Адміністративно-правовий механізм вдосконалення сертифікації органічної сільськогосподарської продукціїї Постановка проблеми



Скачати 144.08 Kb.
Дата конвертації06.05.2016
Розмір144.08 Kb.

Наталія Берлач,

Archived at http://orgprints.org/16496

кандидат економічних наук,

доцент кафедри економіко-правових дисциплін

Київського національного університету внутрішніх справ
Адміністративно-правовий механізм вдосконалення сертифікації органічної сільськогосподарської продукціїї
Постановка проблеми. Враховуючи значні потенційні ресурси розвитку сільського господарства України вцілому, зазначимо на великі перспективи щодо становлення нової його галузі – органічного виробництва, яке за останні роки досягло значних успіхів. Проте, не дивлячись на великі можливості щодо свого розвитку ця сфера поки що зовсім не отримує належної підтримки з боку держави. Це стосується як особливого режиму підтримки, так і системи організаційних заходів щодо покращення умов функціонування підприємств даної сфери виробництва. Одним з ключових недоліків в даній сфері є відсутність належно-організованої системи сертифікації продукції органічного сільського господарства.

Актуальність даної статті полягає в тому, що саме від належного рівня розвитку системи сертифікаційного забезпечення у великій мірі залежить ступінь розвитку всього органічного сільського господарства в Україні. Кажучи про значення сертифікації для визнання продукції органічною, зауважимо, що навіть у випадку, коли продукція буде відповідати усім фактичним ознакам (технологія виробництва, вимоги щодо вмісту, методи обробки і т. д. ), але не пройде відповідної сертифікації, то у юридичному плані такі вироби назвати органічними не можна буде. Саме тому, для органічного виробництва така ознака як сертифікація є невід'ємною характеристикою.

Метою статті є визначення переліку організаційних та правових та заходів, спрямованих на формування та структурний розвиток системи сертифікації продукції органічного сільського господарства в Україні.

Розкриваючи ступінь дослідженості даної тематики у, слід зауважити на працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених як Артиш В.І.[1], Скрипчук П. [2], Шаповал М.І.[3]. Попри це, не применшуючи внеску зазначених вчених у дослідження цієї проблематики, слід акцентувати увагу на відсутності спеціалізованого адміністративно-правового підходу до пошуку шляхів вдосконалення процедури сертифікації продукції органічного сільського господарства.

Досвід зарубіжних країн вказує на значну важливість системи сертифікації органічної продукції у процесі становлення ринку органічного продовольства. Наразі в Україні система органів сертифікації в сфері виробництва та переробки органічної продукції практично відсутня, за винятком декількох розрізнених організацій, що здійснюють свою діяльність згідно європейських та світових стандартів. Наприклад: ТОВ «Органік стандарт», Асоціація «БІОЛан Україна». Але це, на жаль, є лише поодинокими прикладами, які не можна порівнювати з сотнями сертифікуючи установ у Європі. До того ж, стандарти щодо визнання/невизнання конкретної продукції органічною в Україні поки що нормативно не закріплені – так само як і вимоги до інших складових процесу органічного виробництва.

Аналізуючи вітчизняне законодавство у даній сфері, перш за все, необхідно виокремити Декрет Кабінету Міністрів «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10 травня 1993 року, що року визначає правові та економічні (організаційні) основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їх функціонування на території України [4].

Втім, зазначимо, що навіть з переліком внесених до нього змін, даний нормативний акт повною мірою не враховує всіх вимог, що постають внаслідок якісного розвитку органічного сільського господарства.

Для встановлення дефініції сертифікації, звернемо увагу на Інструкцію Міністерства статистики «Про порядок заповнення звіту про виробництво та поставку на експорт сертифікованої продукції» від 24.07.1995, згідно положень якої під сертифікацією належить розуміти комплекс дій, за допомогою яких уповноважений державний орган перевіряє і засвідчує відповідність будь-якої продукції вимогам нормативно-технічних документів по сертифікації [5].

Варте уваги також і положення Закону України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001, де сертифікація розуміється вже у спеціальному, більш розширеному змісті, у відношенні до продукції. Сертифікація – це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам [6].

Разом з тим існують й інші норми, відповідно до яких Сертифікація - визначення кваліфікаційної придатності кандидата на здійснення екологічного аудиту через перевірку відповідності його освіти та досвіду роботи вимогам природоохоронного законодавства України, у тому числі Закону України "Про екологічний аудит", знання методик та порядку здійснення екологічного аудиту та складання ним кваліфікаційного іспиту.(Наказ Мінприроди України від 29.01.2007 «Про затвердження Положення про сертифікацію екологічних аудиторів»). В даному випадку аналізоване поняття деяким чином відходить від дефініцій, зазначених вище заміщаючи собою суміжне, але не тотожне поняття – акредитацію уповноважених установ щодо надання сертифікаційних послуг [7].

Саме тому, проводячи подальший аналіз законодавчої бази, знаходимо існуюче протиріччя між його нормами, адже у ст.1 Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» вказується, що процедурою, у ході якої національний орган з акредитації документально засвідчує компетентність юридичної особи чи відповідного органу з оцінки відповідності виконувати певні види робіт (випробування, калібрування, сертифікацію, контроль) називається акредитацією [8].

Вважаємо останнє визначення більш доречним і таким, що повинне бути первинним при позначенні процесу надання державним органом повноважень щодо проведення сертифікаційної діяльності. Саме таке розмежування існуєі в зарубіжних країнах, зокрема маючи своє закріплення в спеціалізованих нормативно-правових актах окремих країн та міжнародних організацій – США, Європейський Союз, IFOAM [9, 10, 11].

В цьому випадку можна прийти до висновку, що в тому разі, коли і надалі згадана система правових норм буде й надалі використовувати для регулювання суспільних відносин щодо сертифікації органічної продукції, то належна ефективність і поширеність та даного предмету правового регулювання буде втрачена, а як наслідок – якість такого управління буде знижуватися.

Пройдені етапи у розвитку даної сфери у країнах дальнього і ближнього зарубіжжя свідчать, що без створення чіткої, ефективної системи правового забезпечення розвитку сертифікації на національному рівні подальший розвиток органічного господарювання стає мало перспективним та менш ефективним. Разом з тим, процедура сертифікації земель здійснювалася і здійснюється, головним чином іноземними сертифікаційними службами, а отримана продукція експортується переважно до країн юрисдикції компаній, що уповноважили відповідні органи сертифікації.

Завданням держави у цьому випадку є налагодження процесу акредитації українських сертифікаційних установ. Справа в тому, що процес сертифікації відіграє ключову роль в функціонування ринку органічної продукції загалом. Адже його належне виконання дозволяє казати про відповідність конкретного виробництва встановленим вимогам. До того ж, лише після проведення процедури сертифікації виробники матимуть можливість наносити спеціальне маркування на вироблені ними органічні продукти, що і є часто єдиною можливістю донести до споживачів інформацію про корисні властивості того чи іншого продукту харчування.

Варто зробити наголос на тому, що необхідною умовою розвитку органічного виробництва є вимога, щоб процес виробництва, переробки, пакування та зберігання повинен бути сертифікований відповідними уповноваженими установами. Для того, щоб продукцію можна було реалізовувати з маркуванням «органічний продукт», всі етапи її виробництва (починаючи від підготовки ґрунту, закінчуючи пакуванням), мають відповідати стандартам та нормативам, встановлених державою або ж закріплених у статутах (положеннях, вимогах, стандартах, критеріях і т.д.) недержавних сертифікаційних установ. Дотримання та відповідність вказаних вимог перевіряється встановленими органами.

Слід зауважити, що Закон України «Про підтвердження відповідності» розділяє поняття державної сертифікації (законодавчо регульованій сфері), а також недержавної сертифікації (законодавчо нерегульованій сфері). Сертифікація в законодавчо регульованій сфері у разі позитивного рішення призначеного органу з оцінки відповідності заявникові видається сертифікат відповідності.

Сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері провадиться на добровільних засадах у порядку, визначеному договором між заявником (виробником, постачальником) та органом із сертифікації. При цьому підтверджується відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу будь-яким заявленим вимогам. Орган із сертифікації встановлює правила проведення сертифікації, визначає учасників робіт із сертифікації.

Сертифікація на добровільних засадах може провадитися також органами із сертифікації, уповноваженими на провадження робіт у законодавчо регульованій сфері [6].

Значна важливість полягає також і забезпеченні необхідних умов, які дозволили б створити систему українських приватних (недержавних) органів сертифікації, що зможуть конкурувати з іноземними компаніями, які діють в Україні. Основною характеристикою недержавного органа сертифікації має бути його авторитетність та рівень визнання серед міжнародної спільноти. Адже від цього залежить і можливість його еквівалентності національним стандартам у інших країнах.

На нашу думку, саме недержавні інституції повинні займатися більшою частиною випадків щодо акредитації експертів, сертифікації фермерських господарств, налагодження діяльності переробних підприємств, створення торгівельних мереж, що реалізують органічну продукцію, стимулювання наукових досліджень у цій сфері і т. д. Це пояснюється більшою гнучкістю при прийнятті рішень та впровадженні нових технологій аніж в аналогічних структурах державно-владного характеру, яким характерні імперативними методами управління.

Таким чином, вирішивши питання з розвиненою системою недержавних органів сертифікації, органам державної влади буде значно простіше проводити реформи сфері уніфікації законодавства щодо сертифікації, стандартизації, а також маркування з іншими країнами світу. Варто наголосити і на великому значенні сертифікації для споживача, адже проходження даної процедури виробником надає впевненість в тому, що продукція вирощувалася без хімічних добрив та обрбки рослин.

Основна проблема полягає в тому, що наразі відсутня система нормативно-правових норм, які б закріплювали специфічні механізми сертифікації, маркування, переробки органічного продовольства, що становлять основу ефективного функціонування ринку продуктів органічного сільського господарства. Адже відсутність встановлених правил у цій сфері дискредитує сумлінних виробників і зменшує бажання споживачів переплачувати за негарантовані органічні продукти харчування.

Для формування системи сертифікації органічної продукції необхідно створити спеціальний акредитуючий орган, який би і видавав спеціальні ліцензії на проведення сертифікації виробників органічної продукції як державним, так і недержавним структурам. Вважаємо, що такий акредитуючий орган, без сумніву, повинен бути державним, адже відповідальність, що буде на ньому лежати – беззаперечна.

Розкриваючи сутність діяльності акредитуючого органу, додатково зауважимо на необхідності забезпечення рівного доступу як державних, так і приватних сертифікаційних установ до можливості надання їм відповідної ліцензії. Адже створення переваг для однієї зі сторін і додаткових перепон для іншої заперечуватиме існування одного з основних принципів ринкових відносин – свобода конкуренції та багатоманітності форм власності.

Виходячи з цього, для урядових структур постає завдання щодо створення спеціального державного органу, до компетенції якого входила б акредитація сертифікаційних установ, контроль за їх діяльністю, створення національних стандартів визнання продукції органічною, координація діяльності громадських організацій в цій сфері, ведення єдиної державної інформаційної політики в цій сфері.

Розбудовуючи на державному рівні систему сертифікації органічного продовольства, необхідно пам’ятати про реалізацію економічногоо та нормативно-правового протекціонізму вітчизняного органічного виробництва, що повинно реалізовуватися в політиці держави, направленої на захист власного виробництва органічного продовольства. В даному випадку необхідно зауважити на нормативно-правових методах захисту власного виробника, такими можуть бути встановлення додаткових процедур сертифікації, експертиз (внутрішній ринок), а також підписання й ратифікація міжнародних договорів, та гармонізація міжнародного законодавства, що стосується українських виробників органічної продукції.

25 травня 2007 року Верховною Радою у першому читанні був прийнятий проект Закону України “Про органічне виробництво” який має на меті визначення правових, економічних та соціальних основ ведення органічного сільськогосподарського виробництва, запровадження вимог щодо вирощування, виробництва, переробки, сертифікації, маркування, перевезення, зберігання та реалізації органічної продукції (сировини) та органічних продуктів харчування.

Проте, прийнятий Парламентом законопроект все ж містить перелік недосконалих положень, що стосуються сертифікації та маркування органічної продукції, не враховуючи зарубіжних досягнень у цій сфері, зокрема – недостатнім чином регламентована діяльність недержавних органів сертифікації та маркування, проте саме їм відводиться пріоритетна роль у більшості країн з розвинутим органічним сільським господарством [12].

Разом з тим, вдосконалення єдиного лише процесу сертифікації, на нашу думку, не призведе до відчутних змін у системі органічного сільського господарства, необхідним є створення інституційної інфраструктури, насамперед асоціацій виробників органічної продукції й відповідної торговельної мережі;

Дивлячись на майбутні перспективи органічного сільського господарства в Україні, звернемо увагу на актуальність гармонізації стандартів та системи сертифікації вітчизняної органічної сільськогосподарської продукції з міжнародними вимогами та стандартами.

В цьому аспекті важливе місце посідає і регулювання експорту органічних продуктів харчування, що передбачає спеціальні, додаткові витрати для проведення аналізу якості продукції та доведення її якісного рівня для країн – покупців цієї органічної продукції, тому для експорту пропонується включити до Законопроекту «Про органічне виробництво» положення, яку б уніфікували б систему сертифікації органічної продукції та акредитації органів, що проводитимуть таку сертифікацію, адже більшість країн з розвинутою системою органічного сільського господарства основною вимогою для дозволу імпорту ставлять еквівалентність стандартів зарубіжного виробника до національних.
Висновки:

Таким чином, в результаті проведеного дослідження, можна зробити висновок, що наразі система сертифікації органічного виробництва є недостатньо врегульованою з боку держави. Це виявляється як у неналежному рівні нормативно-правового забезпечення, так і відсутністю спеціальних акредитуючи органів. До того ж не створено достатніх умов для розвитку мережі недержавних органів сертифікації. Невирішеним на державному рівні залишається й імплементація зарубіжних стандартів, а також процедура сертифікованого експорту та імпорту продукції органічного виробництва.


Перелік використаних джерел


  1. Скрипчук П. Екологічна сертифікація як інструмент виробництва та споживання екологічно чистої продукції : Економічні проблеми природокористування // Економіка України : Політико-економічний журнал / Мін. економіки України; Мін. фінансів України та НАНУ. – Київ, 2006. – № 3. – С. 55-63. – Бібліогр.: 11 назв. – ISSN 0131-775Х

  2. Артиш В.І. Управлінські аспекти розвитку виробництва, екологічно чистої продукції в сільському господарстві України // Науковий вісник Національного аграрного університету : збірник наукових праць / Національний аграрний університет. – Київ, 2006. – № 102. – С. 242-247

  3. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сертифікації : Підручник / М.І. Шаповал; Європейський університет. – 3-є вид., перероб. і доп. – Київ : Європейський університет, 2001. – 174с. – ISBN 966-7508-96-Х

  4. Про стандартизацію і сертифікацію: Декрет Кабінету Міністрів від 10 травня 1993 року // Відомості Верховної Ради України вiд 06.07.1993 - 1993 р., № 27, стаття 289

  5. Про порядок заповнення звіту про виробництво та поставку на експорт сертифікованої продукції: Інструкція Міністерства статистики України від 24.07.1995 //

  6. Про підтвердження відповідності: Закон України вiд 17.05.2001  № 2406-III // Відомості Верховної Ради України, 10. 08. 2001, № 32, ст. 169

  7. Про затвердження Положення про сертифікацію екологічних аудиторів від 29.01.2007// Офіційний вісник України вiд 20.04.2007 - 2007 р., № 26, стор. 109, стаття 1066, код акту 39362/2007

  8. Про акредитацію органів з оцінки відповідності: Закон України від 17.05.2001  № 2407-III // Відомості Верховної Ради України вiд 10.08.2001 - 2001 р., № 32, стаття 170

  9. Американські Стандарти НОП США (Мін. с/г США,с/г Марк. Служба 7 CFR частина 205, Національна Органічна Програма) // FEDERAL ORGANIC FOODS PRODUCTION ACT OF 1990 / 7 U.S. Code including amendments as of January 1, 2004

  10. Директива ЄС № 834/2007 // Взяте з сайту http://eur-lex.europa.eu/

  11. Базові стандарти IFOAM щодо органічного виробництва й переробки / // Взятий з офіційного сайту IFOAM –http://www.ifoam.org

  12. Про органічне виробництво: Проект Закону України // Взятий з офіційного сайту Міністерства аграрної політики –http://www.minagro.gov.ua/page/?7763

АНОТАЦІЯ
У статті розкритий зміст адміністративно-правового вдосконалення процедури сертифікації органічного сільського господарства в Україні. Проаналізовано головні проблеми у процесі становлення даної системи. Обґрунтовано перелік напрямів вдосконалення змістуі та структури вітчизняної сертифікаційної системи.

АНОТАЦИЯ
В статье раскрытo содержание административно-правового совершенствования процедуры сертификации органического сельского хозяйства в Украине. Проанализированы главные проблемы в процессе становления данной системы. Обоснован перечень направлений совершенствования содержания и структуры отечественной сертификационной системы.

ANNOTATION


The article disclosed the contents of the administrative and legal procedures to improve the certification of organic agriculture in Ukraine. Тhe main problems in the process of the system. substantiate the list of areas to improve the content and structure of the national certification system are analyzed.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка