3. Права та обов'язки громадян у сфері виконавчої влади. Адміністративно-правовий статус іноземних громадян



Скачати 77.55 Kb.
Дата конвертації08.05.2016
Розмір77.55 Kb.
ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ - СУБ'ЄКТИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

1. Засади адміністративно-правового статусу громадян України.

2. Адміністративно-правовий статус громадян. Адміністративна пра­воздатність і дієздатність.

3. Права та обов'язки громадян у сфері виконавчої влади.

4. Адміністративно-правовий статус іноземних громадян.

1. Людське життя має чимало різноманітних вимірів. В узагальненому вигляді можна говорити про його побуто­вий (сімейний, особистий), соціальний, етнічний, еконо­мічний, професійний, політичний прояви.

Ми ж розглянемо юридичний статус громадянина у його стосунках з органами виконавчої влади і загалом у держав­но-управлінській сфері.

Громадяни — найбільша група суб'єктів адміністратив­но-правових відносин, що породжуються дією відповід­них юридичних норм, на їхній основі розвиваються, при­пиняють свою дію.

Місце стику сфери індивідуальних прав і свобод та ком-петенцій державних органів є наріжним каменем бага­тьох конституцій правових держав. Вирішується ця проб­лема у відповідності до принципу: “громадянинові дозво­лено все, що не заборонено законом” У колишньому СРСР (УРСР), де панувала так звана “соціалістична законність”, зазначений вище принцип не міг бути реалізованим, бо сама ідея правової держави категорично заперечувалася, і основним об'єктом регулювання норм “соціалістичного” адміністративного права були впродовж багатьох десятиріч державно-управлінські відносини, в яких громадяни роз­глядалися як піддані держави, і їхній юридичний статус у державному управлінні піддавався правовому регулюван­ню лише фрагментарне, побічно, в окремих правових інститутах.

Нині ж громадська думка і законодавство (Конституція, ряд органічних законів про власність, землю, підприєм­ство, підприємництво тощо) схиляються на користь при­мату інтересів і прав особи, громадянина, який розгля-

73
дається як самоцінність. При цьому правомочною право­вою поведінкою громадянина вважаються такі дії (без­діяльність), що охоплюються межами цих прав і за ці межі не виходять. Норми ж адміністративного права втрачають однобічний характер інструкцій для органів держави і на­бувають значення правил, що визначають правові відно­сини між представниками влади та громадянами.

Права та обов'язки громадянина розподіляються в такий спосіб: основні права (або права людини). Це право приватної власності, свободи слова, на громадянство, міграцію, збори, підприємництво тощо. Це, по-друге, права, пов'язані з інте­ресами інших осіб (спільне користування громадськими фон­дами, комунальним транспортом, шляхами, будовами іт.п.). Нарешті, це права політичні, пов'язані з участю у законо­давчій (представницькій), виконавчій та юрисдикційній діяль­ності держави.

2. Зупинимося на аналізі правового статусу громадянина у сфері виконавчої влади. Адміністративно-правовий статус — частина загального правового статусу громадян, закріпле­ного в Основному Законі та інших законодавчих актах. Цей статус складається з правоздатності і дієздатності громадян.

Адміністративна правоздатність — це здатність соціальних індивідів бути носіями суб'єктивних юридичних прав та обо­в'язків у відповідній сфері. Правоздатність виникає з народ­женням людини і не може бути відчужена або обмежена. Добровільна відмова від неї не має законної сили, адже пра­воздатність людини й утворює юридичне поняття особи, бо з відокремленням основних прав від особи залишається лише людина (жива істота). Тільки за вироком чи постановою судді у випадках, передбачених кримінальним або адміністратив­ним законодавством, громадянин може бути позбавлений батьківських прав або права займатися підприємницькою діяльністю, права на пересування (у подібних випадках йдеться про кримінальні й адміністративні покарання).

Адміністративна правоздатність громадян є основою і їхньої адміністративної дієздатності, іншими словами, умо­вою реалізації, розширення суб'єктивних прав і обов'язків громадян.

74
Адміністративна дієздатність громадян — це визнана дер­жавою спроможність громадян своїми особистими діями здійснювати права та набувати нових особистих прав, ви­конувати обов'язки у галузях виконавчої влади, нести відпо­відальність за свої правопорушення. Виникає у повному обсязі з досягненням громадянином 18-річного віку, але й з виникненням обмеженої дієздатності громадянина (з 16-річного віку) можуть виникати і деякі адміністративно-правові відносини, наприклад, стосовно дотримання пас­портного режиму, правил громадського порядку, охорони природи тощо.

У деяких сферах державної діяльності здатність громадяни­на мати права та обов'язки виникає не з факту чи моменту народження, а з досягненням певного віку (виборче право, право на службу в держапараті). Одночасно проявляється і здатність реалізовувати ці права, набувати нових прав, обо­в'язків, розширювати свій статус. Таке злиття право- і дієздат­ності має у теорії права спеціальне найменування — право-суб'єктність.

3. Права громадян можна умовно поділити на права від народження та права в силу законодавства. Із моменту на­родження юридичний статус громадян є рівновеликим. Сума (обсяг) конкретних суб'єктивних прав, поява обо­в'язків, збільшення, зміна тих та інших пов'язані з пере­бігом часу, зміною життєвих умов. Так, досягнення різних вікових рівнів — це передбачена законодавством юридич­на підстава для появи нових суб'єктивних прав: народ­ження обумовлює право на ім'я, медичне обслуговування, житло, паспорт, пересування тощо. Реалізацію цих прав, їхнє юридичне оформлення, судовий захист має забезпечувати дер­жава. Міжнародні Пакти Прав Людини (1966 р.) накладають на неї обов'язок гарантувати певний комплекс прав і свобод особам, що підлягають її юрисдикції, а у галузі політичних прав — її громадянам. Звідси відповідні юридичні стосунки:

людина — орган виконавчої влади (суд). Із досягненням віку повної цивільної дієздатності пов'язане виборче право або право вступати на різного роду державну службу. Із часом громадянин отримує право на пенсію (водночас за ним збері-

75
гається і право працювати), на державне медичне обслуго­вування.

Неважко помітити, що реалізація будь-яких прав громадя­нина щоразу пов'язана із вступом у відповідні юридичні відно­сини з державними органами. Зміни у сімейному стані також ставлять громадянина у юридичні стосунки з державою: її органи реєструють (розкривають) шлюб, встановлюють стан утриманства, вводять до спадкування тощо. Всі види трудо­вої діяльності і економічного самовизначення теж зумовлю­ють появу, розширення прав громадянина. Він також всту­пає у відносини з державою як споживач або власник, підприє­мець або засновник, землекористувач, фермер, забудовник, акціонер чи орендатор, пайщик або кооператор, нарешті, як працівник, службовець державного органу. Реалізація еко­номічного статусу громадянина — підстава для виникнення правовідносин з органами управління (реєстрація виду діяль­ності, укладення трудових угод і контрактів, право на страйк і оплату праці, пільги, трудовий стаж, охорона праці тощо). Реалізація права на освіту, медичне обслуговування теж роз­ширює можливості реалізації юридичного статусу громадя­нина у відносинах з виконавчою владою.

Можна також окремо показати комплекс “управлінських повноважень” суб'єктів адміністративно-правових відно­син, що тут обговорюються. Це реальна можливість без­посередньої участі у виконавчо-розпорядчому процесі на нештатних засадах, в органах самоврядування, об'єднан­нях громадян тощо. Це право звернення до держорганів з питань виконавчої влади, участі у демонстраціях, мітин­гах, в обговоренні проектів законодавчих актів, що ними вирішуються питання місцевого життя та ін.

Гарантією дотримання прав, свобод та інтересів грома­дян є відповідальність службових осіб, а також самих дер­жавних органів, що забезпечується всією системою діючо­го права.

Обов'язки можна розглядати з погляду різних статусів громадянина, що подано в Основному Законі України, кодек­сах, органічних законах, статутах, положеннях.

Обов'язок — вимога щодо громадянина діяти відповідним чином. Правові обов'язки громадян забезпечуються відповід-
76
ними санкціями. Чимало обов'язків виникають з економіч­ного суверенітету, що регулюється законами України про підприємство, підприємництво, власність, оренду, приватиза­цію тощо. Але певні обов'язки властиві також громадянам, які вступають на державну службу чи беруть участь у діяль­ності об'єднань громадян як їхні члени, зокрема, колектив­них сільськогосподарських підприємств, кооперативів та інших організацій, що мають на меті здобування прибутку або ко­мерційні інтереси (див. ст.1 Закону України “Про об'єднання громадян”).

Із адміністративно-правових відносин громадян з вико­навчою владою випливають також обов'язки громадян як жителів, постійних мешканців (обивателів) будь-яких місцевостей. Це обов'язки щодо реєстрації місця прожи­вання громадянина, користування житловими приміщен­нями будь-якого фонду, їхнього утримання і оплати, екс­плуатації транспортних засобів, земельних ділянок, пра­вил дорожнього руху, суспільних природних фондів, сплати податків, дотримання громадського порядку тощо.

Для всіх дієздатних громадян є обов'язковим дотриман­ня вимог Основного Закону про загальний військовий обов'язок, вони зобов'язані сплачувати податки, охоро­няти довколишнє природне середовище.

Невиконання обов'язків зумовлює застосування щодо винних громадян заходів державного примусу у вигляді юридичної відповідальності.



4. Адміністративний статус іноземних громадян, які прожи­вають на території України, регламентується як українським законодавством (Закон України “Про правовий статус іно­земців”, 1994 р.), так і міжнародними угодами. Правовий ста­тус осіб без громадянства (тобто тих, хто не є громадянином України і не має доказів належності до іноземних держав) визначається тільки законодавством України.

Обсяг прав та обов'язків іноземних громадян вужчий, ніж у громадян України. Правосуб'єктність цих осіб виникає з мо­менту прибуття в Україну та припиняється з часу вибуття з України. При цьому держава виходить з принципу взаєм­ності, що застосовується у стосунках з іншими державами.

77
У сфері виконавчої влади на іноземців поширюється більшість прав та обов'язків, встановлених законодавством для громадян України. Законодавство, що регулює право власності, приватизації майна передбачає, що іноземні гро­мадяни користуються правами й несуть зобов'язання щодо належного їм майна нарівні з громадянами України. Так само участь іноземних інвесторів у процесі приватизації майна на території України поширюється на майно дер­жавних, комунальних підприємств, об'єктів незавершеного будівництва, на придбання пакету акцій цінних паперів і т.д. Без будь-яких винятків обов'язковими для іноземних гро­мадян є норми Основного Закону та інших законів держа­ви, її традиції, звичаї, загальнообов'язкові правила гро­мадського порядку, охорони природи, в'їзду (виїзду), ко­ристування транспортними засобами.

Іноземці та особи без громадянства мають обмеження адміністративної правосуб'єктності у частині важливих правообов'язків, що складають групу виключних прав та обов'язків. Ці особи не можуть мати паспорт громадянина України, служити у Збройних Силах, не мають виборчого права, не можуть бути обрані у державні органи (наприк­лад, у суд), не можуть працювати на певних посадах у складі екіпажів морських, повітряних суден, для них є обмежен­ня у пересуванні.



Адміністративно-правовий статус іноземних громадян, які мають дипломатичну картку та привілеї дипломатичного імунітету, визначається спеціальним законодавством та міжнародними угодами України.

78


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка