1 Поняття «історія античності». Спільне і особливе в розвитку країн СтарюСвіт. і античного світу



Скачати 169.62 Kb.
Сторінка1/8
Дата конвертації22.05.2020
Розмір169.62 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8


1)Поняття «історія античності». Спільне і особливе в розвитку країн СтарюСвіт. і античного світу.

Історія античності починається з рубежу III - II тис. до н.е. - з виникнення перших державних об'єднань на о. Крит, а закінчується 476 р. н.е. – падінням Західної Римської імперії.

Цей період в Історії людства отримав свою назву від латинського терміна "апtіqua" (старожитність) і має свої специфічні особливості розвитку у порівнянні з старосхідними суспільствами.

Започатковує античну епоху Історія Стародавньої Греції. Всю стародавньогрецьку історію прийнято поділяти на 5 великих етапів:

1. Егейський, або крито-мікенський (III тис. - XII ст. до н.е.) - утворення ранньодержавних утворень на о.Крит та в Ахейській Греції.

2. Передполісний, або гомерівський (XI - ІХ ст. до н.е.) - панування родоплемінних відносин у Греції.

3. Архаїчний (VIII - VI ст. до н.е.) - формування державних об'єднань у формі полісів.

4. Класичний (V - перша половина IV ст. до н. е.) - розквіт стародавньогрецького суспільства, полісного устрою, грецької культури.

5. Елліністичний (друга половина IV ст. - 30-ті рр. І ст. до н.е.) - утворення нових елліністичних суспільств на основі взаємодії та поєднання грецьких і східних начал.

Грецька історія розгорталася в основному у трьох регіонах: Материковій, або Балканській Греції, на островах Егейського моря і західному узбережжі Малої Азії.

Перше проникнення греків в Елладу пов’язане з переселенням приблизно в кінці ІІІ – на початку ІІ тис. до н.е. племен, які поступово проникали до Пелопоннесу. Ми не знаємо справжньої назви цього народу, який у давнину іноді називали пеласгами. Зараз їх прийнято називати ахейцями (агейцями) – за найменням території, на берегах і островах яких вони проживали. Другою великою хвилею переселення грецьких племен був рух дорійців, які відтіснили ахейців і захопили значну частину Пелопоннесу, ряд островів Егейського моря і Крит на рубежі ІІ – І тис. до н.е.

Самі терміни “Греція” і “греки” з’явилися досить пізно і не в Стародавній Греції, а в Римі. Самі ж греки спочатку називали себе данайцями і ахейцями, а пізніше еллінами, а свою країну Елладою. Загальна назва “елліни” для всіх грецьких племен з’явилася не раніше VIII-VII ст. до н.е. До цього кожне плем’я мало власну назву.

На відмінно від Сходу, де перші паростки цивілізації з’являються ще у 4 тисячолітті до нашої ери, історія Стародавньої Греції і античності в цілому розпочинається з 3-2 тисячоліття на острові Криті мінойською добою, проте при реконструкції Кносський палац не ховається за єгипетськими пірамідами. Звичайно, після завоювання дорійців, греки ніби повернулися на вихідну точку, проте це залишилось не лише негативний вплив на перебіг історії античності. Цивілізації зароджуються в умовах розкладу родоплемінного суспільства. Щодо особливостей еволюції, якщо згадати політичну систему Сходу, де провідна форма державної влади – монархія, де влада може набувати деспотичних форм, і яка здійснюється за допомогою ієрархічного бюрократизованого апарату, інколи з застосуванням військової сили; експлуатація підданих; Територіальна держава – величезна територія з великою кількістю населень. Стародавня Греція, за все своє існування об’єднувалася лише під могутньою рукою завойовника, поділялася на безліч полісів-держав, політичний режим в яких міг бути кардинально полярним, як для прикладу Спарта та Афіни. Щодо соціальної структури, для Стародавнього Сходу не існувало такого поняття як громадянин, який користується правами та виконує обов’язками у державі. Безумовно матеріальне становище грає визначну роль, проте на Сході ми спростерігаємо своєрідну ієрархію, де ти залежиш від когось. З іншого боку Греція, і демократичні Афіни, чи олігархічна Спарта, де гроші не зажди вирішували все. На цьому будується і економічна сфера, на Сході земля належить державі, а в Греції- громадянинам, звичайно це цілком поверхово сказано, адже і тут бували свої нюанси.

2)Періодизація Греції. Географічні рамки.

Історія Стародавньої Греції поділяється на 3 великих етапи: 1) етап крито-мікенської цивілізації; 2) полісний етап античної Греції; 3) елліністичний період. Перший етап — це час виникнення, розквіту і падіння ранньокласових суспільств і перших державних утворень II тисячоліття до н. є. Особливості: централізовані палацові держави. Цивілізації Східного типу.Після так званого «дорійського завоювання» (XII ст. до н. є.) починається другий цикл розвитку державності в Стародавній Греції, який включає в себе три періоди:

1. Гомерівський, або предполісний («темні віки»), — XI—IX ст. до н. є.

2. Архаїчна Греція (VIII—VI ст. до н. є.) — час формування полісних структур, Великої грецької колонізації і ранньогрецької тиранії. Особливості: створення держав-полісів та родоплемінне суспільство.

3. Класична Греція (V— IV ст. до н. є.) — розквіт давньогрецьких полісів, їхньої економіки, період найвищих культурних досягнень давніх греків. Особливості: розквіт полісної організації.

Останній етап — елліністичний. Він починається походами Александра Македонського (остання третина IV ст. до н. є.) і завершується в 30 р. до н. е., коли остання з елліністичних держав — Птолемеївський Єгипет — була завойована Римом. З цього часу історія Стародавньої Греції та колишніх елліністичних держав вивчається вже в рамках історії Стародавнього Риму. Особливості: взаємодія античних та східних особливостей, утворення величезної імперії, яка надалі перейде у мрію чи не всіх диктаторів в історії світу.

Греція розташована на Балканському півострові, у східній частині Середземного моря. З давніх часів місцеве населення називало свою батьківщину Елладою. Із заходу її омиває Іонічне море, а зі сходу – Егейське. З півночі Еллада обмежена хребтами Балканських гір. Найвищими горами Греції є Олімп (висота 2 917 м) та Парнас (2 450 м).

Грецію поділяють на континентальну й острівну. Континентальна складається з трьох частин: Північна (Ахейя), Середня (Аттика) та Південна (Пелопоннес). Ахейя й Аттика з'єднані між собою Фермопільським проходом, а Аттика і Пелопоннес – вузьким Коринфським перешийком. Острівна Греція налічує кілька тисяч великих і маленьких островів. Найбільшими з них є Крит, Евбея, Родос, Саламін.

Літо в Греції жарке та посушливе, а зима порівняно прохолодна, хоча й без снігу. Опади бувають в основному восени та взимку. Навесні та влітку дощі бувають украй рідко. Великих річок немає.

Це гориста країна з гірськими луками, хребтами, долинами, у якій небагато земель, придатних для землеробства. Тільки на півночі та півдні, а також у гірських долинах є порівняно великі ділянки родючих земель. На схилах гір здавна вирощували виноград, ячмінь і фрукти, у південних долинах країни дозрівали апельсини й оливки. Варто згадати про славнозвісну «середземноморську тріаду», де виграшну роль для міжнародної торгівлі отримали оливки та виноград.

Гори Еллади багаті на дорогоцінні, кольорові метали та залізо, славляться також покладами будівельного каменю, мармуру, високоякісної глини.

Географія. Балканська Греція в стародавності займала територію 88 тис. кв. км. На північно-заході граничила з Іллірією, на північний сході — з Македонією, на заході обмивалася Іонічним (Сицилійським), на південно-сході — Міртойським, на сході — Егейським і Фракійським морями. Включала три регіони — Північну Грецію, Середню Грецію й Пелопоннес. Північна Греція гірським хребтом  ділилася на західну  і східну (Фессалія) частини. Середня Греція відмежовувалася від Північної горами Тимфрест і Ця й складалася з десяти областей (із заходу на схід): Акарнанія, Єтолія, Локрида Озольская, Дорида, Фокіда, Локріда Епікнемідская, Локрида Опунтска, Беотія, Мегарида й Аттіка. Пелопоннес з’єднувався з іншою Грецією вузьким (до 6 км) Коринфскім перешийком.

Центральною областю Пелопоннесу була Аркадія, яка межувала на заході з Елідой, на півдні з Мессенієй і Лаконією, на півночі з Ахайей, на сході з Арголідой, Фліунтією і Сікіонією; у крайньому північно-східному куті півострова розташовувалася Коринфія. Острівна Греція нараховувала кілька сот островів (найбільші — Крит і Євбея), що утворювали три більші архіпелаги — Кіклади на південно-заході Егейського моря, Споради в східній і північній його частині й Іонічні про- ва в західного Балканська Греція в основному — гориста країна (її пронизують із півночі на південь два відгалуження Динарських Альп) з надзвичайно порізаною береговою лінією й численними затоками (найбільші — Амбракійський, Коринфський, Мессенський, Лаконський, Арголідський, Сароническій, Малійський і Пагасейський).

Найбільші із грецьких островів — Крит до південно-сходу від Пелопоннесу й Євбея, відділена від Середньої Греції вузькою протокою. Численні острови Егейського моря утворюють два більші архіпелаги — Кіклади на південно-заході й Споради в східній і північній його частині. Самі значні з островів у західного узбережжя Греції — Керкіра, Левкада, Кефалленія й Закінф.

Природні умови. Гірські ланцюги ділять Грецію на безліч вузьких і ізольованих долин з виходом до моря. Тут мало великих родючих рівнин, якщо не вважати Лаконії, Беотії, Фессалії й на Євбеї. У давньогрецький період три чверті території становили пасовища й тільки одна восьма була зайнята ріллею. Багатством і різноманітністю відрізнявся як рослинний (дуб, дикий горіх, кипарис, каштан, ялиця, ялина, мирт, лавр, олеандр та ін.), так і тваринний мир (ведмеді, вовки, лиси, вепри, кабани, лані, олені, козулі, зайці; у прадавні часи леви), але особливо багато давало море.

Населення Давньої Греції

Територія Греції була заселена з давніх часів, переважно на родючих землях долин Фессалії й Додони та на островах Егейського моря. У III тис. до н.е. тут починають утворюватися військові союзи, будуються укріплені поселення.

У III-II тис. до н.е. з півночі на Балканський півострів вторглися племена ахейців. Поступово вони захопили не тільки континентальну Грецію, а й острови Егейського моря.

Наприкінці II тис., так само з півночі, в Елладу прийшли дорійці. Вони відзначалися надзвичайною агресивністю та жорстокістю. Давні народи, які населяли територію Греції, а також прийшлі ахейці й дорійці утворили єдиний народ, який і дістав назву «греки».

Діалекти давньогрецької мови

Самі древні греки, яких розглядають сучасні вчені, були поділені на три головні групи - дорійців, Елліни, і іонійці (включаючи афінян), кожна з яких була з власним визначенням і відмінними діалектами. З огляду мешканців Аркадії, існував також неясний гірський і кіпрський діалект.

Західна група

Північно-західний діалект Доричний діалект

Еолійська группаЕгейскій діалект і Азіатський діалект Еолійська діалект Фессалійський діалект Беотійський діалект

Іонічному-Аттічесая група

Діалект Аттики діалект Евбеї і колоній в Італії діалект Киклад Азіатсько-Ионический діалект

Аркадо-Кіпрська група

Аркадській діалект Кіпрський діалект Памфілійського діалект

3) Етногеографічні області та основні центри Північної та Середньої Греції.

Термін «Греція», «греки» — негрецького (можливо, іллірійського) походження; він узвичаївся завдяки римлянам, які спочатку позначали їм греків — колоністів у Південній Італії. Самі греки йменували себе еллінами, а свою країну — Елладою (від назви невеликого міста й області в південній Фессалії).

Північна та Середня Греція входили до території Материкової Еллади. Північна Греція складається з двох областей: Фессалії на сході і Епіру на заході. На північ від Фессалії перебували Македонія і Фракія (їх населення, хоча і родинне грекам з мови та культури, що не належало до числа еллінів). На кордоні Македонії та Фессалії знаходиться Олімп – найвища гора Греції, на вершині якої, як вважали греки, знаходилися палаци їх богів, яких очолював Зевс, ” батько богів і людей”. Північніше Епіру мешкали племена іллірійців.

З Фессалії через вузьке Фермопільський ущелині дорога вела в Середню Грецію, що складалася теж з декількох областей, головними з яких були Аттика (її центр – Афіни) і Беотія, найбільшим містом якої були Фіви. На захід від Беотії лежала Фокида, на території якої, в Дельфах, знаходився храм Аполлона з оракулом цього бога. Без прорікань, які давала жриця Аполлона, Піфія, греки не починали ні одну важливу справу. Прислухалися до оракула Аполлона і правителі сусідніх з Елладою держав.

Щодо основних племен, у Фесалії та в інших близьких містах проживали еолійці, що носили свою назву від Бога Еола, а в Аттиці, зокрема і в Афінах –іонійці. Хоча і племінних поділ був умовний спочатку, адже все Греція потерпла вплив дорійців, проте пізніше саме це стане основою для отримання громадянських прав.

5) Етногеографічні області та основні центри Південної Греції та Егеїди.

Вузький Коринфський перешийок (Істм) відділяв Середню Грецію від Південної або Пелопоннесу (Пелопоннес – ” острів Пелопса ” – був названий на честь міфічного героя, онука самого Зевса). Найбільш значні області Пелопоннесу: Лаконика, центром якої була знаменита Спарта, Арголіда з Аргосом і Еліда, де в Олімпії знаходився храм Зевса зі статуєю цього бога, яка вважалася одним з чудес світу, і раз на чотири роки проводилися Олімпійські ігри на честь верховного бога еллінів.

Грецькі острови і Мала Азія. Острівна частина Греції складалася з безлічі великих і малих островів, майже всі вони знаходилися в Егейському морі. Найбільшим з них є Крит, як би замикає Егейське море з півдня. Своєрідним мостом, що зв’язує два материка, Європу та Азію, є архіпелаг Кіклади між півднем Балкан і заходом Малої Азії. Уздовж малоазійського узбережжя розкидані острова іншого архіпелагу, який називався Споради.

Західне узбережжя Малої Азії було колонізовано греками ще наприкінці II тисячоліття до н.е., і вони жили там до 1922 р., коли після греко -турецької війни були змушені виселитися звідти. Грецька Мала Азія ділилася на Іонію і знаходилася на північ від неї Еолію. Найбільш великим з малоазійських грецьких міст був Мілет. Основним населення Пелеппонесу були ахейці, про яких згадується у Іліаді та дорійці на острівній частині.



5)Джерела з історії Греції

Процеси розвитку державності відображені у творчості Гомера, Гесіода, знаменитих «семи мудреців», до яких належить Солон. Формуються філософські погляди про державу в творах Піфагора і піфагорійців, Геракліта. Другий - охоплює V - першу половину IV стст. до н. є., зв'язаний з розквітом філософської і політичної думки про державу в Стародавній Греції, що знайшло відображення в ученні Демокріта, софістів, Сократа, Платона і Арістотеля. Третій період охоплює другу половину IV—II ст. до н. є. - період еллінізму. Початок занепаду державності в Стародавній Греції, грецькі поліси підпадають під володіння Македонії, а потім Риму.

Якщо починати опис джерел з найдавнішого періоду, а саме з мінойської та ахейської, то основними джерелами тут виступають археологічні знахідки поселень та Лінійне письмо А та Лінійне письма Б, лише останнє яке вдалося розшифрувати. Таблички, написані складовим письмом, були знайдені під час розкопок на Криті Евансом в 1901 р., проте лише в 1953 р. англійський вчений М. Вентріс розшифрував незрозумілу мову написів. Нині відомі декілька тисяч табличок, написаних складовим письмом. Вони знайдені на розвалинах Кносса на Криті, під час розкопок міст Пілоса, Мікен, у Фівах, Тиринфі, але понад усе (понад 90% усіх текстів) виявлено в архівах Кносса і Пілоса. Переважна більшість табличок датуються XIV—XII ст. до н. е. Написи дуже короткі і головним чином документи господарської звітності. Таблички дають інформацію про функціонування палацового господарства, про взаємовідносини між палацом і нижчими адміністративними одиницями, про управління державою загалом, що дозволяє представити основні риси керування і економіки ахейських царств другої половини II тисячоліття до н. е. Археологічні розкопки дають найрізноманітніші відомості про матеріальну культуру. Найбільш важливі знахідки були виявлені під час розкопок великих палацових комплексів: в Кноссі і Фесті на о. Крит, в Мікенах і Пілосі в Пелопоннесі. Численні приміщення, складне планування палаців, що включає розкішні апартаменти, приймальні зали, храмові кімнати, ремісничі майстерні, господарські комори, величезну кількість різних предметів повсякденного побуту і різноманітну зброю дають уявлення про насичене і напружене життя цих центрів найбільших монархій II тисячоліття до н. е. У творах грецьких авторів V—IV ст. до н. е. (Геродота, Фукідіда, Арістотеля) і подальших століть (Страбона, Плутарха, Павсанія) збереглися окремі смутні спогади про славне минуле греків, про могутність Критського царя Міноса, створення великої держави, про високу культуру того часу.

З архаїчного періоду та гомерівського найважливішим джерелом є «Іліада» та «Одіссея», співця Гомера. Хоча сумнівним постає питання про правдивість самої особи Гомера, тай твори були записані на декілька століть пізніше, ніж оповідані події, але поеми залишаються найяскравішим світлом у цей темний період історії Греції. Кожна поема складається з 24 книг. Сюжетом «Іліади» є один з епізодів десятого року Троянської війни, а саме сварка в стані греків між командуючим грецьким військом царем Мікен Агамемноном і Ахіллом, проводирем одного з фессалійських племен. На цьому фоні Гомер дає ґрунтовний опис військових дій греків і Трої, облаштування військового табору і озброєння, системи управління, зовнішнього вигляду міст, релігійних переконань греків і Трої, повсякденного побуту. У поемі «Одіссея» розповідається про пригоди царя Ітаки Одіссея, який повертався після зруйнування Трої на рідну Ітаку. Боги піддають Одіссея численним випробування. Гомер показує свого героя в різних ситуаціях мирного життя, що дозволяє йому дати характеристику найрізноманітніших її сторін: господарські заняття, побут царського палацу і маєтку, взаємовідносини між можновладцями і бідняками, звичаї, повсякденний побут. Проте, щоб використати дані гомерівських поем для відтворення відбитої в них історичної дійсності, потрібно найуважніший аналіз. Адже кожна з поем — передусім художній твір, в якому поетична вигадка і історична правда перемішані найхимернішим чином. 

Одним із найважливіших джерел є твори старогрецьких істориків. Першими грецькими істориками були так звані логографи, з них найбільш відомі Гекатей з Мілета (540—478 рр. до н. е.) і Гелланік з Мітілени (480—400 рр. до н. е.). Логографи описували прадавню історію рідних міст. За недоліком даних вони зверталися до міфів, прагнучи раціоналістично представити відомості, що там містяться. Першим власне історичним дослідженням була праця Геродота з Галікарнасса (485—425 рр. до н. е.), названого ще в давнину «батьком історії». Чи не в усіх подробицях, наскільки це було можливо на той час, виклав Геродот греко-перські війни до 479 р. до н.е. Іншим видатним твором грецької історичної думки була праця афінського історика Фукідіда, сина Олора (приблизно 460—396 рр. до н. е.), присвячена подіям Пелопоннеської війни (431—404 рр. до н. е.). Продовживши працю Фукідіда Ксенофонт з подій 411 р. до н. е. і довів її до битви під Мантінеєю в 362 р. до н. е. Безліч відомостей різноманітного характеру міститься в численних розмовах афінських ораторів IV ст. до н. е., які дійшли до нашого часу,— Лісія, Ісократа, Демосфена, Есхіна, Гіперіда та ін.

Серед творів Платона (427—347 рр. до н. е.) найбільше значення мають його великі трактати «Держава» і «Закони», написані в останній період його життя. У них Платон, відштовхуючись від аналізу соціально-політичних відносин пропонує свій варіант перевлаштування грецького суспільства на нових, справедливих, на його думку, началах.


Вражає своїм різноманіттям творчість найбільшого грецького мислителя Арістотеля. Йому належать трактати з логіки і етики, риторики і поетики, метеорології і астрономії, зоології і фізики, які є змістовними джерелами. Проте найбільш цінними працями з історії грецького суспільства IV ст. до н. е. є його твори про суть і форми держави — «Політика», в якій він узагальнив велетенський матеріал політичної історії 158 різних грецьких полісів, і спеціальний трактат про державний устрій Афін, одного з найбільших грецьких полісів з розвиненими формами державного управління, «Афінська політа». Історична дійсність V—IV ст. до н. е. отримала своєрідне відображення в творах художньої літератури, в трагедіях і комедіях, які ставляться в театрах. Великі грецькі трагіки Есхіл, Софокл, Еврипід (V ст. до н. е.) брали сюжети для своїх трагедій з міфологічних оповідей, але вкладали в них ідеї і уявлення свого часу, що робить їх цікавими джерелами. Про Греція писали і наступні римські та елліністичні письменники.

З історичних творів, що дають зв’язний виклад подій елліністичній історії з певною авторською концепцією, з перевіркою фактів, наскільки вона була тоді можлива, найбільше значення мають праці Полібія і Діодора. Найбагатші відомості найрізноманітнішого змісту приведені в «Географії» Страбона (64 р. до н. е. — прибл. 23/24 р. н. е.). Великою цінністю для ранньоелліністичної історії є твори Плутарха, особливо його біографії видатних грецьких і римських політичних діячів III—I ст. до н. е. Всього Плутарх дає опис біографій 9 видатних греків, у тому числі Александра і Пірра. Елліністична історія була об’єктом постійної уваги істориків римського періоду, причому особливий інтерес збуджувала історія царювання Філіпа II і його прославленого сина Александра Македонського. Найбільш відомі «Історія Філіпа» Помпея Трогу (кінець I ст. до н. е.) в 44 книгах (твір зберігся в скороченні Юстина, автора II—III ст. н. е.), «Історія Александра Македонського» Курція Руфа (I ст. н. е.), «Анабасіс Александра» Флавія Арріана (II ст. н. е.). 



6)Мінойсько-Ахейська цивілізація, Лінійне письмо «Б»

Археологічне відкриття Мінойської (палацової) цивілізації. Палац Міноса

Наукові дослідження острова Крит розпочалися в XX ст. У 1900 р. сюди приїхав Артур Джон Еванс (1860-1941 рр.). Вже через кілька тижнів розкопок він здивував людство знахідкою руїн будівель, площа яких сягала 2,5 га. Це був царський палац, де, можливо, й мешкав міфічний Мінотавр – син критського царя Міноса.

Розкопки на острові підтвердили існування однієї з найдавніших цивілізацій на території Греції. Вона увійшла в історію як Мінойська – за ім'ям царя Міноса. А палацовою її назвали тому, що палац, який був не лише центром влади царів, а й центром економічного життя, свідчив про досить високий рівень розвитку давньої держави.

Знахідки археологів дають можливість припустити, що Мінойська цивілізація не знала війн, бо живопис не прославляв вождів, військове мистецтво, перемоги у битвах. Навпаки, малюнки майстрів розповідали про спокійне та мирне життя. Улюбленими темами художників були: море, збирання врожаю, людська краса. Але найчастіше зображали бика. Цей образ трапляється у фресках, скульптурах, ювелірних виробах, кераміці.

Мінойська цивілізація виникла на межі IV–III тис. до н.е. (понад 5000 років тому). Чисельність населення острова з невідомих причин стрімко зросла. На східному узбережжі з'явилося кілька поселень, які поступово перетворилися на міста. З часом вони стали першими в Європі містами-державами. Наприкінці III тис. до н.е. на Криті було збудовано перші палаци.

Найбільш могутнім містом-державою був Кносс. Від нього через увесь острів проклали широкі дороги. У цей самий час почали будувати палац-лабіринт. Він був особливим місцем для мешканців острова. Тут відбувалися коронації царів та освячення жерців, тут приносили людські жертви божествам, влаштовували двобої з биками, які нагадували іспанську кориду. Дещо менші палаци були споруджені у Фесті, Гурнії та інших містах Криту. Поступово міста-держави об'єдналися навколо Кносса. На Криті утворилася єдина держава, у якій неподільно володарював кносський цар. Він одночасно був і верховним жерцем.

Ознакою цивілізованості жителів острова було письмо. Під час розкопок палаців знайдено тисячі табличок із давніми написами. Спочатку критяни, як і інші давні народи, писали ієрогліфами. Прикладом такого письма є Фестський диск, виготовлений із глини. На двох його боках витиснено 242 ієрогліфи, що донині не розшифровані. Згодом виникло два види письма, їх учені називають лінійним письмом «А» (XVIII ст. до н.е.) і «Б» (XIV ст. до н.е.). Перше так і залишилося нерозшифрованим, хоча доведено, що це господарські документи.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©res.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка