Анаеробна інфекція. Гостра специфічна хірургічна інфекція. Правець. Етіологія, патогенез, клінічні прояви, принципи лікування та профілактики. Сибірка. Етіологія, патогенез, клінічні прояви шкірної форми (карбункул), принципи л



Скачати 28.58 Kb.
Дата конвертації01.06.2020
Розмір28.58 Kb.
ТипРеферат
Реферат

на тему: «Анаеробна інфекція. Гостра специфічна хірургічна інфекція. Правець. Етіологія, патогенез, клінічні прояви, принципи лікування та профілактики. Сибірка. Етіологія, патогенез, клінічні прояви шкірної форми (карбункул), принципи лікування та профілактики»

ЗМІСТ

Розділ І. Правець……………………………………………...……………...2



Розділ ІІ. Сибірка……………………………………………….……………7

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………...10

Анаеробна інфекція – гостра тяжка ранова інфекція, що спричиняється

анаеробними мікроорганізмами.

Розділ І. Правець

Правець – тяжка ранова інфекція, спричинена паличкою правця.

Класифікація правця:

1. Рановий.

2. Післяопераційний.

3. Післяродовий.

4. Правець новонароджених.

5. При захворюваннях, що супроводжуються деструкцією товстого кишечнику.

Етіологія і патогенез

Паличка правця – анаероб, утворює спори, стійкі до факторів навколишнього середовища. Сапрофіт, у звичайних умовах живе в кишечнику тварин і людини.

Як хвороба правець був відомий вже 2500 років тому; клінічні симптоми його добре описані ще Гіппократом, але інфекційний характер хвороби відкрив у 1884 р. М.Д. Монастирський (1847–1888) і незалежно від нього Ніколайєр. Бацила правця є тонкою, малорухомою паличкою з булавоподібним потовщенням на кінці (місце спороутворення). Паличка (особливо її спори) дуже стійка до дії температури і хімічних речовин; при 80° С вона гине за годину, під дією текучої пари – через 5 хв, в розчині сулеми (1:1000) – через 3 год.

У випорожненнях тварин правцеву паличку виявляють у 100% випадків, у випорожненнях людини – у 8–37%. Потрапляючи з випорожненнями в 13 землю, бацили довго зберігаються в ній, розносяться з пилом і осідають на одязі, шкірі людини і різних предметах. Тому при пораненнях існує високий ризик зараження правцем. У землі ненаселених місць і лісів правцевих паличок немає, а у ґрунті населених міст вони присутні завжди на глибині не більше 30 см від поверхні. Ґрунти, удобрені гноєм, становлять велику небезпеку, оскільки у 100 % випадків містять паличку (або спори) правця.

Зараження правцем можливо лише при порушенні цілості шкіри або слизистих оболонок. У мирний час, завдяки своєчасно вжитим профілактичним заходам (обробка ран і обов'язкове введення при відкритих пошкодженнях протиправцевої сироватки), правець трапляється порівняно рідко. Але для розвитку правця тільки наявності збудника недостатньо. Нерідко паличка правця потрапляє в рани і не спричиняє захворювання. Потрібні сприятливі умови екзо- і ендогенного характеру, вірулентність збудника, відсутність у хворого імунітету. Паличка правця, що потрапила в рану, зазвичай залишається в місці проникнення і часто далі за лімфатичні щілини не розповсюджується; клінічні прояви хвороби зумовлюються всмоктуванням токсинів, що мають спорідненість до нервової тканини (нейротріний токсин). Токсин, що виробляється бацилою, патологічно впливає переважно на нервову систему. Токсин правця складається з двох компонентів: тетаноспазміну, що спричиняє судоми, і тетанолізину, що розчинює еритроцити.

Головний шлях розповсюдження токсинів – периневральні і ендоневральні лімфатичні простори рухових нервів, по яких токсин рухається із током лімфи від місця проникнення збудника до рухових клітин спинного і продовгуватого мозку. Крім того, токсин може розповсюджуватися через кров (гематогенний шлях), і міжтканинні проміжки в нерві. Вірулентність інфекції визначається швидкістю розвитку симптомів хвороби: чим швидше розповсюджується токсин і зв'язується з нервовою клітиною спинного мозку, тим тяжчий процес; таким чином, клінічна картина і прогноз значною мірою залежать від термінів інкубаційного періоду: чим вони коротші, тим швидше і тяжче перебігає захворювання.

Раніше вважали, що паличка і спори правця розмножуються лише в місці проникнення. Це положення було спростовано низкою спостережень.Бацили через кров потрапляють у печінку, селезінку, легені, так що можна говорити не тільки про токсинемії, а і про правцевий сепсис.

Для розвитку правця потрібні сприятливі умови в місці проникнення і в організмі в цілому. Сприйнятливі до правця кінь, морська свинка, коза, миша, собака, кролик, не сприйнятливі птахи, їжак та інші тварини. Сприйнятливість людини до правцевої інфекції дуже велика.

Клінічну картину правця формують токсини, що потрапили у кров і центральну нервову систему.

Тетаноспазмін сам по собі не спричиняє судоми, однак, зв′язуючись із нервовою тканиною, блокує гальмівні впливи вставних нейронів полісинактичних рефлекторних дуг. Таким чином, він інгібує всі види 14 гальмівної регуляції, блокує диференційну функцію центральних нейронів. А тому під впливом неспецифічного подразника чи спонтанно в нейронах виникає збудження, яке у вигляді імпульсів різного характеру надходить до м′язів. Це призводить до виникнення клонічних і тонічних корчів (судом). Унаслідок цього порушується функція дихання, обмін і терморегуляція, виникають і прогресують гіпоксія та ацидоз.

Патологоанатомічні зміни при захворюванні на правець не мають специфічних ознак.

Клінічні прояви

Класифікація за клінічним перебігом:

1. Загальний:

1.1. Первинно-загальний.

1.2. Низхідна форма (судоми починаються з м′язів обличчя).

1.3. Висхідна форма (судоми починаються з м′язів у ділянці рани).

2. Місцевий або обмежений (правець у щеплених).

3. За клінічним перебігом:

3.1. Гостре бурне протікання.

3.2. Стерті форми.

3.3. Хронічні форми.

Інкубаційний період – найчастіше 5–15 днів, однак можливий розвиток захворювання через 30 днів після поранення і навіть пізніше; чим коротший інкубаційний період, тим тяжче перебігає правець.

Клініка правця у нещеплених дуже характерна.

Ранні симптоми:

- слабкість;

- дратливість;

- болі в м′язах;

- надзвичайно різка пітливість;

- сіпання м′язів ділянці поранення;

- затримка випорожнення;

- затримка сечовипускання.

Наочні ознаки правця:

- “сардонічна” посмішка;

- підвищення тонусу м′язів;

- юкальні клонічні і тонічні судоми;

- згодом генералізовані судоми;

- опістогтонус;

- асфіксія.

Причини смерті:

1. Розлади зовнішнього дихання.

2. Зупинка серця і гостра серцева недостатність.

3. Легеневі ускладнення (пневмонія, антелектази, абсцеси легень).

4. Виснаження (метаболічне).

Лікування

Хворі на правець повинні лікуватись виключно у відділеннях реанімації. Транспортування здійснюється під контролем анестезіолога- 15 реаніматолога.

Основні завдання лікування

1. Для зменшення надходження токсинів у кров під наркозом проводять хірургічну обробку рани з постійним дренуванням і зрошенням розчинами, що віддають кисень (марганцевокислий калій, перекис водню); введення напівсинтетичних пеніцилінів (8–10 г на добу), лінкоміцину (2,0– 2,4 г на добу), далацин (2,0–2,4 г на добу); імобілізація; оксибатотерапія.

2. Нейтралізація токсину, що потрапив у кров (лімфу, міжтканинну рідину).

2.1. Протиправцева сиворотка (ППС) – 50–100 тис. од. один раз на добу дом′язово протягом 3-4 днів. (Сироватку розбавляють у 5 разів фізіологічним розчином хлориду натрію, вводять під наркозом. Одночасно проводять профілактику анафілактичного шоку: антигістамінні препарати, кортикостероїди та ін.). Імуноглобулін людський протиправцевий – дом′язово чи внутрішньовенно по 30–40 тис. МО протягом 3-4 днів.

2.2. Адсорбований правцевий анатоксин по 1,0 мл дом′язово через день 3 рази.

3. Усунення судомого компонента. Наркоз: оксибутарат натрію, нейролептаналгезія, тіопенітал натрію. Недеполяризуючі міорелаксанти, штучна вентиляція легень.

4. Корекція функцій серця і легень.

5. Профілактика ускладнень, особливо легеневих.

6. Парентеральне та ентеральне харчування.

Специфічна профілактика правця

1. Активна імунізація.

А. Дітей і підлітків:

- адсорбований коклюшно-дифтерійно-правцевий анатоксин (АКДП) дом′язово, з трьох місяців – тричі з інтервалом у 1,5 місяця. Ревакцинація – через 1,5–2,0 роки;

- адсорбований дифтерійно-правцевий анатоксин (АДП) дом′язово – у віці шість і одинадцять років; - адсорбований правцевий анатоксин (АП) 0,5 мл дом′язово – в 16 років.

Б. Дорослим:

- АП дом′язово – 0,5 мл; через 30-40 днів повторно 0,5 мл. Ревакцинацію проводять через 9–12 місяців: АП – 0,5 мл, а повторні ревакцинації – кожні 5–10 років: АП – 0,5 мл.

2. Пасивна імунізація.

Протиправцеву сироватку (ППС-кінська) в дозі 3000 АО(анатоксичних одиниць) вводять підшкірно за методом Безредко, попередньо досліджують чутливість організму до чужорідного білка, що міститься у сироватці. Для цього внутрішньошкірно вводять 0,1–0,2 ППС, розведеної в 100 разів (до кожної профілактичної дози додається ампула з 1 мл розведеної сироватки для проби).

У разі негативної проби – контроль через 30–40 хв (вводять підшкірно 16 0,1 мл нерозведеної сироватки і через 30 хв за відсутності загальної алергійної реакції, вводять залишкову кількість ППС, що містить 3000 АО).

3. Термінова (екстрена) специфічна профілактика правця.

При відкритих пошкодженнях необхідно встановити у хворих строки вакцинації і ревакцинації:

1) дорослим – своєчасно вакцинованим і ревакцинованим, а також дітям при відкритих пошкодженнях вводять 0,5 мл правцевого анатоксину;

2) нещепленим і щепленим, якщо після:

- вакцинації пройшло більше 2 років;

- ревакцинації пройшло більше 5 років;

- повторної ревакцинації пройшло більше 10 років.

Потрібно ввести підшкірно 1,0 мл правцевого анатоксину, а іншим шприцом в іншу ділянку тіла підшкірно 3000 МО протиправцевої сиворотки по Безредко.

Неспецифічна профілактика правця полягає у проведенні первинної хірургічної обробки ран.

Розділ ІІ. Сибірка

Сибірка (anthrax, pustula, maligna) – гостре інфекційне захворювання, що характеризується тяжкою інтоксикацією, лихоманкою і перебігає у вигляді шкірної (сибірковий карбункул) і вісцеральної форм.

Збудник сибірки був виявлений у крові тварин, що померли, Давеном і Райєром у 1850 р. Пастер і Кох з'ясували морфолого-біологічні особливості цього мікроорганізму. Назва «сибірська виразка», ймовірно, походить від великої епідемії 1864–1866 рр. у Сибіру.

Паличка сибірської виразки – нерухомий мікроорганізм, вкритий капсулою, що дає спори. Спори характеризуються великою стійкістю. Вони витримують дію сухого жару до 140° С понад 3 год і зберігають життєздатність у карболовому 5% розчині близько 40 днів. Самі бацили менш стійкі. Вони гинуть від висушування, при гнитті тканин, під впливом 18 світла і часто – внаслідок симбіозу з деякими гнійними мікробами. Зараження людини сибірською виразкою відбувається при безпосередньому контакті з домашніми тваринами, що хворіють або померлими від сибірської виразки, а також із зараженими шкурами і органами, що знаходяться або були у виробництві (волосся, шерсть, валянки, кожушки, консерви тощо). Крім того, інфекцію можуть переносити мухи.

Актуальність проблеми зумовлена тим, що у понад 95% випадків захворювання представлене шкірною формою. Частіше хворіють особи, які контактують зі свійськими тваринами або працюють у м'ясній, шкірній промисловості.

Етіологія

а) Збудник – паличка сибірки (Bacillus anthracis), що є факультативним споротворним аеробом;

б) Вірулентність збудника пов'язана зі здатністю утворювати капсулу в організмі інфікованих тварин і виділяти токсин.

Епідеміологія сибірки:

а) Джерело інфікування людини – хворі свійські тварини, їхні шкури, м'ясні вироби, ґрунт і повітря, заражені спорами сибірки;

б) Найчастіший шлях інфікування – контактний.

Патогенез

а) вхідні ворота – шкіра навіть із незначними травматичними дефектами і слизові оболонки при порушенні їхньої цілісності;

б) інкубаційний період – від кількох годин до 8 днів;

в) під дією продуктів життєдіяльності збудника в місці його проникнення ушкоджується ендотелій лімфатичних судин, що дуже сповільнює всмоктування води і білків – виникає набряк і некроз тканин (сибірковий карбункул);

г) при проникненні збудника за межі первинного вогнища – в лімфатичні судини розвивається лімфангіїт, а потім – лімфаденіт;

д) надходження великої кількості збудника в кров призводить до сибіркового сепсису, виникнення вісцеральних форм захворювання.

Класифікація:

За клінічними проявами:

- шкірна форма (сибірковий карбункул);

- легенева форма (геморагічний трахеїт, бронхіт, пневмонія, плеврит);

- шлунково-кишкова форма (геморагічне запалення кишечнику – кишковий карбункул);

- септична форма із сибірковим менінгоенцефалітом і геморагічним синдромом.

Шлунково-кишкова форма спостерігається при споживанні зараженого м'яса, легенева – при вдиханні пилу, що містить палички сибірської виразки (при обробці шкір та шерсті заражених тварин). Обидві форми складні для розпізнавання і майже завжди закінчуються смертю.

Для хірургів найбільший інтерес становить шкірна форма – так званий сибірковий карбункул.

Клінічні прояви шкірної форми сибірки

Шкірна форма сибірської виразки (pustula maligna), або сибірковий карбункул, найчастіше спостерігається на відкритих частинах тіла: руках, обличчі, шиї, голові тощо. Інфекція проникає крізь невелику рану, садно, подряпину або просто при контакті з предметами, що містять бацили або спори сибірської виразки (шкурки, шапки, кожушки та ін.). У 44% випадків сибірковий карбункул спостерігається на обличчі і голові, у 25% – на верхніх кінцівках, особливо кистях, у 14% – на шиї, у 8% – на ногах і у 6% – на тулубі. Інкубаційний період – від 2 до 7 днів.

а) скарги:

- у перші години – нездужання, слабкість, головний біль;

- до кінця першої доби – лихоманка, озноб, сверблячка, набряк, виразка на місці вхідних воріт;

б) загальні об'єктивні дані:

- стан – від середньої тяжкості до тяжкого;

- тахікардія;

- гіпертермія до 39–40°С (протягом 5-6 днів);

в) огляд:

- на місці вхідних воріт послідовно розвиваються пляма, папула, везикула, пустула, виразка;

- пустула діаметром 2-3 мм заповнена темною кров'янистою або багрянофіолетовою рідиною, після її руйнування утворюється ранка під темнокоричневою кіркою, що через добу перетворюється на чорний твердий струп, який збільшується, піднімається над поверхнею шкіри, гнійного виділення немає;

- навколо вогнища запалення виникають вторинні папули, що нагадують перлини;

- далі виникає розповсюджений набряк шкіри і клітковини навколо вогнища запалення, лімфангіїт, лімфаденіт;

г) пальпація:

- під струпом визначається щільний інфільтрат, який безболісний навіть при уколах голкою (диференційна ознака з банальним карбункулом, що є досить болючим);

д) перкусія та аускультація не інформативні.

Діагностика:

- ретельний епідеміологічний анамнез щодо професії хворого та контакту із тваринним матеріалом;

- лабораторна діагностика – бактеріоскопія зараженого матеріалу, отриманого від хворого, виявлення сибіркового антигену.

Лікування сибіркового карбункулу

а) загальна терапія:

- ізоляція хворого (окрема палата, посуд, предмети догляду);

- повний спокій;

- антибактеріальна терапія;

- специфічна терапія: протисибірковий гамма-глобулін і сироватка;

- симптоматична терапія;

б) Місцеве лікування:

- мазеві пов'язки з антисептиками;

- розкривати карбункул заборонено через небезпеку генералізації процесу.

Виписка хворого зі стаціонару після відторгнення струпа і формування рубця (кінець 2–4-го тижня).

Профілактика сибірки

а) медико-санітарні заходи – дезінфекція та обсервація осіб, які були в контакті з хворими протягом 8 днів, госпіталізація всіх хворих з підозрою на захворювання;

б) санітарно-просвітницька робота серед осіб, які мають контакт із тваринами (працівники сільського господарства, робітники боєнь, м'ясокомбінатів, робітники, що обробляють шкури тварин);

в) імунізація тварин сибірковою вакциною.

Рівень летальності при шкірних формах сибірської виразки коливається в межах 2–20%; він тим вищий, чим ближче до шиї розташовано запальне вогнище, тобто чим менше бар'єрів (лімфатичні вузли) на шляху розповсюдження інфекції.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Черенько М.П., Ваврик Ж.М. Загальна хірургія. – К.: Здоров’я, 2004. – 616 с.

2. Мокшонов И.Я., Гарелин П.В., Дубовин О.И. и др. Хирургические операции. – Минск, 2004. – С. 413.



3. Хірургія: Підручник / За ред. Я.С. Березницького, М.П. Захараша, В.Г. Мішалова, В.О. Шідловського. – Дніпропетровськ: РВА „Дніпро-VAL”, 2006. – Т. 1. – 443 с.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка