Барбара космовська буба: мертвий сезон мартенси на пенсії



Сторінка11/11
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1.76 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

ТРОЯНДА ЗАМІСТЬ КОРОПА


Біла скатертина сяяла. Буба оглянула ошатно накритий стіл і подумала про магію зеленого деревця, на яке нетерпляче чекають упродовж року. Їй стало трохи шкода, що невдовзі всі знову очікуватимуть наступного свят-вечора, а цей піде в небуття разом з водою в раковині, де митимуть посуд, розіллється плямою борщу по скатертині, зібгається з обгортковим папером, здертим з подарунків. Десь подінуться стишені голоси й затихнуть колядки, які зараз нагадують скарбничку святкового настрою. Усе повернеться на круги своя, хоча Буба давно переконалася, що в них удома все не як у людей. Воно й добре, і водночас погано, — думала дівчина, ніжно дивлячись на рідних, які розставляли на столі нові полумиски з різною смакотою. — 3 одного боку, ми буваємо непередбачуваними й егоїстичними, з іншого — уміємо в скрутну хвилину знайти в собі стільки любові до близької особи, якщо вона її потребує… Тато, ніби прочитавши Бубині думки, обійняв маму й навіть спробував затанцювати з нею під колядку про пастирів, котрі прибули з Вифлеєму. — Ксьондз Корек би цього не схвалив! — прошепотіла мама, але зробила пірует, закохано дивлячись на чоловіка. Над дідусем вочевидь теж чував якийсь таємничий добрий янгол, бо старенький не вередував під час приготувань і не нагадував батькам, як завжди, що на столі за традицією повинна стояти карафка з горобинівкою. — А чому ти жодного разу не згадав про горобинівку? — поцікавилася мама. — Хіба ж я міг, Марисю, псувати такий чудовий час власними забаганками? — відповів дід із чарівною посмішкою. — Павле, батько захворів! — занепокоїлася мама, відчиняючи шафку з тонометром. — Я чудово себе почуваю! — Важливо не те, як ти себе почуваєш, а те, що я чую. А я чітко чую, що ти занедужав. — Бо не хочу випити? — А чому ти не хочеш випити? — Бубин тато недовірливо придивився до тестя. — Що трапилося? — Павел спеціально купив тобі горобинівку, а ти тепер капризуєш! — набурмосилася мама. — Якщо ви так наполягаєте, що ж, я вип’ю, — здався дідусь із щасливою посмішкою. — 3 любові до вас навіть закурю якусь невеличку сигару, — додав він, уражений своєю великодушністю. — Доведеться тобі почекати на святого Миколая, — озвалася Буба. — Тільки не кажи, доню, що ти купувала сигари! Зрештою, тобі однаково ніхто б не продав, бо дітям не можна… — У мене є дорослі друзі, — відказала Буба. — Клеменс виявився настільки люб’язним… — Не хочу про нього навіть чути! Добре, що ти мені нагадала! — мама з розмаху гепнулась на диван, аж кілька вареників випали з полумиска якраз під ніс Добавки. — Пані Юрковська, ця наша сусідка, знаєш? — Знаю, та, що оселилася в костелі. — Ага, саме вона, — притакнула мама. — Бубо, не можна кепкувати із сусідів! — Я й не кепкую, це правда, — запевнила донька. — Ну, то вона мені вчора сказала, що ти роздягалася перед якимсь волоцюгою! Пані Юрковська обурилася, бо вже колись бачила тебе з ним. «Пані Марисю, — заговорила вона голосом сусідки, — я нічого поганого не хочу сказати… але ваша доця, яжбознающоцегарнадитина, і мені шкода, щоб вона зналася з такими бомжами. Ну, а взимку оголюватися, це вже взагалі…». Буба вибухнула реготом, так схоже мама пародіювала сусідку. — До нас що, пані Юрковська прийшла? Помолитися разом? — засміявся й собі тато. — Браво, Марисю! — приєднався до них дідусь. — Якби не отой Прот, ти могла б зіграти у власному фільмі! — Послухайте, але я серйозно, — мама зашарілася від компліментів. — Щоб мені така собі Юрковська на щось натякала! — Здається, я знаю, що вона мала на увазі! — Буба глянула на маму сяючими очима. — Я показувала панові Клеменсу намисто, яке він мені подарував на Різдво. — Не можна брати подарунків від чужих. — Цей Клеменс зовсім не чужий, Марисю, — заступився за Бубиного знайомого тато. — Це він приніс нам цю чудову ялинку і вже другий місяць, як чистить від снігу мою машину! А якось я з ним побалакав, виявилося, що він дуже цікавий! Вірите, пан Клеменс дивиться мою передачу? Каже, що крамниць не любить, але ця йому подобається. Навіть сказав, щоб більше показували мене, а менше асистенток, які демонструють товари… — А син Юрковської, якщо вже про неї мова, — додала мама, — має бінокля, і підглядає за сусідами з будинку по той бік вулиці. Пані Пенцикова мені казала. — Ну, сама бачиш, мамо, у кого тут проблеми, — закінчила цю тему Буба. Олька з Робертом виглядали, наче пара нав’ючених верблюдів, які нарешті дісталися оази. — Тобі не можна стільки носити, — зауважила мама. — Нічого зі мною не станеться! — Олька виглядала щасливою. — Після того, що мені сказали, я можу вас усіх носити на руках. — Мене не чіпай! — застеріг дідусь. — Почекай з розповіддю, — попросила Буба. — Цього свят-вечора кожен з нас повинен сказати, що його найдужче втішило, а що засмутило… — Хто це придумав? — Олька нашвидку поправила макіяж. — Я, — гордо зізналася Буба. — Як це, у нас немає коропа на свято? — здивувався тато, обшукавши холодильник. — Це теж моя ідея, — тихенько зізналася Буба, — щоб цього року дарувати коропові життя… — Зате завжди можна, Павле, запросити пані Коропову знизу, — запропонував дід. — Живих коропів Буба любить… Коли вже всі поділилися облаткою й сіли до столу, розчервонівшись від емоцій, обіймів і взаємних побажань, настала хвилина урочистої тиші, яку порушив Францішек. — Бубо, я напісяв! — Мій килим! — перелякалася мама, але махнула рукою. — Подумаєш, килим! Зате в мого онука гарна вимова, правда? Всі охоче погодилися, а тоді настав час розповідей. — Мене найдужче засмутило те, що ми з Оленькою не могли порозумітися, — почав Роберт. — А найбільша радість, звісно, наша друга дитина. І те, що ми знову щасливі. — А я лише додам до цього, що вчора підписала контракт, — таємничо зізналася Олька. — Тобі не варто зараз працювати… — заперечила мама, але Олька зупинила її. — Контракт на участь в передачі… «Щаслива вагітність»! — Клас! — зрадів тато. — І я про це дізнаюся останнім? — Так, бо це передача на твоєму каналі, а я хотіла домогтися чогось сама, — пояснила дочка, вислуховуючи поздоровлення. — А ти, можна сказати, у сорочці народилася! — промурмотів дідусь. — Мало того, що будеш під наглядом найкращих лікарів і тебе годуватимуть коштом нашої бідної вітчизни, то ще й уся Польща носитиметься із твоєю вагітністю й ставитиметься до тебе, як до національного надбання! — Запишу на відео всі серії! — раділа мама. — А колись мій онучок дивитиметься фільм, де він зіграв головну роль. — За умови, що Протек не буде до цього причетним! — нагадав тато. — До того ж, Олі непогано заплатять! — докинув Роберт. — Не забувай, що це й завдяки тобі, — підморгнув йому дід Генрик. — Якби не ти, кого б цікавив Ольчин живіт? — Мене він завжди цікавить, — несміливо зізнався Роберт, який нагадував закоханого голубка. Дідусь довго вагався. — Тату, та кажи вже! — нетерпеливилася мама. — Адже успіхів і нещасть у тебе було не так уже й багато! — Я хочу сказати дещо важливе, тому й думаю, як краще це зробити, — спокійно пояснив дідусь. — Почну від поразок. Бубо, — звернувся він до онуки, — мушу тебе перепросити, бо я виявився жахливим студентом. Пропустив стільки лекцій, що потім уже посоромився ходити до університету. — Ти невиправний! — стенула плечима мама. — Якщо тебе не виганяють, то ти сам перестаєш відвідувати заняття! — У цьому семестрі обіцяю виправитися, — запевнив дід, переводячи погляд на Бубиного тата. — А якщо йдеться про важливі й приємні події, то… я знайшов друга… — Мабуть, такого самого, як ти! — усміхнулася мама. — Марисю, не перебивай тата! — заступився за тестя зять. — Я переконаний, що це людина приємна… розумна… розсудлива… — Стільки хорошого навіть про тебе, Павелку, не скажеш, — мама поплескала чоловіка по коліні. — Маєш рацію, Павле, — погодився дід. — Це людина, яку я пізнав, так би мовити, зовсім з іншого боку. І мені це дуже сподобалося… — Тоді я теж скажу, — почав тато, — що й мені пощастило зустріти дуже… оригінального й гідного довіри джентльмена… І наша дружба, яка, зрозуміло, продовжується, для мене дуже важлива. — Але чому жоден з вас не запросив друга додому? — здивувалася мама, а Буба зацікавлено глянула на тата й дідуся. — Бо це виявилося непотрібним… — почав було дідусь Генрик. — Оскільки ми й так щодня зустрічаємося вдома, — закінчив тато. — Нічого не втямила, — похитала головою мама. — Я теж, — Олька глянула на Роберта, який також, здавалося, нічого не розумів. — Найважливіше, що ми розуміємо, про що йдеться, — підсумував тато. Бубу не довелося довго просити. — Якщо згадати неприємності, то… Ви ж знаєте. Мені було прикро, коли Мілош почав зустрічатися з Ребеккою. Зате здійснилася моя інша мрія. Я виграла в бридж! — Е-е-е, — Олька виглядала розчарованою. — Ти однаково завжди виграєш в карти. — Це дещо інше, — примружилася Буба. — Ціною виграшу була людська гідність. Право на власний костюм і звичайні щоденні радощі. До того ж, я перемогла Сталіна… — Ти заслужила на орден, — зворушився дідусь. — І скажу вам, що ніколи не думала, скільки всього може трапитися під час мертвого сезону… — Що ж, тепер моя черга, — мама поклала виделку й глянула на рідних. — Фільму не буде, але я анітрохи не шкодую. У мене однаково купа роботи, а онуки не чекатимуть на бабцю вічно. Так-так! — засміялася вона, помітивши здивування на обличчях присутніх. — Я поступово починаю відчувати себе бабусею. Може, у цій ролі я буду краща, ніж мама? — вона явно шукала підтримки від доньок, які негайно відреагували. — Ти чудова мама! — палко вигукнула Буба. — Найкраща на світі, — додала Олька. — І я теж так уважаю, — озвався Роберт, за що дружина нагородила його ніжним поцілунком. — А чому ти раділа, Марисю? — допитувався дід. — Тому, що нарешті розсталася із Протеком, — підказав тато. — Чому раділа? Гляньте на себе. Ви моя радість. Здорові, щасливі й поруч зі мною… Диск із колядками, здавалося, втрачав сили від утоми, але ревно супроводжував шелестіння паперу, який зривали, розпаковуючи подарунки. Найбільше запитань викликав скромний конверт, підписаний нерівним дідусевим почерком: «Для Марисі й Павла». — Мабуть, це татові рахунки, які треба сплатити, — пожартувала мама, але зазирнула досередини. — Що це таке, Павле? Батько надяг окуляри, проте папірці продовжували залишатися для нього таємницею. Нарешті він витягнув з конверта туристичний каталог, який обіцяв неймовірні подорожі й рай на землі. — Ого, тату, як ти нас втішив. Певне, це безкоштовний каталог з якогось туристичного бюро? Дідусь мовчав, попихкуючи дорогою сигарою. Чарочка з горобинівкою стояла тут-таки, і Буба дійшла висновку, що хто-хто, а дідусь Генрик уже потрапив до свого земного раю. Роберт глянув на дивний вміст конверта й пояснив усім, що це документи для мандрівки до Греції. — І авіаквитки, і готель, і взагалі все оплачено… — перераховував він здивовано. — Таточку! — мама ніжно обняла дідуся. — Батьку! — Бубин тато стояв зворушений і трохи недовірливо дивився на тестя. — Я подумав, що нам із Бубою не зашкодить трохи спокою, — дідусь випустив кільце диму, яке повисло над ним, наче німб. — Але звідки ти взяв гроші? — мама ніяк не могла повірити в диво. — З лотереї й ще виграш був у пакетику з — «Борщиком». — «Гарячої кружки»? — Атож, моєї улюбленої. Трошки виграв у миттєву лотерею, решта була в «Борщику». Бо вони зараз проводять таку акцію, і мені пощастило купити «Гарячу кружку» із грошиками. — Обіцяю, що завжди купуватиму тобі цей жахливий борщик! — пообіцяла мама. — Спасибі, мені поки вистачить горобинівки й різдвяного борщу, — дідусь погладив вуса. — А коли поїдете, то матиму ще й святий спокій! Буба не прислухалася до родинних розмов. Вона тримала в руках гарненьку скляну вазочку й вітальну картку. — Бубо, що це? — Олька першою помітила зворушення сестри. — Покажи, онучко, свій подарунок, — попросив дідусь. — Гляньте, — якимсь дивним тремтячим голосом озвалася Буба. — У цій вазочці лежить яєчко лежня… Це доказ того, що він живе в Котанському гаю. Можна сказати, справжній скарб… — Дайте відгадаю, від кого це, — посміхнувся дід Генрик. — Лежень… лежень… — замислився тато. — Але ж це надзвичайно рідкісний птах! — Яйце? Але ж, здається, це не те свято! — зауважила мама. — Більш доречно було б на Великдень… — Не обов’язково! — Буба обережно поставила вазочку. — Скажу вам лише, що для Мілоша ця начебто дрібничка важливіша від усіх Ребекк на світі. — Але напевне не від тебе, доню, — здогадався тато, і Буба не знала, як приховати рум’янець, який раптом спалахнув на її щоках, нагадуючи пурпурове небо, котре віщує морозяну ніч… Ні! Швидше, червону троянду, яка розквітла просто в Бубиному серці.

Про автора

Барбара Космовська (1958) — відома польська письменниця. Авторка багатьох романів, у тому числі й для молоді, що користуються великою популярністю: «Буба» (2002, відтоді перевидавалася 5 разів); «Буба: мертвий сезон» (2007); «Позолочена рибка» (2007) — «Книга Року» польської філії International Board on Books for Young People та перша премія на Літературному конкурсі ім. Астрід Ліндгрен; «Пушка» (2008), «Samotni.pl» (2011). Це книжки, які варто читати всією родиною. Українською мовою видано «Бубу» (Урбіно, 2010).  



1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка