоря”, у видавництві “Промінь”. 1971 року став членом Дніпропетровської обласної організації Спілки письменників України. З літературно-критичними статтями та рецензіями активно виступав на сторінках республіканських та союзних періодичних видань. (85 років від дня народження).
Література:

Широков (Шейнин) Семен Ефимович // Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель.– Днепропетровск, 1987.– С. 107-108.



10 вересня 1991 р. – у м. Дніпропетровську почала виходити газета “Наше місто”. Її засновником виступила Дніпропетровська міська рада.

Перший номер містив матеріали про позачергову сесію міськради та підняття над міськрадою жовто-блакитного прапора. Загальну увагу привернув фоторепортаж про закриття приміщення обласного комітету Компартії, біля якого мітингували представники інтелігенції з вимогою передати приміщення обласній науковій бібліотеці. Читачам була запропонована соціологічна анкета правової тематики. Вперше з’явилась рубрика: “Это было, было…” з оглядом публікацій катеринославських газет “Приднепровский край” та “Днепр”, що виходили напркінці XIX – початку XX століття. Її підготувала співробітниця обласного архіву Е.Шевченко. На останній сторінці читачі могли ознайомитися з великою статтею про маловідому ще широкому загалу Олену Блаватську.

Перший номер газети вийшов тиражем у 25 тисяч примірників і був розповсюджений безкоштовно. (15 років від дня виходу).
Література:

Нова міська газета // Наше місто.– 1991.– 10 верес.



12 вересня 1831 р. – у м. Катеринославі народилась Олена Петрівна Блаватська (уроджена Ган), засновниця Міжнародного теософічного товариства. (175 років від дня народження).
12 вересня 1831 року в затишному будиночку на тихій вулиці Катеринослава в сім’ї артилерійського офіцера П.О.Ган народилась дівчинка. Саме в цей час в будинку трапилась пожежа, яку пізніше стали вважати першим знаменням незвичайності дівчинки.

Та й усі жінки в цій родині були незвичайні. Мати Олени Петрівни – Олена Андріївна Ган була відомою в Росії письменницею. Її талант високо цінував В.Г.Бєлінський і називав ”російською Жорж Санд”. Бабуся Олена Петрівна Фадеева, уроджена княжна Долгорукова відзначалась виключною на ті часи вченістю; вона знала кілька іноземних мов, займалась ботанікою, мінералогією, листувалась з видатними вченими Європи. Молодша сестра О.Блаватської – В.Желіховська згодом стала відомою дитячою письменницею.

Що ж до самої О.П.Блаватської, то її ім’я давно вже стало в усьому світі синонімом найвищої мудрості і духовності. День її смерті понад сто років відзначається в світі під назвою Дня Білого Лотосу – символу божественної мудрості в індійській релігійній філософії.

О.П.Блаватська прожила незвичайне, бурхливе життя, початок якого пов’язаний з нашим містом. Зовсім юною вона вийшла заміж за літнього барона Блаватського, для того лише, щоб вирватись на волю. Майже 20 років подорожувала по всьому світові, об’їздила Європу, Азію, Північну Африку, обидві Америки, довгий час провела в Тібеті, де вивчала мудрість східних адептів. Людям стороннім здавалась авантюристкою, легковажною шукачкою пригод; в Європі її вважали шарлатанкою, в Індії англійський уряд встановив за нею нагляд як за російською шпигункою, навіть її рідним ці подорожі здавались безцільними блуканнями. А насправді ці роки для О.П.Блаватської були часом учнівства, напруженої роботи розуму і серця, вона вивчала релігію, філософію, культуру, історію, звичаї різних часів і народів. Працювала над розвитком своїх психічних та розумових здібностей.

Синтезом цієї багаторічної роботи стали її теософічні праці ”Викрита Ізіда”, ”Голос Безмовності”, ”Ключ до теософії”, ”Із печер і хащ Індостану”. І найголовніша - тритомна праця ”Таємна Доктрина”, над якою вона працювала до останнього подиху.

Крім того ця жінка стала засновницею Міжнародного Теософічного Товариства, яке мало за мету об’єднання усього людства у всесвітнє братство незалежно від національності, релігії, касти.

І сьогодні, через 120 років після створення, це Товариство живе і діє, продовжує поглиблювати і розвивати езотеричне вчення О.П.Блаватської, яке вона принесла в дар скептичному раціоналістичному Заходу від мудрого таємничого Сходу.
Література:

Блаватская Е.П. Евангельский эзотеризм.– Рига: «Виеда», 1991.– 31 с.

Блаватская Е.П. Заколдованная жизнь (рассказанная гусиным пером).– Днепропетровск, ДИАТО «Южная Пальмира», 1991.– 47 с.

Блаватская Е.П. Из пещер и дебрей Индостана.– К.: МП «Муза», 1991.– 279 с.: ил. (Из частных собраний).

Блаватская Е.П. Ночные видения / Пер. с англ.– М.: Российское Теософическое Общество, 1992.– 78 с.

Блаватская Е.П. Избранные статьи. 4.1./ Пер. с анг.– М.: Новый Акрополь, 1994.– 150 с.

Блаватская Е.П. Тайная доктрина. В 4-х т.– Донецк: Сталкер, 1997.

Блаватская Е.П. В поисках оккультизма.– М.: Сфера, 1996.– 443 с.

* * *

Елена Петровна Блаватская: Биограф, сведения. Соч. вышедшие в Англии: Репринт.– X.: Ред. изд. отд. облполиграфиздата, 1991.– 145 с.– (СПБ., 1911. Восточная серия).



Пазилова В.П. Современна ли «жрица Изиды?».– М.: Знание, 1991.– 64 с.– (Новое в жизни, науке, технике. Сер. Культура и религия, № 10).

Дмитриева Л. «Тайная доктрина» Елены Блаватской в некоторых понятиях и символах. В 3-х кн.– Магнитогорск: Амрита-Урал, 1992-1994.

Аливанцева О.В. Литературное наследие Е.П.Блаватской // Скарбниця ріднокраю: 36. матеріалів н.-п. конф.– Дніпропетровськ: ВПОП «Дніпро», 1993.– С.64-68.

14 вересня 1926 р. – у с. Кам’янці Апостолівського району народився Михайло Антонович Чхан, поет. Помер 1987 р. (80 років від дня народження).
Юність поета припала на початок Великої Вітчизняної війни, 1941 року він закінчив вісім класів і разом з односельцями евакуйовував колгоспну худобу і майно. З 1943 року служив в армії, був тяжко поранений. У 1947-му році після демобілізації закінчив десятирічку, а згодом Дніпропетровський металургійний інститут. Працював інженером-конструктором на заводі імені К.Лібкнехта, а з часом повернувся до інституту, працював старшим інженером на кафедрі печей.

Критика й читачі запримітили його одразу ж після виходу

першої книжки поезій “Не заходить сонце”. Він багато

друкувався у пресі, колективних збірниках.

У 1966 році вийшов другий, один з найзначніших

його збірників поезій “Грані”. 1966 року

Михайла Чхана прийняли до Спілки письменників,

він став відомим на Україні.

Михайло Чхан відноситься до когорти

письменників-шістдесятників, яких породила

хрущовська “відлига”. Саме на цей час припадає

пік активності Михайла Чхана – у видавництвах республіки виходять нові його збірники, в періодиці одна за одною з’являються нові публікації.

Одним із перших Михайло Чхан почав писати про репресованих і замучених у сталінських таборах. Разом з Віктором Коржем, Бориславом Карапишем та іншими письменниками Михайло Чхан об’їхав майже все Придніпров’я, зустрічався з різними людьми, виступав, читав вірші. Це продовжувалося недовго, після „відлиги” настав період ідеологічних чисток, писати можна було лише під керівництвом партійних наглядачів. Для Михайла Чхана настали роки якщо не забуття, то замовчування його творчості. Його перестали друкувати, очорнювали як „націоналіста”. За 1959-1976 роки Михайло Чхан видав вісім збірок поезій, за наступні – жодної аж до самої смерті

Помер Михайло Антонович Чхан 1987 року. Лише за часів незалежності, 1991 та 1992 років світ побачили ще дві книжки поета. На його батьківщині щороку у вересні відбуваються поетичні “Чханівські читання”.


Дорогою ціною
О тлінність титулів та позументна втіха!

Мундири, мантії стають ганчір’ям.

І тільки пісня, пісня вічно диха

Ранковим дзвоном, сумом надвечірнім.

Нема чинів у тебе – і нехай,

Викохуй пісню для людей, поете,

Заради пісні щирої знехай

Кар’єру осяйну та еполети!

З тобою вмруть кар’єра і вінки,

А пісня буде сходить над землею,

В сотнях сердець дзвенітиме віки,

Якщо заплатиш ти життям за неї.

Беззмінну вахту сам собі признач,

Пливи, з вітрами дикими цілуйся!..

Поет – це думки першовідкривач,

Він не бває на зворотнім курсі.

Розлюченим Негодам в очі плюй,

Штормуй і не згортай надій вітрила,

У сонних бухтах довго не штилюй,

Бо нерухомість лиш нудьгу відкриє.

І, ніби штурман, бортжурнал веди –

Оберігай од цвілі та води,

Глибини всі описуй та овічнюй.

І домандруєш хвилями туди,

Де мрії лет беруть параболічний.

Шукатимеш для себе тільки благ –

Згорять роки, немов метеорити:

Не континент, так хоч архіпелаг,

Хоя острівець повинен ти відкрити!
* * *

Я з онуком луками пройдусь,

Розповім про літепло толочине:

Найдивніш йому, що – дідусь –

Бути міг колись маленьким хлопчиком;

Що й мене пекла безрушня нудь,

Що вважав я час козою дійною…

Де ж йому – безжурному – збагнуть,

Що себе не уявляю дідом я;

Що надію-іграшку глядів,

Доки зілля – порохом на комині,

Що нема і не було дідів –

Є столітні хлопчики натомлені.
Михайло Чхан

Література:

Чхан М.А. Не заходить сонце: Поезії.– Дніпропетровськ, 1959.– 39с.

Чхан М. Грані : Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1966.– 99с.

Чхан М. Озонія: Зб. поезій.– К.: Рад. письменник, 1967.– 76с.

Чхан М. Ярило: Поезії.– К. : Рад. письменник, 1970.– 71с.

Чхан М. Куранти: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1973.– 79с.

Чхан М. Високе : Поезії.– К.: Рад. письменник, 1974.– 104с.

Чхан М. Титани.– К.: Рад. письменник, 1975.– 75с.

Чхан М.А. Землелюби: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1976.– 63с.

Чхан М. Легенди про козаків : Новели та вірші.– Дніпропетровськ, 1991.– 64с.

Чхан М. Зоря в піке: Поезії, поеми.– Дніпропетровськ : Січ, 1992.– 159с.

* * *


З любові і муки... / Ф.Білецький, М.Нечай, І.Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– 504с.

Фролова К. Поетичне слово над Дніпром [Про М.Чхана]— С.297-299.

Чемерис В. Поет ніколи не стає минулим — С.436-441.

Савченко В. “Де лишився прапора клапоть...” — с.441.443.

Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров’я : Есе.– Дніпропетровськ : Січ, 1999.– 64с.



Про Чхана М. – С.7-8.

15 вересня 1866 р.– відбулося урочисте відкриття Катеринославського губернського земського зібрання. (140 років від часу створення).

Впровадження земських установ в Катеринославській губернії
Появі земств у Російській імперії передувала довготривала підготовка до земської реформи 1864 р. Вона стала однією з ключових ліберальних реформ Олександра ІІ. Необхідність реорганізації адміністративно-господарського управління та соціального устрою держави, яка передбачалася земською реформою, була усвідомлена владою ще у другій половині 50-х рр. ХІХ ст., а прискоренню цього процесу сприяли зміни, які відбулися у соціальній структурі суспільства після скасування кріпосного права. За словами офіційної історичної записки, складеної урядом, “думка про необхідність перебудови місцевого суспільного господарського управління виникла при накресленні у кінці 50-х років положень про звільнення селян від кріпосної залежності” [6, с.193].

25 березня 1859 р. на найвищому рівні була створена особлива комісія, на яку покладалося завдання скласти проект реорганізації губернських установ. Очолив комісію товариш (тобто, заступник) міністра внутрішніх справ М.О.Мілютін, якого у квітні 1861 року змінив міністр внутрішніх справ П.А.Валуєв. 15 березня 1862 р. валуєвська комісія подала на розгляд Ради міністрів “Короткий нарис положення про земські установи”. Згідно з ним новим земським установам передавались лише справи з народного продовольства та громадського піклування в губернії. Народна освіта, охорона здоров’я й утримання пошти – те, чого найбільше домагались землевласники у своїх клопотаннях, залишались поза увагою земств. Лише під тиском громадської думки і зростанням соціальної напруженості валуєвська комісія у наступні два роки роботи внесла деякі зміни до свого проекту.

З липня по грудень 1863 р. виправлений і доповнений на засіданнях Державної ради проект був поданий на підпис Олександру ІІ. Першого січня 1864 р. цар, “визнавши за благо закликати до найближчої участі в завідуванні справами, що стосуються господарських вигод та потреб кожної губернії і кожного повіту, місцеве їх населення”, підписав “Положення про губернські та повітові земські установи” (далі Положення), за яким у 33-х губерніях Російської імперії, у тому числі і у лівобережних та південних губерніях України, утворювались установи місцевого самоврядування – земства [3, с.1].

Згідно з “Положенням” земства отримували право розпоряджатися господарськими справами. “Положення” чітко визначало ті питання господарського життя губернії, які земства мали право вирішувати самостійно. До них відносились “заходи із забезпечення народного продовольства, завідування земськими благодійними закладами, турбота про розвиток місцевої торгівлі та промисловості, участь у розвитку народної освіти, піклування про здоров’я і тюрми, розкладка державних грошових податків, призначення, розкладка, збирання і витрата місцевих зборів” та інше [3, с.2].

Перші земства в українських губерніях з’явились у 1865 р. З квітня 1865 р. земства почали функціонувати у Херсонській губернії, з вересня – у Полтавській і Чернігівській, а з жовтня – у Харківській губерніях. У жовні 1866 р. відкрилося Таврійське земське зібрання.

Наприкінці квітня 1865 р. на ім’я Катеринославського губернатора В.Д.Дуніна-Борковського надійшло відношення з Міністерства внутрішніх справ із пропозицією “вжити заходи до введення затвердженого 1 січня минулого року Положення про губернські та повітові земські установи” [5, арк.1 зв.]. Губернатор, який давно вже чекав наказу про введення земств, відразу ж узявся за його виконання. 15 травня 1865 р. був відкритий Катеринославський тимчасовий губернський комітет, про що В.Д.Дунін-Борковський повідомляв у доповідній записці на ім’я міністра внутрішніх справ П.А.Валуєва: “На виконання пропозиції Вашого Високопревосходительства від 20 минулого квітня маю честь доповісти, що 15 цього травня, мною відкритий тимчасовий губернський комітет, заснований для місцевих розпоряджень по введенню в дію “Положення”” [5, арк.3].

Перше засідання Катеринославського тимчасового губернського комітету (далі Комітет) відбулося 15 травня 1865 р. На ньому губернатор ознайомив членів комітету з розпорядженням міністра внутрішніх справ і накреслив порядок роботи з введення в дію “Положення”. В усіх повітах губернії повинні бути створені Повітові тимчасові комісії (далі ПТК), до складу яких включалися всі повітові предводителі дворянства (на правах голів цих комісій), повітові справники та міські голови, по одному представнику від мирових з’їздів та губернської палати державного майна. ПТК відразу після відкриття були зобов’язані узятися до складання списків виборців гласних і кандидатів у земські зібрання та відомостей про сільські товариства. Ці списки і відомості треба було довести до загального відома жителів повітів. Завдання, покладені на ПТК, передбачалося виконати у місячний термін. Губернатор розпорядився запросити всіх землевласників та володарів нерухомого майна в містах до участі у виборчих з’їздах у своїх повітах “через надрукування в “Екатеринославских губернских ведомостях”, “Северной почте”, “Санкт-Петербургских” та “Московских губернских ведомостях”” [5, арк.5].

Протягом травня і червня 1865 р. ПТК були відкриті в усіх повітах Катеринославської губернії. Відразу після відкриття комісії зайнялись складанням списків виборців, відомостей про сільські товариства, а також визначенням термінів проведення попередніх з’їздів для виборців усіх трьох станів, які були визначені “Положенням”. Згідно з ним гласні поділялися на три категорії. До першої відносилися повітові землевласники, до другої – міські виборці, до третьої – виборці сільських виборчих з’їздів [3, с.6].

До листопада 1865 року Комітет отримав від ПТК всю необхідну інформацію, згідно з якою попередні виборчі з’їзди мали відбутися в усіх повітах губернії протягом листопада-грудня 1865, а в деяких повітах – у січні 1866 року [5, арк.66]. Після проведення виборчих з’їздів ПТК склали списки обраних до повітових земських зібрань і подали їх на затвердження до Комітету. Перевіривши подані списки, Комітет визначав дату відкриття земського зібрання по кожному повіту, а після отримання згоди з боку міністра внутрішніх справ губернатор дозволяв повітовим предводителям дворянства відкривати земські зібрання. 22 лютого 1866 р. відкрились земства у Катеринославському, Верхньодніпровському, Новомосковському і Павлоградському повітах, а через півтора місяці (5 квітня) – в Олександрівському, Бахмутському, Слав’яносербському і Ростовському повітах земські зібрання.

На губернаторів був покладений обов’язок забезпечити спокійний і законний порядок проведення земських зібрань. Вони кожного тижня повинні були надсилати доповідні записки на ім’я міністра внутрішніх справ, щоб тримати його у курсі подій, які відбувалися після відкриття земських установ.

У доповідній записці від 28 лютого 1866 р. Катеринославський губернатор В.Д.Дунін-Борковський повідомляв: “Повітові земські зібрання у Катеринославському, Верхньодніпровському, Новомосковському і Павлоградському повітах відкриті 22 числа. Заняття у місцевих зібраннях проводяться спокійно, головним предметом обговорення було заснування Земського банку” [4, арк.43]. В подальшому губернатор регулярно надсилав до столиці повідомлення, в яких описував події, що заслуговували на увагу міністра, часто подавав характеристики окремих найбільш активних представників повітового і губернського земств.

Катеринославське губернське земське зібрання відкрилось на 7 місяців пізніше ніж повітові земства. Це було пов’язане з тим, що на повітових земських зібраннях гласні мали обрати губернських гласних. Всі повітові земські зібрання Катеринославської губернії відбулись вчасно і спокійно, на них були обрані губернські гласні, які представляли повіти у губернському земському зібранні. Після отримання від всіх повітових зібрань виборчих списків гласних, катеринославський губернатор В.Д.Дунін-Борковський офіційно просив у міністра внутрішніх справ дозволу на відкриття першого губернського земського зібрання: “Маю честь прохати Вашого дозволу на відкриття Катеринославського губернського земського зібрання 5 числа липня місяця. Час цей співпадає із закінченням у Катеринославі Петропавлівського ярмарку, на який з’їжджається багато землеробів тутешньої губернії і тому визнається зручним для відкриття губернського земського зібрання” [5, арк.94 зв.]. Однак 5 липня губернське зібрання так і не відкрилось через те, що у червні-липні 1866 р. Катеринослав охопила епідемія холери. Через карантин гласні не могли прибути до губернського центру, а після спаду епідемії гласні теж не могли у повному складі зібратись на засідання, бо саме тоді (серпень) почались жнива – більшість з гласних були на полях. “Визнається через ці причини, – писав катеринославський губернатор міністру внутрішніх справ, – найзручнішим відкрити губернське земське зібрання 15 числа майбутнього вересня” [5, арк.105 зв.].

15 вересня 1866 р. в урочистій обстановці після святкового молебню губернатор В.Д.Дунін-Борковський відкрив перше засідання Катеринославського губернського земського зібрання. Тоді “вперше помісні люди, землевласники і землероби отримали право загального, спільного обговорення і вирішення місцевих вигод і потреб” [1, с.3].

Катеринославському губернському земству, діяльність якого почалась у вересні 1866 р., треба було вирішити багато проблем, які нагромадилися за минулі десятиліття. Спадщина, залишена губернською владою земствам, була невелика. “Від дореформеного управління, – писав один з дослідників діяльності земств В.Осипов, – одержано небагатий спадок. Полягав він у напівзруйнованих шляхах, по яким можна було проїхати лише в добру, суху погоду; у декількох лікарнях, що були лише в містах, у невеликій кількості персоналу і в декількох десятках шкіл” [2, с.13]. Новообраним губернським земським гласним фактично з нуля доводилось піднімати справу впровадження початкової і спеціальної освіти в губернії, налагоджувати систему охорони здоров’я, створювати мережу сільських ощадно-позичкових товариств, впорядковувати систему шляхів сполучень і народного продовольства. Серед тих, хто поклав багато сил на вирішення цих проблем були П.О. і О.О.Карпови, О.М.Короленко, М.О.Корф, М.М.Ланшин, В.К.Луцький, М.І.Малама, П.М.Міклашевський, Г.П.Алексєєв, А.П.Письменний, О.М.Поль, С.С.Потоцький, П.О.Янченко та багато інших.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка