2. соціальні норми як регулятори соціальної взаємодії



Скачати 196.78 Kb.
Дата конвертації04.11.2016
Розмір196.78 Kb.
2. СОЦІАЛЬНІ НОРМИ ЯК РЕГУЛЯТОРИ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ
Соціологія вивчає суспільство як єдиний цілісний організм, її цікавить, за словами П. Сорокіна, особливий соціальний прос­тір — складно структуроване населення, система взаємодіючих со­ціальних груп.

Що ж об'єднус соціальні групи, перетворює їх у єдиний ор­ганізм?

Інтегративна роль цінностей, норм

Якщо звернутися до історії філософської і соціологічної дум­ки, то побачимо, що суттєве місце завжди посідали пошуки інте­гративних елементів, відносин, які визначають їхню цілісність. У складній системі суспільних відносин, соціальних зв'язків, мисли­телі пробували виділити головці визначаючи. За Гегелем, головни­ми визначаю чими були правові відносини, саме вони єднали всі види зв'язків в одне ціле. За Каїном, таку роль відігравали мо­ральні відносини. За Марксом — глибинні економічні. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відно­сини, що складаються у процесі виробництва матеріальних благ, визначають всі інші види відносин, тобто суспільству надає цілісності певна ієрархічність взаємозв'язків,

М. Вебер вважав головним фактором цілісності типові пере­конання, що виражають потреби, інтереси. Е. Дюркгейм — колек­тивну свідомість. На думку Е. Дюркгейма, саме послаблення спільних вірувань і почуттів означає послаблення соціальних зв'язків та загрожує дезінтеграцією суспільства.

Безперечно, спільні цінності є інтегративним фактором, але він не єдиний. Цінності можуть не лише об'єднувати, але й вказу­вати на диференціацію, бо системи цінностей можуть бути проти­лежними. Їхня роль може змінюватися. "Цінності, — підкреслював В. П. Тугаринов, — суть явища природи і суспільства, які є благами життя і культури людей певного суспільства як дійсність чи ідеал [14, с. II]. Як правило, виділяють цінності: 1) існуючі, наявні, па-приклад, цікава робота, сім'я, повага людей, багатство і т. ін.;

2) цінності цільові. Це ідеали, цілі, цінності бажання. Ідеали фор­мулюють висхідні положення про цілі, засоби, дають змогу окрес-
41
лити ідеальну прогностичну модель поведінки; 3) і, нарешті, цінності належного (соціальні норми, ролі, установки). В той же час норми можуть бути самостійною цінністю.

Поняття соціальної норми, її функції

Соціальні норми, так само, як інші цінності, виконують функції оцінки й орієнтації особистості, спільноти. Разом з тим, вони не обмежуються цими функціями. Норми здійснюють регу­лювання і соціальний контроль за поведінкою. Вони мають яскра­во виражений вольовий характер. Це не лише вияв думки, але й вияв волі. При цьому, на відміну від індивідуального волевиявлен­ня, норма виявляє типові соціальні зв'язки, подає типовий мас­штаб поведінки. Норма не лише оцінює й орієнтує, як ідеї, ідеали, але й диктує своє. Її характерною рисою є імперативність. Це єдність оцінки та припису.

Соціальні норми — це правила, що відбивають вимоги суспіль­ства, соціальної групи до поведінки особистості, групи у їхніх взає­мовідносинах одне з одною, соціальними інститутами, суспільством в цілому.

Регулюючий вплив норм полягає у тому, що вони встанов­люють межі, умови, форми поведінки, характер відносин, цілі та способи їх досягнення.

Внаслідок того, що норми передбачають і загальні принципи поведінки, і конкретні її параметри, вони можуть давати більш повні моделі, еталони належного, ніж інші цінності.

Порушення норм викликає більш конкретну й чітку негатив­ну реакцію з боку соціальної групи, суспільства, його інституціональних форм, спрямовану на подолання відхилення поведінки від норм. Тому норми є більш дійовим засобом боротьби з девіацією, забезпечення порядку, сталості суспільства.

Норми виникають внаслідок потреби в певній поведінці. Так, наприклад, однією з найдавніших норм була норма чесного став­лення до своєї частки в суспільній праці. На світанку людства мож­на було вижити, лише дотримуючись певних критеріїв даної нор­ми. Вона з'явилася у результаті закріплення необхідних спільних дій, які повторюються. Цікаво, що ця норма не втратила свого зна­чення і в наш час, хоча її наповнюють інші потреби, актуалізують інші фактори.
42


Багатоманітність соціальної реальності, соціальних потреб, породжує і багатоманітність норм. Класифікувати норми можна за різними ознаками. Для соціолога має значення виділення норм за суб'єктами, носіями норм. За цією ознакою виділяють загально­людські норми, норми суспільства, групові, колективні. У сучасно­му суспільстві спостерігається складна колізія цих норм.

За об'єктом або сферою діяльності розмежовуються норми, що діють у галузі певних видів відносин: політичні, економічні, естетичні, релігійні та ін. За змістом — норми, що регулюють май­нові відносини, спілкування, забезпечують права і свободи особи, регламентують діяльність закладів, взаємини між державами і т. ін.

За місцем у нормативно-ціннісній ієрархії — основні і друго­рядні, загальні й конкретні. За формою утворення і фіксації — жорст­ко фіксовані і гнучкі. За масштабом застосування — загальні й ло­кальні.

За способом забезпечення — ті, що спираються на внутрішнє переконання, громадську думку або на примус, на силу державного апарату.

За функціями — норми оцінки, орієнтуючі, контролюючі, регламентуючі, каральні, заохочуючі.

За ступенем усталеності — норми, що спираються на соціальну звичку, на звичаї, традиції, і ті, що не мають такої основи, тощо. (Див. мал. № 5).

Спільність та відмінність моралі й права

Як складні специфічні і самостійні види соціальних норм, що представляють основні норми поведінки, основні фактори єдності суспільства, як правило, виділяють норми моралі і права.

"Право і мораль, — писав Е. Дюркгейм, — це сукупність уз, які прив'язують нас одне до одного і до суспільства, створюють з маси індивідів єдиний зв'язний агрегат" [4, с. 369].

І право, і мораль регулюють суспільні відносини шляхом ство­рення загальнообов'язкових правил поведінки та встановлення пев­ної відповідальності у разі їх недотримання. Разом з тим вони суттєво різняться одне від одного. Це відносно самостійні регулятори по­ведінки.

Перш за все зазначимо, що походження і доля моралі й права різні. Мораль значно давніша. Вона з'являється з появою людського суспільства, в процесі становлення праці. Право ж — лише з
44
появою держави. Якщо право поділяє долю держави, то мораль набуде більш повного розвитку в майбутньому як загальнолюдська мораль.

Мораль і право різняться за формою вираження волі суспіль­ства. Мораль виражає волю окремих соціальних груп і суспільства в цілому, право — державну волю. Саме цим пояснюється принци­пова відмінність моралі і прана за способом забезпечення. Якщо додержання норм моралі забезпечується внутрішнім переконанням у справедливості норм і силою громадської думки, то дотримання норм права, крім того, і силою державного апарату. Але на цій основі не можна розглядати норми моралі як внутрішні, що грун­туються на переконанні, і норми права як зовнішні, що грунтують­ся на примусі. Правопорядок стійкий, коли спирається на свідоме прийняття норм як необхідних і справедливих. Мораль спирається не лише на переконання, а й на громадський примус. Головна відмінність полягає в характері і питомій вазі примусу, а не в його наявності чи відсутності. У праві питома вага примусу більша, і він має державний характер.

Не можна не помітити, що правові норми, як правило, відрізняються від моральних своєю формальною визначеністю. Вони встановлюються чи санкціонуються державою у наперед визначе­ному порядку, мають строго визначену форму (закону, указу, по­станови та ін.), вступають в силу у точно встановлений час. Норми ж моралі постійно формуються в суспільстві в міру його розвитку, поступово поширюються в міру підтримки їх громадською думкою.

Правові норми носять і більш конкретний характер. Звичай­но вони переслідують чи заохочують конкретні дії. Норми ж мо­ралі, як правило, вказують на загальний принцип поведінки. Тому одній моральній нормі, наприклад, "не убий", "не скривджуй іншо­го", відповідає багато правових норм, які карають за вбивство за різних обставин, скривджеиня в різній формі і таке інше.

І головне, що хотілося б підкреслити, мораль і право відмінні одне від одного за висотою вимог, що пред'являються до поведін­ки людини. В принципі мораль пред'являє більш високі вимоги. Це дало підстави В. Соловйову свого часу визначити право як "при­мусову вимогу певного мінімального добра, певного мінімуму мо­ралі" [11, с. 509 — 511, 382]. Вимоги моралі безмежні, всеохоплюючі. Мораль, наприклад, засуджує у всіх випадках погане, неуваж­не ставлення батьків до дітей, право ж карає лише таке ставлення,
45
яке свідчить про неналежне здійснення батьківських прав і обов'яз­ків, передбачених законом. Мораль засуджує всі випадки недобро­совісного, халатного ставлення до дорученої справи, право ж пере­слідує лише таке невиконання службових обов'язків, яке завдало відчутної шкоди державним, суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, що охороняються законом.

Мораль, на відміну від права, завжди засуджує байдуже, фор­мальне ставлення до людей, будь-які прояви егоїзму, цинізму. Право ж засуджує лише найбільш злісні випадки цих негативних явищ. Так, право засуджує цинізм, який набуває вигляду хуліганських дій, тобто пов'язаний з крайніми формами неповажного ставлення, ідо ображають гідність присутніх.

Про те, що моральні норми пред'являють більш високі вимо­ги, ніж правові, свідчить і більша тривалість морального осуду. З особи, що здійснила злочин і відбула покарання, може бути знята судимість, та це не означає відмови від морального осуду.

Суспільству зовсім не байдуже, якими мотивами керується людина, тому мораль засуджує не лише лихі справи, але й лихі думки. Про значення шкідливих спонукань дуже добре говорить Лев Толстой у романі "Воскресіння". Нехлюдов, розмірковуючи про своє ставлення до Катюші Маслової, каже: "Вчинку негарного не було, але було те, що багато гірше негарного вчинку, були ті думки, від яких походять негарні вчинки... Негарний вчинок лише проторює шлях до негарних вчинків; негарні ж думки нестримно тягнуть цим шляхом" [13, с. 293).

Внаслідок того, що мораль пред'являє більші вимоги до по­ведінки, сфера її дії значно ширша за право. Сфера моралі ширша також тому, що існують стосунки, які взагалі не підлягають право­вому регулюванню (стосунки дружні, любовні, товариські та ін.).

Б.М. Чичерін говорив, що коли право — це свобода, визна­чена законом, то мораль накладає на людину самі обов'язки, не визначаючи прав. І в цьому розумінні право є законом "правди" (тобто юридичної справедливості), а мораль — законом любові [15, с. 84].

Нарешті, норми моралі гнучкіші за норми права. В силу спе­цифіки свого утворення вони швидше віддзеркалюють нові потре­би, йдуть немовби попереду, вказуючи шлях праву. Правові норми більшою мірою відстають від потреб суспільства. Звідси неминучість колізій моралі і права. Перехід, наприклад, у нашій країні до рин-
46
кової економіки призвів до появи моральних норм, які позитивно оцінюють і стимулюють підприємництво, правові ж норми все ще його обмежують. Давно назріла необхідність у нових правових нор­мах, які б регулювали індивідуальну трудову діяльність, регламен­тували приватизацію та ін., але такі норми не приймаються. Мо­ральні норми нашого суспільства давно потребують посилення пра­вової відповідальності за порушення громадського порядку, за особ­ливо небезпечні для суспільства злочини.

Протиріччя можуть виникати і внаслідок недосконалості ок­ремих правових норм, їх невірного тлумачення, недостатньо актив­ного використання. У 60-ті роки широка громадськість рішуче вис­тупила проти норми, згідно якої у свідоцтві про народження не вказувався батько, якщо дитина народилася у незареєстрованому шлюбі. По суті вона вводила поняття "незаконнонародженого", несла страждання дитині, ставила у важке становите одиноку матір. Справедливо підкреслювалося, що ця норма протирічить моралі, хоча вона й містилася у правовому акті, спрямованому на захист матері та дитини. Норму було відмінено, та лише через 24 роки з моменту її прийняття. Формальна визначеність правової норми явно утруднила її подолання.

Протиріччя виникають і в зв'язку з нерозумінням органічно­го характеру поєднання права і моралі. У середині 80-х років ши­роко рекламувалася формула "У суспільстві дозволяється все, що не забороняється законом". Її розглядали як символ, прапор пра­вової держави. В дійсності ж вона уособлювала аморалізм, оскіль­ки більшість заборон у суспільстві носить моральний характер. Пра­вова держава, яка захищає права і свободи особистості, суспіль­ства, може утвердитися, лише підтримуючи моральні вимоги. Мо­раль і право доповнюють і забезпечують одна одну. Та все ж у їхній взаємодії пріоритет належить моралі. Вона лежить біля витоків ут­ворення права, супроводжує весь його розвиток, є найважливішим способом його забезпечення.

Мораль відіграє особливу роль у забезпеченні соціальної со­лідарності, оскільки морально "все те, що служить джерелом со­лідарності, все, що змушує людину рахуватися з іншими, регулю­вати свої порухи не лише егоїстичними мотивами" [4, с. 369].


47
Девіантна поведінка

Нормативні системи суспільства це є застиглими, даними на­завжди. Змінюються самі норми, змінюється ставлення до них. Відхилення від норми настільки ж природні, як і дотримання її. Цілковите прийняття норми виражається у конформізмі, відхилен­ня від норми — у різних вилах девіації, девіантної поведінки. Які ж причини девіації?

Наприкінці XIX та початку XX століття були поширені біо­логічні та психологічні трактування причин девіації. Італійський лікар Цсзаре Ломброзо вважав, що існує прямий зв'язок між кримі­нальною поведінкою та біологічними особливостями людини. Особ­ливого значення він надавав рисам обличчя. Американський лікар та психолог Уїльям Шелдон підкреслював важливість будови тіла. Прихильники психологічного трактування пов'язували девіацію з психологічними особливостями (нестійкістю психіки, порушення­ми психологічної рівноваги та ін.).

Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав Е. Дюркгейм. Він пропонує теорію аномії, котра розкриває значен­ня соціальних та культурних факторів. За Дюркгеймом, основною причиною девіації є аномія, буквально "відсутність регуляції", "без-нормність". ГІо суті аномія — це стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв'язки або відсутні, або стають нестійкими та суперечливими [4, 10).

Все, що порушує стабільність, призводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішування соціальних груп, міграція та ін.), породжує по­рушення громадського порядку, дезорганізує людей, і як резуль­тат — з'являються різні види девіацій.

Е. Дюркгейм вважає девіацію настільки ж природною, як і конформізм. Більш того, відхилення віл норм несе не лише нега­тивне, а й позитивне начало. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманітність норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточ­нює межі соціальних норм, зміцнює та забезпечує соціальну єдність. І, нарешті, девіація сприяє соціальній зміні, розкриває альтернати­ву існуючому, веде до вдосконалення соціальних норм.

Теорія аномії одержує подальший розвиток у Р. Мертона [8]. Головною причиною девіації він вважає розрив між цілями суспіль-
48
ства та соціальне схвалюваними засобами їх здійснення. Відповід­но до цього він виділяє типи поведінки, які, на його думку, є, ра­зом з тим, типами пристосування до суспільства. Мертон показує це на прикладі ставлення американців до такої мети, як досягнен­ня багатства.

Перший тип поведінки ~ конформність, передбачає відповідність і культурним цілям, і засобам.

Другий тип девіантної поведінки — інновація, передбачає згоду з цілями та заперечення соціальне схвалюваних засобів їх досяг­нення. Розуміючи, наприклад, мету досягнення багатства, пред­ставники нижчого класу не можуть користуватися такими засоба­ми її досягнення, як заняття престижною діяльністю, освіта, еко­номічний успіх. Звідси схильність до незаконних способів досяг­нення цієї мети: рекету, спекуляції, шантажу, торгівлі наркотика­ми.

Третій тип ритуалізм, передбачає, навпаки, заперечення цілей, але прийняття традиційних, схвалюваних суспільством за­собів їхнього досягнення. Звичайно він виражається у зниженні рівня домагань і часто зустрічається, на думку Мертона, у пред­ставників нижчої верстви середнього класу. Це може служити дже­релом девіантної поведінки, наприклад, бюрократа, абсолютизую-чого формальні процедури.

Четвертий тип ретретизм, передбачає заперечення і цілі, і засобів. Найбільше ретретизм характерний для осіб, що опинили­ся за межами суспільства: волоцюг, наркоманів, п'яниць та ін., які відмовляються від пошуків безпеки, престижу, претензій на гідність.

П'ятий тип — бунт, передбачає відчуженість від панівних цілей і стандартів і формування нових цілей і засобів.

Всі ці різновиди ставлення до цілей суспільства і засобів їхньо­го забезпечення є основою девіантної поведінки.

Поряд з такими джерелами девіантної поведінки, як соціаль­на дезорганізаціл суспільства, руйнація цінностей у сучасному суспільстві, ряд соціологів звертає увагу на значення виливу в суспільстві різни;, субкультур, у тому числі суб культури криміналь­ної поведінки. Спілкування з представниками кримінального світу (членами вуличних банд, торговцями наркотиками, рекетирами та ін.) призводить до прийняття їхніх норм, цінностей, що відповідно веде до девіантної поведінки.
49
Розглядаючи девіацію як негативне явище, прибічники теорії конфлікту, у тому числі й марксисти, пояснюють її внутрішньою суперечливістю суспільства, конфліктами між соціальними група­ми. Правлячі класи використовують норми, особливо правові, проти тих, хто позбавлений влади. У ньому зв'язку девіантом може бути названий той, хто виступає не проти загальновизнаних норм, а норм, що захищають інтереси небагатьох. Згідно цієї теорії, джерелом девіації є соціальне несправедливий устрій суспільства, а її подо­лання пов'язане з подоланням соціальної несправедливості.

До даного напрямку примикає теорія так званого навішуван­ня ярликів, згідно якої панівні соціальні групи нав'язують суспіль­ству своє уявлення про девіацію. Чіпляння ярлика девіанта при­зводить до того, що людина почасти і поводить себе як девіант.

Безумовно, що цінні моменти відносно характеру і причин девіантної поведінки мають місце в різних теоріях. Цілком очевид­но, що сучасні західні концепції віддають перевагу аналізові со­ціальних витоків девіації.

У країнах СНД набула розвитку загальна теорія соціальних відхилень і конкретні правові та соціологічні дослідження поведінки відхилення [6, 12].

Дослідниками уточнюються поняття соціальних відхилень як таких порушень соціальних норм, які характеризуються масовістю, стабільністю і розповсюдженістю. Спеціально аналізуються види негативних соціальних відхилень (злочини, алкоголізм, вживання наркотиків, суїцид), їхня динаміка, причини. Появу і розповсюд­ження девіації більшість дослідників пов'язує з протиріччями со­ціального розвитку. Девіантна поведінка є результатом дії широко­го кола соціальних, економічних, культурних, історичних і по­літичних факторів.

При соціологічному вивченні причин девіантної поведінки особлива увага приділяється аналізу механізмів взаємодії різних факторів. Зокрема, аналізується вплив ціннісних орієнтацій осо­бистості, її установок, особливостей формування особистості, со­ціального осередку, стану суспільних відносин, інституціональних форм суспільства.

Як правило, соціальні відхилення пов'язані зі стійкими спо­твореннями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціаль­них груп. Так, потяг до наживи, діставання, презирство до праці, нерозбірливість у засобах діяльності живить майнові злочини. Его-
50
центрична орієнтація, зневага до інтересів інших, жорстокість при­зводять до агресивних дій і т. ін.

Спотворення в системі ціннісних орієнтацій можуть виража­тися в їхній суперечливості і несталості. Коли, наприклад, високо оцінюються моральні норми поважного ставлення до людини, але немає установки на їхню реалізацію, немає готовності відстоювати цю норму, захищати гідність іншої людини, це робить поведінку нестійкою, непослідовною. Коли спотворюються уявлення про висхідне, про соціальну справедливість, і вона трактується однобоко або суперечливо, наприклад, розглядається лише як формально рівний розподіл, то це може породити пасивність та утриманство. Якщо все зводиться до власної вигоди, то це може бути джерелом корисливих дій.

Вкрай негативно відбиваються на поведінці протиріччя між ціннісною орієнтацією і діяльністю, між цінностями, що деклару­ються, і такими, що реально функціонують, між словом і ділом, між цілями і можливістю їхнього досягнення.

На формування девіантної поведінки сильно впливає стан інституціональних форм суспільства, їхня суперечливість. Напри­клад, погана робота системи торгівлі сприяє розповсюдженню спе­куляції. Бюрократизм, який сам є відхиленням від норми, сприяє появі різних відхилень, у тому числі господарських злочинів, вик­ликає соціальну напругу і т. ін.

Суттєвий вплив на формування девіантної поведінки справ­ляють такі соціально-психологічні особливості людей, як націо­нальна нетерпимість, грубість і неврівноваженість, самовпевненість, марнославство, кар'єризм, низький самоконтроль. У нашій країні вони значною мірою є породженням адміністративно-командної системи управління.

Впливає на поведінку суперечливість, несталість норми, не­доліки її фактичного застосування.

Необхідно враховувати вплив на поведінку стану реальних суспільних відносин. Стан соціальної напруги, конфронтації, кри­зи посилює розвиток негативних явищ — злочинності, алкоголіз­му, наркоманії і т.ін.

Дослідники сучасних процесів звертають увагу на те, що аномія закономірно виникає у суспільствах, які переживають транс­формацію. Більш того, в умовах загальної кризи суспільства вона може набувати тотального характеру, що породжує хворобливі со-


51
ціально-психологічні стани [2, с. 89-102]. На тлі посилення кризовиих явищ зростає невдоволеність своїм становищем. За даними за­гальнонаціональних опитувань в Україні 1992 р., близько полови­ни населення у тій чи іншій мірі були невдоволсні своїм станови­щем, одна третина вагалася у визначенні свою положення. Масове почуття соціальної невдоволеності, почуття зайвості, коли не мож­на реалізувати власні можливості, призводить до відчуження від суспільства, до наростання тривожності. Одним з наслідків соціаль­ної невдоволеності в умовах тоталітарної аномії є зростання пе­симістичних настроїв і навіть деморалізованість населення (зане­пад духу, розгубленість).

За даними Є. І. Головахи та Н. В. Паніної, той чи інший ступінь деморалізованості був характерний для 85% населення. Ти­повою реакцією на аномію стають байдужість до засобів досягнен­ня мсти, цинізм, екстремізм.

Механізм девіантної поведінки розкривається через аналіз взаємодії нормативного регулювання, особливостей особистості, її ставлення до норми та реальної життєвої конфліктної ситуації. На поведінку впливають гострота і тривалість, конфліктної ситуації, особливості адаптації до неї особистості та інші моменти.

Різні види девіантної поведінки тісно пов'язані між собою, стимулюють одна одну. Стосовно підлітків, дослідження показали, що у 83% випадків небезпечним насильницьким злочинам переду­вали порушення різних правових норм, а в 100% — моральних ви­мог. Дослідники вважають, зокрема, що наркоманія і злочинність молоді, як правило, є наслідком зловживання спиртними напоями [3,с. 103; 9,с. 36].

Дослідження 80 — 90-х років показують, що наркоманія є перш за все молодіжною проблемою. Вік більшості наркоманів не перевищує 35 років [І].

На першому місці серед факторів, які впливають на девіант-ну поведінку молоді, — оточення (сімейне і так зване "дворове середовище"). Порівняльні дослідження правопорушень підлітків у містах України показали, що спотворення уявлення про норми моралі у них в основному складалися під впливом сім'ї і закріплю­валися потім у неформальних групах з найближчого оточення [З,7]

Алкоголізм пов'язаний з усіма видами негативною відхилен­ня. За даними початку 80-х років, під впливом алкоголізму здійсню­ються 2/3 тяжких злочинів проти особистості, 9/10 хуліганських
52
проявів, 3/4 пограбувань і розбоїв та ін. За даними ВООЗ (Всесві­тньої організації охорони здоров'я), в середньому від 2,8% до 8% алкоголіків закінчують життя самогубством, до 21% з них вдаються до спроб суїциду [12, с. 273]. Серед наркоманів висока питома вага злочинів проти громадського порядку, хуліганства. Наркоманія, ал­коголізм прискорюють деградацію особистості, є джерелом різних видів девіантної поведінки.

У сучасну епоху гострих соціальних потрясінь негативні відхи­лення, в тому числі злочини, все більше поширюються. За даними VII Конгресу 00Н (1985), злочинність у розвинутих країнах у 80-ті роки, порівняно с 70-ми, суттєво зросла: насильницькі злочини зросли в два рази, корисливі — у три рази. Алкоголізм охопив до 10% працюючих [5. с. 2]. З'явилися або дістали поширення нові, особливо небезпечні форми злочинності, у тому числі в бізнесі на внутрідержавному та міжнародних рівнях (злочинність транснаціо­нальних монополій), корупція службовців, крадіжки творів мис­тецтва, злочинність пов'язана з наркотиками, міжнародний теро­ризм, злочини проти споживача (фальсифікація продуктів), еко­логічні злочини, економічний шантаж тощо.

Змінилися і форми злочинів, і типи негативних відхилень у нашій країні. Розвиток приватного підприємництва, кооперації вик­ликав до життя таку форму посягань, як рекет. Набули розвитку організована злочинність, дитяча злочинність, проституція.

Якісне оновлення суспільства, розвиток демократії активізу­вали боротьбу з бюрократизмом. Момент новизни при цьому по­лягає в тому, що ця боротьба ведеться в умовах становлення нових політичних структур і утвердження нової бюрократії як соціально-класового утворення. Прояви бюрократизму різноманітні: від за­хисту інтересів відомства, побоювання нового — до організованої злочинності. Для сучасного бюрократа характерні прагнення пере­більшити свою роль, нетерпимість до ініціативи, самоуправління, "командний" стиль, марнославство, амбіція, низька культура. Бю­рократизм тісно пов'язаний з іншими негативними відхиленнями, з аморальною поведінкою. Він створює грунт для розкрадання, ха­барництва, переслідувань за критику і т. ін. Бюрократизм пов'яза­ний, як правило, з некомпетентністю, безініціативністю. Його по­долання вимагає вдосконалення політичних інститутів, розвитку демократії, соціального контролю за діяльністю чиновництва. Вкрай необхідні спеціальні правові норми боротьби з бюрократизмом. Чи будуть вони ефективними? Це залежить від багатьох обставин, в


53
тому числі й від ставлення до цих норм самої бюрократії і широких верств населення.

Контрольні запитання

І. Що таке цінності?

2. Що таке норми?

3. Класифікація норм.

4. Чим відрізняються одне від одного норми права і моралі?

5. Р. Мертон про причини девіації.

6. Які причини девіантної поведінки?

7. Девіантна поведінка молоді: причини, особливості,

Теми рефератів

і. Теорія аномії Е, Дюркгеима.

2. Біологічні І психологічні трактування причин девіації.

3. Р. Мертон про девіантну поведінку.

4. Наркоманія і наркомани у системі відхилень.

5. Алкоголізм як вид девіантної поведінки.

6. Суїцид, його причини.


Література
1. Габиани А.А. Наркомания й наркомани: на краю пропасти. — М., 1991.

2. Головаха Е.Й., Панина Н.В. Социальное безумне. История, теория й совре-менная практика. - Киев: Абрис, 1994.

3. Долгова А.И. Социально-психологические аспектьі преступности несовершен-нолетних. - М., 1981,

4. Дюркгейм 3. О разделении общественного труда. Метод социологии. — М.:

Наука, 1991.

5. Здоровье мира. //Журнал ВОЗ, 1982, N 12.

6. Кудрявцев В.Н. Правовеє поведение. Норма й патология. — М.і Наука, 1982.

7. Левин В.М., Левии М.Б. Наркомания й наркоманьї. - М., 1991.

8. Мертон Р. Социальная структура й аномия. // Социологические исследования, 1992, N 3,4.

9. Профилактика правонарушений срели учашихся . — Киев, 1983.

10. Смелзер Н, Девиация й социальньій контроль. //Социологические исследова­ния, 1992. N 1.

11. Соловьев В. Собрание сочинений. — СПб. 1900, т. V, с. 509-511, 382.

12. Социальньїе отклонения. ~ М.: ЇОриднческая литература, 1989,

13. Толстой Л.Н. Собр. соч. в 14 томах. - М., 1953. Т. 13.

14. Тугаринов В.П. Теория ценностей в марксизме. — Л., 1968.

15. Чичерин Б.Н. Философия права. — М.: Наука, 1990.



16. Криминология. —М.: Юридическая литература, 1979.
54


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка