1. Теоретичні основи амортизаційної політики на підприємстві



Скачати 143.86 Kb.
Сторінка1/5
Дата конвертації22.05.2020
Розмір143.86 Kb.
  1   2   3   4   5

Вступ

Однією з найважливіших сфер економічних відносин в державі є процес відтворення виробничого апарату. На шляху побудови ринкових відносин у нашій державі, поряд з формуванням ринку капіталу, цілеспрямованого регулювання потребує процес відтворення основних фондів, оскільки вони великою мірою визначають ефективність суспільного виробництва, темпи впровадження науково – технічного прогресу, зростання національного доходу і добробуту населення. Невід’ємними складовими державного управління є адміністративні та економічні методи. Однак, якщо перші передбачають прямий централізований вплив на об’єкт, яким управляють, і є обов’язковими, то другі – впливають на поведінку керованих через їхні інтереси.

Економічні методи реалізуються на основі поєднання прямих та непрямих регуляторів. Їх співвідношення в окремі періоди різні. Перехід від централізованої економіки до економіки ринкового типу передбачає ширше залучення непрямих економічних регуляторів бюджетно – податкової, грошово – кредитної, амортизаційної політики.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об’єктом дослідження є фінансова діяльність підприємств ПАТ «Зорянка».

Предмет дослідження – фінансове забезпечення простого відтворення засобів підприємства (амортизаційна політика).

Метою курсової роботи є дослідження амортизаційної політики підприємства ПАТ «Зорянка».

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:



  • дослідити теоретико-методологічні засади здійснення амортизаційної політики;

  • охарактеризувати ефективність відтворення та використання основних фондів;

  • обґрунтувати основні шляхи розвитку, вдосконалення амортизаційної політики в Україні.


1. Теоретичні основи амортизаційної політики на підприємстві.



    1. Сутність та структура основних фондів як основа формування амортизаційної політики

Безперервний процес виробництва вимагає постійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці у натурі є їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється через амортизацію. Амортизація основних засобів – це процес перенесення авансової раніше вартості усіх видів засобів праці на вартість виготовлюваної продукції з метою її повного відшкодування. Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство справляє амортизаційні відрахунки, тобто певних сум грошей відповідно до розмірів фізичного спрацювання і техніко – економічного старіння. Ці відрахування включають до собівартості продукції, реалізують при продажу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що слугує відновленню основних засобів. Амортизаційні відрахування справляють за певними нормами, які характерезують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів, розрахунки норм амортизаційних відрахувань на повне відновлення ( реновацію ) основних фондів здійснюють централізовано за формулою:


Нав = (Ф – Л)*100/ Ап
де Ф – балансова ( первісна чи відновна ) вартість основних фондів;

Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

Ап – амортизаційний період (нормативний строк функціонування ) основних фондів.

При встановленні норм амортизаційних відрахувань слід виходити з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко – економічного їх старіння.

При цьому найбільш складним є правильне визначення тривалості амортизаційного періоду ( доцільного строку використання ) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох впливаючих факторів, зокрема загальної фізичної довговічності і економічності капітального ремонту засобів праці, умов їх експлуатації, строків настання техніко – економічного старіння, можливих темпів оновлення, доцільності застосування методу прискореної амортизації тощо.

В міру розвитку техніки, удосконалення технології і організації виробництва змінюються тривалість та характер використання окремих видів основних фондів, виникає об’єктивна необхідність скорочення нормативних строків їх функціонування. У зв’язку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично переглядають, уточнюють. Можливі розробка і запровадження навих норм амортизаційних відрахувань або ж лише коефіцієнтів зміни (збільшення, зменшення ) діючих норм.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів вимагає правильного нарахування амортизації за встановленими нормами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють шляхом множення середньорічної вартості їх на відповідні норми амортизації і поправочні коефіцієнти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається шляхом додавання до вартості на початок розрахункового року різниці між середньорічними величинами введення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Середньорічне введення (вибуття) визначають за результатом перемноження абсолютного його розміру і коефіцієнта функціонування протягом розрахункового року засобів праці, що будуть введені в дію і вибудуть, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

В промисловості та інших галузях народного господарства існує певний порядок нарахування амортизації, якого слід дотримуватись на всіх підприємствах. Амортизації підлягають усі основні виробничі фонди, за винятком законсервованих елементів засобів праці. Амортизаційні відрахування на реновацію основних фондів повинні справлятись впродовж часу, достатнього для відшкодування повної їх вартості (з урахуванням ліквідаційної вартості). З огляду на існуючу на підприємствах практику нарахування амортизації протягом фактичного строку експлуатації основних фондів треба вважати економічно не виправданою.

Оцінка наявності та руху основних фондів торговельного підпри­ємства проводиться по окремих інвентарних об'єктах основних фондів в натуральному та вартісному вимірі.

Натуральні показники характеризують кількість одиниць, що входять у склад кожного виду основних фондів, їх параметри – по тужність, продуктивність, вантажність, рік введення в експлуата­цію та інше.

Натуральні показники використовуються для оцінки технічного стану та морального зносу основних фондів, розробки балансу облад­нання, оцінки продуктивної потужності та пропускної спроможності.

Кожна одиниця основних фондів має також визначену грошову вартість. Вартісні показники оцінки основних фондів дозволяють вес­ти облік загального обсягу, відображати знос

основних фондів та вра­ховувати його при оподаткуванні, здійснювати фінансування відтво­рення основних фондів, оцінювати ефективність Їх використання.



Для оцінки основних фондів використовується первісна, відновнувальна та залишкова вартість.

Первісна вартість відображає суму витрат підприємства на їх створення та введення в дію: витрати на зведення будівель, споруд; придбання машин та обладнання (включаючи витрати на доставку та монтаж, витрати на розробку проектно-кошторисної документації), страхування. За первісною вартістю основні фонди враховуються на балансі підприємства, тому її називають також балансовою вартістю. Під відновлювальною вартістю основних фондів розуміють вар­тість їх відновлення за сучасних умов в цінах, тобто вона являє собою суму витрат, яку зазнало б підприємство при формуванні аналогічних основних фондів в певний проміжок часу. Зміна вартості основних фондів відбувається під впливом зміни цін на сировину та матеріали, зміни трудових витрат на Їх виробництво, а також під впливом ін­фляційних процесів в економіці. Виникаюча розбіжність між первіс­ною та відновлювальною вартістю основних фондів ускладнює їх оцінку та регулювання процесів відтворення, призводить до викрив­лення показників оцінки ефективності використання.

Для забезпечення об'єктивності оцінки проводиться періодична переоцінка основних фондів за відновлювальною вартістю. До 1997 року рішення про проведення переоцінки основних фондів прийма­лось на державному рівні, з затвердженням централізовано визначних диференційованих коефіцієнтів індексації основних фондів (залежно від Їх виду та строку введення в експлуатацію). В результаті прове­дення переоцінки всі основні фонди підприємства отримували єдину оцінку з повноти вартості їх відтворення на момент індексації. Пере­оцінці підлягала і сума нарахованої амортизації.

Починаючи з 1998 року відповідно до Закону "Про оподаткування прибутку" підприємства отримали право на самостійну щорічну пере­оцінку основних фондів виходячи з офіційно опублікованого індексу інфляції.

Залишкова вартість основних фондів характеризує їх реально іс­нуючу вартість, яка ще не перенесена на вартість продукції (робіт, послуг). Кількісно вона дорівнює різниці між первісною вартістю тасумою накопиченого на момент оцінки зносу основних фондів в зв'яз­ку з їх спрацюванням.

З метою оцінки та аналізу розрізняють:

- бухгалтерську залишкову вартість основних фондів, яка врахо­вує вплив на вартість основних фондів діючого (державне визначено­го) механізму її амортизації;

- реальну залишкову вартість, яка враховує втрату споживчої вартості основних фондів в результаті фізичного та морального зносу.

Потреба в амортизації основних фондів обумовлена тим, що тер­мін використання основних фондів в діяльності підприємства має певні обмеження в зв'язку з поступовим зношуванням основних фон­дів та втратою їх споживчої вартості (корисності).

Прийнято виділяти два види зносу - фізичний та моральний.

Під фізичним зносом (спрацюванням) основних фондів слід розу­міти втрату ними техніко-експлуатаційних властивостей внаслідок Їх використання або впливу на них природних сил.

На швидкість та розміри фізичного зносу основних фондів впливають Їх надійність та довговічність, рівень використання, особливості матеріалів, що застосовуються в їх виробництві, тех­нологія виробництва, рівень використання в діяльності торговель­ного підприємства, якість технічного догляду та ремонтного обслу­говування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.



Моральний знос (техніко-економічне старіння основних фондів) -це процес знецінення діючих засобів праці до настання їх повного фі­зичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу. При­чиною морального зносу є створення принципово нових або більш продуктивних та економічних основних фондів, впровадження нових технологій та матеріалів у виробництво тощо. .

Усунення наслідків зносу може відбуватися у різних формах (рис.1).







Рисунок 1.1.1

Види фізичного спрацювання і техніко – економічного старіння засобів праці та форми їх усунення.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка