Аналіз готовності випускників шкіл для дітей з глибокими порушеннями зору до зовнішнього незалежного оцінювання знань



Сторінка8/12
Дата конвертації05.05.2016
Розмір1.02 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

2.3. Оцінки батьками використання

дітьми з вадами технічних засобів навчання.


Нами також було розроблено анкету «Оцінка батьками використання дітьми з вадами зору книг шрифтом Брайля або збільшеним шрифтом, наочних посібників та комп’ютерів». В опитуванні взяли участь 129 осіб - 78 батьків старшокласників шкіл для сліпих та 51 батько (мати) старшокласників шкіл для слабозорих.

Анкета мала на меті встановити, чи відрізняються оцінки доступності інформації з боку учнів та їх батьків. Ми виходили з того, що, з одного боку, батьки судять про ситуацію у школі здебільшого з розповідей дітей, з іншого боку, батьки можуть більш об’єктивно оцінити стан справ з доступом до комп’ютера та Інтернету у себе вдома.

Всього анкета налічує 18 запитань, з яких 7 має установчий характер (прізвище, ім’я та по батькові опитуваного, його вік та освіта, вік, стать, школа та клас дитини).

Восьме запитання дублювало аналогічне запитання з анкети для самих старшокласників: чи користується Ваша дитина літературою, надрукованою шрифтом Брайля або збільшеним шрифтом?

На нього ми отримали 71 позитивну відповідь та 58 негативних. Таким чином, частка позитивних відповідей склала 55 відсотків.

Щодо учнів шкіл для сліпих ці показники становлять: опитаних - 78, позитивних відповідей - 56, негативних - 22, частка позитивних - 72 відсотки. Щодо шкіл для слабозорих ситуація така: опитаних - 51, позитивних відповідей - 15, негативних - 36, частка позитивних - 30 відсотків.

Таким чином,, в цілому, тенденції в оцінках співпадають з аналогічними тенденціями, виявленими при анкетуванні самих дітей. Приблизно половина всіх учнів не користується ні літературою шрифтом Брайля, ні літературою збільшеним шрифтом. При цьому, якщо у школах для сліпих таких учнів близько чверті, то у школах для слабозорих - приблизно три чверті.

Ситуація є однаково неприродною, адже не можна вважати нормальним, що учні шкіл для слабозорих перенапружують свій зір, користуючись звичайними книжками, і що учні шкіл для сліпих не читають книжок шрифтом Брайля. Власне, відповідаючи на наступне запитання, батьки самі трохи прояснили ситуацію.

Запитання виглядало так: як Ви оцінюєте рівень забезпеченості Вашої дитини цією літературою?

Батьки дітей зі шкіл для сліпих дали такі відповіді: відсутня - 5, погана - 12, задовільна - 31, добра - 19, цілком достатня - 10. Отже, частка негативних оцінок становить 22 відсотки (17 з 77 оцінок).

Відзначимо, що аналогічний показник при опитуванні вчителів сягнув 72 відсотків, проте там ми аналізували не загальну відсутність такої літератури, а забезпеченість нею за трьома категоріями та у розрізі окремих дисциплін. Крім того, безумовно, цілком покладатися на оцінки батьків у такому суто фаховому питанні навряд чи доцільно.

Зауважимо також, що цей показник в анкеті батьків дуже близький до показника частки дітей, що не користуються такою літературою, хоча, як на наш погляд, навіть при поганій забезпеченості (15 відсотків оцінок) діти повинні були б нею користуватися.

На це ж запитання про забезпеченість літературою шрифтом Брайля або збільшеним шрифтом батьки учнів шкіл для слабозорих дали такі відповіді: відсутня - 15, погана - 20, задовільна - 9, добра - 3, цілком достатня - 4. Тут ми маємо частку негативних оцінок, що сягає 70 відсотків (35 з 51 оцінки).

Цей показник досить близький до аналогічного стосовно користування літературою і відповідного показника з анкети вчителів. Безумовно, стан справ виявляється вкрай незадовільним.

Таким чином, порівнюючи відповіді на восьме та дев’яте запитання анкети, можна зробити висновок, що, на думку батьків, діти не користуються літературою у адаптованих форматах не тому, що уникають цього, а саме через її відсутність або через погану забезпеченість нею.

Два наступні запитання так само варто розглядати у парі. Перше з них було таким: як часто Ваша дитина користується наочними посібниками? Друге виглядало так: як Ви оцінюєте рівень забезпеченості Вашої дитини цими посібниками?

На перше з них ми отримали 128 відповідей від батьків учнів шкіл для сліпих та слабозорих. 31 респондент відповів «Часто», 61 - «Іноді», 36 - «Зрідка». Стосовно наочних посібників, як вже зазначалося, позитивною оцінкою можна вважати тільки «Часто». Отже, частка таких оцінок склала всього 24 відсотки.

Щодо забезпеченості наочними посібниками, були дані такі оцінки: Відсутня - 8 разів, погана - 24 рази, задовільна - 52 рази, добра - 27 разів, цілком достатня - 18 разів. Таким чином, частка негативних відповідей становить 25 відсотків.

Тут виникає суперечність з відповідями на попереднє запитання, звідки випливало, що три чверті батьків дали негативні оцінки частоті використання наочних посібників. Можна запропонувати таке пояснення: коли батьки оцінюють частоту використання наочних посібників, то дізнаються про неї переважно від своїх дітей, а ось про рівень забезпеченості їм краще довідатися у педагогів, з якими, очевидно, не завжди є достатньо тісний обмін думками через типову віддаленість інтернатів від місць проживання батьків вихованців цих закладів.

Таким чином, на більшу довіру заслуговують відповіді на десяте запитання, де вони добре корелюються з аналогічними відповідями анкет вчителів та учнів. Водночас, якщо наші припущення щодо причин розбіжностей у відповідях на ці запитання є вірними, необхідно вишукувати більш тісні форми співпраці вчителів шкіл-інтернатів та батьків.

Наступним пунктом анкети був такий: чи часто, на Вашу думку, користується Ваша дитина у школі комп’ютером та спеціальним програмним забезпеченням?

Тут ми отримали 121 відповідь. Лише 25 респондентів вибрали варіант відповіді «Часто», 56 зупинилися на оцінці «Іноді», 40 - на оцінці «Зрідка». Отже, частка найбільш оптимістичних оцінок ледь переповзла через 20-відсоткову позначку.

Ці дані є дещо несподіваними, оскільки на аналогічне запитання варіант «Часто» обрали близько 40 відсотків учнів. Відповіді учнів, в цілому, співпадають з рівнем забезпеченості комп’ютерами, встановленим анкетою вчителів. Отже, батьки виявилися у своєрідній меншості. Тому зробимо висновок, що вони недостатньо поінформовані у цьому питанні, і не будемо аж надто низько оцінювати частоту користування комп’ютерами та спеціальним програмним забезпеченням старшокласниками шкіл для сліпих і слабозорих. Хоча, з іншого боку, 40 відсотків позитивних оцінок також не є таким собі захмарним досягненням.

Тринадцятим та чотирнадцятим були такі запитання: чи має, на Вашу думку, Ваша дитина вільний доступ у школі до комп’ютера?; чи має, на Вашу думку, Ваша дитина вільний доступ у школі до наочних посібників?

На перше з цих запитань нами отримано 128 відповідей, а саме: так - 75, ні - 43, не можу відповісти - 10. Таким чином, частка позитивних відповідей майже досягла 60 відсотків. Тут оцінки учнів та батьків повністю співпадають. Повторимо свою думку, що це свідчить не стільки про рівень забезпеченості комп’ютерами, скільки про режим доступу до них.

На запитання щодо вільного доступу до наочних посібників 125 опитаних дали такі відповіді: так - 93, ні - 17, не можу відповісти - 15. Тут частка позитивних відповідей дуже висока - 75 відсотків. Отже, режим зберігання наочних посібників, очевидно, є не таким жорстким, як у дорогої комп’ютерної техніки.

Звернемо увагу на те, що близько 10 відсотків батьків не могли визначитися з відповіддю. Виникає питання, чи взагалі достатньо поінформованими є батьки щодо умов навчання їх дітей в інтернатах і чи все робиться для такого інформування.

Наступний пункт анкети був, в якійсь мірі, для нас вирішальним. У ньому запитувалося: чи має Ваша дитина доступ до комп’ютера вдома?

Зі 128 опитаних позитивну відповідь дали 79 чоловік, а негативну - 49. Інакше кажучи, доступ до комп’ютерів вдома мають понад 60 відсотків старшокласників шкіл для сліпих та слабозорих.

Ці дані цілком співпадають з відповідями самих дітей. Хоча, як ми вже зазначали, реальний доступ до інформації визначається не тільки наявністю комп’ютера, а й відповідними допоміжними засобами.

Слід підкреслити, що, в цілому, батьки усвідомлюють величезне значення комп’ютерної техніки для здобуття їхніми дітьми якісної освіти. Вони не мають при купівлі цих комп’ютерів жодної державної підтримки, часто самі є незаможними людьми, але йдуть на відчутні жертви заради майбутнього своїх дітей. І ця тенденція ще раз свідчить, що сім’я у підготовці дітей до вступу до ВНЗ відіграє все більшу роль навіть тоді, коли дитина навчається в закладі інтернатного типу.

У двох наступних запитаннях ми хотіли дізнатися про таке: чи має Ваша дитина доступ до Інтернету в школі?; чи має Ваша дитина доступ до Інтернету вдома?

Щодо першого запитання, ми отримали 126 відповідей, у тому числі: так - 72, ні - 43, не можу відповісти - 11. Частка позитивних відповідей дорівнює 57 відсоткам.

Цей показник непогано корелюється з оцінками, даними вчителями: там відсутність доступу до Інтернету фіксувалася у 45 відсотках відповідей.

У відповідях на друге запитання взяли участь 127 чоловік, з яких 62, або 49 відсотків, повідомили про наявність доступу до Інтернету вдома. Отже, ситуація в школі виглядає дещо краще - 57 відсотків проти 49. Зрозуміло також, що рівень доступу до Інтернету об’єктивно є трохи нижчим, ніж доступ до комп’ютерів як таких (з розвитком мобільного Інтернету ситуація, звісно, змінюється). І тому віддамо належне сім’ям, вже майже половина яких, маючи у своєму складі дітей з вадами зору, робить для них доступним це джерело інформації.

В останньому запитанні анкети ми поцікавилися: чи повинна, на Вашу Думку, держава забезпечувати інвалідів по зору комп’ютерною технікою?

111 респондентів відповіли ствердно, 7 - заперечно, 11 - не визначилися. Отже, частка ствердних відповідей ледь не досягла 90 відсотків.

Звичайно, наше запитання носило дещо провокаційний характер, адже важко було очікувати, що хтось відмовиться від перспективи отримання державної допомоги на придбання комп’ютера для своєї дитини. Проте, на нашу думку, сенс у такому запитанні все ж таки був.

Ми вважали за доцільне донести до батьків ту думку, що така державна допомога є цілком природною (про це свідчить практика багатьох країн). Сьогодні говорять навіть про повне забезпечення учнів середніх шкіл нетбуками (спрощеними моделями портативних комп’ютерів), і якщо ця ідея має право на існування, то тим в більшій мірі слід вимагати першочергового забезпечення комп’ютерами дітей з вадами зору. Якщо це усвідомлять батьки, якщо це усвідомить суспільство, то усвідомить це і держава, і тоді таке забезпечення буде визнано суспільною потребою.

Підбиваючи підсумки анкетування батьків, зазначимо, що комп’ютеризація життя і навчання дітей з вадами зору сьогодні виступає єдиною позитивною тенденцією, яка дає надію на краще. Однак і зараз рівень її не такий вже й високий (десь близько 60 відсотків). Значно гіршим є забезпечення допоміжною інформаційною технікою, призначеною для людей з вадами зору. Так само гостро стоять проблеми забезпечення літературою шрифтом Брайля та збільшеним шрифтом, а також навчальними наочними посібниками. Тут потреби задовольняються менше, ніж на одну третину. І ці висновки Майже завжди співпадають, коли ми анкетуємо чи то вчителів, чи то учнів, чи то їх батьків.


1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка